Розробка музейного уроку " Звеличені працею"

Про матеріал

Матеріал містить біографічні дані про життєвий і трудовий шлях Дурнєва Петра Васильовича, кавалера 3-х орденів трудової слави .

Перегляд файлу

Відділ освіти, молоді та спорту

Єланецької райдержадміністрації

Єланецька ЗОШ І – ІІІ ступенів

Малоукраїнська філія

« Вшануймо знанних земляків»

$C:\Users\Lenovo\Downloads\Wheat_harvest.jpg$

Підготувала:

Желєзняк Людмила Василівна,

вчитель історії та правознавства

Малоукраїнської філії

Єланецької ЗОШ І – ІІІ ступенів.

2019 р.

Зміст

Вступ.....................................................................................................................3

І. Автобіографія та трудовий та життєвий шлях Дурнєва Петра Васильовича........................................................................................................6

ІІ. Зі спогадів рідних та близьких .………………..........................................9

Висновок...............................................................................................................12

Список використаних джерел...........................................................................13

Додатки..................................................................................................................14

Вступ

Честь і слава хліборобам,

Що живуть в моїм селі!

Хлібороби хліб нам роблять,

Знайте й ви про це, малі.

В пору літню, в час осінній,

Навесні — в гарячий час

Косять, жнуть вони і сіють,

Лан оруть — у котрий раз!

Хлібороб в колгоспнім полі

Нам вирощує врожай.

Пшениці шумлять на волі,

Де початок їм, де край?

А їсте ви паляницю,

Калачі смачні їсте, —

Не забудьте уклониться

Хліборобові за те!

Марія Познанська

Прийшовши у це життя, кожна людина проживає його по – своєму: одні – працюють зранку до ночі не покладаючи рук, інші – не забивають собі голову всякими турботами і живуть як заманеться, треті – просять допомоги у державі.

До землі, як і до хліба, звикають з дитинства, з юних літ. Щасливий той, хто має на ній власноруч прокладену борозну. Посадити дерево і виростити урожай може не кожен. Для цього потрібно мати, в першу чергу, справжній талант, любов до рідної землі, до справи, якій присвятили життя.

Моя робота присвячена людині невтомної праці, яка все своє життя кожен ранок зустрічала у полі і працювала до першої зірки. Це - Петро Васильович Дурнєв , наш земляк і великий трудар. На жаль, сьогодні його серед нас немає, але пам’ять про нього живе. В нашому пришкільному краєзнавчому музеї є експозиція « Звеличені працею» , на якій ми можемо побачити багатьох наших земляків, які прославилися на трудовій ниві, і серед них чільне місце займає саме Петро Васильович. Заслужив! За життя він був нагороджений багатьма нагородами та званнями, якими може похвалитися не кожен.

Метою мого дослідження є вивчити і дослідити життєвий та трудовий шлях Дурнєва Петра Васильовича.

Для реалізації зазначеної мети були визначені завдання:

вивчити біографію Петра Васильовича;
ознайомитися з документальними джерелами з теми;
опрацювати трудову спадщину земляка;
зустрітися з родичами для уточнення інформації;
провести «круглий стіл» для старшокласників з теми «Його ім’я в історії рідного села»;
створити каталог фото та відео інформації з теми;
створити інформаційний збірник матеріалів для поширення серед старшокласників та вчителів історії;
зібрані матеріали долучити до архівних даних пришкільного краєзнавчого музею для увіковічення імені славного земляка.

Актуальність мого дослідження полягає в особливому інтересі до історії рідного краю, долі людей, що трудовими досягненнями прославляли рідний край.

$C:\Users\Lenovo\Pictures\2019-10-31\022.jpg$ І. Автобіографія та трудовий та життєвий шлях Дурнєва Петра Васильовича

Народився Петро Васильович у 1941 році в селі Малоукраїнка , Єланецького району Миколаївської області в родині колгоспників. Дитинство було важким: війна, голод, розруха , але хлопчик ріс розумним і допитливим.

В 1948 році пішов до 1 класу Востоківської семирічної школи, яку закінчив з Похвальною грамотою за зразкову поведінку і відмінні успіхи в навчанні.( додаток 1.1)

В 1957 році вступає до Миколаївського кораблебудівного технікуму, але через важке матеріальне становище сім’ї через рік повертається до рідного села.

В 1962 році несе службу в лавах Радянської армії, під час якої неодноразово був нагороджений Грамотами та Похвальними листами. Після служби повертається додому. ( дод. 1.2.)

В 1966 році одружився з Сивороткою Олександрою Григорівною, разом з якою виховали четверо дітей – одного сина та трьох доньок. Сім’я жила дружно, завжди підтримували один одного.

За своє життя Петро Васильович мав лише одне місце роботи – мехзагін №1 колгоспу « Прапор Комунізму», де працював трактористом та комбайнером. Не було жодних жнив , де б він не брав участь і де б не був передовиком. Він горів на роботі, жив роботою, лягав спати з думкою про роботу. Петро Васильович любив працювати, добре знав техніку, беріг, доглядав її. До нього зверталися за допомогою і порадою товариші по роботі. За доброту, працьовитість, ввічливість, здатність ставити громадське вище особистого , любили та поважали його не тільки колеги, а й односельчани. І визнання його заслуг не забарилося . його фото не сходило з Дошок пошани різних рівнів, його нагороджували грамотами, подяками, путівками, обирали депутатом місцевого рівня – і це не повний перелік нагород.

Петро Васильович не жадав слави. Слава сама його знайшла.

У 1976 році йому було присвоєно звання « Кращий комбайнер Миколаївської області», в 1977 році нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР за доблесну працю в сільському господарстві , успішне виконання зобов’язань по збільшенню виробництва і продажу зерна державі. В 1986 році присвячено звання « Майстер сільського господарства». Та це ще не все. Петро Васильович Дурнєв – Кавалер трьох Орденів Трудової Слави І, ІІ, ІІІ ступенів! Ці ордена вручалися за самовіддану і високопродуктивну довголітню працю на одному підприємстві, в установі, організації, колгоспі або радгоспі.

$C:\Users\Lenovo\Downloads\Order_of_Labour_Glory_1st.jpg$ $C:\Users\Lenovo\Downloads\Order_of_Labour_Glory_2st.jpg$ $C:\Users\Lenovo\Downloads\Order_of_Labour_Glory_3st.jpg$

Ордена Слави ІІІ, ІІ та І ступеня

Життя било ключем, повнокровне, багате, щасливе. Живи і радій, але трапилась біда… В 1993 році Петро Васильович захворів. Він ніколи не звертав уваги на своє здоров’я, лікарню не любив, і коли в цьому була необхідність, їхав туди без будь – якого бажання. Все було ніколи. Вирок лікарів прозвучав як грім серед ясного неба – хвороба невиліковна.

Його хліборобська душа сумувала за працею. Дуже болісно переживав, що вже ніколи не сяде за кермо трактора чи комбайна і плакав , коли передавав свого « Дона» товаришу по роботі.

Його не стало у 1996 році. Але він продовжує жити в своїх дітях, онуках та правнуках. А в пам’яті Малоукраїнської громади Петро Васильович назавжди залишиться молодим, усміхненим, порядною, працьовитою людиною, гідною наслідування.

У шкільному краєзнавчому музеї створено композицію « Хвала рукам, що пахнуть хлібом!» , де значне місце посідає пам’ять про цю значну людину.

Ми гордимося своїм земляком!

ІІ. Зі спогадів рідних та близьких

Зі спогадів дружини Олександри Григорівни Дурнєвої:

« Ми з Петром вчилися разом у Востоківській семирічній школі. За роки навчання я особливої уваги на нього не звертала, але коли він після служби в армії повернувся струнким та змужнілим, таким він і зустрів мене, передову сімнадцятирічну птахівницю колгоспу. Незабаром відгуляли весілля. Жили дружно, від дружного кохання народилося четверо дітей: Любов, Віктор, Наталя та Тетяна. Своєму чоловікові я була доброю дружиною і помічником в його нелегкій праці. Після отримання першого удосконаленого комбайна « Нива» я працювала помічником комбайнера свого Петра.

Петро був людиною спокійною, розсудливою. Поки не налагодить комбайна – не вийде в поле. Він говорив : « Тихіше їдеш, далі будеш».

Не любив, коли зайвий раз згадували про його нагороди за досягненні успіхи в роботі неодноразово нагороджувався екскурсійними путівками. Любив подорожувати. Бував у Середній Азії, Латвії. Петро дуже любив дітей, а найбільше онуків.

Відношення до роботи у сучасних комбайнерів різко відрізняється від його бачення хліборобської справи. Такої самовідданої праці і такого відношення до своєї справи зараз, мабуть, і не знайдеш.»

Зі спогадів доньки Петра Васильовича – Тетяни:

Мені найбільше запам’яталося як працював тато: повільно , але впевненоі виявлялось, що якщо він щось зробив, то вже на всі 100%.

Тато був дуже розумною людиною, мав дуже спокійний характер. Мріяв , щоб ми мали хорошу освіту. Тато не любив хвалитися його орденами і грамотами. Ми бачили їх тільки тоді, коли він брав із сейфу патрони, перед полюванням. Батько був стриманим і суворим. Вчив нас поважати старших, відповідати за свої слова та вчинки. Поганого нічого ні про кого не казав. Також любив дуже читати. Читав « Юний натураліст», інші журнали, енциклопедії. Багато знав. З ним було цікаво поговорити. Здавалося, що мій тато знає про все-все на світі. Дружив з Олексієм Козловим. Не любив танцювати та співати.

Зі спогадів сестри Петра Васильовича – Лідії Василівни:

« В дитинстві Петро був спокійною лагідною дитиною. В перший клас пішов, коли помер наш батько, в школі навчався дуже добре і закінчив її з Похвальним Листом. Дуже любив природу, особливо птахів. Він знав « де знаходиться гніздечко, скільки там яєчок». Ця любов до природи залишилась в нього до останніх років життя. Часто Петро, встаючи о четвертій годині ранку, йшов в сад, слухати як співають пташки.

Після школи вступив до Миколаївського кораблебудівного технікуму, але проучився менше 1 рік, покинув навчання через скрутне матеріальне становище сім’ї. потім служба в армії, у Венгрії, де прослужив 3 роки. Там він знову відзначається відповідальністю і хорошою поведінкою. Йому доручили таку відповідальну роботу, як возити дітей офіцерів до школи. Відслуживши, пішов на курси « механізаторів широкого профілю». Після них сів за кермо комбайна. Петро Васильович був нагороджений трьома орденами Слави. У селі його знають, як одного з кращих комбайнерів не тільки села, а й району та області.

У вихідні дні Петро любив рибалити. Загалом , Петро Васильович був ввічливою та привітною людиною з відкритим серцем та чистою душею.

Він ніколи не забував про своїх рідних та близьких. Був чуйним та лагідним батьком.

В 1996 році Петро Васильович помер, не досягши пенсійного віку.

В пам’яті односельчан він залишиться порядною,чесною, мужньою людиною. Його життя є прикладом для нас.»

Зі спогадів колишнього головного агронома Сухого Тимофія Миколайовича :

« Я працював головним агрономом в колгоспі « Прапор комунізму» , тому Петра Васильовича Дурнєва знаю добре, як людину і хорошого працівника.

Петро Васильович не тільки міг, а й любив працювати, добре знав техніку, беріг її. До нього зверталися за допомогою і порадою товариші по роботі. Тому за високі показники під час збирання зернових та технічних культур був представлений до високих нагород Батьківщини.

За доброту, працю, ввічливість, здатність ставити громадське вище особистого, любили та поважали його не тільки колеги, а й односельці, тому неодноразово обирали депутатом сільської ради.

Добрий слід залишив Петро Васильович. Його пам’ята.ть і виконують його заповіти.

Висновок:

Народна мудрість говорить: «Є хліб – є життя, немає хліба – немає життя, є тільки існування.» Ось чому хліб та велична хліборобська душа завжди будуть увічнені піснею, словом і вдячністю людей. Нелегко дається хліб… І справжню ціну йому складають лише хлібороби. Ті, хто до землі – найближче, хто від запну до жнив живе сподіваннями й турботами хлібної ниви.

Життя йде далі, технічний прогрес не зупинити . Зя’вляються нові покоління аграріїв, і до сьогодні кипить робота на українських ланах. Але ми не маємо права забувати воістину про справжніх патріотів рідної землі, які колись збирали на полях до останньої зернинки, тим самим примножуючи силу і міць нашої держави!