Розробка Першого уроку «Видатні українці"

Пономарьова Наталія Вячеславівна,

вчитель історії та суспільствознавчих дисциплін,

вчитель вищої категорії, вчитель-методист

 КЗ «Загальноосвітній навчальний заклад І ступеня -

 гімназія № 39» Кам’янської міської ради

 

 

ПЕРШИЙ УРОК – TED-КОНФЕРЕНЦІЯ

ВИДАТНІ УКРАЇНЦІ, ЩО ЗМІНИЛИ СВІТ

(для учнів 9-11 класів)

МЕТА:

• поглибити знання гімназистів про діяльність людей, які вплинули на хід культурного, економічного, наукового розвитку України та світу;
• розвивати вміння давати оцінку життю та діяльності покоління минулого століття, бачити зв’язок між минулим та сьогоденням;
• вдосконалити навички аналітичного та критичного мислення, комунікативну, аналітичну, інформаційну компетенції учнів, співпраці в малих робочих групах;
•   закріпити навички роботи в пошукових системах Інтернет, зібрати, опрацювати та узагальнити отримані дані, що розкривають суть змістовних питань, закріпити знання та навички роботи в додатках MS Office, Web-сторінці;
•  розвивати вміння презентувати свою роботу, навички публічного виступу, об'єктивно оцінювати процес і результат виконаної роботи в цілому, спонукати до критичного аналізу отриманих результатів;
• виховувати почуття особистої відповідальності, гордість за українську націю та надбання видатних українців, шанобливе ставлення до народу,  його демократичних, гуманістичних традицій, акцентувати  увагу на співучасті у творенні історії сьогодення.

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ

 Після цього уроку учні зможуть:

• характеризувати внесок видатних українців, які прославили Україну;
• висловлювати судження й  давати оцінку діяльності;
• розрізняти головну і другорядну інформацію з різних джерел;
•  систематизувати і аналізувати інформаційну змістовність, об'єктивність історичного матеріалу;
•   застосовувати методи і прийоми медіаграмотності на практиці.

ТИП УРОКУ: урок-дослідження з елементами медіаосвіти.

ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ: TED-конференція.

ВИДАТНІ ДІЯЧІ: М.М. Амосов, Д.І. Яворницький, С.А. Крушельницька,

 М. Л. Бойчук, В.М. Глушков.

ОБЛАДНАННЯ: портрети видатних діячів України; інфоргафіка, презентації, комп’ютер, колонки, мультимедійний проектор, екран.

ДІЯЛЬНІСТЬ УЧНІВ: Для підготовки до TED-конференції учні попередньо об`єднуються у малі робочі групи, виконують пошукову інформаційну роботу за допомогою мережі Інтернет, ознайомлюються з правилами й структурою публічного виступу. Для візуалізації інформації гімназисти створюють інфографіку та презентації про внесок діячів в історичні, культурні й наукові надбання, готують власні харизматичні виступи TED Talks,  інформацію розміщують на створеній Web-сторінці.

ЕПІГРАФ:

«Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни»

Л.Костенко

 

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

1. Слово вчителя

Доброго дня, дорогі учні! Сьогодні ми вирушаємо у нову захоплюючу мандрівку дивовижною Країною Знань. Тож я вам бажаю творчого натхнення, відкриття нових горизонтів у цьому навчальному році. Наш перший урок ми присвячуємо талановитим українцям, які визнані у світі.

 

Ведучий 1. Україна багата на імена талановитих ентузіастів, українців та українок, що жили не для себе, а для людей, творили з нічого, лише через бажання і натхнення звеличити рідну землю, державу, народ.

Ведучий 2. Вони різняться віком, професіями, життєвим досвідом, проте їх об‘єднує одне: всі вони українці, патріоти своєї справи та держави. Важкі часи приходилося переживати країні за всі роки свого існування. І зараз немає спокою в Україні. Але ми впевнені, що незабаром наступить довгоочікуваний мир, бо боронить державу український народ – відважний, мужній, нескорений.

Ведучий 1. Наш Перший урок у цьому навчальному році ми проводимо у формі  TED – конференції. Що таке TED? Це конференції, які, по суті, - і не конференції зовсім. Іншими словами, конференції формату TED грають роль сцени, звідки озвучуються інноваційні, свіжі, нестандартні ідеї. Її слоган такий: «Ідеї, гідні розповсюдження». Є кілька форматів конференції TED. Але найбільш поширений – TEDх, тобто регіональні (не) конференції.

Ведучий 2. Конференція TEDх славиться своїми лекціями (TED Talks). TEDx прагне заразити, зацікавлених слухачів бажанням змінити своє життя в кращу сторону.

 

Ведучий 1.  Завдання нашої гімназійної TEDx – конференції: згадати славні імена тих, хто створював Україну, боровся за її майбутнє, а іноді просто любив, сумував і молився за неї. Згадати імена тих, хто зробив значний внесок у розвиток світової науки й культури, чиї долі так чи інакше переплітаються з ненькою Україною й, головне, «запалити» уми й душі учнівської громади гарячими ідеями й закликами видатних історичних діячів, які випередили свій час.

 

   (Довідка. Перша конференція TED відбулася в 1984 році. Її організатор - приватний фонд з однойменною назвою. Сама абревіатура TED розшифровується як Technology Entertainment Design, що в перекладі означає Технології Розваги Дизайн. Батьківщина TED - штат Каліфорнія, США. Спочатку заходи проводилися тільки там, але з часом ця традиція поширилася і на інші країни. Ідея організації такого типу конференцій набуває все більшої популярності. Підготовлені слухачі вже знають, за чим вони прийшли сюди і чого хочуть отримати від конференції, тому доповідачам простіше ділитися своїми думками з тими, хто позитивно налаштований, кому близькі ідеї, що доносяться зі сцени.

   Перша подія у форматі TEDx в Україні відбулася 18 жовтня 2009 року в Києві під назвою «Що Україні потрібно сьогодні». Протягом 7 років в Україні проведено 89 TEDx-конференцій (Київ, Донецьк, Львів, Одеса, Харків, Вінниця, Ужгород, Кривий Ріг, Дніпро, Івано-Франківськ, Запоріжжя, Чернівці, Тернопіль, Рівне). 

 

Ведучий 2. Телеканалом «Інтер» було проведено дослідження, тоді було названо імена 100 видатних українців, які своїм життям закарбували слова: «Народ мій є!».

Ведучий 1. Наші юні науковці також  провели попередню пошукову роботу й зараз ми пропонуємо результати досліджень. Запрошуємо вас у фантастичну подорож, у світ ідей та натхнення!

 Ведучий 2. Безумовно, про всіх видатних особистостей ми сьогодні розповісти не зможемо. Тому  відкриваємо рубрику

«ТОП 5 ВІДАТНИХ УКРАЇНЦІВ, ЩО ЗМІНИЛИ СВІТ»

(Робочі групи представляють результати пошукової діяльності, виступи супроводжуються інфографікою та презентацією)

 

 

TED Talks

НОМІНАЦІЯ «ГЕНІЙ МЕДИЦИНИ»

Лікар 1.  Геніального кардіохірурга, філософа, всесвітньо відомого письменника, батька української біокібернетики Миколу Амосова справедливо називають видатним українцем. Хоча народився Микола Михайлович 6 грудня 1913 року в селі Вільхове Вологодської губернії, світової слави він зажив в Україні. Його насичене життя, у якому поєднувалися яскраві перемоги та великі драми, завжди було наповнене науковими пошуками й надзвичайними відкриттями. У 1934 році Микола Амосов вступив до Всесоюзного заочного індустріального інституту (ВЗІІ) в Москві. Разом із захопленням технікою Микола Амосов цікавився медициною. У 1935 році він вступив до Архангельського державного медичного інституту, який закінчив із відзнакою в 1939 році. За час війни Амосов зібрав матеріал для кандидатської дисертації на тему «Про поранення колінного суглоба», яку захистив у м. Горькому (нині - Нижній Новгород) у 1948 році. За ці роки він став досвідченим хірургом і міг оперувати будь-які частини тіла, особливо відзначився в лікуванні поранень грудної клітини, суглобів, переломів стегна. У 1955 році Амосов заснував і очолив першу в Радянському Союзі кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів, з якої пізніше виділилася кафедра анестезіології. Тут були підготовлені сотні фахівців - грудних хірургів та анестезіологів. Будучи одним з найвідоміших у світі хірургів, Амосов вважав головною справою свого життя - операції на стравоході, легенях, а особливо на серці. Він завжди брався за скальпель при загрозі швидкої смерті хворого, часто в умовах, коли ніхто інший їх зробити не міг. В Україні ним була створена ціла школа кардіохірургів - під його керівництвом захищено 35 докторських та 85 кандидатських дисертацій. 

 Лікар 2. Микола Михайлович Амосов – автор понад 400 наукових робіт, включаючи 19 монографій. Ряд монографій перевидано в США, Японії, Німеччині та Болгарії. Микола Михайлович широко відомий як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ – 2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися у нас в країні та за кордоном. Микола Амосов обирався депутатом Верховної Ради СРСР п`яти скликань. Він був удостоєний багатьох високих урядових нагород СРСР і України. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України присвоєно ім`я академіка Миколи Михайловича Амосова.

Лікар 3. У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за результатами опитування громадської думки «Великі українці». Його ім`я перебуває поряд із Гіппократом, Пироговим, Кохом, Фрейдом, Бехтєрєвим, які входять до списку ста великих лікарів людства. 26 листопада 2013 року – Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив срібну монету «Микола Амосов» номіналом 5 гривень, з посвятою «легенді світової науки, видатному вченому в галузі медицини та біокібернетики, громадському діячеві, академіку Національної академії наук та Академії медичних наук України, засновнику і директорові Інституту серцево-судинної хірургії – Миколі Михайловичу Амосову. Микола Амосов врятував тисячі людей завдяки великій любові до них, почуттю відповідальності за їх життя».

Аналітик. 2013 рік за рішенням ЮНЕСКО був оголошений роком Миколи Амосова. Видатний вчений заповів рухатися у Європу. «Росія ніколи не буде розвиненою. Це не той народ. Будь-який союз України з Росією недоцільний і особливо вбивчий в економічному плані. Технологічно ми залишимося позаду всього світу. Нам треба включатися в світові ринки. Нам потрібні знання, щоб розвивати технології які є на заході, але ніяк не в Росії. Ось я, росіянин до мозку кісток, але я вам кажу: нічого хорошого Україну не чекає, якщо вона піде в Росію. Я громадянин України: живу в Києві 49 років. Тут десятки моїх учнів і тисячі колишніх пацієнтів. Дружина українка. Інтереси України - мої інтереси. Але, в той же час, я - росіянин за мовою,  культурою, тому доля Росії мені близька. Україна від революції в кінцевому підсумку виграє неодмінно, а ось Росія: боюся, що може програти остаточно», - такі пророцтва залишив Микола Амосов про Україну і Росію.

 

TED Talks

НОМІНАЦІЯ «БАТЬКО КОЗАЦТВА»

Історик 1. Дмитро Іванович Яворницький  — один з найвідоміших істориків України, «Козацький Батько», «Людина-легенда», «Характерник»… - як тільки не називають вченого, відзначаючи його  наукові й особисті досягнення в багатьох галузях науки й культури. І справді, його здобутки як історика, археолога, етнографа, фольклориста, лексикографа, письменника, поета, музейника, педагога, науковця, культурного та суспільного діяча вражали сучасників і продовжують вражати нас!

     Батько Яворницького належав до збіднілого шляхетського роду, представники якого походили з Галичини, але оселилися в Зміївському повіті на Харківщині. Вони зазнали покозачення, частина з них перейшла у духівництво. До цієї священицької частини й належали предки Дмитра Яворницького. Його батько служив дяком у селі Сонцівка неподалік Харкова. Тут народився й виріс майбутній історик козаччини.

     Початкову освіту Яворницький здобув у рідному селі, потім навчався в Харківському повітовому училищі, Харківській духовній семінарії та Харківському університеті. На 2-му курсі університетського навчання визначився з темою дослідження – «Виникнення та устрій Запорозького коша». Тоді почав вивчати літературу, шукати джерела, що висвітлювали історію запорозького козацтва.

       На Запоріжжя вчений дивився переважно очима закоханого романтика. Звідси і певна ідеалізація Запорозької Січі. Якоюсь мірою розумів це і сам Дмитро Яворницький. Захоплення предметом його дослідження свідчило про прогресивні наміри вченого відродити героїку минулого.

   Історик 2. Все свідоме творче життя Яворницького – цілеспрямована, звитяжна праця. Немало з того, що зроблено, не тільки свого часу прислужилося розвитку вітчизняної культури, а й нині не втрачає своєї цінності. Вчений Дмитро Яворницький – фундатор Катеринославського (нині Дніпро) історичного музею, тривалий час працював його директором. Постать історика Дмитра Яворницького неповторна, довкола неї десятиліттями точилися суперечки, розповідалися легенди, десятиліттями вона була під забороною, як зрештою і творчість «козацького батька». Сьогодні українська громадськість намагається відродити забуте ім’я Дмитра Яворницького, а його ім`я стає справді загальновідомим.

    Цікавим і складним був життєвий шлях Дмитра Івановича Яворницького.

Коли повернувся в Україну, Яворницький приїздив до Катеринослава, збирав матеріали, що стосувались історії Січі, організовував розшуки археологічних пам’яток, які потім були представлені на з’їзді в Катеринославі. Невдовзі Катеринославська губернська земська управа та Наукове товариство запросили   Д. І. Яворницького стати директором Катеринославського обласного музею ім. О. Поля. Перед вченим поставлено завдання: зібрати та впорядкувати археологічні матеріали, створити музейні експозиції, продовжувати археологічні дослідження та розкопки могил. Стараннями Дмитра Яворницького було додано до музею понад 75 тис. одиниць експонатів, яку він здобув по містах і селах колишніх запорозьких вольностей або в могилах під час археологічних розкопок. На десятки тисяч карбованців придбано протягом багатьох років цінні художні картини, портрети історичних діячів, рукописи, стародруки, запорозький одяг та ін. Розшукуючи скарби запорозької старовини, Дмитро Іванович не шкодував ні коштів, ні сил. Кілька разів він ламав собі ліву руку, тонув у Дніпрі, під час розкопок був засипаний землею й тяжко поранений, після чого довго лежав у лікарні й ходив на милицях. Без субсидій земства, власним коштом, протягом трьох років Яворницький розкопав до двухсот могил. За висловом самого    Д. Яворницького, то була всепоглинаюча пристрасть, що стала сенсом його життя. Йому належить фундаментальніша праця - тритомник «Історія запорізьких козаків».

Історик 3. За своє довге й нелегке життя Д.Яворницький зазанав і творчі злети, і пекучий біль несправедливості. До самої смерті Дмитро Іванович не залишив свого творчого пера. 1937 року, коли йому було вже 82 роки, він написав «Історію міста Катеринослава». Цей рукопис знаходиться в архівах Центральної Наукової бібліотеки Академії наук УРСР.

     Все своє життя присвятив Дмитро Яворницький служінню народові й музею, душу віддав, щоб зробити його кращим. Мріяв Дмитро Іванович після смерті бути похованим коло музею, на Дикому полі,  щоб біля голови росли два явори та цвіли квіти.

    Доживав «козацький професор» свого віку хворий, ображений, пригнічений, самотній. 5 серпня 1940 року Дмитро Іванович Яворницький помер. За вказівкою міськради останки вченого поховали на старому єврейському кладовищі у Дніпропетровську. Похорони були тихими, непомітними, мовчазними, без промов.

      11 жовтня того ж року Президія Верховної Ради УРСР видала указ про надання історико-краєзнавчому музею імені Д.І.Яворницького. Цим же указом передбачалося і встановлення надгробного пам’ятника на могилі вченого. У січні 1961 року виконком Дніпропетровської міської ради своїм рішенням ухвалив перенести останки Д.І.Яворницького і надгробну плиту з старого кладовища на територію музею, як і заповідав перед смертю вчений.

    Величезна за обсягом спадщина Яворницького в галузі фольклористики та етнографії є не тільки значною й примітною, вона не втрачає й сьогодні своєї актуальності. Праці видатного історика повертаються до незалежної України з «попелу історичного забуття» і стають доступними для широкого кола читачів.

      Підводячи підсумки, можна з упевненістю сказати, що Дмитро Іванович  Яворницький головні ідеї свого життя вклав у своєму вислові: «І всі мої думки на Україні…». Це був видатний український інтелектуал останньої чверті ХІХ – першої половини ХХ сторіччя. За умов української бездержавності, імперської наукової та освітньої політики, зрусифікованого суспільства Дмитро Яворницький обрав для свого світорозуміння українську національну ідентичність. Такі люди, як він, заклали підвалини могутності нашої держави. Дмитро Іванович Яворницький мріяв про вільну, квітучу державу, все життя своє присвятив  служінню рідному народові. Ось чому такі особистості як Дмитро Іванович Яворницький повинні бути прикладом і для нас, і для всіх прийдешніх поколінь. Такі люди уособлюють в собі цілі історичні епохи й залишають після себе справжнє, дійсно вагоме, все те, що має цінність, незалежно від історичних обставин.

 

TED Talks

НОМІНАЦІЯ «ВАГНЕРІВСЬКА ПРИМАДОННА ХХ СТОЛІТТЯ»

Культуролог 1. Ще за життя вона була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання «Ваґнерівська примадонна ХХ століття». Крушельницька Соломія Амвросіївна народилася 23 вересня 1872 року в селі Білявинці (сучасна територія Тернопільської області).

     Основи музичної підготовки отримала в Тернопільській музичній школі товариства «Приятелі музики», іспити в якій здавала екстерном. Тут зблизилася з музичним гуртком гімназистів, членом якого був також Денис Січинський – згодом відомий композитор, автор опери «Роксоляна». Музичну освіту Соломія продовжила у 1891 р. в Львівській консерваторії Галицького музичного товариства.   

     Титул найвидатнішої співачки світу Соломія Крушельницька отримала ще за життя. Оперними партіями у її виконанні захоплювалися глядачі у величезній кількості європейських міст. Співати  на одній сцені з уродженкою маленького українського села вважали великою честю імениті виконавці ХХ століття.

     Критики відзначали, що Соломія Крушельницька просто народжена для сцени, її дивовижне сопрано володіло майже гіпнотичним ефектом. Голос Крушельницької здатний був розвеселити будь-яку засмучену людину або змусити плакати веселу, в залежності від виконуваної пісні.

    Культуролог 2. Дивовижний голос співачки на провідних світових сценах розповідав здивованій публіці про її рідну країну. Згідно з оцінками критиків, успіх Крушельницької на оперних сценах був не чим іншим, як визнанням української музики та вокального мистецтва. У свої концерти Крушельницька обов'язково включала кілька номерів з українськими народними піснями. Ці пісні співачка виконувала завжди, коли публіка викликала її на біс.

       На всі гастролі знаменита співачка брала з собою видання «Кобзаря» 

Т.Г.Шевченка. Любила Крушельницька виконувати покладені на музику Миколою Лисенком твори великого поета. Навіть у палаці царя Миколи II Соломія Крушельницька співала українською мовою. Після її тріумфального виступу в Санкт-Петербурзі співачка була запрошена заспівати перед монаршою сім'єю для вузького сімейного кола. Виконавши кілька арій, вона заспівала «Веснівку» на слова Маркіяна Шашкевича. Після виконання цар по-французьки поцікавився у співачки, якою мовою прозвучала пісня. Гордо піднявши голову, Крушельницька відповіла, що пісня «мовою її рідною, українською».

      Українські пісні Соломія Крушельницька ніколи не виконувала в перекладі, хоч володіла 8 мовами. Російські музичні критики називали Соломію Крушельницьку «Шаляпіним у спідниці», що можна сприймати як найвищу похвалу. Всього за 5 років після початку виступів Крушельницька домоглася світового визнання власного таланту, проте про Батьківщину ніколи не забувала.

Культуролог 3. Особливу увагу приділяла Соломія Крушельницька власному сценічному образу. Незмінно співачка брала участь у моделюванні костюмів, впродовж тривалого часу вживалася в образ, важливою вважала кожну деталь. При підготовці до гри в образі Чіо-Чіо-Сан в опері «Мадам Батерфляй» Джакомо Пуччіні японський одяг Крушельницька носила протягом 3 місяців.  Партію Чіо-Чіо-Сан співачка виконала більше сотні разів. На думку критиків, саме Крушельницька вважається найкращою виконавицею ролі знаменитої гейші всіх часів і народів. Після завершення роботи в цьому образі співачка подарувала Пуччіні свій екземпляр партитури з власними помітками на полях. У відповідь композитор подарував Соломії Крушельницькій свій портрет з написом «Найпрекраснішій Батерфляй». Знайомі композитора розповідали, що єдиним портретом у робочому кабінеті Пуччіні було зображення української співачки.

    Географія виступів Крушельницької широка. Вона виступала на сценах Іспанії, Італії, Франції, Єгипту, Португалії, Чилі, Аргентини. Тим не менш частими були виступи співачки в українських містах. Протягом часового проміжку з 1894 по 1923 роки майже щорічно Соломія Крушельницька виступала в Тернополі, Львові, Бережанах, Чернівцях, Збаражі, а також інших містах західної частини України.

  У серпні 1939 р. вона не змогла повернутися в Італію через розпочату Другу Світову війну. Радянська влада націоналізувала її величезний будинок у Львові.Численні прохання про надання громадянства радянський уряд залишав без уваги. Отримати громадянство Крушельницька змогла тільки після написання заяви про передачу в радянську власність своєї вілли Salome в італійському місті Віареджо.

    Померла Соломія Крушельницька 16 листопада 1952 року у Львові, де і була похована поряд з могилою свого друга і наставника Івана Франка. У 1978 р. встановлено надмогильний пам’ятник «Співучий Орфей».

     У 1982 р. на Київській студії художніх фільмів зняли кінокартину про співачку «Повернення Баттерфляй» (за мотивами роману В. Врублевської). У 1995 році відбулася прем’єра вистави «Соломія Крушельницька» (автори Б. Мельничук, І. Ляховський) у Тернопільському обласному драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Від 1986 р.  проводять обласний музичний конкурс на здобуття премії ім. С. Крушельницької у Тернополі. 22 серпня 2010 року у Тернополі відкрили монумент Соломії Крушельницькій, що став першою та єдиною в світі парковою скульптурою прими у повен зріст.

 

TED Talks

НОМІНАЦІЯ «ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ МИСТЕЦТВУ»

 

Мистецтвознавець 1. Михайло Львович Бойчук народився в селi Романiвцi на галицькому Подiллi (тепер Теребовлянський район Тернопільської області) 10 жовтня 1882 року. Український художник, маляр-монументаліст, засновник самобутньої школи українського мистецтва, лідер групи «бойчукістів», один із засновників монументального мистецтва України    ХХ ст.

     Вчився в художній студії у Львові та приватній школі у Відні (1898-1899), в Краківській академії мистецтв (1899-1905) у Флоріана Цинка, Юзефа Унежинського, Юзефа Вичулковського. Після закінчення академії продовжував навчання у Мюнхені (1905). З 1905-го року брав участь у художніх виставках.

     Опинившись 1908 року в Парижi — столиці тодішнього мистецького життя Європи - Михайло Бойчук в оригіналах вивчає творчість Сезанна, Ренуара, ознайомлюється з Пікассо. Ці майстри остаточно ствердили його сумніви щодо академічної рутини офіційної школи. Вони приваблюють його аналізом художньої культури сучасного й минулого, а також простого й виразного мистецтва примітиву. Разом з тим Михайла Бойчука не захоплюють індивідуалістські, роз'єднані формальні пошуки. Саме в Парижi у нього «виникла думка зробити мистецтво добром, надбанням народних мас».

       Михайло Бойчук замислюється над вагою колективності в мистецтві (йшлося не лише про колективність сприймання, щоб твори стали колективною власністю, а й про колективну творчість). Так він прийшов до ідеї монументалізму.

       Мистецтвознавець 2. Школа Михайла Бойчука була створена у грудні 1917 року самовідданою багаторічною працею Михайла Бойчука в Українській академії мистецтва, Інституті пластичних мистецтв та Художньому інституті. Митець практично впроваджував у життя концепцію української школи фрескового живопису і розвивав концепцію своєрідності українського мистецтва. У школі монументального живопису Михайла Бойчука багато уваги приділялося вихованню відчуття монументального як особливості світогляду, тому вона не мала аналогів ні в Україні, ні за її межами.

      Серед послідовників Михайла Бойчука – брат Тимофій Бойчук, К.Гвоздик, А.Іванова, С.Колос, О.Мизін, О.Павленко, О.Бізюков, М.Рокицький. Активну участь у розвитку монументально-декоративного мистецтва також брали учні В. Кричевського, М. Бойчука, Л. Крамаренка – О. Павленко, І. Падалка, В. Седляр, О. Саєнко, М. Шехтман та ін. Михайло Бойчук разом з учнями майстерні створювали свій стиль українського мистецтва – стиль синтетичний, монументальний за формою та характером мистецького мислення. За таким стилем створювалися перші розписи Луцьких казарм у Києві влітку 1919 року й монументально-декоративне оформлення Селянського санаторію ім. ВУЦВК на Хаджибеївському лимані в Одесі (1928), яке стало зенітом творчих досягнень бойчукістів. Не менш важливими були монументальні розписи Червонозаводського театру в Харкові (1933-1934 рр.), хоча під час роботи над ним художникам все ж довелося піти на поступки «косіорівським повчанням» соціалістичного реалізму.

    Відкидаючи застарілі форми академічного навчання, Михайло Бойчук революціонізував систему й методику навчального процесу, звернувшись до форми індивідуальної майстерні. Головною метою його педагогічної роботи було виховання національного художника нового типу із синтетичним мисленням, здатним осягнути нові естетичні цінності.

   Мистецтвознавець 3. Школа Михайла Бойчука означала не лише групу учнів і солідарних із ним художників, але й певну систему поглядів, ідейних принципів і методики постійного самовдосконалення. Художник-монументаліст залишався вірним своєму педагогічному настановленню – «не вчити, а спрямовувати», бо така практика дає учням змогу самим робити висновки про те, що потрібно опановувати стихію матеріалу, а вже потім вирішувати проблеми формотворчості, синтезу змісту і форми.     Як згадували учні майстерні 1919-1922 рр.: «Коли ми малювали з натури, від нас вимагали не копіювати її, а, намагаючись представляти синтезовані форми, давати певною мірою синтез зовнішнього змісту, уникати непотрібних деталей, випадкових нехарактерних ракурсів. Ми мали приділяти увагу культурі ліній, форм, композиції. Лінія не повинна лишатися пасивною, вона повинна жити, пластично передаючи форму, яку вона обіймала. Усі нефункціональні й невиправдані елементи відкидалися, що продуманішим був синтез, то більше обміркованою була схематизація, простота, сила і в міру потреби – велич».

     Орієнтація на візантійські художні принципи, фрески італійського Проторенесансу, національний образотворчий фольклор, їх відбір та синтез у поєднанні з найновішими можливостями художньої мови, якими збагатилося тогочасне європейське мистецтво, стали основою неповторного стилю Михайла Бойчука. Бойчукізм як концепція розвитку українського мистецтва протистояв сталінській концепції «соціалістичної культури», через що школа українських монументалістів і була знищена тоталітарною системою.

   На жаль, ми й досі не маємо якогось одного нового національного стилю, який мав би об’єднувати народ саме зараз, в умовах загальноукраїнського підйому. Натомість мистецтво здається роз’єднаним як ще ніколи досі, а перед нами стоять тіж самі задачі, що й перед молодим Михалом Львовичем Бойчуком на початку ХХ сторіччя.

 TED Talks

НОМІНАЦІЯ «ТВОРЕЦЬ КІБЕРНЕТИКИ»

 

Інформатик 1. Основоположником інформаційних технологій в Україні, одним з творців кібернетики був Глушков Віктор Михайлович. Він народився в Ростові-на-Дону, російський РРФСР, в сім'ї гірничого інженера. Закінчив Ростовський державний університет в 1948 році, а в 1955 році захистив кандидатську дисертацію в Московському державному університеті.  У 1956 році він почав працювати у Відділі комп'ютерних наук  у Києві в якості директора обчислювального центру Академії наук України. У 1958 році він став членом Комуністичної партії. Він зробив свій внесок в теорію автоматів. Його книги на цю тему «Синтез цифрових автоматів» стала добре відома.

    Інститут кібернетики, створений в 1961 році доктором фізико-математичних наук Віктором Глушковим у Києві, став науковою школою для фахівців всього Радянського Союзу. Активна діяльність Віктора Михайловича зі створення обчислювальних машин дозволила до мінімуму скоротити розрив між СРСР і США в цій галузі. Деякі радянські комп'ютери перевершували за параметрами заокеанські. Наприклад, для демонстрації експериментального польоту «Союз» - «Аполлон» на екрані Центру управління польотами в 1972 році після тривалих консультацій обрали першу українську напівпровідникову ЕОМ «Дніпро».

    Ще в 1962 році академік Глушков передбачив, що радянська економіка зіткнеться з труднощами вже через 10 років. Виступаючи перед членами Політбюро, Віктор Михайлович звернув їх увагу на необхідність децентралізації управління економікою. І запропонував власний проект зі створення ЗДАС. На жаль, державні мужі не прислухалися до поради академіка. А ідеолог ЦК КПРС Михайло Суслов вважає проект Глушкова занадто революційним.

          Академік Глушков вчив завжди розглядати проблему в цілому. Дрібниць у вирішенні системних питань не буває, вважав, що слід враховувати кожну деталь. У той час для розуміння можливостей обчислювальної техніки були потрібні глибокі спеціальні знання, яких якраз і не вистачало керівництву країни. Віктор Глушков значно вплинув на інші галузі теоретичної інформатики (у тому числі теорію програмування та штучного інтелекту), а також її застосування в СРСР. Він опублікував близько 800 друкованих праць. Одна з його великих практичних цілей – це було створення національної автоматизованої системи управління економіки. Цей дуже амбітний проект розпочався в 1962 році і отримав велику опозицію від багатьох комуністичних лідерів. Академік боровся за свої ідеї протягом багатьох років, але система перемогла, і проект зупинився.

 Віктор Михайлович Глушков - заснованик київської кафедри теоретичної кібернетики та методів оптимального управління. Інститут кібернетики Національної Академії наук України, який він створив, названий на його честь.

«Основи безпаперової інформатики» — так називалася остання монографія Віктора Михайловича Глушкова (1982). У цій книзі були описані математичний апарат і комплекс ідей, що належать до проблем інформатизації. В. М. Глушков та його сподвижники наполегливо готували громадськість до сприйняття ідей інформатизації, без чого неможливий прогрес до постіндустріального суспільства.

Віктор Михайлович Глушков випередив свій час: ще 40 років тому він сприяв розвитку інформаційних (у тому числі комп'ютерних) технологій навчання. Головними ланками в цій проблематиці він вважав комп'ютерне навчання користувачів ЕОМ, інтелектуалізацію автоматизованих навчальних систем, діяльніший або «задачний» підхід до проектування навчального діалогу. Академік Глушков першим передбачив введення електронних грошей. У 60-і роки над цим сміялися, але зараз вже практично всі користуються електронними картками. Навіть колеги Віктора Михайловича вважали більшість його ідей фантастикою.

Віктор Михайлович був цілеспрямованою, наполегливою людиною. Він цілком дарував себе людям, з якими спілкувався. Навколо нього завжди була атмосфера творчого пошуку, натхнення, горіння і дивного відчуття причетності до нових, великих і цікавих справ.

 

ВПРАВА «МІКРОФОН»

 

Закінчіть речення «Щоб Україна була країною щасливих і успішних людей, треба …»

Ведучий 1.  Будь-яка держава має свій предмет гордості: розвинену економіку, демократичний устрій, високий рівень життя людей, історичні та культурні пам'ятки, але найбільшим багатством кожної держави є люди. Розумні й здорові. Стати справжньою людиною, особистістю - ось наша головна мета, до неї треба йти,  на кожній вищій сходинці все більше усвідомлювати, в чому суть справді людського.

 Ведучий 2. І що цікаво: чим більше людина знає і розуміє, тим більше питань ставить перед нею життя, тим вищий ідеал особистості, тим вимогливіша вона до себе. Сьогодні ми з вами говорили про видатних  українців, які стали відомими на весь світ, і  відчули справжню гордість за свою країну та її людей.

 Ведучий 1. Ми сподіваємося, що в кінці нашого спілкування кожен з вас поставив собі запитання: «А що конкретно я зможу корисного зробити для своєї держави?»

Вчитель: Підійшла до кінця гімназійна TED-конференція, яка була присвячена видатним українцям, які робили світ навколо себе кращим. З кожного з нас починається наша країна - країна людських мрій, з малесеньких цеглиночок: бажань і справ. Вам, молодому поколінню, продовжувати справу наших пращурів і творити державу, яка буде захищати справжні людські цінності й  виборюти право свого європейського майбутнього. Нема того, чого тобі не вистачає? Створи! Хіба це важко?! Тоді наша Україна буде країною щасливих і успішних людей!