20 вересня о 18:00Вебінар: Numicon (Нумікон): проста математика для всіх

Розробка позакласного заходу "Нариси про Старобільщину"

Про матеріал

Даний матеріал містить інформацію про історичні місця Старбільського району Луганської області, покладені в основу художніх творів та кіномистецьких творів . Розробка може бути використана для уроків української літератури.

Перегляд файлу

ЕКСКУРСІЯ ДЛЯ ДРУГА

«Нариси про

Старобільщину»

(краєзнавчий захід для 7 класу в рамках тижня географії)

 

Учитель – Кузнєцова Т. В.

 

 

 

 

 

 

Мета: продовжувати формувати знання про історію,географію

                   рідного краю; виховувати бережливе ставлення до

                   архітектурних памяток малої батьківщини, до її

                    історичних місць, реалізувати моральне та естетичне

                    виховання.

 

Обладнання: компютерна презентація «Нариси про Ста-

                                         робільщину», карта Луганської області,

                                         відеофільми:

  1. «Видеоочерки о Старобельщине №5»,
  2. «Смуглянка»,
  3. «Повітряний бій»,
  4. «Сім чудес Луганщини»,
  5. «В бой идут одни старики».

 

 

 

 

 

 

Епіграф:

Хто зневажає рідний край,

Той серцем немічний каліка.

                         Т. Г.Шевченко

(слайд №2)

На минулій екскурсії ми з вами познайомилися з історією виникнення Старобільщини та з творчістю письменника Всеволода Гаршина, який жив та працював на її теренах. А сьогодні ми будемо говорити про діяльність населення нашого краю, про визначні його об’єкти. І почнемо ми розмову зі школи. Так – так, саме  зі школи. Давайте дамо визначення:що ж таке школа?(Учбовий заклад, де учні отримують знання від учителів)

(слайд №3)

Сьогодні без цього закладу ми не уявляємо свого життя, але ж школи, в тому числі й на Старобільщині , були не завжди.

   У нашому краї  в кінці XIX – початку XX ст. у Словяносербському повіті  до  1 січня 1898 року   нараховувалося  28 шкіл, до  1січня 1910 року – 70 земських шкіл. Загальна кількість  шкіл у повіті до кінця 1912 р досягла 179.

   Земська школа або однокласне народне училище -  найпоширеніший тип начального учбового закладу тодішньої Російської імперії з кінця 1870-х років по 1917 рік.

У 1894 році в Старобільському повіті  мешкало майже 60 тисяч дітей шкільного віку. 89% з них не навчались. За цим показником  повіт  був на останньому  місці  в Харківській губернії. Для того, щоб охопити навчанням  дітей, потрібно було побудувати 137 однокомплектних шкіл , а будувалося лише по 1-2 школи в рік. Старобільський купець-меценат (меценат – людина,що здійснює матеріальну допомогу з власних коштів) Микола Олексійович Кожухов, розуміючи важливість освіти ,вирішив побудувати на власні кошти найкращу в повіті чотирикласну школу для дівчаток, оскільки шкіл для дівчаток катастрофічно не вистачало.

( слайд №4)

Школа була побудована за 2 роки. І  вона дійсно стала кращою. В ній було 4 великих класа з високими стелями, бібліотека, їдальня, учительська. Вона пропрацювала до 1919 року. З 1924 року школа була переобладнана в міську поліклініку і досі служить старобільчанам. Треба сказати, що розрахунок мецената на те, що багаті люди повіту послідують його прикладу, не виправдався. До речі, крім школи Кожухов так багато зробив для нашого міста, що, коли він помер у Харкові, його тіло перевезли до Сватового, а звідти до Старобільська на знак подяки  люди несли гроб на руках.

 (слайд №5)

  Крім початкових  шкіл у XIX ст.. у нашому краї з’являються середні школи.Вони включали в себе чоловічі (8 років навчання ) та жіночі  (6-7 років) гімназії, реальні (6-7 років навчання) училища. В гімназії вивчали переважно  гуманітарні дисципліни та  іноземні мови, у тому числі латинь та давньогрецькуДля дітей, нездатних засвоїти програму класичної гімназії, існували прогімназії зі скороченим   до 4-6 років терміном навчання та полегшеною програмою з ряду предметів.

Першим середнім навчальним закладом на території не тільки Старобільського повіту, а й  сучасної Луганської  області стала Старобільська гімназія.

(слайд №6)

У документах Земських зборів за 1871 рік згадується про будівництво  Старобільської  Олександрівської чоловічої гімназії. За спогадами мешканців міста вона відкрилася  в 1878 році. у 1889 році тут навчалося 235 дітей. Навчання було платним та складало 15 рублів у рік. Для порівняння : наприклад за таку суму можна було придбати  3 корови.

(слайд №7)

 Ця гімназія існує й сьогодні і вважається однією з кращих у області.

 У 1910 році в Старобільську була відкрита й жіноча  Єкатерининська гімназія,

 ( слайд №8,9)

будівництва якої продовжувалося 6 років. За неповними даними, до 1914 року на території сучасної області  працювало 983 школи, в яких навчалося близько 87 тис. учнів, їх навчання здійснювало 2070 учителів.

Не тільки навчальними закладами багатий наш край. Одна з архітектурних памяток увійшла до скарбниці див Луганщини. Мова піде про

 Старобільський жіночий монастир «Всех скорбящих радость»

(слайд №10,11)

 

   В історії міста жіночий монастир займає окрему сторінку. В свій час його архітектурний комплекс був головною окрасою Старобільська й мав великий духовний та культурний вплив на мешканців міста та округи. Перша церква на території монастиря була деревяною з престолом на честь ікони Богородиці, що зветься  "Всех Скорбящих радость",

 (слайд №12)

 з іконостасом, написаним олійними фарбами в деревяних  рамах. Вхід до церкви був влаштований з вулиці, щоб богослужіння могли відвідати й прихожани. Церква ця була відкрита в 1851 році. До наших часів не збереглася.

   На початку 1870 року був побудований новий камяний храм. Він був обладнаний усім необхідним і 6 серпня освячений іменем Святої Троїці. Храм був теплий, в два з половиною поверхи; іконостас  позолочений, ікони написані на дереві  по зеленому полю з позолотою.  З боків церкви розташовувалися 14 келій з коридорами, від чого вся будівля мала хрестоподібний вид. Верх церкви був  критий білим залізом з визолоченим хрестом. Цей  храм зберігся до нашого часу.

В такому вигляді він проіснував 30 років, а в 1907 році було прийняте рішення про його розширення. Саме в такому вигляді храм можна бачити й сьогодні.

Перша настоятелька Ангеліна розпочала будівництво літнього собору на честь ікони Пресвятої Богородиці "Всех скорбящих радость".

  З давніх часів від ікони помічали дивні зцілення. За однією з легенд, сторож біля воріт лікарні помітив, що вночі до хворих приходить якась жінка й після цих відвідин хтось обов’язково зцілюється. Здивований цим , він почав розпитувати хворих. Ті також відповіли, що бачили жінку, й на питання, хто Вона, чули відповідь: "Я – Скорбящих  Радость". Тоді сторож вирішив простежити за таємничою відвідувальницею. Одного разу вночі він побачив, що повз нього , наче тінь, пройшла ця Жінка й попрямувала до смертельно хворого монаха. Сторож підійшов поближче й на стіні  над монахом, що вмирає, в блисках місячного сяйва,ледь помітне зображення Богоматері. Тільки тоді він зрозумів , кого побачив. Він кинувся на коліна, почав молитися Цариці Небесній. Монах також бачив Богоматір .Після видіння він впав у глибокий сон і прокинувся здоровим.

   На святкування ікони 6 листопада щорічно до Старобільська прибувають сотні вірян з різних кутків України.

У відеофільмі «Дива Луганщини» одна з сторінок присвячена саме Старобільському монастирю.

                    (перегляд уривку фільму) – слайд №13)

Чим ще займалися мешканці нашого міста ви подивитеся ще водному фільмі ( фільм №5) - слайд №14)

У цьому році ми будемо визначати 70 – ту річницю Великої Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Тож ще про одну легендарну памятку з часів тих подій піде мова.

 

У січні 1964 року піонери Старобільщини отримали листа від своїх однолітків з московської школи №589.

 (слайд № 15)

У ньому йшлося про те, що під час традиційної тоді зустрічі з ветеранами, до них звернулися Герой Радянського Союзу Іван Павлович Лавейкін та двічі Герой Радянського Союзу Віталій Іванович. Попков

(слайди №№16)

 (прообраз легендарного «Маэстро» з фільма «В бой идут одни старики»), (слайд №17)

 які розповіли про героїчну смерть свого бойового товариша Євгена Биковського

(слайд №18)

 у нерівному повітряному бою з фашистськими льотчиками. А трапилося це в с. Половинкине під Старобільськом. Московські школярі за дорученням І. П. Лавейкина звернулися до старобільчан з проханням відшукати могилу загиблого воїна.

   Піонери з ентузіазмом сприйняли доручення. Першими до пошукової роботу залучилися учні 7 –Б класу Старобільської СШ №3. Незважаючи на сильний мороз та снігові намети протягом лютого 1964 року вони декілька разів побували в Половинкиному. Розпитували місцевих мешканців. Учителів, робітників сільської ради. По крупицям діти збирали інформацію про загиблих у селі воїнах та місцях їх поховання. Імена багатьох з них були невідомі. В кінці кінців учні дізналися,що в 1943 році у нерівномі повітряному бою з фашистами було збито радянський літак, який впав у болото. Дістати його не змогли.

Дуже багато інформації довідалися учні з різних архівів. Було встановлено. Що Є. Биковський воював у легендарній «Поющей эскадрилье» пілотом 5-го гвардійського винищувального полку. «Маэстро»- В.Попков був його другом. Старший пілот, гвардії молодший лейтенант Євген Власович Биковський разом зі своїм підрозділом , після визволення Старобільщини дислокувався на приміському аеродромі в с. Половинкине.

 (слайд №19)

Старобільськ в той час мав важливе стратегічне значення. Через залізничну станцію  міста практично безперервно йшов рух. На фронт йшли бойова техніка , боєприпаси, продовольства та бійці. В зворотньому напрямку йшли ешелони з пораненими бійцями.                                                                         

   Фашисти жорстоко бомбили місто. Завданням 5-го гвардійського винищувального полку було прикриття\ міста з повітря.

. Вранці 27 квітня пілоти полку отримали бойове завдання над лінією фронту в районі Харкова. На аеродромі в Половинкине чергували два літака ЛА-5. Раптом у небі почувся гул моторів. Це були фашистські Мессершмітти. (Мессершмітт - німецький двомоторний важкий стратегічний винищувач - бомбардувальник).

(слайд №20)

   26 бомбардувальників під прикриттям 8 винищувачів несли смертоносний вантаж. За сигналом тривоги льотчики, які знаходились у кабінах літаків, почали запускати двигуни. У Євгена Биковського це вийшло відразу, а у його напарника гвинт обертався вхолосту.  Биковський злетів один. Один проти 34 фашистських літаків. Це було приблизно так

(слайд №21)

(перегляд уривку «Повітряний бій»-2.43)

Відстань між ними скорочувалась, а висота зростала повільно - часу на розвиток швидкості не було. Через кілька секунд відбувся поєдинок. Биковський направив ніс свого літака на ведучого групи, вдарив із двох гармат. «Мессер» задимів і пішов до землі. Німецькі літаки ще щільніше зімкнули лад. У Євгенія не було часу вибирати вдалу позицію для нової атаки. Головне - випередити ворога, не дати можливості скинути бомби на залізничну станцію, і він повторює атаку. Його літак йде прямо в лоб фашистської групи, стріляє короткими чергами. Лад німецьких літаків розпадається. Задимів другий ворожий літак, залишаючи за собою чорний шлейф. Противнику стало ясно, що на допомогу радянському льотчику в будь-яку хвилину може прийти підкріплення із сусідніх аеродромів. Більшість з них повернули назад. Але Биковський, ризикуючи життям, продовжував атакувати. Вже на відході «Мессери» накинулися на винищувач Биковського. Вони затиснули його з усіх боків і відкрили вогонь з усього бортового зброї. Літак Євгена розвернувся, раптом неприродно перекинувся через крило і став падати вниз з працюючим на всю потужність мотором. На аеродромі всі завмерли, вони зрозуміли, що підбитий не літак, в його кабіні загинув пілот... Вже, будучи мертвим, Биковський впав грудьми на гашетку кулемета і падаючий літак продовжував стріляти. Він впав у болото, в 150 метрах від залізничного полотна. З іншого боку розташовувався сосновий бір. Бойові товариші Биковського спробували підняти літак, але безрезультатно. Спробували підчепити літак за хвіст трактором, але хвостова частина відламалася, а решта пішла в болото...

У 60 кроків від місця загибелі льотчика його товариші закопали в пісок фотографію Биковського, а зверху поклали гранітний камінь...

Минуло більше 20 років. Встановивши всі обставини загибелі героя, юні слідопити

(слайд №22)

Старобільщини виступили з ініціативою увічнити пам'ять Е. Биковського. Було прийнято рішення встановити в с. Половинкине пам'ятник. Оскільки реальне місце загибелі льотчика знаходилося далеко від центральних доріг, вирішили встановити його в центрі села, на узбіччі дороги, що веде в Луганськ

 ( слайд № 23)

Урочисте його відкриття відбулося 9 травня 1965 року. Слідопити запросили на цю подію батьків Євгена Биковського і його бойових товаришів. В цей день на відкриття обеліска зібралися сотні людей: керівництво району, представники трудових колективів, ветерани війни, піонери.

На мітингу виступило безліч людей, з особливою увагою слухали генерал - майора, Героя Радянського Союзу В. П. Лавейкина. Він розповів про скромність, мужність Биковського, про його любов до Батьківщини, людей, заради яких він віддав своє молоде життя. Була присутня на мітингу і мати Євгена.

Старобільські піонери виступили з ініціативою клопотати про присвоєння Е. В. Биковському звання Героя Радянського Союзу посмертно. Але не все йшло гладко. Так, старобільський воєнком заявив, що вчинок Биковського - рядовий випадок і не заслуговує такої високої нагороди, а клопотання - дитяча вигадка. Піонери не збиралися здаватися. Вони звернулися в виконком районної Ради і до В. П. Лавейкину, якого просили передати матеріали про Быковском письменнику С. С. Смирнову з проханням виступити на телебаченні. В результаті було направлено спільне клопотання до Президії Верховної Ради СРСР, і та своїм Наказом від 14 травня 1965 року присвоїла Биковському Євгену Власовичу звання Героя Радянського Союзу (посмертно).  У 1973 році український режисер і актор Леонід Биков

(слайд № 24)

зняв кращий фільм про війну - «В бой идут одни «старики».

 

Епізоди фільму практично збігаються з реальною історією, яка розгорталася у роки війни під Старобільськом. Співаючою ескадрилья була прозвана тому, що Леонід Утьосов зі своїм джаз-оркестром «Веселі хлопці»

 (слайд №25)

зібрали гроші і подарували кілька літаків. На цих літаках були намальовані ноти на фюзеляжах.

(слайд №26)

 

Прізвисько «маестро» Віталій Попков отримав після епізоду, коли зізнався, що знає і може виконати на фортепіано тільки одну пісню - «Амурські хвилі». Але цього виявилося достатньо, щоб потім у полку була дійсно організована художня самодіяльність. Разом розучили «Смуглянку». Саме ці події лягли в основу художнього фільму «В бой идут одни старики»

 

(слайд №27)

(перегляд уривку фільму «Смуглянка»-7.47)

У 1977 році одній з вулиць Старобільська присвоєно ім'я Євгена Биковського.

Ви також маєте нагоду , готуючись до святкування 70 – річчя Перемоги,поспілкуватися з односельцями, які брали участь у тих подіях, здобували мирне життя.

Наш край має ще дуже багато цікавого. Але за такий короткий час всього не розповісти , тож нам буде нагода зустрітися на наступних екскурсіях. Але перед тим, як я скажу вам « До наступних зустрічей», я хочу ще раз нагадати про свою Батьківщину: вона відрізняється від інших частин Землі, бо вона єдина. І останній уривок з того ж таки фільму «В бой идут одни старики»

(перегляд уривку «Моя Україна» – 0.48)

 

 

docx
Додано
17 грудня 2018
Переглядів
170
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку