Розробка уроку «Характеристика героїв п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка» через інсценізацію уривків»

Тема: Характеристика героїв п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка» через інсценізацію уривків

Мета: Інсценізуючи, охарактеризувати героїв п’єси, їхні вчинки, дії, ідучи від сприйняття твору самими учнями.

Тип уроку: закріплення знань та навичок.

Обладнання: портрет письменника, крилаті вислови, музичне обладнання, костюми для учнів.

Хід уроку

                  (Тихо звучить мелодія пісні «Віють вітри, віють буйні»)

Організаційний момент.

Слово вчителя. Чудова мелодія Наталчиної пісні закликає нас у мальовниче село під Полтавою. У ньому ми вже гостювали минулого уроку, знайомлячись із тематикою, жанром, композицією п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка». І я повернулася з цієї подорожі з цілою низкою запитань. То ж давайте проведемо невелике бліцопитування.

Бліцопитування:

1. Коли була написана і де поставлена п’єса «Наталка Полтавка»?
2. Скільки пісень входить до п’єси?
3. Хто написав музику до твору?
4. Чи можете ви пригадати назви пісень?
5. Скільки персонажів в п’єсі?
6. Який жанр п’єси «Наталка Полтавка»?
7. Які проблеми порушує автор у п’єсі «Наталка Полтавка»?
8. Що було поштовхом до написання п’єси?
9. Яких найвідоміших авторів досліджень про п’єсу «Наталка Полтавка» ви знаєте?

Слово вчителя. Спираючись на ці дослідження, українська критика виробила певний стереотип характеристики того чи іншого персонажу. Давайте спробуємо похитнути цей стереотип. То ж мета нашого уроку – інсценізуючи, охарактеризувати героїв п’єси, їхні дії, вчинки, ідучи від сприйняття твору вами самими.

А чи кожний з вас пам’ятає текст героїв п’єси «Наталка Полтавка»? Спробуємо зараз за допомогою літературного диктанту підтвердити свої знання про героїв тексту.

Літературний диктант «Вгадай героя»

1. Пив, гуляв, а розвіявши добро залишив дочку і жінку без куска хліба.
2. «Взяточок – сиріч – винужденний подарочок, вєсьма очень іскусно у істця ілі отвітчика треба виканючити».
3. «На нас бідних і безпомічних, як на те похиле дерево і кози скачуть».
4. Про кого говорить Микола: «Так і бундючиться, що помазався паном. Юриста завзятий, хапун такий, що з рідного батька злупить».
5. «Один собі живу на світі як билина  в полі. Сирота без роду і племені, без талану і без приюту. Що робить і сам не знаю».
6. «Чоловік і добрий був би, так біда – хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається, де не посій, там і уродиться».
7. «Все, здається, близько мені до щастя, но як на те треба ж спізнитись одним днем, щоб горювати всю жизнь. Кого безталання нападе, тому нема ні в чим удачі».
8. «День і ніч чекає коханого, а щоб догодити матері, дає слово одружитися з нелюбом».

Молодці. Отже, продовжимо знайомство з головною героїнею п’єси «Наталка Полтавка» в інсценізації уривку.

(Учні інсценізують уривок)

(Звучить музика  пісні  «Видно шляхи полтавськії»). Наталка співає один стовпчик пісні, побачила Возного, кланяється).

     Наталка: Здорові були, добродію, пане Возний!

     Возний: Галочко моя, – теє-то як його, –  желаю я із твоїх медових вуст слишати умилительноє названіє сообразноє моєму чувствію!

     Наталка: Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашей в толк собі не возьму.

     Возний: Так знай же, що я тебе давно уже, – теє-то як його – полюбив. Моїх діл околичності, возникающії  із неудобних обстоятельств, удерживали соділати признаніє перед тобою: Скажи, говори, отвічай, отвітствуй, могу лі бить – теє-то як його – мужем пристойним і угодним душі твоєй і тілу!

     Наталка: (замість відповіді співає)

                         Видно шляхи полтавськії  і славну Полтаву,

                         Пошануйте сиротину і не вводьте в славу,

                         Не багата  я  і  проста, но чесного роду,

                         Не стиджуся прясти, шити  і носити воду.

                         Ти в жупанах і письменний, і рівня з панами,

                         Як же можеш ти дружиться з простими дівками?

                         Єсть багацько городянок, вибирай любую;

                         Ти пан возний  -  тобі треба не мене, сільськую.

(По закінченні пісні говорить)

     Так, добродію, пане возний!  Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою, моє все багатство єсть моє добре ім’я.

(Виходять).

Слово вчителя. Подивившись уривок, і,  послухавши Наталчину самохарактеристику, яку дівчину ми бачимо перед собою?

І як ви думаєте, чому герой так часто вживає слова «теє-то як його»? А що вас найбільше вразило в образі возного?

Чи вірите в почуття возного до Наталки?

А хто це з возним розмовляє, чи не Макогоненко бува, що ж возний від нього хоче? 

(Учні інсценізують уривок)

     Возний: Признаюсь йому в моєй любві к Наталці. Послухай, пане виборний! Нігде –  теє-то як його – правди дівати – я люблю  Наталку всею душею, всею мислію і всім серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ – теє-то як його – за мною і слідить. Як ти думаєш?  Як совітуєш в таковом моєм припадці. Скажи…

     Виборний: Наталка, золото – не дівка. Крім того, що красива, розумна, моторна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця;себе і матір свою на світі держить. (Пауза). А що? То засилайте до неї старостів! Що вона говорить?

     Возний: Она ізлагаєть нерезоннії – теє-то як його – причини; она нарицаєть себе сиротою, а мене паном; і рішительний приговор учинила  – що я їй, а она мні не рівня – теє-то як його.

     Виборний: А ви ж їй що?

     Возний: Я їй поясніл, що любов все равняєть.

     Виборний: А вона ж вам що?

     Возний: Що для мене благопристойніє панночка, ніж простая селянка.

     Виборний: А ви ж їй що?

     Возний: Що я її давно люблю.

     Виборний: А вона що?

     Возний: (сердито) Що? Нічого! Тебе чорт приніс – теє-то як його – Наталка утекла, а я з тобою остався (благально). Приятелю сердечний! візьмися у Наталки і матері хожденіє іміти по моєму сердечному ділу. Єжелі виіграєш, то не пожалію для тебе – теє-то як його – нічого. Для тебе без дані, без пошліни, кому хочеш позов заложу, божусь в том.

Слово вчителя. А скажіть діти, як ви думаєте, чи возний дійсно закоханий в Наталку, чи тільки грається з нею?

А виборний чому зразу ж погодився допомогти?

То ж образ возного є одним із найскладніших у п’єсі, бо він не одноплановий, у ньому є і позитивні риси. Якщо людина здатна на кохання, хоч і не таке як у піснях – це уже людина.

Досить глибоко Іван Котляревський розкриває образ матері Наталки – Терпилихи. (Зверніть увагу яке у неї промовисте прізвище – Терпилиха – терпіти лихо, Діти, хто може пояснити, чому мати Наталки – терпіла лихо – від кого і від чого?)

То ж з однієї сторони, вона любить дочку, бажає їй щастя, шукає вихід із злиднів, але, на жаль, бачить цей вихід в одруженні Наталки з заможньою людиною. Давайте подивимось цей уривочок, підготовлений учнями.

(Учні інсценізують уривок)

     Терпилиха: Скільки ж через твою непокірність я біду терплю, лучче ж була вмерла.

     Наталка: Через мою непокорность ви біду терпите? Мамо!

     Терпилиха: А якже? Скільки хороших людей за тебе сваталось: і дяк Тахтауловський, і писар волосний, і підканцелярист Скоробрешенко – всі тобі не до пари. Знаю, чом тобі всі нелюб’язні; Петро нав’яз тобі в зуби. Дурниця все те, 4 роки його нема ні сліду ні духу, може де помер чи іншу знайшов?

     Наталка:  Петро не такий, він до нас вернеться, серцем відчуваю.

     Терпилиха: Не дуже довіряй своєму серцю, лучче як би ти була мені покорна і мене послухала, бо убожество моє і старість силують мене швидше заміж тебе оддати; чи ти хочеш, щоб через упрямство твоє я віку не дожила, бо твої сльози положать мене в домовину (Плаче).

     Наталка: Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашій волі і для вас за першого ліпшого для вас угодного жениха вийду заміж (Плаче).

     Терпилиха: Наталко, дочко моя! Викинь Петра з голови – і ти будеш щасливою.

Слово вчителя. А ви як думаєте, в чому Терпилиха вбачає свій материнський обов’язок для Наталки?

     Діти, а що ви можете сказати про женихів, які сватались до Наталки, чи вони добропорядні люди?

     Отже, Наталка дала згоду вийти заміж за першого ліпшого, угодного матері чоловіка, чому вона на це погодилась, як ви гадаєте?

     А Терпилиха усвідомлює свої помилки?

     Діти, а зараз подивимось, куди це поспішає виборний.

(Учні інсценізують уривок)

     Виборний: Помагай-бі, Наталко! Як ся маєте, як поживаєш?

     Наталка: Ат живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче, той не вскубне.

     Терпилиха: На нас, бідних і беспомощних, як на те похиле дерево, і кози скачуть.

     Виборний: Хто ж тобі виноват стара? Якби оддала дочку замуж, то і мала, хто вас обороняв би.

     Терпилиха: То бо то і горе! Скілько не траплялись і хороші людці, так: «Не хочу та й не хочу!».

     Виборний: Та можна вашому горю і пособити; (лукаво) у мене єсть на приміті чолов’яга і поважний, і багатий, і Наталку дуже собі уподобав.

     Наталка: А хто такий той жених?

     Виборний: Наш возний, Тетерваковський, Ви його знаєте… Чим не жених?

     Наталка: Возний? Чи він же мені рівня? Ви глумиться надо мною, пане виборний!

     Терпилиха: Я душею рада такому зятеві.

     Наталка: Бога бійтесь, пане виборний! Мені страшно і подумати, щоб такий поважний пан хоче на мені женитись!

     Виборний: І ти, Наталко, кажеш, що ти добра дитина, бо добра дитина, бачачи стару матір в убожестві, з заплаканими очами, умираючу від голодної смерті – і не зжалиться над матір’ю – і ради кого, ради пройдисвіта Петра?

     Наталка: Мамо, все для тебе стерплю, все для тебе зроблю, і коли мені бог поможеть осушити твої сльози, то я найщасливіша буду на світі.

     Терпилиха: Дочко моя! Голубко моя! Пригорнись до мого серця, покорность твоя жизні і здоров’я мені придаєть.

     Виборний: А нащо ж весілля одкладовать в довгий ящик. Послухайте ж сюда: сьогодні  зробимо сватання, і ви подавайте рушники, а там уже умовитеся собі з паном женихом і за весілля. Гляди ж , Наталко, не зґедзайся, як старости прийдуть! Пам’ятуй,  що ти обіщала матері.

Слово вчителя. Як же хитро і мудро виборний уміє увернутись. Він ніби і Терпилиху жаліє, і Наталці тільки щастя бажає. А для чого Макогоненко це робить? Може даром?

     Діти, а чи є в творі перипетії, тобто раптові повороти, різкі зміни у поведінці і житті дійових осіб, ускладнення обставин, назвіть їх.

     А зараз ми познайомимося з Петром і Миколою, які випадково зустрілися в селі і почали спілкуватися.

(Учні інсценізують уривок)

     Петро: Хто старший у вашому селі?

     Микола: Тетерваковський, але він тільки живе тут, бо бач, возний! Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька грошей злупить.

     Петро: А другий з ним хто?

     Микола: То виборний, Макогоненко; чоловічок і добрий був би, так біда –  хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається; де не посій, там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже.

Слово вчителя. Як чітко і влучно дав характеристику возному  і виборному Микола. Він сам, зазнавши багато горя в своєму житті, не може стояти осторонь і не допомогти. Дізнавшись про нещасливу долю Наталки і Петра, він обіцяє останньому допомогти і стримує своє слово. А як ви думаєте, чому Микола допомагає сторонньому чоловіку, майже незнайомому йому?

(Учні інсценізують уривок)

     Наталка: (вбігає) О, Петре! Скілько сльоз вилила я за тобою!

     Петро: Наталко! В який час тебе я встрічаю?.. І для того тільки побачились,  щоб навіки розлучитись!

     Микола: (перебиває) Об любові поговорите другим разом, а тепер поговоріте як з возним розв’язаться.

     Наталка: Не довго з ним розв’язаться: не хочу, не піду, та й кінці в воду!

     Петро: Возний –  пан, чиновний і багатий. Вам з матір’ю треба підпори і защити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не помощ подам. (Входять возний, виборний, Терпилиха).

     Возний: Так ти, вашець, Петро? Чи не можна б – теє-то як його – убиратись своєю дорогою, бо ти, кажеться, бачиться, видиться, здається, меж нами лишній.

     Петро: Я вам ні в чім не помішаю, кінчайте з богом те, що начали.

     Наталко: Не так то легко можна окончити те, що вони начали.

     Возний: А по какой би то такой  резонной причині?

     Наталка: А по такій причині: коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію.

     Возний: (До Терпилихи). Не прогнівайся, стара. Дочка твоя – теє-то як його – нарушаєть узаконений порядок, то в таковом припадкі станете пред суд, заплатите пеню і посидите на вежі.

     Терпилиха: (зі страхом) Батечки мої, умилосердітесь! Я не одступаю од свого слова. Що хочете, робіте з Петром, а Наталку, про мене, зв’яжіте і до вінця ведіте!

Слово вчителя. Зверніть увагу: Петро найчастіше вживає слова («покоритеся», «послухай», «полюби возного», «забудь мене»). То ж яким ми його бачимо: сильною чи слабовольною людиною?

      А як поводить себе Наталка?

      Молодці. Це горда, незалежна дівчина, яка пішла на нечуваний крок – відмовила нареченому. Чому на нечуваний крок, бо вже подала рушники. Потім відмовлятись неможливо – це був великий гріх.

     Діти, ми знову повертаємося до п’єси і дивимося її кульмінацію і розв’язку.

(Учні інсценізують уривок)

     Наталка: (Петрові) Не бійся. Нічого вони не докажуть. І коли на те йде, так знайте, що я навічно одрікаюсь від Петра і за возним ніколи не буду...

     Петро: Утихомиртесь на час, і вислухайте мене. Наталко, покорися своїй долі, послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки. А що я нажив – все твоє: на, возьми! Щоб пан возний ніколи не попрікнув тебе, що взяв бідну і на тебе іздержався.

     Наталка: Петре! Нещастя моє не таке, щоб грішми можна од його  одкупитися: воно тут! (Показує на серце) Вони мені не поможуть!

     Терпилиха: (підбігає до Петра і обнімає його) Петре!

     Виборний: Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!

     Возний (розчулено) Добрий Петре і бойкая Наталко! Я одказуюсь од Наталки і уступаю її Петру во вічноє і потомственноє владініє з тим, щоб зробив її благополучною.

     Петро і Наталка: Мати наша рідная, благослови нас! (Терпилиха благословляє).

Слово вчителя. То ж яка риса характеру для всіх дійових осіб є спільною? Зверніть увагу на Петра: спершу здавалось, що це слабка безвольна людина. Тепер ми розуміємо, що Петро перш за все думає не про себе, а про кохану, навіть всі свої заощадження, зароблені тяжкою працею за 4 роки, віддає, щоб тільки Наталку не попрікали бідністю. Хіба ж може так вчинити безвольна людина?

      А возний «от рожденія расположен к трохи добрим дєлам»? Його доброта трохи схована, але він, по-своєму, кохав Наталку, якщо він хоч із співчуття, хоч із хвилинної жалості не йшов до мети по головах інших, то він теж є добра людина.

      Ми знаємо, що кожен, хто з’являється на світ, претендує на щасливу долю. Але чому її одні мають, а інших вона вперто відганяє? Що ж таке щастя? Як його знайти?      

(Учні відповідають з місця)

     Погляди на цю вічну як світ проблему дуже різняться. Кажуть, щасливими не народжуються, ними стають. І вирішальну роль у цьому відіграє сім’я, родина. «Без сім’ї немає щастя на землі», – говорить народна мудрість.

     А що є щастям для Наталки? Чи схожа чимось сучасна дівчина на героїню твору Івана Котляревського «Наталка Полтавка»?

(Учні відповідають з місця)

     Скажіть, діти, які прислів’я, приказки, фразеологізми вам найбільше запам’ятались з цього твору? («Знайся кінь з конем, в віл з волом», «Пішов со двора, мов у воду», «Як горох при дорозі, хто не схоче той не вскубне», «Нема ні кола ні двора», « Де два б’ються, третій не мішай»).

     Отже, ми з’ясували, що головною рисою всіх героїв є доброта – більша або менша, мізерна, епізодична, але доброта. Саме через це «Наталку Полтавку» полюбили в народі. І якщо у Наталки, Петра, Терпилихи цю рису помітити не важко, бо вона є визначальною, то у возного і виборного вона прихована, може й не всім зрозуміла з першого погляду. І те що поруч з добрими людьми хоч трішечки духовно виріс і возний – це теж, прекрасно.

      Над музичним оформленням п’єси працювало багато композиторів, але визначну роль у цю справу вніс композитор Микола Віталійович Лисенко. Ця п’єса стала візитною карткою театрів України. Карпенко-Карий писав, що п’єса «Наталка Полтавка» стала «праматір’ю українського театру».

      Сценічну славу цій п’єсі створили корифеї театру: Саксаганський, Карпенко-Карий, Кропивницький,  Старицький, Марія Заньковецька, Садовський.

      А як ви вважаєте: чому й сьогодні, коли від написання пройшло більше двохсот років, п’єса «Наталка Полтавка» ставиться на українській сцені і набирає завжди повні зали?

     В цій музичній п’єсі лунає 20 пісень. Ви почули музику і стали трішечки гуманнішими і добрішими. То ж ми на уроці досягли поставленої мети.

     А тепер давайте спробуємо пояснити вислів, який знаходяться на дошці:

     «Відніміть у нашого серця любов до добра – ви віднімете всю принадність життя» (Жан Жак Руссо).

(Лунають відповіді учнів)

Слово вчителя. А наш урок я хочу закінчити рядочками поезії Л.Костенко «Пісенька з варіаціями»:

          І все на світі треба пережити,

          І кожен фініш – це, по суті, старт,

          І наперед не треба ворожити,

          І за минулим плакати не варт.

          Хай буде все небачене побачено,

          Хай буде все пробачене пробачено,

          Єдине, що від нас іще залежить, –

          Принаймні вік прожити як належить.