Розробка уроку з географії на тему «Міжнародні організації»

Розробка уроку з географії                                                                                                                        на тему:                                                                                                                                     «Міжнародні організації».

Мета:                                                                                                                                                навчальна:

•      дати учням уявлення про міжнародні організації;
•      сформувати основні поняття з даної теми;
•      вчити учнів працювати з різними джерелами знань;

розвивальна:

•      розвивати спостережливість та логічне мислення;
•      розвивати пізнавальний інтерес до географії;
•      розвивати навички та вміння висловлювати свої думки;

виховна:

•      виховувати інтерес до знань, застосовувати їх на практиці;
•      прививати екологічну культуру.

Тип уроку: комбінований.                                                                                                                                                           Обладнання: мультимедійна дошка, атлас з географії для 10 – 11 класів, робочий зошит, настінна карта (політична карта світу), ілюстрації і фотоматеріали, роздатковий матеріал.                    

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА                                                                                                                                  Привітання вчителя, перевірка готовності учнів до уроку.                                                                           Учні готуються до уроку, слідкують за вказівками вчителя.                                                                         ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ                                                                                           Учитель. На минулому уроці ми з вами розглядали етапи формування політичної карти світу. У вас є кілька хвилин для повторення домашнього завдання, після чого ми з вами напишемо перевірну роботу.                                                                                                                                                                                                                             Завдання. Вам потрібно дати відповіді на 5 запитань. Кожну правильну відповідь оцінюють у 2 бали, тому максимум за цей вид роботи ви можете отримати 10 балів. На виконання завдання у вас є 7 хвилин.

Ймовірні відповіді                                                                                                                                           Варіант № 1                                                                                                                                   1. Середньовічний етап тривав з V до ХV ст.                                                                                                  2. Яку географічну карту називають політичною?                                                                                  Політична карта – це географічна карта, на якій відображені всі країни світу, їхні державні кордони і столиці.                                                                                                                                           3. Перелічіть етапи формування політичної карти світу.                                                                                                                                           Виділяють такі етапи – стародавній, середньовічний, новий та новітній.                                                            4. Які процеси відбувалися в 60-х роках на території Африки?                                                                                                       У 60-х роках на території Африки відбулися процеси деколонізації, багато держав континенту стали незалежними.                                                                                                                       5. Що було характерно для стародавнього етапу? Стародавній етап пов'язаний з виникненням, розквітом і крахом перших монархій і республік (Стародавній Єгипет, Ассирія, Стародавній Рим, Вавилон, Перська держава та міста – держави Фінікії, Греції).

Варіант № 2                                                                                                                                                          1. Новий етап тривав з ХV ст. аж до Першої світової війни.                                                                                       2. Яка головна властивість політичної карти? Головна властивість політичної карти – це її динамічність, тобто здатність постійно змінюватися.                                                                                                                                                       3. Перелічіть етапи формування політичної карти світу.                                                                                                                                                                       Виділяють такі етапи – стародавній, середньовічний, новий та новітній.                                                                                                                                                4. Перелічіть події, які характерні періоду між двома світовими війнами (1914 – 1945 рр.). Цей період характеризується такими подіями: розпадом Австро-Угорської, Османської, Російської імперій, утворенням Радянського Союзу.                                                                                                                                         5. Що було характерно для середньовічного етапу? Політична карта середньовічного періоду – нестійка, внаслідок територіальних захоплень земель великими феодальними державами. Найвпливовіші країни- Священна Римська імперія, Франкська імперія, Київська Русь, Візантія, Англія, Іспанія, Франція.                                                                                                                   ІІІ. МОТИВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ                                                                                                                                                                                                                                             Учитель. Чому люди дружать? Загалом людина не може існувати одноосібно. Вона завжди стикається з іншими людьми, щоб щось обговорити, вирішити якісь питання. Для того, щоб було до кого звернутися по допомогу в скрутній ситуації. Інші люди об’єднуються, щоб комусь протистояти. У таких випадках напівсерйозно запитують: проти кого дружимо? Це непросто запитання, відповіді на нього допоможуть краще зрозуміти, як і чому дружать не тільки люди, але й країни. Звичайно, відносини між ними більш складні, різноманітніші, але таке порівняння цілком доречне. І там, і тут в основі об’єднання, дружби лежать інтереси, вигоди, які одержують усі учасники співтовариства країн.                                                                                                                                                 Таким чином, сьогодні на уроці ми дізнаємося про діяльність міжнародних організацій.                                                                                                                                              Запитання                                                                                                                                                1. Які міжнародні організації ви знаєте?                                                                                                                                                       2. До яких міжнародних організацій входить Україна?                                                                                                                                                                    Отже, наша держава бере активну участь у міжнародному співтоваристві. Ми маємо збагнути, що собою являють міжнародні організації, з якою метою їх створюють та проаналізувати їхню діяльність.                                                                                                                                ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

•      Розповідь учителя з елементами бесіди                                                                                                                                                            

Учитель. На початку ХХІ ст. світ постає єдиним соціально-економічним організмом, функціонування якого вимагає узгоджених дій урядів, представників громадськості, бізнесових кіл різних країн. Часи, коли стосунки між державами вирішувалися силовими методами, поступово відходять у минуле. Порозуміння через домовленість, пошук взаємовигідних варіантів розв’язання проблем – цивілізовані методи міждержавного спілкування. Для координації діяльності світового співтовариства, вирішення суперечок, боротьби з глобальними і регіональними проблемами створено низку міжнародних організацій. Погляньте на наступний слайд. Зачитаємо та запишемо визначення.                                                                                                                                                Як ви думаєте, хто бере участь у роботі організацій? Так, правильно – це уповноважені особи, які представляють інтереси своєї держави чи співтовариства, дотримуючись поваги, порядку та норм міжнародного права.                                                                                         За предметом діяльності розрізняють загальнополітичні та спеціальні міжнародні організації.                                                                                                                                                            Кожна організація має установчу міжнародну угоду, постійні органи і штаб-квартиру.                                                                                                        Розглянемо детальніше загальнополітичні, а потім спеціальні міжнародні організації.                                                                                                       

•      Випереджувальне завдання учнів                                                                                                                                                           

Виступи груп учнів, що готували випереджувальні завдання-повідомлення про міжнародні  організації. Інші діти, що не готували повідомлень, слухають, ставлять запитання та записують у зошит необхідну інформацію.                                                                                                              Перша група.                                                                                                                                                                     Організа́ція Об'є́днаних На́цій (ООН) - глобальна міжнародна організація, заснована 1945 року. Декларованою метою діяльності організації є підтримання й зміцнення миру й міжнародної безпеки, розвиток співробітництва між державами світу. Штаб - квартира розміщується в Нью-Йорку. Організація має офіси в Женеві, Відні, Найробі та Гаазі. Головними органами є Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Секретаріат (генеральний секретар обирається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5 років), Міжнародний суд, Економічна і соціальна рада; Рада з Опіки; штаб - квартира розташована у Нью-Йорку.                                                                                                                                                                     Члени-засновники - 51 держава (у т. ч. Українська РСР). Станом на 1998 рік ООН нараховувала 185 держав - членів. Із 14 липня 2011 року має 193 держав – членів. Західна Сахара й інші маленькі держави не приєдналися до ООН через їх невизнання.  Організація фінансується з обов'язкових і добровільних внесків від своїх держав-членів і користується шістьма офіційними мовами: арабська, китайська, англійська, французька, російська й іспанська.                                  Організація Об'єднаних Націй (ООН) є міжурядовою організацією, яка прагне підтримувати міжнародний мир і безпеку, розвивати дружні відносини між державами, досягати міжнародної співпраці й бути центром для узгодження дій держав. Це найбільша, найбільш звична, найбільш міжнародна й найпотужніша міжурядова організація у світі. Штаб - квартира ООН знаходиться на міжнародній території в Нью-Йорку, а інші її головні офіси знаходяться в Женеві, Найробі, Відні й Гаазі.                                                                                                                              Місія організації щодо збереження світового миру була ускладнена в перші десятиліття холодною війною між США і Радянським Союзом та їхніми союзниками. Її місії складалися здебільшого із беззбройних військових спостерігачів і легкоозброєних військ, які виконували переважно функції моніторингу, звітування й зміцнення довіри.  Членство в ООН значно зросло після широкомасштабної деколонізації, що почалася в 1960-х роках. Відтоді 80 колишніх колоній здобули незалежність, зокрема 11 довірчих територій, які контролювала Рада з опіки. До 1970-х років бюджет ООН на програми економічного й соціального розвитку значно перевищував її витрати на підтримку миру. Після закінчення «холодної війни» ООН змінила й розширила свої польові операції, виконуючи широкий спектр складних завдань.                                                                                                                                                 ООН має шість основних органів: Генеральну Асамблею; Рада Безпеки; Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР); Рада з опіки; Міжнародний суд; і Секретаріат ООН. Система ООН містить безліч спеціалізованих установ, фондів і програм, таких як Група Світового банку, Всесвітня організація охорони здоров'я, Всесвітня продовольча програма, ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ. Крім того, неурядові організації можуть отримати консультативний статус в ЕКОСОР та інших відомствах для участи в роботі ООН.                                                                                                                                               Головним адміністративним директором ООН є Генеральний секретар; зараз це португальський політик і дипломат Антоніу Гутерріш, який розпочав свій п'ятирічний термін 1 січня 2017 року. Організація фінансується за рахунок добровільних внесків держав - членів.                                                                                                                                 ООН, її службовці й агенції здобули багато Нобелівських премій миру, хоча не всі оцінки її ефективності однозначні. Деякі коментатори вважають, що ця організація є важливою силою для миру й людського розвитку, а інші називають її неефективною, упередженою чи корумпованою. Також лунають звинувачення в підтримці терористичної діяльності генсеком ООН та окремими працівниками організації. Як і будь-яка інша Інтернаціональна організація, ООН має багато критики на свою адресу.

Історія створення

Після невдалих спроб і ухвал Ліги Націй (1919 - 1946), до якої принципово не приєднувалися Сполучені Штати Америки, у 1945 році було створено Організацію Об'єднаних Націй для підтримки міжнародного миру й розвитку співпраці у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального й гуманітарного типу. Перші задуми й конкретний план для нової всесвітньої організації було підготовлено під егідою Державного департаменту США в 1939 році. А Франклін Делано Рузвельт тоді вперше ввів поняття «Організація Об'єднаних Націй» як термін для позначення союзних країн. Цей термін було вперше офіційно використано 1 січня 1942 року, коли 26 держав підписали Декларацію Об'єднаних Націй і зобов'язалися від імені урядів сприяти утворенню системи загальної безпеки й активізації процесу роззброєння. 25 квітня 1945 Конференція ООН зі створення міжнародної організації почала діяти в Сан - Франциско, на якій було представлено 50 урядів і низку неурядових організацій, що брали участь у розробці Статуту Організації Об'єднаних Націй. Організація Об'єднаних Націй офіційно існує з 24 жовтня 1945 завдяки ратифікації Статуту п'ятьма постійними членами Ради Безпеки - Францією, Республікою Китай, СРСР, Великою Британією і Сполученими Штатами та більшістю - 46 іншими сторонами, що теж підписали цей договір-статут. Перше засідання Генеральної Асамблеї, з 51 країною - учасницею, та Ради Безпеки, відбулося в Центральному залі Вестмінстера в Лондоні в січні 1946 року.

Структура Організації Об'єднаних Націй

Структурно Організація Об'єднаних Націй складається з п'яти основних органів (раніше шести - Рада з Опіки ООН призупинила свою діяльність у 1994 році): Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН, Економічної та Соціальної Ради (ЕКОСОР) ООН, Секретаріату ООН і Міжнародного Суду юстиції ООН.                                                                       Чотири з п'яти основних органів ООН містяться здебільшого в Організації Об'єднаних Націй, штаб - квартира якої розташована на території міжнародного центру в Нью-Йорку. Міжнародний Суд перебуває в Гаазі, а інші великі установи - у відділеннях ООН у Женеві, Відні й Найробі. Решта установ ООН розташовано по всьому світу.

Система ООН 

Шість офіційних мов Організації Об'єднаних Націй, які використовують у міжурядових нарадах і документах - це арабська, китайська, англійська, французька, російська й іспанська, а Секретаріат ООН використовує дві робочі мови - англійську й французьку. П'ять з офіційних мов було обрано при заснуванні ООН, арабську було додано згодом, у 1973 році. У редакційних рекомендаціях Організації Об'єднаних Націй сказано, що стандартні документи ведуть англійською мовою Британського використання й Оксфордського правопису (EN-GB-OED), а також китайським стандартним письмом (спрощеним). Заміну традиційного китайського правопису (у 1971 році) було введено, коли представництво ООН у Китаї було змінено з Китайської Республіки (яка нині відома як Тайвань) на Народну Республіку Китай.

Генеральна Асамблея ООН

Генеральна Асамблея є головним дорадчим органом Асамблеї Організації Об'єднаних Націй. Вона складається з усіх держав - членів ООН. Асамблея збирається на чергові щорічні сесії з участю президентів або керівників держав-членів ООН. Упродовж двох тижнів від початку кожної сесії ООН усі її члени мають можливість виступити перед Асамблеєю. Традиційно Генеральний секретар ООН виступає першим, після чого вибраний на той період сесії Голова Асамблеї розпочинає і веде Генеральну Асамблею ООН. Першу сесію було скликано 10 січня 1946 в Центральній залі Вестмінстера в Лондоні за участі представників 51-ї країни.

Коли Генеральна Асамблея проводить голосування з важливих питань, рішення ухвалюють більшістю в дві третини з присутніх. До важливих питань, які розглядають на цій сесії, належать рекомендації з питань миру й безпеки, вибори членів органів та допуск, призупинення і усунення з членів; а також бюджетні питання. Кожна країна-член має один голос. Крім затвердження бюджетних питань, ухвали не є обов'язковими для членів ООН. Асамблея може робити рекомендації з будь-яких питань у рамках ООН, за винятком питань миру й безпеки, які розглядає Рада Безпеки.

Рада Безпеки ООН

Рада Безпеки відповідає за підтримання миру й безпеки у стосунках між країнами - членами ООН. Якщо інші органи Організації Об'єднаних Націй можуть лише подати «рекомендації» різним урядам держав, то Рада Безпеки ООН має право ухвалювати обов'язкові рішення, щоб урядові делегації країн їх утілили, згідно з нормами Статуту ООН (стаття 25). Ухвали Ради називають резолюціями Ради Безпеки.

Рада Безпеки складається з 15 держав-членів, котрі поділяються на 5 постійних членів - Китай, Франція, Росія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки - і 10 непостійних членів. (15 жовтня 2015 року новими непостійними членами Ради Безпеки ООН терміном на 2 роки обрали Україну, Єгипет, Сенегал, Уругвай і Японію, до складу РБ вони ввійшли 1 січня 2016 року, термін їхніх повноважень становив два роки. Окрім того, членами РБ ООН були Ангола, Венесуела, Іспанія, Малайзія та Нова Зеландія — термін їхніх повноважень сплив наприкінці 2016 року.) П'ять постійних членів Ради мають право на «вето» щодо головних питань, але не щодо процедурних резолюцій, що дозволяє постійному члену Ради блокувати ухвалення рішень, але не дозволяє блокувати обговорення самої резолюції, навіть коли вона не є прийнятною для нього. Десять тимчасових місць у Раді Безпеки ООН визначаються на дворічний термін із держав-членів ООН, за які проголосували на Генеральній Асамблеї ООН і відповідно на регіональній основі. Голову Ради Безпеки ООН призначають за абеткою, змінюючи його щомісяця.

Економічна й Соціальна Рада (ЕКОСОР) ООН

Економічна й Соціальна Рада (ЕКОСОР) допомагає Генеральній Асамблеї ООН у сприянні міжнародної економічної й соціальної співпраці й розвитку. ЕКОСОР складається з 54 членів ООН, яких обирає Генеральна Асамблея ООН на трирічний термін. Президента ЕКОСОР обирають строком на один рік серед малих і середніх держав, представлених в ЕКОСОР. Рада скликає засідання один раз на рік у липні, сесії тривають чотири тижні. З 1998 року вона почала скликати ще одне засідання — кожного квітня з міністрами фінансів і представниками - головами ключових комітетів Світового банку й Міжнародного валютного фонду (МВФ). У функції ЕКОСОР входить збирання інформації, консультування членів Організації Об'єднаних Націй, розроблення рекомендацій і координування роботи спеціалізованих комітетів ООН. Крім того, ЕКОСОР добре справляється з наданням консультаційних політичних ухвал у суперечках та веде координацію і дублювання деяких функцій органів ООН у сфері допоміжних секторів; саме в цій ролі ЕКОСОР найактивніша.

Міжнародний Суд ООН

Міжнародний суд (МС), що розташований у Гаазі, Нідерланди, є головним судовим органом Організації Об'єднаних Націй. Заснований у 1945 році за Статутом Організації Об'єднаних Націй, Суд почав працювати в 1946 році як наступник Постійної палати міжнародного правосуддя. Статут Міжнародного Суду, який схожий на свого попередника, є основним конституційним документом, складовою і регламентом дій суду.                                                                                                  МС засновано у Палаці миру в Гаазі, в Нідерландах, й розташовано у спільній будівлі з Гаазькою академією міжнародного права, визнаним центром вивчення міжнародного права. Дехто з нинішніх суддів суду є її випускниками чи колишніми професорами факультетів Академії. Метою Міжнародного Суду є вирішення суперечок між державами. Суд розглядає справи, пов'язані з військовими злочинами, незаконним втручанням держав і етнічних чисток, та, як і раніше, інші юридичні справи.                          Згодом було запроваджено зміни, пов'язані з діяльністю МС: запровадження Міжнародного кримінального суду (МКС), який почав функціонувати в 2002 році в рамках міжнародних обговорень за ініціативою Генеральної Асамблеї; відтоді чинний міжнародний суд постійно звинувачує тих, хто скоює найважчі злочини, згідно з міжнародним правом, зокрема й військові злочини та геноцид. МКС є функціонально незалежним від ООН щодо кадрів і фінансування, але деякі засідання МКС і його керівного органу - Асамблеї держав-учасниць Римського статуту - скликають в ООН. Існує «Угода про взаємини» між МКС і ООН, яка визначає, як ці дві установи здійснюють свою діяльність і на законних підставах розподіляють функції один з одним.

Секретаріат ООН

Секретаріат Організації Об'єднаних Націй, очолюваний Генеральним секретарем, організований зі службовців ООН і міжнародних цивільних службовців з усього світу. Секретаріат забезпечує дослідження, збір інформації та коштів, необхідних органам Організації Об'єднаних Націй для організації своїх засідань і регламентних дій. Він також виконує завдання за вказівками від ООН, Ради Безпеки ООН, Генеральної Асамблеї ООН, Економічної та Соціальної Ради ООН та інших її органів. У статуті Організації Об'єднаних Націй передбачано, що службовців обиратимуть шляхом врахування «високого рівня працездатності, компетентності й сумлінності» та важливости добирання персоналу на основі широкої географічної вибірки.                                                       Статут передбачає, що службовці не повинні запитувати чи отримувати вказівки від будь-яких владних структур, окрім ООН. Кожній країні-члену ООН пропонують поважати міжнародний характер Секретаріату й не намагатися впливати на своїх службовців. Генеральний секретар ООН самостійно несе відповідальність за добирання персоналу.                                                                                                             Секретаріат наділено такими обов'язками: сприяння вирішенню міжнародних суперечок, керування операціями з підтримання миру, скликання й організація міжнародних конференцій, збирання інформації про виконання ухвал Ради Безпеки, здійснення консультацій з урядами держав - членів щодо різних ініціатив ООН. Основними підрозділами Секретаріату з цих питань є Управління координатора з гуманітарних питань і Департамент операцій із підтримки миру. Генеральний секретар може інформувати Раду Безпеки щодо будь-яких питань, які, на його (або її) думку, можуть становити загрозу міжнародному миру й безпеці.

Генеральний секретар ООН

Генерального секретаря призначає Генеральна Асамблея, після того, як його рекомендовано Радою Безпеки ООН. На їхній вибір може бути накладено вето з боку будь - якого члена Ради Безпеки ООН і Генеральної Асамблеї, теоретично вони можуть перевизначити «рекомендацію» Ради Безпеки, якщо більшості голосів не досягнуто, хоча цього не ставалося ще ніколи. Тривалість перебування на цьому посту не має конкретних критеріїв, але з роками стало прийнято вважати, що пост передаватиметься протягом однієї чи двох каденцій (одна каденція в п'ять років). На цю посаду призначають людину на основі географічної ротації, і Генеральний секретар не повинен походити з жодної постійної держави - члена Ради Безпеки ООН. За визначенням Франкліна Д. Рузвельта, ця посада оцінюється як «модератор світу», його позиція визначено в Статуті ООН як «організація головної адміністративної посадової особи», але в Статуті також сказано, що Генеральний секретар може доводити до Ради Безпеки ООН у разі термінової необхідності, будь-які питання, які, на його думку, «можуть загрожувати підтриманню міжнародного миру й безпеки» та виявляти своє бачення більшости дій на світовій арені. Позиція Генерального секретаря ООН зводиться до подвійної ролі — адміністратора організації ООН і дипломата-посередника у вирішенні суперечок між державами-членами ООН та знаходженні консенсусу щодо глобальних проблем.                                                           Секретаріат очолює Генеральний секретар, який виступає в ролі представника де-факто й лідера ООН. Нинішній Генеральний секретар ООН — Антоніу Гутерреш, який узяв на себе ці обов'язки після Пан Гі Мун.

•      Розповідь учителя з елементами бесіди                                                                                                               

Учитель. А зараз поговоримо про спеціалізовані установи: ЮНЕСКО, ФАО, МОП (ІЛО), МВФ (ІМФ), МБРР, ВОЗ.                                                                                                     Установи й підрозділи ООН

Статут Організації Об'єднаних Націй передбачає, що кожен із головних органів ООН може встановити різні спеціалізовані установи чи підрозділи для виконання своїх обов'язків.                                                                                                                                                  Є багато організацій і агентств ООН, які функціонують і здійснюють різноманітну роботу з конкретних питань. Деякі з найвідоміших установ — Міжнародна організація праці – МОП (штаб – квартира у Женеві), Міжнародний валютний фонд – МВФ (штаб-квартира у Вашингтоні), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), ФАО - Продовольча й сільськогосподарська організація ООН (штаб – квартира у Римі), ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки й культури (штаб - квартира у Парижі), ЮНІДО (Організація Об'єднаних Націй із промислового розвитку), МБРР – міжнародний банк реконструкції і розвитку -МБРР - або Світовий банк (штаб – квартира у Вашингтоні), і Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ). Саме через ці установи ООН виконує велику частину своєї гуманітарної роботи. Приклади цих дій - програми масових щеплень (у рамках ВООЗ), програми задля уникнення голоду й недоїдання (у рамках роботи МПП), захист вразливих груп і переміщених осіб (наприклад, шляхом ВСР).                                                                               

•      Випереджувальне завдання учнів

Друга група.                                                                                                                                       ЮНЕСКО Організа́ція Об'є́днаних На́цій з пита́нь осві́ти, нау́ки і культу́ри  (англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, фр. Organisation des Nations unites pour l'éducation, la science et la culture, UNESCO) — міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, яка при співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвитку національної культури, охороні пам'яток культури тощо.                                                                                        На початку 2013 року кількість країн-учасниць становила 195. На 2011 вона охоплювала 193 країн-держав; консультативний статус при ній мають неурядові організації (приблизно 250). У 2017 році Ізраїль та США заявили про вихід з організації.                                                                                                                                                       Головний осередок ЮНЕСКО знаходиться в м. Парижі (Франція). ЮНЕСКО має видавництво Office des Presses de l'Unesco (різними мовами), в якому з'являються 26 періодичних видань, серед них «Кур'єр ЮНЕСКО» (35 мовами), «Культури», «Музеум», «Перспективи освіти» та інші. Україна є членом ЮНЕСКО від 1954 року.     Історія

У 1942 році у Великій Британії за ініціативою президента Ради з освіти Англії Уельсу Річарда А. Батлера і президента Британської ради М. Робертсона була скликана конференція міністрів освіти країн-союзників (англ. Conference of Allied Ministers of Education). Зустріч, на якій були присутні представники 8 урядів, які перебувають в еміграції, відбулася в Лондоні з 16 листопада по 5 грудня. Основним питанням конференції було відновлення системи освіти з настанням миру. Замість одноразового заходу до грудня 1945 відбулося близько 60 зустрічей. Ідеї конференції знайшли підтримку у світовому співтоваристві.                                                                         Після закінчення Другої світової війни в Лондоні пройшла конференція Організації Об'єднаних Націй зі створення організації з питань освіти та культури (ЕКО / Конф) (англ. United Nations Conference for the establishment of an educational and cultural organization (ECO / CONF)). Конференція була скликана за рекомендацією зустрічі 1942 року і конференції ООН з міжнародної організації (англ. United Nations Conference on International Organization), яка відбулася у квітні-червні 1945 року в Сан-Франциско. Основними завданнями організації були встановлення справжньої культури миру та перешкоджання розв'язування нової світової війни, що реалізуються за допомогою сприяння забезпеченню «інтелектуальної та моральної солідарності людства».                                                                                                                                               16 листопада 1945 підписаний Статут ЮНЕСКО і створена підготовча комісія. Статут був підписаний представниками 37 держав з 44, присутніх на зустрічі. Статут набув чинності після того, як був ратифікований 20 державами. Це сталося 4 листопада 1946. Перша сесія генеральної конференції ЮНЕСКО, в якій взяли участь представники 30 держав, пройшла в Парижі з 19 листопада по 10 грудня 1946 р..                                              ЮНЕСКО є правонаступником міжнародного комітету Ліги Націй з питань інтелектуальної співпраці та її виконавчого установи — Міжнародного інституту інтелектуальної співпраці. Міжнародний комітет (або комісія) з інтелектуальної співпраці у складі 12 чоловік був створений в 1922 році за пропозицією Леона Буржуа, лауреата Нобелівської премії миру. Ліга Націй вважала питання культури та освіти внутрішніми справами держав та фінансово обмежувала діяльність комітету. Фінансова допомога була отримана від Франції в 1926 році разом з установою в Парижі Міжнародного інституту інтелектуальної співпраці. Інститут займався контактами між університетами, бібліотеками, науковими спілками, перекладом літературних творів, юридичними питаннями інтелектуальної власності, співробітництвом в області музеїв і мистецтва, зв'язками зі ЗМІ. Передача повноважень, які можуть бути виконані в межах плану діяльності ЮНЕСКО, здійснювалася відповідно до статті 9 статуту ЮНЕСКО та статті 63 статуту ООН. Крім того, ЮНЕСКО були передані фінансові активи інституту.

Структура

Крім штаб-квартири організації в Парижі, існує цілий ряд регіональних, кластерних і національних офісів ЮНЕСКО, створених в рамках стратегії децентралізації і забезпечують її ефективну присутність у всіх регіонах та областях, а також зв'язок з агентствами ООН та іншими організаціями-партнерами. Адміністративну підтримку мережі забезпечує координаційне бюро ЮНЕСКО (англ. Bureau of Field Coordination). Зв'язок з ООН підтримується в офісах організації в Женеві і Нью-Йорку.                                                                                                                

•      Розповідь учителя з елементами бесіди                                                                                                                                           

Учитель. Дякую за корисну інформацію. Переходимо до інших загальнополітичних організацій.                                                                                                                                                   Третя група.                                                                                                                                            Ра́да Євро́пи (англ. Council of Europe, фр. Conseil de l’Europe) — міжнародна організація 46 держав-членів у європейському просторі.                                                                                                         Членство відкрите для всіх європейських держав, які визнають принцип верховенства права і гарантують основні права людини і свободи для своїх громадян.                                                                              Рада Європи розглядає питання, що мають важливе значення для її членів, у тому числі питання запобігання злочинності, зловживання наркотиками, охорони довкілля, біоетики та міграції. Рада Європи розробила понад 160 міжнародних договорів, угод і конвенцій, які замінили буквально десятки тисяч двосторонніх договорів між різними європейськими державами.                                                                                                                                                        Один з найбільших успіхів Ради це Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка слугує основою для Європейського суду з прав людини.                                                                                                                                                                        Штаб-квартира Ради Європи знаходиться у Страсбурзі на французько-німецькому кордоні. Спочатку засідання Ради відбувалися в Університетському Палаці Страсбургу, у 1977 році для засідань Ради на околиці міста був зведений Палац Європи.                                                                                                                                                                  16 березня 2022 року Росію виключили з Ради Європи. В червні 2024 року Генеральним секретарем Ради Європи на наступні 5 років обрано колишнього президента Швейцарської Конфедерації Алена Берсе.                                                                                    Співдру́жність Незале́жних Держа́в (СНД) — регіональна міжнародна організація Азії та східної Європи до якої входить низка пострадянських країн. СНД заохочує співпрацю в економічних, політичних і військових справах і має певні повноваження щодо координації торгівлі, фінансів, законотворчості та безпеки. Вона також сприяла співробітництву у сфері запобігання транскордонній злочинності.                      Коли в 1991 році почався розпад СРСР, 8 грудня 1991 року республіки-                                    засновники підписали Біловезьку угоду, проголошуючи припинення існування Радянського Союзу та проголошуючи на його місці СНД. Через кілька днів був підписаний Алма-Атинський протокол, який оголосив про розпад Радянського Союзу. Балтійські країни (Естонія, Латвія та Литва), які вважають своє членство в Радянському Союзі на міжнародному рівні незаконною окупацією, вирішили не брати в цьому участі. Грузія вийшла з СНД в 2008 році після російсько-грузинської війни. Україна припинила участь у статутних органах СНД у 2018 році через тривалу російсько - українську війну, повністю завершивши вихід із СНД, ніколи не бувши членом цієї організації через те, що не ратифікувала Статут СНД. Проте Україна залишається членом зони вільної торгівлі СНД, а основоположні договори СНД - Угода про створення Співдружності Незалежних Держав та Алма-Атинська декларація досі чинні в Україні.                                                                                                                                              Серед військових організацій детально розглянемо НАТО. 

•      Випереджувальне завдання учнів.

Організа́ція Північноатланти́чного до́гово́ру, також Північноатланти́чний алья́нс або НАТО (англ. North Atlantic Treaty Organization — NATO, фр. Organisation du traité de l'Atlantique nord — OTAN) - міжнародна міжурядова організація, військово-політичний союз 32 держав Північної Америки і Європи, які прагнуть досягти мети Північноатлантичного договору, підписаного у Вашингтоні 4 квітня 1949.                                                                                                                                  Відповідно до статутних документів Альянсу головна роль НАТО полягає у забезпеченні свободи та безпеки країн-членів із використанням політичних і військових засобів. НАТО дотримується спільних для Альянсу цінностей демократії, індивідуальної свободи, верховенства права, мирного розв'язання суперечок і підтримує дані цінності в усьому євроатлантичному регіоні. Засадничим принципом Альянсу є спільність поглядів між північноамериканськими та європейськими членами НАТО, які поділяють однакові цінності та інтереси і віддані справі збереження демократичних принципів, що робить нероздільною безпеку Європи і Північної Америки. Альянс стоїть на захисті країн-членів від загрози агресії: головним військово-політичним принципом організації є система колективної безпеки, тобто спільних організованих дій усіх її членів у відповідь на напад ззовні.                         Від часу свого заснування кількість нових держав-членів альянсу збільшилася з первинних 12 до 32 країн. Останньою державою-членом, яка приєдналась до НАТО, стала Швеція - 7 березня 2024 року. НАТО зараз визнає Боснію і Герцеговину, яка отримала План дій щодо членства в НАТО в грудні 2018, Грузію та Україну як кандидатів на членство в альянсі. Також 19 інших держав беруть участь у програмі НАТО — Партнерство заради миру, ще 15 країн беруть участь в інституціоналізованих програмах діалогу. Сукупні військові витрати всіх членів НАТО у 2020 році становили понад 57 % загальносвітового обсягу. Члени організації погодились, що їхньою метою є досягнення або підтримка цільових витрат на оборону щонайменше 2 % від їхнього ВВП до 2024 року.

Північноатлантичний договір.                                                                                          Імплементація Договору президентом США Гаррі Труменом 24 серпня 1949 р. Підписання Північноатлантичної угоди і створення Альянсу безпосередньо пов'язані з подіями, що відбувалися у світі після Другої світової війни. Загроза   післявоєнного реваншизму в Німеччині, а згодом і агресивна політика СРСР спонукали європейські країни і США шукати нової архітектури європейської безпеки. Зведення «залізної завіси», переворот у Чехословаччині в лютому 1948 року, блокада Радянським Союзом навесні того ж року окупаційних зон Берліна вимагали відповідного реагування.                                                                          Початком процесу створення оборонного союзу країн Заходу, можна вважати зустріч у Брюсселі 4 березня 1948 року представників Бельгії, Великої Британії, Люксембургу, Нідерландів і Франції, на якій обговорювалася англо-французька пропозиція розробки договору про взаємну допомогу. 17 березня 1948 року був підписаний Брюссельський договір. Метою Брюссельського договору була спільна протидія можливій у майбутньому агресії зі сторони Німеччини, а також військова кооперація як відповідь на можливу радянську агресію. У разі іноземної агресії згідно з договором відносно невеликі військові сили союзників повинні були діяти спільно. Однак уже на перших зустрічах керівників міністерств оборони союзників, на яких оцінювались наявні військові ресурси держав-членів союзу, дійшли висновку про їх недостатність і необхідність отримання допомоги, зокрема від США — виник задум розширення західного оборонного союзу за рахунок Сполучених Штатів і Канади та створення спільної системи оборони в євроатлантичному регіоні. В березні-квітні 1948 року з відповідними пропозиціями до Білого дому звернулися міністри закордонних справ Франції Жорж Бідо та Великої Британії Ернст Бевін. Публічного розголосу концепція отримала під час виступу в парламенті Канади міністра закордонних справ (згодом - прем'єр-міністра) цієї країни Луї Сен-Лорана 28 квітня 1948 року. Наступним найважливішим кроком на шляху підписання Північноатлантичної угоди стало ухвалення 11 червня 1948 року сенатом США резолюції, яка дозволяла урядові укладати в мирний час договори про союзи з іншими державами за межами американського континенту. Втілення ідеї створення спільної системи оборони, перейшло в практичну площину.                                            У листопаді 1948 року розроблений Радою Західноєвропейського союзу проєкт атлантичного пакту був надісланий у Вашингтон. Узгоджений проєкт був підготовлений у грудні того ж року. В цей же період виник задум прилучення до запланованого проєкту низки держав Північної та Південної Європи, де якраз відбувалися дискусії щодо створення скандинавського та середземноморського регіональних безпекових пактів. Пропозиція не знайшла належної підтримки скандинавських країн (Швеція, Фінляндія), однак висловили бажання виступити підписантами договору Данія, Ісландія, Італія, Норвегія та Португалія. Текст майбутнього Договору дванадцяти держав був оприлюднений для ознайомлення широкої громадськості 18 березня 1949 року. Підготовка Договору отримала різкий спротив з боку СРСР, уряд якого 31 березня 1949 року виступив з нотою протесту, де зазначалося, що створюваний союз має агресивну спрямованість і суперечить як статуту ООН, так і наявним договорам між Радянським Союзом і Великою Британією, Францією та США. У відповідь на це міністри закордонних справ країн-підписантів у заяві від 2 квітня відкинули висловлені звинувачення, наголосивши на суто оборонному характері альянсу і його відповідності Статуту ООН. Північноатлантичний договір був підписаний 4 квітня 1949 року у Вашингтоні представниками урядів Бельгії, Великої Британії, Данії, Ісландії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португальської республіки, Сполучених Штатів Америки та Французької республіки. Після завершення процесу ратифікації Договору всіма учасниками та депонування відповідних документів у США він набув чинності з 24 серпня 1949 року^[9]. НАТО народилася як наслідок нездатності ООН того часу забезпечити мир у світі, тоді, коли СРСР ветував багато постанов Ради безпеки цієї організації. Для легітимізації нової організації скористалися 51-м пунктом Статуту ООН, у частині 5 у межах легітимного колективного захисту.                                            Концепцію новоутвореної міжнародної організації її перший Генеральний секретар лорд Ісмей окреслив як «тримати росіян на відстані, американців — всередині (Європи), а німців — під наглядом».

Учитель. Крім НАТО, у світі ще є багато військово – політичних союзів, зокрема це АНЗЮК та АНЗЮС. Серед економічних організацій – СОТ, ЄС, ОПЕК, МЕРКОСУР, НАФТА та АСЕАН.

•      Випереджувальне завдання учнів

Четверта група.                                                                                                                                                                     Європе́йський Сою́з, (скорочення: Євросоюз, ЄС) — економічний і політичний союз, що об'єднує 27 держав-членів, що розташовані в Європі. Веде свій початок від утворення Європейської спільноти з вугілля й сталі (ЄСВС) і Європейської економічної спільноти (ЄЕС), які складались із шести країн у 1957 році. У наступні роки територія ЄС була збільшена за рахунок включення нових держав-учасниць, одночасно збільшуючи свою сферу впливу шляхом розширення політичних повноважень. У сучасному вигляді існує на основі Маастрихтського договору, підписаному 7 лютого 1992 року й чинному з 1 листопада 1993-го. Останній значний перегляд конституційних принципів ЄС був затверджений у Лісабонській угоді, яка набула чинності в 2009 році. Юридично в ЄС не виділено столиці, але де-факто таким є місто Брюссель, де базується більшість інституцій Європейського Союзу.                                                                                                            ЄС діє через систему незалежних наднаціональних інституцій і спільно узгоджених рішень держав-членів. Найважливішими інституціями ЄС є: Європейська комісія, Рада Європейського Союзу, Європейська рада, Суд Європейського Союзу, Європейський центральний банк і Європейський парламент, який обирається кожні 5 років громадянами Європейського Союзу.                                                                                        У ЄС діє єдиний ринок через стандартизовану систему законів, що діють у всіх державах-членах. У Шенгенській зоні (до складу якої входять 25 держав-членів й 4 держави, що не є членами ЄС) паспортний контроль скасовано. Політика ЄС спрямована на забезпечення вільного руху людей, товарів, послуг і капіталу, законодавчих актів про спільні питання справедливості й підтримки спільної торгової політики, сільського господарства, рибальства й регіонального розвитку. Єврозона (валютний союз), була заснована в 1999 році й вступила в повну силу в 2002-му, коли були введені в обіг монети й банкноти євро. Станом на 2025 рік, у Єврозону входить 20 держав-учасниць, що використовує євро як свою національну валюту. ЄС відіграє важливу роль у спільній зовнішній і безпековій політиці. Європейський Союз має постійні дипломатичні місії в усьому світі й офіційних представників в ООН, Світовій організації торгівлі (СОТ), «Великій Сімці» й «Великій двадцятці».

На сьогодні, Європейський Союз займає площу 4 233 255 км² (7-ме місце у світі), з населенням близько 445 мільйонів людей (3-тє місце). Загальний номінальний валовий внутрішній продукт становить більш як 17 трлн доларів США (2-ге місце), за паритетом купівельної спроможності — 21 трлн доларів США (2-ге місце). Якщо вважати ЄС країною, то за доходом на душу населення він входив би в тридцятку (якщо окремо в рейтингу враховувати країни-членів ЄС) або двадцятку (якщо не враховувати) найзаможніших країн світу (серед усіх 186 або 158 відповідно)^[3] ЄС, наразі, не має власних збройних сил, але сприяє військовому співробітництву його країн-членів, більшість яких є членами НАТО. Через великий політичний і економічний глобальний уплив, Європейський Союз розглядають однією з потенційних наддержав.                                                                                                           Європейський Союз пройшов кілька етапів розвитку та зміни назв. Спершу в 1951 році була створена Європейська спільнота з вугілля та сталі (ЄСВС), метою якої було сприяти економічній інтеграції шести засновників. У 1957 році на основі Римських договорів виникли Європейська економічна спільнота (ЄЕС) та Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом). Разом ці три міжнародні організації утворювали Європейські спільноти (ЄС), які керувалися одним набором інституцій.                                                                                                                                               У 1993 році, після підписання Маастрихтського договору, організація офіційно отримала сучасну назву — Європейський Союз (ЄС), відображаючи ширший політичний та економічний союз між державами-членами.                                                                Деякі публіцисти вважають, що в українській мові варто використовувати назву Європейська Унія (ЄУ), оскільки слово унія краще передає історичні та культурні особливості об'єднань держав у Європі, наприклад Шведсько-норвезька унія тощо. Також вживання слова унія усуває мовознавчі та конотаційні проблеми, наприклад плутанину сучасного об'єднання з Європейськими спільнотами (ЄС), які існували до 1993 року.

Історія                                                                                                                                                          З кінця Другої світової війни суверенні європейські країни укладали договори й тим самим співпрацювали й узгоджували політику (або об'єднували суверенітет) у дедалі більшій кількості сфер, у так званому європейському інтеграційному проєкті чи будівництві Європи (фр. la construction européenne). Наступна хронологія окреслює правову основу Європейського Союзу (ЄС) — основної основи цього об'єднання. ЄС успадкував багато своїх нинішніх обов'язків від Європейських Співтовариств, які були засновані в 1950-х роках у дусі Декларації Шумана.

Передумови

Іспанські та австрійські європейські землі Габсбургів, 1700 Впродовж століть після падіння Риму в 476 році кілька європейських держав розглядали себе як translatio imperii («передача правління») неіснуючої тоді вже Римської імперії: Імперія Франків (481—843) і Священна Римська імперія (962—1806) намагалися тим самим відродити Рим на Заході. Ця політична філософія наднаціонального панування над континентом, аналогічна прикладу древньої Римської імперії, привела до раннього середньовіччя в концепції відродження імперії («відновлення імперії»), або в формах Reichsidee («імперська ідея») або релігійно натхненний Imperium Christianum («християнська імперія»). Середньовічний християнський світ і політична влада папства були названі, як такі, що сприяють європейській інтеграції і єдності.                             У східних частинах континенту Московське Царство і, врешті-решт, Російська Імперія (1547—1917) оголосили Москву Третім Римом і спадкоємцем східних традицій після падіння Константинополя в 1453 році. Розрив між грецьким Сходом та латинським Заходом вже збільшився завдяки політичному поділу Римської імперії в IV столітті та Великій схизмі 1054 року і врешті-решт його знову розширять залізною завісою (1945—1991) до розширення Європейського Союзу в напрямку Центрально-східної Європи з 2004 року.                                                                                     Загальноєвропейська політична думка справді виникла в XIX столітті, натхненна ліберальними ідеями Французької та Американської революцій після загибелі імперії Наполеона (1804—1815). У десятиліття після підсумків Віденського конгресу, ідеали європейської єдності процвітали на всьому континенті, особливо в працях Войцеха Ястшембовського (1799—1882) або Джузеппе Мацціні (1805—1872).  Термін Сполучені Штати Європи (фр. États-Unis d'Europe) вжив Віктор Гюго (1802—1885) під час виступу на Міжнародному конгресі миру, що відбувся в Парижі в 1849 році:

Прийде день, коли всі нації на нашому континенті утворять європейське братство ... Настане день, коли ми побачимо ... Сполучені Штати Америки та Сполучені Штати Європи віч-на-віч, що тягнуться один до одного через моря.                                                 Протягом міжвоєнного періоду свідомість того, що національні ринки Європи взаємозалежні, хоча й конфронтаційні, поряд із спостереженням за більшим і зростаючим ринком США з іншого боку океану, живило потяг до економічної інтеграції континенту. У 1920 р., Виступаючи за створення Європейського економічного союзу, британський економіст Джон Мейнард Кейнс писав, що «слід створити Вільну профспілку…, яка б не вводила жодних протекціоністських мит проти продуктів інших членів Союзу»^. Протягом того ж десятиліття Річард фон Куденгове-Калергі, один із перших, хто уявив собі сучасний політичний союз Європи, заснував рух «Пан-Європа». Його ідеї вплинули на його сучасників, серед яких тодішній прем'єр-міністр Франції Арістід Бріан. У 1929 р. останній виступив із промовою за Європейський Союз перед асамблеєю Ліги Націй, попередниці ООН. У своєму радіозверненні в березні 1943 року, коли все ще вирувала війна, лідер Сполученого Королівства сер Вінстон Черчилль тепло сказав про «відновлення справжньої величі Європи» після досягнення перемоги і розмірковував про повоєнне створення «Ради Європи» що об'єднало б європейські держави для побудови миру.

Країни – члени ЄС (станом на 2013 р.)

П’ята група.                                                                                                                                        Організація країн-експортерів нафти. ОПЕК - (англ. The Organization of the Petroleum Exporting Countries, OPEC) — картель, створений нафтовидобувними державами для стабілізації цін на нафту. Членами цієї організації є країни, чия економіка залежить від доходів з експорту нафти.                                                                                                 Основна мета організації — координація та уніфікація нафтової політики країн-членів організації з тим, щоб забезпечити справедливі та стабільні ціни на нафту на світовому ринку, ефективне економічно обґрунтоване і регулярне постачання нафти країнам -споживачам, а також забезпечити інвесторам, які вклали свій капітал в розвиток нафтовидобувної галузі, справедливу прибутковість вкладень.                           Здатність ОПЕК контролювати ціни на нафту дещо знизилася у зв'язку з відкриттям та розвитком великих покладів нафти на Алясці, в Північному морі, Канаді, Мексиканській затоці, Росії та модернізації ринків. Станом на листопад 2010 року, на членів ОПЕК припадає 79 % світових запасів нафти та 44 % видобутку, що дає їм значний контроль над світовим ринком. Наступна за величиною група виробників, що входять до ОЕСР і пострадянські держави видобувають лише 23,8 % та 14,8 % відповідно від загального обсягу видобутку нафти у світі. Однак, уже у 2003 році, побоювання, що в ОПЕК мало можливостей збільшення видобування, викликало припущення, що її вплив на ціну нафти почне скорочуватися.                                                                                               Штаб-квартира ОПЕК, де проводяться регулярні зустрічі міністрів нафти її країн-членів, з 1965 року розташована у Відні.                                                                                                             ОПЕК — це домовленість, яка охоплює не тільки країни-члени картелю, але й низку інших: Азербайджан, Бахрейн, Бруней, Казахстан, Малайзію, Оман, Південний Судан, Росію та Судан.                                                                                                                                                       У 2021 році Міністерський моніторинговий комітет ОПЕК+ (JMMC) схвалив призначення міністра нафтових ресурсів Нігерії спеціальним представником по роботі з країнами Африки.                                                                                                                                        Історія                                                                                          ОПЕК як постійна міждержавна організація була створена на конференції в Багдаді 10—14 вересня 1960. Спочатку до складу організації ввійшли Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія й Венесуела. До цих п'ятьох країн, що заснували організацію, пізніше приєдналися ще вісім: Катар (1961), Індонезія (1962), Лівія (1962), Об'єднані Арабські Емірати (1967), Алжир (1969), Нігерія (1971), Еквадор (1973—1992), Габон (1976—1994). У 2007 р. до організації приєдналася Ангола і повернувся Еквадор. У 2008 р. Росія заявила про готовність стати постійним спостерігачем.                                                                                     Штаб - квартира ОПЕК у ВідніБаланс експорту та імпорту нафти за країнами світу Штаб - квартира ОПЕК спочатку розташовувалася у Женеві (Швейцарія), потім 1 вересня 1965 року перемістилася у Відень (Австрія).                                                                                      Мета ОПЕК — координація діяльності й вироблення загальної політики щодо видобутку нафти серед країн — учасників організації, з метою підтримки стабільних цін на нафту, забезпечення стабільного постачання нафти споживачам, одержання віддачі від інвестицій у нафтову галузь. Міністри енергетики й нафти держав членів ОПЕК двічі в рік проводять зустрічі для оцінки міжнародного ринку нафти й прогнозу його розвитку на майбутнє. На цих зустрічах ухвалюються рішення про дії для стабілізації ринку. Рішення про зміни обсягу видобутку нафти відповідно до зміни попиту на ринку ухвалюються на конференціях ОПЕК.                                                                 Країни члени ОПЕК контролюють близько 2/3 світових запасів нафти. На їхню частку припадає 40 % від всесвітнього видобутку або половина світового експорту нафти.                                                                                                                                                                                                                                                  

•      Розповідь учителя з елементами бесіди                                                                                                     

Учитель. Також ви маєте знати про інтеграційні утворення в межах Північної та Південної Америки. Це НАФТА та МЕРКОСУР.                                                                                         Ми ознайомилися з основними економічними організаціями. Переходимо до валютно-фінансових, ви вже дещо знаєте про них, перелічіть їх. Правильно – це Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний фонд «Європейський розвиток», Європейський банк реконструкції та розвитку.                                                                                                  І нарешті, зверніть увагу на організацію – Римський Клуб.                                                                                   Ри́мський клуб (Club of Rome) - міжнародна неурядова організація, аналітичний центр, що об'єднує в своїх рядах вчених, громадських діячів, лідерів думок і ділових людей більш, ніж з 30 країн світу, стурбованих перспективами розвитку людства. Зусилля членів Римського клубу націлені на вирішення актуальних проблем сучасності шляхом розробки нового напрямку в їх вивченні, що отримав назву глобальне моделювання. Так виникла нова наука глобалістика, що вивчає проблеми всього людства за допомогою моделювання на ЕОМ, без поділу на Захід і Схід, Північ і Південь. Римський клуб в даний час складається з приблизно 100 окремих членів; понад 30 національних та регіональних асоціацій; Міжнародного центру у Вінтертурі, Європейського центру підтримки у Відні та фонду Римського клубу, який забезпечує можливість для великих індивідуальних донорів взяти участь у розробці та поширенні проектів Клубу.                                                                                                                                 Діяльність Клубу керується Генеральною Асамблеєю, яка обирає зі своїх членів невеликий Виконавчий комітет, що здійснює нагляд за діяльністю клубу. Із 2018 року клуб очолює два президенти - Мамфела Рамфеле (ПАР) і Сандрін Діксон -Деклев (Бельгія). Роберто Печчеї - засновник (помер). На відміну від багатьох інших некомерційних організацій, робота Римського клубу обумовлена участю і зусиллями його членів.

Історія                                                                                                                                                     Римський клуб був заснований в 1968 році за ініціативою видатного італійського економіста і підприємця доктора Ауреліо Печчеї^[en]. Римський клуб був зареєстрований в кантоні Женева (Швейцарія) як неприбуткова громадська організація. Президентом був обраний А. Печчеї, а після його смерті в 1984 році — А. Кінг. Перші 6 річних зустрічей відбувалися у Відні, Берні, Оттаві, Парижі, Токіо та Західному Берліні. Сьома зустріч, яку спочатку планувалося провести в 1975 році, відбулася роком пізніше в Алжирі.                                           На початку ХХІ-го століття міжнародні проблеми відродили інтерес до діяльності клубу. В останні роки Римський клуб розпочав цілу низку нових заходів і модернізував свою організацію і місію.

Члени                                                                                                                                              Римський клуб формувався як незалежна експертна група для оцінки довгострокових наслідків існуючих проблем та перспектив розвитку людства, а також інтелектуального сприяння діяльності міжнародних організацій і національних урядів. Від початку до нього увійшло близько 30 експертів світового рівня, що представляли 10 країн. У наш час римський клуб налічує близько 100 осіб. Римський клуб прагне за своїм складом представляти своєрідний зріз сучасного прогресивного людства. Його членами були і є видатні вчені і мислителі, державні діячі, представники сфери освіти, педагоги та менеджери з більш ніж 30 країн світу. Всі вони відрізняються один від одного освітою і життєвим досвідом, займають різне становище в суспільстві і дотримуються різних переконань і поглядів. Членами Римського клубу були:

• біологи Карл-Геран Хеден зі Стокгольму (Швеція), Акліл Лемм з Аддис-Абеби (Ефіопія);
• філософ-марксист і соціолог Адам Шафф (Польща);
• політолог Хеліо Джагарібе (Бразилія);
• сенатори Клейборн Пелл (США), Моріс Ламонтан (Канада), президент Швейцарської конфедерації Нелло Селіо;
• професор психології Ібаданського університету, генеральний директор Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) Адеойе Ламбо (Нігерія);
• урбаніст Кензо Танге (Японія).

Всіх їх об'єднувало глибоке почуття гуманізму і турботи про долю людства. І, яких би вони не дотримувалися думок, вони, звичайно, були вільні виражати їх абсолютно вільно і в тій формі, яка здається їм найприйнятнішою. Як правило, члени урядів не можуть одночасно бути членами Римського клубу.                                                                                       У Римському клубі прийнятий порядок кооптації нових членів. За багато років склад його істотно розширився і виявився не настільки збалансованим і врівноваженим, як можна було б бажати. Обмежене членство Клубу відповідає і його функціональним критеріям.                                                                                                                                                                 Членом Римського клубу був Богдан Гаврилишин — один з найвідоміших українців у світі, науковець, економіст. Помер 24 жовтня 2016 року в Києві у 90-річному віці. Богдан Гаврилишин створив Міжнародний центр перспективних досліджень, Міжнародний інститут менеджменту в Індії, після – в Україні. Став співзасновником Європейського форуму з менеджменту у Давосі (тепер Світовий економічний форум). Був консультантом компаній General Electric, IBM, Unilever, Phillips, радником в кількох країнах.                                                                                                                                                                                            Учитель. Таким чином, ми дізналися багато корисної інформації про міжнародні організації.                                                                                                                                                                                       V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК.                                                                                                                                              Учитель. А зараз пригадаймо ще раз, що ми засвоїли на уроці (робота з презентацією). Я називаю організацію, а ви повинні вибрати з переліку відповідний рік утворення та штаб-квартиру. Хто знає відповідь, піднімає руку. Отже, розпочинаємо!

VІ. ВИСНОВКИ УРОКУ                                                                                                                     Учитель запитує кількох учнів, про що вони дізналися на уроці, дає завдання ще раз перелічити загальнополітичні та спеціальні міжнародні організації та назвати ту, яка найбільше запам’яталася.                                                                                                                            VІІ. ПІДСУМКИ УРОКУ                                                                                                                       Учитель підбиває підсумки уроку, відмічає найактивніших учнів, заохочує їх оцінками, аргументує своє рішення.                                                                                                                                          VІІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ                                                                                                                                                                          1. Опрацювати відповідний параграф в підручнику.                                                                                                                                                     2. Створити ментальну карту до теми уроку.                                                                                                          3. Створити кросворд до теми уроку. Ключові слова по вертикалі – МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ.