Лекція 6.

Тема: Історія формування соціальних груп та їх роль у створенні оригінальної форми державності.

1.       Лютнева революція в Росії та зміна влади в Україні. Центральна Рада та її універсали.

2.       Національно-визвольний рух у Галичині і на західноукраїнських землях. Проголошення ЗУНР. Акт злуки ЗУНР і УНР.

3.       Утворення УНР. Війна Центральної Ради з більшовиками. Брестський мир. Падіння Центральної Ради.

4.       Українська держава гетьмана П.Скоропадського. Утворення Директорії, її діяльність.

Перемога радянської влади в Україні.

Література:

1.      Бойко О.Д. Історія України: підручник / О.Д.Бойко. – К.: Академвидав, 2016, с. 302 - 308

2.      Світлична В.В. Історія України: навч. посібник / В.В.Світлична. – К.: «Каравела», Львів:

«Новий Світ - 2000», «Магнолія плюс», 20015, с. 144 – 146.

1. Лютнева революція в Росії та зміна влади в Україні. Центральна Рада та її універсали.

Перша  світова  війна  стала суворим  випробуванням для Росії.  На початок 1917 р. стан економіки, політична ситуація, що склалася в країні, зростання соціального напруження, посилення невдоволення, що охопило і ліберальну громадськість, і армію, і переважну частину трудящих, свідчили про виникнення революційної ситуації. 

Причинами розгортання революції в Росії були:

-   падіння авторитету царизму, невдачі у внутрішній та зовнішній політиці;

-   протиріччя між відсталою надбудовою та прагненням економічно сильної буржуазії захопити владу;

-   протиріччя між працею і капіталом; - невирішеність аграрного питання;

-   невирішеність національного питання. Завдання революції в Росії:

-   ліквідація    самодержавної           форми             правління       і           перехід           до          парламентської демократії;

-   створення умов для вільного розвитку ринкової системи на селі;

-   демократизація суспільно-політичного життя країни; - гарантія захисту соціальних прав трудящих; - забезпечення вільного розвитку націй.

Основні етапи російської революції: 

-   23 лютого (3 березня 1917 р.) – буржуазно-демократична революція; 

-   березень - липень 1917 р. - двовладдя; 

-   липень - жовтень 1917 р. - революційна криза;

-   жовтень 1917 р. – червень 1918 р. – встановлення диктатури більшовиків; - червень 1918р. - березень 1921 р. - громадянська війна.

23 лютого 1917 р. – страйк робітників Путилівського заводу, викликаний нестачею продовольства. 25 – 26 лютого 1917 р. – страйк перетворився на загальний, висунення політичних вимог «Геть царат!», «Геть самодержавство!». 2 березня 1917 р. Микола II Романов зрікся престолу.

2березня 1917 року у ранкових газетах було опубліковано «Звернення до громадян і товаришів», у якому проголошувалось утворення Тимчасового революційного уряду, друкувалися список його складу і програма дій уряду, яка передбачала:

-   повну і термінову амністію;

-   політичні права і свободи для всіх громадян і військовозобов'язаних;

-   відміну всіх станових і національних обмежень;

-   роботу з організації та проведення прямих рівних, таємних, загальних виборів до Установчих Зборів;

-   проведення виборів до органів місцевого самоврядування;

-   заборону виведення із столиці військових частин, що брали участь у революційних подіях.

До складу Тимчасового Уряду ввійшли Львов, Мілюков, Терещенко, Бубліков, Коновалов, Шингарьов, Гучков, Годнєв, Манілов.

Зречення Михайла Романова трону і проголошення Маніфесту про передачу всієї повноти влади Тимчасовому уряду завершили події, відомі як Лютнева революція в Росії, відбувся перехід від самодержавного правління до диктатури Тимчасового уряду. В країні встановилось двовладдя. Претенденти на владу – Тимчасовий уряд і Ради робітничих і солдатських депутатів.

В містах і селах України відбулись мітинги і демонстрації, учасники яких вітали Петроградську революцію і вимагали ліквідації в Україні старої адміністрації. Тимчасовий уряд  вважав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії. Створювались місцеві комітети, громадські ради, що  розглядались як представницькі органи місцевої влади. Виконавчу владу на місцях Тимчасовий уряд передавав своїм комісарам, якими стали голови губернських і повітових земських управ.

Новий уряд ліквідував деякі обмеження в громадському житті, проте на глибокі соціальноекономічні перетворення не наважився. Ради до Установчих зборів повинні були служити гарантом успішного демократичного розвитку. Після революції активізувалась діяльність українських політичних партій:                                                 

-      Українська партія соціалістів-революціонерів - УПСР (М.Грушевський, М. Ковалевський, П.Христюк);

-      Українська соціал-демократична робітнича партія - УСДРП (В.Винниченко, І.Мазепа, С.Петлюра, М. Порш);

-      Українська партія соціалістів – федералістів - УПСФ (А.Ніковський, Д.Дорошенко, Є.Єфремов, О.

Лотоцький);

-      Українська демократично-хліборобська партія - УДХП (В.Шелест, В.Липинський);

-      Українська народна партія - УНП (О.та А Макаренко, І. Липа,             О.Андрієвський,  І.Луценко).  В Україні діяли також загальноросійські партії:  кадети, есери, соціал-демократи. Були філії загальноросійських єврейських, польських та інших партій національних меншин.

 Питання державного самовизначення України з перших днів Лютневої революції опинилось в центрі боротьби різних політичних сил.

            12 березня 1917 р. – демонстрація українців в Петрограді.

            19 березня 1917 р. – українська національна демонстрація в Києві.

 Українські маніфестації відбулись також в Катеринославі, Одесі, Харкові, Полтаві, Чернігові. Гасла з вимогами автономії і самостійної України, Національно-визвольний рух поступово перестає в національно-демократичну революцію. Але серед учасників руху виникли суперечності щодо майбутнього України: від автономії у складі перебудованої на федеративних засадах Росії до повної самостійності.

 4 березня 1917 р. з ініціативи  самостійників і тупівців виникла Українська Центральна Рада – загальноукраїнський  громадсько-політичний центр, покликаний очолити масовий народний рух. 

 До Центральної Ради ввійшли  представники всіх українських політичних сил. Очолив її М. Грушевський. До складу входили В.Винниченко, С.Єфремов, Б.Мартос, С.Петлюра, І.Стешенко, П. Христюк. Діяльність, в основному, зосереджувалась на вирішенні національного питання.    6-8 квітня 1917 році у Києві відбувся Всеукраїнський Національний конгрес. Зібралось близько 1 тис. делегатів. З його складу обрали нову Центральну Раду (115 осіб). З цього моменту Рада стала представницьким, законним органом українського народу. 

В умовах загального піднесення Центральна Рада 10 (23) червня 1917 р. проголосила на Всеукраїнському військовому з’їзді І Універсал  «До українського народу на Україні й поза Україною сущою». Він проголосив автономію України і закликав народ до організації нового політичного ладу.  Об’єднання з новою Росією мало відбутись на федеративних засадах.

15 червня 1917 р. – створено крайовий уряд – Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком. До його складу ввійшли П.Христюк, с,Петлюра, С.Єфремов, Х.Барановський, Б.Мартос, В.Садовський, І.Стешенко,  М.Стасюк.

            18 червня 1917 р.- початок революційної кризи в Петрограді.

 29 червня 1917 р. до Києва прибула делегація  міністрів Тимчасового уряду (І.Церетелі, М.Некрасов, О.Керенський, М.Терещенко), яка визнала Генеральний Секретаріат найвищим крайовим органом управління на Україні. Центральна Рада погодилась чекати затвердження автономії України до Всеукраїнських Установчих зборів. Підсумки компромісу викладено у ІІ Універсалі Центральної Ради від 3 (16) липня 1917 р. 

7 (20) листопада 1917 р. – ІІІ Універсал Центральної Ради. Проголошено утворення Української Народної Республіки (УНР). 9 (22) січня 1918 р. Мала Рада прийняла ІV Універсал.

Україна була проголошена повністю незалежною державою.

2. Національно-визвольний рух у Галичині і на західноукраїнських землях. Проголошення ЗУНР. Акт злуки ЗУНР і УНР.

Напередодні поразки Австро-Угорщини у Першій світовій війні активізувався визвольний

рух у західноукраїнських землях.

16 жовтня 1918 р., коли імперія вже була приречена, з’явився маніфест імператора «До моїх вірних австрійських народів», який обіцяв федеративну перебудову держави.

18 жовтня 1918 р. українські парламентарії з Галичини і Буковини, керівники політичних партій і церковні ієрархи (150 чоловік) утворили у Львові Українську Національну раду. Наступного дня вона оголосила про намір об’єднати західноукраїнські землі в єдину Українську державу.

Поляки розбудовували власну державу і претендували на територію Західної України. 28 жовтня 1918 р. у Кракові утворено польську ліквідаційну комісію. У вересні 1918 р. українськими офіцерами утворено Центральний Військовий комітет. Він працював як штаб по підготовці повстання. Очолював роботу Д.Вітовський. 1 листопада 1918 р. взято під контроль головні пункти Львова.

До 8 листопада 1918 р. призначено уряд – Тимчасовий Державний секретаріат, його очоливКость Левицький. 10 листопада 1918 р. прийнято назву держави – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Між українськими і польськими військами почались збройні сутички. Протягом листопадагрудня 1918 р. польські війська заволоділи 10 з 59 повітів, у яких було проголошено владу ЗУНР.  Румунські війська окупували частину Буковини, Угорщина зміцнила контроль над Закарпаттям.

У ЗУНР було створено ефективну систему управління. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич.

22 січня 1919 р. у Києві проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Остання дістала назву Західна Область УНР (ЗО УНР)  і повну автономію.

Генерал М.Омелянович – Павленко і полковник С. Мишковський приймали участь у формуванні регулярних військ ЗУНР – Української Галицької армії. До весни 1919р. в її складі було понад 100 тис. чоловік. УГА офіційно існувала з другої декади грудня 1918р.

3. Утворення УНР. Війна Центральної Ради з більшовиками. Брестський мир. Падіння Центральної Ради.

УНР, проголошена, ІІІ Універсалом Центральної Ради, за статусом Україна мала входити як суверенна держава до Російської федерації. Право власності на землю поміщицьких та інших нетрудових господарств скасовувалось, земля оголошувалась власністю всього трудового народу. Для робітників встановлювався 8-годинний робочий день. Передбачалось проведення Українських установчих зборів.

Прихід до влади в Росії більшовиків порушив нетривкий громадянський мир у російському суспільстві і привів до збройного зіткнення з УНР. Очолювані В.Антоновим-Овсієнком і М.Муравйовим більшовики (12 тис.) вирушили на територію України з північного сходу. Український військовий міністр С.Петлюра протиставив їм 15 тис. бійців (загони «вільного козацтва», «січових стрільців», київських гімназистів). 29 січня 1918 р. біля містечка Крути відбулась битва між силами Петлюри і Муравйова. 

Поразка національно-демократичних сил не була ні повною, ні остаточною. Поступово на російсько-українському фронті намітився злом на користь української сторони. Центральна Рада продовжувала діяльність, спрямовану на збереження незалежної української держави, видала закони про нову грошову систему: шаги, гривні, карбованці; про державний герб УНР. Але її доля дедалі більше залежала від  зовнішньополітичних обставин.

9     грудня 1917 р. з ініціативи більшовиків розпочались переговори між Росією та 

Німеччиною і її союзниками у Бресті (Брест-Литовську). За цих обставин  уряд УНР заявив, що не визнає права  Раднаркому виступати на переговорах від імені народів усієї  Росії і буде вести переговори з Німеччиною та її союзниками самостійно.

 19 грудня 1917 р. делегація УНР у складі С.Голубовича, М.Левитського, М, Любинського, М. Полоза, О. Севрюка, С. Остапенка прибула в Брест-Литовський.

27 січня (9 лютого)  1918 р.  між УНР та Німеччиною і її союзниками підписано мирний договір. Стан війни припинявся, Німеччина і Австро-Угорщина зобов’язувались допомогти УНР відновити контроль над усією територією держави, обіцяли надати сільськогосподарські машини, вугілля, сіль. Уряд УНР зобов’язався поставити до  Німеччини і Австро-Угорщини 60 млн. пудів хліба, 2 млн.750 тис. пудів худоби у живій вазі, картоплю, цукор, сало.

Брестський договір поклав  початок міжнародно-правовому визнанню України як незалежної держави. 

18 лютого 1918 р. почався загальний наступ німецько-австрійських військ на Східному фронті від Балтійського моря до Чорного.

2                    березня 1918 р. до Києва ввійшли підрозділи армій УНР, 3 березня – німецькі війська. 7 березня 1918 р. до Києва повернувся уряд УНР.

3                    березня 1918 р. укладено Брест-Литовський мир між РСФРР і Німеччиною та її союзниками. Росія визнавала угоду між Центральною Радою і Німеччиною. ІІ з’їзд Рад України, що працював 17 – 19 березня 1918 р. у Катеринославі, зазначив, що договір формально припиняє федеративні зв’язки України з Росією. З’їзд оголосив Україну самостійною радянською республікою.

Більшовики вирішили розпустити Народний секретаріат. Замість нього 19 квітня 1918 р.

створено Всеукраїнське бюро керівництва повстанською боротьбою проти німецьких окупантів. Соціальна база Центральної Ради швидко звужувалась. 

4. Українська держава гетьмана П.Скоропадського. Утворення Директорії, її діяльність. Перемога радянської влади в Україні.

29 квітня 1918 р. відбулась ліквідація республіканського правління в Україні, загін німецьких військ зайняв приміщення, де засідала Центральна Рада. Останнє рішення Ради - прийняття демократичної конституції УНР і обрання Президентом країни М. Грушевського.

    29 квітня 1918 р. з’їзд земельних власників проголосив генерала  Павла Скоропадського гетьманом України.

    Гетьман оголосив про встановлення «Української  Держави». Нова держава грунтувалась на поєднанні  монархічних, республіканських та диктаторських  засад. Гетьманові належало одноосібне право видавати всі  закони, призначати кабінет Міністрів, керувати зовнішньою політикою та  військовими справами і бути верховним суддею країни. Фактично влада в Україні належала окупантам.

   Досягнення уряду П.Скоропадського:

-          створення дієвої адміністрації;

-          формування військових формувань, військово-морських сил;

-          уряд підготував компромісний аграрний законопроект («Проект загальних основ земельної реформи»);

-          встановлення дипломатичних  відносин з 12 країнами  (з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фінляндією, скандинавськими країнами, Кримом,

Францією, Англією, Румунією та іншими);

-          зміцнена судова система;

-          проведено реформу адміністративної системи;

-          сформовано банківську систему, введено національну грошову одиницю – гривню; -             успіхи в галузі освіти та культури.

        Прорахунки  уряду П.Скоропадського:

-          політична залежність від німців;

-          підтримка великих землевласників, повернення їм землі, каральні експедиції  викликали велике невдоволення серед селян;

-          надання притулку представникам колишньої царської верхівки, формування вищого військового командування переважно з росіян посилили опозиційний рух.

В умовах кризи гетьманського режиму, що  загострилась восени 1918 р., активізувались політичні партії України, що виступали за відновлення УНР. У серпні 1918 р. у Києві створено Український національний союз (УНС), його головою обрано В.Винниченка. В кінці жовтня гетьман погодився на включення до складу Ради міністрів  представників УНС.

14 листопада 1918 р. П.Скоропадський опублікував грамоту про федерацію України з не більшовицькою Росією.

УНС оцінив цей крок як зраду ідеї самостійності України. У ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. на засіданнях УНС для керівництва збройною боротьбою з гетьманом утворено

Директорію УНР. До її складу ввійшли В.Винниченко, С.Петлюра, Ф.Швець, А.Макаренко, О.Андрієвський.  15 листопада у зверненні до населення України Директорія закликала до збройної боротьби з гетьманом, пообіцявши при цьому демократичні свободи, 8-годинний робочий день, передачу поміщицьких земель селянам. 17 листопада підписано угоду з представниками окупаційних військ про їхній нейтралітет у подіях. 14 грудня  Скоропадський зрікся влади. 18 грудня 1918 р. Директорія УНР вступила до Києва.

Політичний курс нового режиму не був послідовним. Директорія оприлюднила ряд відозв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Звільнено всіх чиновників, призначених при гетьманові, оголошено про намір ліквідувати нетрудове господарство в селі, монастирське, церковне і казенне землеволодіння. Уряд мав намір позбавити промислову і аграрну буржуазію виборчих прав і планував встановити в Україні національний  варіант радянської влади. Владу на місцях  передбачалось передати Трудовим радам селян робітників та трудової інтелігенції. Законодавча влада належала  Трудовому конгресові. Через свій радикалізм Директорія втрачала підтримку значної кількості населення. 26 грудня 1918 р. – Декларація Директорії.

Поряд з лівими соціалістами у складі Директорії і Ради міністрів були діячі, що схилялись до  встановлення в Україні парламентської демократії, поміркованості і обережності в соціальноекономічних перетвореннях. Таким чином, внутрішні суперечності паралізували новий режим.

Директорії вдалось добитись розширення міжнародних зв’язків: Україну визнали Угорщина, Чехо-Словаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалось налагодити зв’язків з країнами, від яких залежала доля УНР: Радянською Росією, державами Антанти, Польщею.

Доля  Директорії вирішувалось насамперед на російсько-українському фронті. Від армії УНР, яка налічувала близько 100 тис. чоловік, за кілька тижнів залишилось лише 25 тис. Наростання безладдя у тилу і на фронті  супроводжувалась єврейськими погромами.

На середину квітня 1919 р. вся Правобережна Україна була під контролем більшовиків. 6 квітня 1919 р. французи залишили Одесу. На весну 1919 р. на території України (крім Надзбруччя і західних областей) знову було встановлено більшовицьку владу.

Найголовнішою причиною нової поразки національно-демократичних сил була неспроможність Директорії створити життєздатний і стабільний політичний режим: державний апарат, армію, органи охорони громадського порядку, систему законодавчих і виконавчих органів як у центрі, так і на місцях. Крім того, широкі маси населення не зовсім усвідомили загальнонаціональні інтереси, необхідність створення і зміцнення власної держави. Черговий раз негативний вплив на перебіг подій в Україні  справили вкрай несприятливі зовнішньополітичні  обставини.

     На  початку листопада 1918 р. у Німеччині перемогла революція.

     13 листопада РСФРР анулювала Брест-Литовський мир. Тим самим РСФРР зняла з себе зобов’язання не втручатись у внутрішні справи України. 17 листопада 1918 р. Раднарком РСФРР і ЦК РКП (б) прийняли рішення створити Реввійськраду  Групи військ Курського напрямку, яка мала керувати воєнними операціями в Україні. В кінці листопада 1818 р. створено Тимчасовий робітничо- селянський уряд України. 29 листопада ним опубліковано Маніфест, який оголошував  відновлення влади Рад.

 Наприкінці листопада 1918 р. розпочався наступ в Україну більшовицьких військ під командуванням В.Антонова-Овсієнка.  У північно-східних районах України червоні війська почали встановлювати владу Рад.

Курс на світову революцію орієнтував більшовиків Росії на встановлення радянської влади

на всій території колишньої Російської імперії.

28 листопада 1918 р. створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України (П’ятаков, Раковський).

6 січня 1919 р. - проголошення Української Соціалістичної Республіки.

18 березня 1921 р. РСФРР І УСРР уклали з Польщею Ризький мирний договір. Польща

визнавала УСРР. Росія визнавала приєднання до Польщі західноукраїнських земель. 

Питання для самоперевірки:

1.      Прокоментуйте причини розгортання Лютневої революції в Росії.

2.      Назвати претендентів на владу в Росії після Лютневої революції.

3.      Визначте історичне значення злуки УНР та ЗУНР.

4.      Дайте оцінку діяльності П.Скоропадського.

5.      Визначте причини поразки української революції.