Розробка уроку з предмету громадянська освіта у 10 класі на тему:"Індивідуальність. Особистість."

ПОУРОЧНИЙ ПЛАН

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (208, 209)

Тема. Спроби реформування економіки в другій половині 1960-х рр. (реформи О. Косигіна). Економічне становище УРСР у 1970-ті — на початку 1980-х рр.

Мета: а) навчальна - розкрити складові процесу наростання економічної кризи.

           б) виховна - показати принципову неможливість реформування радянської моделі господарювання. Формування в учнів умінь аналізу та порівняння економічних процесів.

           в) практична - допомагати учням у світлі минулого краще розуміти сучасність.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна в період застою (1964—1985)», атлас.

Основні поняття і терміни: реформи Косигіна, госпрозрахунок, «золота» п'ятирічка.

Основні дати: 20 листопада 1964 р. — пленум ЦК КПРС, який скасував хрущовські реформи щодо перебудови партії і об'єднав промислові й сільськогосподарські комітети в єдині органи; березень 1965 р. — пленум ЦК КПРС, який визначив заходи щодо розвитку сільського господарства; вересень 1965 р. — пленум ЦК КПРС, який визначив програму реформ у промисловості; 1966—1970 рр. — восьма п'ятирічка; 1971—1975 рр. — дев'ята п'ятирічка; 1976—1980 рр. — десята п'ятирічка; 1981—1985 рр. — одинадцята п'ятирічка; 1982 р. — прийняття «Продовольчої програми». Створення агропромислових комплексів (АПК).

Хід уроку

І. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Реформи О. Косигіна.

• Розповідь учителя.

На початок 1960-х рр. сповільнилися темпи розвитку промисловості й сільського господарства. За 1958—1964 рр. удвічі скоротився приріст національного прибутку. Зріс розрив між попитом на товари та їх виробництвом, особливо це стосується окремих продуктів харчування. Розпочалося підвищення цін, причому не тільки офіційне, а й приховане, пов’язане зі зміною асортименту продукції. На початку 1960-х рр. з’явилися елементи стагнації, явища передкризового характеру, що посилило соціальну напруженість у суспільстві.

Пошуки нового механізму господарювання, який забезпечував би високу ефективність виробництва, почалися ще за М. Хрущова. Ініціатором широкої дискусії з економічних питань виступив професор Харківського інженерно-економічного інституту О. Ліберман. У вересні 1962 р. в газеті «Правда» з’явилася його стаття «План, прибуток і премія». У статті автор пропонував посилити господарську самостійність підприємств, звільнити централізоване планування від дріб’язкової опіки над фабриками й заводами. Висунута ним система базувалася на принципі: те, що вигідно суспільству, повинно бути вигідно і кожному підприємству.

Дискусія навколо пропозицій О. Лібермана вплинула на підготовку господарської реформи, що увійшла в історію під назвою реформи Косигіна (за прізвищем Голови Ради Міністрів СРСР).

Починаючи з 1964 р. на практиці почалась перевірка і відпрацювання нових методів господарювання.

Економічні експерименти

• У 1964 р. деякі об’єднання швейної промисловості УРСР перейшли на роботу за прямими зв’язками з крамницями. Виробництво продукції залежало від її реалізації. Перші результати вселяли оптимізм. Передбачалось поширити цей досвід і на інші галузі легкої промисловості та на суміжні галузі.

• У 1965 р. у Львівському раднаргоспі на підприємствах машинобудівної, вугільної, приладобудівної та легкої галузей промисловості було запроваджено госпрозрахунок, змінено систему планування, поліпшено матеріальне стимулювання.

• У 1965 р. була опробована нова система преміювання інженерно-технічного персоналу (на 85 підприємствах) і робітників (на 90 підприємствах).

Позитивні результати експериментів засвідчили необхідність переходу від адміністративних до економічних методів управління господарством.

Реформи в сільському господарстві

• У листопаді 1964 р. були скасовані всі рішення 1959— 1963 рр., які обмежували розвиток власних підсобних господарств. Проте нові документи стосовно галузі свідчили, що держава не відмовилась від регламентації особистих селянських господарств. Були запроваджені норми утримання худоби.

• У березні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який визначив заходи щодо розвитку сільського господарства. На ньому були визначені причини відсутності прогресу в розвитку сільського господарства (ігнорування економічних законів, порушення принципу єдності суспільних і особистих інтересів, недостатня матеріальна зацікавленість робітників, прояви волюнтаризму та суб’єктивізму в керівництві сільським господарством, особливо в ціноутворенні, плануванні тощо). Пленум змінив практику планування: сільськогосподарським підприємствам план заготівлі сільськогосподарської продукції встановлювався не на рік, а на тривалу перспективу. Було підвищено основні закупівельні ціни. Скасовувався порядок щорічних змін у заготівельних цінах залежно від врожайності. Зводилася додаткова оплата працівникам, які вирощували рис, просо, гречку, соняшник. Запроваджувалася вільна заготівля сільгосппродукції у населення за сталими цінами. За здачу колгоспами понадпланової продукції їм встановлювалась 50%-ва надбавка від основної закупівельної ціни.

• Зросли капітальні вкладення, обсяги зрошення і меліорації земель.

Нові ціни, твердий план здачі продукції, надбавки за надплановий продаж, значні капіталовкладення на деякий час стимулювали розширення виробництва. Проте практика показала, що причини відставання аграрного сектору економіки коріняться значно глибше і без розвитку різних форм власності й господарювання, без ініціативи та заповзятливості селянства позитивні зрушення в сільському господарстві неможливі.

Реформи в промисловості та системі управління У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який визначив програму реформ у промисловості.

На пленумі було прийнято рішення про ліквідацію раднаргоспів і відновлення галузевої системи управління через союзні та союзно-республіканські міністерства (фактично галузеві монополії). У жовтні згідно із Законом СРСР «Про зміни системи органів управління промисловістю і перетворення деяких інших органів державного управління» було створено дев’ять нових загальносоюзних та одинадцять союзно-республіканських міністерств.

У жовтні 1965 р. пленум ЦК КПУ та засідання сесії ВР УРСР шостого скликання ухвалили рішення про проведення економічних реформ. Так, було проведено перебудову управління, після якої в УРСР налічувалося 22 союзно-республіканські та сім республіканських міністерств (автомобільного транспорту і шосейних доріг; будівництва; комунального господарства; місцевої промисловості; освіти; охорони громадського порядку; соціального забезпечення). Таким чином, реальні можливості щодо управління економікою республіки зменшилися.

Одним із головних напрямків реформи стало вдосконалення планування. Воно означало, насамперед, підвищення наукового рівня роботи планових органів, забезпечення сталості планових завдань, перехід до складання п’ятирічних планів із розбивкою найважливіших завдань за роками. Передбачалося розширення господарської самостійності підприємств, зокрема, шляхом скорочення кількості планових показників (до восьми), що доводилися до підприємств, та запровадження повного госпрозрахунку. В основу оцінки господарської діяльності підприємств закладалися насамперед показники обсягу реалізованої продукції, одержаного прибутку й виконання завдань щодо поставок найважливіших видів продукції.

Другим важливим напрямом реформи вважалося посилення стимулювання виробництва. Замість фонду підприємства утворювалися три самостійні фонди: розвитку виробництва (для поповнення основних фондів, запровадження нової техніки, технологій тощо); матеріального заохочення (для преміювання, одноразового заохочення, матеріальної допомоги); соціально-культурних заходів та житлового будівництва (використовувався для будівництва і капітального ремонту житла, культурно-побутових установ, для поліпшення обслуговування працівників).

Перехід на нові умови роботи відбувався поступово: у 1966 р. на нових умовах господарювання працювало 100 підприємств УРСР (1,5 %), у 1970 р. — 8,2 тис. підприємств (83 %).

Такими були основні риси реформи, яка, на жаль, не мала комплексного характеру. На практиці вона обмежилась промисловістю. Реформа прагнула поєднати непоєднуване: розширити самостійність підприємств і відновити всевладдя галузевих міністерств. Зрештою останні звели нанівець будь-яку самостійність підприємств. Спочатку збільшилась кількість планових показників: продуктивність праці, середня зарплата, собівартість продукції тощо. Зберігалася система централізованого матеріально-технічного постачання, яку так і не замінили на систему оптової торгівлі. Показник «реалізованої продукції» мало чим відрізнявся від «валу», тому що обсяги реалізації (при хронічному дефіциті товарів) зростали від збільшення випуску продукції, тобто «валу». Таким чином, було збережено затратний механізм. Поліпшення якості, запровадження нових зразків було економічно невиправданим. Не діяло на практиці й матеріальне стимулювання праці. Чим краще працювало підприємство, тим жорсткіші були норми утворення фондів стимулювання.

Таким чином, реформи були приречені — через внутрішню суперечливість і непослідовність. До того ж, вище партійне керівництво до їх проведення не проявляло жодного інтересу. А після «Празької весни» (1968) стримане ставлення до реформ змінилось на їх заперечення. Так, у резолюції XXIV з’їзду КПРС говорилося: «Досвід чехословацьких подій знову нагадав про необхідність підвищувати пильність щодо підступів імперіалізму та його агентури в країнах соціалістичної співдружності, про значення послідовної боротьби проти правого опортунізму, який під виглядом «поліпшення» соціалізму намагається вихолостити революційну суть марксизму-ленінізму і розчищає шлях для проникнення буржуазної ідеології».

Після цього партійно-державна верхівка відмовилась від будь-яких спроб «поліпшити» соціалізм сталінського зразка.

• Зверніть увагу!

«Косигінські» реформи були не єдиними за період застою.

У 1979 р. була здійснена спроба запровадження реформу промисловості. На початку 1980-х рр. було здійснено чергову реформу управління сільським господарством. У 1982 р. в областях і районах були утворені агропромислові об’єднання, покликані усунути відомчі бар’єри. У 1985 р. виник справжній управлінський монстр — Держагропром СРСР. До нього увійшли підприємства й організації міністерств хлібопродуктів, рибного господарства, меліорації та водного господарства, Центросоюзу тощо. Однак Держагропром не зміг забезпечити ефективної інтеграції сільського господарства й переробної промисловості. Навпаки, посилилася бюрократизація управління колгоспно-радгоспним виробництвом.

2. «Золота» п'ятирічка.

• Розповідь учителя.

Багато вчених вважають, що восьма п’ятирічка стала особливо успішною, відзначалася прискоренням темпів і стрімким підвищенням ефективності виробництва. Її навіть називають «золотою» п’ятирічкою, єдиною, яка була виконана. За офіційною статистикою, протягом 1966—1970 рр. випуск промислової продукції збільшився в УРСР на 50 %, причому 2/3 приросту були одержані за рахунок підвищення продуктивності праці; валова продукція сільського господарства зросла на 16,6 %; національний дохід підвищився на 30 %. За п’ятирічку було збудовано 250 нових підприємств, створено єдину енергетичну систему республіки, завершилась електрифікація сіл України.

Але існують і альтернативні точки зору. К. Вальтух, В. Лавровський вважають, що підсумки п’ятирічки дещо скромніші.

В. Селюнін та Г. Ханін стверджують, що за цей період економічні показники навіть погіршилися: у цілому по СРСР національний прибуток збільшився на 22 % проти 24 % за попередні п’ять років, продуктивність праці — на 17 % проти 19 % тощо. Гірше стали використовуватися основні виробничі фонди, зросла матеріалоємність продукції, причому швидко знижувалися показники в машинобудуванні. Високі звітні цифри досягалися за рахунок прихованого підвищення оптових цін. У підсумку реформи 1960-х рр., швидше, розладнали старий господарський механізм, ніж створили новий. Вони лише визначили раціональні економічні перспективи.

3. Кризові явища в економіці УРСР.

• Завдання.

Використовуючи текст підручника і роздавальний матеріал, дайте письмову відповідь на запитання: Чому в 1970—1980-ті рр. відбувалось погіршення показників розвитку народного господарства?

II. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Бесіда за запитаннями.

1) Назвіть причини, які зумовили реформи другої половини 1960-х рр.

2) Які реформи були здійснені в сільському господарстві й промисловості?

3) Які причини зумовили провал реформ?

4) Схарактеризуйте результати восьмої п’ятирічки.

* Готується як роздавальний матеріал.

III. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

Реформи в економіці, розпочаті в 1965 р., не були доведені до кінця. Вони не дали вагомих результатів, розбившись об стіну бюрократизму. Міністерства й відомства досить швидко звели нанівець госпрозрахунок, ліквідували самостійність підприємств. Система директивного планування та командного управління господарством збереглася, а в окремих випадках навіть посилилася. Провал реформ другої половини 1960-х рр. ще раз довів принципову неможливість реформування соціалістичної системи. У 1970—1985 рр. негативні тенденції в економіці республіки наростали, хоча говорити про «застій» у буквальному розумінні цього слова, мабуть, неправомірно. Водночас очевидно, що в господарському і політичному житті, соціальному і духовному розвитку республіки залишалося чимало елементів і традицій сталінської доби, надійно законсервованих брежнєвським керівництвом.

IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.