Розробка виховного заходу. Гра-подорож «До країни народного мистецтва».

Розробка виховного заходу.

Тема. Гра-подорож «До країни народного мистецтва».

Мета: формувати інтерес до народного мистецтва; поглиблювати знання учнів про культурну спадщину України; розширити уявлення про Україну як спільноту гідних працьовитих людей; формувати в учнів вміння бачити та цінувати красу, зміцнювати  почуття національної гордості, повагу до звичаїв і традицій рідного краю; розвивати образне мислення; активізувати творчу ініціативу, увагу, фантазію; виховувати любов до рідного краю, бажання вивчати минуле, берегти та примножувати традиції українського народу.

Цілі.

Учні знатимуть: ремесла, якими володіли українці; особливості культури рідного краю; традиції українського народу.

Учні вмітимуть: розрізняти особливості певних видів народного мистецтва; цінувати все те, чим багатий український народ.

Обладнання: назви зупинок, мультимедійна презентація, відео «Українські хати», кросворд, матеріали для роботи в парах, картини Катерини Білокур, ілюстрації по темі, виставка виробів мистецтва.

Методи, прийоми, форми роботи: стимулювання інтересу до навчання (пізнавальна гра), словесні (розповідь, бесіда,), наочні (демонстрація виробів мистецтва, презентація),  робота в групах, робота в парах.

Хід заходу

І. Мотиваційний етап.

1. Вступне слово вчителя.

На землі великій є одна країна:

Гарна, неповторна, красна, як калина.

І живуть тут люди,

Добрі, працьовиті

І скажу, до речі

Ще й талановиті.

2. Повідомлення теми.

- З давніх-давен українська земля славилася народними майстрами. В Україні вміли і ткати, і різьбити по дереву, і вишивати, виготовляли кераміку. Ця майстерність передавалась із покоління в покоління.

- Дорогі учні, сьогодні ми з вами відправимося у подорож до цікавої країни назва якої – «Народне мистецтво». Подорожуючи ми будемо дізнаватися щось нове, показувати свої вміння, робити відкриття, фантазувати. Чи згодні ви відправитися в дорогу?

Девіз подорожі: Розуму і серцю маленької дитини – народне  мистецтво рідної України.

 Отож, вирушаємо!

Слайд № 1

 

 

 

 

 

 

ІІ. Основна частина.

1.               Зупинка «Архітектура».

Слайд № 2

 

 

 

 

 

 

а) Розповідь з переглядом відео «Українські хати».

Із чого для кожного з нас починається Батьківщина? Певно, що починається вона з отчого дому, з рідної хати, де людина з’являється на світ і де вона відходить у вічність. Саме з батьківською домівкою пов’язані найтепліші спогади і почуття кожної людини, до неї лине вона і в щасливі, і в гіркі часи свого життя.

Хата — це символ тепла, затишку, добра і надії, захисту і допомоги. Хата завжди була не просто житлом, вона споконвіку виконувала своє призначення родинного вогнища, де вчили любити рідну землю, батьків, природу.

Народна мудрість говорить, що людина за своє життя має збудувати дім, посадити дерево, виростити дитину. І починати треба саме з будівництва дому.

Колись наші предки, заселяючи нові землі, обирали найкращі, найживописніші місця для зведення осель, де мали жити їхні родини.

Хати у нас в Україні найчастіше будували з дерева, глини, соломи, очерету, лози. Були вони хоч і невеликими, але теплими, чепурними, з вікнами до сонця. Обираючи місце для майбутньої хати, українці дотримувались певних традицій: де любить лежати худоба, там і людям буде добре; якщо на обраному для будівництва місці добре росло жито, то це місце гарне для хати. а ще не можна було зводити хату там, де раніше були поховання; де часто хворіли; на пустирищах, на роздоріжжі, перехресті доріг.

Слайди № 3 – 4

 

 

 

 

 

 

Обсаджували хату мальвами, нагідками, любистком, м’ятою, була вона завжди чисто вибіленою, дуже часто розмальованою.

В хаті було світло й сонячно, тому й називалася вона світлицею. Гордістю кожної оселі була піч — символ домашнього затишку і тепла. Стояла вона в лівому кутку від входу. В печі готували їжу, на ній спали, вона обігрівала хату. За те дуже шанували її в українській родині. Кожна господиня після того, як витопить піч, підмітала її, часто підмазувала білою глиною. Народне прислів’я каже: «Яка піч, така й господиня».

У правому кутку хати оздоблювали святий кут, або покуть. Це було місце для ікон, прикрашених рушниками, пахучими травами і квітами. Поряд стояли стіл, лава.

Слайд № 5

 

 

 

 

 

 

 

Ліворуч від столу, найчастіше в кутку біля стіни, стояла скриня, де зберігався одяг, рушники, прикраси. Скриня була різьбленою або розписаною орнаментом і тим завжди виділялася серед інших простих селянських меблів. У скриню батьки складали для молодої дівчини-нареченої одяг, постіль, білизну — так званий посаг. Виходячи заміж, молода дружина вивозила скриню з батьківської хати як спогад про своє дівоцтво.

Українську хату в будь-якому регіоні прикрашали рушниками, ряднами, килимами; долівку посипали пахучими травами, аби пахло в ній свіжістю, віяло затишком і теплом.

б) Робота в парах.

- Складіть прислів’я, поєднавши ліву і праву частину. Поясніть їх зміст.

 

Дорога хата,   там в хаті благодать.

У порожній хаті            там дівка не плетена.

Де мир, там і лад,   де родила мене мати.

Не взявшись за сокиру,  сумно спати.

Де хата не метена,  хати не зробиш.

 

2.               Зупинка «Гончарство».

Слайд № 6

 

 

 

 

 

 

 

а)  Відгадування загадки:

Глина в кого ожива?

Творить з нею хто дива?

В нього посуд ніби жар,

Ну, звичайно ж, це…. (гончар)

Слайд № 7

 

 

 

 

 

 

 

 

б) Розповідь про гончарство.

Гончар – це дуже давня і шановна професія. Раніше в кожному селі був свій гончар. Він знаходив глину у землі і залишав її на дворі, щоб вона вилежалась, її мочили дощі, морозили морози, обігрівало сонце, обдували вітри. А навесні з глини вибирали всі палички і камінці, просіювали її, намочували водою, ліпили виріб. Вже вироблений виріб поливали водою, а потім при високій температурі обпалювали в печі. Сучасні майстри вигадали спосіб прикрашати свої вироби ще до випікання.

Після випікання посуд ставав міцним і дзвінким. Той виріб, який вже обпалили в печі, – називають керамікою. Які ж предмети побуту виготовляли майстри–гончарі? (глиняні іграшки–свищики у формі півників, баранчиків, вершників, коників, козликів, різноманітні вази, свічники, посуд – глечики, макітри, горнята–двійнята, тикви, ринки, тарілки, горщики, куманці.

Отже, гончарство – виготовлення посуду та інших виробів із глини.

Слайди № 8 – 9

 

 

 

 

 

 

 

- Погляньте, який гарний посуд! А чим же майстри прикрашали свої вироби? (Діти пригадують різні види розпису: Опішнянський, Косівський, Петриківський)

 

Слайд № 10

 

 

 

 

 

 

в) Розгадування загадок.

• Біля тіла – вухо, голови не маю,

Молоко, сметану, квас, добре зберігаю. (Глечик)

- А чи може глечик бути для когось хаткою?

- В яких казках зустрічається глечик?

• В мені мак розтирають, галушки в мене кидають,

Річ потрібна і не хитра, називають всі… (макітра).

 - Що можуть готувати в макітрі?

• Майстер в руки мене взяв, на мені намалював,

Листок, квітку, перепілку, бо розписував… (тарілку).

• Як у піч мене несуть, в мене овочі кладуть,

Ще й водичку наливають, у вогонь – і борщик мають! (Горщик)

3.               Зупинка «У галереї живопису».

Слайд № 11

 

 

 

 

 

 

а) Повідомлення від учениці про відомих художників України.

Світовою славою українське мистецтво багато в чому завдячує саме творчості народних митців, серед яких — найвідоміші живописці Катерина Білокур і Марія Приймаченко. Відомо, що Катерина Білокур ніколи не робила на полотні попереднього ескізу, навіть загального плану, а починала твір з однієї квітки. Таким чином художниця створювала умови для творчого пошуку. Вона не знала, яким буде її полотно по закінченні, твір народжувався, наче сам по собі. Природний талант української майстрині вражає своєю силою, її твори викликають захоплення навіть у видатних живописців. Про це свідчить подія, що сталася 1954 року на міжнародній Паризькій виставці живопису в Луврі. Цю виставку відвідав Пабло Пікассо. Побачивши твори української художниці, він промовив: «Якби в нас був живописець такого рівня майстерності, ми примусили б заговорити про нього весь світ!».

Слайди № 11 – 12

 

 

 

 

 

 

б) Гра «Відгадай слова».

- Переставте букви і відгадайте, що це за слова, прочитайте їх правильно. Ці слова стосуються образотворчого мистецтва.

                 Лакаревь (акварель)

                 Ліпатра (палітра)

                 Сивожип   (живопис)

                 Гіфарка  (графіка)

4.               Зупинка «Вишивка».

Слайд № 13

 

 

 

 

 

а) Розповідь.

Раніше вважалося, що вишиванню має навчитися змалку кожна українська дівчина. Тож всі україночки росли справжніми рукодільницями. Готуючись до заміжжя, українські дівчата дбали про свій посаг — вишивали сорочки, скатерті, серветки. А особливо важливим вважалося вишивання рушників. Народна приказка говорить: «Висить сволок, на нім рушників сорок». Це значить, що кожна дівчина, виходячи заміж, повинна була вишити аж сорок рушників. І зробити це, діти, не абияк, а старанно, майстерно. Подивіться на ці українські рушники. Які вони?

(Красиві, гарні, барвисті.) Традиційна українська вишивка виконується двома способами — хрестиком і гладдю. (звертаю увагу дітей на зразки виробів, виконаних у згаданих техніках.)  Орнаменти, візерунки вишивок могли зображувати елементи рослин, птахів, геометричний рисунок.

Слайди № 14 – 15

 

 

 

 

 

 

Розгляньте ці вишиванки й розкажіть, що саме народні майстри зображали на своїх рукодільних виробах. (Квіти, листочки, калину, голубів, півників, сонечко, геометричні фігурки.)

Вишивка українських рушників була різною в залежності від їх призначення. Найпишніше, найбагатше оздоблення мали святкові весільні рушники й покутники — рушники, якими обрамляли образи (ікони). їх могла прикрашати не тільки вишивка, але й бахрома, торочки, мереживо. А ось рушники, які використовувалися щоденно в побуті,— утирачі та стирачі — мали скромніше оздоблення. Зверніть увагу на кольорову гаму вишивок. Які кольори на них переважають? (Червоний та чорний.) Вважають, що червоний колір у вишивці символізував кохання, а чорний — тугу за загиблими.

б) Робота в групах. Кросворд.

Завдання: 

1.Найголовніший елемент українського одягу. (Сорочка)

2.Взуття, що входить до складу національного костюма (Чоботи)

3.Що вплітають у вінок?(Стрічка)

4.Літній головний убір чоловіків.(Капелюх)

5.Особливий головний убір дівчат. (Вінок).

6. Одяг чоловіків. (Штани).

5.               Зупинка «Народна іграшка».

Слайд № 16

 

 

 

 

 

 

а) Розповідь про народні іграшки.

- Діти, відгадайте, з якої української народної казки ці слова?

Жили собі дід і баба. Просить баба діда:

- Поїдь, діду, до лісу, вирубай там мені деревинку і зроби собі колисочку.

А я покладу деревинку в колисочку та й буду колихати. От буде мені хоч забавка.(Івасик Телесик).

Так, діти, напевно так і з’явилася перша іграшка. Дерев’яна іграшка, мабуть найдавніша

- Давним-давно, коли люди жили бідно, іграшки для дітей виготовляли їх батьки. Для хлопчиків татусі та дідусі із дерева вирізали коників, із глини ліпили свищиків, баранців, півників. А мами і бабусі для дівчаток робили ляльки. Їх виготовляли із шматочків тканини, трави, очерету, соломи, качанів кукурудзи, мішковини.

Слайди № 17 – 18

 

 

 

 

 

 

 

Подивіться, які вони (показ ляльок-мотанок, ляльок із соломи, ляльок із мішковини). Обличчя у ляльки не було, вона була безлика, а замість нього робили хрестик. Така лялька називається лялька-мотанка. Їх виготовляли шляхом намотування ниток, чи тканини. Така лялька ніде не зшивалася, а тільки зв’язувалася. Вона є оберегом в сім’ї.

Слайд № 19

 

 

 

 

 

 

ІV. Підсумковий етап.

1. Декламування віршів.

1. Які в народу звичаї крилаті,

Який багатий наш духовний світ!

Традиції живуть у кожній хаті,

Вивчаємо їх ми із юних літ.

 

2. Щоб українцями по світу крокувати

Й на цій землі прожити недарма.

І щоб ніхто не зміг нам дорікати,

Що в нас коріння власного нема.

 

3. Традиції ніколи не вмирали,

Їх українці свято берегли.

А в світлий час їх з пам'яті дістали

І, наче стяг, в майбутнє понесли.

2. Заключне слово вчителя.

На цьому наша подорож закінчується, але спілкування з народним мистецтвом продовжується. І нехай приносить вам лише радість