Розвиток фізичних якостей на уроках фізичної культури

Комунальний заклад «Навчально виховний комплекс «Криворізька спеціалізована школа I-III ступенів із поглибленим вивченням іноземних мов – ДНЗ»

РОЗВИТОК ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Підготував: вчитель фізичної культури Сульжук С.С.

Кривий Ріг

2020

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………………..3

1. Фізична культура в Україні………………………………………………………….4

2. Вимоги до сучасного уроку фізичної культури і здоров’я……………………..7

3. Розвиток фізичних якостей на уроках фізичного виховання……………….14

Література………………………………………………………………………….…..26

ВСТУП

      Серйозною  проблемою  сьогодення  є  поглиблення  демографічної  кризи  в  суспільстві,  ріст  захворюваності,  смертності  і  особливо  зниження  рівня  здоров’я  дітей  та  підлітків.

      Фактично  кожні  два  роки,  починаючи  з  1991  року,  населення  України  зменшується  у  середньому  на  500  тисяч.  Щорічно  в  Дніпропетровській  області  кількість  школярів  зменшується  на  1000.

      Збільшення  в  5-7  разів  народження  дітей  з  вродженими  вадами,  малою  масою  та  іншими  порушеннями  розвитку  свідчить  про  ураженість  потенціалу  здоров’я  української  нації  на  генетичному  рівні.

      Якість  життя  і  здоров’я  населення  сьогодні  перетворюється  в  проблему  державної  ваги,  проблему  як  усієї  нації,  так  і  особистий  біль  кожного  громадянина.

      У  Конституції  нашої  держави  проголошується  і  законодавчо  декларуються  нові  суспільні  пріоритети.  Людина,  її  життя  і  здоров’я,  честь  і  гідність  визначаються  в  Україні  найвищою  соціальною  цінністю  (стаття  3а).  Були  прийняті  «Основи  законодавства  України  про  охорону  здоров’я »  (1992),  Закон  «Про  фізичну  культуру  і  спорт»  (1993),  із  змінами  та  доповненнями  (2000),  розроблені  та  впроваджуються  Національні  програми  «Діти  України»  (1996),  «Фізичне  виховання – здоров’я  нації»  (1998).

      Серйозні  завдання  у  вирішенні  проблем  здоров’я,  особливо   здоров’я  підростаючого  покоління,  ставляться  перед  освітньою  галуззю.

      Фізична  культура – складова  частина  загальної  культури  суспільства,  що  спрямована  на  зміцнення  здоров’я,  розвиток  фізичних,  морально-вольових  та  інтелектуальних  здібностей  людини  з  метою  гармонійного  формування  її  особистості.

      В  роботі  розглянуті  питання  фізичної  культури  в  умовах  модернізації  освіти  України,  вимоги  до  сучасного  уроку  фізичної  культури  і  здоров’я,  досвід  роботи  навчального  закладу – валеологічної  спрямованості,  та  досвід  вчителя  фізичної  культури  та  здоров’я.

1.ФІЗИЧНА  КУЛЬТУРА  В  УМОВАХ

МОДЕРНІЗАЦІЇ  ОСВІТИ  УКРАЇНИ

      Національна  доктрина  розвитку  освіти  України  у  ХХІ  столітті  наголошує,  що  державна  політика  у  галузі  освіти  спрямована  на  збереження  здоров’я  людини  в  усіх  складових:  духовній,  соціальній,  психічній  та  фізичній.  Сьогодні  всі,  хто  зацікавлені  у  вихованні  здорового  покоління,  намагаються  з’ясувати  весь  комплекс  факторів,  що  порушують  розвиток  та  погіршують  стан  здоров’я  дитини.  Впливають  на  здоров’я  екологічні,  економічні,  генетичні,  соціальні  та  педагогічні  фактори.  Практика  показує,  що  комплекс  педагогічних  факторів  включає:

• Відсутні  системи  безперервної  освіти  і  практики  формування,  зміцнення  й  укріплення  здоров’я  і  здорового  способу  життя;
• Інформаційний  вплив  змісту  освіти  з  його  тотожністю  і  розчленованістю  важким  пресингом  лягає  на  плечі  зростаючої  людини  і  не  є  організатором  її  здоров’я;
• Методики  і  технології  навчання  часто  відстають  або  випереджають  вікові  і  фундаментальні  здібності  учнів;
• Нераціональна  організація  навчальної  діяльності  або  відсутність  її  продуктивного  характеру,  необґрунтована  інтенсифікація  її  та  екстесифікація;
• Стресова  педагогічна  практика  переросла  у  стратегічну  для  не  референтних  учителів  і  тих,  хто  має  чітко  виражену  неграмотність  як  педагог;
• Стосунки  в  системі  учень – учитель  не  стали  ще  фактором  збереження  здоров’я  школярів  і  педагога.

      Як  засвідчила  спільна  сесія  АМН  і  АПН  України  «Актуальні  проблеми  здоров’я  та  освіта  дітей  на  початку  ХХІ  століття»  у  червні  2001  року,  лише    35 %  дітей,  які  прийшли  до  школи  є  здоровими,  закінчують  школу  здоровими  близько  11 %.

      Добробут  і  успішний  розвиток  будь-якого   суспільства  визначається  ідеологією  і  освітою,  а  не,  як  побутує  думка,  природними  ресурсами  чи  багатствами.

      Формування  людини  нового  типу – інтелектуала,  професіонала,  гуманіста,  члена  світової  спільноти – потребує  запровадження  в  освіті  нових  технологій  на  основі  пріоритетності  загальнолюдських  цінностей,  вивчення  і  розвитку  власної  національної  культури.

      В  умовах  демографічної,  соціальної,  екологічної  кризи  та  погіршення  загальної  ситуації  зі  здоров’ям  українських  громадян  виховання  здорової  особистості,  створення  сприятливих  і  безпечних  умов  у  навчальних  освітніх  закладах – життєва  потреба,  педагогічний  обов’язок  усіх  освітян.

      Випускник  школи  має  бути  передусім  здоровою  людиною,  особистістю,  яка  соціально  адаптована,  професійно  зорієнтована,  здатна  до  саморозвитку  і  самореалізації,  активної  ролі  у  суспільстві  як  громадянина,  спеціаліста,  продовжувача  традицій  національної  культури,  носія  одвічних  світових  цінностей,  творця  кращої  долі  для  себе  і  своєї  країни.

      Головну  ідею  комплексної  програми  «Здоров’я  через  освіту»  можна висловити  трьома  постулатами:

• Освіта  не  має  шкоди  здоров’ю  учня  і  педагога;
• Має  сприяти  збереженню  здоров’я  дітей  і  вчителів;
• Освіта  має  зміцнювати  і  поліпшувати  здоров’я  дітей.

      Проблему  здоров’я  без  перебільшення  можна  назвати  проблемою  номер – один,  як  за  актуальністю,  так  і  за  стратегічним  значенням  для  розвитку  освіти   в  Україні  на  майбутнє.  Здоров’я  завжди  було  головним  чинником  безпеки  нації.  А  саме  на  початку  третього  тисячоліття  ця  істина  зазвучала,  як  дзвін  на  сполох.  Здоров’я  має  бути  одним  із  результатів  освіти.

      Пріоритетність  проблем  здоров’я  дітей,  підлітків  і  молоді  зумовлена  різким  погіршенням  стану  їхнього  фізичного,  психічного,  розумового  розвитку  та  працездатності.  Зростання  захворюваності  пояснюється  не  лише  впливом  різних  негативних  чинників,  а  й  недостатньою  увагою  в  освіті  до  проблем  дітей  та  дорослих.  Адже  стан  здоров’я  й  фізичні  можливості  людини  на 

50-70%  залежать  не  від  зовнішніх  факторів,  а  від  неї  самої,  від  рівня  розвитку  і  стилю  життя,  культури  здоров’я.

      В  умовах  соціально-економічних  та  політичних  перетворень  у  сучасній  Україні  особливого  значення  набувають  питання  зміцнення  фізичного  здоров’я  людини,  формування  здорового  способу  життя.  Зміна  загальноосвітніх  парадигм  на  рубежі  сторіч  (перехід  від  репродуктивно-педагогічної  до  креативно-педагогічної  цивілізації)  пов’язує  цілі  освіти  зі  зміною  якості  людини,  яка  в  майбутньому  повинна  втілювати  ідеали  справжньої  єдності  її  сутнісних  сил,  духовної  та  фізичної  досконалості.  Це  зумовлює  трансформацію  людей  про  фізичну  культуру.

      Загально  відомо,  що  найбільш  характерною  рисою  сучасної  концепції  фізичного  виховання  є  акцентування  посилення  просвітницької  спрямованості,  як  визначальної  умов  успішності  формування  фізичної  культури  особистості.

      Аналіз  ситуації,  що  склалася  в  сфері  фізичної  культури,  висуває  на  перший  план  суперечність  між  інтелектуалізацією,  гуманізацією  й  гуманітаризацією  навчання  та  низьким  загальнокультурним,  естетичним  і  освітнім  рівнем  фізичного  виховання,  яке   повинне  формувати  одну  із  базових  якостей  особистості – її  фізичну  культуру.

      Очевидно,  в  такому  разі  ми  маємо  справу  із  суперечністю,  корені  якої  криються  в  самому  процесі  фізичного  виховання.  Незважаючи  на  багатство  арсеналу  засобів  розвитку  фізичних  якостей,  вони  все  ж  таки  не  можуть  стати  основоположними  у  формування  фізичної  культури  особистості,  важливішими  компонентами  якої  є  світогляд,  система  цінностей,  потребово-мотиваційна  сфера,  ґрунтові  знання  у  галузі  фізичної  культури  і  що  найголовніше – діяльнісний  аспект  реалізації  всієї  сукупності  фізкультурних  цінностей.

      Найважливішими  проблемами   в  галузі  фізичної  культури  є  розробка  та  узагальнення  нових  методів,  засобів,  форм  проведення  занять,  які  забезпечують  єдність  духовного  і  фізичного  в  людині.

2.ВИМОГИ  ДО  СУЧАСНОГО  УРОКУ

ФІЗИЧНОЇ  КУЛЬТУРИ  І  ЗДОРОВ’Я

      Розпочинаючи   будь-яку  справу  і  бажаючи  її  успішно  завершити,  треба  чітко  бачити  кінцеву  мету.  Отож  яка  кінцева  мета  фізичного  виховання,  якою  має  бути  людина  після  закінчення  школи?  Без  сумніву  здоровою,  фізично  розвиненою,  переконаною  в  необхідності  ведення  здорового  способу  життя,  володіти  певним  колом  знань,  умінь  і  навичок  щодо  самостійних  занять  фізичною  культурою,  користуватися  ними  в  повсякденному  житті,  стежити  за  своїм  фізичним  здоров’ям  і  підтримувати  його  в  належному  стані  засобами  фізичної  культури.

      Для  досягнення  цієї  мети  треба  вирішити  ряд  взаємопов’язаних  завдань,  визначитися,  яким  напрямком  треба  йти – авторитарним  чи  демократичним.

      Перший  напрямок  передбачає  навчання  як  вплив  на  учня,  здійснюваний  з  метою  формування  запланованого  образу з  подоланням  природних  стихійних  нахилів  особистості  і  зміною  їх  вихованим,  придбанням  під  зовнішнім  тиском,  навичками.

      Другий  напрямок – це  процес  навчання  і  виховання,  що  впливає  з  потреби  особистості  в  розвиткові  її  природних  задатків.  Завдання  вчителя  тут  полягає  в  допомозі  учневі  розкрити  духовні  сили,  що  в  ньому  визрівають,  створити  сприятливі  умови  для  його  розвитку  без  будь-якого  тиску.

      Розпочинати  роботу  з  реформування  фізичного  виховання  треба  з  правильної  постановки  завдань  перед  учителем  фізичної  культури  чіткого  розуміння  ним  шляхів  їх  розв’язування.

      У  практиці  фізичного  виховання  невідповідність  засобів  меті  можна  спостерігати,  як  учитель,  намагаючись  піднести  емоційний  рівень  уроку,  проводить  гру  чи  естафету,  котра  дає  результат,  протилежний  очікуваному:  вона  закінчується  сваркою  між  командами,  звинуваченням  слабших  учнів  у  поразці.  В  результаті  фізично  слабкі  учні,  яких  потрібно  залучати  до  активних  дій,  під  впливом  несправедливих  зауважень,  зневажливого  ставлення  однокласників  відмовляються  брати  участь  в  іграх,  відчувають  відразу  до 

занять  фізичною  культурою.  Найприкріше  те,  що  саме  серед  цих  дітей  значний  відсоток  становлять  обдаровані  в  інших  діяльностях,  котрим  як  повітря  необхідна  рухова   активність.

      Учитель  ставить  мету – прищепити  учням  потребу  в  систематичних  заняттях  фізичною  культурою.  Але  на  уроці  примушує  учнів  виконувати  вправи,  котрі  їх  саме  зараз  не  цікавлять,  використовуючи  як  засіб  впливу  оцінку  чи  навіть  жорстокіші  засоби  примусу  і  покарання.

      Якщо  вчитель  примушує  учнів  займатися  фізичними  вправами  (якщо  навіть  цей  примус  здійснюється  досить  тактовно  і  непомітно),  він  може  розвинути  до  певного  рівня  їхні  фізичні  якості,  дещо  змінити  серцево-судинну,  опорно-рухову  і  дихальну  системи.  Але  ні  про  яке  виховання  потреби  в  систематичних  заняттях  фізичною  культурою  і  прищеплення  любові  до  вправлянь  не  може  бути  й  мови.  А  позитивний  вплив,  як  правило,  повністю  нівелюється  негативом  психічного  напруження,  яким  обов’язково  супроводжується  примусові  заняття  фізичними  вправами,  коли  мета  і  розуміння  завдань  вчителем  учнями  не  співпадають.  Крім  того  високі   фізична  підготовленість  і  розвиток  швидко  зникають,  якщо  їх  не  підтримувати  систематичними  цілеспрямованими  вправами.

      Де  вихід  з  цього  протиріччя?  Насамперед  треба  детально  проаналізувати  дії  і  досягнення  відносно  кінцевої  мети  фізичного  виховання:  формування  здорової  фізично  розвиненої  людини,  яка  б  дбала  про  своє  здоров’я  впливала  на  нього  засобами  фізичної  культури.  Проаналізувавши,  вчитель  змушений  буде  визнати,  що  мета  не  досягається:  рухова  активність  школярів  і  населення  в цілому  знижуються,  кількість  людей,  котрі  добровільно  і  свідомо  займаються  фізичною  культурою  залишається  низькою,  а  кількість  хворих  збільшується.

      Вийти  на  правильний  шлях  фізичного  виховання  школярів  можливо,  плануючи  і  здійснюючи  його,  з  урахуванням  інтересів  учнів.  Якщо  кожен  свій   крок  учитель  звірятиме  за  єдиним  орієнтиром:  чи  добре  учням,  чи  корисна  для  них  його  робота,  чи  полегшує  він  життя  своїм  вихованцям  чи,  навпаки,  ускладнює.

      Умотивування  занять  фізичною  культурою  обіцяннями  міцного  здоров’я,  доброї  фізичної  підготовленості,  гармонії  фігури  тощо  в  майбутньому  не  досягає  успіху.  Існує  фізкультура  цікава,  весела,  захоплююча,  якою  дитина  займається  не  заради  майбутніх  благ  чи  навіть  оцінки,  а  коли  це  просто  гра,  відпочинок,  спосіб  життя.

      Досягти  кінцевої  мети  фізичного  виховання  в  школі – виховання  людини,  котра  вела  б  здоровий  спосіб  життя,  вміла  б  систематично  підтримувати  свій  організм  у  хорошій  формі  засобами  фізичної  культури,  була  б  гармонійно  фізично  розвиненою,  мала  міцне  здоров’я – можливо  лише  за  умови  перебудови  всього  процесу  фізичного  виховання,  зміна  напрямку  докладання  зусиль,  переходу  до  розвиваючої,  відкритої,  демократичної,  гуманістичної,  різнобічної  системи,  в  якій  найвищою  цінністю  стає  учень  з  його  індивідуальними  особливостями.

      Виходячи  з  інтересів  дитини  та  її  бажань,  умов  її  вільного  розвитку,  ми  розуміємо,  що  треба  спрямувати  зусилля  не  на  роботу  тіла,  а  звертатися  до  свідомості,  розуму,  тобто  насамперед  дати  учням  всебічну  фізичну  освіту.  Це  означає – дати  учням  знання,  котрі  допоможуть  їм  зрозуміти  суть  фізичної  культури,  її  значення   для  здоров’я  людини,  механізм  впливу  та  ефективність  фізичних  вправ  суть  сучасних  оздоровчих  систем,  усвідомити  життєву  необхідність  руху,  володіти  вміннями  і  навичками  самостійних  занять  фізичними  вправами,  аналізувати  свої  відчуття  і  рухи,  контролювати  фізичний  стан,  використовувати  природні  чинники  на  користь  здоров’я.

      Ці  знання  дадуть  можливість  учневі  свідомо  обрати  здоровий  спосіб  життя,  побачити  його  переваги,  зрозуміти  необхідність  занять  фізичною  культурою,  переконатися  в  їх  корисності,  доцільності  і  необхідності.  Ці  знання  повинні  дати  змогу  кожному  зрозуміти,  що  за  «задоволення»  в  житті  потрібно  платити  своїм  здоров’ям,  тілесними  стражданнями.  А  нагорода  за  щоденну  цілеспрямовану,  хоча  й  важку  працю  над  собою – міцне  здоров’я  і  щасливе  життя.  Завдання  вчителя  поставити  роботу,  так  щоб  учень  зробив  вибір  фізкультури,  свідомо  обрав  здоровий  спосіб  життя.

      Якщо  інтереси,  бажання  і  мета  діяльності  учнів  і  вчителя  співпадають 

результативність  занять  фізичною  культурою  різко  зростає.  Якщо  мета  діяльності  вчителя  стає  бажанням  учнів,  як  правило  відбудеться  маленьке  диво:  за  короткий  час  деякі  вайлуваті,  незграбні,  часто  товстенькі  ведмедики  перетворяться  на  спритних,  струнких,  атлетичних  легенів.  Головне  завдання  вчителя – в  зацікавлені учнів  щодо  занять  своїм  самовдосконаленням.

      Наступний  етап  цього  процесу – навчання  учнів  відповідних  вправ,  котрі  забезпечують  досягнення  наміченої  мети,  тобто  озброєння  необхідними  засобами  самовдосконалення.  Коли  учень,  прагне  досягти  наміченого  результату,  вчитель  добирає  відповідні  засоби  і  вчить  учня  їх  використовувати  з  найбільшою  віддачею,  налагоджуються  якісно  нові  стосунки  в  системі  вчитель – учень  на  зміну  відносинам  підпорядкування  підлеглості,  диктату  приходять  стосунки  співпраці,  творчого  співробітництва  для  досягнення  спільної  мети.

      Таким  чином,  учитель  фізичної  культури  має  чітко  усвідомлювати,  що  його  першочергове  завдання – всебічна  фізкультурна  освіта.  А  робота,  пов’язана  з  фізичним  навантаженням,  над  удосконаленням  рухових  якостей  та  організму  в  цілому – це  глибоко  особистісна,  індивідуальна  діяльність,  що  торкається  внутрішніх  глибинних  фізіологічних  і  психічних  процесів  особистості.  Поки  учні  не  зрозуміють  і  не  побажають  на  основі  набутих  знань  займатися  фізичною  культурою  з  метою  самовдосконалення,  самоствердження,  зміцнення  здоров’я,  треба  робити  все,  аби  вони  полюбили,  сприйняли  і  захотіли  займатися  фізичною  культурою  як  грою,  корисним  відпочинком,  приємним  проведенням  вільного  часу.

      На  перший  план  виступає  навчальна  діяльність  учителя  фізичної  культури.  Система  фізичного  виховання  тривалий  час  спрямувала  вчителя  на  розв’язування  завдань  фізичного  виховання  не  шляхом  фізкультурної  освіти, а  через  максимальне  збільшення  моторної  щільності  уроку.

      Фізичне  виховання  регламентується  статутом  середньої  загальноосвітньої  школи.  Положення  про  фізичне  виховання  учнів  загальноосвітньої  школи  і  програми  з  фізичної  культури.  У  цих  документах  розкрито  основні  принципи  й  завдання  фізичного  виховання,  наголошено  на  необхідності  дати  учням

знання,  сформувати  в  них  навички  з  фізичної  культури,  виробити  звичку  до  регулярних  занять  фізкультурою,  спортом  та  туризмом.

      Головне  у  фізичному  вихованні – чітка,  диференційована  постановка  завдань,  що  ґрунтується  на  знанні  вікових  особливостей,  стану  здоров’я  і  працездатності  дітей.

      Розв’язуючи  завдання  навчальної  і  позакласної  роботи  з  фізичної  культури  школа  покликана  формувати  в  учнях  виховання  таких  фізичних  здібностей  як  витривалість,  швидкість,  сила  та  спритність.

      Наукові  дослідження  та  практика  показують,  що  стан  здоров’я,  трудова  діяльність  людини  залежить  від  рівня  їх  фізичного  розвитку.

      Виховання  фізичних  здібностей  дітей  та  підлітків – важливий  педагогічний  процес,  ефективність  якого  значною  мірою  залежить  від  вивчення  закономірностей  вікового  природного  розвитку  сили,  витривалості  та  швидкості.

      Як  показують  наукові  дослідження,  однією  із  закономірностей  вікового  розвитку  фізичних  здібностей  є  нерівномірний  його  характер,  чітко  виражені  так  звані  «сенситивні»  періоди – з  періодами  формування  та  найефективнішого  удосконалення  системи  організму,  які  впливають  на  кількісний  бік  апарату.

      Знання  цих  періодів  дає  можливість  на  практиці  розв’язати  важливе  питання  виховання  фізичних  здібностей – визначити  обсяг  навантаження  різних  вікових  груп  дітей  та  підлітків.

      Силові  здібності:  Одним  з  компонентів  структури  рухової  функції  людини  є  м’язова  сила.  Силу  людини  можна  визначити  як  здібність  долати  зовнішній  опір  за  допомогою  м’язових  зусиль.

      Віковому  розвитку  сили  різних  груп  м’язів  присвячено  багато  досліджень.  Більшість  авторів  вважає,  що  найвищі  темпи  приросту  сили  кисті  і  станової  сили  припадають  на  середній  шкільний  вік,  отже  у  кожному  віці  треба  підвищувати  обсяги  навантажень  за  рахунок  швидкості  силових  вправ.

      Швидкісні  здібності:  Це  здатність  людини  здійснювати  дії  в  мінімальний  строк  для  даних  умов  за  певний  відрізок  часу.  Розрізняють  три  основні  форми  прояву  швидкості:  латентний  час  рухової  реакції;  швидкість 

фактичного  руху  (при  малому  зовнішньому  опорі);  частота  рухів.

      Візьмемо  прості  й  складні  рухові  реакції.  Проста  реакція – відповідь  відомим  рухом  на  відомий  сигнал,  що  виникає  несподівано.  Всі  інші  типи  реакції  є  складними.

      Прихований  час  рухової  реакції  в  русі  кисті  вже  в  9-11 – річному  віці  стає  близьким  до  показників  дорослих.  До  13-14  років  цього  досягають  школярі  в  руках  плеча,  стегна,  гомілки  і  стопи.  Ці  дані  дають  нам  підставу  стверджувати,  що  необхідність  підвищення  обсягу  навантаження  для  виховання  рухової  реакції  виникає  вже  в  молодшому  та  середньому  шкільному  віці.

      Витривалість: Багато  спеціалістів  визначають  витривалість  як  здатність  людини  виконувати  перервну  динамічну  роботу  певної  потужності  (найчастіше  великої  або  помірної)  протягом  тривалого  часу,  як  роботу,  для  якої  характерне  функціонування  всього  м’язового  апарату.  З  віком  витривалість  змінюється  нерівномірно,  але  з  постійною  спрямованістю  в  бік  збільшення.

      У  хлопчиків  молодшого  шкільного  віку  загальна  витривалість,  яка  визначається  за  тривалістю  бігу  зі  швидкістю  70%  від  максимальної  зазнає  інтенсивного  розвитку.  В  середньому  віці  спостерігається  її  уповільнення,  а  в  старшому – нове  зростання.  У  дівчаток  від  8  до  13  років  цей  показник  неухильно  зростає,  а  після  14  років – різко  знижується.  Це  означає,  що  в  комплексному  вихованні  фізичних  здібностей,  пов’язаних  з  витривалістю,  обсяг  навантаження  в  молодшому  шкільному  віці  має  бути  значно  більший,  ніж  у  середньому.

      Спритність  фізичних  здібностей  займає  особливе  місце.  Вона  пов’язана  з  усіма  іншими  здібностями,  особливо  з  руховими  навичками,  тому  має  комплексний  характер.  Це  засвідчують  дані  ряду  дослідників.

      Спритність:  Це  здібність  вибирати  й  виконувати  потрібні  рухи  (дії)  правильно,  швидко  і  вправно.  При  цьому  правильність  виконання  передбачає  відповідність  суті  і  точності  рухів,  а  вправність  визначається,  як  стійкість  проти  передбачених  суперечливих  впливів.  Отже,  спритність – це  здібність 

швидко  й  точно  виконувати  рухові  завдання,  особливо  ті,  що  виникають 

несподівано.  Це,  так  би  мовити,  величний  прояв  здібностей  координувати  свої  рухи.

      Гнучкість:   Під  гнучкістю  розуміють  морфо-функціональні  властивості опорно-рухового  апарату,  які  визначають  ступінь  рухомості  його ланок.

       Гнучкість – це  здатність  людини  виконувати  рухи  з  великою  амплітудою.

      Розрізняють  активну  і  пасивну  гнучкість.

      Активна  гнучкість  проявляється  за  допомогою  власних  м'язових  зусиль.            Наприклад,  піднімання  прямої  ноги  вперед  (вбік)  і  утримання  її  в  цьому положенні.    Активні рухи виконуються за рахунок роботи м'язових груп, які проходять через даний суглоб.

      Пасивна  гнучкість  проявляється  шляхом  прикладання  до  рухомої  частини тулуба  зовнішніх  сил – зовнішнього  обтяження;  зусиль партнера  і т. д. Показники  пасивної  гнучкості  у  більшості  випадків  вищі від  показників активної  гнучкості.  Різницю  між  показниками  активної  і  пасивної  гнучкості називають  «запасом  гнучкості».

      Гнучкість  відносно  легко  і  швидко  розвивається,  якщо  заняття  носять щоденний  систематичний  характер.

Активні  вправи  розрізняють  за  характером  виконання,  а  саме:

- однофазні  (нахил  вперед)  і пружні (подвійні, потрійні  нахили  вперед);

- махові  і фіксовані (стоячи  біля  гімнастичної  стінки  махи  ногами  вперед, назад,  в  боки з  фіксацією в  найвищій точці  маху);

- з  обтяженням  і  без  обтяження (нахили  вперед  зі  штангою на плечах на ін.);

- статичні  вправи (утримання «шпагату»  та  інших  вправ,  де  є вправи  максимальної  амплітуди,  відчуття  легкого  болю).

До  вправ,  які  сприяють  розвитку  пасивної  гнучкості  належать:

- вправи  з  допомогою  партнера  (сидячи  нахил  вперед  з  натисканням  руками партнера  на  лопатки  і  ін.);

- вправи  з  обтяженням  власного  тіла  (з  вису  заду  на  перекладені – провисання).

- вправи  з  використанням  власної  сили (сидячи,  нахил  вперед  з  підтягуванням тулуба  до  ніг  із  захватом  руками  за  стопи).

3.РОЗВИТОК  ФІЗИЧНИХ  ЯКОСТЕЙ

НА  УРОКАХ  ФІЗИЧНОГО  ВИХОВАННЯ

      Навчання  вправ  і  виховання  фізичних  здібностей – єдиний  педагогічний  процес,  який  передбачає  використання  таких  дидактичних  принципів,  як  наочність,  свідомість,  доступність  і  міцність  та  ін.

      Проте,  для  виховання  фізичних  здібностей  потрібні  ще  деякі  додаткові  методичні  прийоми.

      Одним  із  головних  елементів  навчальної  програми  з  фізичного  виховання  є  те,  що  в  кожному  класі  при  проходженні  навчального  матеріалу  із  розділів  гімнастики,  легкої  атлетики,  спортивних  ігор  є  розвиток  фізичних  якостей  учнів.

      Для  раціональної  організації  цього  процесу  і  правильної  постановки  уроку,  я  постійно  розповідаю  про  них  на  прикладі  проведення  уроків  з  легкої  атлетики  в  10-11  класах (юнаки).  Фізичні  якості  розвиваються  і  при  розучуванні  техніки  рухів,  засвоєних  рухливих  умінь  і  навичок.

РОЗВИТОК СИЛИ

Вправи  для  розвитку  сили  рук

 1. Підтягування  на  перекладині.

 2. Згинання  і  розгинання рук  в  упорі  лежачи.

 3. Ходьба  на руках  з упору лежачи, ноги  підтримує  партнер.

 4. Вправи з гантелями у згинанні і розгинанні рук вгору, в сторони, вперед.

 5. Схрещені рухи  рук  попереду  з вантажем і без нього.

 6. Лазіння по канату за допомогою  ніг.

 7. Вправи з  набивними  м'ячами.

 8. Вправи в метанні і штовханні каменів, ядер.

 9. Пересування  по  мотузці  у  висі на руках.

 10. Лазіння  по похилій  драбині.

Вправи  для  розвитку  сили  тулуба

 1. Згинання і розгинання тулуба з вихідного положення лежачи  на спині, ноги закріплені  партнером.

 2. Повороти  в сторони з вантажем на плечах.

 3. Нахили  вперед  з грифом штанги і з іншими обтяженнями.

 4. Ходьба  на руках по жердинам брусів.

 5. З вису підйом ніг до кута >i опускання.

 6. Різні метання вантажу.

 7. Ривки і поштовхи гирі чи штангу.

 8. Обертання гирі, вантажу однією і двома руками з вихідного положення ноги на ширині плечей.

 9. Ходьба з партнером на плечах.

 10. Метання набивного м'яча, ядра, гирі.

      РОЗВИТОК  ШВИДКОСТІ

      Над  удосконаленням  цієї  якості  працюють  з  юнаками,  завжди  намагаючись  не  забувати,  що  швидкість  характеризується  здатністю  людини  робити  ті  чи  інші  дії  за  мінімальні  для  даних  умов  відрізки  часу.

      Для  підвищення  швидкості  виключно  важливе  значення  мають  доцільність,  економність  рухів.  Вправи  для  швидкості  повинні  завжди  проводитись  під  знаком  швидкого  і  різкого,  але  короткого  зусилля.  Вони  проводяться  з  великою  швидкістю  і  високим  темпом  рухів.  Це  біг  на  короткі  дистанції  з  руху,  зі  старту,  прискорення,  старти  в  прискоренні  та  ін.  Застосовую  їх  в  переважній  більшості  випадків  в  основній  частині  уроку.

      Більшість  вправ  учні  старших  класів  виконують  із  задоволенням:

      1.Біг  з  високим  підніманням  стегна.

      Виконують  спочатку  в  середньому,  потім  в  максимально  швидкому  темпі.  Стежити  за  повним  відштовхуванням  опорною  ногою  від  землі,  не  нахиляти  тулуб  назад,  не  піднімати  плечі  (6  серій  по  18  метрів).

      2.Біг  на  місці  з  високим  підніманням  стегна  в  упорі  на  колоді.

      Звернути  увагу  на  повне  випрямлення  опорної  ноги,  тулуб  тримати  під  кутом  45-50  градусів  (6  серій  по  20 сек.).  Відпочинок  між  серіями  повинен  бути  від  20  сек.  до  1 хвилини.

      3.Біг  із  закиданням  гомілки  назад  з  максимальною  частотою  рухів.

      (6  серій  по  16  метрів).

      4.Стрибковий  біг.

      Сильно  і  швидко  відштовхуючись,  високо  піднімати  стегна  махової  ноги,  зберігати  нахил  тулуба  вперед.  Слідкувати  за  повним  поштовхом  ноги  вперед,  активним  підтягуванням  стегна,  швидким  поштовхом  ступні  (6  серій  по  16 м).

      5.Виконання  різноманітних швидкісних вправ  за  сигналом  учителя.

      Змагаються  3-4  учня.  Із  вихідного  положення  лежачи,  сидячи  і  т.д. по  сигналу  швидко  піднятися  і  пробігти  12-16  метрів.

      6.Прискорення  з  високого  старту (стартовий  розбіг).

      9-10  серій  по 9 метрів.  Учні  діляться  на  3-4  команди  по  3-5  учнів  в  кожній.  Перші  номери  стають  біля  лінії  старту.  Запроваджується  змагальний  метод.  Стартуючи  одночасно  по  сигналу  вчителя,  учні  повинні  якомога  швидше  пробігти  дистанцію 9 метрів.  Після  цього,  продовжуючи  біг  по  інерції,  вони  гасять  швидкість  і  зупиняються.

      7.Швидкісна  естафета.

      У цій  естафеті  приймають  участь  дві  команди  (крок 1).  По  сигналу  вчителя  перші  номери  біжать  з  максимальною  швидкістю  вперед,  оббігаючи  м’ячі,  біжать  назад,  оббігають  м’ячі  позаду  команди  і  передають  естафету  другим  номерам,  а  самі  займають  місце  в  кінці  своїх  команд.  Другі  номери  виконують  те  ж  саме,  і  т.д.

      Команду – переможця  виявляють  по  останньому  учаснику  на  фініші.

      РОЗВИТОК  ШВИДКІСНО-СИЛОВИХ  ЯКОСТЕЙ

      1.Вистрибування з вихідного  положення, стоячи  ногою  на  опорі.

      (6  серій  по  20  стрибків,  3  серії  на  лівій,  3  серії  на  правій).

      2.Багаторазові  стрибки  з  ноги  на  ногу, починаючи з поштовху двома ногами.  (6-8  серій  по  20  метрів).

      3.Багаторазові  стрибки (імітація кенгуру) на  двох  ногах.

      (6-8  серій  по  18 метрів). Звернути  увагу  на  повне  випрямлення  ніг  після  відштовхування.

      4.Багаторазові  стрибки  з  просуванням  вперед  на  одній  нозі  з  піднятим  стегном  і  гомілкою  другої  ноги вгору  (6  серій  по  10-12 м).

      5.Багаторазові  стрибки  вгору  із  упору  присівши  і  з  глибокого присідання.

6.Стрибки  зі  штангою  на  плечах:

• На  двох  ногах  одночасно  і  на  одній  нозі
• Вага  штанги  10 кг, 20-25 кг.  4  серії  по  8-10  разів
• Вага  штанги  11 кг, 30-35 кг.  5  серій  по  10-12  разів

      7.Естафета  «Тачка» (крок 2)

      Юнаки  діляться  на  дві  команди.  В  кожній  команді  учасники  поділяються  на  двійки,  рівні  за  силою  та  вагою.  Перші  номери  приймають  положення  упор  лежачи,  ноги  нарізно.  Другі  номери  беруть  їх  за  ноги  і  піднімають  до  висоти  пояса. Перші  номери  виконують  роль  «тачки»,  другі – везуть  її.  По  сигналу  вчителя,  другі  номери  супроводжують  «тачки»,  які  пересуваються   на  руках  до  лінії  В.  Як  тільки  перші  номери  доторкнуться  до  лінії  В  руками,  вони  міняються  ролями  з  другими  номерами,  які  ідуть  на  руках  до  лінії  А  і  передають  естафету  наступній  парі.

      8.Багаторазові  стрибки  через  натягнуті  скакалки.  Висота  30-40 см.

• Варіант 1:  стоячи  збоку  від  скакалки,  стрибки  на  двох  ногах  з  просуванням  вперед.
• Варіант 2:  скакалки  між  ногами,  стрибки  з  просуванням  вперед  (над  скакалкою  зімкнути  ступні  ніг,  приземляючись – ноги  нарізно,  коліна  підтягнути  до  грудей).

      РОЗВИТОК  ШВИДКІСНОЇ  ВИТРИВАЛОСТІ

      Швидкісна  витривалість,  як  відомо,  виконується  шляхом  використання  багаторазового  повторного,  інтервального  і  поперемірного  пробігання  заданих  відрізків  дистанції  з  установленою  швидкістю  і  максимальною  потужністю.  За  цим  принципом  намагаюсь  працювати  зі  старшокласниками.

      1.Поперемінний біг  на  дистанції  150 м  з максимальною  швидкістю.  

      Повторюється  багаторазово  через  100-300 м  повільного  бігу.

      Юнаки  10  класу:  100 м  повільний  темп,  150 м  з  максимальною  швидкістю,  300 м  повільний  темп.  3  серії.  Відпочинок  між  серіями  3-4 хв.

      Юнаки  11  класу:  те  саме,  але  4  серії.  Відпочинок  між  серіями  5-6 хв.

      Час,  відведений  для  відпочинку  рід  час  роботи  на  загальну  і  швидкісну  витривалість,  потрібно  використовувати  для  розвитку  м’язів  рук,  живота,  спини.

      2.Біг  в  рівномірному  темпі  по  стадіону  за  лідером  з  обгоном  останнім  учнем  всієї  колони – «вертушка» (дається  в  основній  частині  уроку).