Розвиток мовленнєвих здібностей учнів початкової школи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ З ГУМАНІТАРНИХ ПИТАНЬ МІСЬКОЇ РАДИ

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД«СЕРЕДНЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА № 35»

КАМ’ЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

Доповідь

«Розвиток мовленнєвих здібностей учнів початкових класів»

Підготував вчитель початкових класів

Олійник Андрій Вікторович

Кам’янське 2020 рік

Вступ

   Реформування загальноосвітньої школи в особистісно-орієнтовану, розвивальну зумовлене потребами цивілізованого демократичного суспільства в Україні. Питання розвитку мовленнєвої компетенції учнів займає одне з провідних місць у сучасній педагогіці, адже мовленнєвий розвиток особистості є одним із найважливіших показників її цілісності та самодостатності. Психологічні аспекти формування мовленнєвої компетенції відображені у працях Л. Виготського, М. Жинкіна, І. Синиці, Л. Щерби. Педагогічні і методичні питання формування мовленнєвої компетенції розробляли й сучасні вчені: В. Бадер, О. Біляєв, М. Вашуленко, І. Ґудзик, Т. Ладижинська, Л. Мацько, В. Мельничайко, М. Пентилюк, Г. Шелехова. Формування мовленнєвих умінь і навичок, набуття мовленнєвої компетенції під час засвоєння мовної системи - це головні завдання навчання мови.

Мовленнєва компетенція виявляється у виробленні вмінь користуватись усною і писемною мовою, багатством її засобів виразності залежно від цілей та завдань висловлювання і сфери суспільного життя.

   Рідна мова є, без перебільшення, основним предметом у системі навчально – виховної роботи в початкових класах. Її особливе місце серед інших навчальних дисциплін визначається тим, що саме від загальномовної і мовленнєвої компетентності школярів безпосередньо залежать їхні успіхи в опануванні знань з усіх шкільних предметів, зростання їхнього культурного рівня, кругозору.

   На уроках рідної мови у молодших школярів не тільки поповнюється запас спеціальних знань з різних розділів мовознавчої культури, а й значною мірою реалізуються виховні завдання шкільної освіти. Саме за допомогою засобів мови, початкових знань про діалектичні особливості її побудови у молодших школярів закладаються умови усвідомлення слова не тільки як духовної, а й матеріальної одиниці, формується любов до рідної мови, історії, культури і літератури свого народу. «В руках педагога, - писав В. О. Сухомлинський, - слово є могутнім засобом, здатним піднести, звеличити людину в її власних очах, утвердити її патріотичну свідомість і громадську гідність, на все життя

відкрити в її серці невичерпні і вічні джерела любові до землі своїх предків…»

Формування мовленнєвої компетенції учнів є досить актуальною проблемою сьогодення і одне з основних завдань учителя початкових класів як громадянина і патріота України. Переступаючи поріг першого класу, діти володіють побутовою мовою, їх лексичний словничок переважно бідний. Неправильна вимова слів помилки в усному та писемному мовленні  створюють дискомфорт у процесі спілкування з дорослими та однолітками , не дають учневі можливості в повній мірі розкрити свої здібності і задатки, проявити себе як особистість.

У Державному освітньому стандарті з мови зазначено , що основна мета вивчення рідної мови полягає в мовленнєвому розвитку молодших школярів – формування вмінь висловлюватись в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. Отже першочергове завдання вчителя початкових класів – забезпечити формування мовленнєвої компетентності учнів як основи комунікативної.

Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям. У молодшому шкільному віці закладається фундамент культури мислення, мовлення і спілкування, розвиваються комунікативні здібності, пізнавальна активність, образне творче мислення. Саме початкова школа покликана сформувати в дітей інтерес до краси і мудрості живого слова, його значущості у житті людини.

Численні дослідження останніх років показали, що, на жаль, школярі мають недостатній рівень мовленнєвої підготовки, не вміють застосовувати набуті мовні знання й навички в конкретних ситуаціях буття. Чимало учнів мають обмежений лексичний запас, надуживають суржиком, уживають слова в невластивому їм значенні, бо часто не розуміють змісту того чи іншого поняття, не вміють асоціювати словесні пари тематично пов'язаних слів, чітко висловлювати свою думку, ведуть діалог та відтворюють висловлювання з порушенням орфоепічних, лексичних, граматичних, стилістичних норм тощо.

 Основні аспекти формування мовленнєвої компетентності молодших школярів

1. Слово як інструмент пізнання світу.

Через слово учні пізнають і розуміють закони мови, роль її краси, виразності, багатства і складності. Словами позначають конкретні предмети і абстрактні поняття, виражають почуття і наміри. Сучасна українська мова має велетенський словниковий запас. Так одинадцятитомний «Словник української мови» (виданий у 1970 – 1980 роках видавництвом «Наукова думка») налічує 134 058 слів. Це загальновживана лексика літературної мови. Але до цього словника не ввійшли десятки тисяч діалектних слів, якими люди користуються у побуті, сотні тисяч технічних термінів і професійних слів, без яких неможливе спілкування спеціалістів, сотні тисяч назв міст, сіл, річок, гір, інших географічних об’єктів, а також імен, прізвищ людей, кличок тварин. Не можна забувати, що більшість слів мають по кілька значень, інколи ледь помітних відтінків, тобто насправді – це нові слова – омоніми, зміст яких стає зрозумілим лише з урахуванням ситуації.

   Багатство словника – ознака високого розвитку як суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема. Основним джерелом збагачення словникового запасу учнів є художні твори, тексти підручників, системи вправ для роботи над «словниковими» словами на уроках української мови тощо.

У формуванні мовленнєвої компетенції учнів багато важить системна словникова робота, що є однією зі складових різноманітної роботи з розвитку мовлення учнів. Оволодіння словниковим складом літературної мови стає необхідною умовою вивчення учнями української мови: її орфоепії, орфографії, граматики, правильного слововживання і зв'язного мовлення взагалі. Проблема словникової роботи на уроках української мови була предметом дослідження багатьох науковців. Зокрема, лінгвістичні аспекти питання висвітлені у працях таких науковців як В. Горпинич, І. Ковалик, М. Плющ, В. Русанівський та ін. Вагомий внесок у вивчення означеної проблеми зробили педагоги М. Вашуленко, Т. Рамзаєва, О. Савченко, Т. Потоцька.

   Багатство словникового запасу людини – ознака її високого інтелектуального розвитку. Тому роботі над словником учнів необхідно приділяти особливу увагу.

Робота над словом в орфоепічному, лексикосемантичному, орфографічному і синтаксичному аспектах.

Спочатку пропонується ознайомитися з орфоепічним образом слова. Написане на дошці слово має прозвучати. Діти мають почути і запам’ятати, як воно вимовляється. Потім з’ясувати значення слова спочатку самостійно (спираючись на знання, асоцівції, припущення), а далі за допомогою тлумачного словника і пояснення вчителя.

   Для цього використовують два основні прийоми:

1. вказівка на рід і видові ознаки;
2. звернення до лексичного значення вихідного слова і значення словотворчої морфеми.

Вибір основного прийому семантизації визначається структурою слова. Якщо слово непохідне (наприклад: ведмідь, герой, диван), то використовується перший прийом, якщо ж слово похідне (наприклад: годинник, шістнадцять, Батьківщина), то звертаються до другого прийому. Елементи цих прийомів можуть поєднуватися. Наприклад, у визначенні: «Годинник – прилад для вимірювання часу протягом доби» за допомогою першого прийому роз’яснюється: «Прилад, що відраховує години, хвилини, секунди доби», а за допомогою другого прийому вказується на зв’язок з похідним словом (годинник - година). Крім основних прийомів семантизації використовують і додаткові.

   Один із них – співвідношення невідомого з відомим: синонімом (духмяний - пахучий) або з антонімом.

   Використання наочності полягає у демонструванні малюнка, схеми або самого предмета. Контекст дає загальне уявлення про лексичне значення слова (Черговий лікар оглядав хворого. Чергова аптека знаходилась у центрі міста), або уточнює його.

   Підбір спільнокореневих слів теж використовується для уточнення лексичного значення тлумачного слова. Вибір додаткового прийому семантизації незнайомого слова визначається типом його лексичного значення. Так, для слів з конкретним значенням потрібно використовувати наочність, а для слів з абстрактним значенням – контекст. І в тому, і в другому випадку корисний підбір спільнокореневих слів на одну і ту ж змістову тему.

   Співвідношення невідомого слова з відомим можливе, якщо у нього є синоніми й антоніми. З’ясувавши семантику слова, обов’язково відмітити його однозначність або багатозначність, дібрати близькі за значенням слова і тільки після ознайомлення з вимовою і семантикою переходити до засвоєння орфографії даного слова. Адже практично завжди звучання таких слів не співпадає з написанням. Тому знаючи, як слово вимовляється, потрібно починати вчитися його писати.

   На дошці чітко й акуратно написано слово, виділені орфограми, поставлений наголос. Робота над орфографією починається з промовляння складів. Як відомо, знайомство з новим видом орфограм починається з організації сприйняття нових знань. Сприйняття як етап пояснення на уроці орфографії має бути трикомпонентним:

1. на основі повторення видів орфограм, що мають спільні риси з вивченою на уроці орфограмою;
2. зорве;
3. понятійне.

Далі йде усвідомлення і запам’ятовування орфограм. Після цього пробуємо заставити слово працювати у контексті – словосполученні та реченні. Але на цьому робота над засвоєнням слова не завершується. Підбір синонімів, антонімів, вибір найвлучнішого слова для вираження своєї думки, відповідно до стилю мовлення, творчі завдання, диктанти зі слів з однією певною орфограмою, з різними орфограмами, блоками орфограм; орфографічний розбір; тренувальні вправи, що підвищують загальну грамотність учнів; робота над помилками, орфографічний диктант – це теж види роботи над словом. Краще засвоїти семантику і орфографію незнайомого слова дозволяє етимологічна довідка. Як правило, етимологічну довідку дає вчитель. Цей прийом формує інтерес до слова, його історії.

   Зміст цієї роботи полягає в тому, що в окремо взятому слові потрібно знайти його фонематичні, лексичні, граматичні, стилістичні та інші властивості й ознаки, а потім встановити його зв’язок з іншими одиницями мови, вказавши на спільнокореневі слова, синоніми, антоніми, можливі словосполучення тощо.

2. . Всебічний аналіз слова як один із прийомів навчання рідної мови.

   Всебічний аналіз слова – якісно новий вид розбору. Звернення до такого комплексного завдання виховує в учнів широкий погляд на слово як живу мовленнєву одиницю, що має багатообразні закономірності. Виконання вправ такого характеру вимагає від учнів систематичного повторення, уміння тримати в пам’яті впорядковані відомості, регулярно використовувати їх у різному дидактичному матеріалі і під різними кутами зору.

   Починати вправи зі всебічного аналізу слова можна з того часу, коли учні накопичили певну суму знань з української мови. Поступово об’єм знань збільшується.

   Перші вправи зі всебічного аналізу слова виконуються тільки під керівництвом учителя. Це дає можливість показати дітям доцільність роботи, її об’єм, послідовність. Можна починати з гри «Хто більше?». У процесі гри виявляють учня, який зміг найбільше і найкраще сказати про слово. Кожен клас має свій певний варіант завдань, відповідно до об’єму вивченого матеріалу.

   Ось, наприклад, такі завдання можна запропонувати в 4 класі:

• вказати лексичне значення слова, скласти словосполучення за схемою «прикметник» + «іменник», або «дієслово» + «іменник»;
• дібрати синоніми (антоніми), якщо вони є;
• визначити, чи вживається слово в переносному значенні (якщо так, то навести приклад);
• виконати фонетичний розбір;
• вказати частину мови та її граматичні ознаки;
• розібрати слово за будовою, дібрати спільнокореневі слова. Серед них виділити слово, в якому є корінь, суфікс закінчення;
• у спільнокореневих словах вказати орфограми та пояснити їх правопис;
• вказати стилістичну належність слова (розмовне, наукове і  т. д.). даний порядок може змінюватися.

Тоді, коли спільна з учителем робота покаже, що учні засвоїли її принципи та методику, можна пропонувати самостійні, а потім і контрольні завдання.

В усіх випадках – у ході тренувальних вправ і контрольної роботи – учням потрібно пропонувати питання, які можуть бути і планом відповіді. Виконання завдань на різних етапах цієї роботи може бути усним і письмовим.

Робота з формування мовленнєвої компетентності повинна проводитись систематично на кожному уроці безпосередньо через спілкування. Першочерговим  завданням моєї роботи є формування уміння українського мовлення: аудіативні, орфоепічні, граматичні, збагачувати словниковий запас, розвивати уміння діалогічного і монологічного мовлення, що створить базу для навчання читання й письма.

Користуючись принципами особистісно-орієнтованого навчання, я прагну   забезпечувати емоційне благополуччя учнів на уроці, яке сприяє успішній реалізації завдань формування комунікативних умінь та мовленнєвої культури молодших школярів.

Методичні прийоми формування мовленнєвої  компетентності учнів

2.1. Виявлення рівня мовленнєвої підготовки учнів.

Спочатку виявляю рівень мовленнєвої підготовки учнів і їх фактичні мовленнєві можливості. І на цій основі плануємо на кожному уроці роботу над словом і словосполученням, розвиваю в учнів уміння свідомо підходити до правильного оформлення власної думки. Мовленнєвій діяльності на уроці рідної мови ми відводимо більше половини часу.

     Розвиток вміння слухати-розуміти українську мову.

Для здійснення усного спілкування важливою є розвиненість умінь слухання-розуміння (аудіювання) та говоріння українською мовою. Хоча аудіювання і говоріння складають єдину вербально-комунікативну систему, їх функціонування забезпечується різними мовленнєвими механізмами і потребує окремої уваги до розвитку кожного з них. Широкі можливості для  досягнення цієї мети дають уроки роботи з дитячою книжкою.

Також, починаючи з першого класу, розвиваю в дітей вміння слухати-розуміти чарівний світ українського слова. Це вдається на уроках позакласного читання. На них, під час ознайомлення з дитячими творами, розгортається дитяча фантазія, уява та мрія. Літературні твори хвилюють, зворушують дитячі душі, змушують розмірковувати, вчать співпереживати, жити. Цей вплив і виховує в душі дитини любов до читання книжок.

Основним засобом організації мовленнєвої діяльності дітей на уроці є тексти трьох джерел׃

• пристрасне слово майстрів української літератури – Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, О. Пчілки, В. Сухомлинського;
• захоплюючі зразки науково - пізнавальної літератури;
• народна мудрість, казки, міфи, легенди…..

Окрім того, вміння слухати - розуміти українське мовлення розвиваю й на звичайних уроках читання.

Матеріал для слухання підбираю різноманітний за обсягом: від речень (прислів` їв, загадок, скоромовок, маленьких віршиків) до текстів; за формою (монологічного та діалогічного характеру); за жанром (казки,оповідання, вірші).

2.2. Вправляння учнів у звуковимові

На уроках навчання грамоти намагаюсь сприяти відпрацюванню правильної вимови звуків, формуванню артикуляційної вправності учнів у процесі промовляння скоромовок, чистомовок, артикуляційних вправ.

Наприклад: скоромовки, чистомовки зі словниковими словами.

1. Батько й мати, Батьківщина – Україна –

Вічні святині для кожного сина.

2. У вересні верес у лісі

Буйно цвіте на узліссі.

3. На дивані зайченя

З дятлом грається щодня.

Артикуляційні вправи.

1.  Прочитайте вголос: ча,  чо, чу, че, чи.
2. Вимовте ці склади в словах: час, чобіт, чути, через, чистий.
   3.        Вправи на усвідомлення речення як одиниці мови

Після періоду навчання грамоти проводжу спостережння за будовою зв'язного висловлювання. Для того, щоб діти усвідомлювали речення як одиницю мови і мовлення, я застосовую практичні вправи (усні та письмові). Наприклад:

• Переставити слова в реченні.

є, котик, у, Мурчик, мене.

Є у мене котик Мурчик.

• Замінити одне слово.

У гайку співав соловейко.

У гайку щебетав соловейко.

• Так чи не так? Знайди помилку.

У віночок вплітають ще й любисток, чорнобривці і моркву.

• Доповнити речення.

Марина вчить уроки.

Сестра Марина вчить уроки.

Сестра Марина вчить уроки з природознавства.

Моя сестра Марина вже цілу годину вчить уроки з природознавства

• Переконструювання речень (у спонукальні, питальні).

Треба берегти рідну природу.

Бережіть рідну природу.

• Побудова ланцюжка речень.

У нашому садку ростуть вишні.

Вишні достигають у червні.

У червні у птахів з’являються пташенята.

• Запитай-відповідай!

До кожного із членів речення ставиться питання.

Знайшов Півник на землі пшеничний колосок.

Хто знайшов на землі пшеничний колосок?

Що зробив Півник?

Що знайшов Півник на землі?

Де знайшов Півник пшеничний колосок?

Який колосок знайшов Півник на землі?

Потім діти вчаться об’єднувати речення спільною думкою, встановлювати межі речень.

4.        Використання інноваційних технологій під час опрацювання словникових слів

Багатство словникового запасу людини – ознака її високого інтелектуального розвитку, тому цій роботі приділяю достатньо уваги.

Добираючи слова для засвоєння, виходжу  не лише з теми уроку, а й з такого вибору слів, який давав би можливість побудувати діалог, адже формування умінь спілкування – кінцева мета навчання української мови.

Напрямки словникової роботи׃

• збагачення словника, значень слів, що раніше школярам були невідомі;
• уточнення словника, розуміння уже відомих слів, добір антонімів, аналіз багатозначності;
• активізація словника, використання якомога більшої кількості слів у мовленні учня, введення слів у речення, доцільність їх використання в конкретному тексті;
• вилучення не літературних слів, русизмів, виправлення помилок у наголошувані та вимові слів.

Так, наприклад, під час засвоєння теми “Навчальне приладдя” знайомлю дітей із новими словами, діти вправляються у вимові. Далі слова вводяться у словосполучення. Після цього набуті початкові вміння активізуються, закріплюються у діалогічному та монологічному мовленні. Таким чином, формуються комунікативно-мовленнєві вміння.

Підвищенню ефективності засвоєння словникових слів значною мірою сприяє використання інноваційних технологій: інтерактивних форм роботи, технології критичного мислення.

Навчально-пізнавальна гра, створення ситуації успіху, проблемної ситуації, спонукання до пошуку альтернативних рішень, виконання різноманітних творчих завдань, створення ситуації взаємодопомоги — це прийоми, що дають змогу реалізувати індивідуально-особистісний підхід у навчанні. Застосовуючи їх під час роботи над словниковими словами, я активізую пізнавальну діяльність школярів, роблю словникову роботу цікавою для дітей.

Робота в парах сприяє розвитку навичок спілкування, формує вміння висловлюватися, переконувати, вести дискусію. Завдяки такій формі діти вчаться співпрацювати, однокласники стають друзями. Школярі набувають навичок альтернативного пошуку розв’язання проблемних ситуацій. Робота в парах є підготовчим етапом до роботи в групах. Обираючи методичний інструментарій для засвоєння графічного образу словникового слова,  звертаю увагу на використання інноваційних методів і прийомів. Ефективними є такі види роботи як «Кубування», «Асоціативний кущ», «Спробуй повтори!», «Складання сенкану» та інші. Доцільними є такі інтерактивні ігри як: «Рольова гра», «Інтерв’ю», «Мозковий штурм», «Передбачення». На уроках мови використовую стратегії, що значною мірою стимулюють розвиток творчих здібностей дітей (літературні ігри, кросворди, шаради, анаграми, вікторини, творчі завдання).

Алгоритм роботи над словниковим словом

1. Розглядання малюнка.

2. Відгадування загадки.

3. Вимова цього слова. Наголос, склади.

4. Звуковий аналіз слова.

5. Написання слова.

6. Порівняння вимови і написання. Визначення орфограми.

7. Запис слова у зошит, виділення орфограми.

8. Тлумачення слова.

9. Добирання спільнокореневих слів, синонімів, антонімів та ін.

10. Введення слова у словосполучення, речення.

 Інтерактивні завдання

• «Асоціативний кущ»

Алгоритм виконання

Кожна група отримує словникове слово і складає «Асоціативний кущ» за таким алгоритмом.

1. Прочитати подане слово, з’ясувати його значення.

2.  Записати будь-які слова, що спадають на думку. (Можна ставити знаки питання біля тих частин «куща», щодо яких є сумніви — підходять вони чи ні.)

3.  Записувати всі ідеї, що з’ясовують протягом усього відведеного часу.

• Гра «Утвори нові слова»

Завдання. Утворити нові слова з літер слова Батьківщина.

• Вправа «Який склад загубився?»

Що таке Батьків    на?

За віконцем ка    на,

Тиха казка ба      сі,

Ніжна пісня ма    сі,

Під то    лями хата,

Дужі ру      у тата,

Під вербою кри     ця,

В чистім полі пше     ця. 

На уроках використовую  диференційований індивідуально-особистісний підхід до учнів, завдяки чому форми і методи навчання пристосовую до здібностей кожного вихованця.

Поєднання різноманітних форм і методів роботи на уроках, рідної мови під час опрацювання словникових слів є важливим засобом стимулювання активної пізнавальної діяльності молодших школярів, підвищення їх мовленнєвої компетентності.

5.        Ситуативні вправи та мовленнєві ситуації.

Невід'ємною складовою частиною мовленнєвої  компетентності молодших школярів є діалогічне та монологічне мовлення, яке передбачає не тільки збагачення словникового запасу учня формами мовного етикету, синонімами, антонімами, образними словами, а й уміле варіювання інтонацією, відповідно до мовленнєвої ситуації. Створення на уроці ситуації спілкування дозволяє реалізовувати індивідуальний підхід до учнів.

Наприклад.

• Завдання.

Попрацюйте в парах. Складіть діалог “Розмова по телефону”.

• Розповідь за власним малюнком, спостереженням, досвідом. (Діти малюють те, що вони бачили, коли йшли до школи, а потім розповідають про це своїм однокласникам).
• Висловлювання ланцюжком. (Учитель пропонує учням розказати за початком “Я найбільше люблю...”, “Мені весело, коли...”, можно використати м'ячик, кульку, клубок ниток).
• Створення ситуацій для спілкування в парах з метою одержання інформації (Учень звертається до сусіда із запитанням дізнатися про щось. Наприклад, як він відпочивав, що йому подарувала бабуся?).
• Розігрування мовленнєвих ситуацій, складених на основі малюнків(Озвучування казкових героїв у діалозі).
• Розігрування уявних (за словесним описом) мовленнєвих ситуацій.
• Проведення рольових ігор: “Ательє”, “Диктор”.
• Співпраця в парах, у міні групах.
• Гра “Рукавичка”, “Привітання букви з днем народження”( Учні спілкуються між собою і домовляються про розподіл ролей).

Такі вправи та мовленнєві ситуації сприяють розвитку комунікативних умінь на заняттях з рідної мови, що позитивно впливає на розвиток мовленнєвої компетентності молодших школярів.

2.6. Використання засобів виразності на уроці.

Суттєвою особливістю усного мовлення є те, що воно має широку гаму засобів виразності, які дозволяють чітко виразити позицію мовця. Саме тому, здійснюючи роботу над формуванням комунікативних умінь, слід уважно ставитися до засобів виразності.

Так, працюючи зі скоромовкою, учні вчаться промовляти її з різною силою голосу: голосно, тихо, пошепки і навпаки.

Невичерпним матеріалом для навчальних занять з рідної мови є життєвий досвід учнів. Кожна складова уроку допомагає створити образ, який змушує дітей хвилюватися, уявляти, спонукає до активної мовленнєвої діяльності.

Здобутий дітьми чуттєвий досвід, знання про довкілля, сформовані способи творчої діяльності та прийоми розумових дій актуалізуються на уроках рідної мови на рівні міжпредметних зв’язків та міжпредметної інтеграції. У виборі організаційних форм навчання  перевагу віддаю  колективній, груповій діяльності.

З метою створення сприятливого психологічного клімату для вивчення української мови, розвитку мовленнєвої  компетентності з перших днів  створюю дітям такі умови, щоб не згасало бажання вчити українську мову.

7.        Формування уміння спілкуватися в урочний і позаурочний час.

Велике значення я надаю розвитку зв’язного мовлення. Доцільними при формуванні комунікативних умінь є такі вправи як аналіз, редагування, відновлення деформованого тексту, побудова висловлювань за опорними словами, складання текстів-описів, міркувань, написання переказів, творів, вітальних листівок, запрошень тощо.

ВИСНОВОК

Кожен вчитель – творча особистість і може самостійно творити мовленнєві ситуації, які б спонукали учнів до спілкування, виходячи з теми уроку. І від того, як учитель організує роботу, які форми і методи використовуватиме на уроках української мови, залежатиме ставлення школярів до її вивчення. Важливо лише, щоб робота над формуванням мовленнєвої компетентності здійснювалася систематично, комплексно і поетапно. Щоб процес навчання у школі був схожий на казку, як про те мріяв і дбав  В.О.Сухомлинський

                      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ :

1. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. — 2011. — № 7—8.

2. Беценко Т. Поетичне слово на уроках рідної мови // Початкова школа. —1997. — № 12

3. Глазова О. Навчання діалогічного мовлення // Дивослово. — 2003. — №

4. Дівакова Іванна. Збірник текстів для усних і письмових переказів з української мови. 1—4 класи. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2002.

5. Дубовик С. Аудіювання на уроках української мови // Початкова школа. — 2002. — № 3.

6. Дубовик С. Розвиток діалогічного мовлення школярів на уроках української мови // Початкова школа. — 2002. — № 7

7. Дубовик С. Фонетичні аспекти культури мовленнєвого спілкування молодших школярів // Початкова школа. — 2013. — № 6. — С. 3—6.

8. Каніщенко А. П. Вчимося писати твори: Дидактичний матеріал. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2008. — 248 с.

9. Мазур Є. І. І00 комунікативних сходинок до мовленнєвої компетентності // Початкове навчання та виховання. — 2010. — № 10.

10. Наумчук М. М. Сучасний урок української мови в початковій школі. — Тернопіль: Астон, 2001.

11. Петрик О., Грищенко О. Формування діалогічного мовлення учнів 2-4 класів П Початкова школа.—2007. — № 8.

12. Цепова І. В. Розвиток навичок мовленнєвої діяльності молодших школярів: аудіювання. Говоріння. — Веста: Ранок, 2008. —176 с.

Рекомендації

1. Залучати дітей до контролю за своїм мовленням і мовленням оточуючих;
2. Використовувати  ігрові прийомі навчання;
3. Формувати комунікативні уміння учнів початкових класів шляхом використання інтерактивних методів навчання;
4. Вдосконалювати  звуковимову учнів і підвищувати їхню мовну культуру;
5. Збагачувати, уточнювати й активізувати словниковий запас молодших школярів;
6. Формувати уміння вживати слова у властивому для них значенні, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання;
7. Удосконалювати граматичний лад мовлення учнів;
8. Розширювати і поглиблювати знання учнів про слова-назви, слова-ознаки, слова-дії та викликати інтерес до роботи над словом, почуття гордості за рідну мову;
9. Формувати ініціативу і самостійність, здатність оперувати словом у мовленнєвій діяльності;
10. Розвивати дитячу уяву, фантазію;
11. Виховувати вміння долати труднощі під час опрацювання слів, прагнення вдосконалювати літературну мову, спостережливість, кмітливість;
12. Удосконалювати вміння переносити знання, здобуті на уроці, в нові умови;
13. Застосовувати на уроці знання, набуті самостійно.