Розвиток музично-концертної діяльності Херсона в кінці ХІХ – початку ХХ ст.

МУЗИЧНО-КОНЦЕРТНЕ ВИКОНАВСТВО ХЕРСОНА КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ.

 Розвиток музично-концертної діяльності Херсона в кінці ХІХ – початку ХХ ст.

Враховуючи хід культурних процесів у тогочасній Європі - у кінці ХІХ – початку ХХ століття, Херсон, як і більшість подібних губернських центрів того періоду переживав процес якісних змін, які безпосередньо торкались питання культурного розвитку міщан.

 У той час однією з найпопулярніших й найпоширеніших форм дозвілля серед освічених міщан були концерти, як місцевих так і гастролюючих артистів. Такого роду вистави користувалися великим попитом серед місцевого населення, про що неодноразово зазначалось у мемуарах жителів міста, а також у місцевих газетах .

 Звісно, тодішній Херсон, кінця ХІХ століття не міг похизуватись великою кількістю концертних майданчиків, але городяни пристосовували  місцеві, будинки,  парки та садові майданчики під ці потреби. Так, концерти й різного культурні зібрання зазвичай відбувалися у залі Міського Зібрання (суч. вул. Соборна 9), Олександрівському парку (суч. міський парк), залі Міської аудиторії (суч. вул. Перекопська 9) та на Потьомкінському бульварі.

 Не менш популярним був варіант проведення різного роду заходів на садових майданчиках, поряд з важливими для городян будівлями. Наприклад: біля Міського театру, залу Міського зібрання, на присадибних ділянках гарних маєтків заможних херсонців. Такі заходи зазвичай були камерного характеру, на відміну від більш масштабних подій на концертних майданчиках. 

 Активізація концертного життя вплинула не тільки на події в самому місті але й у найближчих до нього містечках. Так, з гастролями до таких містечок як Берислав й Гола Пристань приїздив відомий у Херсоні оркестр під керівництвом Н. Х. Векслера а також гастролюючі виконавці романсів (що зазначалося у місцевих газетах) [59, с. 46]

Важливою віхою у розвитку концертного виконавства в Херсоні стало будівництво залу Міського зібрання. Як зазначає Йосип Наумович Векслер у своїх спогадах: «Міський клуб або ж зал Міського зібрання, використовували для великих балів, концертів приїжджих музикантів, та місцевих труп. Цікаво, як саме був побудований цей клуб. Коли настала необхідність в будівництві місця, куди могли б приходити представники буржуазного суспільства для проводження дозвілля та культурного відпочинку, місцеві звернулись до губернатора, оскільки потрібної суми коштів не було, і цій справі допоміг губернатор, в основному шляхом отримання хабарів від купців, які звертались до нього за допомогою, в обмін на матеріали для будівництва» [8, с. 35].

Після будівництва залу Міського зібрання, що завершилось в кінці 60-х років ХІХ ст. з’явилось місце для постійних виступів місцевих музикантів, але загалом, до кінця ХІХ століття в більшості своїй концертна діяльність в Херсоні мала аматорський характер. Якщо не брати до уваги виступи приїжджих музикантів, рівень підготовки місцевих залишав бажати кращого, про що неодноразово зазначали кореспонденти різних газетних видань міста. [33, с.1], [34, с. 3].

У середині ХІХ століття у Херсоні побував відомий тогочасний краєзнавець, дослідник О. Афанасьев-Чужбинський. Ось як вчений змальовував тогочасне місто: «Херсон не може похвалитися зовнішністю і не в змозі представити жодної будівлі, що могла б похвалитися красою та вишуканістю стилю. Одне, що можна похвалити, це так званий бульвар, посеред якого споруджено пам’ятник Потьомкіну. Але й сам бульвар цей мікроскопічного розміру. Тут, ввечері збирається люд – в музичні дні змішаний, в особливі так званий аристократичний а по п’ятницях та суботах єврейський. Останній як найчисельніший заповнює  усі доріжки. Вищій клас ходить переважно по двом паралельним доріжкам  біля пам’ятника, або відпочиває на лавах у цьому ж місці».  [5, с. 30]

Так, Потьомкінський бульвар дійсно був досить популярним місцем відпочинку для місцевого населення. Насамперед, про це можна дізнатись з газет, де неодноразово друкувались статті щодо заходів, які тут проходили або відгуки про виступи музикантів. Зокрема, з газет за 1903 – 1905 рр. дізнаємося про численні виступи музикантів на бульварі. З особливим розмахом проходив  концерт 1903 року за участю струнного оркестру Н. Х. Векслера а також масштабний концертний виступ, що відбувся 1 вересня 1905 року за участю Віденського жіночого оркестру, струнного оркестру під керівництвом Н. Х. Векслера, оркестру гітаристів та мандоліністів під керівництвом херсонського композитора М. Гнилосирова [34], [45]

Однією з характерних рис культурного  життя Херсона були садові концерти, які влаштовувались влітку. Осередком таких заходів у згаданий період був Олександрівський парк. Під час "сезону" у парку спеціально зводили естраду для виступів, де щовечора грав оркестр.

Звісно, у щоденному репертуарі переважала танцювальна музика, оскільки рівень професійного виконавства на той час був досить низьким, за виключенням окремих одиничних випадків. Як приклад, місцева преса повідомляла, що у сквері біла залу міського зібрання два рази на тиждень: по середам і п'ятницям для жителів виконував програму духовий оркестр від Херсонського добровільного товариства пожежного спрямування під керівництвом О. Френкеля. Вечори симфонічної музики проходили тільки по п'ятницях, в основному за участі місцевих музикантів-солістів. Також, переважно з травня по вересень проводились концертні виступи приїжджих музикантів, що було досить частим явищем для Херсона, куди полюбляли приїздити гості з інших міст півдня України й навіть зі столиці Російської імперії. Так, 7 травня 1906 року відбувся масштабний концерт за участі Очаківського струнного оркестру в Олександрівському парку. На концерті слухачі оцінили виконання творів Р. Вагнера, В. А. Моцарта. Традиційно, після такого роду заходів для глядачів проводили танці, які завершувались зазвичай після півночі.

Досить відомим серед міщан був оркестр 57-го Модлінського полку під керівництвом Г. Войцеховського. Репертуар оркестру складали популярні твори розважального характеру. Улюбленим твором місцевої публіки стала картина "Навколосвітня подорож за 25 хвилин", яка була виконана 1912 року.

Перед глядачами виступав симфонічний оркестр у складі 40 виконавців, сформований з київських та одеських музикантів. В якості солістів виступали лауреати музичних конкурсів – випускники Лейпцизької та Празької консерваторій, яких запрошували до Херсона. Диригував оркестром Г. Хорошанський, що був широко відомий серед аудиторії багатьох міст Росії. Аби залучити широкі верстви населення до відвідування симфонічних концертів, ціни на білети запроваджувались невисокі. [59, с. 64.]

Про загальне становище в Херсоні станом на початок ХХ століття можна дізнатись зі спогадів Й. Н. Векслера – вихідця з досить поважної місцевої сім'ї музикантів. Йосип Наумович виокремив 2 етапи в існуванні міста: «перший – довготривалий, період тихий та спокійний, період розміреного життя. І другий – багатий на події. На грані цих двох періодів стояли – Лютнева революція і вслід за нею Жовтнева революція 1917 року. Остання докорінно змінила весь життєвий устрій». Дореволюційне життя Херсону Векслер характеризує як «тихе, без усіляких потрясінь. Населення жило, за звичкою, розміреним життям. В більшості своїй не показувало ніяких претензій, не виявляло ніяких прагнень. Ми жили в місті Херсоні, в тихому губернському місті, де люди знали один одного» [8, с. 4].

Досить важливе значення у розвитку концертної діяльності в Херсоні відігравала діяльність Російського Імператорського Музичного Товариства.  У Херсоні філія ІРМТ з'явилась в 1905 році, про що згадується в номері газети «Рідний край». Посприяв фінансуванню ІРМТ міський губернатор, завдяки якому для потреб організації було виділено 2 тисячи царських рублів. Після офіційного відкриття відділення концертна практика міста почала виходити на новий рівень. В основному, заходи від ІРМТ проходили в залі Міського зібрання. Нині, будівлю ІРМТ займає ЗОШ №16 м. Херсона (вул. Суворова 2)

Згідно спогадів Йосипа Векслера, сина відомого херсонського концертмейстера (керівника оркестру): «в цій будівлі виступала знаменита виконавиця циганських романсів Анастасія Вяльцева. Вона виконавською манерою й вишуканими образами. Тут виступали знамениті скрипалі-віртуози Венявський та Костянтин Думчев, пізніше відомий як професор консерваторії у Празі. Тут демонстрував свою майстерність професор Петербурзької консерваторії Леопольд Ауер, який був вражений кількістю публіки, що завітала на його концерт. Тут грав знаменитий піаніст Лев Сирота. Також на цьому місці виступали тріо Любощиц: Лея Любощиц – відома скрипалька  її сестра Анна Любощиц – віолончелістка, і брат Петро Любощиц - піаніст». [8]

Зал Міського зібрання був досить популярним місцем, де завжди збиралась достатня кількість публіки. Відомо, що у період з 1905 по 1907 роки тут відбулось близько тридцяти концертних виступів, в основному вечори камерної музики й симфонічні концерти.

Зал Міського зібрання був досить популярним місцем, де завжди збиралась достатня кількість публіки. Відомо, що у період з 1905 по 1907 роки тут відбулось близько тридцяти концертних виступів, в основному вечори камерної музики й симфонічні концерти.

Як зазначає кореспондент газети «Рідний край» щодо концерту 25 лютого 1907 року «Другий вечір камерної музики» у приміщенні музичних класів зібрав невелику кількість глядачів, що прикро, адже вечір пройшов на високому рівні. Вочевидь, херсонські меломани, якщо й полюбляють музику, то ще більше знаходяться під впливом різних партійних гурткових утворень» Кореспондент окремо відзначив виконавців, а саме Г. С. Карженірова (1 скрипка), Г. Х. Векслера (2 скрипка), А. А. Лукинич (віолончель), Л. Тучек (фортепіано), що бездоганно виконали весь поставлений репертуар, а саме – два квартети: Соль мажор №19 Моцарта та Соль-мінорний посмертний Шуберта. Окремо відзначили високу майстерність та техніку Л. Тучек, що бездоганно виконала сонату Мі – мінор Едварда Гріга. [29]

 Досить вдало були проведені  2 симфонічні концерти за підтримки ІРМТ, що були проведені 1906 року. Перший відбувся 12 березня,  традиційно в залі Міського зібрання під управлінням директора музичних класів  Я. В. Дюміна – досить відомої людини в Херсоні, та 50 запрошених музикантів. Були виконані Симфонія Моцарта Соль-мінор,  «Арагонська Хота» Глінки, Серенада Фолькмана та 2 Кавказькі етюди Іполітова-Іванова. Кореспондент місцевої газети відзначив майстерність виконання репертуару, і те, що заснування в Херсоні великої концертної естради обіцяє не тільки пожвавлення музичного життя і добрі результати виховного значення, в сенсі розширення музичних горизонтів місцевої публіки а й в майбутньому уможливлює перспективу високих художніх настроїв, дуже цінних в наш непростий час. Кореспондент окремо підкреслив, що херсонська публіка, поки що не дуже звична до симфонічної музики, належно оцінила здобутки Я. В. Дюміна. Загалом концерт був прийнятий з великими оваціями на позитивними оцінками [28].

Другий Симфонічний концерт від ІРМТ, що відбувся 7 травня 1906 року був масштабнішим від першого.  Відбувся захід під керівництвом С. В. Юферова, в будівлі міського театру. Проходив концерт за участі Р. С. Каржинерова,  А. В. Нікуліна, В. Д. Сербінова. С. Н. Федоровича а також міського оркестру Н. Х. Векслера. Як зазначають критики: «Видно, що Юферовим було зроблено не мало роботи, щоб довести оркестр до такого рівня зіграності та виразністю». Але на відміну від першого концерту, бажаючих послухати музику виявилось мало. Кореспондент газети «Юг» пояснює це ще деякою незвичністю місцевої публіки до серйозної музики. Також, критик наголошує на деякій одноманітності репертуару, але виділяє цікаві твори, такі як: романс Г. Юферова та «концертна фантазія для скрипки» (автор не вказується) [42].

Отже, з висновків кореспондентів місцевої періодики можна зрозуміти, що не дивлячись на активізацію концертної справи в Херсоні за підтримки Імператорського Російського Музичного Товариства, а саме концертів симфонічної та камерної музики , станом на 1905 – 1906 рр., херсонська публіка ще не здатна в повній мірі оцінювати твори зарубіжних митців, оскільки такі заходи, в більшій мірі симфонічні концерти ще дещо незвичні для пересічного культурного жителя Херсону.

Нездатність тогочасних слухачів належним чином оцінити концертні виступи,  сьогодні можна легко пояснити з позицій музичної психології. Концерти симфонічної  музики  були для херсонців новою формою слухацького сприйняття, та  «вимагали наявності у слухачів специфічних <…..> перцептивної, аксіологічної і соціальної установок» [61, c.74 ],  які в реаліях музично-культурного життя Херсона початку ХХ століття у публіки ще не були сформованими. 

Але протягом декількох наступних років херсонська публіка повністю адаптувалася під новий формат концертного виконавства. В результаті, майже весь період, до 1917 року концертні зібрання під керівництвом ІРМТ, як вечори камерної музики так і симфонічні концерти користувались великим попитом.

Однією з вагомих проблем розвитку концертного виконавства в Херсоні в окремі періоди кінця ХІХ – початку ХХ століття була нестача кваліфікованих кадрів. Свідчення про це неодноразово зустрічались при роботі з періодичними виданнями, такими як газета «Юг», «Рідний край» та  «Копійка». Як приклад, відмітка в газеті «Рідний край» про від’їзд у травні 1907 року за кордон віолончеліста А. А. Лукинича та скрипальки Л. О. Тучек, добре відомих серед херсонців не лише як музиканти найвищого рівня, зокрема Тучек, але й як гарні викладачі музичних класів при ІРМТ. Відзначається, що для херсонців така подія стала великою втратою, оскільки без вищеназваних осіб, яким був притаманний витончений музичний смак, майстерна гра та артистичність, не міг відбутись жоден благодійний музичний вечір. Кореспонденти зазначають, що після їх від’їзду стан музичних класів ІРМТ, які на той час не мали належного фінансування, значно погіршиться [35].

Другою важливою проблемо розвитку концертного виконавства в Херсоні за часів існування тут ІРМТ було недостатнє та неналежне фінансування цього відділення центральним керівництвом ІРМТ в Російській імперії. Філія в буквальному сенсі знаходилась у скрутному становищі, про що красномовно свідчить відмова від утвердження проекту на створення концертно – філармонічного бюро ІРМТ у Херсоні, що виносився на з’їзді представників відділень товариства у 1912 році, через відсутність належних коштів [59, с. 65].

Ще один наслідок поганого фінансування – скорочення числа музикантів, яких запрошували на виступи, від місцевого відділення музичного товариства. До того ж, нестача коштів для утримання музичних класів збільшила число благодійних концертів для «недостатніх», малозабезпечених учнів школи та училища. Що хоч якось підтримувало рівень концертної діяльності та музичної освіти у Херсоні.

Значний вклад у розвиток культурного життя Херсона привніс Яків Володимирович Дюмін та брати Векслери – музиканти, що належали до музичної династії, представники якої працювали на мистецькій ниві у Херсоні та інших містах України

Яків Володимирович Дюмін (1870-1938) походив з родини військового, був відомий як видатний диригент, співак, активний громадський діяч. Для жителів Херсона постать Дюміна асоціюється зі становленням професійної музичної освіти міста. Вважається, що саме дюмін проявив ініціативу при відкритті відділення ІРМТ у Херсоні та музичних класів (1905р.) Також, при музичних класах незабаром були створені хор та ансамбль. Після довгих років плідної роботи, на базі музичних класів було відкрите музичне училище, головою якого був призначений Яків Дюмін. Але, не дивлячись на активну просвітницьку діяльність та беззаперечний культурний вклад  у розвиток міста – Дюмін був репресований і розстріляний з приходом радянської влади за свої "антинародні, буржуазні дії "

Наум Харитонович Векслер – славнозвісний херсонський керівник оркестру, але відомий не тільки як диригент, але й як досвідчений викладач музики, учні якого здобували право навчались в кращих консерваторіях Росії та європейських країн, вирізняючись високою підготовкою [8, с. 64].

Наум Харитонович працював концертмейстером міського театру і диригентом кількох невеликих оркестрів. Завдячуючи йому, та діяльності ІРМТ, херсонська публіка познайомилась з творами відомих російських митців (М. Глінки, О. Даргомижського, О. Варламова, А. Рубінштейна, П. Чайковського), так і з шедеврами європейської музичної класики композиторів Й. Гайдна, В. Моцарта, Л. Бетховена, Ф. Мендельсона, Ф. Ліста, Й. Брамса та інших. Рецензент місцевої газети неодноразово зазначав, що у провінції зазвичай існує дуже мало оркестрів, диригенти яких якісно виконують для публіки класичний репертуар. За словами кореспондента, до приємного вийнятку належить херсонський оркестр під керуванням Наума Векслера. Уваги заслуговує той факт, що Наум Харитонович неодноразово знаходив музикантів, які погоджувались грати в оркестрі за невеликі гроші. Як зазначалося в статті газети «Юг» за 1912 рік: «за браком коштів сформувати оркестр практично неможливо». На той час оркестр Векслера налічував 15 музикантів, силами яких могли звучати лише прості марші та примітивний репертуар. Це завдало серйозного удару по рівню концертного виконавства у місті. Є свідчення, що Векслеру довелося запросити п’ятьох музикантів за власний рахунок [37].

Через фінансову неспроможність ІРМТ, саме за ініціативи Наума Харитоновича до Херсона запрошувались відомі гастролери.

Публіка із задоволенням відвідувала оперні та симфонічні концерти під його керівництвом. Так, у червні 1912 року на першому оперному вечорі у виконанні оркестру прозвучали вибрані твори Р. Вагнера, П. Чайковського, Дж. Россіні та інших композиторів. Місцевий кореспондент зазначав, що найкраще оркестру вдалося виконати фантазію з опери Дж. Верді «Травіата». [44]

У липні того ж року слухачі мали змогу почути фрагменти опер «Таїс», «Тоска» у тому ж виконанні.

Слід відзначити, що на початку ХХ століття, досить популярним місцем для виступу музикантів став Одеський готель (суч. Вул. Віктора Гошкевича 11, Гідрометеорологічний технікум), яким завідував Грінченко. В процесі дослідження в пресі неодноразово зустрічались оголошення про приїзд до готелю оркестрів, переважно жіночих (найчастіше – Віденський та Празький). За рахунок таких виступів, готель отримував серйозний прибуток, оскільки такого роду оркестри користувались не аби якою популярністю серед херсонської інтелігенції.

Також, станом на 1907 рік, великої популярності серед херсонської культурної публіки набули гуляння в маєтку Генерала Фон-Таля. В своєму садочку біля дому він влаштовував культурні заходи для інтелігенції, за участю оркестру Г. М. Гнилосирова – відомого на той час диригента та концертмейстера. Як зазначають кореспонденти місцевих газет: «генерал Фон Таль був відомий, як людина заможного статку. Публіка та гості вкрай позитивно відзиваються про гулянки в маєтку вищеназваного, відзначають вишуканість музичного репертуару та якість прийому. Окремої уваги заслуговують феєрверки, які починають в кінці заходу» [43].

 Важливу роль у концертному житті Херсона початку ХХ століття відіграли виступи учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Широкого розповсюдження набуло проведення доступних для слухачів та преси літературно-музичних вечорів, які включали виразне читання віршів та прози, гру на музичних інструментах, хорові та сольні співи. Зокрема, на фортепіано виконувались твори В. Моцарта, П. Чайковського, Ф. Шопена, А. Рубінштейна. У літературній частині концерту звучали вірші, байки та уривки з балад, серед авторів були поети О. Плещеєв, В. Жуковський.

 У тогочасній пресі доволі часто зустрічаємо повідомлення про вдалі концертні музичні виступи вихованців різних учбових закладів. Так, в газеті «Юг» від 17 березня 1903 року знаходимо повідомлення про виступ вихованців сільськогосподарського училища: «У залі Херсонського Міського зібрання пройшов чудовий літературно-музичний вечір, на якому головними  учасниками у хорі та на струнних інструментах були вихованці нашого училища. Хор проспівав усі свої номери бездоганно. Виступи проходили під керівництвом О. Александрова. На концерті прозвучали наступні твори: «Ліси, холми рідні», «Сербська пісня» О. Даргомижського, «Не бив барабан» К. Вільбоа» [34].

Періодично в місті проводилися й так звані патріотичні концерти учнів гімназій. Зі свідчень періодики, на подібних концертах виконувався народний гімн, пісні типу «Життя за царя», «Слава на небі сонцю високому» та ін. Високим рівнем виконавської майстерності вирізнялись концерти, в яких брали участь викладачі Херсонського музичного училища. 1909 року, з нагоди 50-річчя ІРМТ, відбувся ювілейний вечір камерної музики за участю Я. Дюміна, Л. Тучек, С. Бармотіна,  Г. Харитонова. Прозвучали Тріо П. Чайковського, ор. 50, соната для фортепіано ор. 4 С. Бармотіна, вокальні твори «В’язень» та «Балада» А. Рубінштейна, Квінтет Ре-мажор ор. 51 А. Аренського. Директор Училища Я. Дюмін ознайомив присутніх з діяльністю ІРМТ. Місцевий рецензент відзначив блискуче виконання твору П. Чайковського – дуже складного у технічному відношенні твору. Соната херсонського композитора С. Бармотіна також мала успіх – у виконанні викладача Л. Тучек вона прозвучала дуже музично та виразно. У Дюміна рецензент відзначив виразний та сильний бас, артистизм та чудове фразування. Співак на біс виконав романс «Благословляю вас, ліси» та «Мелодію» А. Рубінштейна [59. с. 67].

 Отже, становлення концертного виконавства у Херсоні відбувалось досить поступово, підхоплюючи тогочасні тенденції розвитку усіх культурних центрів країни. Про це говорить зростання професіоналізму виконавців, поступовий підбір різноманітного  репертуару та еволюція музичних смаків загалом. Порівнюючи 2 періоди – кінець ХІХ та початок ХХ століття ми бачимо очевидну градацію культурного життя у Херсоні: збільшення кількості концертних майданчиків, залучення нових музичних сил, розширення слухацької аудиторії – все це свідчить про конкретний розвиток концертного життя в місті. Поява філії Імператорського Російського Музичного Товариства у Херсоні теж безумовно послугувала серйозним  поштовхом у розвитку місцевого концертного виконавства. І звичайно ж  просвітницька діяльність Наума Векслера, сприянням якого значно покращувалась музична обізнаність херсонської інтелігенції. Концертна діяльність стала однією з визначних рис культурного життя херсонців кінця ХІХ – початку ХХ століття.