РОЗВИТОК ОБДАРОВАНОСТІ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ

РОЗВИТОК  ОБДАРОВАНОСТІ В ОСВІТНЬОМУ  ПРОЦЕСІ

                                 

        Сьогодні доволі часто ми чуємо такі цікаві терміни, як «обдарованість», «здібності», «талант».

        Різноманітність та неоднозначність поглядів на феномен обдарованості зумовлені складністю й багатоаспектністю, суттєво позначається на практичній діяльності педагогів у системі професійної освіти, що зумовлює актуальність дослідження цього явища.

          Але незважаючи на те, що феномен обдарованості розглядали упродовж віків, на сьогоднішній день він не має однозначного трактування й викликає численні дискусії. У давні часи проблему обдарованості розглядали як вроджену властивість, що закладена генетично, і як набуту якість в освітньому процесі та під впливом середовища. У сучасному науковому дискурсі найбільш вираженими є такі позиції: діяльності в порівнянні з іншими людьми, що розвивається протягом життя. Обдарованість – це якісне своєрідне поєднання здібностей, що забезпечують успішне виконання діяльності;    - сумісна дія здібностей, котрі являють собою певну структуру, дозволяє компенсувати недостатність окремих здібностей за рахунок переважного розвитку інших;

- загальні здібності або загальні моменти здібностей, які зумовлюють  широкі можливості людини, рівень і своєрідність її діяльності;

-сукупность задатків, природних даних, характеристика ступеня вираження і своєрідності природних передумов здібностей;

-талановитість, наявність внутрішніх умов для видатних досягнень у діяльності.

        Обдарована дитина - це дитина, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) у тому або іншому виді діяльності. Обдарованість – це рідкісне явище, яке сприяє успішності в будь-яких видах діяльності; та обдарованою є кожна дитина, потрібно тільки вчасно виявити її здібності. Отже, проблема обдарованості є невичерпною й потребує розв’язання на сучасному етапі розвитку науки. Феномен «обдарованість» є трансдисциплінарним поняттям, яке має різні трактування, тому потрібно його комплексно вивчати на різних наукових рівнях (фізіологічному, генетичному, психологічному, педагогічному тощо). На психофізіологічному рівні вивчення обдарованості дає змогу визначати природні передумови, які є складовими структури здібностей (наприклад, обдарованим дітям притаманні висока біохімічна й електрична активність мозку, значно виражений енергетичний рівень тощо). Психологічний рівень дає змогу вивчати обдарованість за особливостями пізнавальних психічних процесів – сприймання, уваги, пам’яті, мислення, мовлення, та властивостей темпераменту й характеру (для цих дітей, зокрема, характерні високий рівень концентрації уваги та здатності до абстрагування, креативне мислення, інтуїція, наполегливість). Соціально-психологічний рівень передбачає виявлення успіхів діяльності дитини протягом тривалого періоду, вивчення міжособистісних стосунків, стилю діяльності. Але найважливіше, на мою думку,  вчасно виявити, побачити  дитину обдаровану, підтримати її, допомогти, підказати. У таких випадках працюють батьки, учителі, психологи, соціальні педагоги, вихователі.

        Звернімо увагу на філологічну (мовно-літературну) сферу діяльності особистості. Першим до людини приходить слово. З лагідною матусиною колисковою піснею, тихою і доброю бабусиною казкою, щирою батьківською порадою. З часом знання дитини зі словесності поширюються. Вона спинається на ноги, пізнає світ у всій його красі. В освітньому закладі їй у цьому допомагають мудрі наставники - учителі, розвивають творчі здібності залюблених у слово  школярів. Удома підтримують батьки, бабуся, дідусь, небайдужі до майбутнього своїх дітей чи внуків. Озираючись на різні періоди розвитку української літератури, розуміємо: якби не вони, сьогодні українська література не знала б таких майстрів слова, як Олександр Олесь, Микола Хвильовий, Максим Рильський, Олесь Гончар та багато-багато інших…

        Кожна доросла людина чи дитина – це особистість, індивідуальність, яка має власне сприйняття та розуміння світу, свої відчуття, тільки їй властивий спосіб міркування, висловлювання думки, оцінки діяльності, вчинків, світосприйняття індивідумів, уміння їх почути, зрозуміти, підтримати, дати відповідь на питання…

        Педагогічний рівень дослідження передбачає розробку концептуальних моделей розвитку обдарованості, створення освітніх програм, відбір ефективних засобів, форм і методів для розвитку здібностей. Визначення категорійного апарату дає змогу здійснити аналіз трактувань базових понять дослідження: «обдарованість», «талановитість», «геніальність», «здібності», «задатки» та «обдарована дитина». Розглянемо їх у послідовності відповідно до значущості для нашого дослідження і змістового наповнення понять: обдарованість – талановитість – геніальність. Трактування терміну «обдарованість» пов’язують з його коренем «дар».

         Ступенями розвитку здібностей є обдарованість, талант, геніальність. Звернімося до наших помічників - словників. У тлумачних словниках сучасної української мови терміни «здібність», «обдарованість», «талановитість» подаються в межах одного синонімічного ряду. Так, «талант» визначається як «видатні здібності людини, хист, обдарування» (Бусел, 2005) Талант в українському педагогічному словнику С. Гончаренка  визначається як поєднання певного ступеня генетично зумовленої обдарованості разом із працею (Гончаренко, 1997: 326). Поняття «талант» у психології трактується як високий ступінь розвитку здібностей,  а геніальність – вищий ступінь прояву таланту (Скрипченко, 2017: 342). Поняття «геній» (від лат. genius – дух) вживалося раніше, ніж обдарованість, ще у філософських трактатах минулого.

 

        Поезія - це особливий вид мистецтва, це набагато більше, ніж романтизм, це рима, це весело, це ритм, який змінюється, словом, це вибух короткої творчості. Хоча вірші не обов’язково повинні римуватися, це все одно більш привабливий рід заняття для дітей через те, що весело й пізнавально римувати слова. Це перше, що необхідно використовувати кожному, хто прагне навчити дітей писати вірші.

        Вірші – це емоції, одягнені в слова. Мабуть, у кожного вчитедя, фахівця знайдеться кілька порад, отже, доцільно їх запропонувати, переконана: вони  допоможуть зрозуміти, як складати вірші.

        Для початку рекомендується визначитися з темою, оформити основну думку та ідею, яку хочеться відобразити у творі. Потім потрібно вибрати ритм і розмір. Деяким людям набагато простіше скласти вірші на задані рими. Ритм повинен відповідати темі, настрою, емоційному стан митця.

        Важливим моментом є наявність у дитини творчої уяви, тому потрібно спробувати абстрагуватися від навколишньої реальності або, навпаки, зануритися в неї, якщо лірика цього вимагає. Для того, щоб зрозуміти, як складати вірші, людина повинна вміти спостерігати, помічати й виділяти все яскраве, цікаве, вражаюче, уміти добирати виразні слова, римувати їх у рядках, тому варто попрацювати над виробленням, формуванням спостережливості дитини.

        Окрім того, щоб навчити її римувати,  необхідно дотримуватися таких прийомів:  перетворити вірш: це швидке та веселе заняття для дітей, щоб навчитися писати вірші;  просто потрібно вибрати дитячу риму, коротку й легку для перетворення. Діти мають шукати, підбирати слова для заміни оригінального вірша. Отже, треба приділити значну увагу розширенню лексики, увиразненню її. У даному випадку звернімося до таких груп лексики, як синоніми, омоніми, антоніми та фразеологізми. Така систематична копітка робота обовязково увінчається успіхом. Синоніми та антоніми вдало  використовуються для створення веселих рим, із яким діти навчаться чудово й корисно проводити час.

       Важливо створити список слів, які римуються між собою. Таким чином ви допоможете їм на початку: дітям доведеться навчитися складати речення зі словами, які вони вже мають. Поступово вони відкриють для себе задоволення від вигадування та створення віршів, а найважливіше - самі вивчать і включать у них нові слова. 

       Варто використовувати загадки, прислівя, приказки та потішки, саме вони містять рими, приховані таємниці, які діти можуть знайти, і чудово підходять для веселого та пізнавального  заняття.  Це  дуже корисно для навчання дітей писати вірші. Навчіться римувати. Багато слів римуються між собою, але не всі мають домовленості. Навчіть дітей римувати слова, які добре підходять, що мають сенс, зрозумілі за змістом. Це також відмінна вправа з концентрації уваги, адже, як правило, доведеться боротися, щоб знайти потрібні слова.

       Обовязково й дуже важливо навчити дитину користуватися словником. Щось, що майже не використовується новими технологіями, але дуже корисно в навчанні. Мати вдома словник - це відкривати багатство слова, збагачувати й культивувати  унікальним та особливим чином. Сьогодні це може бути як паперовий, так і електронний варіант такого помічника в даній справі.

       Діти повинні вчитися через гру, через такі розваги, як ми пропонуємо. Навчання писати вірші - це перший крок до того, щоб навчитися писати добре, використовуючи правильні, цікаві й необхідні слова, вирази, правильно й грамотно ставити  розділові знаки та розширити словниковий запас. Крім того, поезія - ідеальний спосіб навчитися правильно, логічно  будувати речення, що допоможе дітям всіляко розвивати та вдосконалювати правильне й грамотне володіння рідною мовою. Для того, щоб діти були мотивовані ( а це дуже важливо!), вони повинні розглядати цю діяльність як гру, спосіб розваг та проведення часу вдома, разом із дорослими, яких люблять і яким довіряють. Відзначайте з ними кожну фразу, смійтесь, коли вони придумують смішні рими, і підбадьорюйте їх, коли вони розчаровуються, бо це виходить не так. Це не урок, це не те, що вони повинні приносити до школи. Є  гра, яка, крім того, що вона весела, ще й чудова, необхідна  для навчання  важдивим і потрібним для дітей якостям. А якщо принесуть і поділяться з учителем-наставником, це прекрасно, адже ми робимо спільну справу – розвиваємо і вдосконалюємо творчі здібності дітей, наших учнів.

        Також можна навчити дітей виразно, красиво, грамотно й правильно читати вірші, адже це чудовий спосіб навчитися читати речення, особливо, якщо вони різні за емоційним забарвленням та метою висловлювання, кожного разу правильно визначати розділові знаки та інтонацію. Уважно придивіться до дитини, і ви будете здивовані: можливо, у вас удома є початківець - маленький поет.  Вірші – це результат творчої діяльності, художня мова, яка організована певним чином, особлива емоційно забарвлена форма вираження думки. Вірш часто розуміють як послідовність слів, що відрізняються наявністю ритму й співзвуччя.

        Щоб зрозуміти, як складати вірші, необхідно знати елементарні правила. Важливою ознакою поезії є наявність рими. Будується вона найчастіше на співзвуччі в закінченнях слів. При написанні потрібно забезпечити дотримання віршованого розміру й структури строф.

       Віршований розмір (ритм) - це певний порядок, у якому розміщуються в стопі наголошені й ненаголошені склади. Для людей, які знають, як скласти вірш, цілком очевидно, що дуже важливо дотримуватися одного ритму, не збиватися з нього. До основних відносяться ямб, хорей, дактиль, амфібрахій і анапест. Ямб – двоскладний розмір з наголосом на останньому складі в стопі. Наприклад, «Весна ще в дорозі…».  Хорей відрізняється від ямба лише тим, що під наголосом виявляється перший склад у стопі: «Літо-літечко прекрасне…».

        Дактиль, амфибрахий і анапест – це трьохскладові вірщові  розміри.

Якщо використовується дактиль, під наголосом перебуває перший склад трьохскладної стопи: «Осінь уже на порозі…».

        Амфібрахій - це віршований розмір, при якому наголошеним є другий склад в трьохскладній стопі. Наприклад, «треба повірити в чудеса…».

        Коли застосовується анапест, наголос падає на третій склад у трьохскладній стопі: «Низка нескінченних смуг…».

        Також при написанні вірша необхідно особливу увагу приділяти його структурі. Строфа – це певна кількість рядків, об’єднаних спільною римою. Як правило, кожна строфа є закінченою смисловою одиницею, вона виражає закінчену думку  і являє собою одну або кілька закінчених пропозицій. Найчастіше використовуються строфи, що складаються з чотирьох рядків. Найбільш поширеними є строфи, які мають перехресне й паралельне римування. У першому випадку римуються між собою перший і третій, другий і четвертий рядки. У другому варіанті римуються перший і другий, третій і четвертий рядки.

Коли готова основа, можна приступати до створення вірша, трансформації душевного пориву в цілісний і логічний твір.

        Через деякий час після написання твору важливо подивитися на нього, так би мовити, з боку, оцінити, підкоригувати. Це повинні робити автори самі, що сприятиме зростанню їхньої майстерності. Складені вірші мають бути гармонійними, емоційними, цікавими та захопливими, тільки тоді вони привернуть увагу шанувальників поетичного слова.

        У результаті роботи повинен вийти якісний продукт поетичної творчості, майстерності, створений за допомогою емоційного сприйняття й логічного осмислення, заснований на наукових знаннях про техніку віршування. Але під час роботи з дітьми дошкільного чи молодшого шкільного віку, на мою думку, не треба бути категоричними й різкими у висловлюваннях оцінювального характеру, оскільки реакція дитини може бути непередбачуваною на занадто сувору критику.

        Коли треба починати навчання віршостворенню, віршописанню?

Навчитися писати вірші може не кожен. Часто можна почути, що поетами народжуються і що ніяке навчання не може допомогти. Відомо, що існують вроджені особливості чуттєвого сприйняття, які сприяють досягненню успіхів у поетичній діяльності. Але при цьому вважається, що подібну обдарованість мають багато людей. Основним доказом є те, що більшість дітей і підлітків тяжіють до написання віршів. Але з віком цей потяг слабшає або зникає зовсім. У будь-якому випадку вчити складати рими слід починати з раннього віку.

        Перше знайомство дитини з поезією дійсно відбувається в ранньому віці. З народження вона чує перші віршовані твори. Як правило, це народна творчість: колискові,  потішки… Малюк ще не здатний зрозуміти сенс, але він уже знайомиться з красою рідної мови, її мелодійністю, навчається відчувати риму, ритм і розмір поезії. Потім відбувається знайомство з дитячими віршиками. Для першої зустрічі з поезією необхідно вибирати тільки хороші, яскраві, якісні твори, приємні й душевні.

        Кілька слів про особливості дитячої поетичної творчості.

        Юні поети жвавіше, яскравіше здатні сприймати поетичне слово. Пов’язано це з їхньою безпосередністю, здатністю бачити навколишній світ у різноманітних фарбах і помічати те, на що дорослі вже давно уваги не звертають. Усе це чітко, доступно й виразно виражають вірші, складені дітьми.

        Усі діти складають вірші, отримуючи при цьому надзвичайне, величезне задоволення від радості створення свого твору. Вірші, написані дитиною, відрізняються образністю, як правило, яскравими барвами. Один із відомих поетів сказав: «На початку життя ми всі – поети,  і лише потім поступово починаємо говорити прозою».

        Для того, щоб допомогти дитині навчитися писати вірші, рекомендується кілька вправ. Наприклад, гра в риму. Мама вдома або вчитель на уроці чи на занятті літературного гуртка, читаючи знайомий віршик, зупиняється в кінці рядка, даючи можливість дитині самій закінчити його, вимовити знайоме слово. З віком, коли словниковий запас малюка стає все ширшим, гра в рими відбувається аналогічним чином, із тією лише різницею, що підбираються незнайомі твори. Важливо, щоб слова були зрозумілими дитині, а співзвуччя виявлялися  простими, легко вгадуваними. Для цих цілей чудово підходять загадки у віршованій формі, де відгадка є заримованою. Подібні заняття будуть підштовхувати, підводити поступово юних  поетів до власної творчості. Особисто я дуже вдячна батькам за розуміння та підтримку. У нас дуже хороші, розуміючі батьки! Чому? Та тому, що вони – вчорашні наші учні.

         Для того, щоб отримати більше досвіду й попрактикуватися в написанні віршів, існує літературна гра – буриме. Суть її полягає в тому, що необхідно скласти вірші на задані рими. Слова намагаюся підбирати важко поєднувані, часом навіть несподівані. У рідкісному випадку їх можна  міняти місцями. Іноді завдання ускладнюється ще прив’язкою до певної тематики. Найчастіше твори виходять легкими, жартівливими. Підходить гра для людей будь-якого віку. Особисто я частенько звертаюся до неї як на уроках української мови та літератури, так і в позаурочний час, у позакласній роботі, на заняттях поетичної студії чи літературного гуртка.  Велике значення має систематична робота над розвитком поетичного таланту в дітей різного віку.

         Найяскравіші перші враження (знайомство з природою, технікою, предметами мистецтва тощо), нові  відчуття в кожної людини індивідуальні. І вони багато в чому впливають на формування неповторної людської особистості, унікального складу розуму, душі. Діти складають вірші не тільки для себе, для свого задоволення. Вони із задоволенням присвячують їх рідним та близьким людям. Воістину права Ліна Костенко, поетеса, творчістю  котрої захоплюємося не тільки  я та мої учні, і  яка стверджує: «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі…»

         Першопоштовхом до літературної творчості моїх учнів часто ставала система дидактичних завдань, як-от: скласти вірш ( спочатку чотири рядочки, потім вісім і т.д.) на задану тему, за даним початком (один-два рядочки), висловити враження від екскурсії, походу, поїздки, від побаченого, почитаного чи почутого тощо. До  використання таких вправ зверталися й мої колеги по роботі, учителі української мови та літератури,  з якими ми не один рік працювали й сьогодні працюємо в нашому навчальному закладі. Варто відзначити, що  старання найбільш наполегливих не раз увінчалися  бажаними результатами: до численних поетичних збірок входили здобутки Макаровець Юлії, Калити Яни, Колєснікової Яни, Бондаренко Анни, Ковяр Анни, Реви Оксанки, Власкової Валерії, Павличенко Аліни, Турчин Яни, Мазур Тетяни, Баленко Юлії, Баранник Наталії, Блінової Аліни, Шевченко Тетяни, Бондаренко Анни, Дубовик Аліни, Гурбанової Карини, Донець Агнеси, Більченко Анастасії, Катрич Маргарити, Коваленко Олени та багатьох  інших; поезії  були надруковані як у виданнях місцевого, так і всеукраїнського рівнів. Учениці неодноразово  були переможцями  Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, Всеукраїнських молодіжних Ольжичевих читань у місті Миколаєві, міського та обласного етапів  літературного конкурсу «Проба пера» та інших численних мовно-літературних змагань. Активність учнів у даній сфері з роками не знизилась, а навпаки – дала можливість кожному подивитися на себе іншими очима, поставитись критично до власних, оформлених у слові почуттів, роздумів, міркувань, хвилювань, виражених думок… Відрадно, що не згасає у вихованців зацікавленість до високої краси слова, навколишнього світу, філософії життя, адже згодом він може трансформуватися  у творчу потребу. І сьогодні школярів милує й захоплює безсмертне поетичне слово Тараса Шевченка і Лесі Українки, Івана Франка та Івана Багряного, Максима Рильського й Ліни Костенко… У цьому році, незважаючи на ситуацію в Україні, троє учнів нашого навчального закладу стали переможцями обласного літературного конкурсу  «Проба пера»: у номінації «Поезія» - Черненко Віталій, учень 10 класу (учитель Гайдар О.М.), у номінації «Проза» - Зінченко Варвара, учениця 8-А класу, моя учениця; та Педорченко Ксенія, учениця 7-А класу (учитель Потапенко І.І.).

         З великим задоволенням поділюся чудовою поезією однієї з наших випускниць:

Журавлі дитинства відкурличуть…

       Журавлі дитинства відкурличуть,

І востаннє я переступлю

Дім любові й мудрості величний

Й погляд твій, учителю, зловлю.

       Як колись, я сяду біля тебе,

Й трепет серця скаже все без слів…

Простягаю руки я до неба

І молюсь за Вас, учителів,

       За терпіння Ваше і турботу,

І за кожну зморшку край очей,

Що її намалювали роки

Й довгий плин безсонних тих ночей.

       Мов журавки сиві, завжди поруч,

Завжди ласка і любов, мов оберіг,

Сяє в Вашім серці. Наче обруч,

Горло біль стискає. Боже мій!

       Скільки ми не встигли Вам сказати,

Скільки ми боргів не віддали!

Адже Ви навчили нас літати,

Ви, мов Мами, крила підняли.

       В нащі душі Ви посіяли дитячі

Зерна гідності, добра – вони зросли.

Учителі! Ми так за все Вам вдячні!

Ви своє життя нам віддали!

      Як кажуть, чоботар не може бути босим…   Іноді й до мене приходить натхнення, і тоді  на папір лягають віршовані рядки, як, наприклад, ось ці…

                    Мої спогади

       Мете зима сувора, білосніжна…

Ні відпочинку, ні тепла нема…

А на душі приємно так, так ніжно:

До нас прийшла  омріяна зима!

       Завіяла холодними вітрами

І кучугури сніжні намела.

Ось дітвора озброїлась санками,

Фортеці, сніжки… Лижі принесла!

        Прогадую дитинство, нашу річку,

Сніги сріблясті, любий наш каток…

Були тоді ми зовсім невеличкі,

Любили ліс, наш табір і ставок…

        Було снігів багато-пребагато,

Рясного цвіту пишно навесні,

У нім стояла рідна наша хата.

Вона в цю ніч наснилася мені…

        Спасибі, спогади, що є у нашім світі

Можливість думати, помріяти, згадать…

Я дуже хочу, щоб щасливо жили люди,

Щоб радості і щастя в них ніхто не міг забрать!..