Розвиток особистості молодшого школяра у процесі особистісно орієнтованого навчання

Балєва А.Л.

Розвиток особистості молодшого школяра у процесі особистісно орієнтованого навчання

     У статті висвітлені особливості розвитку особистості молодшого школяра в процесі особистісно орієнтованого навчання. Здійснено аналіз умов реалізації успішного  індивідуально особистісного розвитку учнів.

      Ключові слова: особистісно орієнтоване навчання, розвиток особистості, особистісний саморозвиток.

      Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні згідно з Державною національною програмою “Освіта” є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я. Розв’язання цього завдання передбачає психолого – педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально – виховного процесу, спрямованого саме на розвиток особистості учня.

       Однак, як вважає О. М. Пєхота, цьому процесові поки що бракує цілеспрямованості та науково – методичного забезпечення. Тому процес особистісної перебудови навчально – виховного процесу відбувається спонтанно, повільно, неефективно [6].

       У зв’язку з цим педагоги і психологи все помітніше усвідомлюють гостру потребу у створенні та реалізації особистісного підходу до учня як одного з принципів організації навчально – виховної роботи, що обґрунтовується  сучасною психологією і педагогікою. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвиткові особистості школяра[5].

        Гуманістичний підхід виділився в 50-ті роки ХХ століття. Людина

1

розглядалася як неповторна унікальна цілісність, якій притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки тим цінностям, якими вона керується. Людина – це активна творча істота, тому вона в змозі впливати на свою долю. Гуманістичний підхід розглядає людину як  “відкриту можливість” самоактуалізації, притаманну тільки людині[7].

 З самого початку гуманістичний підхід займався вивченням можливостей та обдаровань людини. На сьогоднішній день світова наука пов’язує з ним імена К.Гольдштейна, А.Маслоу, Дж.Олпорта, К.Роджерса, Р.Мея, Е.Фрома, К.Хорні, В.Франкла, Р.Бернса та інших[4, С.14].

         Сучасні вимоги до формування особистісного підходу поступово визначалися у дослідженнях таких відомих психологів, як К.О.Абульханова – Славська, В.В.Давидов, В.О.Моляко, Л.М.Проколієнко, І.С.Якиманська, О.Г.Асмолов, В.В.Столін, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко та інших.

         У 70 – 90-ті роки питання необхідності особистісного підходу у психології та педагогіці неодноразово порушувались у працях В.О.Сухомлинського, І.С.Кона, А.В.Петровського, Б.О.Федоришина, І.Д.Беха та інших[6, С.12].

         Особистісний підхід дедалі наполегливіше  утверджується як ключовий психолого – педагогічний принцип організації навчально – виховного процесу, від якого багато в чому залежить ефективність переорієнтації системи освіти на розвиток особистості школяра.

         Особистісно - орієнтована освіта спирається на фундаментальні дидактичні дослідження, присвячені особистісно розвивальним функціям навчання та виховання. На теренах СНД дослідженням особистісно орієнтованої освіти опікуються  І.С.Якиманська[9], В.В.Сєриков[8], І.Д.Бех, В.В.Рибалка та інші.

       Останнім часом теоретики і практики вітчизняної освіти все більше

2

уваги приділяють проблемам взаємозв'язку навчання і розвитку особистості. Вони вважають, що поза навчанням не може бути повноцінного розвитку особистості; навчання стимулює, веде за собою розвиток і водночас опирається    на    нього.

        Розвиток особистості – процес формування особистості як соціальної якості індивіда в результаті його соціалізації і виховання. Маючи природні анатомо-фізіологічні передумови до становлення особистості, дитина в процесі соціалізації вступає у взаємодію з навколишнім світом, оволодіваючи досягненнями людства. Оволодіння дійсністю у дитини реалізується в її діяльності за допомогою дорослих, тим самим процес виховання і навчання є провідним у розвитку її особистості. Розвиток особистості відбувається в діяльності, яка керується системою мотивів, притаманних даній особистості. Як передумова й результат розвитку особистості виступають потреби[1, С.289].

          Л.В.Кондрашова вказує, що особистісний саморозвиток підростаючої людини взаємопов’язаний та взаємообумовлений. Ці процеси базуються на принципі саморозвитку, який стимулює здатність особистості перетворювати особисту життєдіяльність в предмет творчої самореалізації як вищої форми життєдіяльності людини. Отже, всі зусилля педагога повинні бути направлені на формування освітніми засобами внутрішньої позиції особистості учнів[2,С.40].

        Основу позиції складають мотиви, потреби, інтереси, установки, направленість особистості. Основоположними факторами  її розвитку є внутрішнє середовище, активність і потреба в самореалізації, а джерелом служить подолання протиріч, які виникають в шкільному житті. Об’єктом розвитку і формою реалізації творчого потенціалу підростаючої людини являються інтегральні характеристики її особистості: направленість,

3

компетентність, емоційна та поведінкова гнучкість, тобто головні складові будь-якого  виду діяльності.

         Вся освітня діяльність повинна бути спрямована на усвідомлення школярами об’єкта та умов, механізмів, рушійних сил, динаміки і перспектив розвитку свого природного і особистісного потенціалу; необхідності змін, перетворення внутрішнього світу і підвищення рівня самосвідомості[2, С.41].

         Зміст особистісно орієнтованої освіти визначається її спрямованістю на задоволення екзистенційних потреб людини, тобто потреб і сенсу її буття й особистого існування: свобода і вільний вибір себе, свого світогляду, позицій, вчинків, самостійність і особиста відповідальність, саморозвиток і самореалізація, самовизначення і творчість. Відповідно до цього зміст особистісно орієнтованої освіти має включати такі компоненти:

• аксіологічний (має на меті введення учнів у світ цінностей і надання їм допомоги у виборі особистісно значущої системи ціннісних орієнтацій );
• когнітивний (забезпечує учнів системою наукових знань про людину, культуру, історію, природу, ноосферу як підвалини духовного розвитку );
• діяльнісно-творчий (має на меті формування в учнів різноманітних способів діяльності, творчих здібностей);
• особистісний (забезпечує самопізнання, розвиток рефлексивних  здібностей , оволодіння способами саморегуляції, самовдосконалення і самовизначення, формування життєвої позиції)[3,С.58].

         Найважливішими умовами індивідуально особистісного                          розвитку учнів, на думку І.С.Якиманської, є:
- розробка предметного змісту, технологій його використання в

4

навчальному процесі.  Для цього в рамках програми (тематичного

планування) учитель повинен мати дидактичний матеріал, який варіює вид і форму подачі навчального матеріалу, а учень має свободу вибору завдання (те саме завдання повинно забезпечити можливість його виконання через образ, слово, схему, моделювання);
- вияв ставлення учня до учіння, аналіз використаних учнем різноманітних способів опрацювання навчального матеріалу (вибір найраціональніших з них, зіставлення своїх і чужих способів, їх аналіз, обговорення, аргументація, застосування);
- спрямованість учителя на навчальні можливості кожного учня; складання індивідуальної карти особистісного (пізнавального) розвитку дитини, індивідуальної корекційної програми навчання з опорою передусім на успіх у досягненні позитивних навчальних результатів;
- побудова уроку, спрямованого на створення умов самореалізації, самостійності кожного учня; розкриття і максимальне використання суб'єктного досвіду дитини; стимулювання учнів до використання різноманітних способів виконання завдань з правом на помилку; на застосування активних форм спілкування (не лише монологу, а й діалогу, полілогу)[9].

          В основу моделі особистісно орієнтованої освіти, розробленої В.В.Сєриковим, покладено теорію особистості С.Л.Рубінштейна, згідно з якою суть особистості виявляється в здатності займати певну позицію ("особистості характерний такий рівень психічного розвитку, який дозволяє їй свідомо управляти власною поведінкою і діяльністю"). Ідея концепції - створення умов для повноцінного прояву і розвитку особистісних функцій суб'єктів освітнього процесу. Освіта, орієнтована на особистість, досягає своєї мети в такій мірі, в якій створює ситуацію зажадання особистістю

5

власного розуміння життя, життєвих смислів тощо, сил її саморозвитку [8].

             Отже, розвиток сучасної освіти позначений переходом від суб’єкт-об’єктної до суб’єкт-суб’єктної системи навчання і виховання. Цей шлях складний, тривалий, сповнений перешкод. Гальмує процес переходу на новий етап перенасиченість освіти елементами старої системи.

           Однак нині у педагогічній науці яскраво заявляє про себе підхід, який забезпечує створення нових механізмів навчання і виховання та ґрунтується на принципах самостійності особистості, глибокої поваги до неї, врахуванні її індивідуальності.

            Врахування цього підходу має суттєво гуманізувати навчально-виховний процес, наповнити його високими морально-духовними переживаннями, утвердити принципи справедливості і поваги, максимально розкрити потенційні можливості дитини, стимулювати її до особистісно розвивальної творчості.

6

Література

1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, 1997. – 376с.   

2. Кондрашова Л.В. Превентивная педагогіка: Учеб. Пособие. – К.: Вища школа, 2005. – 231с.

3. Кондрашова Л., Прокоп’єва Т. Технологія і методика особистісно-орієнтованого навчання: Методичний посібник для вчителя. – Кр.Ріг. – 2006. – 352с.

4. Малихіна О. Особистісно-зорієнтована модель навчання та її аксіологічна сутність // Рідна школа. – 2002. - №10. – С.13 – 16.

5. Набой С. Особистісно-орієнтоване навчання у початковій школі // Початкова школа. – 2005. - №11. – С.1 – 4.

6 Особистісно-орієнтована освіта і технології // Освітні технології. – К. – 2001. – С.27 – 45.

7.Подмазін С. Особистісно орієнтована освіта як особливий вид діяльності // Сучасні шкільні технології. – Вип.4.1. – К. – 2004. – С.43 – 49.

8.Сериков В.В. Личностный подход в образовании: концепция и технологии. – Волгоград., «Перемога», - 1994.

9.Якиманская И.С. Личностно – ориентированное обучение в современной школе. – М., 1996.

7