Розвиток освіти та науки.

Розвиток освіти та науки

Мета:поглиблення й розширення знань учнів про розвиток освіти та науки Харківщини другої половини ХVІІ-ХІХ ст.; розвиток умінь аналізувати, робити висновки, працювати з різними джерелами інформації.

Очікувані результати: Після цього уроку учні зможуть: схарактеризувати основні досягнення харків’ян у галузі освіти, науки і культури;назвати основні історичні чинники розвитку культури; пояснювати особливості розвитку культури в українських землях.

План: Початкова освіта, середні навчальні заклади, народні училища. Харківський колегіум. Наукова й літературна діяльність Г. С. Сковороди. Діяльність В. Н. Каразіна. Відкриття Харківського університету. Розвиток жіночої освіти. Розвиток системи освіти в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Харківський зоологічний сад.

Початкова освіта, середні навчальні заклади, народні училища. У другій половині XVII ст. на Харківщині виникають братства – національно-релігійні та просвітницькі організації при православних церквах. Вони створювали школи. Першу школу в Слобожанському краї було відкрито в місті Охтирці, при храмі. Водночас відкриваються школи в Харкові для майбутніх церковнослужителів. У той період на території нашого краю існувало кілька типів шкіл: церковнопарафіяльні, козацькі, полкові тощо.

У XVII ст. кількість шкіл невпинно зросла. За даними перепису населення 1732 р., тільки в Харківському полку існувало 20 шкіл, а в чотирьох полках Слобідської України – 124 школи. У церковних школах навчалися діти козаків, духівництва, заможних селян і міщан. У Харківських школах навчалося від 20 до 30 учнів, викладання вели 19 учителів. З другої половини XVIIІ ст. кількість народних шкіл поступово зменшується. Це явище пов’язують із процесом закріпачення селян. Незважаючи на важливу просвітницьку роль народних шкіл, за царювання Катерини ІІ та Олександра І їх почали нищити.

З указом імператриці Катерини ІІ в 1789 р. в Харкові було засновано Головне народне училище. У чотирьох класах училища навчалися діти дворян і різночинців. На Харківщині існували й інші навчальні заклади, у яких можна було отримати освіту: два малих народних училища в Харкові – Різдвяне й Архангельське; повітові – у Богодухові, Ізюмі, Валках.

Харківський колегіум. Важливий етап розвитку освіти на Харківщині пов’язаний з діяльністю Харківського колегіуму. У 1722 р. єписком Єпіфаній Тихорський заснував у Бєлгороді архієрейську школу, що призначалася для підготовки священників. У 1729 р. її було перенесено до Харкова під назвою Слов’яно-греко-латинська школа.

У XVIIІ ст. школа, крім дітей духівництва, приймала на навчання дітей дворян, козаків, міщан, а інколи й селян. За грамотою цариці Анни Іоаннівни в 1731 р. школа отримала назву колегіуму, який став другим за значенням навчальним закладом України. Випускники колегіуму займали духовні посади в Слобідському, а також інших регіонах України, вступали на державну службу. Наприкінці XVIIІ ст. кількість учнів у колегіумі становила близько п’ятисот осіб. Навчання тривало 13 років. У 1793 р. при колегіумі відкрили друкарню. До заснування університету колегіум відігравав роль вищого навчального закладу, поєднуючи середню та вищу школи.

У другій половині XVIIІ ст. Харківський колегіум утратив всестановий характер і поступово перетворився на спеціальний навчальний заклад – семінарію. У 1770 р. при Харківському колегіумі відкрито бурсу – навчальний заклад для сиріт. Навчання в семінарії тривало шість років, але до семінарії необхідно було закінчити парафіяльне та повітове училища з шестирічним курсом. Духовна семінарія

Наукова й літературна діяльність Г. С. Сковороди. З Харківським колегіумом пов’язана викладацька діяльність видатного українського філософа Григорія Савовича Сковороди. 1759р. його було запрошено до колегіуму на посаду викладача поетики, та інших гуманітарних дисциплін. Через вільнодумство цієї непокірної людини впродовж десяти років його тричі звільняли й тричі запрошували знов, оскільки не могли не цінувати його розум і глибокі знання.

1769р. Сковороду звинуватили в підриванні підвалин церкви та держави й остаточно звільнили з роботи. З тих пір він стає мандрівним філософом, подорожуючи переважно містами та селами Харківщини. Він почав писати байки, згодом вони ввійшли до збірки « Байки Харківські».

Діяльність В. Н. Каразіна. Відкриття Харківського університету. Ідея відкриття університету відбулася насамперед, завдяки рішучим діям Василія Назаровича Каразіна. Уперше свою ідею відкриття в Харкові університету Каразін висловив імператору Олександру І 1802 р. Того ж року Василь Назарович виступив на губернському дворянському зібранні з « Проєктом про Харківський університет». Харків’яни зібрали для цієї благородної справи астрономічну на ті часи суму – 400 тис. руб.

1803 р. був прийнятий документ у якому вперше згадувалось про намір відкриття в Харкові університет. Василь Каразін особисто займався практичною реалізацією своєї давньої мрії: шукав і запрошував професорів, добирав будівлі, закуповував книги. Урочисте відкриття університету в Харкові відбулося 17 (29) січня 1805 р. Це було справжнє свято просвітництва не лише Харкова, а й для всієї України. Першим ректором став професор словесності, логік, філософ Іван Степанович Ризький. На той час в університеті працювало 25 кафедр, стільки ж викладачів, навчалося 57 студентів, але поступово їх кількість зростала.

Розвиток жіночої освіти. Жіноча освіта в Харкові розвивалась не так успішно, як чоловіча. У 1812 р. відкриттям у Харкові Інституту шляхетних дівчат було покладено початок жіночої освіти в нашому краї. Викладання в інституті було розраховано на три класи: молодший, середній і вищій.

На початку 1886-х р. ХІХ ст. із затвердження «Положення про жіночі училища» було зроблено крок щодо організації жіночої освіти. Жіночі училища були двох розрядів: з трирічним терміном навчання ( ІІ розряд ) і шестирічним терміном ( І розряд ). У 1870 р. жіночі училища було трансформовано в гімназії та прогімназії ( із семирічним курсом навчання). Для дівчат, які планували учителювати після закінчення училища, було організовано восьмий (спеціальний ) клас для отримання звання наставниць і вчителів.

Розвиток системи освіти в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Розвитку початкової та середньої освіти на Харківщині сприяло створення єдиної системи освіти – від початкової школи до університету. Реформи 1860-1870-х рр. призвели до появи великого розмаїття початкових шкіл: від міністерських і земських до церковно-приходських. Одним із старіших навчальних закладів Харкова було повітове училище, засноване в 1805 р. на базі Головного народного училища та перетворене в 1834 р. на Ланкастерську школу взаємного навчання. Наприкінці ХІХ ст. існувало 22 церковно-приходські школи, при яких були бібліотеки, шкільні хори.

Однією з форм початкової школи в другій половині ХІХ ст. як відповідь на суспільний рух на користь народної освіти стали недільні школи. Найбільшою славою користувалася жіноча недільна школа потомственного вчителя Христини Данилівни Алчевської. Харків заслужено вважали містом освіти та науки. До початку ХХ ст. у місті вже було кілька десятків середніх шкіл, кілька державних і приватних гімназій, духовна семінарія.

Крім університету в Харкові було відкрито Ветеринарний інститут ( 1873 р. ), який виник на базі ветеринарного училища для підготовки фахівців у галузі скотарства. Діяльність Ветеринарного інституту мала величезне практичне значення. Інститут готував 10 ветеринарних лікарів на рік.

Харківський зоологічний сад. Історія створення парку починається з 90-х рр. ХІХ ст. коли в місті була розпочата спроба організувати « аварій» . У 1984 р. товариство акліматизації звернулося до ректора Харківського університету з проханням передати в оренду частину території Університетського саду для організації виставки. У 1895 р. на ділянці землі дослідницького поля Університетського саду товариство відкрило бджолярсько-шовковицьку станцію.

Спочатку колекція складалася з дрібних хижаків, дрібних птахів і свійських тварин, але в 1900 р. з зоопарку в Асканії – Новій до Харкова прибула перша партія ссавців і птахів. До 1917 р. в зоопарку вже були обладнані пташині вольєри й ставок для водоплавних птахів, клітки для вовків, лисиць, білих ведмедів, мавпенятник і лев’ятник.