Розвиток пізнавальної сфери учнів на уроках історії в школі

 

 

 

 

 

 

 

РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНОЇ СФЕРИ УЧНІВ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ В ШКОЛІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

1.   Вступ ............................................................................................................ 4
2.   Психолого – педагогічні  умови  розвитку  пізнавальної діяльності  учнів  на  уроках історії …................................................................................................ 5

3. Визначення рівня розвитку пізнавальних здібностей школярів до вивчення історії. Пізнавальні завдання як засіб діагностики і розвитку пізнавальних можливостей учнів у навчанні історії …………………………. 19

4. Прийоми  і  засоби  розвитку   пізнавальної  діяльності  учнів  на  уроках  історії.  ...................................................................................................................  23
5. Пізнавальна сфера у системі дистанційного навчання. ...……………... 44
6. Висновки.  .................................................................................................... 47
7. Список  використаної  літератури.  ........................................................... 48

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Навчання, позбавлене всякого інтересу і взяте лише силою примусу,

хоча б його черпати з кращого джерела – з любові до вихователя,

вбиває в навчанні бажання вчитися, без якої він далеко не піде.

К. Ушинський

 

Вступ

 

Сучасна  система  освіти  знаменує  всебічний  і  гармонійний  розвиток  особистості.  Всебічність  і  гармонійність  розвитку – двоєдина  риса  людини  нового  покоління.  Перша – розвиток  усіх  духовних,  психічних  і  фізичних  якостей, - поєднується  з  другою – гармонією  усіх  якостей.

Розвиток  школярів  відбувається  через  учіння,  навчання  та  завдяки  йому.

Під  впливом  навчання  в  учнів  виникають  нові  потреби,  інтереси,  запити,  емоції  і  інші  мотиви  їх  пізнавальної  і  практичної  діяльності.

Головними  цілями  навчання  історії  є:  формування  історичних  знань;  розвиток  історичного  мислення;  виховання  в  учнів  особистісних  рис  громадянина  України;  загальнолюдських,  духовних  цінностей;  підготовка  до  свідомої  активної  участі  у  суспільному  житті.

Однією  із  умов  успішного  навчання  історії - є  розвиток  пізнавальної  діяльності  учнів.  Це  можливе  в  процесі  використання  в  навчальному  процесі  найрізноманітніших  прийомів  і  засобів  навчання.  Ефективне  їх  використання  виведе  пізнавальну  діяльність  учнів  зі  стану  потенційного  в  стан  реальний, - тобто  активізує  її.

У  даній роботі показані  психолого – педагогічні  умови  процесу  активізації і розвитку пізнавальної сфери .  Розглядається  питання  активізації  психічних  процесів  пізнавальної  сфери  особистості.  Висвітлюються  приклади  використання  різних  прийомів  і  засобів  для розвитку  пізнавальної  діяльності учнів на уроках історії.       

 

Психолого – педагогічні  умови  розвитку  пізнавальної  діяльності  учнів

 

Дитина  стає  особистістю навчаючись,  засвоюючи  духовні  надбання  людства.  Навчання – шлях  підготовки особистості  до  життя,  до  участі  у  створенні  матеріальних  і  духовних  цінностей,  потрібних  для  суспільства  і  для  неї  самої. 

У  шкільному  віці  навчання  стає  провідною  діяльністю.  В  ході  навчання  діти  засвоюють  результати  багатовікової  діяльності  людства  і  вироблені  ним способи  дій,  операцій.  А  що  ж  означає  сам  термін  “навчання”?   Навчання – процес  засвоєння  учнями  інформації  у  вигляді  знань,  умінь  і  навиків  при  допомозі  вчителя  як  організатора.  Основу  процесу  засвоєння  становить  пізнавальна  діяльність  учнів,  яка  виступає  при цьому  як  форма  прояву  розвитку  дитини.^[1]  

Навчання  повинно  вести  за  собою  розвиток.  Основною  формою  організації  навчально – пізнавальної  діяльності  учнів  є  урок.    Структура  уроку  включає  чимало  складових  елементів.  І кожен елемент повинен нести у собі розвиток.

Розвиток  пізнавальної  діяльності  учнів -  це  широке  поняття.  Це  форми  організації  навчально – пізнавальної  діяльності,  методи  і  прийоми  оперування  учнями  навчальним  матеріалом  і  роботи  на  уроці.  Застосування  активізації  в  процесі  навчальної   діяльності  учнів  сприяє  не  тільки  виявленню  тих  знань  і  умінь,  які  залишилися  в  учнів  від  вивчення  попередніх  тем,  а  й  допомагає  підведенню  їх  до  вивчення  нової  теми,  дає  можливість  побачити  вчителю  на  що  більше  звернути  уваги  при  вивченні  нової  теми  і  що  повторити.  Розвивати  пізнавальну  сферу  учнів  можна  різними  прийомами.  Такими  прийомами  є:  бесіда  за  запитаннями,  застосування  схем,  фронтальне  опитування,  вступна  бесіда,  робота  з  історичною  картою,  робота  з  текстом  підручника,  аналітична  бесіда  за  запитаннями,  колективна  робота  за  завданнями,  робота  над  проблемним  запитанням, використання  міжкурсових  і  міжпредметних зв’язків, гра, використання комп’ютера   та  інші.

Активізація  процесу  навчання – удосконалення  методів  і  організаційних  форм  навчально – пізнавальної  роботи  учнів,  яке  забезпечує  активну  і  самостійну  теоретичну  і  практичну  діяльність  школярів  у  всіх  ланках  навчального  процесу.^[2]

Формування пізнавального інтересу – необхідна умова шкільного навчання. Не випадково інтерес образно порівнюють з каталізатором, який полегшує і прискорює розумові реакції, з ферментом, що дає змогу учням асимілювати основами наук. З перших днів дитини у школі треба вірити в її розум, можливості, в її право здобувати знання з радістю. Стійкий пізнавальний інтерес – ознака готовності дитини до навчання в школі. Знання сприяють виникненню, розширенню і поглибленню зацікавленості до дійсності. Важливо збуджувати пізнавальну активність учня, що виявляється у запитаннях, діях. Маючи сформовані пізнавальні інтереси, дитина успішно навчатиметься, в неї з’явиться зацікавленість до навчальної діяльності.

Найголовнішим завданням педагога на кожному уроці є активізація пізнавальної діяльності. Тому щоразу, обмірковуючи урок, учитель має спочатку розв’язати принципове завдання, як найдоцільніше організувати передачу нового матеріалу – повідомлення, евристична бесіда, відкриття, роздум, розв’язання проблеми, самостійна робота, навчальний фізичний експеримент тощо. Необхідно перетворити кожний урок на урок спілкування, мислення, де істина постає як суперечка про істину, як діалог.

Пізнавальний інтерес – це один із важливих мотивів навчання та його засобу для здобувачів освіти. Тож слід віддавати перевагу тим методам, що передбачають залучення учнів до активного здобування знань. Дослід чи проблемне навчання не можна протиставляти інформаційним методам або репродуктивному засвоєнню знань.^[3] Тільки вміле їх поєднання дає можливість підвищити ефективність навчання.

Навчальна  діяльність – це  діяльність  учнів  з  опанування  системи  знань,  умінь  і  навичок  в  процесі  навчання.

Саме  у  такій  діяльності  задіяна  одна  із  сфер  людської  психіки – пізнавальна.  Вона  включає  в  себе  такі  психічні  процеси:  пам’ять,  увага,  уява,  мислення.  Розвиток  цих  процесів  є  першочерговим  завданням  в  навчальному  процесі  школи  і  на  уроках  історії.  Кожен  психічний  процес,  що  входить  в  пізнавальну  сферу,  має  свої  особливості,  види  і  якості. 

Найважливішим серед пізнавальних процесів є сприйняття: наочно - образне, просторово - часове відбиття у свідомості людини предмета, (явища, яке базується на різних відчуттях (колір, звуки, запахи, форма, обсяг та інші), розумінні предмета чи осмисленні його на основі попереднього досвіду (далекість, швидкість, напрямок руху, тривалість процесів й інші властивості). Цей синтез виступає у вигляді образу даного предмета (явища, процесу), що складається в процесі активного його відображення.

Очевидно, що в навчанні історії провідними аналізаторами процесу сприйняття виступають зоровий і слуховий. Звідси специфіка педагогічних вимог до організації сприйняття школярами навчального  матеріалу:

1. Потрібно точно встановлювати цілі та завдання сприйняття. На початку пояснення будь-якого заняття вчитель має точно вказувати, на що звернути увагу, що варто запам'ятати, знати.
2. Аудиторія повинна бути підготовлена до сприйняття матеріалу. Учитель має бути впевнений, що його учні розуміють терміни, формули, схеми, знають попередній матеріал, інакше сприйняття неможливе.
3. Щоб сприйняття було продуктивним, необхідно викладати матеріал окремими смисловими частинами, визначаючи ознаки, етапи, риси, чітко виділяючи головне, суттєве.
4. Сприйняття є більш ефективним, якщо підключені різні аналіза­тори, якщо учень ЧУЄ мову учителя, БАЧИТЬ картину, предмет, документ, ДІЄ - вирішує задачі, виконує вправи, проводить експери­мент (на уроках історії додаткові - шкірні та м'язові - аналізатори можна активізувати за допомогою муляжів, макетів, об'ємних і динамічних на­очних приладів, малювання, ліплення тощо).

5) Сприйняття активізується, якщо учень знає, що він буде відповідати, використовуючи цю інформацію.

Характерно, що за одних і тих самих умов навчання учні по-різно­му відтворюють історичну інформацію, виявляючи різні типи сприй­няття. Так, наприклад, у розповіді вчителя чи на малюнку одні учні швидко виокремлюють деталі, уточнюють подробиці, але не в змозі охопити історичний факт цілісно, побачити в ньому головне, пояснити його. Їм притаманний аналітичний тип сприйняття. Інші діти мають схильність до узагальненого сприйняття явищ, легко відтворюють цілісний образ, виділяють головні риси історичних фактів, але не надають уваги деталям, специфічним атрибутам. Це діти синтетичного типу сприйняття. Якщо школяреві, слухаючи розповідь учителя, не вдається одночасно аналізувати її й формулювати теоретичні висновки, то, можливо, причина поверхневого пере­казу в емоційному типі сприйняття. Найбільш продуктивним є аналітично-синтетичний тип сприйняття, який можна формувати на уро­ках історії за допомогою спеціально підібраних завдань.

Уява - складний психічний процес, що полягає у створенні нових образів на основі минулих уявлень і знань. Уява буває трьох видів: репродуктивна (відтворююча), творча і фантастична. У вивченні ми­нулого особливого значення набуває здатність школярів на основі опису в підручнику, розповіді вчителя чи картини уявити собі істо­ричні предмети, обстановку, місце чи дії учасників подій, тобто здат­ність до репродуктивної уяви. Не меншу цінність має здатність до творчої уяви: реконструювати історичний факт на основі фрагмента археологічної пам'ятки, уривка драматичної розмови, яскравої мета­фори і т. п.

У практиці будь-якого вчителя достатньо курйозів з творами на історичну тему, коли школярі пускаються у фантастичні оповідання, начисто відірвані від реалій часу і простору. І якщо в якихось ситуа­ціях багата фантастична уява є дуже доречною, то в роботах на образну реконструкцію минулого учні потребують умінь коректного застосу­вання історичних знань у новій нестандартній ситуації. Іншою рисою деяких учнівських праць є модернізація, тобто перенос у минуле більш пізніх за часом появи предметів побуту, одягу, зброї і т. п. чи пояснен­ня історичних подій з позицій сучасних цінностей, мотивів, уявлень. Типи уяви також діагностуються і, якщо це необхідно, розвиваються шляхом застосування спеціальних пізнавальних завдань, наприклад складання творчих оповідань.

Деяким дітям для творчого оповідання достатньо опорних слів і словосполучень, серії репродукцій. Наприклад: «Складіть розповідь про один навчальний день у грецькій школі, використовуючи слова: граматист, риторика, арифметика, трагедія і т. д.». Цих школярів від­різняє вербальна уява. Для інших учнів поштовхом до творчості може служити яскравий символ історичного факту, і вони легко справлять­ся з завданням: «Народження дитини було завжди великою, радісною і щасливою подією в грецьких родинах. При народженні дочки на двері вішали вовняну пов'язку, а якщо з'являвся хлопчик - маслинову гілку (символ громадянської гідності). Складіть розповідь про цей уро­чистий день». У даному випадку завдання розраховане на здатність до невербальної уяви.

Пам'ять можна охарактеризувати як психофізіологічний процес, що виконує функції запам'ятовування, зберігання, впізнавання і відтворення раніше сприйнятого матеріалу. У «школі навчання» (так часто називають за основною спрямованістю  школу 40-80-х pp. XX ст.) цей пізнавальний процес був основним. Сучасне навчання історії має на меті, насамперед, виховання й особис­тісний розвиток учня, роль пам'яті в ньому істотно змінилася, але не­хтувати нею неможливо.

За часом збереження матеріалу пам'ять, як відомо, поділяється на короткочасну, оперативну і довгострокову. При структуруванні істо­ричного матеріалу в шкільних підручниках, при доборі поурочного матеріалу, при проведенні повторювально-узагальнюючих занять, складанні тестів тощо необхідно враховувати її різновиди. За типом аналізатора, переважаючим в процесах за­пам'ятовування, збереження і відтворення виділяють: слуховий, зоро­вий, словесно-логічний та інші види пам'яті. Всі вони активно використо­вуються школярами під час засвоєння історичного змісту і пояснюють своєрідність їхніх відповідей. Наприклад, при вивченні матеріалу про житло стародавніх римлян і греків школярі з образною (зоровою) па­м'яттю в першу чергу звертають увагу на красу античного будинку (мозаїчні і кам'яні підлоги, розписані стіни, черепичні дахи, мармурові колони, фонтани, статуї, басейни). Діти з перевагою значеннєвої (сло­весно-логічної) пам'яті відзначають раціональність античного житла (планування, висвітлення, функціональна роль окремих приміщень). Школярі з перевагою механічної пам'яті запам'ятовують щось незви­чайне в античному будинку (у порівнянні із сучасним житлом).

Значну роль у повноцінному засвоєнні і відтворенні навчальної ін­формації може відігравати емоційна пам'ять. Якщо новий історичний факт у викладі вчителя чи іншого джерела викликав в учнів сильні емоційні переживання, він надовго відкладеться в їхній пам'яті. У навчанні історії важливо задіяти також можливості довільної і мимовіль­ної пам'яті.

Вправи на розвиток пам’яті:

«Визначення»

Мета: мотивувати учнів вправлятися для розвитку пам’яті. Продемонструвати учням переваги засвоєння матеріалу за наявності мнемонічної установки. Вправа дасть можливість визначити, що визначення, подані на початку та наприкінці уроку, відтворюються краще, і що середину потрібно повторювати ретельніше.

Хід вправи: доберіть 3 визначення, які учні мають засвоїти впродовж уроку. Перше дайте на початку уроку, друге – в середині, третє – наприкінці (без мнемонічної установки). Перевірте засвоєння. Обговоріть результати. Наступного уроку повторіть завдання з мнемонічною установкою і з підкріпленням (наприклад, оцінками). Перевірте засвоєння. Обговоріть результати.

«План»

Мета: продемонструвати дітям існування, функції і різницю пізнавальної і мнемонічної установок. Навчити складати мнемонічний план. Вчителю ця вправа допомагає виявити деякі індивідуальні мнемонічні особливості учнів.

Хід вправи:

Частині учнів класу запропонуйте скласти план тексту для кращого його розуміння, а другій частині – скласти план, який допоможе краще запам’ятати текст. Після завершення роботи обговоріть результати (другий план виявився більш деталізованим). Запропонуйте дітям виконувати різні варіанти планів для різних цілей.

 «Ряд»

Мета: розвивати вербальну короткочасну (вербально-зорову) пам'ять.

Хід вправи: випишіть терміни, які ви будете вивчати в курсі вашого предмету впродовж наступної теми (місяця, семестру). Складіть три ряди по 10 слів у кожному. Зачитайте перший ряд класу зі швидкістю 1 слово через 1 секунду. Дайте завдання письмово відтворити їх за 20 секунд, проведіть другий і третій сеанси з двохвилинною перервою між ними.

«Термін»

Мета: розвивати короткочасну пам'ять.

Хід вправи: запишіть на однакових картках 7 термінів наступної теми по одному на картці. Розкладіть їх, дайте учню запам’ятати, у якому порядку вони розміщені. Через 10 секунд перемішайте і попросіть учня відтворити порядок розміщення.

«Хто більше?»

Мета: розвивати короткочасну пам'ять.

Хід вправи: попросіть учнів відкрити підручник на сторінці, де знаходиться словник. Запропонуйте один раз прочитати певне визначення і закрити підручник. Влаштуйте конкурс на найдовший дослівно відтворений уривок визначення, який запам’ятав учень.

«Впізнай»

Мета: розвивати оперативну слухову пам'ять.

Хід вправи: перед вивченням нової теми складіть два списки (по 20-30 слів). У перший включіть уже засвоєні учнями терміни і ті, що будуть вивчатися в наступній темі. У другий включіть незнайомі терміни і ті, що будуть вивчатися у наступній темі. Прочитайте перший список вголос лише один раз. Потім зачитайте список, який містить незнайомі терміни і ті, які учні щойно почули один раз (терміни наступної теми). Дитина має піднести руку тоді, коли почує знайоме з попереднього списку слово.

«Асоціація»

Мета: навчити учнів для мнемічних дій користуватися асоціаціями.

Хід вправи: поясніть учням зміст асоціацій, починаючи з простих прикладів (хрестик на руці, вузлик тощо). Дайте список слів, що стосується теми, яку вивчаєте.

Завдання: вигадати асоціації. Наприклад: 10 клас, тема «Післявоєнне облаштування світу», потрібно запам’ятати назву мирного договору з Австрією (Сен-Жерменський). Попросіть учнів знайти, з чим у їхній памяті асоціюється ця назва. Відповідь хлопців миттєва – футбольний клуб (Парі Сен-Жермен).

Мислення є вищим пізнавальним процесом і формою творчого ві­дображення людиною дійсності, що породжує такий результат, якого на даний момент часу не існує ані в самій дійсності, ані у суб'єкта. Мислення людини також можна розуміти як творче перетворення на­явних у пам'яті уявлень і образів. У психології виділяють основні ви­ди мислення: теоретичне образне, теоретичне понятійне, наочно-об­разне і наочно-діюче.

Способи мислення, у свою чергу, поділяються на критичний і твор­чий. Раніше в методиці навчання історії більше уваги при­ділялося формуванню в школярів здатності до творчого мислення, що зводилося до умінь аналізувати, синтезувати, порівнювати історичні факти і на цій основі робити узагальнюючі висновки, виробляти оригінальні ідеї. Сьогодні актуальним є завдання формування у школярів здатності до критичного мислення, під яким розуміється не тільки «виявлення недоліків у судженнях інших людей», а й один зі способів інтелектуальної діяльності людини, що характеризується наступними вміннями:

 - визначати помилкові стереотипи, що ведуть до невірних вис­новків;

• виявляти упереджені ставлення, думки і судження;
• відрізняти факт, що завжди можна перевірити, від припущення й особистої думки;
• брати під сумнів логічну непослідовність усного чи письмового мовлення;

• визначати суть проблеми й альтернативні шляхи її творчого рішення;
• відокремлювати головне від несуттєвого в тексті чи мові і вміти акцентуватися на першому;
• виявляти емоційно забарвлені слова, що можуть викликати чи про­вокувати конфлікт;
• робити висновок про те, якими є ціннісні орієнтації, інтереси, ідей­ні установки автора тексту чи людини, яка говорить;

• уникати категоричності у твердженнях;
• бути чесним у своїх міркуваннях.

Аналізуючи пізнавальну діяльність школярів з навчальним історичним матеріалом, педагоги і психологи прийшли до висновку, що в її основі лежать загальні прийоми мислення: аналіз, синтез, порівняння й ін.  Проте вони мають бути доповнені спеціальними прийомами мислен­ня, які людина застосовує, опрацьовуючи саме історичну інформацію: встановлення причинно-наслідкових, хронологічних і просторових зв'язків між історичними фактами, явищами, процесами, загальних і часткових закономірностей, тенденцій суспільного розвитку, його періодизації, визначення історичних уроків; оцінка значущості події, явища, процесу тощо.

Однак і спеціальні прийоми мислення неможливі без формування операцій загального мислення. Таким чином, доцільно говорити про історичне мислення школярів, але не відривати його від загального мислення і вирішувати завдання розвитку учнів у навчанні історії комплексно, в органічному зв'язку загального і спеціального.

Процес  розвитку  стосується  усіх  учнів.  Він  не  повинен  бути  лише  справою  сильних  учнів,  бо  вони  більше  знають,  краще  пам’ятають  учбовий  матеріал,  вміють  аналізувати  і  порівнювати,  робити  висновки,  висловлювати  свої  думки.  Цей  процес  має  торкнутися  й  слабших  учнів.  Їхні  знання  теж  потрібно  вивести  з  потенційного  стану  у  справжній.  Тому  психологічною  основою  процесу  пізнавальної сфери   є  диференціація  і  індивідуалізація  навчального  процесу.  Завдання,  які  використовуватимуться  в  ході  уроку  мають  відповідати  рівню  пізнавальної  самостійності  учнів:  високий  рівень, достатній рівень,  середній  рівень,  низький  рівень.

Створення  сприятливого  психологічного  клімату  є  основою  не  тільки  самого  процесу  розвитку,  а  й  уроку  в  цілому.   

Зупинимось  спершу  на  проблемі  розвитку  пізнавальної  сфери  школярів  на  уроках  історії.  Спробуємо  розглянути  основні  способи  розвитку  уваги,  пам’яті,  мислення  і  уяви  на  уроках  історії.  Саме  ці  психічні  процеси  беруть  активну  участь  у  пізнавальній  діяльності  учнів.

Головна мета роботи педагогічного працівника з активізації пізнавальної діяльності – розвиток творчих здібностей здобувачів освіти. Серед усіх пізнавальних психічних процесів найголовнішим є критичне мислення, яке є частиною всіх пізнавальних процесів та часто визначає їх характер і якість.^[4]

Вчителю  історії  необхідно  вміти  розвинути  такі  якості  мислення як  аналіз  і  синтез,  порівняння,  вміння  робити  висновки.  Починати  знайомити  учнів  з  прийомами  аналізу  і  синтезу  необхідно  в  5  класі.  Дітям  потрібно  давати  завдання  на  розгляд  картин,  малюнків  і  інших  зображень  у  книжці.   Розвитку  цих  якостей  слугує  складання  простого  чи  складного плану  тексту  чи  відповіді.

Успіхи  учнів  в  оволодінні  аналізом  дають  можливість  перейти  до  абстрагування:  відійти  від  чогось  одного,  виділити  найбільш  загальне.

В  процесі  розвитку  мислення  важливу  роль  відіграє    застосування  дискусії,  як  форми  навчальної  діяльності.  Правильно  організовані  дискусії  допомагають  учням  проявити  себе,  показати  свої  здібності,  таланти.^[5]

   Прийоми розвитку логічного та історичного мислення на уроках історії:

• Встановлення істинності;
•  Порівняння; 
• Синтезу;
• Достатня підстава;
• Метод аналогій;
• Визначення цілей людей за їхніми діями та наслідками;
• Реконструкція цілого за його частинами; 
• Пошук логічних зв’язків;
• Низка слів наперед;
• Метод «Дедукція»;
• Складання логічного ланцюжка;
• Шкала думок;

Успішна  пізнавальна  діяльність  неможлива  без  розвитку  уваги.  Першою  умовою  нормального  функціонування  уваги  є  виховання  в  учнів  соціальної  направленості  на  глибоке  оволодіння  знаннями,  інтересу  до  вивчення  історії,  створення  на  уроках  клімату  високої  вимогливості  і  доброзичливості.  При  вивченні  історії  необхідно  розвивати  такі  якості  уваги  як  стійкість,  розподіл  і  переключення.

Специфіка  навчання  історії  вимагає  розподілу  уваги  між  двома  і  навіть  трьома  видами  діяльності:  слухати  виклад  вчителя  і  сприймати  новий  матеріал  із  різних  джерел,  співставляти  його  з  вже  вивченим,  робити  висновки,  записувати.  Розвинути таку  якість  уваги  можна  так: 

•                                 два  види  діяльності  проводяться  послідовно.  Учні  вислуховують  невеличке  оповідання  вчителя,  а  потім  на  його  основі  дістають  завдання  і  усно  роблять  висновок;
•                                 ці  два  види  діяльності  проводяться  одночасно  при  сповільненому  темпі  (усний  висновок  робиться  по  ходу  викладу  вчителя).

Умовою  розвитку  уваги  є  постановка  завдання  для  самостійної  діяльності.  Активізують  увагу  і  творчі  роботи,  використання  схем,  карт,  роздаткового  матеріалу.

Історія  ознайомлює  з  подіями  минулого,  і  необхідна  повнота  їх  сприймання  досягається  з  допомогою  діяльності  уяви  учнів.  Розвивати  уяву  сприяють  ряд  прийомів:  розповідь  про  уявну  подорож,  розгляд  картини,  завдання  для  самостійної  роботи.

Історія  відноситься  до  тих  предметів,  де  особливо  важлива  повноцінність  сприймання  того,  що  відбувається.  Без  цього  не  можна  засвоїти  процес  розвитку  суспільства,  особливості  його  життя  в  різні  епохи.  Першою  умовою  повноцінного  сприймання  є  повідомлення  учням  конкретного,  образного,  достатньо  багатого  історичного  матеріалу.  Разом  з  тим  потрібне  створення  нормальних  психолого – педагогічних  умов  для  його  сприймання.

В  ході  вивчення  історії,  учням  потрібно  запам’ятати  чимало  дат  понять  і  визначень,  а  також  фактичного  матеріалу.  Тому  вчителю  на  уроках  історії  потрібно  звернути  увагу  на  актуалізацію  процесу  пам’яті.  Щоб  ефективно  керувати  цим  процесом,  вчителю  необхідно  мати  певні  знання  з  психології.  Адже  виділяють  чотири  типи  пам’яті:  зоровий,  слуховий,  моторний,  змішаний.  Крім  цих  типів  виділяють  довготривалу  і  короткочасну  пам’ять.

Для  довготривалого  запам’ятовування  необхідно  виділяти  найбільш  важливе.  Крім  того:

•                          потрібно  попереджувати  учнів:  “Ці  імена,  дати,  факти,  поняття  ви  повинні  запам’ятати  надовго”;
•                          питати  давно  вивчене;
•                          вимагати  застосування  знань  при  вивченні  нового;
•                          порівнювати,  систематизувати,  узагальнювати  матеріал,  включати  його  найважливіші  положення  в  систему  світогляду.

Запам’ятовуванню  надзвичайно  допомагає  самостійна  мислительна  діяльність  учнів.  Надійним  прийомом,  що  підвищує  стійкість  знань,  є  складання  схем,  плану,  таблиць.

Запам’ятовування  знань  залежить  від  міри  їх  збереження.  Для  його  успішності  важлива  вимога  згадати  самостійно  без  звернення  до  тексту  і  підказок.  Якщо  зусилля  згадати  не  привели  до  цілі,  тоді  в  якості  засобу  допомоги  допускається  деяка  підказка,  але  така,  яка  обов’язково  вимагає  від  учня  напруження  пам’яті.

Процес  розвитку пізнавальної сфери учнів  вимагає  дотримання  основних  педагогічних  принципів:

•                                 принцип  педагогізації  навчальної  інформації.  Цей  принцип  охоплює  в  собі  ряд  принципів:  науковості,  доступності,  наочності,  наступності.
•                                 принцип  гуманізації;
•                                 принцип  індивідуалізації  і  диференціації;
•                                 принцип  науковості;
•                                 принцип  наочності;
•                                 принцип  свідомості  і  активності  учня;
•                                 принцип  доступності.

Пізнавальні можливості учнів відносяться до основних факторів процесу навчання і безпосередньо впливають на цілі, зміст і характер навчальної роботи. Зокрема, з урахуванням пізнавальних можливос­тей учнів визначається рівень викладу навчального матеріалу у шкіль­них підручниках, адаптується та опрацьовується учителем і учнями матеріал конкретних уроків, готуються варіанти пізнавальних зав­дань і т. д. Відповідно до пізнавальних можливостей учнів даного класу формулюються й уточнюються завдання конкретного уроку.

Без аналізу пізнавальних можливостей, без уявлень про досягнутий рівень їх розвитку неможливо сформулювати розвивальні цілі навчан­ня, які вказують на можливість ускладнення чи спрощення матеріалу, що вивчається, особливо теоретичного; на доцільність посилення ( складності його вивчення в інтересах успішного розвитку добре підготовлених учнів і на зменшення цієї складності для слабких учнів.

Пізнавальні особливості школярів обумовлюють також актуаль­ність розвитку інтересів учнів, мотивів вивчення історії, їх емоційно-цілісних орієнтацій тощо. Від них залежить також вибір оптимальних форм, прийомів і засобів навчальної роботи, характер пізнавальної діяльності школярів на тому чи іншому уроці, вибір учителем моделі навчання, спільні й індивідуальні результати навчання. Про зв'язок між організацією навчання і пізнавальними можливостями учнів П. Гора писав: «Правильно застосовувані прийоми і засоби навчання можуть допомогти слабким учням краще розібратися в складному теоретичному матеріалі і повноцінно, в міру своїх сил засвоїти його. Добре встигаючих учнів вони можуть організувати на перетворення і поглиблене осмислення теоретичного матеріалу, засвоєння його в пер­винному або перетвореному вигляді або поставити їх перед необхід­ністю провести самостійний творчий пошук сутності явища, процесу, знайти їх і глибоко засвоїти без значної допомоги вчителя»^[6].

Отже,  основною діяльністю учнів  є  навчання,  основу  якого  становить  пізнавальна  діяльність.  У  ході  неї  особистість  засвоює  суспільний  досвід.  Для  сприятливого  засвоєння  знань  необхідно  не  тільки  створити  найкращі  для  цього  умови,  ефективно  організувати навчальний  процес,  а  й  домогтися  переведення  пізнавальної  діяльності  учнів  з  стану  можливого  у  стан  справжній  (актуальний), - тобто  проводити  активізацію  пізнавальної  діяльності  учнів.  Досягти  цього  можна  такими  чином:  вивчити  психолого – педагогічні  особливості  учнів,  використовувати  знання  з  психології  і  педагогіки,  застосовувати  різноманітні  засоби  і  прийоми  навчання. 

 

 

 

Визначення рівня розвитку пізнавальних здібностей школярів до вивчення історії. Пізнавальні завдання як засіб діагностики і розвитку пізнавальних можливостей учнів у навчанні історії.

 

Індивідуальні особливості пізнавальних процесів, вікові зміни і ці­леспрямоване досягнення результатів навчання яскраво діагностують спеціальні історичні диктанти, які можна проводити на початку і на­прикінці навчального року. Для них підбираються оригінальні тексти з історії досліджуваної країни (періоду), що відрізняються своєрідніс­тю авторського стилю. Історична інформація повинна бути викладе­на цілісно, але компактно; співвідношення фактичних і теоретичних положень у змісті диктанту залежить від віку школярів. Обсяг тексту відповідає обсягу письмових робіт з мови в цих класах (у межах 110-150 слів).

Наприклад, учням 7 класу як діагностуючий диктант був запропо­нований текст з підручника В. Власова «Історія України».^[7]

Данило Романович, який князював у XIII ст., із когорти тих слав­них синів України, над якими не владний час. Мудрий політик, тала­новитий дипломат, блискучий полководець, Данило Галицький зажив заслуженої шани... Літописець повідомляє про нього таке: «Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим, мудрим, який спо­рудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами...».

З ініціативи Данила було закладено кілька нових міст, у тому числі Львів, названий так на честь Лева - старшого сина князя, розбудова­на нова столиця - Холм. Данило всіляко дбав про будівництво фор­тець та оборонних споруд по всій території держави, закладав замки, церкви та монастирі, сприяв розвиткові культури.

Літописець пишається також бойовими подвигами князя, високо цінує галицький книжник полководницький хист Данила. В літописі переказані звернення князя до війська, в яких він закликав воїнів дба­ти про свою гідність та честь батьківщини. Данило докладав чимало зусиль, аби згуртувати руські землі для відсічі іноземним поневолю­вачам, демонструючи сусідам можливість успішної боротьби з монго­лами.

Безсумнівною заслугою Данила є його невтомна діяльність, спря­мована на посилення єдності Галицько-Волинської держави, підне­сення її міжнародного авторитету. Історик Наталія Полонська-Василенко писала: «... Галицько-Волинська держава зайняла почесне місце серед європейських держав, її міста викликали здивування, її армія доходила до Каліша та Оломунця, її військова тактика здобула славу. Незважаючи на тісні зв'язки з Західною Європою, культура, закони, релігія Галицько-Волинського князівства залишилися українськими».

Спочатку учні прослухали увесь текст і поставили уточнюючі за­питання (незнайомі слова, імена, цифри при цьому не записувалися). Потім учитель повторно читав розповідь по абзацах, а школярі нама­галися по пам'яті відтворити її максимально близько до оригіналу.

В ідеалі вони повинні були назвати: 3 власних імені (Данило Га­лицький, Лев, Наталія Полонська-Василенко); 7 географічних назв (Галицько-Волинська держава, Україна, Львів, Холм, Каліш, Оломунець, Західна Європа); 1 хронологічне повідомлення (XIII ст.); 2 слова-архаїзми (хоробрий, городи). Разом 13 одиниць історичної інфор­мації, що характеризують глибину і міцність слухової і смислової пам'яті, вербального сприйняття, образного мислення, репродуктив­ної уяви, довільної уваги.

Чутливе вухо вловило б у цьому тексті особливу яскравість, об­разність, виразність авторського оповідання, досягнуті за допомогою метафор, порівнянь, прямої мови, дієслів недоконаного виду, підси­лювальних конструкцій. Більш-менш повне відтворення цієї інфор­мації свідчить про визначений рівень розвитку в школярів образного сприйняття й уяви, а також образної пам'яті.

У канву оповідання вплетено і деякі теоретичні відомості: про зна­чення діяльності Данила Галицького, про збереження самобутності держави, про міжнародний авторитет Галицько-Волинського князів­ства. Дитина, здатна до логічного осмислення навчальної інформації, не пропустить цю інформацію.

У цілому текст містив 23 інформаційні діагностуючі одиниці.

Залежно від мети, яку ставить учитель перед учнями він може запропонувати диктант з будь-яким потенціалом для перевірки (кіль­кістю і якістю одиниць змісту). Діагностуючий диктант допомагає вчителю вчасно звернути увагу на труднощі в сприйнятті й осмис­ленні історичного матеріалу, що є в учнів даного класу (віку), свідомо уникати таких моментів у своєму викладі і відборі навчальних текстів, застосовувати спеціальні завдання на розвиток пізнавальних про­цесів, диференціювати навчання історії, зацікавлювати кожного учня можливістю поліпшити свої результати.

Помітні зрушення у розвитку здібностей та пізнавальних можливостей учнів забезпечує застосування учителем спеціальних пізна­вальних завдань.

Пізнавальні завдання, які використовують на уроках історії, роз­різняються як за змістом і метою їх застосування вчителем, так і за способом виконання їх учнями.

Наприклад:

1. Намалюйте максимальну кількість предметів, в основі яких коло, квадрат, трикутник чи т. п., пов'язаних із життям стародавніх греків, римлян або слов'ян і т. п. (діагностика невербальної уяви).
2. Складіть максимальну кількість речень з одними і тими самими словами, але різних за смислом: лицарі-хрестоносці, кривава битва, князівські дружини (діагностика вербальної уяви).
3. Порівняйте два зображення на історичну тему і знайдіть відмін­ності (діагностика довільної уваги).
4. На малюнку ви бачите збільшений фрагмент якоїсь знаменитої історичної споруди (знаряддя землеробства, керамічного посуду, кар­тини тощо). По деталях здогадайтеся, що це за споруда і назвіть її (діа­гностика образної уяви).
5. На основі аналітичного опису намалюйте предмет, про який іде мова (діагностика репродуктивної та творчої уяви).
6. Картки з історичними поняттями об'єднайте спочатку в кілька груп за певною ознакою, потім ці групи понять об'єднайте у більш ве­ликі і т. д., поки всі картки не виявляться поділеними всього на дві час­тини, яким ви повинні придумати свої назви (діагностика логічного мислення) та ін.

Інколи завдання можуть ззовні не відрізнятись від традиційних, але, пропонуючи їх учням, учитель намагається з'ясувати, якими є індивідуальні особливості уваги, уяви, пам'яті, сприйняття, мислення, мови школярів тощо. Тому під час перевірки завдань увага звертаєть­ся не тільки на правильність відповіді, але й на оформлення учнем зав­дання: якими прийомами викладу історичних образів скористався учень, є відповідь детальною чи схематичною, цілісною чи мозаїчною, красномовний чи логічний виклад думки, притаманний учневі.

Одночасно і самі учні можуть бути не просто «пасивним ма­теріалом для педагогічних досліджень». Вони охоче виступають як суб'єкти діагностики, якщо їм пропонується, наприклад, вибрати один з варіантів класного чи домашнього завдання. Присвячені одній істо­ричній темі, завдання розрізняються складністю, характером діяль­ності, формою викладу відповіді. Наприклад, для «Вернісажу Відрод­ження» восьмикласникам можна запропонувати підготувати виступ від імені художника чи історика або мистецтвознавця. «Історики» мають характеризувати географічне положення й еконо­мічне становище, державний устрій і соціально-політичне положення країн, де діяли видатні майстри. «Художники» представляють на вер­нісажі одну зі своїх картин і розкривають її ідею. «Мистецтвознавці» мають відбирати полотна або в палац французького короля, або гол­ландського промисловця і зобов'язані задовольнити смаки своїх клі­єнтів. Ознайомившись з умовами кожної ролі, учні самі виберуть бажану для них, оцінюючи рівень і специфіку своїх здібностей. Таким чином, варіативні завдання, що розрізняються за певними параметрами, є ефективним засобом діагностики і розвитку індивідуальних пізна­вальних здібностей школярів, а також одним зі способів диференціації навчання історії.^[8]

 

 

 

Прийоми  і  засоби  розвитку  пізнавальної  сфери  учнів  на  уроках  історії

 

Розвиток   пізнавальної  сфери  учнів  на  уроках  історії  досягається  різними  засобами.  На  уроках  історії  вчитель  намагається  прийомами  і  засобами  навчання  активізувати  пізнавальну  діяльність учнів,  активізувати  розумові  і  учбові  дії  школярів,  допомогти  їм  правильно сприйняти,  осмислити  і  в  результаті  засвоїти  навчальну  інформацію.  Щоб  учні  не  обмежувалися  засвоєнням  навчального  матеріалу  в  незмінному  вигляді,  вчитель  пропонує  їм  пізнавальні  завдання.

На  початковому  етапі  навчання  прийомам  важливо  використати  наочні  засоби  і  пізнавальні  питання,  завдання,  які  полегшують  пізнавальну  діяльність  учнів.

В  5  класі  вчителі  зазвичай  використовують  два  види  запитань  і  завдань – образні  і  смислові.  Перші  вчать  бачити,  адекватно  засвоювати  і  відтворювати  в  образній  формі  зовнішні  ознаки  історичних  подій,  діяльність  людей – історичних  діячів.  А  другі  сприяють  формуванню  уміння  обдумувати  сутність  фактичного  матеріалу,  засвоювати  історичні  поняття.

Вчителі  застосовують  також  запитання  і  завдання,  що  заставляють  учнів  висловлювати  свої  ціннісні  судження  про  факти  що  вивчаються,  визначати  своє  особисте  ставлення  до  них.  Це  є  важливою  умовою  повноцінної  історичної  освіти  і  виховання  учнів.       

Розвинути   пізнавальну  діяльність  учнів  можна  таким  чином.  Учням  дається  завдання  в  уяві  перенестись  в  далеке  минуле  і  не  тільки  зрозуміти   про  що  розказує  вчитель,  а  й  побачити  і  пізніше  словами  очевидця  відтворити  картину,  яка  уявно  створювалася  перед  їхніми  очима  при  викладі  вчителя.  Після  закінчення  розповіді  вчителя,  учні  переказують  те,   що  викладав  вчитель,  доповнюють  і  уточнюють  відповіді  товаришів.  Вчитель  тільки  керує  їхньою  відтворювальною  діяльність.  Можна  використовувати  прийом  усного  твору  на  вивчену  тему  з  використанням  опорних  слів.  Учням  дається  завдання:  “Опишіть  побачене  словами  очевидця”  або  “Опиши  побачене  від  імені  учасника  події ”.

Іншим  прикладом  розвитку  пізнавальної  діяльності  може  бути  такий  прийом  картинного  опису.  Вивчаючи  тему  “Розквіт  Київської  Русі”,  учням  дається  завдання  уявно  здійснити  екскурсію  по  вулицях  давнього  Києва  і  познайомитися  з  життям  його  жителів.

На  наступному  уроці  перевіряючи  знання  учнів проводиться  бесіда.  Учні  відповідають  на  такі  запитання:  “Про  що  ви  дізналися  на  наступному  уроці?”,  “Розкажіть,  що  ви  бачили  гуляючи  по  вулицях  Києва,  де  ви  були,  яких  людей  бачили?”

При  вивченні  теоретичного  матеріалу  в  7 – 9  класах  необхідно  навчити  учнів  таким  прийомам  перетворювальної  діяльності,  як  складання  різноманітних  видів  письмових  і  усних  планів,  заповнення  таблиць,  малювання  схем.  При  цьому  вчитель  знайомить  учнів  з  такою  пам’яткою -   “Як  скласти  план”:

•                                          прочитай  текст,  вдумайся  в  нього,  розбий  його  на      закінчені  частини;
•                                          починай  складати  план  тільки  тоді,  коли  усвідомив  зміст  матеріалу  в  цілому;
•                                          визнач  характер  викладу  матеріалу,  виясни  завдання  вивчення  матеріалу;
•                                          в  залежності  від  виду  плану  вибери  один  із  двох  шляхів:

1.                                        якщо  план  короткий,  розділи  текст  на  закінчені  частини,  виділи  в  них  головну  думку;  чітко  і  конкретно  сформулюй  їх  і  запиши;
2.                                       якщо  план  розгорнутий,  співвіднеси  виділені  головні  думки  між  собою  і  запиши  в  виді  основних  пунктів;  знайди  положення,  що  пояснюють  і  розкривають  головні  думки,  запиши  їх  в  виді  підпунктів.   

•                                           дай  назву  кожній  частині;
•                                           перевір  правильність  своєї  роботи.

 

До  засобів  розвитку  пізнавальної  діяльності  учнів  на  уроках  історії  належать  і  хронологічні  таблиці.  Вони  допомагають  учням  краще  засвоїти  хід  історичних  подій,  виробити  необхідні  вміння  і  навички.

Використання  хронологічних  таблиць  на  уроці  історії  стане  ще  одним  проявом  творчого  навчання.  Розв’язання  їх  розвивають  пам’ять  і  мислення  школярів.

Організація  продуктивної  праці  базується  на  стимулюванні  думки  учня  його  вміння  порівнювати,  виділяючи  подібне  і  відмінне,  робити  висновки  і  узагальнення,  встановлювати  причинно – наслідкові  зв’язки.

У  роботі  з  історичними  термінами  поштовхом  до  включення  мислення,  активної  розумової  праці  виступають  різноманітні  проблемні  завдання,  які  передбачають  самостійний  їх  пошук.

Для  прикладу  можна  навести  такі  види  завдань:

1.                             Виписати  з  параграфа  підручника  всі  нові  терміни,  пояснити  деякі  з  них  при  допомозі  вже  відомих.
2.                             Підібрати  до  історичного  терміна  однокорінні та  споріднені  слова,  пояснити  їх  значення.
3.                             Підібрати  синоніми  до  слів.
4.                             Пояснити  історичне  походження  і  значення  слів  та  висловів.
5.                             Класифікувати  терміни.
6.                             Розмежувати  схожі  за  звучанням  терміни,  наприклад,  з’ясувати  випадки  вживання  термінів  возз’єднання,  об’єднання,  приєднання  з  наведенням  конкретних  історичних  прикладів.
7.                             Назвати  і  пояснити  кілька  термінів  пов’язаних  тематично.
8.                             Підібрати  до  загальновживаних  термінів  іноземного  походження  відповідні  з  рідної  мови.

Виконуючи  подібні  завдання  учні  отримують  знання  відомі  історичній  науці,  але  для  них  нові  і  є  творчими  знахідками.  Процес  навчання  в  таких  умовах  стає  захоплюючим,  посилює  в  дітях  почуття  самоповаги,  віру  в  необмеженість  їхніх  пізнавальних  можливостей.^[9]

Одним  із  основних  завдань  вивчення  історії  є  формування  історичних  знань.

Чим  же  забезпечується  процес  засвоєння  цих  знань?  Безумовно  адекватною  діяльністю  учнів,  яка  відрізняється  метою,  прийомами,  засобами  організації,  ступенем  їхньої  розумової  активності,  характером  емоційно – ціннісних  стосунків,  що  актуалізуються  в  умовах  цієї  діяльності,  також  функціональними  й  психологічними  результатами  процесу.

Проаналізуємо  методи  організації  навчальної  діяльності,  необхідні  для  засвоєння  учнями  знань  й  актуалізації  пізнавальної  діяльності, а  також  відповідного  емоційно – ціннісного  ставлення  до  дійсності.

Метод  організації  пізнавальної  діяльності  спрямований  на  розв’язання  загальноосвітньої  задачі  навчання.  Передбачає  використання  вчителем прийомів  словесного,  наочного,  словесно – друкованого  способів  навчання  або  пояснювально – ілюстративного.

Основним  засобом  організації  пізнавальної  діяльності  учнів  є  слово  вчителя,  образотворча  або  графічна  наочність,  навчальні,  документальні  чи художні  тексти. За  допомогою  основних  прийомів   і  засобів  цього  методу  забезпечується  сприйняття  й  усвідомлення  учнями  нового  матеріалу  на  відтворюючому  й  частково – перетворювальному  рівні,  що  проявляється  в  процесі  виконання  ними  пізнавальних  завдань  відповідного  типу:  “Назвіть...”,  “Розкажіть...”,  “Опишіть...”,  “Дайте  визначення...”,  “Поясніть...”.  Основу  такої   діяльності  складає  більшою  мірою  робота  пам’яті  й  уяви,  аніж  мислення.

Найважливішою  умовою  ефективного розвитку  пізнавальної  сфери  учнів  є  забезпечення  її  емоційно – ціннісної  бази,  створення  в  них  внутрішнього  мотиву  до  неї,  інтересу  до  змісту  навчальної  інформації.  Очевидно,  що  вирішальне  значення  для  пізнавальної  діяльності  має  емоційне  переживання  цінності  знань,  оскільки  воно  забезпечує  спрямованість,  орієнтир  особистості  в  бік  процесу  пізнання,  а  не  від  нього.  Закономірним  підсумком  його  переживання  є  виникнення  внутрішнього  мотиву  пізнавальної  діяльності  “Хочу  знати!”.

       Метод  організації  ціннісно – смислової  діяльності  учнів  дає  можливість  вчителю  реалізувати  виховні  завдання  навчання.  Основа  методу – оцінка.

Оцінка – це  завжди  вибір  між  позитивним  і  негативним значеннями,  і  саме  тому  ситуація  вибору  є  тим  прийомом,  який  забезпечує  організацію  орієнтовано – оцінної  діяльності  учнів.  Необхідність  вибору  актуалізує наявне  в  дитини  емоційно – ціннісне  ставлення  до  дійсності.  Відтак  відбувається  актуалізація  не  тільки  ціннісної  свідомості,  а  й  усієї  розумової  діяльності  особистості.

Іншим  прийомом  організації  ціннісно – смислової  діяльності  є  конструювання  рольової  ситуації.

Метод  організації  творчо – пошукової  діяльності  спрямований  на  реалізацію  розвивального  завдання  навчання.  Він  відомий  в  педагогіці,  дидактиці  і  методиці  під  назвою  проблемного  методу  навчання. 

Зупинимось  на  основних  прийомах  цього  методу.

Проблемний  виклад – це  монологічний  прийом  проблемного  методу  навчання,  який  застосовується  на  перших  етапах  використання  проблемності  в  навчанні.  Він  являє  собою  цілу  низку  дій  учителя:  від  конструювання  проблемної  ситуації  шляхом  формулювання  навчальної  проблеми  до  показу  зразка  її  розв’язання  через  проблемний  виклад.  При  цьому  вчитель  наче  реконструює  шлях  пошуку,  проводячи  учнів  через  усі  етапи  творчо – пошукової  діяльності – від  усвідомлення  суперечності,  яка  виникла  між  старими  знаннями  і  новою  інформацією;  формулювання  проблеми  й  висування  гіпотези  до  доказу  або  спростування  цієї  гіпотези.  Таким  чином  учні  засвоюють  спосіб  наукового  пізнання,  процес  пошуку  істини.

Евристична  бесіда – це  діалогічний  прийом  проблемного  методу   навчання,  за  якого  вчителем  створюється  проблемна ситуація  з  наступним  розв’язанням  проблеми,  але  вже  з  допомогою  учнів.  При  цьому  вчитель  своїми  питаннями  пошукового  характеру  наче  розділяє єдиний  шлях  розв’язання  цієї  проблеми  на  кілька  смислових  частин,  допомагаючи  учням  зорієнтуватись  й  правильно  обрати  напрям  пошуку  рішення.  Учні  висувають  гіпотези,  наводять  аргументи  на  користь  того  чи  іншого  судження,  аргументуючи  свою  точку  зору.

Самостійне  розв’язання  навчальних  проблем – це  прийом  організації  самостійної  розумової  діяльності  учнів  в  умовах  проблемної  ситуації.

Засобом  організації  творчо – пошукової  діяльності  є  різні  типи  питань  пошукового  характеру,  які  стимулюють  розумову  діяльність:  питання,  що  вимагають  установлення  подібності  й  розбіжностей,  питання  на  пошук  і  встановлення  причинно – наслідкових  зв’язків;  завдання  на  здійснення  дії  вибору;  питання  на  конкретизацію  історичних  понять  і  зв’язків  власними  прикладами;  завдання  на  пошук  нових  способів  діяльності,  на  самостійне  складання  “пам’ятки»  з  переліком  дій.

Результатом  вище  перерахованих  типів  проблемних  завдань  є  виникнення  проблемної  ситуації,  за  якої  в  учнів  актуалізується  природна  потреба  в  пошуку,  активізується  мислення,  концентрується  увага,  а  наявні  знання  застосовуються  на  різних  етапах  уроку  як  засоби  мотивації  осмислення  вивченого,  узагальнення  і  систематизації    матеріалу,  застосування  знань  і  вмінь.

Вчитель,  розробляючи  систему  проблемних  завдань  до  уроку,  повинен  прагнути,  щоб  учні,  які  до  неї  недостатньо  готові,  виконували  завдання  меншої  складності.

Форми  організації  творчо – пошукової  роботи  можуть  бути  як  індивідуальні,  так  і  групові.  Важливо,  що  вони  були  привабливими  для  учнів.^[10]

Наведемо  кілька  прикладів  проблемних  запитань.  Так  при  вивченні  теми  “Воєнно – політичні  події  Національно – визвольної  війни  1650 – 1653рр.”  у  8  класі  для  актуалізації  опорних  знань  учнів  можна  використати  такі  проблемні  завдання: 

1.                              Чи  можна  Українську  козацьку  державу  назвати  республікою?  Доведіть  свою  думку.
2.                              Як  би  ви  були  гетьманом  у  1648 – 1649 рр.  ви  б  розбудовували  Українську  державу  у  такий  спосіб,  як 

     Б.  Хмельницький,  чи  інакше?

При  вивченні  теми  “Українсько – московський  договір  1654 р.”  засобом  актуалізації  пізнавальної  діяльності  учнів  буде  постановка  такого  проблемного  питання:  “Чи  був  українсько – московський  договір  1654 р.  неминучим  і  єдино  можливим  у  тих  історичних  умовах?”

Важливою  умовою розвитку  пізнавальної  сфери  учнів  є  використання  дидактичних матеріалів  з  історії  різноцільового  призначення  (опорні  конспекти  проблемного,  випереджаючого,  документального,  інформуючого,  залікового  характеру,  синхронно – хронологічні  таблиці,  схеми,  програми  для  закріплення  тощо).  Це  дозволяє  не  лише  оновлювати традиційну  модель  історичної  освіти  але  й  активізувати  пізнавальну  та  мислитель ну  діяльність  учнів.

Дидактичний  матеріал – це  не  лише  джерело  знань  та  знаряддя  праці  як  вчителя,  так  і  учня,  а  й  важливий  фактор  активізації  пізнавальної   діяльності  учнів,  що  спонукає  їх:

•                      захищати  свою  думку,  наводити  на  її   підтвердження  аргументи,  докази;
•                      створювати  ситуації  самоперевірки,  аналізу  пізнавальних  і  практичних  дій;
•                      виконувати  завдання – мінімум  і  завдання – максимум;
•                      знаходити  альтернативні  підходи  до  розв’язання  проблеми;
•                      реалізувати  себе  у  колективній  співтворчості  та  інші.

Так,  конспекти  проблемного  характеру,  програми  для  закріплення,  пізнавальні  задачі  спонукають  учнів  самостійно 

знаходити  нові  зв’язки  і  відношення  між  окремими  явищами,  висвітлювати  їх  з  різних  боків,  проблемні  запитання  і  завдання  випереджаючого  характеру  даються  учням  для  ретельного  і  всебічного  попереднього  обдумування  і  знаходження  результатів  пошукової  діяльності  з  наступною  перевіркою.^[11]

В  практичній  діяльності  використовуються  переважно  такі  види  дидактичних  матеріалів,  як:  історичні  документи,  дидактичні  ігри,  кросворди,  головоломки.

Розглянемо  конкретні  приклади  використовуваних  мною  дидактичних  матеріалів  на  уроках  історії.  Почнемо  з  використання  історичних  документів.  У  чому  важливість  застосування  їх  у  вивченні  історії?

Історичний  документ  має  стати  основою  для  розробки  різних  пізнавальних  завдань.  Залучення  документальної  бази  дає  вчителеві  можливість  урізноманітнити  методичні  прийоми  урочної  роботи  з  учнями.  Учням  такі  завдання  допомагають  в  розвитку  їхніх  інтелектуальних  здібностей.^[12]

Так  при  вивченні  теми  “Давні  слов’яни”  у  7  класі  доцільно  використати  такі  джерела:  “Тактика  і  стратегія”  Маврикія  Стратега  і  уривок  праці  Прокопія  Кесарійського  “Війна  з  готами”.  Роботу  над  цими  джерелами  можна  організувати  таким  чином:  учням  даються  роздруковані  примірники  уривків  із  них  і  пропонується  прочитати  їх.  “Тактика  і  стратегія”:  Племена  слов’ян  і  антів  живуть  у  купі,  і  життя  їхнє  однакове:  вони  живуть  вільно  і  не  дають  нікому  поневолити  себе  або  підкорити.  Вони  дуже  витривалі,  зносять  легко  і  спеку,  і  холод,  і  дощ,  і  наготу  тіла,  і  убозтво.  До  тих,  хто  приходить  до  них  і  користується  гостинністю,  вони  ставляться  ласкаво  і  по – приятельському,  привітно  зустрічають  їх  і  проводжають  потім  від  місця  до  місця,  охороняючи  тих,  хто  потребує  цього.  Тих,  хто  перебуває  в  них  у  полоні,  вони  не  держать  у  рабстві  безстроково,  а  обмежують  їх  рабство  певним  строком,  після  чого  відпускають  їх,  якщо  вони  хочуть,  за  деяку  винагороду  в  їхню  землю  або  ж  дозволяють  їм  оселитися  з  ними,  але  вже  як  вільним  людям  і  друзям.

Є  в  них  безліч  усяких  плодів,  складених  купами,  і  найбільше – проса.

В  лісах  і  на  болотах,  посеред  рік  і  стоячих  озер  живуть  вони,  неприступні  стороннім.  Все  необхідне  їм  для  життя  закопують  вони  в  землю,  і  життя  ведуть  просто  розбійницьке.  Ворогів  люблять  вони  підстерегти  в  лісовій  гущині,  в  ущелинах  і  на  кручах.

Всі  чоловіки  озброєні  в  них  невеликими  дротиками,  по  дві  на  кожного,  а  в  декого,  крім  того,  чудові  щити.  Є  в  них  і  дерев’яні  луки,  і  стріли,  намазані  отрутою.

Прокопій  Кесарійський,  “Війна  з  готами”  (уривок):

Цими  народами -  склавинами  і  антами – не  править  один  муж,  але  з  давніх  часів  живуть  так,  що  порядкує  громада,  і  для  того  всі  справи,  чи  щасливі  чи  лихі,  до  громади  ідуть.  Єдиного  бога,  що  блискавки  насилає,  признають  єдиною  владикою  всіх  і  жертвують  йому  корів  і  всяку  худобу.  Шанують  вони  річки,  німф,  і  деякі  інші  божества,  жертвують  їм  усім  і  з  тих  жертв  ворожать  собі.

   У  обох  народів  мова  одна,  проста  і  варварська.  І  ім’я  у  антів  і  склавинів  колись  було  одне:  за  давніх  часів  і  тих  і  тих  звали  спорами,  для  того,  що  заселяють  край  розкиданими  і  відокремленими  оселями.  Для  того  й  займають  великий  край,  бо  більшу  частину  того  берега  Істру  замешкують  вони.

Учні  опрацьовують  ці  джерела  за  планом:

1.                              Розселення  антів  та  природні  умови  їхнього  життя.
2.                              Основні  заняття.
3.                              Звичаї  та  вірування.
4.                              Характер  управління.
5.                              Суспільні  відносини.

 

Важливе  значення  у  ході  вивчення  історії  має  використання  на  уроках  історичних  вікторин  і  кросвордів. 

Важливе  місце  на  уроці  історії,  особливо  у  5  класі,  посідають  актуалізуючі  дидактичні  ігри.  Застосування  ігрових  форм  можливе  на  етапі  актуалізації  пізнавальної  діяльності  учнів  і  на  етапі  вивчення  нового  матеріалу.

Скажімо,  під  час  читання  тексту  підручника,  дітям  можна  запропонувати  гру  “Три  речення”.  Сенс  її  в  тому,  щоби  трьома  змістовними  реченнями  передати  сутність  прочитаного.  Гра  може  відбуватись  як  змагання  окремих  учнів  чи  як  змагання  рядів.

Дитячу  пристрасть  до  малювання  можна  використовувати  з  метою  навчання  історії  і  в  грі  “Чарівний  олівець”.  “Чарівний  олівець”  може  “оживити”  легендарних  засновників  Києва,  допоможе  створити  герб  родини.

Великий  навчально – розвивальний  потенціал  має  гра  “Музей”.  На  різних  уроках  учням  пропонується  скласти  різноманітні  музейні  колекції.

З  інтересом  учні  сприймають  гру  “Разок  намиста”.  Уній  можуть  брати  участь  як  окремі  школярі,  так  і  цілий  клас.  Пропонується  тема,  скажімо,  “Розквіт  Київської  Русі”.  Перший  учасник  називає  ім’я  когось  з  історичних  діячів  того  періоду.  Наступний  повторює  назване  попереднім  і  додає  якесь  слово,  словосполучення  за  темою.  Третій  повторює  твердження  попередника  й  додає  своє.  Врешті – решт  виходить  довгий  ланцюг  слів – справжній  разок  намиста  до  певної  теми.  Учень,  який  довго  думає  або  помиляється,  вибуває  з  гри.  Переможцем  стає  той,  хто  повторить  увесь  разок  намистин – слів. 

Цікавою  й  динамічною  формою  перевірки  вивченого  на  попередньому  уроці  може  бути  гра  “Слово  за  словом”.  Класу  пропонується  скласти  розповідь  за  темою,  але  так,  щоб  кожен  учень  називав  лише  одне  слово.  Якщо  хтось  довго  думає  або  помиляється,  він  пропускає  хід.^[13]

Актуалізація  пізнавальної  діяльності  більш  повніше  відбувається  на  нестандартних  уроках  з  історії.

Розглянемо  найбільш  поширені  нестандартні  уроки.

Інтегрований  урок  має  на  меті  подати  матеріал  навчальної  теми  або  кількох  тем  блоками.  Наприклад,  у  11  класі  на  початку  вивчення  теми  “Друга  Світова  війна”  вчитель  проводить  інтегрований  урок  (це  може  бути  два  спарених  уроки),  де  стисло  викладаються  події  цього  періоду  світової  історії,  причинно – наслідкові  зв’язки,  позиції  різних  країн  на  окремих  етапах  розвитку  подій.  Все  це  знаходить  своє  відображення  в  узагальнюючій  схемі.  Наступні  уроки  вже  поглиблюватимуть  знання  учнів  здобуті  на  інтегрованому  уроці.

Міжпредметний  урок.  Метою  такого  уроку  є  поєднання  кількох  предметів.  Як  правило,  такий  урок  готують  і  проводять  два  вчителі.  Вони  спільно  здійснюють  актуалізацію  знань  учнів  у  двох  напрямах:  опитування,  виклад  нового  матеріалу  тощо.  Найчастіше  поєднуються  такі  предмети,  як  історія – географія,  історія – література,  історія – іноземна  мова.^[14] 

Так,  наприклад,  міжпредметний  зв’язок  історії  і  географії  можна  використати  при  вивченні  теми  “Великі  географічні  відкриття”.

Майже  всі  теми,  вивчення  яких  будується  за  українознавчим  принципом  починаються  з  географічного  опису  країни.

Іншим  прикладом  нестандартного  уроку  є  лабораторно – практична  робота  з  історії.

Лабораторно – практична  робота  з  історії – це  засіб  набуття  знань  з  джерел,  статистичних  даних  з метою  на  конкретних  фактах  розкрити  закономірності  розвитку  суспільства.

У  чому  перевага  цієї  роботи  перед  іншими  формами  і  методами  навчання?

1.                               Знання,  набуті  самостійно  і  усвідомлені  у  процесі  аналітичної  роботи,  є  більш  міцними  і  глибокими.
2.                               Підхід  до  вивчення  програмного  матеріалу  нестандартними  засобами   робить  сам  процес  навчання  більш  цікавим  і  актуалізує  тим  самим  пізнавальну  діяльність  учнів.
3.                               Цей  вид  роботи  дає  можливість  розвивати  практичні  вміння  і  навички,  що  має  велике  значення  в  підготовці  учнів.
4.                               Проведення  практичних  робіт  сприяє  вихованню  в  учнів  таких  важливих  рис  особистості,  як  воля,  самостійність,  пізнавальна  активність  тощо.^[15] 

Крім  вищеназваних  засобів  розвитку  пізнавальної  сфери  учнів,  потрібно  згадати  і  ті,  які  використовується  найчастіше  і  на  кожному  уроці.  Це – вступна  бесіда,  робота  з  картою, аналітична  бесіда  за  запитаннями,  вступна  розповідь  учителя,  фронтальне  опитування,  бесіда  за  запитаннями  на  повторення  тощо.

Імітаційні неігрові форми навчання, які є основними різновидами методичної діяльності вчителя на уроці - це аналіз конкретної ситуації, мозкова атака, круглий стіл тощо.

Аналіз конкретної ситуації

Аналіз конкретної ситуації, в основі якої лежить певна проблема, відрізняється від традиційних методів навчання тим, що практичних навичок учні набувають за допомогою реальних прикладів із життя країни, а також із певної професійної діяльності. На основі цього відбувається дискусія, що сприяє вирішенню суттєвої ситуаційної проблеми. Цей метод надає можливість порушувати будь-які проблеми, що випливають із ситуаційного опису. Тому він полегшує виникнення змістовних емоційних дискусій, мета яких – опрацювання обгрунтованого плану діяльності та прийняття відповідного рішення. Вивільняючи творче мислення під час всебічного аналізу конкретної ситуації, цей метод спонукає учнів до творчої дії та колективного самовдосконалення.

Наприклад: Тема з історії України 8 клас: «Початок Національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-1657 років»:

•                                                      розв'язання ситуаційних задач – метод аналізу;

 - які чинники призвели до початку національно-визвольної війни?

розбір інцидентів (явищ) – метод інцидентів;

- яке було становище українського суспільства на передодні національно-визвольної війни?

•                                                      розбір конфліктів – метод конфліктів;

- які виникли протиріччя між запорізькими козаками та польським королем на передодні національно-визвольної війни?

•                                                      метод «лабіринту дій»;

- чому погіршилося становище селян?

- які релігійні протиріччя виникли на передодні війни?

- яку роль особисті образи Хмельницького відіграли у війні?

- чому виник конфлікт запорозьких козаків з польським королем;

•                                                      метод послідовних ситуацій.

Наприклад: Битва під Жовтими Водами.

• які події відбулися з приїздом Хмельницького на Січ?
• що сприяло обранню Хмельницького гетьманом?
• які дипломатичні відносини встановив Хмельницький з Кримським ханством?
• Чому обрання Хмельницького гетьманом викликало обурення в польського короля?
• Військове зіткнення в урочищі Жовтих Водах.

Урок-бесіда – «діалог з класом»

Найбільш поширена й порівняно проста форма активного залучення учнів до навчального процесу. Вона передбачає безпосередній контакт вчителя з учнями, що дає змогу зосередити увагу учнів на найбільш важливих проблемах теми, яка вивчається, визначити зміст і темп викладу навчального матеріалу з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.

Участь учнів у бесіді можна забезпечити різними прийомами. Поширені в педагогічній практиці, наприклад, запитання до клас. Вони носять інформаційний характер, тобто спрямовані не на контроль, а на з'ясування думок і рівнів поінформованості учнів з проблеми, що вивчається, актуалізації знань, необхідних для її розуміння, та визначення ступеня готовності до сприйняття матеріалу уроку.. Коли рівень підготовленості учнів досить високий, можна ставити проблемні запитання, які, вказуючи на сутність навчальної проблеми, спонукають до обмірковування проблемної ситуації.

Учні, замислюючись над змістом ситуації, виявляють інтерес до теми з історії, позитивно ставляться до проблем, які підлягають вивченню, намагаються самостійно або разом з педагогом розв'язати проблемну ситуацію. Таким чином, відбувається всебічний і глибокий аналіз проблеми. Я застосовую дану методику для учнів 8-9 класів. Доцільність використання наведених методів пропоную на прикладі наступного уроку.

Орієнтовні проблеми для обговорення у 8 класі за темою: «Національно-визвольна війна українського народу 1648-1657 років під проводом Б.Хмельницького»

•                     що б ви записали в українському літописі, якщо жили б у середині

17 ст.

•                     яке значення в розвитку  українсько-російських відносин мало підписання Богданом Хмельницьким «Березневих статей»?
•                     як змінилися українсько-російські відносини після Решетилівських пунктів?
•                     кого б ви записали до п’ятірки найбільш впливових отаманів та гетьманів Запорізької Січі, чому?

Під час цього діалогу досить швидко залучаються всі учні класу. Це один із методів, що дозволяє досить швидко виявити ступінь підготовленості учнів до наступного уроку. Цей метод дозволяє досить швидко здійснити оцінювання активної групи учнів.

Метод «Мікрофон»

  Учитель пропонує учням проблемне запитання. Вони беруть до рук «мікрофон» і передають один одному, по черзі висловлюючи свою думку із даного проблемного питання. Говорить тільки той хто отримав мікрофон. Відповіді повинні бути чіткі та лаконічні, вони не коментуються лише по закінченню робиться порівняння, наданої інформації, зіставлення із даними подіями, аналіз та узагальнення за даним питанням.

При вивченні історії України в 5 класі, коли учні лише усвідомлюють навчальний матеріал, знайомляться з історичними подіями, слід використовувати метод «Незакінчені речення» 

Визначивши тему для обговорення,  формую початок речення і пропоную учням закінчити його. Кожен наступний учасник діалогу має починати із наступного. Ця методика надає переваги та можливість в 5-6 класах при викладання історії та активізує увагу учнів за короткий час. Дана методика допомагає вчителю оцінити до 90% класу за короткий період часу, їх розуміння та знання історичних матеріалів.

Наприклад, орієнтовні питання «незакінчені речення» для учнів 5 класу з вивчення історії України за темою «Національне відродження першої половини 19 ст.»

•                 Останнім гетьманом «Гетьманщини» був …
•                 Гетьманщину скасовано за наказом російської цариці …
•                 Запорізьку Січ зруйнували російські війська в …..
•                 Останнім кошовим отаманом Війська запорізького був …
•                 На українських землях кріпосну систему було введено…

Методичний метод: «Мозковий штурм»

Даний метод «мозкового штурму» можна використовувати для різних вікових категорій, але найбільш доцільно використовувати його для учнів 7-9 класів де необхідно чітко сформулювати питання, записати його на дошці і пропоную учням висловити ідеї, коментарі, наведені фрази, що розкривають поставлену проблему. Усі пропозиції записуються на дошці у порядку їх надходження.

Наостанку відбувається колективне обговорення та критична оцінка запропонованих версій.

Пам’ятка для учня:

•                                             Кажіть усе, що спадає Вам на думку стосовно заданого питання.
•                                             Не обговорюйте й не критикуйте висловлювання товаришів.
•                                             Можна повторювати запропоновані ідеї поповнюючи їх власними судженнями.
•                                             Розширення висунутих ідей заохочується.

Орієнтовні питання для обговорення у 9 класі:

•                     які суспільно-політичні течії виникли на західноукраїнських землях в 50-60-х роках 19 ст.?
•                     методи боротьби москвофілів та народовців у західноукраїнських землях.
•                     позитивні та негативні сторони діяльності суспільно-політичних течій в західноукраїнських землях в другій половині 19 ст.

Метод «Дослідник» активізує пізнавальну діяльність учнів до володіння

нового матеріалу.

Учитель готує картки з фактами щодо визначеної теми і роздає по одній кожному учневі, чи певній парі. Упродовж кількох хвилин діти вивчають отриману інформацію. Аналізують, обговорюють, а по закінченню обговорення узагальнюють та відтворюють перед учнівською аудиторією. По закінченню обговорення вчитель разом з учнями робить загальний висновок з даного проблемного питання.

Орієнтовна тема:  «Розгортання Національно-визвольної війни 1648-1649 рр. під проводом Б.Хмельницького» 8 клас

Тематика інформації на картках:

1-ша група – Битва під Корсунем

2-га група – Битва під Пилявцями.

3-тя група - Облога Львова, та причини закінчення воєнної компанії

1648 року.

4-та група - Облога Збаражу, битва під Зборовом.

5-та група - Умови Зборівського договору

6-та група – Значення подій 1648-1649 років у створенні української держави «Гетьманщини»^[16]

Кожен вчитель застосовує різні методи в своїй діяльності для досягнення найкращої мети – засвоєння знань і умінь учнями, тому можна також використовувати під час уроків методику неімітаційних пізнавальних методів.

Креативна робота в парах

Роботу в парах можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо.

За умов парної роботи всі діти в класі отримують можливість говорити, висловлюватись. Робота в парах дає учням час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують значної витрати часу.

На початкових етапах навчання учнів роботі в малих групах досить ефективною стає робота в парах. Її можна використати для досягнення будь-якої практичної мети (засвоєння, закріплення, перевірка знань, умінь, навичок), зокрема для:

•                 обговорення короткого тексту, завдання, документа;
•                 визначення ставлення партнера щодо відео, іншого джерела інформації;
•                 критичного аналізу чи редагування письмової роботи;
•                 підбиття підсумку уроку;
•                 проведення взаємовизначення рівня інформації;
•                 розроблення системи запитань з опрацьованої проблеми.

 

Основні етапи роботи за методом «Навчаючи, вчуся»

1.Постановка проблеми та її короткий аналіз.

2.Обєднання учнів у пари шляхом поділу класу на дві половини.

3.Установлення регламенту обговорення певної проблеми.

4.Процес основної роботи:

* учні працюють в парах чи мікро групах;

* співрозмовники тихо працюють, уточнюють один в одного інформацію та фіксують план відповіді;

* учні узагальнюють подану інформацію та чітко і коротко пояснюють перед класом, наводять приклади;

* співбесідники не змінюють тему до закінчення її обговорення, не перебивають один одного.

5.Представлення результатів. Загальне обговорення.

Повторити раніше вивчене, постаратися знайти цікаві підходи до мотивації нової теми – усе це дуже важливо!

Адже основна мета вчителя – дати нові знання, навчити чого-небудь, і краще, якщо це розумне, добре, вічне!

Досліджуючи методику пізнавальної активності учнів на уроках історії визначив піраміду сприймання різних методів навчання учнями 5-9 класів:

Інтелектуальна розминка

Цей прийом можна застосовувати з метою привести учнів в активний «стартовий» стан за допомогою актуалізації їхніх знань, обміну думками, опрацювання загальної позиції та формування мотивації до навчально-пізнавальної діяльності. Одночасно вчитель має можливість з’ясувати рівень підготовленості учнів до розв’язання певних теоретичних і практичних проблем та набуття знань.

Інтелектуальна розминка проводиться у швидкому темпі у формі експрес-опитування: вчитель звертається до учнів із запитаннями, на які вони повинні дати коротку, але конкретну і змістовну відповідь. На проведення цього дидактичного заходу   відводиться не більше  10 хвилин. Розминка може передувати практично будь-яким груповим заняттям. Даний метод застосовують для учнів 6-8 класів.

«Мозаїка»

Даний метод застосовують для учнів 8-9 класів тому, що він розрахований на старшу вікову категорію дітей, які вміють самостійно працювати і виділяти головне. При складанні завдань в даному методі слід враховувати індивідуальні особливості учнів та давати різноскладові завдання.

Учням пропонується самостійно опрацювати матеріал (кожному різний) і законспектувати його в один із розділів таблиці за певний час. Після цього діти по черзі ознайомлюють свою групу з конспектом, а члени групи повинні за ним занотувати до таблиці ті самі нотатки. Наприкінці спілкування в усіх членів групи повинна бути заповнена таблиця.

Урок-дискусія

Проведення уроку-дискусії з певної теми, можна використати після опрацювання даної теми на уроці узагальнення вивченого матеріалу. Наводиться для вирішення проблемне питання та  передбачає активний обмін думками в інтервалах між логічними розділами уроку. Це, безперечно, пожвавлює навчальний процес, активізує пізнавальну діяльність учнів, дає можливість вчителю керувати колективною думкою дітей.^[17]

Сучасне життя досить складно уявити без використання комп’ютерної техніки. Наш час – це епоха постійних змін у технологіях, зокрема в освітніх, а використання персонального комп’ютера є стрижнем інформаційних технологій навчання.

За своїми функціональними можливостями комп’ютер уже сьогодні може стати практично ідеальним засобом навчання і підвищення пізнавальної активності школярів на уроках.

Комп’ютеризація навчання, зокрема такої специфічної науки, як історія, потребує наявності спеціально організованої комп’ютерної навчальної програми що містить такі особливі форми подання матеріалу, як історичний відео-, аудіофрагмент, історичний документ, історичне моделювання тощо.

Більшість учених, які досліджували проблему використання комп’ютера у процесі проведення навчальних занять з історії (Є. Машбіц, А. Соловов, А. Шевченко та ін.), визначили, що група навчальних комп’ютерних програм, яка охоплює тему навчального курсу, розділ чи увесь курс, може називатися електронним підручником.

Прикладом сучасного електронного підручника з історії є продукція фірм „Дієз-продукт” („Всесвітня історія. 11 клас”; „Історія України. 11клас”; „Історія України, 9 клас”), АВТ (Всесвітня історія.10 клас.) та ін., рекомендовані Міністерством освіти і науки України.

Відповідно до змісту навчального матеріалу, педагогічний програмний засіб містить текст стандартного підручника, біографічний матеріал, таблиці, хронологію, низку ілюстрацій, словник термінів і понять, ілюстровані портретами персоналії провідних історичних діячів, а також відео фрагменти, документи, карти. До кожної теми складене інтерактивне тематичне тестування.

Використання педагогічного програмного засобу в комплекті з традиційним підручником сприяє наступному:

– забезпечує особистісно орієнтований та диференційований підхід у навчанні;

– забезпечує реалізацію інтерактивного підходу (постійне спілкування з комп’ютером, постановка запитань, які цікавлять учня та отримання відповідей на них);

– підвищує пізнавальну активність учнів за рахунок різноманітної відео- та аудіо інформації;

– здійснює контроль завдяки тестуванню і системи запитань для самоконтролю.

Завдяки новим, порівняно з „паперовим” підручником, засобам подачі й перевірки засвоєного матеріалу (відео, зокрема, кадри кінохроніки, посилання на Інтернет, інтерактивні тести тощо) здійснюються з учнями захоплюючі подорожі сторінками вітчизняної історії. Система посилань на персоналії, словники, карти, документи, відео- та фотоматеріали дає змогу звертатись до них у безпосередній прив’язці до тексту підручника. Тестові завдання допомагають грунтовніше, якісніше засвоїти матеріал, стають міцним підґрунтям для підготовки до зовнішнього тестування.

У курсі вивчення історії важливо зберегти проблемні уроки з елементами дискусії. Загалом, усі прийоми, які успішно розроблені в нашій дидактиці, не повинні бути відкинуті й забуті, а якісно поліпшені та ефективніше використані з метою підвищення пізнавальної активності учнів на уроках історії. Одним із засобів цього процесу якраз і є впровадження сучасних комп’ютерних технологій на уроці.

Таким чином, історичне мислення учнів можна ефективно розвивати за допомогою підручників з історії, використовуючи як текстові, так і позатекстові компоненти; посібників, дидактичних матеріалів, які містять розвивальні завдання; хрестоматій до курсів історії, у яких є історичні документи і матеріали; умовно-графічної наочності (таблиць, схем, діаграм, графіків тощо), використанням активних форм і методів навчальної роботи (уроків-семінарів, уроків-диспутів, нестандартних уроків з елементами гри, інтерактивних форм навчання) та застосовуючи інформаційно-комунікативні технології, які володіють великим потенціалом у розвивальному навчанні історії, оскільки комп’ютери дозволяють успішно використовувати у навчанні завдання на моделювання різних ситуацій, на пошук і усунення деяких проблем, коли є велике число варіативних способів вирішення, сприяють виробленню вміння складати логічні схеми, розкривати причинно-наслідкові зв’язки, закономірності подій і явищ громадського життя тощо.

 

 

 

 

 

 

Пізнавальна сфера у системі дистанційного навчання.

 

Основою навчально-пізнавальної діяльності є психологічні процеси особистості. Тому в ході дистанційного навчання їх необхідно дотримуватися з урахуванням при цьому специфіки дистанційного навчання.

Будь-яка нова форма навчання, у тому числі дистанційна, вимагає створення психологічної бази, без якої не можна говорити про якість навчального процесу. Потрібно звернути особливу увагу на необхідність детального планування навчальної діяльності, її організації, чіткої постановки цілей та завдань навчання. Учні  мають розуміти призначення запропонованих курсів. Автор зазначає, що ефективність навчальної діяльності учнів значною мірою залежить від змісту матеріалу, який визначає структуру і рівень їх пізнавальних інтересів - загальних чи спеціальних.

Розробка навчально-методичних матеріалів для дистанційного навчання потребує врахування психологічних закономірностей сприймання, пам'яті, мислення, уваги, а також вікових особливостей учнів. Це пояснюється тим, що пізнавальні процеси учнів безпосередньо впливають на засвоєння навчального матеріалу. Існує низка незалежних від особистісних характеристик особливостей, які слід враховувати при розробці навчально-методичних матеріалів, зокрема такі:

•         органи чуття людини обмежені у своїй можливості реагувати на інформаційні сигнали, відтак сприймають лише дозовану кількість повідомлень із навколишнього середовища; і якщо повідомлень багато, то мозок зазнає інформаційного перенасичення (перенавантаження);
•         людина сприймає світ залежно від того, що вона очікує сприйняти, через те її свідомість більшою мірою реагує на нове і несподіване;
•         "ефект технічного перенасичення" полягає в тому, що людина не спроможна без варіювання виконувати одноманітні завдання протягом навіть нетривалого часу, тому іноді непомітно для себе вона змінює задачу, яку розв'язує.

Урахування окреслених вище особливостей сприяє підвищенню рівня сприйняття інформації і засвоєння навчального матеріалу тими, хто навчається у системі дистанційної освіти.

Зворотний зв'язок між учнем і викладачем у системі дистанційного навчання є абсолютним її атрибутом. Цей зв'язок повинен забезпечувати учню психологічний комфорт у процесі навчання. Суть механізму зворотного зв'язку полягає в тому, що в міжособистому спілкуванні процес обміну інформацією ніби подвоюється і, окрім змістового навантаження, несе в собі від реципієнта до комунікатора відомості про те, як реципієнт сприймає і оцінює поведінку комунікатора. Адекватність сприйняття інформації залежить від багатьох причин, найважливішою з яких є наявність або відсутність у процесі діалогу комунікативних бар'єрів. Комунікативний бар'єр - це психологічна перешкода на шляху адекватної передачі інформації між партнерами зі спілкування. Якщо такий бар'єр виникає, то інформація спотворюється або змінюється її зміст.

Існують різні психологічні бар'єри спілкування:

•         семантичний бар'єр пов'язаний із вживанням різних значень того самого поняття учасниками процесу спілкування;
•         стилістичний бар'єр виникає при невідповідності стилів мовлення комунікатора і реципієнта;
•         логічний бар'єр з'являється тоді, коли логіка міркування, запропонована комунікатором, дуже складна.

Комунікативний бар'єр може перерости і в бар'єр відносин. Це суто психологічний феномен, який виникає в процесі спілкування комунікатора і реципієнта, коли почуття недовіри та ворожості до комунікатора поширюється і на пропоновану ним інформацію.

Важливо враховувати те, що будь-яка інформація, яка надходить до реципієнта, справляє певний вплив на його поведінку, мислення, настановлення. І в окремих випадках комунікативний бар'єр виступає психологічним захистом від психологічного впливу іншої людини, що виникає в процесі обміну інформацією між учасниками спілкування. Таким чином, особистісні характеристики викладачів у системі дистанційної освіти мають важливе значення для забезпечення відповідного, психологічного комфорту тим, хто навчається.

Психологи акцентують увагу на здатності учня самостійно працювати з інформацією. Відомо, що самостійна робота в системі дистанційної освіти є основним елементом навчальної діяльності.

Виділяють такі рівні готовності  учня до самостійної роботи:

•         високий, коли переважає пізнавальний, професійний мотив;
•         проміжний, коли є різні мотиви, актуалізовані різними проблемами;
•         низький, коли переважає зовнішній мотив: необхідність здати залік або іспит.

Провідними мотивами самостійної діяльності можуть виступати навчально-пізнавальні та професійні мотиви. Конкретними стимулами можуть бути інтереси, відповідальність, страх відрахування тощо. Різні за змістом мотиви по-різному впливають на якість навчальної діяльності.

Здійсненню самостійної діяльності можуть заважати такі психологічні проблеми, як відсутність досвіду самостійної роботи, недостатня вольова саморегуляція, вплив групових настановлень тощо.^[18]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Отже,  ми  розглянули  деякі  засоби  і  прийоми  розвитку  пізнавальної  сфери  учнів  на  уроках  історії.  Це  традиційні  і  нетрадиційні  засоби.  Серед  них – ігри,  картинні  описи,  кросворди  і  вікторини,  робота  з  історичними  джерелами,  складання  простого  і  складного  планів,  робота  з  хронологією  і  інші.

Використання  вчителем  їх  у  навчальному  процесі  допоможе  більш  кращому  засвоєнню  учнями  знань  виховає  в  них  любов  до  історії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної  літератури.

 

1.       Власов В.  Методика  проведення  дидактичних  ігор  на  уроках  пропедевтичного  курсу  “Вступ  до      історії  України.  5  клас”.  //  Історія  в  школах  України.  2002.  № 2.  ст. 27 – 30.
2.       Бабанов К. О. Організація особистісно орієнтованого навчання. Порадник молодого вчителя історії. – Х.: група «Основа», 2008. – 159с.
3.       Барановська О. В. Інформаційні методи навчання учнів. Київ: Знання, 1999. 35 с.
4.       Баханов  К.  Лабораторно – практичні  роботи  з  історії  в  середній  школі.  //  Український  історичний  журнал.  № 4.  1991.  ст. 86.
5.       Баханов  К.  У  пошуках  інноваційних  технологій  викладання  історії.  //  Історія  в  школах  України.  № 1.  1996.  ст. 21 – 24.
6.       Гончаренко С.  Український  педагогічний  словник. – К.:  Либідь, 1997. – ст. 20 – 21
7.       Десятов Д. Використання інтерактивних технологій на уроці історії      // Історія в школі №2 – 2008 ст.43
8.       Задорожна  Л.  Історичні  документи,  як  основа  побудови  пізнавальних  завдань.  //  Історія  в  школах  України.  2002.  №2.  ст. 35.
9.       Кобаль В.І. Методика розвитку пізнавальних інтересів учнів при вивченні історії України засобами краєзнавства : Монографія. – Мукачево : , 2014 . – 229 с.
10. Костюк Г.  Навчально – виховний  процес  і  психічний  розвиток  особистості. – К.:  Радянська  школа,  1989.
11. Методика навчання історії в школі / О.І. Пометун, Г.О. Фрейман. - К.: Генеза, 2006. - 328 с
12. Михальчук  Н. О.  Мислення  учнів  під  час  навчальних  дискусій        // Директор  школи. 1999. №23 (71). ст.  12.
13. Осадчук Р. Теоретичні основи діагностики навченості та прак­тичні можливості діагностування // Історія в школі. - 2002. - № 8. - С. 6-7.
14. Олена Малінко "Дистанційна освіта: організаційна структура, психолого-педагогічні основи, фінансування і управління." //Дир. школи, ліцею, гімназії.- 2002. - №6. - С. 38 - 45)
15. Островський В.В. Методи активізації учнів // Історія та правознавство №2 – 2004.
16. Пометун О. І., Сущенко І. М. Основи критичного мислення: методичний посібник для вчителів. ДНІПРО : ЛІРА, 2016. 156 с.
17.   Стефанюк Галина Василівна «Навчально-методичний посібник «Розвиток історичного та логічного мислення на уроках історії»» . ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» 2018. 62с.
18. Турянська О.   Методи  особистісно – орієнтованого  навчання  в  школі  //  Історія  в  школах  України.  2002. №     ст. 28 – 31. 
19. Хейлик  Л.  Організація  словникової  роботи  на  уроках  історії                  //  Історія  в  школах  України.  1998.  № 3.  ст.  43 – 44.
20. Юрченко. В.  “Використання  дидактичних  матеріалів  з  історії  України  як  умова  розвивального  навчання”.  (Сучасна  психологія  в  ціннісному  вимірі ).  Матеріали  третіх  Костюківських  читань.  Т. 3.  1993.

 

 

  

              

 

 

 

^[1] Костюк Г.  Навчально – виховний  процес  і  психічний  розвиток  особистості. – К.:  Радянська  школа,  1989.

 

^[2]  Гончаренко С.  Український  педагогічний  словник. – К.:  Либідь, 1997. – ст. 20 - 21

^[3] Барановська О. В. Інформаційні методи навчання учнів. Київ: Знання, 1999.  ст.4

^[4] Пометун О. І., Сущенко І. М. Основи критичного мислення: методичний посібник для вчителів. ДНІПРО : ЛІРА, 2016. 156 с.

^[5] Михальчук  Н. О.  Мислення  учнів  під  час  навчальних  дискусій  //  Директор  школи. 1999. №23 (71). 

ст. 12.

 

^[7] Власов В. Історія України: 7 кл. - К.: Генеза, 2004. - С 167-168.

^[8]  Методика навчання історії в школі / О.І. Пометун, Г.О. Фрейман. - К.: Генеза, 2006. - 328 с

^[9] Хейлик  Л.  Організація  словникової  роботи  на  уроках  історії  //  Історія  в  школах  України.  1998.  № 3.

 

^[10] Турянська О.   Методи  особистісно – орієнтованого  навчання  в  школі  //  Історія  в  школах  України.  2002. №       ст. 28 – 31.   

 

^[11] Юрченко. В.  “Використання  дидактичних  матеріалів  з  історії  України  як  умова  розвивального  навчання”.  (Сучасна  психологія  в  ціннісному  вимірі ).  Матеріали  третіх  Костюківських  читань.  Т. 3.  1993.   

^[12] Задорожна  Л.  Історичні  документи,  як  основа  побудови  пізнавальних  завдань.  // Історія  в  школах  України.  2002.  №2.  ст. 35.

^[13] Власов В.  Методика  проведення  дидактичних  ігор  на  уроках  пропедевтичного  курсу  “Вступ  до  історії  України.  5  клас”.  //  Історія  в  школах  України.  2002.  № 2.  ст. 27 – 30.

^[14] Баханов  К.  У  пошуках  інноваційних  технологій  викладання  історії.  //  Історія  в  школах  України.  № 1.  1996.  ст. 21 – 24.

^[15] Баханов  К.  Лабораторно – практичні  роботи  з  історії  в  середній  школі.  //  Український  історичний  журнал.  № 4.  1991.  ст. 86.

^[16] Десятов Д. Використання інтерактивних технологій на уроці історії//Історія в школі №2 – 2008 ст.43

 

^[17] Островський В.В. Методи активізації учнів // Історія та правознавство №2 – 2004

 

^[18] Олена Малінко "Дистанційна освіта: організаційна структура, психолого-педагогічні основи, фінансування і управління." //Дир. школи, ліцею, гімназії.- 2002. - №6. - С. 38 - 45)