Розвиток поняття нервово-психічної стійкості у психологічній теорії.

Не будучи клінічним діагнозом, нервово-психічна нестійкість може при певних умовах посилюватися аж до розвитку психосоматичного і психічного захворювання (при несприятливих впливах професійного середовища, хвороби, гострому і хронічному стресі, соціальної ізоляції в колективі і т. д.), або зменшуватися (при раціональному розподіл по військовим посадам з урахуванням особистісних якостей і їх "сильних" сторін, інтересів, мотивації, схильностей; сприятливих умов середовища; своєчасному та адекватному проведенні психокорекційних заходів і т. д.). Зазначена особливість позначається як "динамічний компонент" і характеризує коливання дихотомічної системи нервово-психічної нестійкості в ту чи іншу сторону. Однак ці коливання у конкретного суб'єкта виявляються тільки в певних межах. Для кожного індивіда характерні специфічні, типові тільки для нього типи реагування на несприятливі умови професійної (в тому числі і соціальної) середовища, захисні і резервні можливості організму [2].

Вони визначаються біологічно обумовленим компонентом особистості, позначаються як "стабільний компонент" (або "ядро" особистості). Передбачається, що в основі стабільного компонента лежать основні первинні (сила, лабільність, рухливість, динамічність) і вторинні властивості (баланси властивостей щодо процесів збудження і гальмування) нервової системи". Невідповідність їх, а також "динамічного компонента" вимогам, що пред'являються індивіду характером професійної діяльності, що посилюється в умовах несприятливого впливу середовища, здатне привести до виснаження адаптаційних можливостей організму, наростанню НПН [2].

Як зазначає Т. Н. Берг, прояв НПН в чому схожі з діагностичними критеріями прикордонних розладів особистості:

- імпульсивністю та непередбачуваністю дій;

- нестабільністю у взаєминах з людьми;

- нападами невиправданого, неконтрольованого гніву;

- порушеннями самопредставления (заниженої або завищеною самооцінкою);

- афективної нестабільністю, коливаннями настрою;

- непереносимістю самотності, неможливістю бути одному;

- хронічним почуттям порожнечі, нудьги;

- схильністю до самоушкодження, суїцидальними спроби [2].

Зриви адаптаційних механізмів, незалежно від характеру впливів, припускають зовнішнє відображення у вигляді неоптимального реагування, який проявляється у відсутності соціальної прийнятності результату діяльності (відмова від діяльності взагалі, імітація її, висока аварійність, непродуктивність і т. д .), короткочасної або стійкої втрати [2].

Студентський вік – це складний етап у житті людини. Цей період характеризується можливою появою кризових моментів і потребує певної адаптації. У студентському віці формуються професійні інтереси, цінності, навички. Особистість студента розвивається протягом навчання. Але при цьому відбувається формування і особистісних якостей як узагалі, так і певних якостей, що є властивими й важливими саме для певної фахової спрямованості. Надзвичайно актуальним сьогодні є дослідження психологічного здоров’я студентів, що зумовлено наявністю потужних стресогенних чинників у студентському середовищі, таких як ситуації екзаменів, періоди соціальної адаптації, необхідність особистісного самовизначення в майбутньому професійному середовищі тощо. Майже в усіх країнах студенти виокремлюються як група підвищеного ризику, тому що вони значно частіше, ніж молоді люди інших соціальних груп того ж віку, страждають різноманітними психосоматичними і нервово-психічними захворюваннями. Однією з основних причин підвищеної захворюваності студентів є різноманітні стресові ситуації, пов’язані з труднощами пристосування молодих людей до студентського життя і екзаменаційних іспитів [3].

С.Є. Квасов зі співавторами, досліджуючи чинники способу життя і здоров’я студентів, показали, що рівень їх соціально-психологічної адаптації до умов ЗВО суттєво залежить від взаємовідносин, що складаються в колективі, порушення яких спричиняє постійне психоемоційне напруження. Конфлікт як прояв комунікативної взаємодії являє собою зіткнення протилежно спрямованих і несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремої людини (внутрішньоособистісний конфлікт), у міжособистісних відносинах індивідів або груп людей (міжособистісний і міжгруповий конфлікти), пов’язане з гострими і дуже сильними емоційними переживаннями. У багатьох випадках конфлікт є чинником розвитку гострого або хронічного емоційного стресу [4].

В даний час критерії нервово-психічної стійкості розглядаються з позиції клінічної нормології, основи якої були закладені в минулому столітті видатними дослідниками - австрійським лікарем і математиком Гансом Кетле і англійським психіатром і психологом Френсісом Гальтоном. Запропонований ними популяційний підхід, заснований на законах математичної статистики, і зокрема нормального розподілу, дозволяє віднести будь-якого індивіда до однієї з категорій в координатах:'' норма - прикордонний стан - патологія'' [1].

СПИСOК ВИКOРИСТAНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Арустaмoвa, Э. A. Безoпaснoсть жизнедеятельнoсти: Учебник. / за ред. Э. A. Aрустaмoвa. Київ: Центр учбoвoї лiтерaтури, 2009. 476 с.
2. Дроздова Т.М. Когнітивно-поведінкова терапія панічного розладу: практичний посібник. Київ, 2020. 176с.
3. Пилипенко К. В. Емоційна стійкість, адаптивність і комунікативні здібності майбутнього педагога як важливі складники його професіограми. Кривий Ріг, 2019 р. 101 с.
4. Ефективні технології розвитку та відновлення стресостійкості/життєстійкості у дітей та дорослих: методичний посібник для практичних психологів, соціальних педагогів. Чернівці, 2018.