Розвиток творчих здібностей дітей з особливими освітніми потребами

Комунальній заклад загальної середньої освіти

Княгининівського ліцею № 34 Луцької міської ради

Розвиток творчих здібностей дітей з

особливими освітніми потребами

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготував асистент

Навроцька Л. Т.

 

 

 

Луцьк – 2023

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Творчі здібності дітей з особливими освітніми потребами

РОЗДІЛ 2. Використання ефективних та раціональних методів для розвитку творчих здібностей дітей з особливими потребами …………8

1.           Рекомендації вчителю…………………………………..…………10
2.                     Поради педагогам при роботі з дітьми з особливими потребами…………………………………………………………………….11
3.           Гімнастика для очей……………………………………………….12
4.           Інклюзивна освіта як модель соціального устрію………………13
5.           Переваги інклюзивної освіти…………………...………………...15

РОЗДІЛ 3. Діти з особливими освітніми потребами..………………..18

3.1. Формування творчої особистості школяра з особливими освітніми потребами……………………………………….………………………...…18

2.           «Розвиток творчих здібностей дітей шляхом використання казок і сендплея»…………………………………………………………….21
3.           Переваги інклюзивного нвчання у навчально-виховному процесі школи……………………………………………..…………………22

Література………………………………………...…………………………23

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Розвиток творчих здібностей школярів набуло в даний час велике соціальне значення. Суспільству потрібні не просто грамотні працівники-виконавці, а фахівці, які виконують роботу швидко, якісно, ​​красиво, творчо.

Доведено, діти з особливими освітніми потребами розвиваються по тим же самим закономірностям, що і їх нормальні однолітки. Це відноситься як до закономірностей пізнавальної діяльності, так і до розвитку дитини в цілому.

Реформування шкільної освіти потребує розв’язання безлічі проблем, серед яких виняткове місце належить проблемі формування творчої особистості.

Проблемі розвитку людських здібностей завжди надавали величезного значення. Проте в минулому у людей не з’являлося виняткової потреби у розвитку творчості. Таланти виникали самі собою, стихійно породжували унікальні твори літератури та мистецтва, робили наукові відкриття, винаходи, які забезпечували задоволення потреб культури суспільства, яка розвивалася.

На сьогоднішній день ситуація зовсім інакша. Науково-технічний прогрес сприяє урізноманітненню та ускладненню життя. Воно потребує від особистості не стандартних, звичних для всіх дій, а рухливості, гнучкого мислення, швидкого пристосування до нових умов, творчого підходу до розв’язання різноманітних проблем.

Якщо звернути увагу на той факт, що практично в кожній професії частка розумової праці збільшується, а вся значна частина виконавчої діяльності відводиться машинам, то безсумнівно творчі здібності особистості потрібно признати частиною її інтелекту а завдання розвитку – одним з першорядних завдань у вихованні сучасної особистості. Всі культурні цінності, що накопичило суспільство – це результат творчої діяльності людей, а від творчого потенціалу підростаючого покоління буде залежати майбутнє людського суспільства. Зміст, який закладений в поняття творчі здібності, визначає особливості аналізу проблем їх розвитку.

Нерідко у щоденній свідомості творчі здібності прирівнюють зі здібностями до різноманітних видів художньої діяльності, складання віршів, написання музики тощо. Проте творчі здібності цим не обмежуються. Це поняття пов’язане з поняттям “творчість”, “творча діяльність”. Під творчою діяльністю ми підрозуміваємо таку діяльність особистості, результатом якої є створення чогось нового – предмету навколишнього світу чи побудови мислення, яке забезпечує нові знання про світ, чи переживання, які відображають нове ставлення до дійсності [4, c. 11].

Творчі здібності визначають як індивідуальні особливості, якості особистості, які впливають на її успішність під час виконання різноманітної творчої діяльності. Саме тому частка творчості може бути присутньою у будь-якій людській діяльності. У всьому розвиненому світі наявний дуже великий інтерес до проблеми розкриття механізмів творчості. Становленняцілісної, гармонійно і творчо розвиненої особистості не є можливим без виховання естетично освічених людей, які розуміють і цінують мистецтво, без виявлення у дітей творчого початку.

На сьогоднішній день Україна знаходиться на шлях установлення, тому і вимагає освічених громадян, творчих особистостей, які спроможні знайти креативний підхід для вирішення різноманітних проблем. Саме тому навчальні заклади всіх рівнів ставлять перед собою дуже важливе завдання: сприяти тому, щоб кожна дитина в майбутньому стала не просто пасивним членом суспільства, а інтелектуальною, ініціативною, творчою, суспільно корисною особистістю. Базовий компонент шкільної освіти, а саме зміст освітньої лінії “Дитина у світі культури” передбачає формування в дітей почуття краси в різних її проявах, ціннісного ставлення до змісту предметного світу та світу мистецтва, розвиток творчих здібностей, утвердження емоційно-ціннісного ставлення до практичної та духовної діяльності людини, розвиток потреби в реалізації власних творчих здібностей [1, с. 6]. Природа виникнення та розвитку дитячої творчості вже протягом декількох десятиліть є предметом досліджень багатьох учених.

Наукою доведено, що саме  шкільний вік – сенситивний період розвитку творчості. Творчість є однією з найзмістовніших форм психічної активності, яку розглядають як універсальну здібність, що може забезпечити успішність багатоманітної діяльності молодших школярів. Творча дитина, творча особистість є результатом всього способу життя дитини з ООП, результатом спілкування та взаємної діяльності з дорослими, наслідок його особистої активності та творчих дій. Саме тому одним із першорядних напрямів діяльності шкільного навчального закладу є створення єдиної скоординованої системи з виявлення, розвитку, сприяння та стимулювання творчо обдарованих дітей. Проблемою творчих здібностей дітей займалися вчені Л. Виготський, І. Лернер, С. Сисоєва, Б. Теплов, які стверджували, що майже кожну дитину можна навчити творчості, виховуючи у неї інтерес дознань. Якщо творче мислення поєднати з високим рівнем творчої уяви, розумовими здібностями, розвинутою пам’ятю, точністю рухів, то саме цей перелік і буде складати структуру загальних здібностей, які сприяють розвиткові спеціальних, творчих здібностей. Таким чином, у всіх дітей із нормальним розумовим розвитком можна сформувати риси творчої особистості. Б. Теплов [6, c. 22] назвав творчу здібність здатністю до самовираження.

Це природна здібність, яку можна розвивати. Творчість розвиває нахили дитини до свободи і відкриттів, до пригод і оригінального вираження. Л. Горюнова зазначає, що творчість–це вища форма активності і самостійності в діяльності людини, яка включає елемент нового, передбачає оригінальну і високопродуктивну діяльність, здатність до вирішення проблемних ситуацій, продуктивну уявуу поєднанні з критичним відношенням до досягнутих результатів[3]. Видатний педагог В. Сухомлинський підкреслював: “Не можна позбавляти дітей радісного духовного життя. Воно повноцінне лише тоді, коли дитина живе в світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Безцього вона засушена квітка”. Він наголошував,колидитинаповторює те,що було вже створено іншими людьми, якщо це діяння – плід її власних розумових зусиль – вона творець, її розумова діяльність – творчість [5, c.87]. Творчість дітей визначається не в об’єктивноновомукінцевомупродукті, а в самостійному створенні дитиною системи власних взаємовідносин зі світом, у перетворенні навколишнього середовища і себе вцьому середовищі [2, c. 19]. Діти від природи є допитливим і сповнені бажанням вчитися. Для розвитку творчих здібностей кожної дитини потрібне правильне керівництво з боку вихователя. З цією метою вихователь повинен на кожному занятті використовувати творчі завдання. Вони повинні складати систему, яка буде здатна сформувати і розвинути всю різноманітність інтелектуальної та творчої діяльності дітей. Творчі здібності сприяють швидкому оволодінню знаннями та уміннями, їх засвоєнню й ефективному застосуванню на практиці. З цього слідує, що для розвитку творчих здібностей важливу роль відіграє розвиток психічних процесів таких як, пам’ять, увага, уява, швидка реакція, асоціативність, абстрактність мислення.

За даними психологів саме ці якості є основою для розвитку творчих здібностей шкільників. Специфічність творчості дітей з ООП заключається в тому,щовоназ’являється у співдружності з творчістю дорослих, і вона має бути мотивована. Психологи розглядають гру, як генетичну основу художньої творчості, в процесі якої природно утворюються ситуації, які збуджують творчу активність. В наслідок того, що будь-яка творчість дитини пов’язана з емоційним відгуком на явища життя – вона найбільше кориcна на початковому етапі навчання, коли закладаються основи відношення до мистецтва.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТВОРЧІ ЗДІБНОСТІ ДІТЕЙ З

ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

 

В нових умовах суспільного розвитку нашої держави висувають нові вимоги до особистості, що формується саме зараз і складатиме основу майбутньої української нації. Це має бути людина вільна, творча, працелюбна, здатна до самонавчання і самовдосконалення.

Вчасно помітити творчу дитину, розвинути її, створити умови для якомога повнішої реалізації її інтелектуального і творчого потенціалу завжди буває непросто.

Значна кількість дітей зі слабким зором наразі навчається в масових школах у тих самих класах, що і школярі, які бачать нормально. Такі діти загалом здійснюють ті самі розумові операції, що й діти які бачать нормально. Водночас слід зазначити, що в разі розладів зору дітей більш уповільнено, фрагментарно, іноді багато ступінчасто протікає аналізуючи сприйняття. Це утруднює розвиток образного мислення. У разі розладів зору не вловлюється багато світлових і просторових ознак подібності й відмінностей. Розумові операції порівняння нерідко здійснюються ними за обмеженою кількістю ознак, що іноді утруднює узагальнення. Найбільші труднощі таких школярів виникають під час оцінювання просторових зв’язків і відносин між предметами. Тому в процесі навчання варто звертати увагу на формування просторових уявлень мовлення й креативного мислення учнів.

Формування творчості в учнів з особливими потребами слід поєднувати з планомірним подоланням властивим їх недоліків трудової діяльності. Наступний прийом – аналіз дитячих робіт. Педагог має переглядати їх декілька разів на рік, адже за учнівськими виробами можна з’ясувати:

•        існування систематичності, послідовності їхніх дій на заняттях;
• рівень психічного й інтелектуального розвитку школярів;
• навчальні досягнення або їх брак.

Правильно організована трудова діяльність дає можливість учням досягти такого рівня психологічної, практичної, соціальної і творчої підготовки, який допомагає їм стати на шлях самостійного життя і праці, виховуючи звички, приносити користь собі і іншим.

Формують творчі здібності  й під час виконання навчально-практичних трудових  завдань, тому що основою творчої діяльності є пізнавальна діяльність на рівнях уяви, мислення, фантазії, мови й мовлення.

Щоб учень правильно, творчо виконував завдання, учитель має допомагати йому. Під час вивчення складніших прийомів виконання технологічних операцій  рівень самостійності учня зростатиме, тому допомогу вчителя слід зменшувати. Вона полягатиме в тому, щоб спонукати учнів до вибору раціональних прийомів і способу дій, порівняння виробу зі зразком, відшукування помилок, виправлення їх.

Практична діяльність учнів з особливими потребами є вирішальним фактором їхнього творчого розвитку й саме їй належить провідна роль у розвитку творчості учнів, так як вона включає і пізнавальні компоненти.

Розвиток творчих здібностей потребує також і впровадження нових дидактично-методичних засобів, що допомагають моделювати навчально-виховний процес, виходячи із поставленої мети. Тому доцільно організовувати роботу за такими напрямами:

•        створення позитивної атмосфери на уроці;
•        оптимізація пам’яті, мислення, уваги, творчості;
•        індивідуалізація та диференціація процесу навчання.

Багато уваги слід приділяти формуванню мотиваційної сфери учнів, систематично закріплювати позитивні навички і звички шляхом пояснень, нагадувань, вправ, спонукаючи дитину до дії, де учень користується своїми мотивами, наприклад: я роблю це тому, що воно знадобиться мені в подальшому житті. Означене, на наш погляд, полегшує дитині розуміння того, що від неї вимагають.

Найважливішим принципом навчання є свідоме засвоєння дітьми вмінь і навичок. Так, на уроках закріплення знань у практичній діяльності слід допомогти дітям проявити свою креативність під час плетіння гачком. Узагальнюючи результати можна зробити висновок, що під час навчання учні отримують за програмою з предмета необхідну теоретичну і практичну підготовку за допомогою ефективних і раціональних методів навчання, серед яких можна виділити:

•        застосування індивідуального й диференційного підходу;
•        використання міжпредметних зв’язків, організацію колективної діяльності учнів;
•        концентрацію уваги учнів на засвоєнні важливих понять;
•        застосування інтерактивних технологій;
•        удосконалення навичок самостійної роботи.

Для цього практикуємо виконання учнями творчих робіт, використовуємо тестовий контроль, роботу з інструкційними картками, виготовляємо наочні посібники тощо.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ВИКОРИСТАННЯ ЕФЕКТИВНИХ ТА

РАЦІОНАЛЬНИХ МЕТОДІВ ДЛЯ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

 

Ефективні й раціональні методи навчання, застосування диференційної допомоги учням із різним рівнем підготовки, концентрація уваги школярів на засвоєнні важливих наукових понять, зв'язок з місту уроку з життям, практикою та особистим життєвим досвідом учня, використання міжпредметних зв’язків, поєднання групових та індивідуальних форм роботи, організація колективної діяльності учнів, виховання  професійної гідності й індивідуальності – усе це спрацьовує на результат.

Результатом творчості на уроках трудового навчання є вміння зрозуміти та вербалізувати, тобто словесно відтворити своє бачення.

Наприклад, під час плетіння гачком намагаємось навчити дітей творчо підходити до розв’язування конструкторсько-технологічних задач, які постають перед ними в процесі праці, проходячи всі основні етапи діяльності, слідкуємо, що кожна дитина знала за якими етапами і у якій послідовності слід розв’язувати поставлене перед нею трудове завдання і в чому саме полягають ці етапи, а також уміла їх здійснювати.

Яке б трудове завдання не окреслювалось, яку б розумову задачу не пропонували, дитина завжди має підійти до неї із творчістю, тобто проаналізувати умови завдання, спланувати, організувати його виконання, практично здійснити всі передбачені для виконання дії, проконтролювати процес і результат.

Так у процесі розвитку творчості у дітей важливе значення має навчання учнів аналізу об’єкта праці, його властивостей, вимог до виготовлення, зразків виробу, його зображень, ескізів, шаблонів, предметно-інструкційних карток, матеріалів, способів виготовлення, знарядь праці, наявних умов організації праці.

На заняттях ставимо дитину в умови необхідності постійно вербалізувати власну діяльність. Спочатку домагаємось, щоб учні розповідали проте що вони здійснили й у практичному, і в розумовому плані, які етапи діяльності виконали, у чому вони полягали, у якій послідовності ці етапи виконували, як вони виготовляли виріб. Після цього дитині необхідно проговорити все те, що вона робить у процесі виконання завдань. Лише після того, як дитина навчиться звітувати про виконану і поточну діяльність, запропонувати щоб учні висловилися про плани своєї роботи, до якої підходили творчо. У цілому звичка до вербального звіту допомагає сформувати вміння планувати свою діяльність як найскладнішу форму її словесної регуляції та сприятиме розвитку творчого мислення учнів. Протягом багатьох занять навчаємо учнів творчо звітувати про діяльність.  Для цього спочатку показуємо як необхідно робити звіт. Далі ставимо запитання, за якими учні в розгорнутій і послідовній формі відтворюють процес виконаної роботи, тобто навчаються творчо мислити. Окрім того, важливою умовою творчого розвитку на професійному рівні, під час уроків трудового навчання, є спеціальна робота над засвоєнням учнями термінологічного словника. Вивчаючи новий матеріал, необхідно щоб обов’язковою була словникова робота. Велика увага приділяється оцінюванню: позитивна оцінка запалює дитину, надихає її. Оцінювання проводиться в формі бесіди, обговорення, під час яких у дітей формуються навички вільного спілкування, збільшується словниковий запас, виникають нові бажання. Такий підхід вимагає визначення деяких критеріїв оцінювання творчої діяльності учнів.

4.        Самостійність – це вміння учня на основі особистого досвіду планувати власну діяльність, проводити її в тісному зв’язку з життям, правильно ставитися до праці.
5.        Винахідливість – це показник якості виробу. Добре засвоєні учнем на уроках навички та вміння дозволяють йому використовувати раціональні прийоми і способи дій під час роботи над виробом.
6.        Виразність також є одним із критеріїв оцінювання творчості. Через виріб учень передає свій настрій.

Працюючи з дітьми з особливими потребами, прослідковуємо динаміку їхнього розвитку, виявляємо особливості творчої діяльності, визначаємо умови, від яких вони залежать.

Все це сприяє розвитку творчих рис характеру, допитливості, зібраності, цілеспрямованості, охайності, працьовитості. У процесі праці розвивається творча самосвідомість і спрямованість особистості. І тому плетіння гачком не може бути механічним копіюванням – це творчий процес.

Ефективність розвитку творчих здібностей у дітей з особливими потребами залежить  від багатьох найрізноманітніших умов. Не однаковий розвиток пізнавальних здібностей учнів, готовності до навчання, різні і часто несподівані, коливання їхньої працездатності, зміни в настрої, поведінці, рівні усвідомлення і засвоєння навчального матеріалу, - усе по-різному позначається на розвитку творчості в дитини й вимагає надзвичайної гнучкості щодо добору змісту навчання і педагогічних прийомів.

Тому вирішальним для корекції особистості дітей з особливими потребами є спеціальна педагогічна організація її життєдіяльності, спрямована на подолання недоліків, а розвиток творчих здібностей цілком залежить від учителя, його педагогічної майстерності та професійної компетентності.

 

2.1. Рекомендації вчителю

 

1.     Уникати швидких темпів вивчення навчального матеріалу: якщо звичайний учень сприймає і засвоює навчальний матеріал органами зору і слуху, то діти зі слабким зором можуть скористатися лише органами слуху, що часто призводить до неуспішності дитини.
2.     По можливості потрібно  заздалегідь підготувати на картці опорні схеми пояснення нової теми й на уроці запропонувати учневі працювати  за нею.
3.     Дитина з вадами зору повинна сидіти  праворуч від свого сусіда по парті, якщо вона правша, і ліворуч – якщо лівша, так дитині буде зручніше заглядати в зошит сусіда, щоб побачити те, що вона не бачить на дошці.
4.     Слід пам’ятати, що в таких школярів підвищена стомлюваність, яка призводить до зниження працездатності.
5.     Особливу увагу слід приділити гігієнічним умовам навчання, оскільки відсутність їх посилює недоліки фізичного розвитку дітей з розладами зору:  порушення постави, плоскостопість, сколіози, порушення точності, швидкості, координації рухів, просторової та часової орієнтації, що дуже характерно для дітей з проблемами зору.
6.     Потрібно пам’ятати, що недоліки й труднощі пізнавальної діяльності, зумовлені поганим зором, є вторинними відхиленнями від норми в психічному розвитку (бідність предметних і просторових уявлень, недоліки в розвитку мовлення, труднощі формування образної пам’яті, довільної уваги, образного мислення).
7.     Потрібно знати причину поганого зору (далекозорості або короткозорості) і чітко виконувати призначення й рекомендації лікарів щодо вибору парти. Багато хто з дітей, особливо підлітки, соромляться своєї вади й намагаються не вдягати окулярів. Учитель повинен ураховувати це.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Поради педагогам при роботі з

дітьми з особливими потребами

 

•        Переконайте дитину у тому, що окуляри надають її обличчю значущості і навіть прикрашають її.
•        Дитина може дивитися на віддалені об’єкти і називати їх, а може дивитися і зображувати їх у себе на аркушах для малювання.
•        Для розвитку рухливості очей корисні будь-які механічні іграшки, що рухаються, ігри з м’ячем.
•        У школі дитина має сидіти так, щоб бачити написане на дошці без напруження. Час від часу їй корисно дивитися у вікно.
•        Вчіть дітей кліпати повіками, не горбитися, частіше переводити погляд з ближнього об’єкта на віддалений і навпаки.
•        Щоб слабозора дитина гармонійно фізично і психічно розвивалася, вона має багато рухатися.
•        Пропонувати дитині безпечне місце, звідки вона могла б спостерігати за діяльністю інших.
•        Сприяти залученню дитини до групової діяльності.
•        Використовувати позитивні підкріплення (посмішка, кивок головою, дружнє поплескування по плечі).
•        Звертати увагу на зусилля дитини, а не результат.
•        Обмежити рівень шуму та візуальної стимуляції.
•        Давати чіткі вказівки.
•        Вчити дитину контролювати свої дії.
•        Робити наголос саме на процесі навчання, обирати реальні цілі.
•        Надавати  можливість діяти самостійно.
•        Застосовувати індивідуальний та диференційований підхід.
•        Заохочувати колективні види діяльності, щоб сприяти соціальному розвиткові дітей даної категорії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Гімнастика для очей

 

1.     Витягніть перед собою руку і виставте  один пальчик. Водіть пальцем по колу і слідкуйте за ним очима: спочатку в один бік, а потім в інший.
2.     Широко відкривайте очі, а потім міцно заплющіть їх (5-6 разів).
3.     Подивіться вгору, а потім опустіть очі додолу (5-6 разів).
4.     Швидко покліпайте очима.
5.     Заплющіть очі й коловими рухами вказівних пальців помасажуйте повіки.
6.     «Дерева хитаються» - підняти перед собою руки і повертати долоні вправо і вліво, спостерігаючи очима за їх рухами.
7.     Дістати пальчиком кінчика носа, весь час дивлячись на кінчик пальчик.
8.     Витягнути перед собою руку і вказівним пальчиком намалювати коло.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4. Інклюзивна освіта як модель соціального устрію

 

Термін «інклюзія» є відмінним від терміну «інтеграція» за своїм концептуальним підходом. Зокрема в документі «Міжнародні консультації з питань навчання дітей з особливими освітніми потребами» вказується на те, що інтеграція визначається як зусилля, спрямовані на введення дітей у регулярний освітній простір. Інклюзія - це політика та процес, який дає змогу всім дітям брати участь у всіх програмах. Відмінність у підходах полягає у визнанні того факту, що ми змінюємо суспільство, аби воно враховувало й пристосовувалось до індивідуальних потреб людей, а не навпаки. Поняття "інтеграції", „інклюзії" розглядаються як антонімічне щодо "сегрегації" і позначають відповідний поступ у розвитку системи одержання освіти особами з порушеннями.

Просте фізичне залучення дітей з особливими освітніми потребами до загальноосвітнього закладу не є інклюзією, це, за словами В. Лубовського «вимушена інтеграція» Досвід такого навчання засвідчив, що в разі нездатності педагогів організувати навчальний процес таким чином, щоб враховувались індивідуальні потреби кожної дитини, такі діти не брали участь у навчальному процесі і, як наслідок, знижувалась їхня мотивація до навчання та погіршувались навчальні результати.

Ураховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що інклюзія передбачає особистісно зорієнтовані методи навчання, в основі яких - індивідуальний підхід до кожної дитини з урахуванням усіх її індивідуальних особливостей - здібностей, особливостей розвитку, типів темпераменту, статі, сімейної культури тощо.

При визначенні терміна «інклюзивна освіта» були проаналізовані визначення, які містяться в головних міжнародних документах: Стандартних правилах урівняння можливостей інвалідів ООН, Декларації прав дитини ООН, Саламанкській декларації та програмі дій з навчання осіб з особливими потребами, Міжнародних консультаціях із питань раннього навчання дітей з особливими освітніми потребами та ін..

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних освітніх потреб і різних стилів навчання дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивні освітні заклади повинні

забезпечити спектр необхідних послуг відповідно до різних освітніх потреб таких дітей.

Інклюзивне навчання передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку. Інклюзивне навчання – гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивідуальним навчальним планом, забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом.

Інклюзивна школа  –  заклад освіти, який забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат у шкільному середовищі.

Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів і персоналу школи, а й батьків, членів родин, ровесників.

Основні принципи інклюзивної школи.

*          всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;

*          школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання;

*          забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, застосування організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів і партнерських зв'язків зі своїми громадами;

*          діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь- яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання.

Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей – всі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для інших дітей, членів родин та суспільства в цілому. Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах наголос робиться в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвиткові дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до розвитку та цілеспрямованого використання нових знань і вмінь. Взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами та іншими дітьми в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають більш чуйними, готовими до взаємодопомоги.

 

5.           Переваги інклюзивної освіти

 

Навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для звичайних дітей, членів родин та суспільства в цілому. Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах наголос робиться в першу чергу на розвиткові сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвиткові дітей з особливими потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до розвитку та цілеспрямованого використання нових знань і вмінь. Взаємодія між «здоровими» дітьми і дітьми з особливими потребами в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають більш чуйними, готовими до взаємодопомоги.

Інклюзивні підходи також корисні для сім'ї. В цьому випадку родини дітей з особливими освітніми потребами можуть отримувати підтримку з боку інших батьків, вони краще розуміють, у чому розвиток їхніх дітей є типовим й у чому атиповим, а також беруть активнішу участь у процесі навчання і виховання.

Вчителі інклюзивних класів глибше розуміють індивідуальні відмінності й особливості дітей, а також ефективніше співпрацюють з батьками та іншими фахівцями (спеціалістами з лікувальної фізкультури, реабілітологами, логопедами, соціальними працівниками та ін.) Інклюзивна система освіти є також корисною із суспільної точки зору, оскільки завдяки спільному навчанню діти змалку вчаться розуміти і толерантно ставитися до людських відмінностей.

 

Загалом, результати наукових досліджень засвідчили, що учням з особливими освітніми потребами інклюзивна освіта:

–        дає змогу покращувати навчальні результати;

–       забезпечує відповідні їхній віковій категорії рольові моделі в особі однолітків;

–        створює можливості для навчання в реалістичному/природному середовищі;

–        допомагає формувати комунікативні, соціальні й академічні навички;

–        забезпечує рівний доступ до навчання;

–        дає змогу підвищувати самооцінку й відчувати себе частиною цілого;

–        розширює можливості для налагодження нових дружніх стосунків.

 

Учням з типовим розвитком інклюзивна освіта:

–        допомагає підвищувати чи підтримувати рівень успішності;

–        створює відповідне середовище для виховання поваги до відмінностей і

розмаїття;

–        розширює можливості для налагодження нових дружніх стосунків;

–        надає стимули до співпраці;

–        допомагає розвинути в собі такі риси, як творчість і винахідливість;

–        дає змогу набувати лідерських навичок;

–     забезпечує можливість навчатися на основі ширшого набору форм і методів роботи.

 

Педагогічному персоналу інклюзивна освіта:

–       допомагає налагодити співпрацю й застосовувати командний підхід до вирішення проблем і шляхи подолання труднощів;

–       забезпечує можливості для професійного розвитку;

–       допомагає усвідомити важливість розроблення програм навчання для дітей із різноманітними потребами;

–       дає змогу збагатити власну палітру методів і прийомів викладання та навчальних стратегій.

 

Адміністрації навчального закладу інклюзивна освіта:

–       допомагає виробити спільні переконання й цінності щодо інклюзії дітей з особливими освітніми потребами;

–       забезпечує можливість користуватися широким набором ресурсів і видів підтримки та обирати оптимальні їх варіанти;

–       допомагає сформувати позитивне ставлення до розмаїття, тобто усвідомити, що кожна особистість своїми унікальними рисами та здібностями сприяє збагаченню людської спільноти;

–       надає стимули, що надихають до здійснення перетворень, посилює здатність змінювати ситуацію на краще;

–       допомагає зміцнити відчуття громади.

 

Батькам інклюзивна освіта:

–       надає можливості для співпраці й активнішого залучення до життя шкільної громади;

–       забезпечує можливість вибору в їхньому прагненні забезпечити якісну освіту своїй дитині;

–       допомагає краще усвідомити розмаїття шкільної та загальної громади;

–       надає стимули й заохочує до спілкування з іншими батьками для отримання підтримки й інформації;

–       допомагає сформулювати чітку мету й створити реальне майбутнє для своєї дитини.

 

Для громади, суспільства інклюзивна освіта:

–       дає змогу зрозуміти потреби й здібності всіх учнів; забезпечує відображення школою істинного розмаїття громади; демонструє соціальну цінність рівності; сприяє утвердженню громадянських прав усіх людей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

 

Поняття "діти з особливими освітніми потребами", широко охоплює всіх учнів, чиї освітні проблеми виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з особливостями психофізичного розвитку, обдарованих дітей та дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків тощо). Загальноприйнятий термін «діти з особливими освітніми потребами» робить наголос на необхідності забезпечення додаткової підтримки в навчанні дітей, які мають певні особливості розвитку. Вочевидь, прийнятним є визначення, за яким до дітей з особливими потребами відносять дітей-інвалідів, дітей з незначними порушеннями здоров'я, соціальними проблемами та обдарованих дітей (мал. 3.1.).

 

 

3.1. Формування творчої особистості школяра з

особливими освітніми потребами

 

 Слово творчість останніми десятиліттями входить до найбільш вживаних слів фахівцями різних галузей. Так, творчість є одним із засобів підвищення емоційного тонусу особистості, закріплення комплексу емоційно-вольової регуляції, а головне – актуалізації позитивної гами переживань, яка супроводжує ефективну працю, переживання радості від зробленого, досягнутого, почуття впевненості у своїх силах, у своєму творчому потенціалі й творчих здібностях. Це є важливим напрямом у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. На думку С. Рубінштейна, творчість – діяльність людини, яка створює нові матеріальні і духовні цінності, які, в свою чергу, мають суспільну значущість.

        Безумовно, продукти творчої діяльності школярів з особливими потребами, зазвичай, не мають суспільної значущості, але вони можуть відзначатися деякими елементами новизни, що мають досить відносний характер. Проте вони є передумовою динамічності тих знань, якими володіє дитина. Як засвідчує практика, з розширенням цих знань з’являється можливість більш високого рівня прояву новизни, оригінальності. Саме тому треба вважати, що сьогодні одним із завдань інклюзивної освіти є формування творчих здібностей дітей з особливими освітніми потребами (ООП).

Характеризуючи суть творчості дітей з особливими потребами важливо враховувати різноманітні чинники, ознаки, властиві процесу творення. З погляду психології і педагогіки особливо цінним є сам процес творчої роботи, вивчення процесу підготовки до творчості, виявлення форм, методів і засобів розвитку творчості.

Пізнавальна функція реалізується завдяки відділенню предмета від образу і позначення його за допомогою слова, в результаті у дитини формується здатність складати план майбутніх дій. Утворюється ланцюжок «предмет – образ – слово».

• Читання та ілюстрування прочитаного. Цей вид діяльності допомагає уточнювати розуміння прочитаного. Наш ланцюжок працює у зворотному напрямі «слово – образ – предмет».

• Проведення рольових ігор за прочитаним. Треба зазначити, що цей вид діяльності можна проводити кількома етапами. Спочатку можна запропонувати дітям відобразити тільки послідовність дій кожного персонажу без слів, потім долучити емоції та переживання, але слова ще не вживаємо, можливі тільки вигуки. І тільки на останньому етапі можна використати слова свого персонажу (драматизація). У такий спосіб діти починають краще розуміти зв’язок між дією та емоцією, починають розрізняти відтінки емоцій. Вони отримують новий життєвий досвід у нетиповій для них ситуації.

• Вправа «Незакінчені фігури» потребує вже достатній рівень розвитку уяви. Дітям роздаються аркуші паперу з намальованими на них фігурками (колами, квадратами, трикутниками). У кожного учня набори фігурок однакові. Діти повинні за 5 – 10 хв домалювати до фігурок усе, що завгодно так, щоб вийшли предметні зображення. Кожний малюнок можна підписати зі слів дитини. Та найцікавіше – відгадувати що це, разом, групою, а потім представити свою творчість для перегляду одноклас никами. Формується шанобливе ставлення до праці кожного вихованця, розуміння різного бачення довкілля.

•  Вивчення географічної карти можна перетворити в рольову гру. Наприклад, педагог показує на карті об’єкт і називає його «Чорне море». Кожна дитина пригадує, хто або що є в Чорному морі та грає роль названого предмета. Обов’язкова умова – кожен має рухатися та вступати в контакти з іншими. Тут також не потрібно говорити, а тільки діяти.

•    Вправа «Чарівні плями». Кожна дитина отримує аркуш паперу, крапає на нього трохи фарби будь якого кольору і листок складається навпіл. Потім розгортається, і можна починати гру. Гравці по черзі говорять, які саме предметні зображення вони бачать у плямі або в окремих її частинах. Як різновид цієї гри я використовувати глянцевий папір, дзеркало та аркуш білого паперу. Послідовність роботи така: дитина крапає на глянцевий папір трохи фарби кількох кольорів (2 – 3), потім притискає його до дзеркала, фарби перемішуються і на чистому аркуші ставить 2 – 3 – 4 (скільки вийде) відбитки кольорової плями. Далі починається робота уяви, треба підібрати назву до «малюнків».

•  Складання розповіді з використанням окремих слів (3 слова) також можна спочатку обіграти як пантоміму. Дітям пропонуються слова, наприклад: дівчинка, дерево, птах; ключ, капелюх, човен; ліжко, дорога, дощ. Всі слова знайомі, логічно не зв’язані між собою. Кожен із дітей пробує зіграти міні-сценку, показавши пантомімою ці слова та дії з ними. Ми створюємо спочатку розповідь без слів. Потім її можна озвучити. Так, використовуючи гру, набагато легше розвивати зв’язне мовлення дітей зі зниженим слухом. Представлені ігри та вправи можна застосовувати   в роботі з дітьми інклюзивного класу. Так можна використовувати цей матеріал для роботи в невеликих комбінованих групах (діти з ООП та їх друзі чи однолітки, по 6 – 10 учнів). Кожна з вправ передбачає не тільки розвиток творчих здібностей, а й корекцію поведінки, емоцій, умінь. Окремо можна згадати про значення дитячого театру, де головні актори – діти. Заняття в такому театрі допоможуть дітям з ООП разом з однолітками сформувати правильну модель поведінки в сучасному світі, підвищити загальну культуру, ознайомити з дитячою літературою, музикою, образотворчим мистецтвом, правилами етикету, обрядами, традиціями.

Практика свідчить, що розвиток творчих здібностей та формування готовності до творчої діяльності в учнів є успішним за дотримання умов:

•    формування творчих здібностей на уроках;

•    на індивідуальних заняттях, факультативах, у гуртках;

•    у позашкільній роботі та завдяки постійному контакту з батьками для розробки спільної системи стимулювання творчої активності дітей.

Вивчення творчих здібностей дитини становить важливу проблему для педагогів та батьків. ”Здатність до творчості, – відзначав академік В.О. Енгельгардт, – це найвищий дар, яким нагородила природа людину на нескінченно тривалому шляху її еволюційного розвитку".

Розв’язання цього завдання передбачає, передусім, психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, а також вимагає від вчителів переосмислення свого ставлення до дитини, її потреб, прагнень і бажань.

 

2.           «Розвиток творчих здібностей дітей шляхом

використання казок і сендплея»

 

Перетворення, що відбуваються в суспільстві, породжують в освіті нові вимоги до підготовки дітей до школи. Одним з них є розвиток художньо-творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку.

Художньо-творчі здібності є одним з компонентів загальної структури особистості. Розвиток їх сприяє розвитку особистості дитини в цілому. Як стверджують видатні психологи Л. С. Виготський, Л. А. Венгер, Б. М. Теплов, Д. Б. Ельконін та ін., основою художньо-творчих здібностей є загальні здібності. Якщо дитина вміє аналізувати, порівнювати, спостерігати, розмірковувати, узагальнювати, то у неї, як правило, виявляється високий рівень інтелекту.

Відомий американський педагог С. Куломзіна зазначає, що пісочниця не тільки розвиває творчий потенціал дитини, активізує просторову уяву, образно-логічне мислення, тренує дрібну моторику руки, але ненав’язливо, поволі налаштовує дітей на осягнення моральних істин добра і зла, будує гармонійний образ світу.

В наш час батьки через надмірну зайнятість, на жаль, дозволяють дітям забагато часу проводити перед телевізором та комп’ютером, що негативно позначається на психічному та фізичному здоров’ї малюків. Це спонукає психологів та педагогів шукати нові форми роботи. Такою інновацією стала технологія сендплей – гра з піском.

Пісок – найулюбленішій матеріал для ігор і занять дітей. Перші іграшки, які батьки купують своїй дитині – це відерце, совок та формочки. Перші контакти малюків один із одним відбуваються в пісочниці. Практика показує, що пісок є чудовим засобом для розвитку та саморозвитку дітей, а гра з ним позитивно впливає на їхній емоційний стан.

Завдяки чарівним властивостям піску раптом оживають казки, дитина стає безпосереднім учасником і режисером власних творів, а потім бачить результат власної творчості.

Ігри з піском спрямовані на:

Сенсорний розвиток (розвиток сприйняття: кольору, форми, величини).
Розвиток мовлення (формування мовного висловлювання, підготовка органів мови і слуху дитини до сприйняття правильного звуку і правильної артикуляції).

Розвиток мислення, уваги, пам’яті, уяви.

Розвиток дрібної моторики.

Естетичне виховання.

Розвиток емоційної сфери.

Розвиток творчих здібностей.

Соціальний розвиток (навички спілкування).

Пісочна анімація дозволяє перетворити гру дитини в захоплюючий процес, відкрити власні можливості. Гра з піском дарує дитині незабутні хвилини польоту фантазії та уяви, розвиває дрібну моторику, посидючість, пам’ять, образне і послідовне мислення, розкриває творчий потенціал дитини.

Пісок «заземлює» негативну психічну енергію. Ігри піднімають настрій у дітей, викликають емоції радості, спонукають до діяльності. Діти стають більш впевненими й здатними долати життєві труднощі, навчаються розуміти себе й інших. У них формуються навички позитивної комунікації, розвивається тактильна чутливість і дрібна моторика рук.

Організація ігор з піском потребує створення спеціального просторового середовища.

 

 

3.           Переваги інклюзивного нвчання у

навчально-виховному процесі шшколи

 

Інклюзивне навчання — це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей" (Концепція розвитку інклюзивної освіти. Наказ МОН від 01.10.2010 № 912). З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивне навчання — це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу.

З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивна освіта – це процес, у якому школа намагається відповідати на потреби усіх учнів, вносячи необхідні зміни до навчальної програми та ресурсів, щоб забезпечити рівність можливостей. Запровадження інклюзії у сфері освіти передбачає розроблення й запровадження широкого спектру навчальних стратегій для більш гнучкого реагування на розмаїття потреб учнів. Основою концепції інклюзивної освіти є принципи, що всі діти, незважаючи на різне культурне й соціальне походження та різні рівні навчальних можливостей, повинні мати однакові можливості у навчанні в усіх типах закладів освіти.

Отже, ідеологія інклюзивної освіти спрямована на надання кожній дитині, всім відособленим і вразливим групам можливостей для результативного навчання. Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

Література

 

1.         Нормативні документи Міністерства освіти і науки України // Харків, 2005.
2.         Липа В.А. Основы коррекционной педагогики: учебное пособие. – Донецк: Лебідь, 2002.
3.         Миронова С.П. Корекційна робота як специфіка професійної діяльності педагога-дефектолога // Дефектологія. – 2004.
4.         Дичківський І.М Інноваційні педагогічні технології. – К.: Академ видав. – 2004.