Сагайдачний - воїн-оборонець

Презентаціяна тему:“Гетьман П. Сагайдачний”Москвіна Вікторія Олександрівна

Петро Сагайдачний – гетьман Запоріжської Січінародився близько 1577 р. в с. Кульчиці Самбірського району Львівської області (Україна), помер від отриманого поранення 20 квітня 1622 р. в Києві у віці 45 років. Талановитий полководець, гетьман Війська Запорізького, завдяки якому були здобуті гучні перемоги запорізьких козаків над Кримським ханством, Османською імперією і Руським царством, який захопив "половину Москви" в 1618 р. Конашевич-Сагайдачний. Петро

Подвиг Петра Сагайдачного. Петро Сагайдачний:у 22 роки, в 1598 році на Військовий раді всіх куренів обирається Кошовим отаманом - Гетьманом всього Запорізького війська;

Провів військову реформу, перетворивши розрізнені загони козаків на регулярну армію з жорсткою дисципліною (зокрема, заборонив пити горілку під час морських походів, а за пияцтво суворо карав), завдяки чому здійснив ряд успішних походів, що прогриміли на всю Європу.

10 фактів гетьмана Сагайдачного

Походив зі шляхти.  Точна дата народження Петра Конашевича-Сагайдачного невідома – серед версій істориків і 1550 рік, і 1582. Найбільш ймовірно, Петро з"явився на світ у 1570 році в селі Кульчиці поблизу Самбора на Львівщині. Батько його, Конан, був дрібним шляхтичем, родина навіть мала власний герб. По батькові і назвали Петра Конашевичем, а друга частина прізвища – Сагайдачний – додалась уже на Січі, бо добре стріляв з лука.

Здобув хорошу освіту. Початкову – у Львівській братській школі, вищу – в Острозькій, що була осередком просвітництва. Не дивно, що сам Петро Конашевич взявся за перо. Йому належить трактат "Пояснення про унію", в якому він виступив на захист православ'я. На жаль, твір не дійшов до наших днів. Пізніше якийсь час Конашевич пробув у київського православного вельможі Степана Аксака. Можливо, працював у канцелярії, або ж був вчителем його дітей.

Узяв королевича на поруки. Перед найвідомішим своїм походом – Хотинською битвою 1621 року – Петро Сагайдачний у Львові зустрічається із королем Сигізмундом III. Той просить гетьмана взяти під опіку королевича Владислава, що веде на битву польське військо. Зустріч відбулась у брамі Собору Юра. Слово Сагайдачний стримав, він і справді неодноразово рятував королевича в час битви. І хоча останній захворів, але вернувся живим із Хотина, а згодом став королем.

У морі чувся як риба. Час гетьманства Сагайдачного – доба морських походів. Він регулярно проводив набіги на турецькі міста та фортеці. "Чисельність козаків була невеликою – скільки ж міг посадити гетьман на чайки? Від 2 до 6 тисяч людей, – каже Ігор Федик, український історик, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху. – Із такими силами гетьман взяв Трапезунд, Синоп, Очаків, пішов на столицю – Царгород. Він потопив флот султана, дочекавшись ночі, визволив тисячі бранців, і все навколо попалив".

Гетьман "мало спав і не пиячив". Найкращу характеристику Сагайдачного як людини та полководця дав Яків Собеський, батько короля Яна III Собеського, у "Записках про Хотинську війну": "Був він чоловіком великого духу, що сам собі шукав небезпеки, легковажив життям. У битві був першим, коли ж доводилось відступати – останнім. Мав жваву, діяльну вдачу. У таборі залишався сторожким, мало спав і не пиячив, на нарадах поводився обережно, в розмовах був небалакучий".

Карав на смерть за горілку.  Саме Петро Конашевич-Сагайдачний реорганізував та зміцнив козацьке військо, навів у ньому порядок. Він поділив козаків та сотні та полки, ввів сувору дисципліну. Так, у часі походів запорожцям строго заборонялось вживати оковиту. Якщо гетьман довідувався про те, що хтось хильнув горілки, страчував на місці, а під час морських походів – викидав у море. 

Мав шанс узяти Москву. 1618 року гетьман Сагайдачний разом із поляками вступає у війну з Московією. Із 20 тисячами війська захоплює Путивль, Рильськ, Курськ, Єлець, Лебедин, Скопин, Ряжськ. Наприккінці вересня козаки стоять під Арбатськими воротами Москви. На той час вже було дуже холодно, та й поляки не хотіли втрат, тож Сагайдачний бере відкупні та відходить. 

Відновив занепалу православну церкву. Коли в Україну прибув Єрусалимський патріарх Феофан, Сагайдачний бере його під свою охорону та просить висвятити  митрополита і єпископів. Феофан довго вагається, адже боїться польського короля. Проте, 6 жовтня 1620 року у Києві православна церква отримує нове дихання. Історик Крип’якевич писав про ці події так: "Нововисвячені владики у своєму маніфесті привітали Запорозьке Військо словами найвищого признання, називаючи козаків наступниками давнього князівського лицарства".

Не мав щастя у шлюбі. Майже постійно перебуваючи у походах та воюючи, Сагайдачний все ж створив сім'ю. Дружиною його була шляхтянка Анастасія Повченська. Відомо, що у них народився син Лукаш, який помер молодим. Історики вважають, що шлюб не був щасливим, оскільки на смертному одрі гетьман призначає дружині опікунів, але все своє майно відписує братствам та школам.

Помер від отруєної стріли. "Одного разу гетьман виїхав на орієнтування і нарвався на татарський загін, – каже Ігор Федик. – Був поранений отруєною стрілою, яка спровокувала гниття рани. Гангрену на той час не лікували, хоча гетьмана доглядали  особисті лікарі короля Сигізмунда ІІІ Вази. До Києва ранений полководець їхав у розкішній кареті, подарованій королем. Крім того, отримав від королевича Владислава коштовне намисто, оздоблене рубінами та портретом короля Сигізмунда. 20 квітня його серце перестало битись". 

Дякую за увагу