"Самоосвіта як потреба вчителя інноватора"

Про матеріал

Самоосвіта педагога – це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу.

Перегляд файлу

Самоосвіта як потреба вчителя інноватора

Модель сучасного вчителя передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку. Ці якості не видаються додатком до диплома про педагогічну освіту, а формуються у щоденний учительській праці. Професійна некомпетентність є значним недоліком у будь-якій професії, оскільки вона є причиною претензій та нарікань. Самоосвіта педагога – це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу. При цьому, у педагогічній літературі, присвяченій дослідженню проблеми самоосвіти, дають різні визначення цього виду діяльності. З одного боку, самоосвіта – це цілеспрямована систематична пізнавальна діяльність, керована самою особистістю, що слугує для вдосконалення її освіти, вона є неперервним продовженням загальної та професійної освіти, завдяки якій актуалізуються і розширюються знання, поповнюються прогалини в духовному розвитку людини. З іншого боку, самоосвіта розглядається як вид вільної діяльності особистості (соціальної групи), що характеризується її вільним вибором і спрямований на задоволення потреб у соціалізації, самореалізації, підвищення культурного, освітнього, професійного та наукового рівнів, отримання задоволення і насолоди.

САМООСВІТА не повинна зводитися до відновлення знань, якими педагог оволодів у вузі, мова йде про ОЗНАЙОМЛЕННЯ З НОВІТНІМИ педагогічними та психологічними дослідженнями, пошук нових напрямків у методиці та організації навчального та виховного процесів, розгляд на високому науковому рівні педагогічних проблем, що викликають утруднення в практичній роботі. Одним з найбільш ефективних засобів підвищення професійної компетентності вчителя – самоосвітня діяльність.

Необхідність самоосвіти продиктована, з одного боку, самою специфікою вчительської діяльності, її соціальною роллю, з іншого боку – реаліями й тенденціями неперервної освіти, що пов’язано з мінливими умовами педагогічної праці, потребами суспільства, еволюцією науки і практики, вимогами до людини, її здатності швидко й адекватно реагувати на зміну суспільних процесів і ситуацій, готовності змінювати свою діяльність, уміло розв’язувати нові складні завдання. Діяльність з самоосвіти починається з діагностики власних утруднень, проблем. Проведення зовнішнього діагностування з педагогічної, методичної, психологічної підготовки вчителя та спонукання до самооцінки та самоаналізу власних можливостей, якостей, результатів професійної діяльності – основна умова ефективної самоосвіти.

Початок роботи потребує чіткого визначення:

на якому рівні професійної компетентності знаходиться конкретний вчитель у даний час;
наскільки він здатен до зростання;
чи здатний до самоосвітньої діяльності;
якої саме методичної допомоги він потребує тощо.

Доцільно використати критерії якісних результатів діяльності, які допоможуть провести своєрідний моніторинг, наскільки творчо працює вчитель. Наступним кроком буде визначення утруднень у навчальному та виховному процесах. Такі труднощі найчастіше викликають ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ. Вони залежать від рівня компетентності, а значить і від освітньої та моральної підготовленості вчителя до педагогічної роботи, його ставлення до обраної справи, ступеня покликання та професійної придатності.

Стимулювання діяльності вчителя є однією з функцій адміністрації сучасного закладу освіти. Можна виділити зовнішні стимули, які сприяють розвитку творчої активності, які є ведучими: повага жителів міста і членів колективу, співпраця з учнями і колегами, доброзичливі стосунки з адміністрацією, підвищення кваліфікації, творча атмосфера у колективі, використання досвіду інноваційної діяльності тощо.

Конкретний зміст і форми самоосвіти педагога залежать від багатьох обставин: віку, педагогічного стажу, місця проживання, предмета, який викладають, індивідуальних інтересів і захоплень, віку та рівня підготовленості учнів, з яким педагог працює, атмосфери педагогічного колективу тощо.

Досконала організація самоосвіти залежить від багатьох чинників. Багато залежить від мотивів самоосвіти, об’єктивної і суб’єктивної значущості, теоретичної та практичної підготовки, умінь здійснювати самоосвіту, фізіологічного й емоційного стану та інших чинників.

Не останню роль серед умов, що впливають на розвиток творчої особистості відіграють морально-психологічні умови у закладі освіти – відсутність конфліктів, атмосфера взаємоповаги один до одного, пошани й гордості за свою професію, керівник який зуміє розгледіти творчі здібності вчителя, підтримати його і направити діяльність у потрібному напрямку.

Ще однією важливою передумовою є ставлення самого педагога до вимог, що висуваються. Звісно, якщо він байдуже ставиться до них, про розвиток особистості не йдеться. Сьогодні педагоги повинні розуміти: бути гарним професіоналом означає бути в постійному пошуку, зростанні, розвитку.

НЕОБХІДНО ФОРМУВАТИ САМОСВІДОМІСТЬ ЛЮДИНИ

ЯК ТВОРЧОГО ПРОФЕСІОНАЛА

Щоб педагог мав мотивацію на самоосвіту й саморозвиток, потрібно, щоб у нього, по перше, було адекватне уявлення про свою діяльність і особистісні якості; по-друге, щоб він знав, якими є вимоги, що ставить перед ним як професіоналом суспільство.

Тому питання підняття процесу самоосвіти на більш вищій, упорядкований рівень є сьогодні настільки актуальним.

Розглянемо, ЩО СОБОЮ ЯВЛЯЄ САМООСВІТНІЙ ПРОЦЕС.

З одного боку – це керованим адміністрацією навчального закладу, з іншого – самокерованим з боку особистості.

ТРУД ПЕДАГОГА ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВИСОКОЮ МОБІЛЬНІСТЮ, НАДЗВИЧАЙНОЮ СКЛАДНІСТЮ, ВИМАГАЄ ВІД НЬОГО ГЛИБОКИХ ТА РІЗНОБІЧНИХ НАУКОВИХ ПРОФЕСІЙНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ, НАВИЧОК, ЩО СТАНОВЛЯТЬ ОСНОВУ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Отже, САМООСВІТА ПЕДАГОГА БУДЕ ПРОДУКТИВНОЮ ЗА НАСТУПНИХ УМОВ:

В процесі самоосвіти реалізується потреба особистості у власному розвитку;
Педагог уміє визначити свої сильні та слабкі сторони, володіє способами самопізнання та самоаналізу, є відкритим до змін;
Володіє розвинутою здатністю до рефлексії (діяльності особистості, що спрямована на усвідомлення власних дій, почуттів, аналіз цієї діяльності та формулювання висновків);
Програма професійного саморозвитку, самоосвіти містить у собі можливості дослідницької, пошукової, творчої діяльності;
Педагог є готовим до творчості;
Існує зв’язок особистісного та професійного розвитку і саморозвитку.

Тож, підвищення професійної компетентності педагога – запорука успішного реформування системи освіти в цілому. Що нажаль ми не можемо 100 % побачити в усіх членів нашого колективу.

За Законом України «Про освіту» «педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру».

СУЧАСНА МОДЕЛЬ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРАЦІВНИКА ПЕРЕДБАЧАЄ ГОТОВНІСТЬ ДО ЗАСТОСУВАННЯ НОВИХ ОСВІТЯНСЬКИХ ІДЕЙ, ЗДАТНІСТЬ ПОСТІЙНО НАВЧАТИСЯ, ПЕРЕБУВАТИ У ТВОРЧОМУ ПОШУКУ

Ці риси формуються в щоденній педагогічній практиці. Дуже важливо, щоб педагог зміг розгледіти, а іноді – відчути здатність до творчості, вчасно дати поштовх, який спонукає бажання зробити крок уперед.

Буде доречно розглянути «Принцип 8-ми само»: самооцінка, самооблік, самовизначення, самоорганізація, самореалізація, самокритичність, самоконтроль, саморозвиток.

Методика та техніка самоосвіти безпосередньо пов’язані з рівнем сформованості в педагогів системи основних педагогічних умінь.

Вивчити необхідну літературу та передовий педагогічний досвід;
виокремлювати з літератури, що вивчається, та передового педагогічного досвіду основні актуальні положення, факти, явища, що піднімають теоретичний та методичний рівень педагога;
відбирати з прочитаного та побаченого педагогом думки та методичні знахідки для апробації власній педагогічній діяльності;
систематизувати та розробити науково-методичні узагальнення;
впроваджувати досягнення психолого-педагогічної науки та шкільної практики у власний досвід роботи зі здобувачами освіти.

В чому полягає сутність самоосвіти?

Перш за все, педагог здобуває знання з різноманітних джерел, використовує ці знання в професійній діяльності, розвитку особистості та власній життєдіяльності.

Рефлексія:

Чи знає хтось із присутніх чоловіка, фото якого – на слайді? Хто він?

(Умберто Еко – італійський письменник, філософ, лінгвіст, літературний критик. Почесний доктор 38 знаних університетів світу. І як пише про нього Вікіпедія, Умберто Еко часто користувався нею, водночас доволі критично ставлячись до вмісту енциклопедії.

Про власний саморозвиток філософ висловлювався: «Секрет полягає в тому, що я пишу і читаю в дорозі, вдома постійно заважають». У його кишенях — коробка сірників, вкрита нотатками, диктофон, у який він «наговорює» ідеї, сидячи за кермом, а в руках — комп’ютер замість портфеля. І кажуть, що єдиним його недоліком була РОЗКИДАНІСТЬ ІНТЕРЕСІВ. Цікава особистість. Автор влучних висловів. Ось три з них для вашого емоційного відпочинку – «Людина, яка ні про що не шкодує, не відчуває бажання стати кращою», «У чарівних казках різниця між феєю та відьмою - питання віку та зовнішності», «Від книг нам нікуди не дітися…».

Отже Основні завдання самоосвіти:

вдосконалення теоретичних знань, професійної компетентності вчителя, вихователя;
оволодіння новими формами, методами, прийомами навчання і виховання;
вивчення та впровадження в практику перспективного педагогічного досвіду, новітніх досягнень педагогічної, психологічної наук, інноваційних освітніх технологій;
розвиток у закладі освіти інноваційних процесів.

Форми самоосвіти: індивідуальна та колективна.

Індивідуальна форма самоосвітньої діяльності характеризується тим фактором, що власне ініціатором є сам педагог, хоча й на організацію та необхідність самоосвітньої діяльності часто впливають інші: керівники методичних об’єднань, курсів підвищення кваліфікації, які ініціюють та стимулюють діяльність вчителя, вихователя.

Групові форми у вигляді діяльності методичного об’єднання, семінарів, практикумів тощо організовуються адміністрацією чи іншими освітніми інноваторами.

Самовдосконалення відбувається в чотири етапи:

самоусвідомлення та прийняття рішення щодо самовдосконалення;
планування та вироблення програми самовдосконалення;
безпосередня практична діяльність із реалізації поставлених завдань, пов’язаних із роботою над самим собою;
самоконтроль та самокорекція цієї діяльності.

Форми представлення результату самоосвіти: традиційні, інноваційні, науково-методичні.

Результат самоосвіти може подаватися у формі:

доповіді, виступах на семінарі, педагогічні раді, методичному об’єднанні;
авторської програми;
методичного посібника;
статті до фахового видання;
дидактичного матеріалу;
науково-методичної розробки;
проєкту;
методичного чи діагностичного кейсу;
творчий звіт тощо.

З появою в роботі вчителя ІКТ та Інтернету значно підвищуються можливості педагогічної самоосвіти.

З’являються нові теми, цікаві завдання та способи їх розв’язання, НОВІ

СПОСОБИ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ, що наявні у педагога через появу нових засобів самоосвіти:

розробка електронних уроків, посібників тощо;
розробка пакету тестового матеріалу в електронному вигляді;
розробка пакету стандартного поурочного планування з теми чи групи тем;
комплект дидактичного матеріалу з предмета: самоосвітні, практичні, контрольні роботи;
розробка комплекту роздаткового матеріалу з предмета;
створення термінологічного словника з предметної теми, розділу;
розробка тематичних класних годин, батьківських зборів чи позакласних заходів;
розробка різноманітних за темами проєктів;
розробка пакету олімпіадного матеріалу;
проєкт особистої методичної веб-сторінки, блог, сайт;
база даних питань і задач з предмета;
створення електронної бібліотеки творів згідно програм;
зв’язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога (результатом самоосвіти повинне стати підвищення якості навчально-виховного процесу).

Самоосвіта педагога — свідома діяльність з удосконалення своєї особистості як фахівця: адаптування індивідуального, неповторних рис до вимог педагогічної діяльності, постійне підвищення рівня професійної компетентності й неперервне вдосконалення рис своєї особистості.

Результатом самоосвіти є атестація.

Атестація... Це слово добре знайоме усім присутнім.

Показові уроки, позакласні та виховні заходи, різноманітні конкурси, творчі звіти, участь у конференціях, презентація досвіду...тощо