СЦЕНАРІЙ. "Афганістан - це рана, що не перестає боліти!"

СЦЕНАРІЙ

Афганістан - це рана, що не перестає боліти.

1.“Чужа війна”

Вірш учасників ам.театру “Чайка”/ Машков Артур, Казьмір Максим, Ганна Станиславська/ та сценка

2. Танок учасників аматорського театру “Чайка” - “Зажгите свечи”

На сцену виходять ведучі.

Ведуча:  Доброго дня, шановна громадо!

Ведучий: Доброго дня, дорогі гості!

Ведуча: Сьогодні — День виведення обмеженого контингенту військ з Афганістану. День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Ведучий: Ми зібрались в цій залі для того, щоб теплими словами вдячності подякувати нашим землякам, ветеранам локальних війн, за чесне виконання військової присяги при виконанні інтернаціонального обов`язку в інших державах.

Ведуча: З Коблівської об`єднаної територіальної громади в Афганістані та інших державах служило 31 воїн-інтернаціоналіст. Наразі проживають в нашій громаді — 28 чоловік.

Ведучий: сьогодні ми мали честь всіх запросити до нашого залу:

жителі села Коблеве:

 

 

Ведуча: жителі села Виноградне:

 

Села Українка

 

 

Ведучий: жителі Села Новофедорівка

 

Села Федорівка:

 

Ведуча: житель Села Морське:

 

Села Лугове

 

Села Рибаківка

 

Ведучий:  Також запрошені були близькі та рідні загиблих воїнів:

 

Ведуча:  Молоді люди йшли воювати не за орденами і медалями, а свято вірячи, що виконують свій інтернаціональний обов’язок.

Ведучий:  Слово надається Коблівському сільському голові —

ГОЛОВА-СЛОВО

Ведучий:  Шановні присутні, привітайте ж урочисто тих, хто мужньо і з гідністю виконував інтернаціональний обов`язок і дружніми оплесками віддаймо шану їх героїзму, бойовій витримці та відвазі.

Ведуча:  Слово надається воїну-інтернаціоналісту.................................

СЛОВО АФГАНЦЮ

Ведуча : Сьогодні, 15 лютого 2019 року, виповнюється 30 років відтоді, як останній підрозділ 40-ої армії обмеженого контингенту наших військ був виведений з Афганістану. Війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але , слава Богу, вже без участі наших солдатів. А тоді, йдучи у те пекло, вони вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.

Ведучий:  Молоді юнаки ходили  до школи, відвідували  дискотеки, залицялися до дівчат. Коли прийшов час, вони були призвані  до лав армії.

Ведуча:

Проводжали хлопця в армію служити
А в очах юначих іскорка жива
Пахнуть стиглими садами, пахнуть спілим житом
Вишиті любов’ю батьківські слова
Проводжають хлопця. Друзів повна хата
За столом розмова повінню тече
Лиш притихла мати, лиш схилилась мати
На уже доросле синове плече.

 Для вас співає Віктор Бойко    

3. “Біля тополі”

Ведучий:  Шановні мами, дружини, сестри наших воїнів-інтернаціоналістів, прийміть ці квіти, в знак нашої глибокої поваги до Вас! (вручають квіти матерям воїнів-інтернаціоналістів)

Ведуча :  27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом  Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії  Афганістану. Спочатку радянські війська розташовувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.

4. ВІДЕО “Приказ”

Ведучий:  Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану.

Ведуча:  Восени 1988 року розпочалася операція «Тайфун». Було знищено кишлаки уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній солдат залишив афганську землю.

 

 

Ведучий:

Минають дні, ідуть роки. Життя  листки перегортає.

А  біль Афгану – навіки, в душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій, але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій, і що товариш все ще з нами.

Гірський суворий перевал, розщелина…Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав, і смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія — нема. Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа, і не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні, обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні. І кличу все його додому…

5. пісня «Вишні”  Володимир Корсіков

Ведучий:  У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилася нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення військ з Афганістану.

Ведуча:  Афганська війна. Брудна, неоголошена.. Та хіба війни бувають чистими? Будь-яка несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика.

Ведучий:  Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.

Ведуча:  Статистика свідчить : 160 тисяч наших співвітчизників, українців, брали участь у цій війні. 3360 не повернулися; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон. Понад 8 тисяч були поранені, 3560 стали інвалідами. 550 вдів. 711 сиріт. Такий рахунок Афгану.

 

 

Ведучий:  Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу. Афганістан-це рана, що не заживає       

 6. пісня “Дождь идет в горах Афгана” Володимир Корсіков

Ведучий:   Не відболить це горе, не виплачеться, не відпечалиться і на нашій Миколаівській землі . Воїнам Миколаївщини судилося пройти жорстоке випробування. Багатьох з них привезли додому в цинкових домовинах, багато пропало безвісти, а хтось залишився на все життя інвалідами.

Ведуча:  Але всі вони люблять життя, на війні вони були вірними друзями, жили, мріяли про майбутнє. Та не всім судилося повернуться живими до рідних домівок..

7. Вірш читає Вікторія Сукач

Диміли гори, дощик плакав… На скронях вже заплівся сніг.

І він шепнув: « Пробачте, мамо, я повернутися не зміг…»

Здіймалось  тихо вранці сонце, і сірий дощ побрів у вись.

А ненька дивиться в віконце – в ночі синочок їй приснивсь.

Він біг травою голий,босий тендітний наче колосок,

вона кричить зірвала голос побережися ой синок

над сопками дими куріли в його волосся уплелись.

І він шепнув: «Пробачте, тату…» Без ніг в ущелину скотивсь.

А в горах гуркіт бетеерів, а в горах знову бій гримів.

Гарчали звіром батареї, осколок свіжий ще димів…

… А у селі вже хліб збирали, комбайна друг Сашко повів.

… Його ж з ущелини забрали, не дихав він… він занімів.

«Тюльпан» із скреготом зірвався з «афганцем» юним у труні.

На тій чужій, страшній війні. Навіщо ви, чини бездумні,

Синка у пекло віддали? Забрали в матері кровинку –

Труну із цинку привезли. Чому ж своїх не відправляли

Дітей в розпечені піски? … Чужого болю не буває,

Байдужий гріх ваш – на віки. Диміли гори, дощик плакав…

На скронях вже заплівся сніг. І він шепнув:

 « Пробачте, мамо,  я повернутися не зміг…»

Ведучий:   Невже можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, оті виплакані сльози над  «цинковими» хлопчиками, яких на Батьківщину привозив «чорний тюльпан». Так називали літак, який щодоби вивозив гроби з загиблими солдатами до дому.

8. пісня Володимир Корсіков “Чорні лелеки”

Ведучий:    Поставте скибку хліба на стакан, І голови схиліть в скорботі вічній. За тих кого убив   Афганістан, чиї він душі зранив і скалічив.

Ведуча:   На знак вшанування світлої пам`яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

                            (Хронометр відбиває хвилину…..)

Ведучий:

Хвилина мовчання… Пекуча й терпка, як сльоза.

Хвилина мовчання - чиєсь материнське страждання.

Хвилина мовчання - в ній наша любов і гроза,

Як пам'ять полеглих, священна хвилина мовчання,

9. “Свіча”  Зіміна-Яценко Ірина

Ведучий:  Афганську війну можна називати по різному, але її не можна забути, як і інші війни. А тому цього дня та й завжди потрібно згадувати добрим словом учасників бойових дій, які воювали в Алжирі, Анголі, Бангладеш, Угорщині, В’єтнамі, Єгипті, Іспанії, Ємені, Камбоджі, Китаї, Кубі, Лаосі, Мозамбіку, Монголії, Сомалі, Фінляндії, Чехословаччині, Югославії, Ефіопії.

Ведуча:  Десятиліттями про ці події заборонялося говорити, їх замовчували. Ці сторінки історії до недавнього часу залишалися таємницею за сімома печатками, хоча учасниками цих воєн були сотні наших побратимів.

Ведучий:  Давайте будемо пам`ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну і для кого вона триває й досі: у спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.

Ведуча:  Нашим гостям і всім присутнім в залі бажаємо здоров'я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди у великому домі, який називається - Україна!

Ведучий: Слава вам, воїни-афганці!  Низький уклін від усіх земляків.

Хай віра, надія ніколи не покидають Вас!