Сценарій "Благослови, Премудрий Отче, слово..."

Про матеріал
Розкрити значення слова в житті кожної людини і суспільства; увести учнів у світ прекрасного; розвивати здатність творчо сприймати почуте; виховувати національну самосвідомість, почуття патріотизму, самоповаги, власної гідності, любові й пошани до рідного слова; бути справжніми громадянами своєї країни.
Перегляд файлу

                           Новини - Сайт vyshku15!        

                                            Сценарій свята про мову

Тема. Благослови, Премудрий Отче, слово… (Іван Кочерга)

Мета: розкрити значення слова в житті кожної людини і суспільства; увести учнів у світ прекрасного; розвивати здатність творчо сприймати почуте; виховувати національну самосвідомість, почуття патріотизму, самоповаги, власної гідності, любові й пошани до рідного слова; бути справжніми громадянами своєї країни.

Обладнання: вислови про мову; вишиті рушники, що прикрашають портрети видатних діячів; плакат із назвою заходу; багато квітів, кульок кольорових.

                                           Перебіг заходу

Звучить пісня Світлани Весни «Мій рідний край», потім  тихіше лине музика, говорить учитель:

 

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці,

Де ж той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордиться, що ми – українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в`ється,

І що ми на Вкраїні таки український народ,

А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.

Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил!

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина,

Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?

 

            (На сцену в українських костюмах виходять учні )

 

Учень: Затуляли чужинці в обіймах нам рот,

             І перевертні кривдили зраджену мову.

             Вилив душу в пісні український народ,

             І живе мій народ у співучому слові!

             Мій народе, пісень триста тисяч твоїх,

             Уяви, сколихнули б умить Україну, –

             Захотіли б, мабуть, всі земні солов`ї

             Вивчить мову і пісню  твою солов`їну.

 

                   Звучить пісня Лесі Горової «Українська мова».

 

Учень: Найперша і найголовніша ознака народу – це його мова. Могутність мови – це духовна могутність народу, який дає мові силу й красу. Він сам у піснях творить зразки неперевершеної поезії, а його таланти високо підносять рідне слово, вплітаючи у вінок своєї і світової культури найпишніші троянди. Якщо ти не любиш свого народу і нехтуєш його мовою, то хто ж тобі повірить, що ти любиш і поважаєш сусідні народи? Мова – це глибина тисячоліть. Це найдорожчий скарб, переданий нам сотнями й сотнями попередніх поколінь, злеліяний у пісні, в переказі, в приказці. Слово нам доносить із глибини століть пристрасті, радості, сподіванки й горе наших предків. Мова – це душа народу.

 

Учень: Кожне слово має свій вік, день і хвилину народження. Воно народилося в сиву давнину чи недавно, чи народиться в майбутньому. Як же народжується слово? Головним творцем його є народ. Проте не можна уявляти собі справу так, що немовби всім людям заманулося вигукнути якесь нове слово. Ні, так не буває. Завжди є перший, відомий чи невідомий, творець слова. Воно сподобалося, і його підхопила інша людина, за нею сотні й тисячі. Слово пройшло випробування, тому й має право увійти в мову, бо виявилося найкращим, найзрозумілішим і найзручнішим для всього народу. Від покоління до покоління бережуть це слово і, нарешті, передають його нам.

 

Учень: Втрачаючи рідну мову, народ втрачає разом із нею і своє духовне надбання, яке він нажив за багато віків. Втрачає свій особливий спосіб розуміння світу, особливий спосіб передавати це розуміння. Втрачає свої запаси мудрості, що зберігаються в народній поезії, у творах усної народної творчості, якими багатий кожний обдарований народ. Надзвичайна мова наша є таємницею. У ній усі тони і відтінки. Усі переходи звуків від твердих до найніжніших… Дивуєшся дорогоцінності мови нашої. У ній що не звук, то

 подарунок, усе пружно, зернисто, як самі перла. І справді, інше слово часом дорогоцінніше самої речі. Українська мова дивує й захоплює. Перш за все вражає її синонімічне багатство, різноманітність діалектних форм, її безмежність. Вона ясна й повноголоса. Українська мова – це море, в якого немає дна й берегів і яке настільки багатоманітне й невичерпне, що ніколи не встановить йому межі. У неї рухомий наголос, і її важко ввібрати в постійні граматичні форми. Бо вона жива, мінлива, плинна і неодновимірна. Словниковий її запас так само незміренний. Із нею просто і надійно, бо вона – душа нашої нації.

 

Учень: Дехто вважає мову тільки засобом розуміння між людьми. Насправді ж це не так. У мові закодовує нація всю свою історію, свій багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність. Мова для будь-якого народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати.  Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б`є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері. Мова – основа культури нації, найбільший її скарб. І відбирати її в людини чи народу – значить відбирати все минуле й сучасне, позбавляти людину  й народ майбутнього.

 

Учень: Кожне слово – це ніби діамантова намистинка на величезному разку нашої пребагатої мови. Це цвіт усього духовного життя народу, що ніколи не в`яне й вічно знову розпускається. У ній втілюються небо Вітчизни, її повітря, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі й грози. Проте у світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу. Не тільки звуків вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п`є духовне життя й силу рідного слова. Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець. Воно знайомить її з суспільством, його історією, як не міг би ознайомити жоден історик. Воно вводить її в народні вірування, у народну поезію.

 

Учень: О рідне слово!.. О мово рідна! Що за таємна в тобі сила, що така мила і необхідна – кому чужина душу втомила?! Особливі слова зовсім не схожі на інші, бо (із-за сцени чути крики: ай! ох! ой! ага! ану! гей! нумо!)… Прислухаймося до крику й галасу маленьких слів. Що за диво? Це не просто крик. Це слова-крикливці. Та ви їх не бійтеся. Слова і вигукують, і захоплюються, і страждають, і лякаються, і докоряють, і прохають, і стверджують. У них уся гама переживань, почуттів і волевиявлень. Вони вигукують, щоб розповісти нам про почуття людини та розмаїття світу.

 

Учень: Навчаючись із малих літ розмовляти, ми вбираємо і розуміння того, що ті слова означають. Разом із словами  набираємо ми і розуму, навчаючись самі думати і викладати їх словами. Люди додають до перейнятої інформації свої вислови того, що їм за життя довелося навчитися, передумати, пережити. Так і складається людська мова, що з кожним новим поколінням усе більше шириться – зростає. Слово має особливу цінність. Споконвіків його магічність прирівнювалася до найвищих людських якостей. Недарма ж, якщо хотіли в давнину ствердити непорушність істини, то привселюдно присягалися: «Слово честі!»

 

Учень: Століттями мова народу була тією повноводною рікою, яку ми називаємо поезією. Поетична грань жила в слові, і слово було немислене без неї, як немислима ріка без води, повноводність – без глибини. І той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, – це людина без роду і племені. Тому знай, бережи, збагачуй велике духовне надбання свого народу – рідну українську мову. Це – мова великого народу, великої культури. Рідна мова є наслідком праці багатьох людей. Вона несе від покоління до покоління всі надбання народу, зберігаючи його традиції. Тому ставитися до неї треба уважно, дбайливо. Вивчення мови, підвищення мовної культури є невід`ємною частиною виховання повноцінної людини.

 

Учень: (читає гумореску Павла Глазового «Наші хлопці».

              Іде вуйко Хрещатиком –

              Проїжджа людина.

              Запитує у зустрічних:

  • А котра година?

Перехожі пробігають,

Позиркують скоса.

Той рукою відмахнеться,

Той відверне носа.

А тут раптом двоє негрів

Вийшли з гастроному.

Один глянув на годинник:

  • Зараз чверть на сьому.

Вуйко низько поклонився.

  • Дякую, шановні!

Значить, є ще у столиці

Україномовні.

 

Учень: У чому ж полягає справді висока мовна культура? Насамперед – у бездоганному користуванні лексичними й граматичними нормами літературної мови, у правильній вимові слів і вживанні нормативних наголосів у словах. Це – уміння активно користуватися набутими знаннями, творчо застосовувати їх. Отже, мати високу культуру мови означає вміти використовувати мовне багатство сучасності й тієї спадщини, яка склалась віками. Тому бажаємо і вам досконало опанувати словесне багатство нашої мови.

 

Учень: (читає гумореску Павла Глазового «Найкраща мова»)

              Йде синок до школи вперше.

              Пита батька мати:

  • Якій мові ми синочка

Будемо навчати –

Українській чи російській?

Обидві ж хороші.

  • Хай вивчає ту, якою

Печатають гроші.

 

Учень: (читає гумореску Павла Глазового «У трамваї»)

             У трамваї повно.

  • Что ви за народ?

             Впереді слободно, проході вперод!

             Ти чево, чувішка, прьося на носок?

            Опупєла, что лі? В головє пєсок?

            Нікакіх пойнятій об культуре нєт.

            Убєрі свой локоть. Он же как шкілєт.

            Дама в полосатом, топай вєсєлєй!

            Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.

            Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі!

            Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.

            Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!

            Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.

             Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?

             Я же тібя спрашую руським язиком!

 

             Так, бува, в трамваї здоровань гука.

             А у нього мова, чуєте яка?

             І, либонь, гадає лобуряка той,

             Що російську знає так, як Лев Толстой.

                 

Учень: Рідне слово – тая м`ята, материнка, рута, і невже ж, пахуча мово, будеш ти забута? Ні, ніколи, чуєш, хлопче, пам`ятай про неї, і як сонця безсмертного коло, що креслить у небі путі, любіть свою мову й ніколи її не забудьте в житті.

             Ти велична і проста.

             Ти стара і вічно нова.

             Ти могутня, рідна мово!

             Мова – пісня колискова,

             Мова – матері уста.

 

Учень: Мова – ніжна, як мама!

              Мова – це квітка яскрава!

             Мова – це ненине слово,

             Що завжди до бою готове,

             Мова – душа це народу,

             Дивлюсь на чаруючу вроду.

             У танці вона та й у пісні,

             У кожній травинці й пташинці,

             Існує вона і понині

             Біля хати в червоній калині.

 

Учень: Чи в радості, а чи в журбі

             Ти поклонися знову й знову

             Тому, хто виплекав тобі

             Оцю співучу рідну мову.

             Народ, що мову прикрашав,

             Беріг від роду і до роду.

             І в ній відбилася душа

             Мого великого народу.

 

Учень: Люблю я українську мову,

            Що розквітає на вустах,

            Бо наймиліше – рідне слово:

            Воно із серця пророста!

 

          (Відеокліп. «Пісня про мову». Автор Сєрєнкова )

 

Учень: Моя ти мово шовковиста,

             На сонці граєш ти іскристо,

             Палаєш у душі вогнисто,           

             Запалюєш серця ти чисті,

             І, як бокал вина, ігристо,

             Бушуєш, пінишся золотисто.

             Моя ти, мово материнська,

             Моя, бо прадідівська, вічна,

             Бо в кожного в душі ти ніжна.

             Ріка широкая, столітня.

             І ллється голосно й гримить,

             Не зупиняється й на мить.

             Ця річечка нехай тече довіку,

             І слів її не буде ліку.

 

Учень: Благослови, Премудрий Отче, слово, –

             Не те чеснота, лиш би книги чтить,

             А щоб од книг зерно добра й любові

             В своїй душі посіяти й зростить.

 

Учень: О слово! Будь мечем моїм!

             Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,

             Осяй мій край і розлетися

             Дощами судними над ним.

 

Учень: Любіть красу своєї мови,

            Звучання слів і запах слів:

            Це квітка ніжна і чудова

            Широких батьківських степів.

            Всі каравани знайдуть воду

            В краю пустинь і злих негод –

            Як річка, з роду і до роду,

Усі:      Так мова з`єднує народ.

 

Учень: Над всі багатства і припливи мод

            Шануймо мову серцем і вустами

            Народ без мови – це вже не народ.

            Без мови всі ми сиротами стали.

            Ідуть гріхи за нами і борги.

            Щоб їх зректися, – не шукаймо броду.

            Шануймо мову над усі боги,

Усі:     Якщо ми хочем зватися народом.

 

Учень: Нас далеко чути, нас далеко видно.

            Дмуть вітри історії в наші паруси.

            Розвивайся й далі, мово наша рідна,

Усі:      І про нас нащадкам вістку донеси.

 

Учень: Розцвітай же, слово, і в родині, і у школі, й на заводі, і у полі, пречудесно, пречудово –

 

Діти говорять разом: Розцвітай же, слово!

 

(На сцену виходять діти і виносять зроблене із паперових квітів на пінопласті слово МОВА)

 

Учитель: Люби свою мову, плекай її і дбай про неї. Це ж дорога твоя спадщина віків і поколінь. Користуйся нею, оберігай її. Передай її, збагачену і ще більш розвинену, своїм дітям і онукам, а вони передадуть наступним поколінням.

 

                      (Звучить «Пісня про мову». Гурт «5-й океан», діти випускають різнокольорові кульки, до яких прикріплені букви слів РІДНА  МОВА)

 

 

 

                                 Плакати-вислови про мову

 

  1. Мова – це глибина тисячоліть (М. Шумило).
  2. Українська мова – це море, в якого немає дна й берегів (В. Шевчук).
  3. Вона – душа нашої нації (В. Шевчук).
  4. Це – найдорожчий скарб (М. Шумило).
  5. Найбільше і найдорожче багатство (П. Мирний).
  6. Мова народу – цвіт усього його духовного життя (К. Ушинський).
  7. Мова – основа культури нації (Г. Нудьга).
  8. Кожне слово – це ніби діамантова намистинка (І. Цюпа).
  9. Вона жива, мінлива (В. Шевчук).
  10.  Люд без мови – то глина безлика (В. Забаштанський).
  11.  Це – жива вода народу (М. Адаменко).
  12.  Мова – совісті народної дзвіниця (В. Земляний).
  13.  Зневажить мову – зрадити себе (В. Адаменко).
  14.  Мови нема без народу, і народу без мови нема (В. Забаштанський).

 

 

                                Використані твори письменників

  1. В. Баранов.
  2. І. Кочерга
  3. І. Кращук
  4. І. Цюпа
  5. П. Тичина
  6. Г. Нудьга
  7. К. Ушинський
  8. В. Шевчук
  9. О. Єфименко
  10.  І. Вихованець
  11.  М. Шумило
  12.  В. Сухомлинський
  13.  М. Рильський
  14.  А. Коваль
  15.  Д. Білоус
  16.  В. Забаштанський
  17.  О. Олесь
  18.  М. Пироженко
  19.  А. Загрудний
  20.  Т. Масенко
  21.  В. Василашко
  22.  Б. Харчук
  23.  К. Мотрич
  24.  М. Шумило
  25.  О. Підсуха
  26.  С. Пархоменко
  27.  С. Воробкевич
  28.  І. Багряний
  29.  С. Софієнко
  30.  М. Адаменко
  31.  П. Глазовий

 

 

 

Новини - Сайт vyshku15!

docx
Додано
23 липня 2020
Переглядів
1022
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку