Сценарій Чорнобильської АЕС

«Затверджено»

Директор школи:

______ С.Т. Кравченко

 

ЧОРНОБИЛЬ — ТРАГЕДІЯ, ПОДВИГ,

ПАМ’ЯТЬ

Мета: ознайомити з трагічними подіями квітня 1986 року, виховувати людяність, уміння співчувати, розуміти, співпереживати, почуття поваги та  пам’яті до  трагічних сторінок України.

Музичне оформлення: фонограми пісень, звуків.

Обладнання: проектор, екран, комп’ютерна техніка.

ХІД ЗАХОДУ

 

Лунають дзвони.

 

Ведучий.  За  усіх часів дзвони були вісниками. Вони звучали в  дні свят

і людських бід, коли голосу людському не під силу було викричати біль…

По  кому ж подзвін сьогодні?..

 

Вед. 26 квітня 1986 року о  1-й годині 27 хвилин залунав чорнобильський дзвін — його почули мешканці всієї планети. Він звучить і  до сьогодні. Наслідки чорнобильської катастрофи виявилися надзвичайно серйозними; і  якщо є  у нас усенародні свята, то ця дата в  Україні

є  всенародною панахидою, що об’єднує всіх сущих одним спогадом, однією печаллю, однією надією.

Вед. Чорнобиль… Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль — це мука і  трагедія, це подвиг і  безсилля, це пам’ять, це наш нестерпний біль.

 

Вед.

Ти відомий сьогодні кожному —

Не  ім’ям своїм, а  бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад Прип’ятською водою.

 

Вед. Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!

У  якому ти жив сторіччі?

Запеклись перестиглі ягоди,

Наче кров, на  твоєму обличчі.

Вед. Моя Земля. Ти — очі, повні сліз,

Ти — трав гірких повільне проростання.

Полинь, чорнобильник, чорнобиль,

Гірка, трава моя, це ти,

Чомусь подумала, що обмаль

Мені твоєї гіркоти

Вед. Чи буде квітень, як завжди,

Дарунком весняної здоби?

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його Чорнобиль?

Вед. Птахи складають гімн весні,

Всміхаються до  сонця квіти,

А  пам’ять лине в  моторошні дні,

Гудуть жорстокі дзвони квітня.

Звучить дзвін.

Вед. У  ніч з  25 на  26 квітня 1986 року

о  1-й  годині 23 хвилини 58 секунд над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну тьму розірвала серія вибухів, яка зруйнувала реактор і  споруду четвертого енергоблоку. При цьому випромінюючи в  небо величезну кількість радіоактивних елементів, які стали причиною значного

радіоактивного забруднення навколишніх земель. Чорнобильська катастрофа стала найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття.

Вед. Тієї ночі на  зміні було 50 чоловік.

Усі вони, перебуваючи в  зоні високої радіації, не  покинули своїх місць і, ризикуючи життям, зробили все можливе і  навіть неможливе, щоб попередити поширення аварії, врятувати станцію

від руйнування. Унаслідок руйнування четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС персонал і  пожежники були опроміненні в  діапазоні доз від

10  до  10 тисяч рентген.

Вед. Це була боротьба з  вогнем у  ядерному

пеклі — сталевий дах вагою тисячі тонн піднявся на  300 метрів, гігантський стовп вогню заввишки 1,5 кілометра розірвав небо.

Вед. А вогонь лютував. А вогонь не вщухав. Відкритий реактор, а зверху над його смертельним диханням, на  величезній висоті, маячіли маленькі фігурки в  полум’ї, тріскотів дах машинної зали. Навколо разом із вогнем клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і  в’їдався в шкіру.

Вед. За  покликом рідної землі на  захист

свого народу першими до  палаючого реактора за тривогою приїхали пожежники з охорони Чорнобильської АЕС. Незабаром прибуло підкріплення з  міста Прип’яті. Їх  було 28. Вступивши у  вируюче полум’я, смертельну небезпеку, якою

дихав реактор, пожежники цієї ночі, не шкодуючи ні сил, ні життя, присягли на  вірність народу України

 

Музичний супровід (В.  А. Моцарт «Душа»).

Вед. Всі 28 чоловік двох караулів затулили

її  собою. З  них 6 чоловік загинуло: Герой Радянського Союзу, лейтенант Правик Володимир Павлович; Герой Радянського Союзу, лейтенант Кібенок Віктор Миколайович; сержант Ващук Микола Васильович; старший сержант Ігнатенко Василь Іванович; старший сержант Титенок Микола Іванович; сержант Тищура Володимир Іванович.

Вед. Вічна слава і пам’ять вам, наші

рятівники, низький уклін від врятованого народу.

Учні підносять до  портретів квіти і 

 запалюють свічки.

Звучить аудіозапис пісні

Н. Май «Чорнобильська біда».

Вед..  До  5-ї години ранку пожежу було ліквідовано. Подув легенький вітерець, і  величезний стовп диму, пилюки відірвався від реактора й  посунув територіями України, Білорусі, сіючи смертельну радіацію. А що довелося пережити шістьом

пожежним на  лікарняному ліжку?..

 

 

Вед. Ми хочемо прочитати вам спогади дружини Кібенка Віктора Миколайовича Надії.

Музичний супровід (В. А. Моцарт «Душа»).

Вед. «Надійко, живи у  батьків, я приїду просто туди. Надійко, ти читаєш мого листа і плачеш. Не  треба, витри слізки! Все минулося, все добре. Ми ще проживемо до  ста років. І  донька наша тебе переросте разів у  три…».

 Йому було зроблено пересадку кісткового мозку, влито екстракт печінки багатьох ембріонів для стимулювання кровотворення. Але потрібна була ще жива шкіра. А  вона вся була вбита радіацією. У нього не лишилося жодної живої клітини — все загинуло. Півтори тисячі рентген. Володя не  міг говорити, тільки дивитися. Почалося зникнення плоті на  очах лікарів і  рідних. Людина щогодини зменшувалася. Померлі — почорнілі, висохлі мумії — зробилися легкими, як діти.

Звучить аудіозапис пісні

Н. Май «Чорнобильська біда».

Вони вже лежали по  одному, кожний в  окремій палаті… Їм категорично забороняли виходити в  коридор. Перестукувалися через

стінку… Там, де вони були, зашкалювали навіть стіни — ліворуч, праворуч і поверх під ними. Там усіх виселили — жодного хворого… Він почав змінюватися — щодня я зустрічала іншу людину. Опіки виходили назовні. У  роті, на  язиці, щоках — спочатку з’явилися маленькі виразки, потім вони розрослися. Пластами відходила слизова оболонка. Колір шкіри — синій, червоний, сіробурий. Це не можна розповісти! І навіть пережити. Рятувало те, що все це відбувалося миттєво.

Ніколи було думати, ніколи було плакати. Я  кохала його! Я  ще не  знала, як я його кохала! Ми тільки одружилися…У лікарні першого ж дня дозиметристи заміряли його речі. Одяг, сумка, гаманець, туфлі — все

«горіло». І  все це одразу ж у  мене забрали.

Мені забороняли його обіймати. Але я піднімала і  саджала його. Всю ніч вартувала поруч. Інші дружини також приїжджали, але їх  уже не  пустили. Були зі мною їхні мами. Мама Володі Правика весь час просила Бога: «Візьми краще

мене». А  потім я щодня чую: «Помер, помер…». Помер Тишура. Помер Титенко. Помер…Шкіра почала тріскатися на руках, ногах. Усе вкрилося пухирями. Коли він повертав головою, на  подушці залишалися жмути волосся… Йому весь час робили уколи, щоб він спав, наркотики…

…Уривок якоїсь розмови в  мене у  пам’яті.

Хтось застерігає: «Ви повинні не  забувати: перед вами вже не  ваш чоловік, не  кохана людина, а радіоактивний. Ви ж не самовбивця. Опануйте себе».

А  я як божевільна: «Я його кохаю! Кохаю!». Лише він. Як сліпа! Навіть не  відчувала поштовхів під серцем. Хоча була вже на  шостому місяці. Говорю черговій медсестрі: «Він помирає». Вона мені

відповідає: «А  що ти хочеш? Він отримав тисячу шістсот рентген, а  смертельна доза — чотириста. Ти сидиш біля реактора…». Але все це моє! Все улюблене…

Через два місяці після його смерті я приїхала до Москви. З  вокзалу — кладовище. До  нього! І  там у мене почалися перейми. На  два тижні раніше терміну народила. «Наталочка, — покликала

я. — Тато назвав тебе Наталочкою». На  вигляд здорове дитя. Ручки, ніжки. А  у неї був цироз печінки. У печінці — двадцять вісім рентген. Уроджена вада серця… Через чотири години сказали, що дівчинка померла… Я  заплакала: «Покладіть

її  біля його ніг. Скажіть, що це наша Наталочка». Там лише його ім’я. Вона ж була без імені. Лише душа. Душу я там і  поховала…».

 

Вед.. Чорнобильська біда надовго залишилася в  нашій пам’яті. Ще довго ми будемо відчувати на  собі її  наслідки, ще довго чутимемо її  дзвони.

Вони лунатимуть за  тими, кого вже не  має, кого не  стане завтра, хто заплатив за  чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям.

Вед. Вшануймо ж хвилиною мовчання пам'ять тих, хто віддав своє життя під час ліквідації Чорнобильської катастрофи.

Хвилина мовчання. Звучить метроном.

Вед. Цей день пам’ятаємо всі, як один.

Той час не  злічити — немає годин,

Які б повернули святе життя,

Та  в день той квітневий нема вороття.

Лунає запис дзвонів.

 Вед. Чорнобиль… Нині це слово знає весь

світ. Тепер цю траву не  назвеш незабудкою.

Вед. Чорнобиль — мука і  трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять, це наш нестерпний біль.

Вед. І наша пам’ять багатьох наступних полінь — знову і знову повертатиметься до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому й  неживому.

Вед. Трагедія Чорнобиля розбудила нашу совість. Дзвони Чорнобиля закликають: «Пам’ятайте!».

Вед. Щоб наша дума і  дорога

Єднали глибину і  вись, —

Волає чорнобильська пересторога:

«Людство, зупинись!».

Вед. На  землі, у  домі вселюдському,

Суперечностей і  негараздів тьма.

Будьмо, люди, обережні в  ньому,

Іншого житла у  нас нема!

Вед.. Щастя нашого сьогодення в  тому, що ми живемо, що ті, хто міг ніколи не народитися після 1986 року, народилися, живуть і  вчаться творити прекрасне.

Вед.. Наша лінійка пам’яті закінчується. Дякую всім за  увагу  і  розуміння. А  на останок хочемо всім побажати:

 

Ростіть добрі, ростіть щасливі,

Дівчатка будуть нехай вродливі,

А  хлопці — сильні і  могутні.

А  ті події незабутні

Хай не  тривожать більше нас!

Хай кане зло в  безодню, в  час!

 

звучить Н.Май «Молитва»