Сценарій до Дня захисників України

Сценарій відкритого виховного заходу

для студентів І та ІІ курсів.

 

 

На світі багато чудових країн,

Мені наймиліша, найкраща країна,

Яка піднялася, мов Фенікс з руїн,

Безсмертна моя Україна.

 

Мета виховного заходу:

• сформувати у свідомості студентів уявлення про об’єктивні причини виникнення козацтва та його роль в житті і розвитку українського суспільства, про маловідомі факти українських визвольних змагань, про події в зоні АТО;             
• ознайомити студентів з історією створення війська козацького, УСС та героїчним минулим українського козацтва і стрілецтва;
• розвивати зацікавленість життям і діяльністю ровесників та старших, направлених на захист України, формувати постійний інтерес до славних сторінок історії власного народу;
• виховувати почуття  гордості за героїчне історичне минуле українського народу;
• виховувати у студентів внутрішньої свободи та поваги до держави, любові до Батьківщини, національної свідомості, гідності, усвідомлення приналежності до рідної землі, українського народу, гармонійне виявлення патріотичних почуттів.

 

Обладнання: проектор, екран, документальні та слайд-фільми про козацтво, січових стрільців, події в зоні АТО, фонограми пісень, народні костюми.

 

(До початку демонструється ролик на пісню групи «Тартак» «Висота» із фотографіями з Донецького аеропорту.)

 

 

На сцені стоїть Прапор України і висить на заднику зображення Тризуба у Воєнному хресті.

 

Звучить «Козаки», Тінь Сонця або «Гей, браття-козаки», Сурми звитяги

 

З куліс виходять і стають обабіч прапора хлопці в козацькому і стрілецькому воєнному вбранні.

 

Козак: Я, січовий козак з діда-прадіда, перед пам’яттю предків і землею нашою, присягаю народові рідному, що вірно йому служитиму, доки Матінка Божа Покрова Пресвята дозволить мені жити на цій землі. Віддам кров свою до останньої краплі, аби лише жила Україна Велика, аби народ її не лив гіркі сльози, аби мав він нас, козацтво Низове, за честь свою і щит свій від усіх напастей! Нехай батько наш небесний, Ісус Христос, покарає мене найганебнішою карою, якщо зраджу я свою землю і рідний народ! Нехай мати моя відверне від мене своє обличчя, як і Мати Наша небесна – Пресвята Богородиця Діва Марія! Нехай не матиму я і на тому світі прощення за цей гріх, який є найбільшим з усіх гріхів на землі! Амінь!

 

Стрілець: Я, український Січовий Стрілець, присягаю українським князям та гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму рідному краєві, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крові. Так мені, Господи Боже й Архангеле Михаїле, покровителю усього світлого небесного воїнства, допоможіть клятви цієї дотримати, пережити холод і голод, муку, рани і саму смерть – та не зрадити краю рідного. Амінь!

 

Хлопці по черзі стають біля прапора на одне коліно, цілують його край і виходять.

Ролик  «Молитва українського націоналіста».

Входять дівчата-ведучі в українських вишиванках.

 

Ведуча 1: Добрий день, дорогі друзі!

 

Ведуча 2: Вітаємо усіх гостей нашого свята, присвяченого мужності, …

 

Ведуча 1: … хоробрості, …

 

Ведуча 2: … відданості, …

 

Ведуча 1: … жертовності наших захисників,…

 

Ведуча 2: … одвічних стражів буття нашої України!

 

Ведуча 1: Багато віків творить свою власну історію і культуру український народ. Він вистояв у найтяжчій борні за своє існування із кочовими ордами, монголо-татарською навалою, вторгненням татарських і турецьких завойовників та зберіг свою мову і культуру під час тривалого перебування під владою сусідніх держав.

 

Ведуча 2: Ми можемо пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а вміло захищала себе від ворогів. Був час, коли всю нашу землю загарбали й поділили між собою сусідні держави. Та знайшлася сила на силу, доблесть і честь на захланність і жадобу до чужого, - українське славне лицарство – Військо Запорозьке Низове!

 

Ведуча 1: Італійський професор Доменіко Чамполі залишив такі спогади про українських козаків: «Козаки – це надзвичайно симпатичні люди слов’янського племені, горді й відважні лицарі, які сміливо дивляться у вічі смерті, завжди готові на двобій з нею. Шабля – це хрест козака, перемога – його бог, а пісня – його молитва».

 

Ведучі виходять.

 

Хор «Козаченьки» (під сценою). Пісня  «Гей, браття козаки!»

 

Хор виходить, входять ведучі.

 

Ведуча 1: Козацьке військо впродовж віків було армією, яка протистояла чужинцям, яка боронила свою землю і український народ від загарбників. Запорізька Січ уславилась іменами Байди-Вишневецького, Сагайдачного, Хмельницького, Дорошенка, Сірка, Виговського…

 

Ведуча 2: Військова вправність козаків, їх неповторна тактика бою викликала захоплення у союзників та паніку і ненависть у ворогів українського народу.

 

Ролик «Козацька тактика»

 

Ведуча 1: І через століття вчувається шелест козацьких знамен, брязкіт козацької зброї, стогін української землі під копитами ординських коней, плач невільників… І бій! Як блискавка, як межа між життям і смертю. Короткий і страшний…

 

Ведуча 2: Не один володар хотів поневолити козацтво, примусити лицарів служити не народу України а його власним інтересам. Як би не так! Козаки не зраджували народ, народ – платив любов’ю своїм оборонцям.

 

Ведучі виходять. 

 

Сценка:

 

За сценою в запису: Я, Султан Мухамед, брат сонця і місяця, онук і намісник Божий, державець царств Македонського, Вавилонського, Єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, Цар над царями, лицар ніким не поборений, вояка, невступний, оборонець гробу Ісуса Христа, пестун Самого Бога, надія і утіха мусульман, острах і великий оборонець християн, наказую вам, запорозькі козаки, з доброї волі піддатися мені без суперечки і мене вашими наскоками не турбувати більше.

 

Під час звучання запису на сцену, обговорюючи, входять Козак та хлопці в козацькому вбранні. Вкінці вони починають сміятися.

 

Козак: Відпишімось, браття! (Витягує листа і перо, починає «писати») Ти – шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш, і самого Люципера секретар! Який ти в чорта лицар? Не будеш ти годен синів християнських під собою мати. Твого війська не боїмось, землею і водою битимемось з тобою.

 

Хлопець 1: Вавилонський ти кухар, македонський колісник!

 

Хлопець 2: Єрусалимський броварник, александрійський козолуп!

 

Хлопець 3: Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня!

 

Хлопець 4: Татарський сагайдак, кам’янецький кат!

 

Хлопець 5: Самого Гаспида онук, усього світу і півсвіту блазень, а нашого Бога дурень!

 

Козак: Числа не знаємо, бо календаря не маємо, місяць у небі, а рік у книзі, а день так, як у нас, так і у вас…

 

Хлопець 5: (Вискакує наперед) То й поцілуй за це ось куди нас. (Показує).

 

Козак: Кошовий отаман Іван Сірко з Низовим військом Запорізьким.

 

Згортає листа у сувій. Під регіт козаки виходять. Входять ведучі. (Далі все говорять на фоні демонстрації ролика «Українські Січові Стрільці (1914-2014)»)

 

Ведуча 1: Йшли часи. Мінявся світ. Мінялись наші вороги та сторони світу, з яких вони приходили поневолити нашу землю. Не змінювалось одне – не змінювалась мужність і відданість синів твоїх, Україно, з якими вони зустрічали твоїх ворогів, не заспокоюючись до тих пір, доки їх не вкривала твоя вічна, твоя свята земля.

 

Ведуча 2: Січові Стрільці! Безсмертні борці, вірні сини матері-України, які не шкодували ні сил, ні здоров’я для її добра, щастя і волі, котрі на вівтар її визволення без вагань клали своє найдорожче – життя. Це цвіт і совість української нації, її гордість і слава.

 

Ведуча 1: На теренах Західної України наприкінці 19 століття зародився січовий стрілецький рух. Ця назва свідчила про його зв'язок з традиціями січового козацтва. З початком першої світової війни розпочалося формування Легіону січових стрільців на засадах офіційних збройних сил.

 

Ведуча 2: 6 серпня 1914 року Бойова Управа видала спільно з Головною Українською Радою заклик до українського народу вступити в ряди УСС. Добровольцями за короткий час зголосилося 28 тисяч передових молодих людей. Серед них – дівчата і жінки, сини І. Франка – Петро та Тарас. Але австрійський уряд погодився тільки на 2,5 тисячі добровольців.

 

Ведуча 1: Для Українських Січових Стрільців найкращою воєнною школою були карпатські бої. Перший іспит вони склали на Маківці. Бої на Маківці тривали з 29 квітня по 2 травня 1915 року.

 

Ролик «Марш Січових Стрільців Марш Соколів»

 

Ведуча 2: За жертви та безприкладне геройство Українські Січові Стрільці не діждались належного визнання. Проте ніхто з ворогів не посмів ганьбити доблесного імені Стрілецтва. УСС - єдина армія того жорстокого часу, якій ні тодішні, ні пізніші противники ніколи не закидали жодного факту мародерства, насилля щодо полонених чи населення.

 

Ведуча 1: Не однозначна історія січових стрільців!.. Вони – засновники Української Галицької Республіки, що перебрала на себе кращі традиції січового стрілецтва і героїчно стала на захист рідної землі від агресора. Вся демократична інтелігенція України перебувала у цьому війську, воно дало народові талановитих військових діячів, поетів, композиторів, художників.

 

Ведуча 2: Вони гордо і мужньо підняли національні синьо-жовті знамена, ідучи визволяти з 300-літньої неволі Російської імперії своїх наддніпрянських братів-українців. До цього їх кликали віра, надія, синівська любов.
 

Ведуча 1: Спочатку Українські Січові Стрільці воювали у складі Австрійських військ, а пізніше, перейшовши Збруч, встали під прапори Центральної Ради. Пішли воювати за інтереси свого народу!

 

Ведуча 2: Українські Січові Стрільці – Це була культурна і освічена армія. Героїзму її не було меж. Хоча історія її трагічна – сорок тисяч стрільців загинуло. Відразу ж почалося нечувана у своєму безумстві і антигуманності друга воїна проти Українських Січових Стрільців - війна з їхніми могилами.

 

Ведуча 1: І, здавалось, пропало все, що зникне  слід по-нашому стрілецтву. Та лишилося те, що в народі убити нікому не можна. Лишилася вічно жива стрілецька пісня.

 

 Хор «Козаченьки» (під сценою). Пісня  «Ой, у лузі червона калина!»

 

Хор виходить, входять ведучі.

 

Ведуча 1: Місто Базар на Житомирщині... І ще одна кривава рана нашого народу в його боротьбі за своє визволення... З 21 листопада 1921 року Базар – це свята могила 359 старшин і вояків Українських Січових Стрільців – Української Галицької Армії, розстріляних червоними комісарами Котовського...

Ведуча 2: Восени 1921 р. Волинська група УГА, що складалась з бригад полковника Ступицького та генерала Янченка, перейшла р. Збруч. Четвертого листопада зайняла м. Коростень, але не втримала його... Повернули на Захід. 17 листопада на р. Звіздаль біля села Малі Миньки на Жито­мирщині кавалерія Котовського переважаючими вп’ятеро силами розгромила українське військо...

Ведуча 1: Ті, хто потрапив у полон, були роззброєні... Чекають вістей з рідного краю... Живуть надією... А з вечора 20 листопада 1921 р. полонених змушено викопати для себе глибоку яму-могилу...З найближчих околиць за наказом червоних комісарів зігнано селян, щоб бачили страту борців за долю і волю України, щоб їх залякати.

Ведуча 2: 359 поважно й гордо йдуть, мов на параді, і босими скривавленими ногами стараються твердо одбивати такт... Прийшли... Стоять над могилою з гордо піднятими головами. Червоні весело вовтузяться біля кулеметів, а 359 гордо, достойно і спокійно стоять...

Ведуча 1: Один із червоних комісарів обіцяє помилування тому, хто вступить до червоного війська... Наступає кульмінація. Важка тиша гнітить душі, болем розриває серця селян... З рядів приречених виступає козак 6-ї стрілецької дивізії і дужим рівним голосом мовить (запис з-за сцени): «Я, козак 6-ї Стрілецької Січової дивізії, Щербак Степан, від себе й козаків, яких знаю, кажу вам: ми знаємо, що нас чекає, і ми не боїмося смерті, але до вас служити не підемо. Коли ж ви нас поб’єте, то знайте, що за нас помститься весь український народ!»

 

Ведуча 2: Потужним криком «Слава!» стверджують всі 359 відповідь Степана Щербака й гордо, могутньо співають «Ще не вмерла Україна» (Запис Гімну України, ансамбль «Фавор»). Комісари лютують, командують: «Огонь!». Але кулеметники розгубились. Комісари самі стріляють з наганів в ряди полонених. Потім почали стріляти і кулемети. Рідіють ряди січовиків... Стихає пісня...

 

Ведуча 1: І раптом лунають слова підполковника Митрофана Кузьменка: «Катуйте, кати! Народе України! Слухай голосу своїх вірних синів! Хай живе...». І голос обривається. (Обривається мелодія Гімну). Зовсім затихає спів. З могили доносяться стогони. Московські кати похапцем засипають живі ще, скривавлені жертви. Селяни потай витирають сльози. З могили, як привид, встає поранений, скривавлений стрілець Артем Волошенко і зникає серед селян... Селяни його заховали, не дають добити, бо «він з того світу». Кати брутально розганяють людей.

 

Ведуча 2: Кров стрілецьку ніхто не змив і не змиє. Нею навіки залишились сторінки нашої славної історії. Кров  стрілецька залишилась пам'яткою у наших серцях. Лишилось найдорожче – народна пам'ять.

 

Входить читець. Ведучі виходять.

 

Читець.

СТРІЛЕЦЬКІ МОГИЛИ 

Стрілецькі могили понищені вщент, 
Лупали, копали, валили, палили. 
Хоча б один хрест, чи один монумент - 
Немає, пропали стрілецькі могили.

А там українські стрільці січові, 
Палкі усусуси, юнацтво безвусе, 
Франкові онуки, його вартові. 
Прости нам за них, милосердний Ісусе.

Бо хто ми, бо що ми без наших могил? 
Ставище безводе та пташище безкриле, 
Руйновище храму у хаосі брил. 
Вернім Україні стрілецькі могили!

Без них наша пам'ять достоту як мрець, 
Як небо беззоре, як море безхвиле. 
Та ж он Симоненко, Тютюнник, Близнець - 
Насипмо над ними стрілецькі могили!

Без них наша совість як той боягуз, 
Що страхом життя своє в'яже безсиле. 
Та ж он Івасюк, Миколайчук і Стус - 
Насипмо ж над ними стрілецькі могили!

Щохвилі комусь уривається шлях, 
То ж дай мені Боже, як з праху і пилу 
Обернуся знов я на пил і на прах, 
Зведіть наді мною стрілецьку могилу!

(Б.Стельмах)

 

Читець виходить. Входять ведучі.

 

Ведуча 1: День сьогоднішній нерозривно пов’язаний з учорашнім. І кожен залишає свій слід на землі… Під час глибоких соціальних і політичних змін, які відбувалися у СРСР у 80-ті роки, посилився потяг усіх народів колишнього СРСР до незалежності і розбудови власної державності. Першим кроком на цьому шляху було прийняття Верховною Радою України 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України.

 

Ведуча 2: Вінцем державотворчих пошуків українського народу стало прийняття 24 серпня 1991 року Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України і наступне його підтвердження Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. На запитання «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України»? 90,32 відсотка громадян України у своїх бюлетенях відповіли: «Так, підтверджую».

 

Ведуча 1: 23 роки Незалежності Україна, на щастя, не знала війни. Наш народ пишався тим, що у складні 90-ті Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще два роки тому ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною, тепер же наше мирне небо  обпалене полум’ям війни. Ще два роки тому ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні! Героям слава!», а тепер вони набули нового реального непідробного святого змісту.

 

Ведуча 2: Тепер всім зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – це наші хлопці, чоловіки, це мужні воїни, що зі зброєю в руках захищають східний кордон України, це лікарі, які виривають поранених в АТО з лап смерті, ставлять їх на ноги, це волонтери, на плечах яких тримається забезпечення нашої армії продуктами, обмундируванням, медикаментами та багато чим іншим, вкрай необхідним у щоденній ратній роботі солдата. Зрештою, ще всі ті, хто пожертвував хоча би краплиною своїх статків заради України, заради її майбутнього.

 

Ведуча 1: І знову закривають своїми грудьми Україну її найкращі сини, піднімаючи меча предків проти її ворогів.

 

Ролик « Меч Арея» Тінь Сонця

 

 

Ведуча 1: Коли перед очима проходять кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, ми розуміємо, що слова «душу й тіло ми положим за нашу свободу» стали для сучасної історії української нації не просто словами з гімну, це стало станом нескореної душі, це стало викликом для всіх і для кожного, для тебе і для мене. 

 

Ведуча 2: Але нашу Батьківщину, нашу Україну зламати не можна. Наче казковий птах, вона піднімається, відроджується із попелу, розправляє гордо крила, стає міцнішою, сильнішою, кращою. Наведу слова одного з політичних аналітиків при ООН: «Після закінчення війни Україна отримає сильну армію, патріотизм на високому рівні, згуртовану націю, а ворог лише безіменні могили».

 

Ведуча 1: Роки... Скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за незалежність нашої Вітчизни. Не забуваймо ми воїнів. Вклонімося священним могилам героїв, які віддали за нас молодече життя.

 

Ведуча 2: Нерідко в небесній височині можна побачити, як раптово, немов відірвавшись, падає зоря і згорає блискавично, не встигнувши долетіти до землі. Падаюча зірка – це раптово обірване чиєсь життя. Ось так згасло життя ще вчорашнього нашого товариша Дениса Синюка (вивести портрет на екран, потім його змінюють інші портрети загиблих полтавців), поповнивши небесне воїнство українських захисників.

 

Ведуча 1:

Вони у битві чесно полягли

А іншого ні вибору, ні змоги

Вони загинули, але перемогли,

Бо віддали життя для перемоги

Живу їх пам'ять вік шануєм ми,

Увічнивши, як обеліск безсмертя.

Та кулями пробитими грудьми

Не зупинити ворогів упертих

За ниви хлібні й ранки солов’їні

За вітру шум і лагідні світання

Усіх загиблих пошануймо нині

Скорботною хвилиною мовчання

 

Ведуча 2: Прошу всіх стати.

 

Хвилина мовчання.

 

Ведуча 1: Прошу сідати. В 2014 році вся міжнародна спільнота визнала Україну найпатріотичнішою нацією світу. Навіть ті, хто ніколи не одягав до цього українську вишиванку вважаючи її лише елементом святкових дійств, чи концертним вбранням, стали носити одяг із українським орнаментом.

 

Ведуча 2: Прапор незалежної України замайорів в усіх, навіть найменших її куточках. Під цим прапором сьогодні твориться історія, і виховується нова нація. 

 

 

Ведуча 1: Сьогодні нам треба гартуватися, допомагати один одному та нашому війську і державі, не піддаватись провокаціям та чуткам, що розповсюджує пропаганда Кремля, який сіє злість, зневіру та брехню про нашу країну. Будьмо мужніми, збережімо державу, збережімо себе. Ми віримо, що скоро закінчиться  АТО на Сході нашої неньки. Ми знаємо, що ми – єдині, що перемога буде за нами. Єдина Україна – іншого шляху у нас просто немає.

 

Входить читець. Стає попереду ведучих. Під час  читання вірша виходять і стають поряд з ведучими усі учасники заходу.

 

Читець.

Україно, молюся за тебе,
Як за матір рідну й святу,
За блакить твого вічного неба
І за ниву твою золоту.
 
Україно, молюся за славу,
За твою непокору століть,
За столицю твою златоглаву,
Що по груди в тополях стоїть.

Україно, молюся за мову,
За божественну мову твою,
І за вроду твою калинову,
Від якої добрішим стаю.

Україно, молюся за пам'ять
Убієнних за волю синів
І за тих, що у душах запалять
Пломінь правди, щоб край заяснів.

Україно, лише в милосерді
Час єднання синів настає.
То нічого, що ми не безсмертні,
За безсмертя молюся твоє.

 

 Читець відступає у загальний ряд. 

 

Ведуча 1: На цьому наша виховна година, присвячена Дню захисника України, завершується.

Ведуча 2: Бажаємо вам зберегти козацький дух, мати в душі стрілецьку відвагу і честь та по справжньому, любити свою Україну. Хай живе Україна! Слава Україні!

 

Усі: Героям слава!

 

(На вихід із залу включається фонограма пісні «Гей, ви, козаченьки» у виконанні Н. Яремчука.)