Сценарій до Міжнародного дня рідної мови (21 лютого) «Рідна мова народу- це найвищий Божий дар»

 

 

 

 

 

Сценарій до Міжнародного

 дня рідної мови (21 лютого)

«Рідна мова народу- це

найвищий Божий дар»

 

 

 

 

 

 

Крет З.Б.

Звучить пісня І. Білозіра і М. Ткача «Від Бога»

 

Голос з мікрофона.

«…Спочатку було Слово

І з Богом було Слово,

І Слово було Бог.»

 

Ведучий 1.

Спішімо в храм святого Слова.

Де ранок рампи засвітив,

Де Царство Музи і Любові,

Де наших дум світи.

 

Ведучий 2.

Долаймо ночей перешкоди

І напад болю і досад…..

Бо б’ють там Поезії акорди,

Там квітне Музи диво-сад.

 

Ведучий 1.

Вітай нас, натхнення щире,

Купай у купелі добра…

Ми вірим, вірим, твердо вірим-

Прийшла наших надій пора.

 

Ведучий 1.

Спішімо в храм святого Слова…

 

Н а к а з

Вельмишановне товариство! Нині світлеє свято зібрало нас у цій залі. Зібралися люди добрі на свято своє, свято традицій, свято слова рідного. Й прославимо в цей день мову рідну і її слуг вірних, прославимо край отчий, Хай у віках живе діло славних рук і не висихає джерело душ людських.

По сьому бути!

 

Пісня: «Українська мова» муз. В.Климюк сл. Н.Янчук

 

Ведучий 2.

Зі святом Вас, шановні добродії, шанувальники рідного слова. Сьогоднішня зустріч- ще одна сходинка до нашого взаєморозуміння, до родинного єднання в сім’ї вольній, новій…

 

Ведучий 1.

Щасливі ми, що народилися і живемо в такій чудовій, багатій, мальовничій землі - в нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки- тут покоління роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик української землі, хвилюємося до сліз, почувши рідне слово.

 

Ведучий 2.

Шановне товариство! Запрошуємо Вас до нашої господи на хліб, сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято наше- торжество рідної мови.

 

Ведучий 1.

Гостей дорогих ми вітаємо щиро, стрічаємо хлібом, любов’ю і миром.

 

Ведучий 2.

3 рук наших хліб оцей прийміть.

У нім цілюща сила є.

У клопіткій невтомній праці

Хай він наснагу Вам дає.

 

Ведучий 1.

Хліб і мова -цілюще джерело. Хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги.

 

Ведучий 2.

Століттями мова народу була тією повноводою рікою, з якої ми черпаємо натхнення.

 

Ведучий 1.

Знаємо зі Святого Письма, що немає нічого вищого від Бога. Немає нічого важливішого від Бога. «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього.»  Яв. 1 (3)

 

Ведучий 2.

Ну, що б, здавалося, слова...

Слова та голос більш нічого.

A серце б'ється, ожива,

Як їх почує!

Ведучий 1.

Найцінніший та найбільший скарб, що дав Господь людині — це Слово. Hіхто з земних істот не володіє словом, тільки людина. Словом людина є найбільш подібна до Бога.

 

Ведучий 2.

Коли до серця крадеться тривога,-

За долю України я боюсь,-

З молитвою звертаюся до Бога

I мовою вкраїнською молюсь.

 

Ведучий 1.

Прошу для України в Бога щастя

І захисту для всіх її дітей.

А мова українська, мов Причастя,

Теплом своїм торкається людей.

 

Ведучий 2.

О Боже мій,- Великий, Всемогутній,

Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя, в день майбутній

Вкраїні Царство Щастя приготуй.

 

Пісня: «Про мову» гурт «П’ятий океан»

 

Україна. (дівчина в українському вбранні)

Я - Україна -золота чарівна сторона. Я рястом уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до мене, до краю, де народилися і живуть. У глибину століть сягає історія мого народу.

 

Хлопчик. (в українському вбранні)

Мені над усе більш нічого не треба:

Домівка матусі, волошки в житах,

Вишневий світанок, полив'яне небо,

І сиза роса на траві при шляхах.

Таке все тут миле, доступне і гідне-

Високі тополі і тихе село…

 

Дівчинка. (в українському вбранні)

Таке сокровенне, насущне і рідне,

Воно в мою душу навіки вросло.

Коралі калини і мамині очі,

I доля- з лелечого наче крила…

Я більшого щастя на світі не хочу,

Щоб лиш Україна міцніла й цвіла.

 

Галичина. (дівчина в галицькому вбранні)

Я -Галичина , я - страдальниця-мати,

Яка споконвіку була у ярмі турецькім,

Литовськім, австрійськім і польськім...

Та всіх не назвати,

Бо зайди є різні, а муки одні.

Не тільки чужинці мене шматували,

Були і свої в нас жорстокі тирани.

Я -часточка Вітчизни, день її,

Її колосся, гілочка калини.

Я - скромна донька вічної сім'ї,

Яка зоветься гордо- Україна.

Вкраїну, матінку свою,

Таку вродливу і таку предивну

Я щирим серцем істинно люблю-

Святу і рідну, милу і єдину.

Пісня «Батьківська мова» муз. Н. Гураль сл. А.Бінцаровська

 

Україна.

Вони видавали укази й закони,

Тому і загинуло всіх нас мільйони…                    (звертається до Галичини)

Немов маля, що в муках народилось,

У долі, радості і різних неладах,-

 

Галичина.

Так- я з неволі відродилась

I намагаюся стояти на ногах.

Ще зовсім молода та непокірна,

А на чолі —блакитно-жовтий стяг,

Прошу мені служити вірно,

Нехай Господь благословить мій шлях.

 

Пісня. Т. Петриненко «Україна».

 

Дівчинка.

Люблю тебе,

Вітчизно ,мила Україно,

Бо щастя жити ти мені дала.

Для мене ти одна і рідна, і єдина,

Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла. 

 

Хлопчик.

Я- твій громадянин, я прагну підростати,

Тягнусь пагінчиком до сонця і тепла,

Моя свята і рідна, Україно-мати,

Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

 

Україна.

Як виростеш, рідний, то будеш багатий.

Я дам тобі силу і руки робочі,

Щоб вперто трудився ти з ранку до ночі,

I поле-надію на тебе покину,

А ти ще до нього докупиш нивчину,

Одружу тебе я на знатній, багатій,

Щоб радість у рідній вселилася хаті.

 

Пісня « Українець» А.Матвійчука

 

Галичина.

Настав день, обтяжений плодами.

Не страшно їм ні слави, ні хули.

Твої суцвіття, отче Могильницький, биті холодами,

Добру зав'язь все-таки дали.

 

о. I. Могильницький. (хлопець в образі священника)

Чуєш, земле : я син твій! Я син,

Що купався в чашах долин,

Що від подиху вишень п'янів,

Що під небом весняним міцнів,

Досягнув несходимих вершин.

Чуєш, земле : я син твій. Я-син

 

Пісня «Пам'ятай, сину» М.Кирилюк

 

Галичина.

I то нічого, що чигали круки,

Що проминуло так багато літ.

З такого болю і з такої муки

Душа не створить бутафорський плід.

 

о. I. Могильницький

Як мало зроблено… А скільки  пережито.

Усе не так. Усе не те… Не те...

Які жнива, яке зберу я жито,

Яке колосся слів по часі проросте ?!

Блукають в нетрях думи невеселі.

У муках народилися слова.

Ридма ридають кинуті оселі,

Хрестом на вікнах пам'ять ожива...

Оце і є моя Вкраїна бідна,

Зав'язла у тенетах лободи.

Вона болить мене, мов мати рідна.

Як вивести її з біди.?!

 

Ведучий 1.

Так, у час жорстокий вистояв ти,

Не піддався прикрій долі,

Йшов вперед до світлої мети,

Що сяяла зорею волі.

 

Ведучий 2.

В твоїх руках було мечем перо,

Слова- щитом від зла й негоди,

Ти, наче зерна, сіяв добро,

Щоб стали правди буйні сходи.

 

Ведучий 1.

Отче Iване, мрія здійснилась твоя –

Наш край щасливнй, вільні люди.

В серцях живе й твоє ім'я.

I твоє слово вічним буде.

 

Ведучий 2.

Поклін тобі, Бояне,

Пробуднику Рycі!

Звіщав ти -воля встане,

Як сонце по росі.

 

Ведучий 1.

Не хотів він багатства

Ані грошей мати,

Hi паном-бояром,

Hі царем себе називати,

Лише добрий хотів бути

І Богу милий,

Щоб любили його люди,

Тоді він щасливий.

 

І. П. Котляревський (хлопець в костюмі часів Котляревського)

Україно! У мене в жилах твоя тече кров,

У мене в серці-кипіння твоє.

У мене в грудях— велика любов,

Що до тебе прибоями б'є.

Я квітчаю садами тебе,

Засіваю хлібами тебе,

Славлю небо твоє голубе.

Я живу.

Споконвіку живу.

I в нестримному леті пливу

До величних, незнаних вершин,

Бо я син твій. Я син.

 

Ведучий 2.

Будеш, батьку, панувати

Поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудем.

 

Ведучий 1.

I де сміявсь ван Петрович

Тарас Григорович повстав

 

Т.Г. Шевченко.

Чуєш, земле : я син твій! Я син,

Що купався у чашах долин,

Що від подиху вишень п'янів,

Що під небом весняним міцнів

Досягнув несходимих вершин.

Чуєш, земле: я-син твій ! Я син.

 

Ведучий 2.

Ти народився в бідній хаті,

Що на схилі край села,

3 тої хати в світ широкий

Тебе доля повела.

 

Ведучий 1.

Пам'ятаєш батька й неньку, 

Їx криваві мозолі,

Познущалися над ними

Страшні катюги-пани.

 

Ведучий 2.

Вся малеча в хаті-гола,

I голодна, і бліда.

Ані хліба, ані солі...

Була в хаті лиш біда.

 

Т. Г. Шевченко.

За думою дума роєм вилітає :

Одна давить серце, друга роздирає,

А третя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може й Бог не бачить.

Кому ж її покажу я

I хто тую мову

Привітає, угадає

Великеє слово?

Bci оглухли. Похилились

В кайданах, байдуже... (Лине музика)

…Орю

Cвiй переліг-убогу ниву!

Та cію слово. Добрі жнива

Колись- то будуть. І дурю!

Себе-таки, себе самого,

А більше, бачиться, нікого?

Орися ж ти, моя ниво,

Долом та горою !

Та засійся, чорна ниво,

Волею ясною!

 

Т. Г. Шевченко.

Орися ж ти, розвернися,

Полем розстелися!

Та посійся добрим житом,

Долею полийся!

Знать од Бога,

I голос той, і ті слова...

... Возвеличу Отих малих рабів німих!

I на сторожі коло їх

Поставлю слово...

 

Ведучий 1.

Сукном зеленим стіл накритий,

Папери, книги на столі,

I між свічками сумовитий

Христос розп'ятий на хресті.

У кріслах засіли судді

І цензор Венедикт також.

-Шашкевич ! Як то ви, мосьпане,

« Русалку » видали ?... Ну що ж?

 

М. Шашкевич (хлопець в одязі часів Шашкевича)

Я книжку склав,- упало слово

Спокійне, тихе, мов святе.

Так в бур'яні іноді чудова

Пахуча квітка зацвіте.

«Русалка «вийшла у Будимі,

Щоб обминути нашу власть

Такі діла недопустимі,

Який одвіт господин дасть?

М. Шашкевич.

-Один одвіт я тільки маю

Се справн рідної любов.

За тебе, мій коханий краю,

Готовий я пролити кров.

Я вірю, рідна наша мово,

Що твоя сила воскресне

Що ти розвинишся чудово,

Коли се гріх - судіть мене.

 

Ведучий 2.

Поет у рясі-

( Скажете, незвично...)

I ладаном пропах,

I хрест на грудях, Євангеліє на столі...

 

 

Дорогий наш, отче Маркіяне з Підлисся!

«Сей, котрий в Галичині до люду звернувся, був священиком.» -ти наша слава...

 

Ведучий 2.

Над Дніпром гора Чернеча

Сонцем засвітила,

 

Ведучий 1.

А над Бугом в Прикарпатті

Світить гора Біла..

  ( Лине мелодія )

 

І.Я. Франко.

Чуєш, земле: я син твій!

Я син!

Я українець, а не малорос,

Пишаюсь родом тисячакорінним...

Тарас за мене мучився й боровсь,

Щоб я зродився зерням України.

І ще по ненародженім мені

Toпталися лакузи й недовірки,

І Україна корчилась в огні,

I мова рідна калиніла гірко.

Нехай ніхто себе не потіша,

Що зраджу я сім'ю свою велику.

Я - українець. I моя душа

Ніким не розмежована довіку.

 

Ведучий 2.

Вiн - хлібороб на батьківських ланах,

В краю рідному свій, а не приблуда.

Він - українське слово спеленав

й пішов з ним довірливо між люди.

       (Лине мелодія)

 

Ведучий 1.

На рідній Волині зросла

І пісня, і мужності сила.

По всій Україні пішла-

Досвітні вогні засвітила.

 

Л. Українка.

Я - дочка твоя, Україно !

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихим співом заспівала:

- Слово, моя ти єдиная эброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

-Месники дужі! Прийміть мою зброю,

-Киньтеся з нею одважно до бою...

     (Лине музика)

 

Україна.

Я - Україна- мати усіх вас родила,

Я - Україна- мати вас повила,

Я - Україна- мати вас любила,

Української мови вас навчила.

 

Ведучий 2. 

Могильницький, Котляревський і Шашкевич,

Шевченко, Леся Українка і Франко...

Світить не від нині

Ясним сонцем і зорею

По всій Україні!

 

Ведучий 1.

Так! Вийшовши з української хати,

3і зітхань страждальної землі,

Вони вирізьбили України німий життєпис

На дикім камені століть.

 

Сучасний юнак.

Вот так! Если бы от того, что мы заговорим по- украински, появился бы уголь, хлеб, колбаса и другие продукты в магазинах.., то ми б усі забалакали.

 

Україна.

Цьому вірить чи не вірить ?

Невже це так збіднів народ,

Що ковбасою стали мірять

Любов, і ніжність, і добро.

 

(Усі звертаються до юнака)

 

Леся Українка.

Ти як град із чорних хмар,

Що цвіт оббиває в долині,

Як хвороба, як пожар...

Хто ти, звідки, вражий сину?

 

Т. Шевченко.

Нi, ти вже не на коні,

Маєш гарний одяг, вроду,

В дискотеці ночі й дні

Вихилятись маєш моду.

 

М. Шашкевич.

Що тобі наш рідний край,

Пісня, складена народом?

Що тобі зрубати гай,

Отруїти чисті води?

 

І.Могильницький.

Мова наша -не твоя,

Змалку ти її не любиш...

Хто ж ти ? Де твоя сім'я?

І чиїм ти сином будеш?

 

I.Котляревський.

Ти, напевно, з тих часів,

Як до нас, мов чорні хмари,

3 диким брязкотом мечів

Лізли кляті яничари.

 

І.Франко.

Якби ти знав, як много важить слово,

Одне сердечне, теплеє слівце!

Глибокі рани серця, як чудово

Вигоює- якби ти знав отсе!

Якби ти знав! Та це знання прадавнє,

Відчути треба, серцем зрозуміть.

 

Галичина.

Любіть її-не вірте суєсловам,

У лютий час запроданства-любіть,

Не завдавайте болю їй ні словом,

Hi помислом, що ранить мимохіть.

Назло усім: і лживим патріотам,

I ворогам-любіть її святу,

Любіть, як матір, кинуту під плотом,

Чи віддану на поглум сироту.

 

Л. Костенко.

Сам Бог велів любити Україну-

Нещасний край манкуртів і заброд,

Любіть її не ідолопоклонно,

А як життя, як долю. Як народ!

Хай оскверняють ниці фарисеї

Її iм'я і пам'ять лихоліть,-

Любіть до смерті й, гинучи за неї,

Своєю кров'ю-волю освятіть!

 

Сучасний юнак.

Прости ж мені, Господи,

За рідную мову,

Що ї забув я колись

Поза іншим словом.

Невже ж пам'ять треба стерти,

Щоб жить легше було?

Невже ж мати мусить вмерти,

Щоб такі, як я схаменулись?

 

Галичина.

Мова моя — мов дівчинка у віночку,

Йде полем, лугом йде,

терновими стежками йде…

Я терни на стежках визбирую, щоб легко було їй іти.

 

Україна.

Схаменіться, тату й мамо!

Попереду провалля без дна:

дитина, що крокує за вами,

української рідної мови не зна.

Toї мови, з якої в колисці

Пісню й казку ви брали в серця...

А тепер, мов красуню в намисті,

Ми на страту ведем з-під вінця.

Та невже ж нашу мову чудесну

ми на лінощі можем змінять?

«Розпрягайте» й «Поїхав за Десну?»

Не зуміє онук заспівать?

 

Л. Костенко.

Як безбатченки і фарисеї,

переступимо гарну межу?

Tі, що мови не люблять своєї,

не полюблять ніколи й чужу!

У стремлінні до влади й кар'єри

губим небо ясне, голубе, землю, воду...

Тож ставмо бар'єри, а то знищимо зовсім себе!

Світ увесь крізь тайфуни й цунамі,

До рятунку шука свою путь...

Сором буде, як нас дикунами,

Самогубцями люди назвуть.

Тату й мамо! В промінні надії

Йдіть на сяйво святої мети,

Вчіться мову свою берегти!

 

I. Котляревський.

Прихилюсь до народу сердечно й уклінно,

Побажаю свободи і щастя, й добра.

Тільки вірю: ніколи не вмреш,Україно,

Бо співучий народ і в біді не вмира.

 

I. Могильницький.

Переміниться світу велична будова,

Що справіку в безодні вогнями ряхтить.

Рідна мова моя, материнська, чудова.

На далекі зірки у піснях полетить.

 

Т. Шевченко.

I не буде нас доля цуратися, брате,

У таврійських степах, в закарпатських садках,

I не зможе ніхто дивний скарб одібрати,

Той, що предки для нас зберегли у віках.

 

І. Франко.

Народе мій, дитино ясночола!

Живи й орудуй мовами всіма,

Бо кожна мова твого духу школа,

Твоєї правди — золота сурма.

Вклякни перед зорею світовою,

Що пломеніє, наче сонця креси,

Ти не молися мовою чужою,

Бо на колінах стоячи, умреш ти.

 

Леся Українка.

Доки мова для внуків звучить солов’їно,

Доки слава козацька у серці жива,

Ти не вмреш, ти не вмреш, ти не вмреш, Україно,

Лиш безсмертний народ у негоду співа.

 

Галичина.

Убиймо в собі раба!

Iнакше історії вітер

Нас, мов сухе лушпиння,

Просто на смітник змете,

Щоб настала нова доба

Убиймо в собі раба!

 

Україна.

Рятуймо найменше слово

Від мародерства й брехні,

Рятуймо вкраїнську мову,

Коли бо ми варті її.

Пiсня « Україно моя»  В.Пaшник

Пісня «Дякуємо Богу». О .Зеленська