20 червня о 18:00Вебінар: Особливості організації навчальної діяльності учнів, що мають розлади аутистичного спектру

Сценарій до Міжнародного дня рідної мови.

Про матеріал

Метою проведення цієї виховної години є ознайомлення студентів з виникненням української мови; показ краси і багатства рідної мови, її різноманітні можливості, довести, що рідна мова— це духовна святиня, найбільший і найдорожчий наш скарб. Сприяння розширенню словникового запасу студентів, розвиткові творчих здібностей, бажанню берегти свою національну культуру. Розвивати почуття наці­ональної гідності. Виховувати потребу зберігати, як святиню, все те, що пов'язує нас із рідною землею; любов до національних традицій, народної мудрості, до краси і гармонії рідного слова

Перегляд файлу

 

„Свято рідної мови”

до Міжнародного дня рідної мови (сценарій свята)

Мета: Ознайомити студентів з виникненням української мови; показати красу і  багатство  рідної  мови,  її  різноманітні  можливості,  довести,  що  рідна  мова— це  духовна  святиня,  найбільший  і  найдорожчий  наш  скарб.  Сприяти  розширенню  словникового  запасу  студентів,  розвиткові   творчих  здібностей,  бажанню  берегти  свою  національну  культуру.  Розвивати  почуття  наці­ональної  гідності.  Виховувати  потребу  зберігати,  як  святиню,  все  те,  що  пов’язує  нас  із  рідною  землею;  любов  до  національних  традицій,  народної  мудрості,  до  краси  і  гармонії  рідного  слова.

 

Студент 1.«Україна – золота, чарівна сторона. Земля рясно вквітчана врожаями, закосичена лісами й ріками і має чудових людей, що народилися в Україні й живуть тут. Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити гарячу любов до краю, де народилися. Пізнаємо  історію свого народу з книг. Чим більше проходить часу, тим  яскравішою ми її уявляємо. Пізнати все нам допомагають книги і самобутня творчість нашого народу, пісні та колядки, думи. хай же сьогодні свято відкриє перед вами розум, мудрість, творчість нашого народу.»(Слайд 1,2)

Звучить українська мелодія. На сцені з’являється дівча в українському одязі, яке молиться, промовляючи такі слова:(Слайд ,3).

,,Коли до серця крадеться тривога,

-За долю України я боюсь,-

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Прошу для України в Бога щастя

І захисту для всіх її дітей.

А мова українська, мов причастя,

Теплом своїм торкається грудей…

О Боже мій – Великий, Всемогутній,

Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя, в день майбутній

Вкраїні Царство Щастя приготуй.

Коли до серця крадеться тривога, –

За  долю України я боюсь, –

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь”

Звучить пісня «Молитва за Україну» під  відеосупровід.(Слайд 4.)

 

Студент 1.

Земля моя, найкраща і єдина!

Я спів твій серденьком своїм ловлю!

 Моя найкраща в світі Україна,

Я щиро й віддано тебе люблю!

 

 

Студент 2.

Мій край чудовий — Україна!

Тут народились ти і я.

Тут над ставком верба й калина,

Чарівна пісня солов'я.

 

Студент 3.

Все найдорожче в цілім світі,

Бо тут почався наш політ.

 Цвітуть волошки сині в житі,

Звідсіль ведуть дороги в світ.

 

Студент 4.

А найдорожча рідна мова —

Джерельцем радісно дзвенить.

І мила пісня колискова,

Чумацький Шлях кудись зорить.

 

Студент 5.

Усе найкраще і єдине,

І радощі усі, й жалі...

Мій рідний краю, Україно

найкраще місце на землі!

 

Студент 6.

Всіх нас єднає рідна мова,

 Всіх, хто живе у цім краю.

 Вона прекрасна, світанкова,

Я в ній свою наснагу п'ю.

 

Студент 7.

Бо наша рідна мова-мати,

Снагу і силу нам дає.

Нам стежку в світ дано топтати,

 Поки в нас рідна мова є!

 

Студент 8.

І як гуртом, не поодинці,

Почнемо в світ її нести,

То й доти будем — українці

Поміж народів сміло йти!

 

 

Студент 9.

А знехтуємо рідне слово —

 Земля цього нам не простить,

То ж сяй над світом, рідна мово!

тобі в віках судилось жить!

 

Студент 10.

Цвіти і смійся, рідне слово!

У серці щирому звучи!

Моя чарівна, рідна мово,

Лети над світом не мовчи!

 

Студент 11.

Здрастуй, Слово, українська мово, 
Здрастуй на межі тисячоліть!
Квітни калиново й барвінково,

запашна вічнозелена віть!

Мовна зоряна світобудово,

Ворог твій −шовіністична тьма.

Зникне десь одна-єдина мова −

І дуже гармонії нема.

Тож несімо естафету гідно:

В ріднім слові — мир і благодать.

Ми як скарб нетлінний мову рідну

Мусимо нащадкам передать.

Йди в тисячоліття, рідна мово,

До сердець і душ людських доходь.

Квітни калиново й барвінково,

Бо на те благословив Ґосподь:

                                     (Слайд 6).

Ведучий 1.

Сьогодні ми зібралися в цьому залі з нагоди святкування Міжнародного дня рідної мови, яке відзначають 21 лютого, починаючи з 2002 року. 21 лютого — свято унікальне. Винятковість; його в тому, що воно є і спільним, і водночас вузько родинним для людей, яких об'єднала спільна історична доля в єдиний моноліт— народ. Це свято — День рідної мови.
 

Ведучий 2

Мова – духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас передусім повинен створити в своїй душі світлицю, в якій зберігається найцінніший скарб – МОВА. Люди говорять різними мовами. Їх нараховується приблизно 6 тисяч. На жаль, філологи застерігають, що у  ХХІ столітті щонайменше 40% цих мов вимруть. А це страшна втрата для людства, бо кожна мова – це геніальний прояв людського духу, унікальне бачення нашого світу.(Слайд 7,8.)

 

Ведучий 1

Девід Кристал, один із світових експертів із питань мов, автор книги «Мовна смерть», вважає, що мовна різноманітність – це унікальна річ, і втрата кожної мови збіднює цей світ.

Мовна різноманітність – це еквівалент людської різноманітності. Людство зазнало такого успіху на цій планеті завдяки тому, що воно спроможне пристосуватися до найрізноманітніших обставин. Мова – це інтелектуальний еквівалент наших біологічних можливостей. Дуже важливо, щоб наш розум весь час працював, і один шлях, яким можна здійснити це через мову – подивитися, як кожна мова по-різному охоплює бачення світу. (Слайд 9).

Студент 1. Щоразу, коли втрачаємо якусь мову, ми втрачаємо унікальне бачення світу.21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Це відносно молоде свято – до календарів усього світу воно увійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.  
Історія свята, на жаль, має трагічний початок. Себто, святкуємо це свято з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні. 

Ведучий 1. А коли ж з`явилася українська мова?

 

Студент 2. З далеких до княжих часів витікає наша мовна традиція, а в період держави Київської Русі наше слово сягнуло державного творення: було відкрите не лише для близьких сусідів, а й для найвіддаленіших земель, збагачувалося іншими мовами й збагачувало їх. (Слайд 11,12)

Його розвитку не могли зашкодити чвари й усобиці, феодальна роздробленість і навіть багатовікове монголе татарське нашестя. Гідно подиву, що його не стяла шабля, незатоптали в болото кінські копита, що воно не розвіялося у вихор навальних орд, а залишилося сіллю землі й народу.  Ознаки української мови фіксуються в пам'ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих XIст., а без посереднім джерелом української, як і інших слов'янських мов виступає праслов'янська мова. 
 

Студент 2.

Горіли хроніки, храми і святі книги, а слово вийшло з вогню як заповіт. Гнане, принижене й занапащене, воно ніколи не відчувало себе як у полоні-бозвиході. Воно начебто чекало великої пори, і вона прийшла: волика пора формування нації –XVI-XVII ст. 
Усе прийшло в досі нечуваний і небачений рух −повстала освіта, ширилася наука, збагачувалася культура. Народні братства творили єдиний національний фронт. Слово пізнало еллінську й римську філософію і поетику, систему Коперника; воно стало демократичним і непоборним, як республіка Запорозька Січ, і прекрасним, як козацьке бароко. Цілком природно, що вияв його сили — національної самосвідомості — збігаєтьсяз вибухом визвольних змагань за національну й соціальну справедливість і свободу.(Слайд 12)
 

Студент 3.

Виникають друкарні, видаються навчальні посібники, наукові трактати, літературні й публіцистичні твори. У другій половині XVII століття налічується 24 друкарні по всій Україні. Свобода слова була невід'ємним нравом людини, як і право на життя. Українському слову, охрещеному мечем і вогнем у визвольній війні з польським панством, здавалося, не страшні ніякі тернисті шляхи попереду. Якщо Богдан Хмельницький був батьком нації, то її матір'ю була мова.
 

Ведучий 1.

Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.(Слайд 13)

 

Студент 4.

Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

 

Ведучий 2.
Будеш, батьку, панувати. Доки живуть люди, Доки сонце в небі сяє, Тебе не забудуть.
Так оцінить Т. Шевченко творчість нашого земляка, родоначальника української мови. Адже знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою, всупереч тогочасній традиції використання в книгодрукуванні книжної української мови, хоч її функціонування поступово ущільнювалося й зводилося нанівець царськими заборонами на українське слово.(Слайд 14)
   

Студент читає уривок із поезії М. Рильського «Рідна мова».
Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
Її, як дух степів, гарячу,
І осліпити й повести
Ма місце торжища незрячу,
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати.
Топтали під шалений крик,
В'язнили, кидали за грати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.
Ти вся порубана була,
Як Федір у стену безрідний,
І волочила два крила
Під царських маршів тупіт мідний,−

Але свій дух велично-гідний,

Як житнє зерно, берегла.

І цвіт весняний — літній овоч

На дереві життя давав,

І Пушкінові Максимович

Пісні вкраїнські позичав,

І до сміявсь Іван Петрович —

Тарас Григорович повстав.
   

Студент 5..

1840 рік. Уперше виходить друком «Кобзар Т. Шевченка. Українська літературна мова стає на важкий, але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації; на цьому шлях були і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синівУзятий головним постулатом сентенцію «коли буде багато мов, то піде смута по землі», московські цензори виправляли книжки українських авторів, уніфікуючи мову на московський зразок. 
   

Ведучий 1. Почата ця чорна справа Петром І, який методично запроваджував централізовані утиски, жорстоко винищуючи козаків і селян, поглиблював духовний геноцид.(слайд15)
   

Учні зачитують трагічні дати в історичному календарі української мови під музику.
1720 рік — російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.
1766 рік — видано розпорядження Російської церкви про ворону друкувати книги в Києво-Печерській лаврі без попередньої московської цензури.
1769 рік — видано розпорядження Російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.
1775 рік — зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
1862 рік — закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.
1863 рік — указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1876 рік — указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.
1884 рік — закрито всі українські театри.
1908 рік — уся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, «могущей вызватьпоследствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».
1914 рік — російський дар Микола II ліквідовує українську пресу — газети і журнали.
1938 рік - сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
1983 рік — видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів на 2 групи російські та українські. Це призвело до того, що багато українців стали ігнорувати рідну мову.
1989 рік — видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську було відсунуто на третій план. Криваві жнива такої мовної політики, яка проводилась в Україні, нагадують про себе й сьогодні.

 

Інсценізація про мову.(слайд 16)
Посеред сцени Мова з матір’ю – Україною. З’являється Погана Вість (у чорному одязі) із подругами).

Погана Вість.  Яка в мене радість – вам не уявити:

Нарешті я зможу всім насолити.

Усе єство запалюється гнівом,

Як чую щось про мову України.

А морок повиває мені душу,

Коли сміх її я слухать мушу;

Туман снує у голові,

Та я ще не вмираю, ні!

Я оживаю і радію знову,

Коли катують Українську мову!

Скоро укази скрізь рознесуть:

Вони – мого серця істинна путь.

(Зловіще снують поміж Мовою та Україною)

Подруга Поганої Вісті (до мови) На серці так легко, як ніколи,

Нарешті видано нові закони:

Валуєвський циркуляр зрозуміє і школяр,

А Ємський указ тебе знищить нараз.

Друга подруга Поганої Вісті (радісно)

Книг українських із-за кордону – не ввозити!

Давати дітям українські імена – заборонити!

Тепер спробуємо, сестри, пожити…

(Погана Вість зі своїми подругами танцюють навколо Мови та її Матері, що схилилися одна до одної у відчаї. Танцюючи, співають коломийку)

Коломийка. Ось тепер тобі кінець, українська Мово,

Вже не станеш під вінець, згине  твоє слово.

Не читатимуть книжок, не напишуть віршів.

Є укази від царя, а йому видніше,

Чи помилувать тебе, чи одразу вбити.

На колінця, Мово, стань, спробуй попросити.

Погана Вість.   Собі милості в царя! Ха – ха – ха… Тра – ля – ля…

(Погані вісті вибігають із ритмом геть)

Мова. О, ні! Не ждіть! Цього повік не буде!

Я – не рабиня, не слуга! Я вільна, люде!

Поки в лузі на калині соловей співає,

Поки милая синичка в гості прилітає,

До тих пір я не скорюся, доки буду жити!

Не дозволю своїй неньці плакати, тужити.

(звертається до України)

Рідна моя, матусенько, не хвилюйся дуже,

Є у мене сестри, брати, і їм не байдуже,

Яка доля їх чекає…

Україна. Ти говориш, доню,  добре,

Слово в тебе теж хоробре.

І я бачу, що народ наш

Щиро відданий тобі.

Він не дасть, я вірю, мові згинути в біді.

Україна. Боже! Всевишній! Тебе я молю!

Згляньтеся на мою єдину доньку,

Пошли їй визнання, слави й привіту

В кожнім куточку цілого світу.

Я вже нічого тобі не бороню.

Ти щаслива, кохана доню!

Мова.  Я така щаслива, матінко – Вкраїно!

Бо квітучим садом стала ця руїна.

Мене всі просять в хату завітати,

Маленьким колискову заспівати,

А юним – пісню про кохання,

Школярикам – натхнення до навчання,

А літнім людям – і потіху й спокій,

Сімейну згоду й сто щасливих років.

Я їм дарую своє слово й доброту

І до життя нового поведу!

Студент 6.

Людське безсмертне з роду і народу.

Увись росте корінням родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле,

Хто вміє шанувать сучасне,

Лиш той майбутне вивершить прекрасне!

Студент 7.

Хтось із мудрих сказав:,,Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна”.

Не грайся словом!

Є святі слова,

Що матері з доріг вертають сина.

Спіши до неї, доки ще жива,

Допоки розум і допоки сила.

Знайди ж слова – вічне і земне.

За часом час на світ перестилає.

Минуле все. Лиш слово не мине,

І та любов, що смертю смерть долає!(слайд 16,17)

Ведучий 1. Рідне наше слово! Не раз розіп'яте на історичних Голгофах, ніби навмисне було обране для мук і випробувань. На захист рідного слова поставали Іван Франко, Леся Українка, Борис Грінченко, Микола Куліш, Олександр Олесь... Тих, хто зберіг рідну мову в страшні часи лихоліть, було набагато більше, ніж тих, які своєю байдужістю мовчки відправляли її у вічне небуття.
  

 Ведучий 2.

Після Котляревського Т. Шевченко відшліфував нашу мову – дорогоцінний діамант нашого народу. Л Володимир Самійленко прекрасно про це сказав у вірші «Мова», присвяченому Тарасу Шевченку.
 

Студент 8.

Діамант дорогий на дорозі лежав, - 
Тим великим шляхом люд усякий минав, 
І ніхто не пізнав діаманта того.. 
Йшли багато людей і топтали його. 
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов, 
І в пилу на шляху діамант він знайшов. 
Камінець дорогий вій одразу пізнав, 
І додому приніс; і гарненько, як знав, 
Обробив, обточив дивний той камінець, 
і уставив його у коштовний вінець. 
Сталось диво тоді: камінець засіяв, 
І промінням ясним всіх людей здивував, 
І палючим огнем кольористо блищить, 
і проміння його усім очі сліпить. 
Так в пилу на шляху наша мова була, 
І мислима рука її з пилу взяла. 
Полюбила її, обробила її, 
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу ввела,

І як зорю ясну, вище хмар піднесла,

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна,

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить!

Хай же ті вороги поніміють скоріш,

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,

Щоб і сам здивувавсь у Могилі Тарас,

Щоб, поглянувши сам на створіння своє,

Він поважно сказав: «Відкіля нам сіє?!»(слайд 18)
 

Ведучий 1. Мова... Співуча й натхненна, гнана й переслідувана, принижувана й охрещена «холопською», вона була, є і буд коренем народу. Витерпівши страшне лихоліття, тортури, перегорівши, як криця, дійшла до нас загартованою і мужньою. Однак боротьба за рідну мову ще триває.
   

Відео про мову.(слайд 19)

 

Ведучий 2. Сьогодні мало визнання того, що український народ нарешті зрозумів: Українська держава — це він сам, це » громадяни, яким треба активно включитись у державотворчий процес і працювати для утвердження державності й порядку, духовності й національної самоповаги на своїй землі, у своїй господі.

    Ведучий1. Усім нам слід зрозуміти, що збудувати вільну й незалежну Україну зможуть лише люди, об'єднані однією метою і материнською мовою. Якщо ми будемо роз'єднані й багатомовні то можемо опинитися перед руїнами.
 

Ведучий 2.

Мова об'єднує. Мудрі люди знали це в давні часи, знають і сьогодні. Проте дивує, що значна частина населення України, зокрема Півдня і Сходу, не знає або не хоче знати ніякої правди про злочини, які чинила не один десяток років диктаторська влада: голодомори, масові арешти, розстріли, депортації, винищення найкращих синів і дочок України — інтелігенції, священиків, працьовитих хліборобів, усіх патріотів, хто б вонине були; про русифікацію нашого народу... (слайд 21)
  Ведучий 1.

Людина має завжди пам'ятати, звідки вона родом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти живеш,— ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови — священний обов'язово кожного.(слайд21,22) 
 

1-й читець
Ми є нащадки гнівного Тараса, 
Його терни торкнулись наших тіл. 
Народ возвести в надію — не в расу 
Огненним словом Велетень хотів...
   

2 читець
Встеляймо кручу пам'яті щоденно 
Освяченими вітами верби:
Держава наша буде суверенна, 
Коли з колін піднімуться раби...
   

Ведучий 1. Не втратили, на жаль, сьогодні актуальності гнівні слова Т. Шевченка, звернені до совісті своїх земляків:
І всі мови Слов'янського люду — 
Всі знаєте.. 
А своєї 
Дастьбі...
Колись будем і по-своему глаголить...
   

Ведучий 2.

 Усім манкуртам, доморощеним і чужим, нагадаємо слова Сидора Воробкевича:
Хто горнеться до чужого, 
Того Бог карає; 
Свої його цураються, 
В хату не пускають.

 

Студент читає вірш «Манкурти»(слайд 21)

Забуто все: історію і мову.

Дніпрові груди сковано в граніт.

І десь у полі знайдена підкова

Вже не хвилює сивиною літ.

Вже все одно, якою говорити,

Вже все одно, хто ми на цій землі.

Гадали – будем вдягнені і ситі,

Все інше – зайвий клопіт на чолі.

Та не зійшло: Дніпро немов калюжа,

Та не зійшло: вже діти як чужі

Ідуть у світ непевні і байдужі.

Ледь що – готові взятись за ножі.

Такі не схилять голову в шанобі.

Їм материнська мова - дивина.

Не діти, а манкурти вузьколобі

Від ситості, неробства і вина.

Їм не болять потоптані могили,

Їм не болить розтерзана земля.

У них уже ні гідності, ні сили.

А де їм взятись? Звідки? Звідкіля?

Отак і йдуть надщерблені і ниці,

Надломлені у мислях і хребтах,

Дожовують останні паляниці,

А там – хоч жебраками по світах.

Якщо ти є, народе, я благаю,

Не обкрадай ні долі, ні себе.

Бо втратиш все: не бачить тобі раю,

Ні паляниць не буде, ні тебе.

 

Ведучий 2.

Сторінка українізації 20-х років XX ст. перегорнута історією. Проте викликає захоплення факт, якою ж, справді, має бути могутньою, багатою, живучою мова, щоб вижити в багатовікову епоху царських заборон, а також у сімдесятирічну добу більшовицького розбою, головною ідеєю якого було геноцидне злиття націй і мов!
 

Студент 6.  Сьогодні українська мова функціонує як державна мова України й національна мова українського народу. За даними перепису 1989 року, у складі населення України, яке становило 51,4 млн. чоловік, налічувалося 37,4 млн. українців, із цієї кількості рідною мовою — українську вважали 32,8 млн. чоловік. Поза межами України українська мова в усній формі поширена в Росії, Молдові, Білорусі, Казахстані. Крім того, українською мовою послуговуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії.(слайд 22)
 

Ведучий 1 1991 року Україна стала незалежною державою. У статті 10 Конституції України, яку було прийнято 1998 року, стверджується: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України»(слайд 23)
 

1-й читець
Як довго ждали ми своєї волі слова, 
 і ось воно співа, бринить. 
Бринить, співає наша мова, 
Чарує, тішить і п'янить. 
Як довго ждали ми... 
Уклін чолом народу, 
Що рідну мову нам зберіг. 
Зберіг в таку страшну негоду, 
Коли він сам стоять не міг.

    Ведучий 2.

Мова — де показник культури людини. Недаремно кажуть: «Заговори, щоб я тебе побачив». На жаль, не так багато сьогодні людей, які досконало володіють рідною мовою. Причиною цієї прикрості є суржик, який утворився в результаті злиття української й російської мов і засмічує й поганить одну з найкрасивіших мов світу.
 

Ведучий 1.

Справді, приємно слухати ніжну, витончену, зі смаком, з душею скомпоновану гру слів. Тут і мовне багатство, і з граматикою все гаразд. Але, нажаль, не завжди так буває. Дехто забуває, що чистота мови, її багатство – така ж необхідна річ, як і чистота тіла, охайність одежі. А недбале ставлення до власного мовлення викликає не лише зневагу, але й огиду.

 

 Ведучий 2. 

Не вірите? Ми спробуємо вас переконати. До вашої уваги сценка «На дискотеці-1».

 Інна помітила його відразу. Дівчина привернула увагу Дениса своєю незвичайною доброю усмішкою. Він подумав, що неодмінно запросить її до танцю. Тільки б ніхто не випередив.

  •                                                Прівєт, бебі. Давай познайомимось. Я – Денис с пятой школи. А тебе як зват? Можна тебя пригласити на танець? Шчас  такий музон класний буде – полний отпад! То шо, підем стряхнемось?
  •                                                Вибачте, мені зовсім не хочеться танцювати. Не ображайтесь на мене. Я просто слухаю музику.
  •                                                Ти шо гоніш, дєтка? Який слухаю? Погналі, слиш?
  •                                                Я ще раз прошу у вас вибачення, але я танцювати не хочу. Та й музика мені ця не до вподоби…
  •                                                Класний музон! А ти шо, мєдляк ждеш? Тобі мед ляк нравиться, шо лі? Ну, ти дайош!
  •                                                Ні, вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення. (Дівчина пішла.)
  •                                                От, блін, кльова діваха, але Шото ламається. І чого?

 

 Ведучий 1. І справді, чого? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше. (Сценка «На дискотеці 2».)

  •                                                Здрастуйте! Я Денис із пятої школи. Дозвольте запросити Вас до танцю.
  •                                                Будь ласка! Якраз звучить моя улюблена мелодія.
  •                                                Ви знаєте, наші смаки цілком збігаються, це так приємно. (Дівчина усміхнулась.)
  •                                                Перепрошую, у Вас, мабуть, таке ж чудове імя, як і Ваша добра усмішка? Як Вас звуть?
  •                                                Мене звуть Інною.
  •                                                Чудове імя і Вам дуже личить! (Танцюють.)
  •                                                Інно, а Ви не образитесь, якщо я запрошу Вас до наступного танцю?
  •                                                Ви, Денисе, такий чемний хлопець, що Вам важко відмовити.
  •                                                Дякую.

 

Ведучий 2. Ось так з гарної, чемної мови, за якою чисті помисли, чисті почуття, і зародиться справжнє кохання. А хто нехтує культурою рідної мови, потрапляє в жалюгідне становище. Хоча, на жаль, сам цього не усвідомлює.

 

Ведучий 1.Чому ж так трапляється все-таки? А тому, що й досі сидить у душах багатьох отой комплекс меншовартості, насаджуваний віками неволі. Мовляв, українською говорити не престижно, бо це мова сільська, та й не модна.

 

Студент 7.

Я хочу відповісти на ці закиди рядками поезії:

Мені сказав один ханжа,

Що наша мова геть відстала,

Що краще б личила мені чужа,

Немов до хліба – кусень сала,

Що весь мій поетичний план

Спинитись може на підході,

Що я – останній з могікан,

Що наша мова вже не в моді.

Гей, проповіднику! Стривай!

Твої слова – старенька ряса.

Я не піду в твій тихий рай.

Я – син великого Тараса.

Як Прометей не вмер від ран,

Не вмре і мова – гарна з роду.

Я – не останній з могікан,

Я – син великого народу!(слайд 26)

 

Студент 8.
Як  парость  виноградної  лози,
Плекайте  мову.  Пильно  й  ненастанно
Політь  бур'ян.  Чистіша  від  сльози
Вона  хай  буде.  Вірно  і  слухняно
Нехай  вона  щоразу  служить  вам,
Хоч  і  живе  своїм  живим  життям.

Прислухайтесь,  як  океан  співає  
Народ  говорить.  І  любов,  і  гнів
У  тому  гомоні  морськім.  Немає
Мудріших,  ніж  народ,  учителів;

У  нього  кожне  слово   це  перлина,
Це  праця,  це  натхнення,  це  людина.

Не  бійтесь  заглядати  у  словник:

Це  пишний  яр,  а  не  сумне  провалля;

Збирайте,  як  розумний  садівник,
Достиглий  овоч  у  Грінченка  й  Даля,
Не  майте  гніву  до  моїх  порад
І  не  лінуйтесь  доглядать  свій  сад.

 

Студент 9.

Які чудесні барви у нашій рідній мові,

Які відтінки різні від Сейму аж по Сян!

У Києві говорять інакше, ніж у, Львові,-

І чорногуз, і бусол, лелека і боцян...
(Д. Білоус)

 

Студент 10.

О мово рідна!
Золота колиско, 
В яких світах би не бувала я,

З тобою серцем і по-українськи

Я вимовляю мамине ім'я,
                                    (3. Кучерява)

Студент 11.

Я так люблю, я так люблю тебе,

Моя співуча українська мово!

В тобі шумить Полісся голубе, 
І дужі хвилі гомонять Дніпрові.
В тобі живе Карпатська височінь,

Що манить у незвідане майбутнє,

І степова безкрая широчінь,

І Кобзарева дума незабутня!
 

Студент 12

Ти рідна мово, чиста, як роса,

Цілюща й невичерпна, як криниця.

Святиня наша, гордість і краса,

Ти —розуму народного скарбниця!

Як легко йти а тобою по землі

І підставлять вітрам лице відкрите!

Для мене ти — як і насущний хліб,

Без тебе я не зміг би в світі жити!

Ведучий 1.

Під синій небом України Зазолотилися жита,

У чулім серці воєдино З'єдналася палітра та.

Бо це дано нам споконвіку —

Душею, і любить до крику

Єднати землю й небеса.
 

Ведучий 2.

Дай нам, Боже, сили і снаги,

Щоб цвіли Дніпровські береги,

Щоб жили гуртом, не поодинці

На землі щасливі українці.
Щоб ми з вершин Чернечої крутизни

Нарешті не лукавили Вітчизні

Ні власній, ані братовій— довік.

Пречиста мово, слово світанкове,

Зламай злочено ковані підкови,

Яви нам в душі свій пречистий лик!
                                                        (Михайло Шевченко)
     Студент 13.

Я на рідній мові друзям щастя зичу.

Хай добро хлібину кожному несе.

У гостинну хату всіх покличу,

І вони, я певний, зрозуміють слово,

Де матусі ласка, батькове тепло,

Де вкраїнська мова пахне барвінково,

Де вкраїнська пісня розправля крило.

 

Студент 14.

Рідне слово моє — в нім озвуться віки,

Рідне слово моє — і крізь хмари сія.

Словом вишию день — простелю рушники,

А на тих рушниках Україна моя.

 

Студент 15.

Ще жива ти, Україна,

Ще не вмерло слово,

Встань, прокинься, пробудися,

Рідна наша мова!

Не одне лихе століття

Тиранів терпіла,

Та жила серед народу

І людям світила.

Квітла, мов лілея ніжна

Лютою зимою,

Знала певно, що народ твій

Завжди із тобою.

Збереглася в вишиванках,

В золотому житі,

У простій бідненькій хаті

Та в мужицькій свиті.

Тож давайте, українці,

Мову поважати,

Що пройшла через тортури

Та залізні грати!

Що створила, наче долю,

Пісню колискову…

Встань, прокинься, пробудися,

Рідна наша мово!


    Ведучий 1.Тож збережімо духовний заповіт наших поетів любити свою землю, любити рідно слово, як зберегли нам наші батьки й діди рідну мову в страшні часи лихоліть.

Ведучий 2. Адже ми хочемо, щоб нас поважали, а для цього, як писав Борис Грінченко, насамперед треба бути українцями «думкою, мовою, ділом».
 

Ведучий 1. Рідна мова стосується насамперед виховання людської особистості, виховання самоповаги, національної самосвідомості, без них не може бути справжнього, а не паперового патріотизму.

Відео «Українська мова – мова нації.(слайд 32)
 

 

 

 


 

1

 

docx
Додано
20 грудня 2018
Переглядів
200
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку