Сценарій до свята « Українські вечорниці»

Сценарій до свята « Українські вечорниці»

Учень:       Здається початок України

З порогу батьківської хати З пісень отих колискових Яких нам співала мати.

Учениця:   Можливо вона починається Із нашого селища рідного Із ставка голубого широкого

Що має синь неба блакитного.

Учень:       А може вона починається

З дихання землі навесні З цвітіння садків білосніжних Що часто сни бачите вві сні.

Учениця:   Напевне бере свій початок

Україна з пісень солов’я

І з того селянського двору Де п’є молоко немовля.

Учень:       А кажуть вона починається

З пісень, що так щиро лунають

Та з тих рядочків віршових

Що діти ще з малечку вивчають.

Учениця:   Ні, друзі, мабуть починається

Рідна моя Україна

З батьківського слова твердого Якому вірить родина.

Учня:         А може вона починається

З вулиці нашої з вами

З шкільного подвір’я веселого

Що завжди дзвенить голосами.

Учениця:    Мабуть початок України

Із тих васильків, що у полі

Із  пісні того жайвороння

Що в’ється в безмежнім роздоллі.

Учень:       Та де б не брали початок

Мати – моя Україна Завжди буде квітнути буйно Як у лузі червона калина.

Учениця:   Та де б не брала початок

Наша Україна – мати

Невтомною працею будем

Завжди ми її прославляти.

(Пісня « Все це потрібно мені»)

Учень:       Нехай сьогоднішнє свято відкриє перед вами, шановні гості, друзі: розум, мудрість, щедрість нашого талановитого народу!

Учениця:   Узимку, коли завершувалися роботи в полі, частішали дівочі та парубочі гулянки.

З часів християнства, дві тисячі років, 13 грудня, на Андрія, проводили святкові вечорниці.

Учень:       Обійдіть весь світ безмірний

І скажіть, в якій країні

Так зберігся скарб безцінний Як у нас на Україні?

Учениця:   Просим всіх у нашу хату Превелику, пребагату.

Від зірниці до зірниці

Хай лунають вечорниці.

( святково прибрана світлиця. На столі – глечики, глиняні миски. Господиня, сидить за столом.)

Господиня: Господи! Як подумаєш, що коли це ми дівували, зачуєш де-небуть вечорниці, так аж тини тріщать. Зовсім не те тепер. От скоро вже треті півні заспівають, а вечорниці ще й не починалися...

Ой-ой-йой, куди це все поділося?

( Чути сміх. Господиня схоплюється. Заходять дівчата.)

Дівчина: Добрий вечір вашій хаті,

Уклін господині

Чи веселі вечорниці в нашій Україні?

Дівчина: Добрий вечір, господине, славна молодице.

Чули, що у цій хатині будуть вечорниці!

Господиня: Добрий вечір, добрий вечір, любі гості!

Просимо, просимо.

Дівчина: Які пахощі! Напевно, все смачне!

Господиня: Смачне-то воно смачне, але основної страви – калити – ще нема. Сьогодні ж Андріїв вечір, а найвеличніша ознака його – калита.

Дівчина: ( входить із оберемком дров) Добрий вечір. А я дров принесла, щоб піч розтопити для калити.

Дівчина: Оленко, переклади полінця, поворожи собі!

Дівчина Оленка: Ой, мені страшно їх перекладати.

Дівчина: Не бійся, від долі нікуди не втечеш.

Оленка: ( перекладає дрова) Вдівець, молодець, вдівець, молодець..!

Господиня: От бачиш, доля до тебе милостива. Дано тобі – вийти за молодого парубка.

Дівчина: ( сміється)  За Гриця!

( співають пісню « Грицю, Грицю до роботи) Дівчина: Не хочу такого лінивого парубка.

(Сміються)

Дівчина: Ой! А як я вчора ворожила! Уже коли надворі темно стало, вийшла я ніби-то до комори, а сама – хутчіш на вулицю. Стала від воріт стовпці рахувати. Рахую собі: «Вдівець, молодець, вдівець, молодець...»Раптом чую – хтось іде назустріч. Я заховалась за кущем. Ну , думаю, раз не вдалося поворожити за кого заміж вийду, то хоч узнаю, як його буде звати. І тільки-но перехожий порівнявся з кущем, я вискочу, як заверещу: « Дядьку, як вас звати?»  а дядько з переляку, аж присів. Треба було бачити, як він тікав – швидше вітру, і дороги не вибирав.

Дівчина: То тобі знак такий, не бути тобі цього року в парі.

Господиня: Годі, дівчата, теревені розводити. Калиту треба місити, бо калиту має місити кожна дівчина, що прийшла на вечорниці. Додамо до тіста яєць, меду, маку, аби наша калита смачніша була. Ось уже піч вогнем надихалась і напалилась. Час її до печі саджати. ( Господиня на лопаті несе калиту до печі.)

Дівчина: А давай, Оленко, так поворожимо поки наша калита печеться. Кинемо хустки в миску й підкинемо її. Чия хустка випаде першою, та дівчина найшвидше заміж вийде.

(ворожіння на хустках)

Господиня: Дівчатонька, подивіться на нашу калиту, яка вона кругла, запашна, красою й теплом всю оселю звеселила.

( дівчата перев’язують червоною стрічкою калиту і співають)

А тому саду чисто метено

Ще й хрещатим барвіночком дрібно плетено,

А в тому саду ніхто не бував

Лиш молодий Іванко коня випасав

Коня випасав, на дудочку грав,

З буйним вітром Іванко та й розмову мав.

( чути стукіт у двері)

Дівчина: Піду подивлюся.

( дівчина вибігає, потім заводить хлопця із собою) Дівчина: То ти хотів нам шкоди наробити?

Хлопець: ( співає)

Відпустіть, благаю

Чи я батьку не доріс,

Чи я батьку переріз, Що не рублена хата,

Що не люблять дівчата?

Дівчина: Ой, розчулив ти нас. Що ж йому придумати за те, що нам заважав?

Хлопець: Дівчатка, я не заважатиму більше, а як відпустите, цілу ватагу хлопців приведу.

Дівчина: Гаразд.

Дівчина: Та нехай іде. А ми тим часом пісеньку веселу заспіваємо.

( хлопець виходить. Дівчата співають пісню «Чи я не хазяйка»)

Чи я не хазяйка, чи не господиня, Сім днів в хаті не мела, печі не топила. Сватай мене, хлопче, премудрую швачку, Рушник на кілочку, сміттячко в куточку.

Туди – хить, сюди – хить, за сміттячком – вісім кіп, А дев’ята кіпка, щоб вимела тітка. Ідуть люди з міста та й з мене сміються, Що на моїх подушках ворони несуться.

Не смійтеся, люди, якось воно буде, Обскубаю вороня, ще й перина буде.

( стукіт у двері)

Дівчина: Агов! Хто такий?

Хлопець: Пес рябий, баран круторогий, ведмідь клишоногий. Пустіть до хати!

Дівчина: Не пустимо, бо вас дуже багато.

Хлопець: Пустіть ліпше, бо буде гірше.

Дівчина: А ми візьмемо рогатини та поламаєм ваші спини.

Хлопець: Бігла курка ряба, перебита нога.

Хто, хто перебив? Чотири лозини, п’ята палка, Виходь до нас, Наталко.

Дівчина: Назарко, Назар пішов на базар, Купив порося, воно вирвалося.

Хлопець: Мене звати Іван. Я хазяйський син. Багатий... Маю дві курки. Одна, правда, сліпа на одне око, а друга не несеться, зате бачить добре. Маю землі видимо – невидимо. Скільки б не дивився і не придивлявся – нічого не побачиш. А що вже худоби! І павуки, і комахи, і мухи, а що вже мурашок – світу білого не видно! Чим я не жених!

Дівчина: Та куди вам ще до женихів.

( дівчата сміються)

Хлопець: Дівчатонька, голуб’ятонька, ми не сваритися прийшли, а миритися. Сьогодні ж Андріїв вечір!

Дівчина: Заходьте вже, але за це мусите нам пісню заспівати. Хлопець: А що? Заспіваємо. ( пісня « Їхав козак за Дунай») Дівчина: Ой, ой, герої які!

Хлопець: А вам би лише насміхатися. Краще, Наталочко, бери качалочку, добре тісто мішай, калиту подавай.

Дівчина: Добре, добре! А ви краще відгадайте, чим ще вас будемо частувати?

Химерний, маленький, бокастий,

Товстенький коханчик удався,

У тісто прибрався, чимось смачним напхався, В окропі купався.

Дівчина: На смак уродився, в макітрі скакав... Недовго нажився, - у дірку скотився, Круть – верть – та й пропав.

Хотів був догнати – шкода шкандибати. Дівчина: Лови – не лови! А як його звати – Лінуюсь сказати, скажіть мені ви!

Хлопець: Та хто ж не вгадає такої страви смачної!

Хлопець: Дівчата! Кожен хлопець скаже, що то вареники! Дівчина: Їжте, гості, просим щиро, Вареники наші з сиром.

Вареники не погані,

Вареники у сметані.

Господиня: Вареники мої, великомученики!

Велику муку терпіли, в гарячій воді кипіли.

Сиром боки понапихані, маслом очі позаливані, Як є сметана – то вмочайте, а як нема – вибачайте! Дівчина: (підходить до хлопця, подає йому пиріг і співає) З’їж, Андрійку, пиріжок, він дуже смачненький.

А у ньому всередині мачечок дрібненький.

( Андрій кусає пиріжок і кривиться, бо всередині – клоччя).

Андрій ( співає)

Чи ти, дівко. Зроду – віку

Пирогів не їла,

Що ти свої пироги Клоччям начинила? Нехай тебе лихий знає З цими пирогами.

Ти би краще розкидала Їх помежи псами.

Дівчина: А давайте і справді пса приведемо. Покладемо на підлогу кожна свого вареника. Чий вареник собака з’їсть першим, та найскоріше вийде заміж, коли ж обнюхає і не займе, то ще не скоро, а як забере вареник і побіжить у куток – вийде в чуже село. ( дівчата просять хлопців, щоб привели собаку. Виходить хлопець і заводить до хати «собаку» - перевдягненого хлопця.

Ворожіння зі собакою).

Дівчина: А ще поворожимо на дев’ятого кілка, як будемо йти додому. Мати мені розповідали, вони у молодості так ворожили.

Дівчина: А як це?

Дівчина: Підходиш до тину і починаєш рахувати кілки. До дев’ятого кілка добре придивися. Який кілок – такий і суджений: кривий – старий, рівний – молодий, з корою – багатий, без кори – бідний.

Дівчина: Сьогодні ворожать цілий вечір. Я ще знаю. Вдома лягайте на нове місце, під ліжком ставте тарілку з водою, будуйте із трісочок місточок загадуйте сон. Хто переведе тебе через місточок, той і буде твоїм судженим.

Дівчина: Ой, цікаво як!

Дівчина: (співає)

Пустила ня моя мати та на вечониці, А там хлопці чорнобриві плетуть рукавиці.

Рукавиці виплітали, весело співали, А музики як заграли ще й затанцювали.

(Танець)

Хлопець: Андрію, ти краще заграй нам, а ми послухаємо.

Хлопець: Ой! А я не можу забути, як Андрій в діда козу вкрав.

Андрій козу веде, Андрієва коза не йде.

Він її уздою – вона його гузою.

Він її віжками – вона його ріжками.

Його дідо дігнав і козу відібрав.

То ми ледве сюди втекли.

Дівчина: Ой, йой, йой, від діда насилу втекли. Знайшли чим похвалитися.

Хлопець: Дівчата, ви знову за своє?

(Співають коломийки)

Дівчина: Ой піду я на Андрія,

На Андрія файно,

На Андрія будуть хлопці Іван та Михайло.

Хлопець: Ой дівчино, дівчинонько, Яка ти, яка ти, за хлопцями зазираєш, Не підметеш хати.

Дівчина: Ой, Василю, Василечку,

Василю, Василю,

Я до тебе не говорю, Не натягай шию.

Хлопець: Ой кувала зозуленька, Та й сіла на дубі.

Були б ви, дівчата, файні,

Як мали б всі зуби.

Дівчина: Ой кувала зозуленька

В селі Осташівцях

Є у всіх нас файні зуби, Ще і вам позичим.

Дівчина: Ви, хлоп’ята гонорові,

Файно виводили,

Все – дно наше буде зверху, Щоб ви не робили.

Хлопець: Та нехай вже, ваше зверху. Дівчата, а нам поворожите?

Господиня: Але й хлопці таке вигадають. Ні, хлопцям цього вечора не гадають. Та для вас ми зараз знайдемо забаву. Прийшов час калиту піднести. Сонце заходить, а калита сходить.

Хлопець: Дозвольте мені бути паном Калитинським.

Хлопець: А мені, господине, дай – но коцюбу, я буду паном Коцюбинським!

Калитинський: Добрий вечір, пане Коцюбинський!

Коцюбинський: Добрий вечір, пане Калитинський!

Калитинський: Куди йдете?

Коцюбинський: Калиту кусати.

Калитинський: А я буду по писку писати.

Коцюбинський: А я вкушу!

Калитинський: А я впишу!

Коцюбинський: Ти писнеш чи ні,

А я на білому коні, То й калита – мені!

Калитинський: Ну добре вже, Іди кусати калиту.

(Коцюбинський кусає калиту)

Коцюбинський: А хто ще калити хоче?

Калита, калита, солодка така!

Хто вкусить калиту, тому

Всю зиму світити сонце буде, Тому буде добро в домі.

Всі по черзі: І я калиту вкусити хочу. Господиня: Ми гуляли, веселились, Усім весело було.

Вечорниці завершились, І здається, все пройшло. Ні, так просто не проходить, В серці струночка бринить.

Про Андріїв вечір спогад В нашім серці буде жить.

( усі співають пісню)

Скільки б не співали, а кінчати час

Кращі побажання ви прийміть від нас І в вас, і в нас хай буде гаразд, Щоб ви і ми щасливі були!