Сценарій години пам'яті "Нехай не згасне полум'я свічі"

Година пам’яті,

приурочена 57-й річниці

з дня народження поета

 Анатолія Махонюка

НЕХАЙ НЕ ЗГАСНЕ ПОЛУМ’Я СВІЧІ

Мета: здійснити огляд літературної спадщини Анатолія Махонюка; формувати в учнів навички читання напам’ять; виховувати любов до літератури рідного краю.

Обладнання: мультимедійна презентація, любительська відео замальовка, виставка книг поета.

Оформлення приміщення: куточок для читання віршів,  свічка, рушники.

Тип заходу: година пам’яті.

Форма проведення: поетично-біографічний нарис

Сценарій заходу

І. Звучить «Пісня про Волинь» С.Кривенького.

ІІ. Слово вчителя. «Немає кращої землі, ніж та земля, де ти живеш». Так співається в одній із пісень про нашу  синьооку Волинь. Але чомусь завжди здається, що велике та видатне – десь далеко. Нам неймовірно поталанило,  жити серед чудової природи, поруч з людьми, творчість яких знають і поважають в усій Україні та за її межами.  Мова йде про родину Махонюків –  унікальних людей, талановитих особистостей, будинок яких видно з вікон  ліцею.

Демонстрація відеоролика

Не в центрі села і не на початку їхня хата, а знають її за океанами. Про щедрість їхнього підвіконня переповіли снігурі в теплих краях. …І таки знають… Бо саме тут з’явилися і перші вірші, і останні верлібри оваднівського поета А.Махонюка, саме звідси білим птахом полинули у світ рушники сестер-вишивальниць Світлани і Галини. Це сюди приходять і приїздять люди з багатьох куточків Волині, Львівщини, Рівненщини. Адже, якщо вже познайомився з цією родиною, то прикипиш навіки. Зачинивши за собою хвіртку, потрапляєш не на подвір’я, а у казку. Дбайливо прибрана стежка до хати, пес та кури, на яких покшикує господар Петро Михайлович, – все, як у селі. Але диво розпочинається тоді, коли око падає на весняне різнобарв’я тюльпанів, травневі півонії, лілії, величні троянди, осінні гвоздики, айстри, хризантеми і ще безліч мешканців квіткового царства, назви яких  годі й запам’ятати. Петро Михайлович та Надія Стахівна  - колишні працівники нашого навчального закладу. Вони  виховали чотирьох дітей, які стали видатними у літературі, як їхній син Анатолій, знаменитими у мистецтві вишивки, як їхні дочки Світлана та Галина.  Вони не просто поет і не просто вишивальниці. Це люди, які творять красу, це люди, яким боліла Україна. Свіча пам’яті сьогодні зоріє і миготить в пам'ять про поета,  який  жив, творив і стверджувався у нашому селі, що стало для нього рідним. Це  Анатолій Махонюк. На  жаль, він білим птахом полинув за обрій, залишивши невимовний біль та щемливі спогади батькам, сестрам та усім, хто любив його і любив його поезію.

(Демонструється виставка збірок)

 Анатолій Петрович несміливо ступив на літературну сцену зі збіркою «Благословення», озвався «Дощу мелодією блакитною», зарекомендував себе «Осіннім соняхом», утвердився книжками для дітей, «Колекціонером календарних листків» та двома збірками про тінь. Але десь там у прихованих і відкритих комп’ютерних папках знаходилося те,чого ще не бачив читач і те, що просилося до людей. Тому родина Махонюків прийняли рішення видати збірку раніше ненадрукованих поезій свого сина і брата до його 55-річчя. Це їм вдалося. Завдяки видавництву «Надстир’я», головному редактору Світлані Політило та усій творчій команді,  поціновувачі творчості нашого земляка мають змогу доторкнутися до простих життєвих речей через самобутні образи та влучне його слово. Таким чином вийшла його остання пожиттєва збірка «Зірка пливе до світанку».

ІІІ. Біографічно-поетичний екскурс «Слідом за тінню»

 (учні розповідають сторінки біографії Анатолія Махонюка та декламують його поезії)

1-й учень. Анатолій Махонюк народився   у селі Чевель Старовижівського району. За станом здоровя навчався у спеціальних школах -інтернатах  у Кіровоградській і Львівській областях. А середню освіту здобув в Оваднівській середній школі Володимир-Волинського району. Тут і проживав з батьками і сестрами — талановитими вишивальницями. Творчий потенціал Анатолія розкрився у літературній студії “Лесин кадуб”.

2-й учень. Перша збірка поезій “Благословення “ вийшла у 1992 році і була відзначена обласною літературно-мистецькою премією “Надія”. З 2004 року Анатолій Махонюк – член Національної спілки письменників України (читає вірш)

3-й учень. Відтак друком вийшли книги «Дощу мелодія блакитна», «Осінній сонях», «Колекціонер календарних листків», «Допоки бачу тінь свою», «Гороскоп для Мурка», «Джмелик», «Книжка не про мишку». З 2003 р. Анатолій Махонюк – член Національної спілки письменників України. Мужній, самобутній і українний талант попри хворобу зумів створити непересічні книги для дорослих і дітей (учні читають вірші з кожної збірки).

4-й учень. Шість розділів посмертної збірки письменника «Зірка пливе до світанку» вражають образністю, мудрістю, багатством внутрішнього світу, проникаючи глибоко в душу, іноді викликаючи іронічну посмішку або співчутливу сльозу, яка «дороги не питає». Ми згадуємо його, пам’ятаємо. Але найкращим спомином про Анатолія Махонюка є читання його творів (читають верлібри з цієї збірки).

1-й, 2-й, 3-й  учень. У становленні Анатолія Махонюка, як поета, значну роль відіграли волинські письменники ВасильГей, Василь Слапчук, Ніна Горик, Надія Гуменюк,Володимир Лис.

Слайд1. «Був біля мене Василь Степанович і пам'ятатиму Його біля себе».

А.Махонюк

Слайд 2. «Творчість його оригінальна, вона вирізняється своєю самобутністю, він вмів говорити лаконічно і яскраво, образно і афористично… і з великою теплотою».

Надія Гуменюк.

Слайд 3.    « Він пішов від нас і залишився. Зі своїми болями і роздумами. Трагічністю і радістю свого світу, своєї філософії. Таких своєрідних Поетів було і, очевидно, ще буде мало. Їх потреба як потреба того, без чого таки неможливо в цьому світі, як без пульсуючої радості всього живого-маленького росточка і великого Сонця, що однаково необхідні, варто тільки придивитися уважніше до довколишнього й самого себе. Анатолій Махонюк придивлявся і цей погляд - це його внутрішній зір, що виріс десь так далеко і водночас близько, що іноді глибину неможливо пізнати, не зробивши прочитане своїм як очевидність».

В.Лис.

ІV. Заключне слово вчителя. Поет – весь у своїх віршах, де буденне стає поезією, де звичне озивається святом. Помічений болем, Надщерблений щастям, він, якому і Отчий поріг, як висока гора, Довірив свою долю вістрю олівця. І от допоки бачив тінь свою, не переставав бути Колекціонером календарних листків. Він Онук віри, син надії, шукав любові, бо безмежно був закоханий у цю … солодку спокуту – життя. Його ліричному герою ліпше, якщо журавель в небі, бо любив, коли тепло. Жив поет по сусідству з ластівкою, яка мешкає під дахом двадцять першого будинку, що по вулиці Мічуріна, хоч він і тінь його родом із Чевеля. Ось так і мріяв Анатолій Петрович між світанням і смерканням вірша,  дихав між смерканням і світанням натхнення. І спитає Всевишній з нього більше, ніж з інших, бо був він при слові. То ж нехай не згасне полум’я свічі цього поета у наших серцях.