Позакласне читання. Поезії МАЙКА ЙОГАНСЕНА (1896-1937)

Позакласне читання. Поезії МАЙКА ЙОГАНСЕНА (1896-1937)

Михайло Гервасійович Йогансен народився 16 (28) жовтня 1895 року в м. Харкові у сім'ї вчителя німецької мови, вихідця з Латвії (в окремих матеріалах є вказівка на його шведське чи норвезьке походження). Навчався Майк у класичній російській гімназії. На час закінчення Харківського університету (1917) він знав старогрецьку й латину, володів англійською, німецькою, французькою, знав скандинавські та слов'янські мови. Як казали сучасники, «з Майка був чортівськи здібний лінгвіст», але так само він опановував технічною інформацією. Майк Йогансен мав енциклопедичні знання, захоплювався різними видами спорту.

Під враженням від трагічних катаклізмів російської інтервенції в Україну, передусім кривавих розправ денікінців у Харкові, Йогансен «поклав різку лінію у світогляді і пристав до марксівського. Тоді ж почав писати вірші українською мовою – раніше писав руською. Про себе як українського поета Йогансен заявив 1921 року публікаціями в журналі «Шляхи мистецтва», збірниках «Жовтень», «На сполох», «Штабель». Того ж таки року вийшла і його перша поетична книга – «Д'горі». Він зближується з Василем Елланом, Миколою Хвильовим, Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою та іншими харківськими письменниками. Разом з ними заснував першу організацію українських пролетарських письменників «Гарт» (1923).

1925 року Йогансен став одним із засновників ВАПЛІТЕ,згодом очолив «Техно-мистецьку групу „А“», що склалася з літераторів, які відійшли від ВАПЛІТЕ. З його ідеї народився позагруповий журнал-альманах «Літературний ярмарок», потім – «Універсальний журнал», про який Микола Хвильовий із властивим йому сарказмом відгукувався: «Рожденный ползать летать не может». Пізніше Йогансен став членом Спілки радянських письменників України (1934). За сімнадцять років творчої діяльності видав вісім книг віршів, десять книг прози, чотири книжки для дітей та дві з літературознавства. Проте зі всього створеного головним вважав поетичний доробок. На п'ятнадцятому році творчої діяльності видав підсумкову книжку віршів, хоча свою поетичну програму не вважав вичерпаною.

На початку творчого шляху молодому поетові властивий був мотив мрійних «островів хмар», що його Олександр Білецький назвав «запізнілим романтизмом». Але бурхлива доба швидко «перемагнітила» Йогансена. Сповнений сподівань на національне й соціальне оновлення поет видає збірку «Д'горі» (1921), в одному з розділів якої – «Скоро forte» – поетичними засобами відтворив добу революції та громадянської війни, яку бачив у високих героїчних тонах. З великою тривогою придивлявся Йогансен до тих непримиренно конфронтаційних тенденцій, які трагічно розколювали народи, втягували їх у вир братовбивчої війни.

Пізньому періодові творчості Йогансена властиве звернення до сюжетного вірша, балад, віршованих оповідань, нарису. Він покладає великі надії на прозу, розглядає роботу в поезії як «юнацьку спробу», вважаючи лірику «недовговічною та ефемерною», мріє написати «велике полотно» про «Харків, про індустріальне оновлення» велетенського міста.

Загибель18 серпня 1937 року письменника було заарештовано у його харківській квартирі по вулиці Червоних письменників, 5. На допитах Йогансен поводився з властивою йому гідністю: не запобігав перед слідчим Замковим, не «топив» побратимів по перу, не приховував своїх політичних поглядів. «В бесідах з Епіком, Вражливим я говорив, що Остап Вишня – ніякий не терорист, – свідчив він на допиті 16 жовтня 1937 року. – Що саджають людей безвинних у тюрми. Я стверджував, що арешти українських письменників є результатом розгубленості й безсилля керівників партії і Радянської влади».24 жовтня 1937 р. Йогансену було пред'явлено обвинувачувальний висновок, підготований оперуповноваженим харківського УНКВС Половецьким і затверджений заступником начальника управління Рейхманалом, в якому зазначалося, що Йогансен з 1932 р. був учасником антирадянської націоналістичної організації, яка ставила своєю метою повалення Радянської влади методами терору й збройного повстання, завербував чотири особи для участі в повстанні, погодився особисто взяти участь у виконанні теракції проти керівників компартії і радянського уряду. Розглянувши на закритому засіданні 26 жовтня 1937 року судово-слідчу справу Михайла Йогансена, Військова Колегія Верховного Суду СРСР винесла вирок:

Перегляд відеоhttps://www.youtube.com/watch?v=j. Cwt. Sm. VKsp. U

«Йогансена М. Г. засудити до вищої міри кримінального покарання – розстрілу з конфіскацією всього майна, що належить йому особисто. Вирок остаточний і на підставі Постанови ЦВК СРСР від 4 грудня 1934 року підлягає негайному виконанню».27 жовтня 1937 року Йогансена було розстріляно у Києві. Символічна могила письменника знаходиться на Лук'янівському цвинтарі в Києві.

Ось іду по рейці і хитаюсь,Чи дійду до краю, чи впаду,Ліс ліворуч, мов зелений заєць,Задивився на мою ходу. Десь далеко одинокий коник. Пісню травам і лісам згадав: Наче гасне дерев'яний дзвоник,Наче спить і падає вода. Скільки днів любилося з ночами,Розтавало вранці у вікні,Скільки птиць летіло над полями,Не верталося до мене уві сні. Я іду по рейці і хитаюсь,Чи дійду до віку, чи впаду. Ліс спинивсь. Ліс, мов зелений заєць,Задивився на мою ходу.1927

ПОЕЗІЯМи родили з тобою стільки слів,Що ними можна місяць заселити. Ми виснували стільки, стільки синіх снів,На всіх планетах наші грають діти. Ми всі з тобою обпливли моря,Усі затоки в тихоокеані. Шакалом місяць з хмари визирав,Над головами марили ліани. То ж ми робили в рижових полях,Нас нагаями били білі люди. Всі рани світу – на твоїх руках,Весь біль і гнів – в моїх широких грудях. То ж ми збудуємо останні барикади,Це ж ти останнього застрелиш короля. По всій землі великі встануть радиІ ти умреш, подруженько моя.

Люблю тебе — не знаю слів. Тієї пісні лісової. Крізь верховиння ясенів. Сніжини розтають весною. Пташиний виклюнеться співІз лісовиного спокою…Хай пронесеться листям співІ спиниться понад тобою. Поля синіють вечорами,Ріка гово́рить з берегами, І так таємно. На небі білії намети Димлять:— Вечеря вариться борам. Все ближче, ближче вечір суне,Все нижче плачуть трави-струни. Тихо й темно. Бори-поети В хмарах сплять.1920

БАТЬКОЗ очей спадає денний груз, Стаю дитиною в нудьзі— Мов серед озера на даху чорногуз Стоїть на 'дній нозі.І дивиться туди, де синій ліс. Мене пішов шукать за горизон— За подушкою руки заплелись —За хмарою родився сон. Й повів мене тихенько до отця, що вмер. І ось іде живий,В сорочці сірій, хворий і смутний,І тільки не показує лиця.1927

Підсумок уроку