Сценарій "Кобзар навіки з нами"

 

 

 

 

Шевченківське свято

 

«Кобзар

навіки з

нами»

 

 

Педагог-організатор,

Вчитель музичного мистецтва

Тесля М.Р.

Звучить пісня "Не спи, моя рідна земля"(3 куплет)

Ведуча. Легко бути героєм, коли те, що ти робиш, називають подвигом. Незмірно важче тоді, коли твій подвиг назвуть подвигом через десятиліття, ба навіть століття, а за життя відплатять тюрмою, засланням, зневагою, мовчанням. Важко бути героєм, бо справжні герої ніколи не вміщаються у рамки свого життя, вони незмірно більші, тому і йти до них треба довго. Доля великих поетів важка і трагічна, бо вони випереджають свій час, а нащадки впродовж століть не можуть їх наздогнати.

Звучить мелодія "Думи мої..." (як тло для поезії Ліни Костенко "Великі поети не вміють писати віршів...")

Читець 1.

Великі поети не вміють писати віршів.

Клював їх орел в печінку і смуток сни

випасав.

Графоманові краще.

Графоман вирішив написати - і написав.

Про що завгодно.

Коли завгодно.

Скільки завгодно.

І завжди всує.

Головне, що не антинародне.

Народ засилосує.

А геніальні поети - такі бездарні!

Виходять з ночей аж чорні, як шахтарі з

забою.

А ті клаптенята паперу - то смертельні

плацдарми

самотньої битви з державами,

з часом,

з самим собою. (Ліна Костенко)

Ведуча. Сьогодні ми укотре зустрінемося з нашим Шевченком, укотре перегорнемо сторінки книги книг усіх українців - "Кобзаря". Хай кожен із нас напише у серці нову сторінку - сторінку свого Шевченка.

 

І. Сторінка сучасності. З думкою про поета.

Інтер'єр сучасної телестудії. Посередині круглий стіл.  У центрі сидить журналіст, довкола - гості студії.

Звучить пісня "Мені однаково..."

Журналіст. Добридень, шановні телеглядачі. Сьогодні у цій студії ми говоритимемо про феномен Шевченка як людини, котра певною мірою змінила хід історії України, котра змінила і нас, українців.

Гостями нашої студії є: Ліна Костенко, поетеса; Віктор Неборак, поет, письменник, перекладач; Юрій Макаров, телеведучий, автор фільму "Мій Шевченко"; Ірина Волицька, режисер "Театру в кошику" .

Ще заздалегідь ми анонсували тему зустрічі, тому на нашу інтернет-адресу надійшло і продовжує надходити багато запитань.

Із першим запитанням звертаються до Ліни Костенко.,

-     Ліно Василівно, як Ви гадаєте, яким би був Шевченко, якби жив у XX столітті?

-     У всі часи таким людям, як Шевченко, було важко. Спочатку їх закидали камінням, а згодом із цього ж каміння будували їм пам'ятники. У мене є кілька поетичних рядків про те, ким був і ким міг би бути Шевченко за будь-яких часів. Ці рядки також про те, якими дуже часто є ми у ставленні до Шевченка:

"Заворожи мені, волхве!"

"Заворожи мені, волхве..."

Сидить по мавпі на зорях, на місяцях.

Респектабельні пілігрими

в комфортабельних "Волгах"

"ходять" по шевченківських місцях.

Вербують верби у монографії.

Вивчають біо- і географію.

Полюють в полі натри тополі...

А цікаво, багато б із них потрафили

Пройти шляхами його долі?

Давайте чесно,

не кнопки ж ми й не педалі.

Що писав би Шевченко

В тридцять третьому,

в тридцять сьомому роках?

Певно, побувавши в Косаралі,

побував би ще й на Соловках.

Загартований, заґратований,

прикиданий землею, снігами, кременем,

досі був би реабілітований

Хоч посмертно, зате - своєвременно.

Журналіст. Запитання до Віктора Неборака.

-     Чи є Шевченко настільки геніальним?

-     Ви натякаєте на те, що того чи іншого автора можуть зробити таким? Але жодна реклама не працює так довго й потужно. Якщо в тексті не було б геніальності, то про такого поета вже давно б забули.

-  Чи  можете  ви  сказати,  що  побачили  в  Шевченкові  те,  чого  не  бачили   інші літературознавці? Яким є ваш Шевченко?

- Для мене Шевченко завжди був поетом вільним, не залежним ні від кого, крім Господа Бога. Шевченко ж міг навіть із самим Богом у поезії посперечатися. Така неймовірна свобода особливо потрібна сучасним українцям. У вмінні бути вільним ще ніхто не перевершив Шевченка. Йдеться саме про дух свободи, дух лицаря волі.

Журналіст. Пане Юрію, а які якісні зміни у ставленні до Шевченка сьогодні спостерігаєте Ви?

- Наразі великих змін не бачу. Мабуть, треба почекати. Можливо, покоління, яке пішло в школу 2000 року, скаже нове слово у розумінні Шевченкових ідей.

Журналіст. Запитання до Віктора Неборака.

-    Як ви гадаєте, скільки часу потрібно, щоб поезія змінила свідомість людини?

-    В одному зі своїх віршів "Хіба самому написать..." Шевченко говорить, що за 10 років, які минули після виходу "Кобзаря", ніхто навіть не гавкне в його бік... Тож і в поета були мо­менти в творчості, коли він відчував цілковиту порожнечу навколо себе. Входження Шевченкової поезії в масову свідомість тривало десятиліттями, якщо не півстоліття. І цей процес не припиняється.

Журналіст. Запитують Ірину Волицьку.

-     Пані Ірино, чи плануєте у Шевченківські дні здивувати глядачів новою виставою?

-     Для мене не мають великого значення шевченківські свята, бо Шевченко завжди присутній у моєму житті, в нашому театрі. На мою думку, Тарас Григорович має бути присутнім на театральній сцені не лише під час свят на його честь, а постійно.

Журналіст. Запитання до Юрія Макарова.

-     Як ви гадаєте, чому нині так мало екранізують Шевченка?

- Можливо, ще не настав час для таких екранізацій. Торік на "1 + 1" відбулася прем'єра за Франком "Украдене щастя". На мою думку, це дуже вдала робота. Але - все обійшлося мовчанкою. Жодної рецензії в пресі. Можливо, ще треба дорости до таких екранізацій.

Журналіст. Пані Ірино, який факт біографії письменника є для вас особисто найбільш важливим?

- Коли я навчалася в театральному інституті в Петербурзі, то кожної вільної хвилини ходила до Літнього саду. Я знала, що саме Літнім садом  Шевченко ходив, що він там малював... Я дуже рідко бувала вдома, тому саме це Шевченківське місце було для мене часточкою України.

Журналіст. Останнє запитання - до Ліни Костенко.

-     Скільки часу, на вашу думку, потрібно, аби українці усвідомили велич шевченкового генія?

-     Стільки, скільки потрібно на пробудження від сну, на усвідомлення своєї національної гідності. На жаль, життєпис великих людей України можна окреслити двома рядками:

Ще не було епохи для поетів,

Але були поети для епох.

Журналіст. Щойно до нас надійшло тривожне повідомлення про те, що всім школам Криму надіслано книжку відомого шевченкофоба Олеся Бузини, Цікаво, чого навчаться школярі — як краще зневажати Україну й українців? До речі, ініціатором акції став Міхаіл Бахарєв, котрий заявив: "Нет украинского языка. Это язык черни…, который  придумали Шевченко и другие авантюристы».

Отож, є над чим задуматися. Але це стане темою нашої наступної телепередач і. Дякую всім присутнім за розмову. Першу сторінку перегорнуто. До нових зустрічей.

Звучить мелодія "Думи мої... "

Ведуча. Сторінка 2. З думкою про Долю, Музу, Славу.

Шевченко стоїть у глибині сцени в задумі

Читець. Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану,

В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.

А підмайстри іще не зробились майстрами.

А робота не жде. її треба робить.

 

І приходять якісь безпардонні пронози,

Потираючи руки, беруться за все,

Поки геній стоїть, витираючи сльози,

Метушлива бездарність отари свої пасе.

 

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.

Сьоме небо своє пригинає собі суєта.

При майстрах якось легше. Вони - як Атланти.

Держать небо на плечах. Тому і є висота. (Л. Костенко)

 

Дівчина-Доля у чорній сукні виходить на середину сцени. У руках у неї терновий вінок із вплетеною калиною.

Звучить сумна мелодія ("Самертайм")

Заслання, самота, солдатчина. Нічого.

Нічого - Оренбург. Нічого — Косарал.

Не скаржився. Мовчав. Не плакав ні від чого.

Нічого. Якось жив і якось не вмирав.

                                    (Ліна Костенко. "Повернення Шевченка")

 

 

Учень - Шевченко.

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п'яного дяка в науку.

"Учися, серденько, колись

З нас будуть люде", - ти сказала.

А я й послухав, і учивсь

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава - заповідь моя.

Виходить дівчина-Слава у червоній сукні з червоними трояндами в руках.

Звучить "Пустельник"(вступ)

О не взискуй гіркого меду слави!

Той мед недобрий, від кусючих бджіл.

Взискуй сказать поблідлими вустами

Хоч кілька людям необхідних слів.

Взискуй прожить несуєтно і дзвінко.

Взискуй терпіння витримати все.

А справжня слава — це прекрасна жінка,

що на могилу квіти принесе. (Ліна Костенко)

Дівчина-Слава губить квіти.

На сцену виходить дівчина-Муза в білій сукні з білою лілією, перев’язаною чорною стрічкою.

Кобзар співав в пустелі Косаралу,

у казематах батюшки-царя.

Кайдани, шаленіючи, бряжчали,

щоб заглушити пісню Кобзаря.

А пісня наростала у засланні,

А пісня грати розбивала вщент. (Дівчина-Слава зриває чорну стрічку з лілії та викидає)

 Правдивій пісні передзвін кайданів-

то тільки звичний акомпанемент. (Ліна Костенко)

Учень-Шевченко (стає на коліна).

Звучить «Самертайм»

Моя порадонько святая!

Моя ти доле молодая! 

Не покидай мене. Вночі

І вдень, і ввечері, і рано

Витай зо мною і учи,

Учи неложними устами

Сказати правду. Поможи

Молитву діяти до краю.

А як умру, моя святая!

Моя ти мамо! Положи

Свого ти сина в домовину

І хоть єдиную сльозину

В очах безсмертних покажи.

Доля, Муза, Слава підходять до Шевченка і підіймають його з колін. Звучить пісня "Молитва" (під акомпанемент бандури)

Ведуча. Сторінка пам'яті. З думкою про Україну.

Звучить музика ("Весняна інтродукція"). На сцену виходять дівчата у вінках, Колена з дівчат виконує певну роботу: розмальовує писанки, вишиває: рушник кольоровими стрічками дідух, пряде, працює за коловоротком, плете вінок...

Дівчина 1. Земле Шевченкова, земле Франкова,

Ниво, засіяна щастям-добром.

Вічна твоя соловейкова мова,

Вічна розмова Дністра із Дніпром.

Дівчина 2. Радуйся, ниво неполитая!

Радуйся, земле не повитая

Квітчастим злаком! Розпустись,

Рожевим крином процвіти!

І процвітеш, позеленієш,

Мов Йорданові святиє

Луги зелені, береги!

Дитина 1. За сонцем хмаронька пливе,

Червоні поли розстилає,

І сонце спатоньки зове

У синє море: покриває

Рожевою пеленою,

Мов мати дитину.

Дитина 2. Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Дитина 3. Тече вода із-за гаю

Та попід горою.

Хлюпочуться качаточка

Поміж осокою.

Пісня «Зацвіла в долині»

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Любо, любо стало

Пташечка зраділа

І защебетала.

Почула дівчина

І в білій свитині

З біленької хати

Вийшла погуляти.

Дівчина 3. У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим.

Тієї матері святої,

Що в мир наш Бога принесла...

Дівчина 4. Садок вишневий коло хати...

Звучить тривожна музика.("Розрита могила")

Дівчина 1 (злякано, розгублено)

Земле Шевченкова, земле Франкова,

Ниво, засіяна щастям-добром...

Музика посилюється. На сцені з'являються 4 постаті у чорному, накриті чорною тканиною. Спочатку вони танцюють, потім раптово знімають її. На акторах головний убір катів. Чорну тканину вони кладуть на середину сцени (це символізує розриту могилу). Музика стає ще тривожнішою. Кати підходять до дівчат, дітей, зривають вінки, крайки, забирають вишиті рушники і кидають на чорну тканину. Потім одягають дівчатам тернові вінки, ставлять їх на коліна, одягають тернові вінки. Кати сідають навколо чорної тканини.

Дівчина 5. Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Дівчина 6. Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

На сцену виходить Матір Україна — боса, у лляному одязі, з розпущеним волоссям

Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала.

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти.

Панувала і я колись

На широкім світі.

Панувала... А тепер...

(Звучить музична композиція «Голод»)

Степи мої запродані

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі.

Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої милі

Москаль розриває...

Нехай риє, розкопує

Не своє шукає,

А тим часом перевертні (показує на катів)

Нехай підростають

Та поможуть москалеві

Господарювати,

Та з матері полатану

Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати.

Матір Україна добровільно стає на чорну тканину і запалює 4 свічки. Звучить музична композиція "Суботів", гурт "Кому вниз"

Дівчина 1. Начетверо розкопана

Розрита могила.

Чого вони там шукали?

Дівчина 2. Гетьмани, гетьмани, якби то ви встали.

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали

Козацької слави убогих руїн.

Ведуча. Україну вже відспівали і чужі, і чимало своїх.

Лунає церковний дзвін

І чи не в останньому ударі поминального дзвону механізм самозбереження нації послав у світ себе в образі і подобі Шевченка: Я - є!

Звучить музична композиція "Світ війни "

Шевченко. Що ми?

Чиї сини? яких батьків?

Ким? За що закуті?

 

Раби, підніжки, грязь Москви,

Варшавське сміття - ваші пани,

Ясновельможнії гетьмани.

Звертається до катів

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучше, як батьки ходили...

Кати повільно покидають сцену. Шевченко звертається до тих, що стоять на колінах.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,.

Й свого не цурайтесь.

Звучить пісня "Не спи, моя рідна земля "

 Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата,

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Дівчата і діти разом підходять до Матері України, піднімають її з колін. Самі ж знімають тернові вінки, натомість одягають свої

 

Ведуча. Сторінка козацька. З думкою про волю.

Було колись в Україні

Ревіли гармати;

Було колись - запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося - осталися

Могили на полі.

На сцені сидять козаки у кайданах на фоні декорації-темниці. Побрязкуючи кайданами, співають старовинний козацький плач-молитву "Ой, Боже, Боже, зглянься на нас "

(Із колекції "Українські народні козацькі пісні та думи", трек 16)

Ой Боже, Боже, зглянься на нас,

дай же нам кращої долі.

Ой Боже, Боже, зглянься на нас,

визволи нас із неволі.

Ой Боже, Боже, зглянься на нас

зніми тяжкії кайдани,

що крають тіло козацьке,

болять кривавії рани

Козак 1. Ой нема ні вітру, ні хвилі

Із нашої У країни!

Козак 2. Чи там раду радять, як на турка стати,

Не чуємо на чужині.

Козак 3. Ой повій, повій, вітре, через море

Та з Великого Лугу,

Козак 4. Суши наші сльози, заглуши кайдани,

Розвій нашу тугу.

Козаки разом моляться (вголос).

О милий Боже України!

Не дай пропасти на чужині,

В неволі вольним козакам!

І сором тут, і сором там –

Вставать з чужої домовини,

На суд твій праведний прийти,

В залізах руки принести,

І перед всіми у кайданах

Стать козакові.

Звучить інструментальна композиція "Реве та стогне "

 Читець. Реве гарматами Скутара,

Ревуть, лютують вороги;

Козацтво преться без ваги –

І покотились яничари...

З 'являється Гамалія з 2 козаками

Гамалія по Скутарі –

По пеклу гуляє...

Гамалія розрубує ланцюги, звільняє козаків

Наш отаман Гамалія,

Отаман завзятий,

Забрав хлопців та й поїхав

По морю гуляти...

Гамалія і козаки утворюють коло

Слава тобі, Гамаліє,

На ввесь світ великий

На ввесь світ великий

На всю Україну.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине!

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Бандуристка виконує пісню "Берестечко"

 

Сторінка інтимна. З думкою про щастя.

Ведуча. Жінки в житті і творчості Шевченка посідають особливе місце. Подруга дитинства Оксана Коваленко, Ганна Закревська, Ликера Полусмакова, актриса Піунова, княжна Варвара Рєпніна, правнучка гетьмана Кирила Розумовського.

На сцену виходять Варвара Рєпніна і Тарас Шевченко

Варвара Рєпніна. Спини мене, отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею будуть бігти видноколи

Шевченко.

Вона ж порве нам спокій до струни

 вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і скамени

ще поки можу думати востаннє

Варвара Рєпніна.

Ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум'ям згорю

Шевченко.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

і їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш - тільки до воріт.

А там, а там... Жорстокий клекіт бою

 і дзвін мечів до третьої весни...

Варвара Рєпніна.

Моя любове, я перед тобою

Бери мене в свої блаженні сни. (Ліна Костенко)

Дівчата виконують пісню "Балада про скрипаля "

Сіла птаха білокрила на тополю, 

Сіло сонце понад вечір за поля. 

Покохала, покохала я до болю 

Молодого, молодого скрипаля. .

Покохала, зачарована струною, 

Заблукала та мелодія в гаю. 

В гай зелений журавлиною весною

Я понесла своє серце скрипалю.

Йшла до нього, наче місячна царівна,

Йшла до нього, як до березня весна

І не знала, що та музика чарівна

Не для мене, а для іншої луна.

На сцену виходить дівчина в українському строї

Звучить музична композиція "Листок з альбому"

Я тебе чекала роки й роки

Райдугу снувала з рукава.

На твої задумані мороки,

На твої огрознені слова.

Я тебе в Закревській поманила,

Я душею билась в Рєпніній,

А в засланні крила розкрилила

В Заборжоді, смілій і тонкій.

Ні мотиль-актриса Піунова,

Ні Ликери голуба мана

Цвітом не зронилася в грозову

Душу вільну, збурену до дна.

 

Я б тобі схилилася на груди,

Замість терну розсівала мак,

Та мені зв'язали руки люди.

"Хай страждає, - кажуть, - треба так"

Хай у ньому сльози доспівають

В ненависть, в покару, у вогні. .

І мене, знеславлену, пускають,

Щоб ридали вірші по мені.

Я — Оксана, вічна твоя рана,

Журна вишня в золотих роях,

Я твоя надія і омана,

Іскра нероздмухана твоя. (Іван Драч)

 

Ведуча. Сторінка надії. З думкою про майбутнє.

Звучить "Пустельник " (вступ)

 

Шевченко.

Я- Шевченко.

Я - вмер.

Я лежу на порозі майстерні,

І у мене в очах

Застигають блакитні вогні.

Я замовкнув навік -

Академік із черні. -

І уперше в житті

Стало дуже спокійно мені.

На могилі моїй

Проростуть ще не бачені трави

 

Та предивні квітки,

Де нектар солоніший ропи.

Я - поет.

Я -Шевченко.

Є пісня у серці моєму.

Недоспівана пісня,

Що ляже у інші серця,

Що на гімни обернеться,

Стане рядками в поеми,

Що ніколи не згине,

Ніколи не дійде кінця. (В. Коротич)

 

Шевченко.

З домовини, довіку ранимої,

над владиками світу встаю.

І до вас промовляю, сини мої,

Не проспіть Україну мою!

В казематах я гибів недарма,

І в могилу дочасно зійшов,

Щоб ніколи російська казарма

Не топтала наш геній і кров.

І, нарешті, ковтнувши свободи,

Не втішайтесь дарами в раю.

Я прошу тебе, гнаний народе,

Не проспи Україну мою! (Є. Сверстюк)

Всі учасники заходу виходять на сцену, разом співають пісню «Не спи, моя рідна земля»

Читець.

Цілий світ задивлений на Канів,

Дивне місто - що не говори.

Скільки чути - шириться осанна

З висоти Чернечої гори.

 

Усі виконують "Заповіт "