Сценарій концертної програми "День незалежності"

 День Незалежності

Ніколи ти ще не була

 Отак розтрощена.

 Хоча душа твоя жила

З уламків зрощена.

 Хоч ранам загубила лік,

На скронях паморозь.

 Ніколи за увесь свій вік

 Ти так не каялась.

 Хоч зраду бачила не раз,

Ніж гріла спиною,

Але зуміла, піднялась

І стала вільною.

Чому сьогодні ти гориш,

Розп’ята нечистю?

Бо помилки все ті, все ті ж

– Довіра нехристю. …

Ніколи ти ще не була

Настільки зібрана.

 Столичні злато-купола

 Всміхались віддано.

 Тебе душили що є сил –

 Із люттю, впертістю.

 Чим більший тиск – тим більше крил,

І більше єдності.

 Ти ще в руїнах, ще слабка,

Ще бачиш привиди.

 Але усе в твоїх руках,

 Все, щоб розквітнути!

(«Країно моя»)

 

 

 

 

 

В сльозах, в крові, у чорній вишиванці

По лабіринту із каміння й скла

Йшла Україна у неділю вранці,

На прощу до Всевишнього ішла.

Кривавий слід лишали босі ноги.

Зруйновані дороги і мости,

І раз повз раз - повітряна тривога!, -

Невинні душі в кращі йдуть світи...

Здіймала в небо волошкові очі,

А в небі гул ворожих літаків,

І день зникав в обіймах злої ночі,

Смертельний град на голови летів.

"Всевишній Отче, ти пройшов крізь пекло,

Провини наші Ти на себе брав.

Чому ж сьогодні Ти від нас далеко,

Ти, що воскрес і" смертю смерть поправ"?

Благаю, Отче, і здіймаю руки,

Вінець терновий в мене на чолі,

О, відведи від мене чорних круків,

Дай миру людям на своїй землі

І віру, що ми вистоїм в борні!"

 

(«Йшла до Бога»)

Як ти ішов на ту війну                                                                                                          Край рідний боронити,                                                                                                       Навколо рясно все цвіло,                                                                                                          Цвіли весняні квіти.                                                                                                                              А я стояла край воріт                                                                                                                          І сльози витирала,                                                                                                               Вертайся, сину мій, живий –                                                                                                               У Бога я прохала..                                                                                                                     Загинув син в важкім бою                                                                                                               Від кулі супостата –                                                                                                                 Вкраїну рідну боронив                                                                                                                Від путінського ката.                                                                                                          Покрила косу сивина,                                                                                                                                          Біль в серці не згасає.                                                                                                                               А всьому винна та війна,                                                                                                                        Бо сина вже немає.

(«Мальви»).

 

Сильний вітер гуде й посивіла від снігу земля:
не співає пісень і не грають музики весільні.
В чорний смуток густий перелито життя журавля,
а матусеньки біль поринає в тривоги осінні.

Син пішов на війну боронити Вітчизну і дім,
у кривавих боях він присягу військову не зрадив.
У донбаських степах згасли зорі його золоті,
ніжний обрій надій розстріляли снаряди із «градів».

Вже верта журавель на дитинства далекий поріг,
на колінах стоять однокласники, друзі й знайомі,
зустрічають його з фронтових почорнілих доріг,
й сльози горя бринять, як заграви зорі вечорові.

Ти – не вмер, ти – живий в наших думах навік і серцях.
Наче ватра горить шлях життя вдалині між зірками.
По небесних стежках ти пішов до Святого Отця
Україні світить з поміж зір яскравіше з роками

(«Журавлі»)

Уклін тобі, солдате, материнський 
За стійкість, за відвагу,  героїзм,
За те, що нищиш  намір сатанинський... 
Даєш серцям надію й оптимізм! 

Чи їв, чи спав... в холодному окопі
Ціною свого власного життя
Ти носа втер Америці й Європі
Борониш світ без неба покриття.

Зі слів молитви зшию сорочину 
Ворожа куля серця не торкнись!
Живим і неушкодженим в родину, 
Будь ласка, кожен воїн, повернись!

 

 («Солдатику мій»)

Україна моя у вогні,                                                                                                                            у земному раю стріляють.
Розлетілись, мовчать солов’ї –
темні ворони в небі кружляють.

Оточили наш дім щури,
гади сіли на наші землі.
Роз’їдають вишневі сади
чорно-жовті смугасті черви.

Україна кайдани рве,
кращі хлопці стають до зброї.
Лютим звірем душа реве,
не бояться вогню герої.

Розлилася в крові війна.
Нам вітання прислав диктатор. —
Ми ж на згарищі його зла
синьо-жовтий піднімем прапор!

Тепер наша прийшла весна,
Наша воля тепер настала.
Україна моя жива!                                                                                                                     Ще сильніша і краща стала!

 («Не твоя війна»)

Свіжі рекорди України Гіннес відпочиває!!!

Першими у світі здолали коронавірус оголошенням Воєнного стану.

Першими зробили матюк – всесвітнім антивоєнним гаслом!

Перші у світі знищили супер-сучасний військовий корабель артилерійською установкою «Град»

Зібрали найбільшу в історії кількість російськомовних людей, що ненавидять росію.

Першими у світі використали банку з консервацією у якості ППО.

Першими у світі організували циганські партизанські загони.

Першими у світі розробили пароль, який всі знають, але вимовити можуть лише свої.

Дали найбільших у світі пізд@лей російській армії з часів Другої світової.

(« Зібрались бабоньки»)

 

І зійде новий день над вільним світом,

Наш український, синьо - жовтий день!

Сльозами смутку й радості омитий,

Він буде повен світла і пісень.

 

Згадаєм всіх... Помолимся й поплачем,

Запалимо а серцях мільйони свіч...

Ніколи не забудем й не пробачим!

Ми вийдем з тіні, подолаєм ніч!

 

Крізь біль і рани проросте наш сонях,

Озвуться в серці, змовклі солов'ї.

Вкраїна - ненька в Бога у долонях,

У колі європейської сім' ї!

 

(«Над Україною»)

 

Розправить крила у журбі,

Роздмухать в серці вогник віри,

Дістати фарби голубі,-

Замалювати тло зневіри...

Зібрати волю у кулак,

Утерти сльози й далі жити.

Бо ж по - інакшому ніяк...

Прийшли жнива- час жати жито.

На жорнах днів молоти хліб,

(Не ти одна, комусь ще важче!),

Вести рахунок чорних днів

І сподіватися на краще.

Робити щось. Творить добро,

Плече підставити, зігріти...

З своєї хати вигнать зло

І в темну ніч принести світло.

Впустить в домівку білий день,

Навчитись пережити втрати...

Слова улюблених пісень

Із серця в голос перелляти.

 

(«Попід гаєм»)

 

Україна – то не звук і не просто слово,
Україна – серця гук, солов’їна мова,
Україна – то земля, вкрита стиглим житом,
Що так сонячно сія під небесним німбом!
Україна – то сади, їх рясні щедроти,
То настояні меди у духмяних сотах!
Україна – то стіжки мов церковні зводи,
Україна – то стежки наших родоводів!

(«Їхали козаченьки»)

Дівчина-Вкраїна крила не складає, 

 Бореться й чекає, молиться щодня.

 Дівчина – Вкраїна пісню заспіває, 

Щоб скоріш настала воля осяйна.

Дівчина вродлива – як моя Вкраїна

Є багатші й кращі, та така – одна!

 

(«Василина»).

Найбільше я хочу, щоб мир був на світі,
Щоб небо — у зорях, а сад наш — у квітах.
Найбільше я хочу, щоб сонце щоранку
Зі мною віталось, присівши на ганку.

Щоб хлопців діждались додому дівчата,                                                                      Стрічати світанки й весілля справляти.

(«Черешенька»)

Традицій у народу є багато,
Бо довго ми живемо на землі.
І нам їх треба добре пам’ятати,
Запам’ятати, поки ми малі.
Й нести з глибин віків у день прийдешній,
Бо без минулого немає майбуття.
Щоб в правді й вірі, в доброті сердечній
Творити нам історію життя.
Щоб й далі рідну землю нам любити,
Поля і гори та вишневий цвіт.
У волі й славі на землі цій жити
І українцями іти у світ!

(«Шума»)

Простелились купами тумани
Через далі гомінких віків...
Гей! Збирались пани-отамани
Та й вести до бою козаків.

Завтра бій, потрібно вирушати –
Налетіла чорная орда.
Ой, не плач за мною, стара мати,
І не плач, дівчино молода.

(«Чи ти чув, миленький?»)

Прапор синьо-жовтий на шевроні
З тризубом яскраво-золотим...
Квіточка-дзвіночок у долоні...
В серці — щастя, Бог, любов і ти...

Автомат пристрілений і влучний,
Змащений і вичищений весь...
І боєкомплект важкий, та зручний...
І співає жайворонок десь...

Ніби чути десь твою розмову...
Ти співаєш... Чую... Чи то птах...
Чи то мрія... Чи то пам'ять знову
Голосом твоїм співає так…

(«Бузок»)

Я покохала Вас на лінії вогню,

Коли життя у Вас було на волосині.

Тоді сказали Ви: "Я Вас люблю!",

А далі було: "Слава Україні!"

Я покохала Вас, як шквально падав "Град",

Тоді, здавалось, небо - у руїні,

Тоді сказали Ви: "Не переможе кат!       

Ніколи ми не встанем на коліна!"         

Я покохала Вас і більше не боюсь,

Навчили Ви мене тримати міцно зброю,

І навіть, може, завтра не вернусь:

Іду я з Вами боронити волю!

Я покохала Вас, для мене поле бою -

Квітучий райський сад, якщо лиш поруч - Ви!

Так хочеться, щоб завжди були Ви зі мною,

Так хочеться, щоб не було війни!

(«Бережечки»)

Чекали щастя... А воно було!

Був мирний купол неба над землею,

І поле пахло свіжою ріллею,

І проростало, мов життя, зело...

 

Шукали щастя... А воно цвіло

Бузком, акцією, липою, каштаном

І пахло літом, сонцем і медами,

У літній вир за руку нас вело...

 

(«Пісня українська»)

 

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

(«Гойдаю сни»)

..Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!..
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.

До суду тебе не скують ланцюги,
І руки не скрутять ворожі:
Стоять твої вірні сини навкруги
З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шаблях
І жити і вмерти з тобою,
І прапори рідні в кривавих боях
Ніколи не вкрити ганьбою!

(«Нам є що захищати»)

Батьківщино моя,
Зореносна моя,
Бачу, правда твоя
Над віками сія.
Чую, слава твоя,
Наче сонячний дзвін,
Крізь сторіччя луна
У серцях поколінь.

(«Незламна»)

 

Живи, Вкраїно!!! Вір у майбуття!
Долай незгоди, прикрощі і зради,
Хай Віри промінь дасть тобі життя,
Заб’ється серцем чесної громади.

Живи, Вкраїно!!! Квітни величаво!
З тобою вірні дочки і сини!
Летить, як голуб, гордість, честь і слава!
Калини цвітом хрещені вони.

Живи, Вкраїно!!! Зраду як прощати?..
Народу голос – він, як дзвін, живий!
Прийшла пора ганебний жах здолати,
І ти сьогодні осторонь не стій!

Живи, Вкраїно!!! Земле наша рідна!
Принижень годі і страху тобі…
Твоєму небу з пшеницями видно,
Як твоя ВОЛЯ дістається в боротьбі.

Хай зійде сонце вранішньо і мирно,
Ти волелюбна, ти – моя сім’я,                                                                                  Живи, Вкраїно!!! Ти живи, Вкраїно!!!
Хай буде доля, як ясна зоря.

 («Україно – ненько»)