сценарій «Козацтво як втілення національного етичного ідеалу»

А н о т а ц і я

 Враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення, в Україні була визначена дата 14 жовтня Днем Українського козацтва.

 Адже в Україні немає більш важливого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів, та більш важливого компонента національної та територіальної консолідації, ніж козацтво. Саме цей феномен сприяв виробленню такого способу життя українського етносу, який допоміг йому вижити в умовах відсутності власної держави та за часів тотального знищення всього національного, самобутнього.

 І все ж таки протягом останніх років українські козаки зробили значний внесок у справу реального втілення національної ідеї в українському суспільстві.

 Таким чином аналізуючи подальший розвиток і утвердження козацтва як громадської сили, здатної істотно впливати на розвиток суспільства, ми підходимо до вивчення цієї теми особливо.

 Ось тому тема «Козацтво як втілення національного етичного ідеалу» була вибрана мною для проведення відкритого заходу, як зразок виховання патріотичних почуттів та підготовки молоді до військової служби.

Мета:

• прилучати вихованців до джерел національної історії і культури;
• сприяти патріотичному вихованню кожного учня , осмислення себе як частини великого українського народу;
• пробуджувати національну свідомість;
• дослідити витоки створення козацтва як аристократії національного духу, високоморальної еліти нації і через ідеал запорозького козака допомогти молодому поколінню усвідомити державотворчі інтереси нашого народу;
• спонукати до активної діяльності в ім’я України.

Обладнання:

• Плакати:

«Ну-те ж, браття, або перемогу здобути, або дома не бути»

«Де козак – там і слава»

«До булави треба і голови»

«Степ та воля – козацька доля».

• Портрети видатних гетьманів: Дмитро Вишневецький, Петро Конашевич-Сагайдачний. Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Іван Скоропадський.
• Українська символіка.
• Музичне супроводження: українські народні пісні:

«Їхав, їхав, козак містом»,

      «Їхали козаки із Дону до дому»,

       «Ішов козак потайком»,

       «Засвистали козаченьки»,

       «Розпрягайте хлопці коней».

• Книжкова виставка.

Дата проведення: 16.10.2006 р.

Місце проведення: кабінет № 18.

Вихователь:

 Добрий день шановні гості та діти. Сьомий рік поспіль Україна відзначає День Українського козацтва, який збігається з одним найвеличніших християнських свят – Покрови Пречистої Богородиці. 7 серпня 1999 року Президент України, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утверджені Української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення, визначив цю дату своїм Указом, а також видав низку указів, що безпосередньо стосуються козацького руху, а 15 листопада 2001 року було прийнято положення «Про національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки». Метою національної програми є подальший розвиток і утвердження козацтва як громадської сили, здатної істотно впливати на процес консолідації суспільства. Вона передбачає участь українського козацтва у військово патріотичному вихованні молоді; створені, відроджені, відновлені та охороні заповідних місць і об’єктів; проведення освітянських, культурно – просвітницьких заходів; науково – дослідної, пропагандистської та видавничої роботи; організацію туризму, спортивних змагань, здійснення господарської та міжнародної діяльності.

Ведучий 1.

 Яка ж вона довга, у століття, у цілі віки,

 Година негоди, що люд український гнітила.

 Із сивої пам’яті сміливо ідуть козаки,

 А шаблі, мов блискавки, сині жупани, мов крила.

 Закличний марш: агов, козацтво, в путь!

 І, як струна, душа правдива кожна,

 З глибин історії вони ідуть, ідуть.

 «Гей, долиною, гей, широкою, козаки йдуть».

Ведучий 2.

 Було це наприкінці XI сторіччя. Литовське князівство, до складу якого входили українські землі, не хотіло обороняти їх від Золотої Орди. Біда змусила людей цього краю взятись за зброю. У степах біля Дніпра – Славути виникли загони для відсічі ворога, селилися вони за Дніпровськими порогами – це й була Запорізька Січ.

 Запорізькі козаки були типовими представниками свого народу: середнього зросту, ставні, плечисті, міцні. Від літньої спеки і степового повітря  смагляві, з довгими вусами й розкішними оселедцями на тімені, із люлькою в зубах. Одяг у них був однаковий і одного кольору: жупан, черкеска з вильотами, пояс, чоботи - сап’янці, шапка – чапардинка. На свято вони вдягали дорогі червоні жупани зі шнурками і китицями.

 Любили козаки свободу, були сильними, кмітливими, витриманими. Любили повеселитися, шанували гумор.

Ведучий 1.

 Перші документальні згадки про українських козаків відносяться до кінця ХV ст. Польський хроніст Мартин Бєльський (середина ХVІ ст.) описував похід Яна Альбрехта, сина Казимира ІV, у Східні Поділля на татар 1489р. У грамоті великого князя литовського Олександра Ягеллона від 1499р. київському воєводі, про правила регламентації торгівлі читаємо: «Коториє козаки з верху Дніпра і с наших сторон ходять водою на низ до Черкас и далей и што там здобудут, с того со всего десятое мают давати» .

Ведучий 2.

 Для захисту від ворожих нападів козаки будували «городці», робили засіки («січі» з дерев’яних колод). Таких укріплень було чимало, але кожен з них не мало витримати облоги значних сил ворога.

 Поява першої великої Січі пов’язана з іменем Дмитра Вишневецького.

Учень 1.

 Дмитро Вишневецький походив з великокнязівського роду Гедиміновичів, мав великі маєтності і обіймав високу посаду старости канівського і черкаського. Він захищав Волинь і Поділля від татарських набігів, брав участь у багатьох битвах і сутичках. Вишневецький між 1552 і 1556 рр.  майже без допомоги польсько-литовського уряду збудував на о. Хортиця замок, який мав стати плацдармом для захисту південних українських земель. Перебуваючи на російській службі він здійснив успішні походи на Перекоп (1558), під Азов (1559), на Крим (1560). Вишневський набув на Запоріжжі такої сили що 1562 р. втрутився в боротьбу за Молдовський престол. Але союзники – валахи підступно полонили князя й віддали його султанові. Вишневського відправили до Царгорода і там стратили. В народній пам’яті його постать уособилася з легендарним героєм Байдою.

Ведучий 1.

  Як окрема верства, з своїм окремим устроєм, організацією, звичаями козацтво сформувалося лише в ХVІ ст. Українське козацтво виробило власну громадську організацію, як найповніше відповідало національному характерові українців і потребам часу. Найвища влада належала козацькій раді (колу). Рада вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя, обирало старшого (гетьмана) і старшину. Старшому надавалося повнота влади, що поєднувалося з високою відповідальністю.

 Піднесенню авторитету козацтва надзвичайно допомогла діяльність гетьмана Петра Конашевича – Сагайдачного (1616-1625рр.)

Учень 2.

 Петро Конашевич – Сагайдачний був найвидатнішим козацьким ватажком до Хмельницького  й одним з найталановитішим українських дипломатів, полководців і державних діячів. Навчався в Острозі, а потім пішов на Запоріжжя,  де брав участь у походах на Молдову і Лівонію. Особливу славу здобув морськими походами, зокрема на Кафу 1616р. Під його керівництвом козацтво остаточно перетворилося на окремий стан, його збройні сили були реорганізовані в регулярну армію з суровою дисципліною. Щодо польського уряду Сагайдачний виявив себе чудовим дипломатом. Видатною заслугою Сагайдачного було те, що він зумів поєднати інтереси і дії двох найактивніших частин українського громадянства – козацтва й міщансько – духовної інтелігенції. Проявом цього стало, вписання гетьмана з усім Військом Запорозьким до Київського братства. Завдяки Сагайдачному відбулося висвячення православної ієрархів. У 1620 р. його стараннями козаччина вперше включалася в загальнонаціональні справи, а міщанство і духовенство вперше відчули підтримку великої збройної сили, що допомогло їм відчути більше певності і сміливості у своїх планах і ділах.

 Великою втратою для козацтва і всієї України була кончина гетьмана Сагайдачного. Пораненого отруєною стрілою під Хотином, він помер 10 квітня 1622р.

Ведучий 2.

 У 70-х роках ХVІ ст. козацтво боролося з турецькими силами у Молдові. У 1574 запоріжці на чолі з Іваном Свирговським мали бої з турецькими військами в союзі з молдовськими повстанцями. У 1577 р . ватажок запорожців Іван Підкова захопив Ясси і став молдовським господарем. Але наступного року під натиском турецьких військ він відступив на Запоріжжя, у Немирові потратив до рук польської шляхти і на вимогу султану був прилюдно страчений у Львові.

 З другої половини 70-х років ХVІ ст. активізуються морські походи козаків проти Кримського ханства й Туреччини.

 Чергове піднесення воєнної активності козацтва було пов’язане з іншими гетьманами Самійла Кишки (1599-1602рр.). Потрапивши під час одного з морським походів у полон, він 25 років провів (промучився) на турецькій каторзі. У 1529 р. неподалік від Гезлева підняв повстання на судні, визволив невільників і повернувся на Запоріжжя. Низове козацтво одразу обрало його гетьманом. Того самого року Кішка очолив похід козаків на Чорне море, а 1600 р. водив їх на Валахію.

Ведучий 1.

 Видатною подією в ті роки стала поява книг української мовою. Однією з перших книг, у тексті яких відчувається вплив живої української мови, є Пересопницьке Євангеліє, створене у 1556-1561 рр.

 Пересопницьке Євангеліє – визначна пам’ятка староукраїнської мови, найвидатніший переклад Євангелія з книжної церковної – слов’янської мови на мову «просту». Закінчене у Пересопницькому монастирі. В ньому виразно виявилися риси живої народної української мови ХVІ ст. Є національною святинею. Тому Президенти України складають присягу саме на ньому.

 Зароджується національний епос у формі історичних пісень і дум. Найяскравішою сторінкою літературного життя України стала полемічна література. Духовній консолідації народу сприяло поширення друкарства. Першу відому нам друкарню відкрив у Львові (1573) втікач з Москви Іван Федоров. Важливі зрушення відбулись у літописанні. На зміну стислим літописним оповіданням приходять щорічні записи про найважливіші події. Так виникають Львівський літопис і Острозький літописець.

Ведучий 2.

 Починаючи з 1646 р. група старшини, очолювана чигиринським сотником Богданом Хмельницьким, розпочала підготовку повстання. Однак раптова поява Очаківської орди та зрада з боку чигиринського осавула Р. Пешти зірвали виступ. Б. Хмельницький ув’язнюється. Вирвавшись за сприянням друзів на волю, він з кількома десятками осіб негайно подався на Запоріжжя.

 Зважаючи на перебування польської залоги у Січі (Микитин Ріг), зупинившися на о. Томаківка, де відразу ж розпочав формування збройних сил й встановив зв’язки з запорожцями 4 лютого 1648 р. він оволодів Січчю. Через кілька днів на козацькій раді в Січі Б. Хмельницький обирається гетьманом. Саме ці події й знаменували початок визволеної війни.

Учень 3.

 Народився Б. Хмельницький 27 грудня 1595 р. в Чигирині у сім’ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького. Учився Богдан спочатку в українській школі, а потім у Львівській єзуїтській колегії, знав латинь та кілька іноземних мов, був освіченою людиною.

 З молодих літ Б. Хмельницький служив у козацькому війську, ходив у походи на татар і турків, зокрема брав участь у битві з турками під Цецорою 1620р.

 Найбільшою заслугою Б. Хмельницького була напружена, послідовна праця по створенню Української національної держави. Здійсненню цього історичного завдання була підпорядкована вся діяльність гетьмана. Видатною рисою Хмельницького як народного вождя була його послідовність у забезпеченні національної єдності: він з однаковою наполегливістю не допускав збагачення старшини за рахунок рядових козаків і селян і не давав «черні» диктувати свою волю.

 Б. Хмельницький вів широку дипломатичну діяльність, вивів Україну на міжнародну арену. Отже, Хмельницький проявив себе як видатний державний діяч, дипломат і полководець. В ході Визвольної війни під проводом Хмельницького серед широких народних мас виробилися почуття людської гідності, повновартісності, прагнення до свободи, віра в свої сили.

Учень 4.

 Старшинська рада обрала гетьманом колишнього генерального писаря І. Виговського - «поки змужніє» Юрій. А в жовтні 1657р. розширена старшинська рада підтвердила це рішення, знявши згадане обмеження. 17 жовтня чернігівський епіскоп Л.Баранович освятив булаву, і вручив їх І Виговському.

 Новий гетьман змушений був з самого початку боротися за утримання булави. Опозиційний рух до кінця 1657 р. набув загрозливого характеру. Його центрами стали  Запоріжжя і полтавський полк виходячи з амбітних інтересів, ним вирішили скористатися кошовий Яків Барабаш і полтавський полковник Мартин Пушкар.

 Щоб приборкати непокірних, Виговський в літку 1658р. організував похід на Лівобережну Україну. Кілька козацьких полків, найняті серби і 40-тисячна татарська орда 1 червня розгромили військо Пушкаря під Полтавою. Полтавщина зазнала нечуваних руйнувань. Наступного дня І. Виговський увійшов до Полтави і розправився з її мешканцями. Щоб довершити розгром опозиції, гетьман наказав стратити кількох полковників і 12 сотників. Усього ж внаслідок цієї каральної експедиції загинуло майже 50 тис. чол. Союз з кримським ханом відштовхнув від Виговського багатьох його однодумців. Козаки не захотіли вислухати до кінця й почали  звинувачувати гетьмана в ігноруванні інтересів козацької України. Рятуючи життя, Виговський спішно лишив табір. Після тривалих переговорів він змушений був повернути клейноди. Близько 14 вересня неподалік від Фастова чорна рада обрала гетьманом Ю. Хмельницького.

Учень 5.

 Гетьманську булаву старшина вручила Юрію Хмельницькому, в якому хотіла бачити гідного продовжувача справи свого батька. Через нього старшина сподівалася відновити державний статус України та її колишні відносини з сусідніми країнами.

 Ю. Хмельницький вирішив укласти новий договір з Московією. На скликаній у Жердовій Долині раді виробляються статті, спрямовані на збереження суверенітету козацької України в її конфедеративному зв’язку з Московським царством. Вони передбачали включення до її (України) складу північної Чернігівщини і частини Білорусії; заборону перебування на її території московського війська і воєвод (за винятком Києва); вільне обрання гетьмана; право на зовнішньополітичну діяльність; відкриття шкіл; присягу царя на умовах договору.

 Ситуація вимагала внесення серйозних змін до політичного курсу. Однак це виявилося далеко не простою справою. Юний Ю.Хмельницький прагнув благ своїй Вітчизні, хотів вибороти для неї незалежність, не допустити розколу козацької України. Однак добре освічений і не позбавлений гострого розуму гетьман не мав здібностей ні політика, ні полководця. Емоційно неврівноважений, слабкої волі, він не користувався авторитетом серед старшини, не міг твердо тримати кермо влади і швидко став іграшкою в руках лідерів політичних угруповань. Усвідомлюючи свою слабкість як володаря, він уже у лютому 1660 р. почав висловлювати сумніви у доцільності обіймання гетьманської посади. Ю Хмельницький після двох невдалих спроб поширити свою владу на Лівобережжя склав булаву і постригся в ченці під іменем Гедеона. Гетьманом Правобережної України стає Петро Дорошенко.

Учень 6.

 Ставлячи своїм головним завданням визволення й об’єднання всіх українських земель в одній незалежній державі, Дорошенко все життя безуспішно шукав надійного союзника. Спочатку він визнавав залежність від Польщі, що дозволило йому н6абрати сили і розправиться з претендентом на гетьманську булаву брацлавським полковником Дрозденком. Розірвавши з Польщею, П. Дорошенко у 1666 р. йде на зближення з Портою, володар якої запропонував йому прийняти його протекцію на умовах визначення удільності Української держави та згоди надати військову допомогу.

 У цей момент Дорошенко запропонував московському урядові подати допомогу у визволені всієї України, але за умови гарантування їй автономного статусу та визнання його, Дорошенка, загальноукраїнським гетьманом. Після відмови московського уряду Дорошенко закликав на допомогу татар, котрих у травні він відіслав у західні райони Поділля та на Волинь. Але масові грабежі татар відштовхнули від нього мешканців західного регіону, чим вдало скористався талановитий польський полководець гетьман Ян Собельський (майбутній король Польщі).

 Дії запорожців ускладнили взаємини гетьмана з ханом, тим більше що в середині листопада 1667р. І. Сірко на чолі 6 тис. козаків вчинив новий похід на Крим. На цей час Брюховецький повністю скомпрометував себе в очах української громадськості.

 Козача рада обрала П.Дорошенка гетьманом об’єднаної козацької України.

 П. Дорошенко продовжував послідовно захищати національні інтереси України. Один із сенаторів висловив спостереження, що прийняття турецької протекції гетьман розглядав лише як ширму для виборення незалежності від Речі Посполитої й утворення удільної держави на зразок Молдовської, Таласької чи Трансільванської.

 П. Дорошенко підтримував також заходи Й. Тукальського у справі створення окремого Українського патріархату, вбачаючи в ньому важливий політичний фактор утвердження самостійної козацької України. Тим часом політична зірка Дорошенка потьмяніла. Народ не зрозумів його хитань від одного союзника до іншого. Ніякі жертви в ім’я національної ідеї і щасливого майбутнього вже не влаштували людей, які до кінця виснажились. Правобережне населення масово переселялося на Лівобережну Україну та Слобожанщину. Дорошенка залишали навіть найближчі однодумці.

Учень 7.

 Новий гетьман Іван Мазепа (1687-1709) походив з української православної старшини Білоцерківського повіту. Вчився у Києво-Могилянській колегії, згодом у єзуїтській колегії, продовжив освіту в Західній Європі. Замолоду служив при дворі Яна І Казимира, виконував дипломатичні доручення. Пізніше Мазепа залишив королівський двір і повернувся в Україну, а коли правобережним гетьманом став П. Дорошенко, пішов до нього на службу і став одним з найближчих дорадників гетьмана. Згодом Мазепа був вихователем синів Самойловича, служив у Переяславському полку, де відзначився мужністю й воєнним хистом, за що був обраний генеральним осавулом.

 Як гетьман Мазепа у своїй зовнішній політиці відмовився від орієнтації на Польшу, Крим і Туреччину. Боротьба ж з Росією видавалася на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення можливої автономії. Мазепа залишався прихильником союзу з Москвою, аж доки цар Петро не надумав знищити всі прояви української державності.

 Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха. Свою владу Мазепа якнайрішучіше захищав від будь-яких посягань з боку запорожців, які боролися за свою автономність, і від старшини, яка посилила цареві донос за доносом. Мазепа був меценатом мистецтва й науки, організовував і фінансував по всій Гетьманщині будівництво церков, опікувався Київською академією.

 У внутрішній політиці Мазепа спирався на старшину, низкою законів відособив козацтво як окремий клас. Сприяння зміцненню старшини, реформи в галузі судочинства і податків свідчили про намагання гетьмана створити в Україні національну аристократію, щоб спертися на неї в боротьбі за повну автономію України.

 Мазепа був оголошений зрадником. Замість нього гетьманом був проголошений Іван Скоропадський.

Учень 8.

 Суттєво обмежувалася влада гетьмана. У 1709 р. цар приставив до гетьмана Скоропадського свого резидента, який мав контролювати зносини гетьмана з сусідніми державами, не допускати звільнень і призначення старшини без відома царя, контролювати фінансову політику. Згодом він дістав право самостійно проводить слідство й суд над особами, запідозреними в зраді державних інтересів Росії. Одним з головних завдань резидента стало нав’язування людям думки, що все погане робиться тільки українською старшиною, а російський цар є захисником простого люду. Всіляко заохочувалося доносительство. Цар наказав перенести гетьманську резиденцію з Батурина до Глухова, ближче до російського кордону.

 За Скоропадського почалося призначення російських офіцерів на полковницькі уряди, активне роздавання українських земель царським вельможам. Дедалі більше російський уряд використовував економічний і людський потенціал України з власною метою. Справжнім лихом для козацтва став обов’язок виконувати важкі роботи далеко від батьківщини. В  1716р. 10 тис. козаків копали канал між Волгою під Царицином, у 1718 р. кілька їх тисяч зводили укріплення вздовж Терека, а в 1721 р. 12 тис. українців рили Ладозький канал. Ця практика продовжувалася і в наступні роки. На будівництво укріпленої лініями між Дніпром і Сіверським Дінцем у 1731 р. було вислано 30 тис., у 1732р. – 20 тис., у 1733р. – 10 тис. селян і козаків.

Ведучий 1.

 Після смерті Івана Скоропадського цар Петро не дозволив обирати нового гетьмана, пояснивши це відсутністю достойної кандидатури. Для управління Лівобережжям був призначений бюрократичний орган – Малоросійська колегія (1722-1727). Колегія почала роботу зі звернення до населення подавати їй скарги на зловживання козацької старшини та інших посадових осіб. І скарги посипалися. Вони використовували як привід для розгрому старшини.

 Зруйнування Запорозької Січі Катериною ІІ було найбільшою драматичною подією в історії України XVIII століття. З нею загинула сила, яка протягом понад трьох століть захищала Україну від ворогів, давала можливість розгортати економічне та культурне життя. У пам’яті українського народу Запоріжжя, незважаючи на намагання російської історії представити його як «гніздо розбишак», які перебували «в совершенной праздности и презрительном невежестве», назавжди залишиться, як «степ широкий, край веселий», де кожний знаходив захист та волю.

Вихователь:

 До духовних вартостей нації і нині належить витворений у віках національний етичний ідеал – український козак.

Л І Т Е Р А Т У Р А

1. Журнал «Виховна робота в школі» № 5 травень 2006р.

2. Журнал «Позакласний час» №15-16  серпень 2004р.

3. Журнал «Позакласний час» №1-2  серпень 2006р.

4. Журнал «Шкільний світ» №15 квітень 2004р.

5. Журнал «Шкільний світ» №40 жовтень 2004р.

6. Журнал «Шкільний світ» №13 квітень 2006р.

7. Знаменні дати.

8. Р.Д. Лях Історія України. Навчальний посібник для студентів не історичних спеціальностей. – Д.: Центр підготовки абітурієнтів, 1998р. –396 с.

9. В. Власов. Історія України: Підруч. для 8-го кл. загальноосвіт. навч. закл. / за ред. Ю.А. Мисика. – К.: Генеза, 2004р. – 256 с.

10. А. Каценко. «Оповідання про славне військо Запорозьке низове». К. «Веселка», 1992р. - 277 с.

11. Н. Яковенко «Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.» - К.: Генеза, 1997р. – 312 с.