Сценарій літературно-музичної композиції, присвячений до Дня української писемності та мови: «Із чорнобривців сплетена душа моєї мови»

Сценарій літературно-музичної композиції, присвячений до Дня української писемності та мови:

«Із чорнобривців сплетена душа моєї мови»

Мета: сприяти формуванню поваги й любові до рідної мови на основі традицій свого народу; розвивати таланти, творчі здібності студентів; формувати високу пізнавальну культуру; прищеплювати інтерес до народних традицій, культурної спадщини.

 

(Занавіс  відкривається. Сцена прикрашена рушниками. На ній стоять три групи читців (серед яких: двоє тримають розгорнутий прапор України, а один – герб, у дівчини в руках колоски пшениці.

Звучить мелодія «Варіації на українську тему» Р. Гриньків))

 

1 КАРТИНКА

ДІВЧИНА 1: Україна

 

ХЛОПЕЦЬ 1: Вільна

 

ДІВЧИНА 2: Єдина

 

ДІВЧИНА 1: Це - моя Батьківщина! Чуєте? Наші серця запалені щирим словом Тараса Шевченка…

 

ДІВЧИНА 3: Олени Пчілки…

 

ДІВЧИНА 4: Івана Франка…

 

ДІВЧИНА 1: Павла Тичини…

 

ДІВЧИНА 2: Василя Стуса…

 

ДІВЧИНА 3: Ольги Кобилянської…

 

ДІВЧИНА 4: Ліни Костенко….

 

РАЗОМ: Та Івана Котляревського!

 

ДІВЧИНА 1: У їхньому таланті ми знайшли підтримку. Джерела невичерпної енергії. З них- вчимося жити, радіти і мріяти.

 

ДІВЧИНА 2: Предки залишили нам великий спадок. То є наша сила. З давніх-давен, віночок - то є цілющий символ. Це не просто краса, а й знахар душі. Це символ вічності нашого життя.

 

ДІВЧИНА 3: Українська земля- найкраща у світі! Барвінковим цвітом голубіє над нами небесна блакить, золотавим, неозорим океаном колосяться жита. Пшениця - то є одвічний символ неньки-матері, неньки-землі. Це символ родючості. Це наш оберіг.

 

ДІВЧИНА 1: Де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі. Хвилюємось аж до сліз, зачувши рідне слово.

 

ДІВЧИНА 2: Тут жили наші пращури, наші діди і прадіди. Тут живуть наші батьки, тут коріння роду українського, що сягає сивої давнини.

 

РАЗОМ: Пам'ятаємо про це, шануємо, прославляємо!

 

2 КАРТИНКА

 

ХЛОПЕЦЬ 1: Віднині український народ зцілений могутнім поривом своїх власних сил.

 

ДІВЧИНА 5: Саме з тебе, і з нас починається Україна!

 

ХЛОПЕЦЬ 2: Саме ми з вами робимо нашу державу відомою на весь світ.

 

ХЛОПЕЦЬ 1: Наш прапор та герб є символом незалежності, непохитності, незламності та нескореності.

 

ДІВЧИНА 5: Ми пишаємось тим, що зараз кожен з нас має можливість жити під блакитним небом України та мати рівні права.

 

ХЛОПЕЦЬ 2: Так, ми пробудилися і готові втілювати у життя найкращі мрії і сподівання наших предків.

 

ХЛОПЕЦЬ 1: Ми вільні, наче соколи в небі, нашу батьківщину не можна зламати!

 

ДІВЧИНА 5: Як птах-фенікс вона відроджується з попелу знов і знов. І з кожним разом стає міцнішою та сильнішою.

ХЛОПЕЦЬ 1: В очах кожного українця ви побачите велику силу і віру у нашу світлу перемогу! Перемогу наших пращурів, та…

 

РАЗОМ: Нових поколінь!

 

3 КАРТИНКА

 

ДІВЧИНА 6: Дивлячись у майбутнє, я бачу як ми будемо відновлювати кожну нову сторінку нашої країни.

 

ХЛОПЕЦЬ 3: Я впевнений, я точно знаю, що в наших руках є незламна сила нашого єднання.

 

ДІВЧИНА 7: Ми збережемо найцінніший скарб України.

 

РАЗОМ: Нашу рідну мову!

 

ДІВЧИНА 6: І примножуватимемо наші таланти та здібності.

 

ХЛОПЕЦЬ 3: Тож давайте збільшувати багатство нашої рідної землі, доки світить сонце у зеніті.

 

ДІВЧИНА 7: Щоб кожного дня наповнювалися доброзичливістю та любов’ю серця кожного громадянина нашої батьківщини!

 

ДІВЧИНА 6: Віднині розквітне українська земля, як перші весняні проліски.

 

ХЛОПЕЦЬ 3: Засяє як нові зірки на небі!

 

ДІВЧИНА 7: Всі ми цінуємо віру і підтримку наших захисників.

 

ДІВЧИНА 6: Тому ми як вони, готові змінювати світ…

 

РАЗОМ: Для кожного з нас

 

(Звучить мелодія «Ой, гиля-гиля, гусоньки на став»,

під яку ідуть дівчата  з рушниками )

 

ВЕДУЧИЙ: Я – українець. Є у мене право

На рідну мову та свою державу,

На гордий прапор золотисто-синій,

На щастя жити у такій країні.

 

ВЕДУЧА: Я – українка. Право знати маю

Про тих, кого героями вважаю,

Що людство рятували від руїни,

Синів і дочок, гідних України.

 

ВЕДУЧИЙ: Я – українець. Хочу право мати

Завжди усе, що думаю, казати,

На незалежну та міцну державу,

На все, що гарантовано по праву.

 

ВЕДУЧА: Я – українка. І моє це право

Любити землю горду й величаву

Та дух свободи набирати в груди.

 

РАЗОМ: Ми – українці. Є, були і будем!

 

ВЕДУЧИЙ: Дорогі друзі! Сьогодні ми відзначаємо День української писемності та мови. Це дуже важливе свято у житті кожної людини.

 

ВЕДУЧА: Тож просимо вас не цуратися свого рідного слова! Воно любе, як материна ласка!

 

ВЕДУЧИЙ: Тішимося тим, що нам доводиться розмовляти з українськими дітьми, українським словом, в українському часописі.

 

ВЕДУЧА: Бажаємо, щоб те слово знайшло щирий…

 

РАЗОМ: Привіт!

 

Пісня «БАТЬКІВСЬКА МОВА»

 

ХЛОПЕЦЬ 1: Як стверджував Василь Сухомлинський: «Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова».

 

ДІВЧИНА 5: Лише той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини- хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини.

 

ХЛОПЕЦЬ 2: Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, - це людина без роду й племені».

 

ХЛОПЕЦЬ 1: У кожної людини є своя маленька батьківщина – це дім, де вона народилася і виросла, це край, де жили пращури, живуть батьки, там завжди чекають і туди завжди хочеться повертатися.

 

ДІВЧИНА 5: Там людина почувається в захищеності і любові. Тож наша українська мова, наші традиції, наші звичаї та видатні люди- це і є наша БАТЬКІВЩИНА.

 

Валентина Бондаренко «УКРАЇНСЬКОЮ ГОВОРИ»

 

ЧИТЕЦЬ: Чи живеш біля моря синього,

Чи в степу, чи обіч гори,

Ти не будь малоросом, сину мій,

Українською говори.

 

Чи ідеш ти міською дорогою,

А чи стежкою на селі,

Говори українською мовою,

Бо живеш на своїй землі.

 

І не слухай ворожих натяків,

Мов «забули за сотні літ»,

Це ж бо так, як забути матінку,

Що пустила тебе у світ.

 

Чуєш, як розмовляють соняхи,

Як шумлять густі явори,

Як від рідної мови сонячно?

Українською говори!

(Виходять ведучі)

 

ВЕДУЧИЙ: Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розвивалися в часи давньоруської держави. Древнє слово квітами – перлами розцвітало в найдавніших  пам’ятках  культури Київської Русі, у красному письменстві різних часів.

 

ВЕДУЧА: Свято української писемності та мови з недавнього часу почали відзначати 27 жовтня. Це дуже важливе свято у житті кожної людини: і малої і дорослої.

 

ВЕДУЧИЙ:  Як стверджував Василь Сухомлинський: «Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Лише той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, - це людина без роду й племені».

 

ВЕДУЧА: У кожної людини є своя маленька батьківщина – це дім, де вона народилася і виросла, це край, де жили пращури, живуть батьки, там завжди чекають і туди завжди хочеться повертатися. Там людина почувається в захищеності і любові. А наш спільний дім – це наша земля, Україна! Тож БАТЬКІВЩИНА – ЦЕ НАША УКРАЇНСЬКА МОВА, НАШІ ТРАДИЦІЇ, ЗВИЧАЇ, ВИДАТНІ ЛЮДИ. Хто шанує і любить усе це – той любить Батьківщину.

 

ВЕДУЧИЙ: Недарма говорять: «Рідна земля - мати, а чужа – мачуха». А ще говорять: «У кого рідна мова – у того й душа здорова».

Рідна мова… Вона неповторна, співуча, бо увібрала в себе шум смерек, гомін пшениці, запах квітів і трав. Переткана червоною калиною, хрещатим барвінком, вишневим цвітом, запашною рутою – м’ятою – вона здатна творити дива.

ВЕДУЧА: Кожна епоха дарує людству нові винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства було письмо.

 

ВЕДУЧИЙ: Перші його спроби відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи.

 

ВЕДУЧА: Прямим попередником слов’янської мови– є алфавіт, який створив понад тисячу років тому болгарський священик, вчений і просвітитель Кирило разом зі своїм братом Мефодієм.

 

 (Повільно з останнього плану наперед ідуть 3 дівчини)

 

ДІВЧИНА 2: Перегортаю сторінки в минуле і пильно придивляюся до Вас, мої прапрадіди. Які Ви були у той далекий історичний час? Засівали ниву, боронили рідну землю, боролися за життя…

 

ДІВЧИНА 2: Скориставшись візантійським алфавітом, вони створили два письма. У першому, глаголиці, літери були дуже схожі між собою, химерно закручені, нагадували ієрогліфи, писати ними було нелегко. Глаголиця мала 38 букв!

 

ДІВЧИНА 1: Тоді Кирилу довелося придумати інші знаки, які були простішими, зручнішими  та й писалися швидко. Цей алфавіт назвали «кирилицею». «Кирилиця» складалася з 43 букв.

 

ДІВЧИНА 3: Так склалася доля, що найперші книжки, надруковані кирилицею, серед цілого слов’янства були українські.

 

ДІВЧИНА 2: Рідна мова… Вона неповторна, співуча, бо увібрала в себе шум смерек, гомін пшениці, запах квітів і трав.

 

ДІВЧИНА 1: Переткана червоною калиною, хрещатим барвінком, вишневим цвітом, запашною рутою- м’ятою – вона здатна творити дива.

 

ДІВЧИНА 3: Наша мова- першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою нам на все життя.

 

ДІВЧИНА 2: Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

 

ДІВЧИНА 1: Без мови немає народу, як сонця без сяйва й тепла.

 

ВЕДУЧА: Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.

 

ВЕДУЧИЙ: Так, біля витоків української писемності стояв Нестор-Літописець, збирав відомості про походження свого рідного Києва, його засновників, розповідав про події, що відбувалися на його очах.

 

ВЕДУЧА: Преподобного Нестора-Літописця вважають батьком української історії та словесності. У державі виготовлена дорогоцінна монета на честь вшанування його пам’яті.

 

(Далі пішов фрагмент відео:

https://www.youtube.com/watch?v=LH32vKNDmKU)

(Зміна мізансцени. Міняються люди- читці)

 

ВІДЕО НЕСТОР ЛІТОПИСЕЦЬ

 

ДІВЧИНА 5: У всіх народів мова – то засіб спілкування, у нас же, з важкої руки імперії – це ознака націоналізму, патріотизму, причина конфліктів і моральних травм.

 

ХЛОПЕЦЬ 3: Не мала наша мова в минулому умов для свого розвитку і тепер не має. Згадаймо ж деякі факти:

 

НА ФОНІ МУЗИКИ НА ЕКРАНІ

Презентація про заборони мови

1720 р. — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.

1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1876 р.— Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II, спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком.

1884 р.— закрито всі українські театри.

1908 р. — вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.

1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу.
1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
1983 р.—- видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві групи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою.
1989 р.— видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову.

 

ДІВЧИНА 6: 1720-го року цар Петро І видав Указ про заборону в Україні друкувати книги.

 

ДІВЧИНА 5: 1753- го року– вийшов указ Катерини ІІ про заборону викладання українською мовою, а вже 1768 р. – вийшов ще один указ Синоду російської православної церкви про вилучення у населення, українських букварів.

 

ХЛОПЕЦЬ 3 : 1775- го року-  російські війська зруйнували Запорозьку Січ, тоді ж були закрито більшість українських шкіл.

 

ДІВЧИНА 6: 1889- го року – у Києві на археологічному з'їзді дозволено читати реферати «всіма мовами, крім української».

 

ДІВЧИНА 5: 1895- го року – сталося непоправне! Була введена заборона української дитячої літератури. Ви уявіть, Дитячої літератури!

Діти, створіння від яких залежить майбутнє нації, мали навчатися мовою сьогоднішніх вбивць і окупантів.

 

ХЛОПЕЦЬ 3: З цих фактів звісно стає зрозумілим, чому останніми роками дослідження науковців-філологів так розбурхало пресу та наших співвітчизників.

 

ДІВЧИНА 6: У ньому йшлося, що за останні 300 років українську мову забороняли 134 рази. Ви тільки уявіть собі 134!

 

ДІВЧИНА 5: Страшна статистика, адже Мова — це кордон. І це насправді правдивий вислів.

 

ХЛОПЕЦЬ 3: Багато причин можна навести в захист подібної позиції, адже мова в нашому світі — важливий ідентифікатор, одна з ознак суверенності держави, її незалежності.

 

ДІВЧИНА 6: Незалежності, до якої ми як нація, йшли не одне століття. Незалежності, задля якої поклали свої життя на вівтар сотні тисяч військових, письменників, люди мистецтва та цивільні.

 

ВЕДУЧИЙ: Той, хто рідну мову забуває,

Всіх продасть: і матір, і дітей.

Той Вітчизни рідної не моє,

І повагу втратить у людей.

 

ВЕДУЧА: Ти Українською не гребуй,

Вона – держави страж і знак.

Твоє духовне вільне небо,

Безсмертний долі зодіак.

 

 

ДІВЧИНА 5: Тож будьмо гідними «слова Тарасового, долучімо до його любові до України свої серця і пам'ятаймо, «хто ми і чиї ми діти».

 

ХЛОПЕЦЬ 3: Робімо все, щоб українська мова була престижною, пишаймося нашим, рідним, українським.

 

РАЗОМ: Чуже берімо, але своє вознесімо!

 

ВІРШ БОГДАНА БРИТАНА «ЯЗИК І МОВА»

 

Мого народу вічна щира сповідь,

Землі моєї зболена душа,

Кохана рідна материнська мово,

Як вберегти тебе від небуття?

 

Тобі вже вкотре тешуть домовину,

А ти співаєш, ти іще жива,

Так ні! Живцем штовхають у могилу

І з горла хочуть вирвати слова.

 

Звідкіль взялись ці виродки валуєвські?

І як їх носить матінка-земля?

Вони ж твоїми муками милуються,

Вбиваючи у серце "язика".

 

"Вєлікій" став уже регіональним:

Донецьк , Одеса , Харків, Запоріжжя...

Запроданці, новітні яничари

"Рєзвятся всласть" і по живому ріжуть.

 

Та невтямки цій владі знахабнілій

(І чим їм думати - ж відсутня голова):

Язик - це лиш частина тіла,

А мова – більше, мова – то душа.

 

Не плаче Мова, лиш сміється гірко:

Як помістити в ліжечко прокруста

Слова Франка, Шевченка, Українки

І слово-гнів нескореного Стуса ?

 

Смішні людці! Потуги ваші марні!

Вкраїнський дух нікому не зламати.

Втішайтеся своїм регіональним,

Вас прокленуть сучасники й нащадки...

 

А Мова йде, скалічена, змордована,

Та гордо йде – не падає у герці.

Несе, як свічечку, до тебе- Слово,

Візьми його і збережи у серці!

 

Люби, плекай, засвічуй рідне Слово,

Неси крізь морок той вогонь життя!

Хай в них – язик, у нас – всесильна Мова:

Вона народ від смерті вберегла.

 

ВЕДУЧИЙ: 

Свята мова наших вічних

Верби і калини,

Криниць чистих і гаїв

Матері Вкраїни.

 

ВЕДУЧА:

Багато слів сказали ми про мову,

Чудову нашу, материнську, калинову.

Яка для нас – життєвий старт…

Адже у нас сьогодні свято,

Тож доречний буде тут і жарт…

 

ЧИТЕЦЬ:

Павло Глазовий

У трамваї

У трамваї повно.

- Что ви за народ?

Впереді слободно, проході вперед!

Ти чево, чувашка, прьося на носок?

Опупєла, что лі? В головє п’єсок?

Нікакіх пойнятій об культурє нєт.

Убєрі свій лікоть, он же как шкілєт.

Дама в полосатом, топай вєсєлєй!

Трудно ж протолкаться,

Как срєді джунглєй.

Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі»

Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.

Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!

Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.

Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?

Я же тібя спрашую руським язиком!

Так бува, в трамваї здоровань гука.

А у нього мова, чуєте яка?

І, либонь, гадає лобуряка той,

Що російську мову знає так, як Лев Толстой.

 

Соломія Українець

 

Із Італії Ориська в село повернулась.

Модно вбрана. Гонорова.

Як індик надулась.

Вийшла в свято погуляти і трохи пройтися.

Дід Петро її побачив:

- Чи то ти, Орисю?!

- Пронто?-

Глянула на діда, аж почервоніла.

А той знову:

- Чи ти, дівко, зовсім вже здуріла?!

Бач образив її дуже, пані гонорову.

Десь горшки в Європі мила і забула мову!

- Я сенйора! Чуєш, діду?!

Та й пішла, як пава.

Дід задумався, та й каже:

- Бачте у чім справа.-

Мудру приказку чомусь забувають люди.

Хоч сідло вдягни корові, а конем не буде.

 

ВЕДУЧИЙ:

І слово – тонке й дотепне,

Може тебе оживити,

Вилікувати й засмутити.

 

ПІСНЯ  «Мово рідна!»

(На останньому куплеті виходять дівчата з рушниками. Стають в 2 діагоналі, позаду виходять всі читці. Попереду- ведучі)

 

ВЕДУЧА:  Як гірко, що така пісенна мова

Для декого не в моді стала вже.

Вони цураються простого слова…

Невже це може статися, невже?

 

ВЕДУЧИЙ: Від нас залежить, чи джерело рідної мови замулиться в нашій душі, а чи пружно і вільно дихатиме.

 

ВЕДУЧА:  Любіть, вивчайте українську мову,

бо скільки ще незвіданого в ній

В ній усе з’єдналося, злилося,

Як і помістилося в одній!

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

 

ВЕДУЧИЙ: Ти даєш поету дужі крила,

Що підносять правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

 

ВЕДУЧА: Ця мова буде жити вічно.

Назло відступникам від роду.

Вона лірично і епічно

Думки століть несе народу.

 

ВЕДУЧИЙ: Вона пізнала заборони,

І завойовників навали,

Страждала від образ і болю,

Та на коліна не ставала.

 

 ВЕДУЧА: Бійцю ти послужила для завіту

З тобою, мово, він за нас поліг.

За нас – щоб ми тебе несли по світу,

Як скарб, як між віками нить.

Як цвіт, що не упав на чорну поводь, -

Нам берегти тебе і боронить.

 

ВЕДУЧИЙ: Дорогі друзі,  цінуймо все, що маємо!

 

ВЕДУЧА: Не плачмо за минулим, пробачаймо один одному, тішмося та веселімося, а також бережімо рідну мову, бо вона…

 

РАЗОМ: НАШЕ ДУХОВНЕ БАГАТСТВО!

 

ДІВЧИНА 1: Гордімося тим, що ми – українці!

 

ДІВЧИНА 5: Від щирого серця вітаємо вас з Днем української писемності та мови!

 

ХЛОПЕЦЬ 1: Ми дякуємо всім, хто прийшов на наше свято.

 

ВЕДУЧИЙ: Плекаймо рідну мову в наших СЕРЦЯХ!