Сценарій літературно-музичної композиції на тему:
«Шевченкове слово у серці мойому, Воно життєдайна джерельна вода»
Ведучий 1:
Є дні, що минають і непомітно зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що завжди з нами, бо він увібрав у себе безсмертне дихання душі. Він такий великий і незбагненний як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце.
Ведучий 2:
Україна у долі своїй має такий день – 9 березня. З минулого віку і до нашого часу, і далі - в майбутнє, у нові віки. День, який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.
Ведучий 1:
Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги.
Ми вшановуєм пам'ять Шевченка
Ведучий 2:
1814 року, з 8 на 9 березня, темної ночі, перед світом в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув єдиний на все село вогник: народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.
Ведучий 1:
То була дивовижна зоря:
На убогу і світом забуту,
Щоб її до життя повернути
Бог послав Кобзаря.
Ведучий 2:
Йому доля судилась, як міг
За пророцтво життям заплатити.
Потім знов для нащадків ожити.
Дивувати оновлений світ.
Ведучий 1:
Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.
Ведучий 2:
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
Ведучий 1:
Слова Т.Шевченка, музика М.Лисенка.«Садок вишневий коло хати».
(звучить пісня)
Ведучий 2:
Крутою, тернистою була його життєва дорога. У кріпацькій хатині, де він народився, над ним тяжіли тисячі нещасть, тисячі напастей. Чи могли захистити від біди замучені недолею батько – нетяга чи мати – кріпачка, яку „ще молодою у могилу нужда та праця положила”.
Ведучий 1:
Безрадісне, рясно зрошене слізьми дитинство протупотіло босоніж колючою стернею в голоді, холоді й в хворобах. Жадібно вбирало чуле до людських страждань Тарасове серце розповіді-легенди старого дідуся про героїчне і стареньке минуле рідного краю, думи кобзарів.
Ведучий 2:
Тарас Шевченко був свідомий своєї боротьби і своєї жертовності, адже обстоював Україну навіть перед самим Богом, ризикуючи втратити безсмертя власної душі:
Ведучий 1:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
І. Шамо. «Серцем лину в темний садочок на Україну» з циклу новел «Тарасові думи».
(звучить музика)
Ведучий 2: (під час музики читає вірш)
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє.
Радіють люди, що одпочинуть,
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім?
Чи забувають?
Коли забули, бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули.
Ведучий 1:
Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те чим живуть. У чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній.
Ведучий 2:
Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Ведучий 1:
І тепер, у вільній і незалежній Україні, ми можемо припадати до цілющих, незамулених Шевченкових джерел, до його вічно живого слова.
Ведучий 2:
Слова Т.Шевченка, музика М.Скорика. «Якби мені черевички».
(звучить пісня)
Ведучий 1:
Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові світи і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в щастя для нього самого.
Ведучий 2:
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,—
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я — тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...
Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.
Ведучий 1:
Ігор Шамо. «Думи мої, думи…» з циклу новел «Тарасові думи».
(звучить пісня)
Ведучий 1:
Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич й красу на височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетові заповіти.
Ведучий 2:
Не одцурайсь, мій сину,
Мови. У тебе іншої нема.
Ти плоть і дух – одне-єдине
Зі словом батьківським – Людина,
Без нього – просто плоть німа.
Без мови в світі нас – нема!
Ведучий 1:
Схаменіться,
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну.
Ведучий 2:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає.
Ведучий 1:
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, -
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
Ведучий 2:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Ведучий 1:
«Незлим тихим словом» згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?
Залишим у спадок новим поколінням
Свої ідеали й свої устремління,
Могутню Вкраїну, в якій наша сила,
І геній Шевченка як нації крила.
Ведучий 2:
Залишим і те, що душею народу
Зовуть недаремно від роду до роду,
Як вищу красу і життєву основу,
Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.
Ведучий 1:
Слова Т.Шевченка. Музика Я.Степового. «Утоптала стежечку».
(звучить пісня)
Ведучий 2:
Максим Рильський писав, що такого полум'яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, в жодного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Т.Г.Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері.
Ведучий 1:
І дійсно, той, хто відстоює права жінки, той відстоює права дитини, інакше кажучи, відстоює майбутнє.
Ведучий 2:
Живими в пам'яті встають
Ярема, Гонта, Гамалія,
І Катерина, і Марія –
В людські серця проклали путь.
(звучить уривок з поеми «Катерина»)
Ведучий 1:
Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.
Ми не забули тебе, Тарасе,
Черпаєм правду в твоєму слові.
І вберегли ми для внуків наших
Вкраїнську пісню, вкраїнську мову.
Ведучий 2:
Мова українська – то Шевченка слово,
Лесі Українки і Марка Вовчка.
Мова українська – то дарунок Бога,
Це барвисте слово генія Франка.
Ведучий 1:
Мова українська – це і степ широкий,
Це сади вишневі, і гаї, й ліси.
Мова українська – океан глибокий
Мудрості народу – вічної краси.
Ведучий 2:
Мова українська – берегиня наша,
Пісня материнська, голос немовлят.
Мова українська – це достатку чаша
І найбільше свято із відомих свят.
Ведучий 1:
Українська народна пісня на слова Т.Шевченка в обробці Бонковського «Нащо мені чорні брови?»
(звучить пісня)
Ведучий 2:
Великий Шевченко провіщав, що гряде час, коли
…на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі.
Ведучий 1:
Кобзарем його ми звемо,
Так від роду і до роду
Кожен вірш свій і поему
Він присвячував народу.
Ведучий 2:
Чисту матір і дитину
Він прославив серцем чистим.
Всю осяяв він Вкраїну,
Все прославив серцем чистим.
(звучить балада «Утоплена»)
Ведучий 1:
Шевченкове життя – це повість про те, що таке мистецтво, яке воно безмежне, які перепони воно може здолати та який страх може викликати у ворога.
Ведучий 2:
Здається, усі обставини були проти того, щоб Шевченко став поетом і художником. Спочатку злидні, рабство, сваволя поміщика перешкоджали досягненню мети. Згодом, коли Шевченко їх здолав, сама держава перегородила шлях поетові.
Ведучий 1:
Треба почувати твердий грунт під ногами й мати виняткову внутрішню силу, щоб прокладати мільйонам знедолених новий шлях проти течії. У Шевченка не було й хвилини впевненості у своєму майбутньому. І все ж таки він безоглядно вступив у бій.
Ведучий 2:
Справді, на 47 років його життя випало 24 кріпацькі роки під рабовласницьким доглядом, 10 каторжних років солдатчини - під доглядом фельдфебеля, 4 останні роки - на поруках і під опікою жандармів. Тільки 9 років волі - учнем Академії мистецтв у Петербурзі і три літа пекучих дум на рідній землі.
Ведучий 1:
Музика Якова Степового. «Прелюд пам’яті Тараса Шевченка».
(звучить музика)
Ведучий 2:
Не поет - бо це ж до болю мало.
Не трибун - бо це лиш рупор мас.
І вже менш за все - "Кобзар Тарас",
Він, ким зайнялось і запалало.
Ведучий 1:
Скорше - бунт майбутніх рас,
Полум'я, на котрім тьма розтала.
Вибух крові, що зарокотала
Карою за довгу ніч образ...
Ведучий 2:
Слова Т.Шевченка, музика Я.Степового. «Ой три шляхи широкії». (звучить пісня)
Ведучий 1:
Великий Кобзарю!
Ти живеш і в наші дні,
Ти з нами в праці і борні,
Ти правди й вільності пророк…
Ведучий 2:
Ти завжди з нами, бо не видно кінця твоєї пісні, яка перелилася в нові могутні мелодії борців за світле майбутнє. Немає кінця славі, бо вона заплелася в нову, гарячу славу труда і подвигів рідного народу.
Ведучий 1:
Геній Шевченка, як сонце, сяє у небесах духовності української нації. Це наша святиня і наша слава. Це витязь правди, якого дарувала людству земля України.
Ведучий 2:
Геній Шевченка шанує вся Україна. Народ сприймає творчість поета як невичерпне джерело, і кожний з нас намагається не скаламутити його живильних ключів.
Ведучий 1:
Минуло багато років, але й сьогодні Шевченко, як живий, говорить зі своїми нащадками. Його слова живуть між нами і лине вічно в народі слава Великого Кобзаря.
Ведучий 2:
Українська народна пісня на слова Т.Шевченка в обробці Є.Козака. «Якби мені черевички».
(звучить пісня)
Ведучий 1:
У день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану Великому Кобзареві.
Ведучий 2:
З високих круч
Де синь небес прозорий
Вливається в Дніпровскі водограї,-
На бурю схожий
Гнівний і суворий
Стоїть Тарас і дивиться на нас.
За землю й волю
В ратному двобої
Ти з нами йшов кайдани рвать з людей,
Благословляв, Кобзарю нашу зброю –
Єси безсмертний, гордий Прометей!
Ведучий 1: (повільно)
Поет живе! Ми слухаєм його:
Ми чуєм заповіт його священний –
Учитися, кохати край стражденний,
І не цуратись рідного, свого.
І всі ми, скільки є, в душі своїй
Клялись тих дум не зраджувати зроду,
І справдимо ми заповіт святий, –
Поет живе в серцях свого народу!..
(хор виконує пісню «Реве та стогне Дніпр широкий»
Ведучий 2:
На цьому святковий концерт з нагоди дня народження великого українського поета Т.Г.Шевченка закінчено.
Ведучий 1:
Дякуємо всіх учасників концерту.
Ведучий 1:
До нових зустрічей.