Сценарій "Майдан.Від першої особи".

«Майдан.

Від  першої особи»

Підготувала

заступник директора

 Городоцького ЗЗСО №3

І-ІІІ ст.ім.І.Бльока

Орина Швець

Сцена 1 (за столом сидить молода пара, снідає, обговорює життєві плани)

-Оленко, ти дивилась учора новини?

-Ні, а що?

-Подейкують, що нас до Євросоюзу можуть приєднати, а наш президент як завжди крутить носом.

- Коли я вчора поверталася з навчання, бачила як продавці розвішували вивіски на двері магазинів " Україна за ЄС". Не могла зрозуміти, що твориться.

-Знаєш, кажуть люди протестувати хочуть. Напевне....теж піду. Може і   погодиться наш президент і приєднають  нас до Євросоюзу, от тоді і заживем...

-Ой, Тарасе, боюсь я...

-Та чого ж ти, все буде добре, протест буде мирним... От зараз зателефоную Петрові, розкажу все(Тарас телефонує Петрові)

-Привіт, Петре, чув останні новини?

-Так, кажуть протест збирають.

- Я іду, ти зі мною?

-(3-секундне мовчання)Ой, Тарасе, певне ні...

-Я так і знав...( кидає слухавку)Нащо мені когось, сам піду!

( Встає зі столу, знервовано одягає куртку і виходить з квартири)

Оленка кричить вслід:

-Бережи себе!

Вихід  студентів ( 11-А  клас)

Ведуча

Серце столиці — Євромайдан — б'ється ритмічно.  Гасла змінюють пісні.  Промови вінчаються із закликами. Ейфорія тисяч облич.  Тривога і надія в різних очах.  Простір Євромайдану — невдовзі стане  щоденною творчістю народу.  Адже народ на Майдані створить не тільки історію, а й фольклор нового часу.  Буде і радість, і смуток, і сміх, і сльози, і пролита кров...Але зараз ці люди про це навіть не здогадуються. Це буде потім. А зараз-лишень початок...

Непомітно минали хвилини, за ними години, а там і пролітали дні...Уже вся Україна знала-люди налаштовані серйозно.

Сценка

Журналісти:

• Артем Соколенко:

Колеги журналісти, зробімо акцію, щоб Янукович нарешті підписав угоду з ЄС.

• Денис Санигін

Згоден. У мене ідея: назвемо її «Підпису – ЄС», а самі будемо збирати ручки для Януковича, щоб мав чим підписати.

• Наталя Соколенко:

Скажемо йому: «Вікторе Федоровичу, хоч хтось із нас жертва режиму,хтось ворог режиму, але в цьому випадку ми готові не тільки підставити вам плече, ми готові ручку зібрати».

• Артем Соколенко

Збираємо по всій  країні ручки, а потім зробимо їз них одну величезну, як символ підписання угоди.

Виносять велику ручку із написом «Підпису – ЄС»

• Денис Санигін:

Передаємо. Тож підпишіть вже нарешті…

Виходять з ручкою

  Пісня  «Pray  for Ukraine»

Перший протестувальник. До кінця доби 21 листопада 2013 року на       Євромайдан у столиці збирається понад 1500 чоловік молоді, студентства, киян… З'явилась міліція, посилені загони Беркуту. Із другої половини наступного дня кількість людей зростає, відбулися перші сутички з міліцією та провокаторами. На мітинг виходить до 5 тисяч людей.

Завершивши виступ, розгойдуює шину (далі так роблять усі «протестувальники».

Другий протестувальник. Цього ж дня люди вийшли на Євромайдани у Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому, Ужгороді, Вінниці, Кривому Розі, Сумах, Харкові, Чернівцях.

Третій протестувальник. 24 листопада у Києві пройшла велика хода та мітинг на Майдані Незалежності, в якій взяло участь понад 100 тисяч громадян України. На мітингу приймаються ряд вимог Євромайдану: відставка уряду Азарова, скасування рішення про призупинення підготовки вступу до асоціації з ЄС та її  підписання на саміті у Вільнюсі, звільнення Юлії Тимошенко.

(На екрані демонструється хроніка подій)

Четвертий протестувальник. Тим часом Партія регіонів та «Український вибір» на підтримку уряду Януковича  звозить людей зі сходу на антимайдан у Маріїнський парк Києва. Під будинком Уряду України відбулися зіткнення міліції та «тітушок» з мітингувальниками. Понад 1000 бійців Беркуту розпочали штурм Євромайдану на Європейській площі із застосуванням сльозогінного газу. Прихильники євроінтеграції України відбили дві атаки силовиків і відтіснили їх в бік готелю «Дніпро».

         Того ж дня 5000 львівських студентів влаштували мітинг на підтримку Євромайдану на майдані перед головним корпусом Львівського національного університету імені Івана Франка.

П’ятий протестувальник. У ніч проти 30 листопада близько четвертоїгодини ранку, коли на Майдані Незалежності залишалосядо 400 протестувальників, їх оточили озброєні бійці «Беркуту» та здійснили розгін мирного протесту, примінивши силу. Були застосовані вибухові пакети. Побитих, поранених протестантів прихистив Михайлівський Золотоверхий собор, у якому оперативно розгорнуто медичну службу, операційні блоки.

 Події 30 листопада стали переломним моментом в українських подіяхкінця 2013 року, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий.

Шостий протестувальник. Збурення в суспільстві наростає. І вже 1 грудня  півмільйона обурених діями влади українців зібрались на Всеукраїнське Віче. До них приєдналися європейські дипломати. Опозиційні сили створюють Штаб Національного Спротиву – координаційний центр Євромайдану.

 Відбуваються масові провокації так званих «тітушок», які спробують захопити Адміністрацію Президента України. За рядами внутрішніх військ знаходились підрозділи «Беркуту», але вони не припинили провокації. Почався наступ спец призначенців із масовим побиттям журналістів та протестувальників.

Сьомий протестувальник. Хроніка подальших днів свідчить про ще більше наростання всенародного гніву. 3 грудня відбулось голосування у Верховній Раді України про відставку уряду Миколи Азарова. Проте, за рішенням депутатів уряд не йде у відставку.

4 грудня Президенти України – Леонід Кравчук, Леонід Кучма та Віктор Ющенко висловили свою солідарність із діями мільйонів українців.

(На екран відеоряд світлин із мільйонами учасників Майдану).

         Восьмий протестувальник.  8 грудня активісти Євромайдану звернулися до українців із закликом прийти на Майдан Незалежності і стати учасником Маршу мільйона. У неділю на Майдан Незалежності в Києві зібралося сотні тисяч  людей. Мітинг розпочався всенародною молитвою за Україну "Отче наш"…

Здавалося, на весь світ лунав гімн України, що його тоді заспівав весь Майдан.

Після завершення Маршу мітингувальники звели блокпости та барикади в урядовому кварталі Києва.

«Марш мільйона» завершився поваленням пам'ятника Леніну.

Дев’ятий протестувальник. 11 грудня 2013 року режим Януковича шляхом нічного штурму здійснює чергову спробу ліквідувати Євромайдан, застосовуючи спецпідрозділ «Беркут» та внутрішні війська.

 Дзвони Михайлівського Золотоверхого забили тривогу. Зі сцени Майдану, оточенного силовиками  Руслана Лижичко, Юрій Луценко, Віталій Кличко, Святослав Вакарчук закликали  киян прийти на допомогу  майданівцям.

Сценка «Зустріч» (Сергія Нігояна

та Героя Крут)

Ведуча

Мені наснилось, що вони зустрілись:

Убитий в Крутах й вірменин Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

Герой Крут

“За що тебе? ”

Сергій Нігоян

“За Україну, друже мій.”

Герой Крут

Ти знаєш і мене за неї вбили,

Та це було вже років майже сто.

Тоді померли ми, щоб ви нам жили.

А вас вбивають… Вас тепер за що?”

Сергій Нігоян

“Ти пам’ятаєш, друже. Звісно, пам’ятаєш,

Як біло-біло в нас цвітуть сади.

І ти цей запах п’єш. І ти його вдихаєш …

Я б все віддав, щоб хоч на мить туди.”

Герой Крут

“А я ще ввечері узяв дівча за руку

Й тихенько так до серця притулив.

Тоді не знав, що Бог уже розлуку

Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.

В очах не страх, а злість до ворогів.

Більшовики готовились до бою,

Я йшов на смерть… а жити так хотів.”

Сергій Нігоян

“Мені твій попіл стукав, брате, в груди.

Я вірменин, а теж Вкраїни – син.

Не мав у серці й крапельки облуди,

За те й убив мене проклятий поганин.”

Ведуча

… Мені наснилось, що вони зустрілись.

Убитий в Крутах й бородач Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

Разом

” За Україну нас вбивають, брате мій.”

Інсценізація бою на барикаді

Під тривожну музику розгойдуються підвішені шини.

Київ. Майдан. Барикада. Куля влучає у повстанця. Він падає, кричить від несподіванки і болю.

Голоси. ... Груди! Вiдкрийте йому груди... Швидше... Швидше...

Голоси. Там рана вiд кулi. Глибока. Кров витiкає.

 Каска злетiла, волосся розсипалося. Хлопцi нахилились над ним, пробують зупинити кров. На сцені поступово гасне світло.

Голос пораненого. ...Менi не болить... Я – живий... Не болить...

Шепоче. Мамо... Я – живий… Я хочу жити… жити…

Сцена темна. Прожектор висвічує Ангела, одягненого в  білий одяг. Ангел підходить до розгойданих шин, зупиняє їх і виходить на авансцену.

Ангел. Не плачте, мамо. Ваш син у Небеснiй сотнi. Йому вже не болять рани. Вiн прийде, коли Ви спатимете, i розкаже, як любить Вас. Не плачте,тату. Дайте поплакати Українi. Вже не тече кров iз ран Вашого сина. Не пече йому у грудях бiльше. Вже у сотнi своїй небеснiй стоїть на вартi. Праворуч  вiд Бога. А ліворуч –  його побратими. Андрiйки, Васильки, Iванки, Назари, Устими–  усі тi, хто нинi названний Небесною сотнею. Вони були звичайнимихлопцями, а стали Героями, бо в мить останню вiддали нам найдорожче, що мали,  – життя своє. За нас вiддали. Аби ми жили. Долюбили за них, дiтей їхнiх доколихали, пiсень за них доспiвали. Не плачте, мамо. Дозвольте поплакати свiтовi.

Ведуча: Революція Гідності кардинально змінила напрямок розвитку держави та суспільства, згуртувала свідомих, зрілих громадян - справжніх патріотів Батьківщини. Але шанс на зміни дістався нам дорогою ціною - ціною людських втрат. Вічною раною на серці кожного українця буде пам'ять про героїв Небесної Сотні та воїнів АТО, кожен з яких віддав за свої переконання найвищу ціну власне життя. Тому прошу вшанувати хвилиною мовчання всіх, хто загинув, захищаючи незалежність і свободу України.

Хвилина  мовчання

   Пісня  «Плине кача»

ВЕДУЧА

Кожна людина з Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Ось вони перед вами, Герої Небесної сотні. ( показують слайди, де написані прізвища, ім’я  загиблих героїв).

Вони співали “Ще не вмерла…” і вмирали…
Земля тремтіла, під ногами ж – твердь…
Їм янголи обличчя прикривали…
А ті під вибухи гранат ішли на смерть…

Людина люта, хоч душа не знала гніву.
На рідній тверді полягла святій.
Герої ж не вмирають! Вірять в диво!
Болюча правда на Дніпровій кручі…
Під плач сиріт, вдовиць і матерів…
Твій трон з мозолів людських, всемогучий –
В невинній крові, в Києві та у Одесі стлів…

Під схлипи люду Бог тебе розсудить…
За рвані руки, ноги і лоби…
Вкраїну люд від гноблення розбудить
Геройської, відважної доби!…

Сценка 

Вчитель

 хлопчик  5  класу

 учениця  11  класу

 Коли тільки чую «Героїв Небесної Сотні…», у мене завмирає серце. І з уст злітають слова «Іване спасибі за життя!»

І ці лютневі дні у думках зринає все частіше хвилююча розповідь мого батька про дорогу наших земляків на Майдан лютневого ранку 2014 р.

•          Того дня, 19 лютого, - розповідає мій любий татко , - ми дуже рано прибули на Житомирську трасу. До Києва не пускали. А всі прагнули бути там, адже відчували, що події наближаються до кульмінації. Кілька годин ходьби лісом – і ми на Київській трасі. Усі в очікуванні автомайданівців. Ось і мікроавтобуси. Їх швидко заповнюють люди… і вони вирушають до столиці.»

Мій батько підбіг до останньої машини. Біля дверей стояв молодий чоловік, цілеспрямований, сильний духом,вольовий. Тато вже хотів заскочити в салон переповненого буса, коли Іван, а саме так звали цього чоловіка, спитав:

• Діти є ?
• Є! Двоє…
• Почекай наступної машини ! Ще встигнеш…

Двері зачинились – і авто рушило на Київ.

А через кілька годин Майдан облетіла страшна звістка про загибель від снайперської кулі нашого земляка Івана Бльока, того, хто своїм вчинком , можливо, врятував мого батька від смерті.

З цього часу біль і сум в очах Лілії та Павлика, дітей Івана, озивається болем у моїй душі.

Герої Небесної Сотні для мене не просто незнайомі люди, непросто патріоти. Нехай з них – це хороший друг,який віддав життя, щоб, захистити всіх нас. Тому свято пам’ятаймо, кому ми маємо завдячувати кожним днем нашого безтурботного життя.

 Мамо, чуєш? – спитав маленький Максимко у мами увечері перед сном. А хто нас охороняє?
-Ангели, сину. 
- Ангели? Хто це? 
- Небесні охоронці, маленький. Вони бережуть нас від зла, від сліз, від усього поганого. 
- Але ж, мамо, хіба поганого не стається? 
- Стається, Максимку, та тільки ж ангели нас боронять, але не можуть з нами боротися. Коли людина хоче добра, то й лиха з нею не станеться, а як ця людина недобра, то чинить зле. І тоді ангели плачуть. 
- А які вони? 
- Хто?
- Ангели, мамо. 
- Ну, це довга історія, - усміхнулася мама, підбиваючи сину подушку. 
- Розкажи. 
- І ти ляжеш уже спати? 
- Так, мамо. 
- Гаразд. Було колись…
- Давно? – перебив Максимко. 
- Та не те, щоб, та уже минуло, - спокійно відповіла мама. – Не перебивай, бо не розповідатиму. 
- Не буду. 
- Так от. Була колись одна країна. Та ж така, що прекраснішої від неї не було на цілий світ. З одного боку омивало її ніжне блакитне море, з іншого на сторожі стояли сиві, старі-старі гори, від лютих вітрів її захищали густі ліси, багаті на усілякого звіра, а в серці її пашіли золотом степи. Бурхливі ріки, щедрі врожаї, мудрі люди – така була ця країна. Та сталося лихо. Захопив цю країну володар, та такий злий і жадібний, що не сказати. Його посіпаки обкрадали народ, відбирали зерно, будинки, усі статки, які чесною працею збирали люди за своє життя. А хто не погоджувався, того хапали і саджали у в’язниці. Хоча й це не найгірше… І зайшло сонце над країною. 
- Як це? – запитав Максимко. 
- Так кажуть, коли все навколо стає погано. Ніби, немає просвітку серед лиха. 
- А. 
- Але ж ці люди, вони скинули володаря?
- Зачекай же! Одного дня не сила стала народові терпіти знущання. Повстав він. Аж від моря вже до гір, лісів і степів, здійнялася буря. Страшна вона була, сину. Божевільний володар дістав гармати і рушниці, його посіпаки, які тоді ще нікого та нічого не боялися, теж узялися до зброї та розбоїв. 
- І що? – хлопчик вболівав за чудесну країну з її сміливими мешканцями. 
- Не злякався мужній народ. Беззбройні, та сміливі, виходили люди один на один проти володаревих посіпак. Спочатку поодинці, потім хвилями, і день за днем ці хвилі ставали усе нестримнішими, усе сильнішими, поки одного дня людський гнів не змив володаря з його челяддю геть з країни. 
- Мамо, а де ж про ангелів? 
- Бачиш, сину. Люди, молоді та не дуже, йдучи на бій з темною силою, втрачали життя. Перший упав, другий, третій – їхні серця зупинялися від ворожих куль. Але побачили люди, що герої не вмирають, що, насправді, їхні душі, у світлі, сходять у небо, в золотих, сяючих обладунках, стаючи небесними ангелами, воїнами добра. Цілий загін ангелів, ціла небесна сотня постала перед райськими ворітьми. І Бог забрав їх до себе, всіх до одного, героїв з чистими душами, та наказав берегти свій народ, боронити від лихого. З тих пір, синочку, наші ангели-охоронці ось такі, вродливі, сміливі, загартовані у бою воїни. І це вони бережуть нас від усього на світі зла. 
- Мамо, а наш тато, він теж ангел? 
- Так, сину. І наш тато – ангел. Найсміливіший ангел…маленький, а ти так на нього схожий. 
Хлопчик уже спав, уві сні йдучи посеред райського саду за руку із золотим крилатим воїном. А мама ще довго сиділа над ліжком сина, уже не стримуючи сліз.

         Танець   « Майдан»

Виступ  директора

Пісня  «Заспіваймо  ,пісню  за  Україну»

  Всі  виходять  на  сцену.