Сценарій мітингу-реквієму "Запалимо свічку пам'яті"

СЦЕНАРІЙ  МІТИНГУ - РЕКВІЄМУ

„ ЗАПАЛИМО   СВІЧУ   ПАМ’ЯТІ” 

Мета :Вшанування та збереження в пам’яті наших предків, тих людей,  котрі становили наше родинне дерево, єднали наступність наших родин і пішли у вічність  насильницькою, мученицькою смертю. Виховання патріотизму, національної єдності та самосвідомості. Розвивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій вшанування померлих і загиблих.

(Дзвони – звук живого колокола )

Учень 1

                   Відкрийтесь, небеса,

                   Зійдіть на землю!

                   Всі українські села, присілки і хутори,

                   Повстаньте всі, кому сказали: вмри!

                   Засяйте над планетою, невинні душі!

     Зійдіть на води й суші,

                   Збудуйте пам’яті незгасний собор!

    Це 32-й рік ,це 33-й рік…

    Голодомор... Голодомор... Голодомор...

В1

Не сьогодні це сказано: «Час народжуватися і час помирати. Час руйнувати і час будувати. Час розкидати каміння і час збирати. Час мовчати і час говорити.» Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 - 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших  таких сторінок - Голодомор , який призвів до небачених безневинних  жертв.

В2 Довго мовчала офіційна статистика, відмовчувалися архіви. Та під силою неспростованих фактів і доказів правда почала відроджуватись. І не слід розцінювати сьогоднішнє ушанування всіх безневинно  убієнних як запізніле голосіння, як то декому здається.

В3 Пам’ять народу наше най достовірніше джерело. Вона жива, це її тривожні дзвони закликають кожного з нас сьогодні перепустити крізь власне серце цей велетенський біль, зробити висновки відповідно до свого розуміння моралі, добра і перед усім – відповідальності .Сьогодні настав час для правди, до неї безмовно закликають мільйони мученицьких жертв тих трагічних для України часів.

 (На фоні музики звучать слова )

Учень 2 

                        У той рік заніміли зозулі,

                    Накувавши знедолений вік,

   Наші ноги розпухлі узули

   В  кирзаки-різаки у той рік.

   У той рік мати рідну дитину

   Клала в яму, копнувши під бік,

   Без труни, загорнувши в ряднину…

   А на ранок помер чоловік.

   У той рік і гілля, і коріння –

   Все трощив буревій навкруги…

   І стоїть ще й тепер Україна,

   Як скорботна німа край могил. 

В1 Літа 1933-го від Різдва Христового був в Україні великий Голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані  моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти  інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей, і ще не народжених – у лонах матерів.

В2 Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові і не впізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими  в тяжкому смертному сні.

 В3 А чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами солов’ї? Ніхто того не пам’ятає сьогодні, пам’ятають інше.

Учень3

 Голод! І люд святий ти розтоптав.

Зітхають діти у домівках.

Принишкла мати тут сидить.

Накрила дня останню мить.

І тиша жалісливо пискотить.

Тремтять тут зорі, падають згори,

І капають на землю, наче сльози.

Зітхають у тумані явори,

І пада місяць у примхливі роси.

Голод  холодом дише...

„Не губи! Не вбивай! Пожалій!-

Стиха шепчуть дитячі вуста:

„Дорослі, порятуйте від зла!”

Голод - 33 - го жорстокістю дише...

В1 На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика,похилена лицем до землі, а лиця майже не має. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить, стільки і гойдається. І

безконечна одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти… ні від кого не вимагаючи,ні від матері, ні від батька, а так, у простір, у світ – їсти, їсти, їсти.

 ( на фоні музики хлопчик читає вірш «Вічний монолог»)

            Я ще не вмер… ще промінь в оці грає.  

            В четвер мені пішов десятий рік.

           Хіба в такому віці помирають?!

            Ви тільки поверніть мене на бік.

            До вишеньки.

            В колиску ясночолу…

            Я чую запах квітів. Я не вмер…

           А небо стрімко падає додолу.  

           Тримайте хтось!

           Хоча б за коси верб…

            Куди ж ви, люди, людоньки, куди?

           Окраєць ласки.

           Чи хоч з печі диму!

            В клітинці кожній – озеро води.

            Я ще не вмер.

            Усі проходять мимо.

           …А житечко моє таке густе.

            …А мамина рука іще гаряча.

            Вам стане соромно колись за те.

            Та я вже цього не побачу. 

В2 Голод забрав тих, хто за шмат хліба насущного не стежив і не доносив на брата, не виривав останнього  окрайця з голодних дитячих ротів, не вмів торгувати святинею. Красти, вбивати, аби  вижити.

( хвилина мовчання, звучить  метроном)

В1 Народе мій! Пам'ять знову відродилась.

 Прийшла з остогидлого життя,

 Щоб свічкою новою запалала

 Душа, зірвавши пута забуття.

 В молитвах всіх померлих пригадаю,

 Живим у Бога буду щедрості просити.

                    Воскресне дух! Я всіх  вас заклинаю

  Людської пам’яті свічку запалити.

 В2 З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть, і тягар гріха з душі спадав.

Прошу всіх запалити свічки скорботи і вшанувати пам’ять жертв Голодомору хвилиною мовчання  (Звучить пісня О. Білозір)

  В3 Хай палає свіча… Хай палає.

                                     Поєднає нас вона в цей час.

             Хай сьогодні спогади лунають

            Пам'ять світла, чиста і велична,

             Хай  сьогодні поєднає нас.

В1  Покоління ХХІ ст. мають чітко усвідомлювати масштаби   втрат, що поніс народ України, адже саме йому  доведеться робити висновки на майбутнє. І тому сьогодні, ми маємо докласти всіх зусиль, щоб у майбутньому житті українського народу це ніколи не повторилося. Ми просто зобов’язані назавжди увічнити у своїй пам’яті тих, хто став безвинною жертвою Голодомору.

          Учень1  Щодня в моєму домі Бог –

         Такий звичайний, як повітря

              І мовчазний, немов довір’я.

            А я торкнусь – і чую дзвін,

              І чую як лунають дзвони...

                Жниварські дзвони-колоски.

Дзвонять дзвони