Сценарій на тему: "Незалежність"

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій позаурочного виховного заходу - реквієму на тему:

« Нехай святиться у віках в борні здобута незалежність »

 

 

 

 

 

                    

 

 

 

 

 

 

                                                                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Україна буде тоді,

коли будуть люди,

які найдужче боятимуться

її ганьби…»

 Ліна Костенко

 

,,Нация – это согласие живых

и мертвых, потомков и предков.,,

Егор Холмогоров

 

Було нам важко і було нам зле.

І західно і східно.

Було безвихідно. Але.

Нам не було негідно.

Ліна Костенко

 

Мета: розширити знання учнів про нашу Батьківщину – Україну;  виховувати в учнів любов до України, патріотизм, повагу до її захисників – учасників АТО; довести до свідомості учнів, що ми самі відповідаємо за долю нашої держави, що кожен українець повинен мати активну громадянську позицію щодо своєї історії та подій на сході України; дати новий імпульс духовному оздоровленню учнів, який передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури особистості, розквіту національної самосвідомості і грунтується на визнанні пріоритету прав людини, яке функціонує на засадах гуманізму.

Очікувані результати:

•       формування ціннісного ставлення до держави, українського народу, його мови, звичаїв і традицій;
•       розширення знань учнів про історичне минуле України;
•       усвідомлення цінності людського життя та тих складових частин, які впливають на нього, роблять його багатогранним, плідним і корисним; усвідомлення своєї ролі в колективі, державі, світі; почуття гордості за свою державу, любов до неї; вміння робити аналіз подій, фактів, історичних явищ; формування навичок відповідальної поведінки, розвиток критичного мислення.

Оформлення: вислови та вірші про Україну, національна символіка та атрибутика України, на центральній стіні великий вінок з жовто-блакитними стрічками, а зверху опускається Ангел. Під центральною стіною утворені східці, на яких горять лампади.

• (Звучить легка музика, трансляція відеоролику “Де Україна?..”)
• Ведучий: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!
• Ведучий: Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!
• Ведучий: І знову, в котрий це вже раз
• Зійшлися ми в одній родині,
• Щоб пом’янути славний час,
• Коли в офіру Батьківщині
• Себе принесли кращі з нас.
• (Трансляція відеоролику О. Пономарьов “Заспіваймо пісню за Україну!”)
• Ведучий: Українська земля… Земля щедро полита кров’ю її синів. З нашої історії ми бачимо споконвічне прагнення українства до волі та незалежності рідної землі, неньки-України.
• Ведучий: ... Буває, часом сліпну від краси.
•                                                                        Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, —
•                                                                        оці степи, це небо, ці ліси,
•                                                                        усе так гарно, чисто, незрадливо,
•                                                                        усе як є — дорога, явори,
•                                                                        усе моє, все зветься — Україна.
•                                                                        Така краса, висока і нетлінна,
•                                                                        що хоч спинись і з Богом говори.
•                                                                        Ліна Костенко
• Ведучий: І сьогоднішній урок-реквієм ми присвячуємо всім представникам славетного лицарського роду, гідним нащадкам великих прадідів, у чиїх жилах пульсує гаряча кров і дух героїчних запорожців.
• Ведучий: Було колись в Україні - ревіли гармати.
•                                                                 Було колись – запорожці вміли панувати.
•                                                                 Панували, добували і славу, і волю
•                                                                 Минулося… Зосталися могили по полю.
• Ведучий: Вже скільки закривавлених століть
•                                                                 Тебе, Вкраїно, імені лишали... 
•                                                                 Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить:
•                                                                 Внесіте прапор вільної Держави! 
•                                                                 Повірмо в те, що нас вже не збороть,
•                                                                 І долучаймось до добра і слави. 
•                                                                 Хай будуть з нами Правда і Господь –
•                                                                 Внесіте прапор вільної Держави!

(В зал урочисто під музику-марш вноситься Державний прапор України.)

Ведучий: Народе мій, пишаюся тобою:

Моя душа – частинка твого «Я».

Красою правди у святім двобою

Понад Майданом сонця лик сія...

Є нація! Хай знають всі у світі:

Ми є! Народ піднявся із колін!

І переможно сонце правди світить,

Співає гордо наш Державний Гімн.

(Звучить Державний Гімн України).

Ведучий: Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні! Тут жили наші діди й прадіди, тут живуть наші батьки – тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. Материнський образ України встає з полинових степів і глибинної чорноземної скиби, як барва зоріє із зажури поліських озер, що чистими очима довірливо дивляться на світ, виростає недосяжно на повен зріст із карпатських верховин. Нема життя без України, бо Україна - це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це мати, яку не вибирають, як і долю, бо Україна - це пісня, яка вічна на цій землі. Не стидайся, це твоя земля!

(Трансляція відеоролику К. Скрябіна “Не стидайся, то твоя земля…”)

Ведучий: Незалежність - це зовсім не слово!

Це - тавро, що на серці болить.

Це багрянець душі світанковий.

Цей вогонь споконвіку горить.

В боротьбі загартовані м'язи.

А думок роздоріжжя сумні

Знов шукають в пітьмі перелази,

Коли хмари ридають німі.

Кожен з нас незалежний по праву.

Тільки ми обираємо шлях.

Хай іде стороною лукавий,

І не топчеться вік по піснях

Тих, що ненька в дитинстві співала,

Бо корінням в життя проросли.

Ми так довго на світло чекали,

А утримати знов не змогли...

Ведучий: Ми до сонця наосліп летіли

На одне недолуге крило.

Малювали життя, як уміли...

А боротися треба було!

І тепер незалежна держава

На помості крихкому стоїть.

А ми тільки гукаємо "Слава...",

Коли рана сильніше болить...

Кожен з нас українець по праву!

І історію пишемо ми!

Щоб нащадки не просто читали,

А за приклад узяти змогли!

Катерина Лук'яненко

• Ведучий: Це країна добрих, щирих, привітних, веселих і гостинних людей, які ніколи не поневолювали інші народи, а лише вміло захищалися від ворога.

Виконується пісня «Це моя Україна»

Ведучий: Запорізька Січ! Козацтво – легендарне минуле українського народу, що упродовж століть протидіяло спробам турецьких султанів, кримських ханів, польської шляхти поставити український народ на коліна.

• Ведучий: Збереглася давня легенда ще козацьких часів: коли на країну нападали вороги зі сходу і заходу, півдня і півночі, коли в нерівних боях полягли кращі захисники народу, на велику раду зібралися старі вожді, наймудріші книжники, сліпі кобзарі. "Що чинити далі? – з болем і розпачем запитували вони. – Розбиті наші останні полки, захоплені ворогами останні фортеці…” І тоді піднялися найдревніші із кобзарів: - Неправда, - сказали вони, - останній полк ніколи не може бути розгромлений, остання фортеця ніколи не здається! Бо це те, що в душі кожного: наша дума, наша пісня, прадавні звичаї і традиції. Їх можна віддати лише добровільно – але ми не віддамо, бо ми народ одвічний, потужний і життєдайний. Биті, знекровлені, палені й топтані, ми знову піднімемося з руїн, із попелу, і знову воскреснемо, розквітнемо, забуяємо!..

(трансляція відеролику “Характерники, до бою!”)

Ведучий: Продовжили героїчну історію України Січові Стрільці, які мужньо боролися за її волю. Це були молоді хлопці. Кожен з них любив матір, рідний край, але понад усе бажав незалежності своїй Батьківщині.

Ведучий: Стрілецькі могили понищено вщент. 

Лупали, копали, валили, палили... 

Лиш де-не-де хрест, де-не-де монумент—

І все — пропадають стрілецькі могили.

А там українські стрільці січові — 

Палкі «усусуси» — юнацтво безусе... 

Франкові сини, його мрії живі... 

Прости нам за них, милосердний Ісусе...

Біліли фігури в зелених полях, 

По білих містах цвинтарі зеленіли, 

В блакитне із жовтого жайворон-птах 

Щороку про наші співав Термопіли.

Транслюється відеоролик про “усусів”

Ведучий:  Бій під Крутами належить до однієї з найтрагічніших сторінок нашої історії. Під Крутами загинув цілий студентський Курінь – триста студентів – цвіт української молоді, цвіт української Нації. Трагедією було те, що під Крути пішли лише триста і лише молодь.

Ведучий: Гімназисти і студенти. Найстаршому 21 рік. А наймолодшим – 14-16 років. Вони пішли, щоб затримати ворога, який був майже під Золотими Воротами Києва… І полягли … Вони принесли в жертву Батьківщині своє молоде життя. Ця найтрагічніша сторінка стала нашою гордістю.

Ведучий: На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять хлопців-українців,

Славних, молодих.

На Аскольдовій могилі

Український цвіт!

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, - грає вітер

І Дніпро-ріка.

На кого завзявся Каїн?

Боже! Покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Ведучий: Визначною сторінкою нашої історії є Українська Повстанська Армія. Це Рух Опору, який був добре організований.

Ведучий: Самовіддана боротьба воїнів УПА надовго залишиться в пам’яті народу. Ці герої-воїни за українську державність віддали своє життя без вагань.

Ведучий: Вони у битві чесно полягли,

А іншого ні вибору, ні змоги.

Вони загинули, але перемогли,

Бо віддали життя для перемоги.

Живу їх пам'ять вік шануєм ми,

Увічнивши, як обеліск безсмертя.

Ведучий: Терези історії переважили в сторону зла... Наша Україна випила повну чашу концтабірного соціалізму. За 70 років існування УРСР через концтабори, в’язниці і заслання пройшли мільйони українських громадян. На розправу катам було віддано цвіт української інтелігенції... Голод спустошив міста і села України...

Ведучий: 23 роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим, що у буремні 90 – ті ХХ століття Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох слів, пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту.

Ведучий: Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумніву, що ці герої – хлопці що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери на плечах яких тримається наша армія.

Ведучий: Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

Ведучий: Коли перед очима кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, дивлячись їм у вічі , ми розуміємо, що вислів «душу й тіло ми положимо за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну, це стало станом душі.

(звучить пісня «Спасибі, солдате» та вручення квітів гостям - військовослужбовцям)

Ведучий: Не можемо ми не згадати про події, які сталися лютневими днями на Майдані Незалежності. Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей у споконвічно європейській державі. І за цю боротьбу, за нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну : своє життя віддали найкращі. І більшість із них – молоді, сильні. Ті, що тільки починали жити.

Ведучий: Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,

Відкривши очі, він відчує повну волю.

Але та куля, в день зимовий, на світанку,

Перехопила подих та змінила долю.

Хлопчина вірив, що колись, одного дня,

Розкаже син йому, як любить Батьківщину.

Хіба він знав, що борючись за це щодня,

Все доведеться відпустити в мить єдину.

Так. Той хлопчина, він не знав тоді,

Що нелюд пострілом прицільним забере життя.

І браття хлопця, українці, у біді,

Заплачуть, відпустивши тіло в небуття.

Але ж душа, душа Героя вічно лине!

До тебе наші сльози, молитви, зізнання!

Повір, хлопчино, наша пам’ять не загине,

Як і омріяні тобою  воля та кохання.

Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.

І сльози, бо ти, хлопче, словом вже не з нами.

Але в думках  ти поруч, і не згасне свічка,

І линуть буде “Слава Україні!”  над ланами.

(Трансляція відеоролику “Небесну сотню, Господи, прийми”)

Ведучий: Війна на сході України – збройний конфлікт на території онецької і Луганської області розпочався в серединіквітня 2014 року, коли озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адмінбудівлі та відділки міліції у містах Донбасу (зокрема, у Слов'янську,  Артемівську та Краматорську). Українська влада у відповідь заявила про проведення Антитерористичної операції із залученням Збройних сил. Поступово протистояння переросло у масштабний воєнний конфлікт.

(Трансляція відеоролику гурту Океан Ельзи “Не твоя війна.”)

Ведучий: Гадаєш, ти мене образив,

коли бандерівцем назвав?

Скажу тобі на це одразу –

Я ним не був! Тепер вже став!

 

Сприймаю це, як нагороду!

Звання, присвоєне за те,

Що сином став свого народу,

Любові почуття святе!

 

Люблю безмежно рідний край,

Оцю чарівну, магічну мову,

Дарований Всевишнім рай,

Красу дівочу чорноброву.

 

Ведучий: Люблю за щедрість і за спів,

Шалені ночі солов‘їні,

Коли бракує навіть слів,

Освідчитися Україні!

 

А ти мене за цю любов

Оскаженіло ненавидиш.

Не я до тебе!

Ти прийшов. На мою землю і тут гидиш!

 

Іди подальше від гріха,

Моє терпіння не безмежне.

Нехай святиться у віках

В борні здобута НЕЗАЛЕЖНІСЬ!

Мирослав Вересюк

Ведучий: Чому прийшли на нашу землю?

Чому затіяли війну?

Невдасться знищити нас й стерти,

Бороним землю ми свою!

Ви поливаєте нас з "градів",

Міста руйнуєте ущент

І не жалієте снарядів,

Бо так звелів ваш президент.

Його амбіції великі,

Він хоче підкорити світ,

Обличчя Януса дволике,

Самозакоханий гаспид.

Нас не поставить на коліна,

Картавий карлик – ново рос

І буде вільна Україна,

І вбереже нас всіх Христос!

Ілля Манченко

(Трансляція відеоролику “Війна за Україну.”)

Ведучий: Російська влада неодноразово заявляла про своє несприйняття Антитерористичної операції і вимагала її припинення та початку переговорів з бойовиками. Ряд українських політиків називають війну на сході України «гібридною війною» Росії проти України.

Ведучий: Від середини липня 2014 року Збройні сили Російської Федерації почали брати пряму участь у бойових діях проти Збройних сил України. Підрозділи Збройних сил Росії діють як з території Російської Федерації, так і безпосередньо на території України.

(Трансляція відеоролику К. Скрябін “Українська війна – АТО.”)

Ведучий: І знов Майдан в Луганську і Донецьку,

Ні, не Майдан — справжнісінька війна!

Знов суть свою ворожу і поганську

Показує москаль, мов сатана.

 

За Сотнею ще рани кровоточать,

А тут нових оплакуєм синів.

Скажи, москалю, що від нас ти хочеш,

Невже нових жертв сильно захотів?

 

Цвітуть тюльпани чорні в Україні,

Зривають їх дружини й матері.

«...Присвоїти посмертно...» В домовині

Лежить проміння згаслої зорі...

 

А блокпости обстрілюють чужинці,

Чиєсь дитя стає мішенню знов...

Іде війна!.. Іде війна, вкраїнці!..

Іде війна за смерть — не за любов!

 

Ведучий: Тож будуть сльози і ридання

Коханих, бідних матерів,

Бо знову свіже поховання

Їх любих, рідних їх синів

Чи довго будемо страждати

Та проливатимемо кров,

За рідну землю воювати,

Бо ворог лізе знов і знов?

В нас військо бідне, майже голе,

Бронежилетів, касок в них нема.

Та битись з ворогом готові —

Болить за Україну в них душа.

 

(трансляція відеоролику “Білі лебеді у небесах” (загиблим в Україні присвячується))

Ведучий: Не плач, кохана, чуєш, я живий.

Не міг тобі раніше подзвонити.

То був страшний, запеклий, довгий бій,

Та ми не мали права відступити.

Скажи хоч слово, мила, не журись.

Утри сльозу й нарешті посміхнися,

А ще молись, за нас усіх молись.

І матері від мене поклонися.

Цілуй дітей і батькові привіт,

Скажи, його «Кобзар» тепер в нагоді:

Ми з хлопцями завчили «Заповіт»,

Під обстрілом читаємо відтоді.

Пробач, ріденька, знову мушу йти.

І не питай, куди тепер рушаю.

Мене чекають прокляті світи,

Коли вернусь я й сам уже не знаю.

Вона в сльозах стискає телефон,

Пусті гудки, в душі гроза лютує.

Та він живий, то був поганий сон,

Її любов його, таки, рятує!

А він десь там, де небо у вогні.

Боронить свою землю від навали.

Він вже давно не лічить ночі й дні,

Він робить все, щоб ми війни не знали!

Ведучий: Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

Ведучий: Тож запалимо свічки пам’яті козакам, солдатам-визволителям Першої та Другої світової, репресованим, героям-афганцям, героям Небесної сотні, усім героям, які боролись за незалежність нашої України. Нехай спокійно і тепло буде їхнім душам від цього священного світла. Не спи, моя рідна земля!

(запалюємо свічки та лампадки)

Ведучий: Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

(схиляємо прапори)

Ведучий: Сьогодні давайте подумки згадаємо тих, хто пішов від нас хвилиною мовчання.

(Трансляція відеоролику “Пливе кача по тисині” )

Ведучий: Ніколи не проходьте байдуже повз могили, пам’ятники, обеліски. Завжди вклоніться пам’яті тих, хто боровся за нас, за наше життя і пам’ятайте про героїв, які живуть разом із нами.

Ведучий:    Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,

• Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.
• Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,
• Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.
• Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,
• Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.
• Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки...
• Є в місцях невідомих невідомі останки.
• Є в лісах, є у горах, і є під горою –
• Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.
• Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні Разом:
• Хай відомими стануть всі герої безвісні.

(відео «Не спи, моя рідна земля»)

Ведучий: (зачитує слова одного з бійців-кіборгів): Не так давно в Україні не було армії взагалі. Закосити від служби вважалося за прийнятну норму. Йшли до війська тільки якісь непросвітльоні лохи. Ба, більше. Точилися розмови, що Україні взагалі армія не потрібна, бо це зайва витрата бюджетних коштів, а воювати нам все-одно ні з ким. Бо ми такі мирні люди, що аж страх… Пасіонарії нудьгували і читали старі статті про звитяги дідів-прадідів з ОУН-УПА, перечитували Донцова та розглядали козацькі герби… Але вона прийшла. Війна… На нашу землю… Несподівано. Бо сподівано вона ніколи не приходить… І подумалося: всьо - капєц, воювати у нас нікому і нічим… Наші літаки не літали по двадцять років. Курсанти льотних училищ отримували спеціальність винищувача, жодного разу не бачивши цього самого винищувача… Танки Т-64 ржавіли під дощем. Солдати копали фундамент під дачу генералам. Десь в Криму стояла дизельна підводна лодка-сирота, нікому не потрібна… Єдиний боєздатний підрозділ охороняв “Міжгір’я”…

Ведучий: І раптом щось сталося… Якісь давні і сильні духи прокинулися на Вкраїнській землі… Перун, Стрибог, Даждьбог, Ярило… Скіфія… Дике поле, Січ… Запоріжжя… Пороги, карпатські ліси… Де воно взялося? – Хто його зна… Видно десь дрімало віками, відсипалося… Код нації, ДНК…

Нема армії, але є - воїни… Так буває іноді… І раптом стало зрозуміло, що головне навіть не в оснащенні і не в техніці, а - в духові, в силі, в характері…

І пішов підполковник Мамчур під Українським Прапором в Українському Криму. Без зброї, бо не було її.. І курсанти “Нахімовського”, перейменованого нашвидкоруч в тому ж Криму училища, демонстративно заспівали “Ще не вмерла…” під підняття російського прапору… Акапелло… І стало нам гордо, і очі наповнилися сльозами і серце - гордістю… Ми раптом згадали, що воювали все життя, всю історію свою. За волю, за свободу, за віру, за Україну. Бо доля така, карма!... Тікали за пороги, рили схрони в лісах, закопували в землю автомати… Бо “Свобода, або смерть!”. Бо це в крові, і в душі… Його не витравиш і не знищиш… І не поясниш нікому… Та нікому й не треба…

Ведучий: “Вчора вбито двох, поранено десятьох в зоні АТО”, - звикли ми до таких новин. Це вже буденність. Слава героям, хай одужують поранені, - кажемо ми. Повертайтеся живими, - молимося ми самі собі. Не на публіку, а просто так…

Ми дивимося, як українські танки ведуть прицільний вогонь… Добре ведуть… І ми гордимося нашими батальонами… Ми бачимо, як наші воїни захищають нашу рідну Землю… Ми не хотіли цієї війни, але ми прийняли її. Бо так змусили, бо так треба…

І Донецький аеропорт… Вірніше те, що від нього лишилося.І наші кіборги… Напівлюди-напівроботи, - каже вікіпедія про кіборгів… Більш ніж люди…

Вони не схожі на Брюса Вілліса і Чака Норріса. Вони брудні, невиспані і зморені, у них червоні очі від втоми… Вони не схожі, бо вони – в десять тисяч разів круче! Бо вони справжні! Вони – незламні…

“Були колись козаками, та більше не будем”… Будемо, Тарасе! Навіть ти, мабуть, не сподівався. Будемо і є… Бо козаки, бо чоловіки, бо Україна! Понад усе!

(відео «Війна за Україну»)

Ведучий: І цього вже нікуди не діти. Ми знаємо, що переможемо. Бо з такими людьми немає іншого варіанту… Ми вистоїмо, ми подолаємо…

Майбутнє не за війнами і окупантами. Майбутнє за дівчинкою, що малює квіти просто так, для душі. За тими геймерами, які покинули свої монітори із іграми і кинулися боронити палаючі барикади. І за мамами, що співають українські колискові. І за татами, що приносять гостинчика «від зайчика». Майбутнє за нами, бо ми – майбутнє України.

Ведучий: Хочеться вірити в те, що збудуться пророчі слова поета-земляка Леоніда Жука:

Лиш ти, мій народе, у муках і крові

Ідеш непохитно крізь тисячі літ.

Й відкинувши горе, у радощах нових

Ти людству осяєш між зорями слід.

(відео «Україна – це ти»).