Сценарій "Народні символи України"

Сценарій свята «Народні символи України»

Ведучий

Висить рушник у хаті на кілочку,
Калина червоніє на столі,
А біля неї — житні колосочки,
Мої пустотливі братики малі.
Це все — моя земля, моя Вкраїна.
Це рук моєї матері тепло,
І цей рушник, яким і дочку, її сина
Благословляє мама на добро.

Ведуча
Виростала я на Україні,
Виростала, де грона калини
Щовесни під вікном розквітали,
Білим цвітом мене забавляли.
Тут волошки в волосся вплітала,
Тут матусю сльозами прохала,
Щоб сорочку мені вишивала,
Тут я вперше в житті покохала!

Ведучий
Майже в усіх народів є свої народні символи: у канадців – клен, у росіян – берізка.
Ведуча
А в українців є свої народні символи – це верба, калина, тополя, вишня, барвінок, мальви та інші.
Ведучий
Правду каже прислів’я: «Без верби і калини нема України».
Ведуча
А ще народ каже: «Дівка, як верба: де посадили, там і прийметься».
Ведучий
«Не скрізь там вода, куди хилиться верба».
Ведуча
«Зігнувся, як верба над водою».
Ведучий
«Там криниця – де вербиця».
Ведуча
«В’ється, як барвінок».

Ведучий
Не можна уявити собі двору на Україні, де б не ріс кущ калини. Обов’язково садили вербу, тополю, вишню і звичайно прикрашали хатинку квітами: барвінком, чорнобривцями, соняшниками, мальвами.
Ведуча
Калина – це символ рідної землі. А звідти ж пішла назва «калина»?
Учень 1
Було це дуже давно, коли на нашу землю хто тільки не нападав. Ось налетіли одного разу турки, а з ними й греків чимало. Розлетілася тоді чутка, що головного воєводу поранено. Тому, хто його вилікує, обіцяли таку нагороду, яку загадає. Тоді прийшла в табір дівчинка – дуже красива і горда. Звалась Пелагея. Вона пообіцяла вилікувати грека, але якщо він не прийде на нашу землю. Грек забрав Пелагею у Грецію. У неї була сестра Килина. Прощаючись із сестрою, Пелагея сказала: «Твоїм ім’ям, сестро, назву рослину, яку найбільше люблю. Коли цвіте вона, то соловей прославляє її красу, а восени на ній горять дивні кетяги ягід, налитих ніби самою кров’ю щедрої нашої землі, і ті ягоди повертають здоров’я людині. Буде вона зватися калина…».

Учень 2
Калина здавна шанована в Україні. Не було хати, біля якої не кущувала б калина. Дівчата весною прикрашали коси її квітами. Коли кетяги достигали, чіпляли  попід стріхою. У народній медицині не було кращих ліків, ніж калиновий чай. Соком очищали обличчя, щоб рум’янилось. Калина потрібна була у численних обрядах, особливо у весільному. Коли випікали коровай, неодмінно прихорошували його гілочками калини, квітчали весільний вінок молодої.
Учень 3
Дуже дбайливо охороняли й доглядали у народі калину. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не нівечили цвіту, казали: « Не ламайте калину, бо на кличете мороз». Справді, калина цвіте на кінець весни, коли вже відходять заморозки. 
Учень 4
Ось деякі постійні народні порівняння про калину:

1. Гарна, як калина.
2. Дівчина, як калина.
3. Дівчина, як у лузі калина.
4. Розцвіла, як калина.
5. Стоїть, як калина при дорозі.
6. Цвіте, як калина.

Ведучий
Здавна у нашому народі шанованим деревом є верба.
Ведуча
Гляньте на неї ранньої весни, коли ще всі дерева стоять голі. А вона вже вкрита ніжними, молоденькими листочками. А через кілька днів вже цвіте запашним жовтим цвітом.

Учень 1
Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Верба своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.
Учень 2
Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу Т.Г. Шевченко. Перебуваючи у засланні в пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Він поливав, доглядав її, і виросла вона йому на втіху.
«І досі бачу під горою 
Між вербами та над водою
Біленьку хату…»
Учень 3
Тиждень перед Великоднем називають вербовим. У вербну неділю вербу освячують у церкві, а потім несуть її додому і б’ють нею хатніх, промовляючи: 
« Не я б’ю, верба б’є, віднині за тиждень буде в нас Великдень». «Будь веселий, як верба, а здоровий, як земля».
Учень 4
Пухнасті вербові котики – символ краси. Навесні вони тішать надією і звеселяють наші серця. 
Знов вербичкою рясною
Розшумілася весна. 
Учень 5
У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою. Посадіть і ви ніжну вербову гілочку. У сирій землі вона швидко пустить корінчики і виросте гарне дерево. Не можна допустити,  щоб зникли вербові насадження на нашій Україні. Незабутні слова В.Симоненка з вірша «Виростиш ти, сину, вирушиш в дорогу…»..

Ведучий
Поет не випадково сказав: «Прийдуть з України верби і тополі». 
Ведуча
Тополя також є нашим народним символом.
Учень 1
Про тополю написано багато пісень, складено легенди. Т.Г. Шевченко написав поему «Тополя».
Учень 2
Існує така легенда.
В одному селі жила красива дівчина Поля і мужній хлопець на ім'я Стриба. Вони кохали одне одного. Одного разу старші люди попросили Стриба побігти у сусіднє село і довідатись, чи все там спокійно. Побіг Стриба, але, не добігаючи до села, побачив багато ворогів. Швидше вітру прибіг юнак додому, розповів людям про те, що бачив. Вирішили забрати худобу, пожитки і перечекати у горах, поки вороги залишать їхню землю. Бог блискавки і грому Перун побачив людей і вирішив дізнатися, чому вони тут. Спустившись на землю, Перун розпитав у людей, що сталось. Люди розповіли. І тут вій побачив Полю. Вона йому дуже сподобалась, і він сказав: "Ця дівчина Така гарна, що я візьму її собі за дружину".
Люди зраділи, бо мати такого Високого покровителя не всім дано. А Стриба, почувши, впав непритомний. Побачив це Перун і промовив: "Бачу я, що на чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Тож нехай вона буде нічия". Вдарив палицею об землю і там, де стояла Поля, виросло струнке зелене деревце. Люди, котрі стояли ближче, бачили, що відбулося, а ті, які стояли далі, питають: "Де Поля?" Їм відповідають: „То Поля”. А Стриба Перун забрав з собою на небо і зробив Богом земних вітрів.

Ведучий
А зараз шановні присутні просимо вас відгадати наступні загадки про рослини-символи України.

Як прийде весна в садочок – 
До лиця білий віночок, 
Ну а восени цій кралі 
Приглянулись коралі.
(Калина)
Ведуча
Проливала дрібні сльози
Молода дівиця
Полоскала довгі коси
У чистій водиці.
(Верба)
Ведучий  
Лист зелений не пропав, 
А під снігом задрімав,
Щоб у синю сукенчину 
Одягнуть весняну днину.
(Барвінок)
Ведуча
У матінки-квіточки
Ми блакитні діточки.
З жита виглядають, 
Літечко вітають.
(Волошки)

Ведучий
У погожу літню днину 
Він на варті біля тину 
Круглолиций та пригожий 
І до сонця дуже схожий. 
(Соняшник)
Ведуча
Цвіте синьо, лист зелений,
Гай він прикрашає.
Хоч мороз усе побив – 
Його не займає.
(Барвінок)
Ведучий
Що за квіти кивають від тину рожево-білим цвітом? 
(Мальви)
Ведуча
Стоять у полі сестрички:
Жовте очко, біле личко.
(Ромашки)
Ведучий
Духмяна квіточка така, 
Чорними брівками морга.
(Чорнобривці)
Ведучий
Вишневий сад супроводжує наші оселі хтозна й відколи. На нашій отчій землі і є Батьківщина цього чудового дерева.
Ведуча
У творчості Тараса Шевченка образ вишні утвердився як символ України.
Учень 1
Вишневу деревце, вишневий сад користуються великою пошаною і любов’ю. Найцінніші і найкращі слова присвячені їм. Образ вишні віднесено до символу України. « Любіть свою вишневу Україну», - закликає В. Сюсюра.
Учень 2
Існує така легенда про вишню:
Недалеко від однієї хати росла вишня. Стара-стара, вже половина гілок зовсім засохли, а на половині ще родили ой, які смачні ягоди! Запам'яталося: весною зацвіла. Батько хотів зрубати вишню, бо вмирає, та мати сказала: 
«Не треба рубати. Цю вишню посадив ще твій дідусь. Хай вродять вишні на оцій гілці». Вродила вишня востаннє. Зібрала мати кісточки та й посадила в землю. Виросли з тих кісточок молоденькі вишні, стара вишня засохла, а молоді вже цвітуть і плодоносять. Отак, як вишня, не вмерла, а продовжила свій рід, так і народ ніколи не вмре поки живе й Батьківщина. Бережемо те, що дороге нашим дідам і прадідам. Це пам'ять народу. Бо як втратить народ пам'ять, втратить і любов до своєї рідної Батьківщини. 

Ведучий
Україну можна назвати барвінковим краєм. 
Ведуча
У багатьох піснях нашого народу оспівано барвінок з його небесно-голубими квіточками й вічно зеленим листом.
Учень 1
Ця рослина супроводжувала наших пращурів все життя. У барвінку купали немовлят, щоб росли здоровими і вродливими. Барвінком прикрашали коси дівчат. Він ріс біля криниці і був завжди до послуг людині. Про лікувальні можливості барвінку наші пращури знали здавна.
Учень 2
Легенда про барвінок: 
Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім’я Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього. Сохло серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму. Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання.
І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкві до шлюбу. Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і скропила землю слізьми. І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом. А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил. Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок.

Ведучий
У кожного народу є свої улюблені квіти. 
Ведуча
З давніх-давен народною квіткою на Україні була рожа-рожева або мальва.
Учень 1
Біля кожної хати ростуть мальви. Це пам’ять про сміливу і безстрашну дівчину, яка любила свій рідний край, свій народ і віддала за нього своє життя.
Учень 2
До вашої уваги «Легенда про мальви» 
Давно те діялось. Важко жилося людям на нашій славній Україні. Багато ворогів зазіхало на її багаті землі. То кримчаки налітали, то поляки, то турки. Грабували, забирали в рабство, полювали за красунями, котрих згодом продавали. Люди боронилися, чим могли, хто вилами, хто сокирою. А сотник Грицько Кандиба шаблею захищав свою сім’ю. Та сили були нерівні.
Порубали його вороги, накинули аркан на шию дружині і потягли за собою. Тільки доньці Мальві вдалося сховатися. Люди шанували дівчинку за те, що зналася на усякому зіллі і лікувала травами. Ту науку перейняла від матері, а батько її ще змалечку навчив вояцькому ремеслу. Не один бусурман зазнав смерті від дівочої руки. Вродлива, горда Мальва наводила жах на ворогів. П’ять корів обіцяли тому, хто видасть її. Якось в осінню негоду прийшла обігрітися до козака Нагнибіди. Та запроданець виказав дівчину. Порубали її на шматки та й розкидали на всі боки. І розрослося чудове зілля, яке односельці називали мальвою. А село, де росла і жила красуня, назвали Мальвині Граблі. Добре пам’ятали люди, як вона граблями вбивала бусурманів.
Ведучий
А зараз давайте вдумаємося в зміст слова Батьківщина.
Ведуча
То що ж таке Батьківщина?

Учні

1. За віконцем калина,
2. Тиха казка бабусі,
3. Ніжна пісня матусі,
4. Дужі руки у тата,
5. Під тополями хата.
6. Під вербою криниця,
7. Серед лугу лелека,
8. І діброва далека,
9. І веселка над лісом,
10. І стрімкий обеліск…

Ведучий  
Ким в житті ти не станеш -
Шахтарем, хліборобом,
Зореплавцем хоробрим,
Будівничим, солдатом –
Слід завжди пам’ятати:

Ведуча
Коли любиш ти все це
І приймаєш у серце, 
Як готовий щомиті
Від біди боронити 
Кожну в лузі травинку, 
Кожну в гаї пташинку,

Учитель: Наша свята земля, рідна оселя, солов’їна мова, невмируща пісня, червона калина – є нашою Батьківщиною, яка зветься Україною. Тож любімо, шануймо, бережімо її та будьмо гідними її синами та доньками.