Сценарій обряду "Посвята у вишивальниці"

Обряд

«Посвята в вишивальниці»

                                                              Сценарій розробила

                                                                  педагог – організатор

                                                                    Петрокорбівської філії

                                                                                   Носова Наталія Володимирівна

Мета: Продовжувати знайомити учнів з українськими народними традиціями, обрядами; виховувати в учнів естетичні смаки. Почуття поваги до свого народу, виховувати бережливе ставлення до своєї народної культури.

     Обладнання: світлиця, вбрана вишитими рушниками; стіл застелений білою вишитою скатертиною; на столі хліб – сіль, пучок калини у глечику.

ГЕРОЇ

Бабуся Тетяна

Бабуся Раїса

Онук Іван

Онук Олександр

Онука Інна

Онука Катерина

Олена – матір Івана та Олександра

Анастасія – племінниця Олени

Дівчата – друзі дітей.

Ведучий: Десь не за горами високими, не за ріками широкими, а на Кіровоградщині в мальовничому селі Петрокорбівці проживає чудова родина Кобзарів, Шевчуків, Остапчуків.

 (Олена з синами чекають гостей та святково прикрашають оселю)

Олена: Іванку, подавай рушники та будемо дивитися, чи рівненько припасовані кінці.

Іван: Мамо, а навіщо нам скільки рушників?

Олена: Сину, так треба. Поглянь, як затишно й гарно розцвіли рушники, ніби в садочку квіти. Це наші рушники – обереги. А обереги мають бути всюди.

Іван: Мамо, мамо, а що таке обереги?

Олександр: А й справді, мамо, про які обереги ви мовите?

Олена: Хлопці, тихенько. Зараз прийдуть до вас ваші сестрички зі своїми бабусями і вони все вам розкажуть.

Іван: А чи довго їх чекати?

Олександр: Ідуть! Ідуть!

Бабуся Тетяна: Здоровенькі були!

Олена: Заходьте. Заходьте. Ми вже вас зачекалися.

Катерина: Ой, які рушники! Бабусю, а ось дивись, які гарні квіточки на цьому рушникові!

Інна: Бабусю, а тут ще гарніші!

Дівчатка (разом): І я так хочу вишивати. І я. І я.

Олена: Ото ж і запросили ми вас на свято, щоб у вишивальниці благословляти.

Бабуся Раїса: Ще з давніх часів дівчата вчилися вишивати та собі придане готувати.

Бабуся Тетяна: Тільки вони могли голку в руках тримати, починали рушники вишивати. Недаремно народна мудрість говорить: «Хата без рушників, що сім’я без дітей».

Бабуся Раїса: Або наказ молодій мамі: «Народилась дочка – клади в скриню рушничка»

Олена: У мене хоч і немає дочки, а два козаки, але я також поклала в скриню рушники. Бо маю аж три племіннички.

Бабуся Раїса: Тож не лінуйтеся, внучечки, рушнички вишивати – буде чим гостей дивувати і сватів перев’язувати.

Бабуся Тетяна: Виряджаючи сина в далеку дорогу, мати дарувала рушник на щастя на долю.

Бабуся Раїса: Сватів зустрічали з хлібом та сіллю на вишитому рушнику.

Бабуся Тетяна: Сватів перев’язували вишитими рушниками на заручинах.

Бабуся Раїса: Молоді ставали на вишитий рушник.

Бабуся Раїса: Та й в кожній оселі висів рушник над вікнами і над дверима, оберігав оселю від усього нечистого.

Бабуся Тетяна: В хаті були різні рушники. Всі вони мали своє призначення. Дівчатка, а чи знаєте ви, як називається отой рушник, що біля дверей?

Дівчатка (разом): Я знаю, я знаю!

Інна: Він називається утирач.

Бабуся Раїса: А той , що на покуті висить?

Катерина: Покутник.

Бабуся Тетяна: А той, що призначений для посуду і стола?

Анастасія: Той рушничок називається стирач.

Бабуся Раїса: Молодці, дівчатка, добре справилися з завданням.

Бабуся Тетяна: Прийшла пора  вас благословити на добре вишивання, на рукоділля, на довге щасливе життя.

Бабуся Раїса: А в дарунок від нас прийміть голочки, ниточки та наперсточки, щоб гарними майстринями були.

(Бабусі дарують онукам подаруночки.)

Іван: І я хочу у вишивальниці.

Олена: А чому ж і хлопці вишивають. Але все – таки, це дівоча справа. А вам, хлопці, ось по пучечку лози, а дідусь вас навчить кошики із лози в’язати, а якщо лоза ще й різнокольорова, то й кошик буде гарний, ніби вишитий.

Бабуся Тетяна: А якщо будете бешкетувати, то ця лоза буде використана для іншого призначення.

(Звучить українська народна пісня «Коло млина калина»)

Олена: А це старшенькі дівчатка з піснею прийшли провідати наших маленьких вишивальниць.

(Пісня звучить голосніше, і до хати заходять старші дівчата. У кожної в руці свій вишитий рушник)

Бабуся Раїса: Дівчатка, а це ви самі такі гарні рушники повишивали?

Дівчата: Самі. Звичайно самі.

Тетяна: Ми самі і кольори підбираємо і візерунки.

Юлія: Ось – орнамент нашої місцевості – рослинний.

Анна: І в мене рослинний орнамент, і вишивка червоно-чорна.

Софія: Чорний колір: це сум, печаль, а червоний – любов, радість. Є ще й пісня з такими словами; «…Що та чорна ниточка часто рвалась, а червона ниточка легко слалась».

Бабуся Тетяна: Правильно, червоними вишивається легше, бо кожна дівчина мріє про щасливу долю, в якій буде менше суму і печалі.

Оленка: А подивіться на рушник тітки Олени. На рушнику геометричний орнамент і вишивка різнокольорова.

Олена: Так навчила вишивати мене моя бабуся Мотрона, яка родом із Рівненщини.

Дівчатка: Дуже гарна робота.

Бабуся Раїса: Дівчатка, не переживайте і ви будете гарно вишивати. А сьогодні ми вас запросили на родинне свято «Посвята у вишивальниці».

Бабуся Тетяна: Трьох онук маємо, три квіточки – Катерина, Інна і Настуся.

Яна: А чи вміють ваші дівчатка хоч нитку в голку зашиляти?

Дівчатка: Вміємо, вміємо.

Євгенія: А давайте перевіримо.

(Роздають дівчаткам голки й нитки)

Олександр: І мені голку давайте.

Іван: І я хочу. І мені.

Бабуся Раїса: Тобі голку не можна давати, бо вона маленька. Ще загубиш.

Оленка: А ви йому циганську дайте.

(Проходять змагання. Хто швидше зашилить нитку в голку.)

Бабуся Тетяна: Молодці. Добре справилися з завдання.

Бабуся Раїса: Можна вас тепер і вишивальницями вважати. Адже нитку в голку зашилити – це теж мистецтво.

Бабуся Тетяна: Погоджуюся. Діточки, а давайте я розповім вам одну  легенду, яка живе в нашому селі.

Діти: Давайте.

Бабуся Тетяна: Ну тоді слухайте. Любили одну дівчину два козаки. Хорошими, мужніми воїнами вони були, але не цуралися й рукоділля. І влаштувала їм дівчина змагання. Хто швидше пошиє собі кисет. За того й заміж піде. А сама взялася затягувати нитки в голку. Одному затягувала довгі нитки, а другому коротенькі. Тому, що одного любила. А іншого ні. Як ви думаєте, хто першим впорався із завданням і чи задоволена була цим дівчина?

Оленка: Так, була задоволена. Першим справився із завданням той козак, якого вона любила. І ниточку йому затягувала коротеньку. І вона не рвалась.

Анна: А іншому козаку затягувала нитку довгу і нитка путалася та рвалась.

Бабуся Тетяна: Молодці. Правильно відповіли.

Бабуся Раїса: А скажіть-но мені, дівчаточка милі, а де ж взявся рушничок, перш ніж його вишивати?

Інна: А ми льон сіяли?

Всі: Сіяли!

Яна: Пололи?

Всі: Пололи!

Анна: Косили?

Всі: Косили!

Софія: Ниточок напряли й полотна наткали.

(Звучить українська народна пісня «А в Ярини за двором»)

Бабуся Тетяна: Ой гарно ж, дівчатка співаєте. Тож давайте я вас пиріжечками почастую. Ось які смачненькі, рум’яненькі.

(Частує всіх пиріжечками)

Анна: Дякуємо за вашу гостинність.

Яна: Ми вже й загулялися в вашій хаті

Анна: А нас на вулиці хлопці чекають.

Софія: То ж дозвольте вам, дівчатка, побажати гарно вишивати.

Євгенія: І якщо вишиєте свій перший справжній рушник, тоді ласкаво просимо на вулицю, у нашу дівочу компанію.

Іван: Ой, коли це ще воно буде.

Інна: А тепер відпускайте нас на вулицю.

Всі: А ми вам гарну пісню заспіваємо.

(Звучить українська народна пісня « А сирі дрова не горять»)