Сценарій оозакласного заходу з зарубіжної літератури для учнів 5-6 кл. "Вікторина « Наші улюблені літературні герої»

Каховська ЗОШ №1

Вчитель : Дуденко Н.Й.

Позакласний захід з зарубіжної літератури (5-6 кл.)

Вікторина « Наші улюблені літературні герої»

    (Захід може бути проведений в розрізі тижня світової літератури, до Дня книги ).

Ведучий І : Добрий день, юні друзі!Сьогодні ми з моїм другом вирішили допомогти  бібліотекареві  полагодити  книжки.

Ведучий ІІ: Бо деякі читачі необережно ставляться до книжок, і ось багато сторінок треба вклеїти .

Ведучий І : Ну, що почнемо?

        (Книжки падають на підлогу, сторінки всі перемішуються)

Ведучий ІІ : Ой, що ми наробили! Всі сторінки переплуталися! Як же ми тепер будемо знати, куди які сторінки вклеїти?

Ведучий І : От якби відбулося чудо, і до нас завітала фея, яка допомогла б  в нашій справі!

Ведучий ІІ :  Чудес на світі не буває! Але давай спробуємо зателефонувати в Бюро добрих послуг. Нехай пришлють нам добру фею на замовлення.

Ведучий І : З якої казки нам запросити фею? Щоб була добра , незла!

Ведучий ІІ : Діти! Може ви нам допоможете? З якої казки нам запросити фею?

( Діти пропонують з казки « Попелюшка» Ш. Перро.)

Ведучий І : Добре! Дзвонимо! Алло! Бюро добрих послуг? Це вас турбують з ЗОШ №.... Допоможіть нам , будь ласка! Нам потрібна добра фея з казки

 Ш .Перро « Попелюшка». Дякуємо! Чекаємо!

Ведучий ІІ :Ну, що?

Ведучий І : Зараз буде! От чудеса!

          ( До зали заходить Фея)

Фея: Добрий день! Ви мене викликали? Я не помилилася? Ще школа №...?

Ведучий ІІ : Так, проходьте , будь ласка!

Фея: В чому справа? Вам потрібна моя допомога?

Ведучий І : Так! Ми вирішили підклеїти книжки та переплутали всі сторінки.

Фея: Це не біда! В мене є чарівна паличка, яка нам допоможе.Вона оживить сторінки, і герої постануть перед нами. А діти допоможуть нам впізнати їх! Ну, що розпочинаємо? ( Бере в руки сторінку .)Раз, два,три, сторінка оживи!

 ( На сцені з′являється Пеппі, яка йде задки мимо Аніки і Тома - герої  твору А.Лінгрент « Пеппі- Довга Панчоха»)

Томмі: Чого ти їдеш задки?

Пеппі: Чого я йду задки ? Хіба ми живемо не в вільній країні? Хіба не можна ходити, як кому хочеться? А крім того ,я тобі скажу, що в Єгипті  всі люди так ходять, і не для кого це не дивина.

Томмі: А звідки ти знаєш? Ти ж не була в Єгипті?

Пеппі: Я не була в Єгипті? Овва! Затям собі: я була скрізь, об′їздила  цілий світ і бачила ще не такі дивовижі! Цікаво, щоб ти сказав, якби я пройшла вулицею на руках, як це роблять в Індії?

Томмі: Усе це ти набрехала!

Пеппі: Так, набрехала!

 Аніка: Брехати негарно!

Пеппі: Так, брехати негарно! Але я часом забуваю про це, розумієш? Та й хіба можна вимагати від дівчинки,  в якої мама -  ангел, а батько – негритянський корль, і сама  ціле життя плавала по морях, щоб вона завжди казала правду? До того ж можу вас запевнити , що в Конго  немає жодної людини , яка казала б правду. Там тільки те й роблять, що брешуть. Починаючи о сьомій ранку і так аж до заходу сонця. То ж коли я ненароком збрешу, вибачте мене, бо я довго жила в Конго. Але ми ж однаково можемо приятелювати, га?

Томмі: Певне!

Пеппі: Чому б нам не поснідати разом?

Аніка: Авжеж , ходімо швидше!

Фея: Діти, чи впізнали ви цих героїв? ( Діти називають автора і твір.

Ведучі вклеюють сторінки в книжку. )

Ведучий І: Ось друга сторінка.

Фея: Раз, два, три, сторінка оживи.

       ( «Мауглі» Р. Кіплінга)

Мати Вовчиця: Хтось іде вгору. Приготуйся!

Батько Вовк: Людина. Людське дитинча. Дивись!

Мати Вовчиця: Невже це людсбке дитинча? Я ще ніколи їх не бачила. Принеси його сюди.  (Вовк приносить ляльку) Яке малесеньке! Воно зовсім голе і яке сміливе! Скажи мені, чи міг коли-небудь вовк похвалитися тим, що в нього поміж вовченят лежить людське дитинча?

Батько Вовк: Я колись чув прощось подібне, але це було не в нашій зграї. І не в мій час. Воно зовсім без волосся, і міг би я його розчавити, торкнувшись лапою. Але поглянь , воно дивиться просто на мене і зовсім не боїться.

      ( З′являється Табакі, за ним Шер-Хан).

Табакі:  (До Шер-Хана) Владико! Владико! Він зайшов сюди!

Батько Вовк: Шер-Хан робить нам велику честь. Що потрібно Шер-Ханові?

Шер-Хан: Мою здобич! До вас забрило людське дитинча. Віддайте його мені.

Батько Вовк: Вовки- вільне племя. Вони приймають накази тільки від ватажка зграї, а не від якогось смугастого вбивці людської худоби. Людське дитинча належить нам: його вб′ють  лише тоді, коли ми самі того захочемо.

Шер-Хан: Це вже занадто. Це я, Шер-Хан, розмовляю з вами!

Мати Вовчиця: А це я, Ракша, відповідаю тобі! Людське дитнча моє! І його не вб′ють! Воно житиме і бігатиме в нашій зграї, полюватиме разом з нами. І зрештою воно полюватиме на тебе! А тепер забирайся звідси!

Шер-Хан: На своєму подвір′ї і собака  - пан. Побачимо, що скаже зграя!

 Фея: З якої ж книжки  ці герої? ( Учні називають твір) А зараз сторінка третя! Раз, два, три! Сторінка оживи!

( За мотивами казка Братів Грімм « Попелюшка»)

Сцена І

(Королівський палац. Гра  музика.   Бал. Заходить Попелюшка.                 Принц звертається до мачухи та її доньок)

Принц: Хто ця  прекрасна  незнайомка?

Мачеха: Ми не знаемо її!

( Принц підходить до Полпелюшки)

Принц: Прекрасна незнайомка, дозвольте запросити  Вас на танець ! (Попелюшка робить реверанс , і вони починають танцювати).

Принц: Красуне, позвольте дізнатися  ваше ім′я.

Попелюшка: Так, принце, мене звуть...

( Бій годинника. Попелюшка біжить і губе черевичок, принц підіймає його).

 Принц: Куди ж ви, прекрасная незнайомка?

 Сцена ІІ 

(Стук у двері)                         

Мачуха: Попелюшка, відчини!

(Заходять слуги короля)

Слуга: Наказ короля: принц одружиться з тією дівчиною, котрій цей черевичок буде впору.

Мачуха: Віталина! Люсинда, скоріше сюди! ( Пібегіють,штовхають Віталина та Люсинда). Віталина, примірь черевичок!

Люсинда: Я перша!

Віталина: Ні, я!

Мачуха: Дівчатка мої, не сваріться!

(Віталина сідає   на стілець і приміряє черевичок)

Віталина: Ніяк не лізе!

Мачуха: Пальці підігни! Люсинда, спробуй  ти! ( Люсинда приміряє черевичок) Палець підіжми! Ще!Ще!

Люсинда: Ні, ніяк!

Слуга: Чи немає у вас ще якої-небудь дівчини в домі?

Віталина:Є! Але вона така замурза!

Слуга: Наказ короля приміряти черевичок всім дівчатам в королівстві без виключення. Тож покличте дівчину!

Сестри: Попелюшка!

(Виходить Попелюшка)

Слуга: Приміряйте ,судариня, черевичок!  (Попелюшка міряє)

 Попелюшка:На мене, здається, черевичок буде впору. Та в иене ось і другий є . (Дістає з кишені другий черевичок)

( Мачуха та  сестри   падають перед Попелюшкою на коліна)

Слуга:  Наречена для принца знайдена! Всіх запрошуємо на весілля!

Фея:  З якої ж книжки  ці герої? ( Учні називають твір) А зараз сторінка третя! Раз, два, три! Сторінка оживи!

(О.Уальд « Хлопчик- зірка»)

На сцені Лісоруб, Хлопчик-зірка, його товариші та жебрачка. Хлопчик-зірка кидає в жебрачку каміння.

Хлопчик-зірка:Гляньте! Он під гарним зеленим каштаном сидить брудна старчиха. Ходімо проженемо її звідти. Бо вона така відразлива, що на неї гидко дивитися.

Лісоруб: У тебе й справді кам′яне серце, і не маєш ти милосердя, бо що поганого заподіяла тобі ця сердешна жінка, що ти знущаєшся з неї?

Хлопчик-зірка: А хто ти такий, щоб питати мене, чого я так роблю?Я тобі не син і не повинен коритися тобі.

Лісоруб: То правда, що не син, але ж я тебе пожалів, коли знайшов у лісі.

Жебрачка: Чи правду ти сказав, що знайшов цього хлопця в лісі?І відтоді минуло десять років, чи не так?

Лісоруб: Так, я знайшов його в лісі,і це справді було десять років тому.

Жебрачка:А які речі були при ньому тоді, як ти його знайшов?Чи не було  в нього часом на шиї бурштинового намиста?І чи не був він закутаний у золотий плащ із вигаптуваними на ньому зірками?

Лісоруб: Саме так. (Дістає з скриньки плащ та намисто)

Жебрачка: Це він, мій синочок, якого я загубила  в лісі. Благаю авс, покличте його негайно,бо я обійшла весь світ, шукаючи його.

Лісоруб: ( гукає Хлопчика-зірку)Іди до хати, там на тебе чекає твоя мати.

Хлопчик-зірка: Ну, а де ж моя мати? Я тут не бачу нікого, крім цієї бридкої старчихи.

Жебрачка: Я - твоя мати.

Хлопчик-зірка:Ти збожеволіла, як ти можеш казати таке? Ніякий я тобі не син, бо ти – бридка старчиха в лахмітті. Тож тікай звідси, і щоб я більше не бачив твого бридкого обличчя.

Фея:  З якої ж книжки  ці герої? ( Учні називають твір) А зараз сторінка третя! Раз, два, три! Сторінка оживи!

(Е .Портер  « Полліана»)

 Ненсі: Ось твоя вечеря – хліб і молоко.  Більше нічого немає.

Полліана: Я рада, дуже рада

Ненсі:Рада? Це ще чому?

Полліана: Бо я люблю хлів з молоком і буду рада розділити з тобою вечерю!Чому не радіти?

Ненсі: Злається, ви можете радіти будь-чому.

Полліана: Та насправді це просто така гра.

Ненсі: Гра?

Полліана: Так, гра в радість.

Ненсі:Це ще що таке?

Полліана: Ну от така гра. Мене тато навчив, і вона просто чудова.Ми завжди в неї грали… Я розповіла про неї леді з Жіночої допомоги, і дехто  з них приєднався до гри.

Ненсі:То що це за гра? Знаєте, я не надто розуміюсь на іграх.

Полліана:Мабудь, усе почалося тоді,коли в пожертву ми отримали милиці.

Ненсі: Милиці?

Полліана: Так. Ядуже хотіла ляльку,і тато написав їм про це.Та коли прийшла пожерта, там була записка від однієї леді, і вній шлось про те ,що ляльок немає, а є милиці. Тож вона відправляє їх,гадаючи, що вони можуть колись знадобитися. Саме тоді ми й почали грати.

Ненсі:  Не бачу в цьому жодного  приводу для радощів.

Полліана: Якраз цьому і треба радіти.Гра полягає в тому,щоб знаходити привід для радощів у всьому без винятку. Треба радіти з того,що милиці виявилися непотрібними! Тепер бачиш , як усе просто!

Ненсі: Дивна якась гра.

Полліана: Ні, вона недивна, а чудова! І с того часу ми постійно в неї грали. І що тобі важче, то більше радіти треба – ось так.

Фея:  З якої ж книжки  ці герої? ( Учні називають твір) А зараз сторінка третя! Раз, два, три! Сторінка оживи!

 («Снігова Королева» Г.Х.Андерсен)

Казкар: У великому місті, де так багато людей та будинків, що не всім щастить відгородити собі куточок для невелиякого садку і багатьом доводилося розводити лише кімнатні квіти в горщиках, мешкало двоє бідних дітей. Діти були не рідні, проте любили одне одного як брат і сестра.

Надворі падав сніг.

Бабуся: То білі бджілки рояться!

Кай:  А в них також є своя Снігова Королева?

Бабуся: Звичайно, що,є. Сніжинки оточують її густим роєм, але вона більша за них усіх і ніколи не лишається на землі,  а відлітає на чорну хмару. Часом опівночі Снігова Королева пролітає вулицями міста й заглядає у вікна,- від того вони вкриваються крижаними візерунками, наче квіти.

Герда: А Снігова Королева може зайти  сюди?

Кай:  Нехай спробує! Я посаджк їїна теплу піч, і вона розтане!

       ( Кай і Герда дивляться у вікно)

Кай: Ой! Мене кольнуло в серце, і щось потрапило в око!

        ( Герда намагається розгледіти соринку в оці Кая)

Кай: Мабуть, уже випало!

       (Герда плаче)

Кай: Чого ти плачеш? Яка ти тепер негарна! Мені зовсім не болить! Фе! Цю троянду поточили хробаки! А ось ця й геть крива! Які жахливі троянди, не кращі за оці ящики! (Бущнув ногою ящик)

Герда: Каю, що ти робиш?!

(Кай передражнює бабусю та Герду)

Кай: Поглянь крізь скло,Гердо, подивись, як майстерно зроблено! Це ж цікавіше, аніж справжні квіти! А яка точність! Жодної кривої лінії! Ох, якби вони тільки не танули!

Фея:  З якої ж книжки  ці герої? ( Учні називають твір) А зараз сторінка третя! Раз, два, три! Сторінка оживи!

( Ч .Діккенс « Різдвяна пісня в прозі»)

Контора Скруджа.Писарь пише за столом. Скрудж походжає по кімнаті.

Племінник: Будьте  здорові, зі святим вечором, з веселим Різдвом,дядечку! Щасти  вам, Боже!

Скрудж: Що за дурниці?

Племінник:Різдво дурниці, дядечку?

Скрудж: Думаю, «веселе Різдво». Яке ти маєш право веселитися? З якої речі тобі радіти? Ти, здається, доволі вбогий…

Племінник: Змилуйтеся! Краще скажіть, яке ви маєте право сумувати? З якої речі ви такі похмурі? Ви, здається, доволі багаті?

Скрудж: Ат, дурниці!

Племінник: Ну,та не гнівайтесь, дядечку!

Скрудж: Як же мені не гніватися, коли той світ, де я живу, заселений такими дурнями, як ти! « Радісне Різдво»! Не говори  мені такого!

Племінник:Дядечку!

Скрудж: Племіннику, святкуй собі Різдво по-своєму і не заважай мені святкувати його, як я хочу.

Племінник: Хіба це святкування? В тім-то й річ, що ви його зовсім не святкуєте!

Скрудж: Нехай воно тобі буде щасливим. А справді. Чи принесло воно тобі коли-небудь щастя?

Племінник: Різдво – єдиний день, коли всі вузькі серця ширшають. Єдиний день, коли всіх бідніших людей  вважають за своїх товаришів у житті, а не створіннями іншої породи. І хоч Різдво не поклало мені в кишеню а ні шматочка злата або срібла, а я все ж певний, що воно мені дало добро і буде ще його давати, я славлю його!

Писарь: ( плескає в долоні) От, молодець!

Скрудж: Давай, плещі більше! То ви святкуватимете Різдво, згубивши службу!

Племінник: Та не гнівайтеся, дядечку!А краще приходьте до нас завтра обідати.

Скрудж: Прощавай!

Племінник:  Я нічого від вас не хочу, нічого не прошу, чому ж нам не бути в добрій згоді?

Скрудж: Прощавай!

Племінник:  (до писаря)! щасливого Нового року бажаю вам!

Писарь: Дякую! І вам щасливого Різдва!

Скрудж: Оце ще чоловік! Писар, бере п'ятнадцять шилінгів на тиждень, з жінкою й цілою сім'єю на шиї, а теж думає про « радісне Різдво». Ні! Це божевільні люди!

( Марк Твен « Пригоди Тома Сойєра»)

Тітка Поллі: Томе! Томе! Де ж це він ,шибеник , подівся, хотіла б я знати... Томе, озвися!... Ну стривай, попадешся ти мені в руки! Зроду не бачила такого поганця! Гей, Томе! (Тітка тицяє щіткою під ліжко.) Гей, Томе!

( Том вибігає з комічини). А , ось де ти! Я ж таки мала подумати про комірчину. Ти що там робив?

Том: Нічого!

Тітка Поллі: Нічого? А ти поглянь на совї руки. І на свій рот. Це що таке?

Том: Не знаю, тітонько.

ТіткаПоллі: Зате я знаю! Це варення- ось що це таке. Сто разів тобі казала: не чипай варення, бо шкуру злуплю. Дай-но мені лозину! (Лозина зависає в повітрі).

Том: Ой, тітонько! Мерщій оберніться!

  ( Тітонька Поллі обертається, а Том тим часом тікає)

Тітонька Поллі: Ну й розбишака ж, хай йому абищо! Невже я так -таки нічого  не навчуся? Цеж уже вкотре  він отак мене дурить. У цього хлопця і витівки щоразу інші , отож не знаєш , чого і сподіватися.

Фея: :  З якої ж книжки  ці герої? ( Учні називають твір) А зараз  ще

сторінка ! Раз, два, три! Сторінка оживи!

«Пˊятнадцятирічний капітаняя» Ж.Верн

Ведучий:На кораблі « Пілігрим» сталася біда. Під час полювання на кита загинула вся команда на чолі з капітаном Халлом. На борту корабля не лишилося жодного моряка!

Негоро:Я хочу поговорити з капітаном.

Дік: Ви хочете поговорити зі мною?

Негоро: Ні, яхотів би поговорити з капітаном Халлом, а якщо його немає, то з боцманом .

Дік:Але вам добре відомо,що обидва вони загинули.

Негоро: То хто тепер командує на кораблі?

Дік: Я! Капітан « Пілігриму» тепер я.

Негоро: Ви? П′ятнадцятирічний капітан?

Місіс Велдон: Так. На судні є капітан –капітан Дік Сенд.Прошу памˊятати.І знаєте- він зумієдобитись послуху від кожного!

(Негоро вклонився)

Місіс Велдон: Дякую,Діку! З нами вже немає капітана Халла.Вся команда загтнула разом з ним.Доля корабля в твоїх руках! Я певна ,Діку,що ти врятуєш корабль і всіх нас.

Дік: Так,місіс Велдон, я постараюсь це зробити.

Місім Велдон: А ти зможеш повести корабль у потрібному напрямку?

Дік: Так , я триматиму курс на схід. До того місця на американському узбережжі, де ми повинні пристати.Можете не боятися, місіс Велдон, я вас вмсаджу в безпечному місці.

Місіс Велдон: Ну,що ж, Діку, головне для нас – дістатися берега.

Дік: Ми обов′язково дістанемося, місіс Велдон.

Фея: :  З якої ж книжки  ці герої? ( Учні називають твір) А зараз  ще

сторінка ! Раз, два, три! Сторінка оживи!

 

(Міф « Яблуко розбрату»)

Парис:  (Тримає в руках яблуко)  Ось яблуко! На ньому напис:

 «Найвродливіщій». Кому ж його віддати?

Гера: Віддай мені! Я-Гера, володарка Олімпу. Подивись на мене і скажи: хіба я, Зевсова дружина, ненайвродливіша в світі? Якщо ти віддаси яблуко мені, я допоможу тобі запанувати над усіма смертними, що живуть на землі.

Афіна: Придивись уважніше до мене! Чи ти бачив коли таку войовничу красу? Якщо ти присудиш те яблуко мені, то ніколи не знатимеш поразки в бою й станеш славетним героєм.

Афродіта:Віддай яблуко мені, ти ж сам бачиш: вродливішої богині від мене немає. А серед смертних є тільки одна жінка. Що може вродою рівнятися до мене. То Єлена, дружина спартанського царя Менелая. Я владна зробити  так, щоб вона покинула дім, родину й Спарту та й поїхала за тобою на край світу!

Парис: Візьми золоте  яблуко! Воно твоє.

Афродита: Але пам′ятай: цього тобі не подарують ні Гера, ні Афіна Паллада-надто вони лихопомні!

Парис: Я знаю, тепер вони до віку мої вороги. Та навіщо мені їхні дари? Єлена- моя влада, моя слава. Вся Троя схилиться перед її небесною вродою й шануватиме, як богиню.

Фея: :  З якої ж книжки  ці герої? ( Учні називають твір)

 Ведучий І :  Ось і вклеїли ми всі сторінки! Всі герої потрапили до своїх книжок завдяки Вам, люба феє, та вам , діти.

Фея: Любі діти! Бережіть книжки, читайте, розуму в них навчайтеся !

Ведучий ІІ: Тож прощаємось  ми з вами !  До нових зустрічей!