Сценарій позакласного заходу "Кохання вічне"

Сценарій позакласного заходу для старших класів

«Кохання вічне»

1.Ведучий . Земля—наш спільний дім, але існують почуття, що підносять до небес .           2.Ведуча. Мабуть, ти говориш про кохання .

Саме так. Але не тільки радість і щастя несе нам любов . …Якою ж різною вона буває!

2.І так було завжди. Згадаймо Наталку і пана возного із безсмертного твору Івана Петровича Котляревського «Наталка Полтавка »

( Уривок із твору «Наталка Полтавка »)

Наталка (выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).

 

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються. (2)

Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,

Тілько тогді і полегша, як нишком поплачу. (2)

Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.(2)

В о з н ы й. Благоденственного і мирного пребиванія! (В сторону). Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті.

Н а т а л к а (кланяясь). Здорові були, добродію, пане возний!

В о з н ы й. "Добродію"! "Добродію"! Я хотів би, щоб ти звала мене — теє-то як його — не вишепом'янутим ім'ярек.

Н а т а л к а. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.

В о з н ы й. Не о сем, галочко, — теє-то як його — хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:

№ 2

От юних літ не знал я любові,

Не ощущал возженія в крові;

Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

Как райский крин, душистий, прекрасний;

Утробу всю потряс;

Кров взволновалась,

Душа смішалась;

Настал мой час!

Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моей. Когда би я іміл — теє-то як його — столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап'ятих в Магдебурзьком праві, то і сих не довліло би навосхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.

Н а т а л к а. Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашей в толк собі не возьму.

В о з н ы й. Лукавиш — теє-то як його — моя галочко! і добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

Н а т а л к а. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.

В о з н ы й. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть — теє-то як його — для любові ничтожні. Уязвленное частореченною любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все — теє-то як його — ровняєть. Рци одно слово: "Люблю вас, пане возний!" — і аз, вишеупом'янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою.

Н а т а л к а. У вас єсть пословиця: "Знайся кінь з конем, а віл з волом"; шукайте собі, добродію, в городі панночки; чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте... Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, що і розказати не можна.

В о з н ы й. Бачив я многих — і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть — теє-то як його — к ним поползновенія. Ти одна заложила ему позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе і послі нишпорной даже години.

Н а т а л к а. Воля ваша, добродію, а ви так з-письменна говорите, що я того і не зрозумію; та і не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна.

В о з н ы й. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тілько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх діл околичності, возникающії із неудобних обстоятельств, удерживали соділати признаніє пред тобою; тепер же, читая — теє-то як його — благость в очах твоїх, до формального опреділенія о моєй участі, открой мні, хотя в терміні, партикулярно, резолюцію: могу лі — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вічноє і потомственноє владініє тебе — движимоє і недвижимоє імініє для душі моєй — з правом владіти тобою спокойно, безпрекословно і по своєй волі — теє-то як його — розпоряджать? Скажи, говори, отвічай, отвітствуй, могу лі бить — теє-то як його — мужем пристойним і угодним душі твоєй і тілу?

Наталка.Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім'я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дівки, коли об ній люди зашепчуть...

 

1.Ну й приклади в тебе ! Він старий, вона молода, він багатий, вона бідна –повна невідповідність .

2.Кохання, коржі з маком, обід, вареники …

1.Ти про що ? До чого тут вареники чи коржі з маком, адже ми говоримо про любов  ?

2. Зараз зрозумієш . Ось як  сватався Стецько з твору  Квітки –Основ’яненка «Сватання на Гончарівці »

(Уривок із твору « Сватання на Гончарівці»

Уляна и Стецько выходит скоро; разинув рот и размахивая руками, идет и, увидев Уляну, останавливается, сам с собой смеется, охорашивается; подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом говорит.

С т е ц ь к о. Та й патлата! (Смеется громко и, подошел к Уляне, вдруг перестает и, долго подумав, говорит). А що в вас варили?

У л я н а. (стоя на месте, не обращает на него внимания и печально отвечает). Нiчого!

С т е ц ь к о. (долго вспоминая). Ну!.. ну!.. а тепер... що?

У л я н а. Що?

С т е ц ь к о. Що?

У л я н а. Що?

С т е ц ь к о. Що?

У л я н а. Що? Нiчого.

С т е ц ь к о. Брешеш-бо, як нiчого! Батько казав, розпитай її обо всiм. А чорт її зна, об чiм її розпитувати! Я усе позабував.

У л я н а. Так пiди до батька та i розпитай, коли позабував єси!

С т е ц ь к о. Так вiн-бо добре казав, не iди, каже-говорить, вiд неї, поки обо всiм не домовишся.

У л я н а. Нi об чiм нам домовлятися.

С т е ц ь к о. Як нi об чiм, коли вже ти за мене iдеш?

У л я н а. Нi, голубчику, сього нiколи не буде.

С т е ц ь к о. А чом не буде?

У л я н а. Тим, що я за тебе не пiду.

С т е ц ь к о. А чом не пiдеш?

У л я н а. Тим, що не хочу.

С т е ц ь к о. Та чому не хочеш?

У л я н а. А не хочу — тим, що не хочу.

С т е ц ь к о. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти пiдеш.

У л я н а. Не пiду.

С т е ц ь к о. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся, та пiсеньки заспiвай, то вона i пiде. От я i заспiваю:

На курочцi пiр'ячко рябоє;

Любимося, серденько, обоє.

Диб, диб на село,

Кив, морг на нього.

Я не дiвка його.

Не пiду я за нього.

Ой полола дiвчина пастернак

Та сколола нiженьку на будяк.

Диб, диб на село... и проч.

Не так болить нiженька з будяка,

Ой як болить серденько вiд дяка.

Диб, диб... и проч.

Ой, чия ти, дiвчино, чия ти?

Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?

Диб, диб... и проч.

А що? чи хороша моя пiсня?

У л я н а. Така точнiсiнько, як ти, що нiчого i не второпаєш. Ось слухай, яку я тобi заспiваю. (Поет).

В мене думка не така,

Щоб пiшла я за Стецька.

Стецько стидкий!

Стецько бридкий!

Цур тобi, не в'яжися!

Пек тобi, вiдчепися!

Божевiльний!

Не дурна я i не п'яна,

Щоб пiшла я за Степана.

Стецько стидкий... и проч.

Лучче впасти менi з дубу,

Чим йти замiж за Кандзюбу.

Стецько стидкий... и проч.

Лучче менi з мосту в воду,

Чим достатися уроду!

Стецько стидкий... и проч.

А що, Стецю, чи хороша моя пiсенька?

С т е ц ь к о. (долго смотрит на нее молча, потом вдруг вскрикивает). Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так вона дуже погана! Зачим ти її спiваєш? Га?

У л я н а. Та я тобi i спiваю i кажу, що не люблю тебе i не пiду за тебе.

С т е ц ь к о. Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тiльки скажи йому, що вiн бреше, то так по пицi ляпанця i дасть. (Вздохнув). Я вже пробував.

У л я н а. Так що ж? То батько твiй, а то я тобi кажу, що не хочу.

С т е ц ь к о. Не треба менi твого хотiння, пiдеш i без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.

У л я н а. А чого менi дрочитись? Я не скотина, нехай бог милує! А щоб я пiшла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.

С т е ц ь к о. Ей!.. чи Прiсько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай, та iди. Ось коли б ти вже була моя жiнка, та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобi пику побив, як менi батько часом б'є; а то ще тепер не можна. Батько казав, пiсля весiлля можна жiнку бити скiльки хоч, а тепер, не можна. Дарма! я i пiдожду. А поки ще ласкою просю: пiди за мене!

У л я н а. (в сторону). Що менi з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його пiддурювати.

ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ

Те же и Олексий, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.

С т е ц ь к о. Оце ж увечерi і старостiв пришлемо. Чи присилать?

У л я н а. А як же? присилай, присилай. (В сторону). Побачиш, якого облизня пiньмають.

С т е ц ь к о. А пiч колупатимеш?

У л я н а. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поковиряю. (Дерет его по лицу пальцами).

С т е ц ь к о. (Оправляясь, хохочет). Бач, яка жартовлива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити?

У л я н а. Затим, що я тебе шаную (тихо), — як ту собаку рудую!

О л е к с i й. (в сторону, с огорчением). От тобi i правда на свiтi! Послухаю, що дальш буде.

С т е ц ь к о. Ну! Кажи ж ти менi: як ми оженимось, то що будемо робити? Га? кажи, кажи.

У л я н а. Ти знаєш, а я не знаю.

С т е ц ь к о. Пожалуй, я знаю, а ти чи знаєш?

У л я н а. Та не знаю. Ну тебе зовсiм.

С т е ц ь к о (смеясь). Еге! так я тобi усе розкажу: нiгде правди дiти. Мене батько навчив. Чи сказати? (Более смеется). Напечемо коржiв, зомнемо маку, та намiшаємо з медом, та й посiдаємо, та й їстимемо. I не мудро, скажеш? (Увидя у нее шелковый платок). А що то в тебе? Хустка? Чи не менi то?

У л я н а. Кому ж, як не тобi, мiй вороне чорнесенький! (Тихо). Твоїй пицi вона i пристала.

С т е ц ь к о. А ке сюди, я примiряю.

У л я н а. Та нехай же увечерi, сама тобi почеплю (тихо), що i у дверi не потовпишся.

С т е ц ь к о. Що то, мабуть, гарно з хусткою? Чи знаєш що? Я ще зроду не женився. То-то, десь, гарно жонатому; що усi ж то, усi, куди оком закинеш, усi женються. Будеш же менi головоньку мити i голубити?

У л я н а. Змию, змию (тихо), що тебе i чорт не пiзна. Цур вже йому! прожену його вiдсiля та й втечу додому. (Ему). А приголублю ось так: ось ходи сюди. (Протягивает к нему руки, а он, разнежась и охорашиваясь, хочет подойти к ней).

О л е к с i й (с сердцем становится между ними). Здорова, Уляно! Нехай тобi бог помага!

У л я н а (обрадовавшись, бросается к нему). А, мiй Олексiєчку! Де ти узявся? Я тебе цiлий ранок бажала.

О л е к с i й (сердито и отворачиваясь от нее). Дурний, що i прийшов, не чув би об своїм нещастi.

У л я н а (испугавшись). Ох, менi лихо! А що там за нещастя?

О л е к с i й. Тобi лихо? Не знаю кому! Ох-ох-ох! От правда на свiтi! Здоров, Степане! Поздоровляю тебе засватавшись!

С т е ц ь к о (важно). Спасибi.

О л е к с i й. Так оце увечерi до Уляни i за рушниками пришлеш?

С т е ц ь к о. Пришлемо.

О л е к с i й. Боже ж вам помагай! (Медленно идет).

С т е ц ь к о. Спасибi.

О л е к с i й (все уходя, горестно). Прощай, Уляно!

С т е ц ь к о. Iди здоров!

У л я н а (в сторону). О батечки! що менi робити? Вiн нiчого не зна, та й сердиться i утiка, коли менi свiт не милий. Як би його зупинити? (Громко). Олексiю!

О л е к с i й (в сторону). Схаменулась! Нехай покортить! (Будто не слышит и все идет).

У л я н а. Олексiю-бо!

О л е к с i й (останавливаясь). А чого там?

У л я н а. Чого-бо ти сердишся?

О л е к с i й (возвращаясь к ней). Чи се ж таки правда, що ти iдеш за його?

У л я н а. Так що ж, що правда?

О л е к с i й (поет).

Чи се ж тая криниченька, що голуб купався?

Чи се ж тая дiвчинонька, що я женихався?

Женихався, не смiявся, хотiв її взяти,

Уродила товариша, нечистая мати!

Чи ждав же я бiдиноньки такої на себе,

Щоб почути в дiвчиноньки, що не йде за мене,

Не за мене, за другого йде моя дiвчина!

Що робити? Тiльки iти свiт за очима!

Уляно, Уляно! як же менi не сердитись? Як менi стояти i слухати, що ти, забувши, як десять разiв божилася, ген там, на Холоднiй горi, у лiску, як з тобою за горiхами ходили, що нi за кого не пiдеш, опрiч мене, а тут при менi кажеш, щоб присилав за рушниками... Грiх тобi, Уляно! Занапастила ти мене! Я ж кажу: коли се правда, що ти iдеш за Стецька, що у посмiх на увесь город за навiженного, за дурня...

С т е ц ь к о (зевавший по сторонам, наконец вслушался в последние слова). Брешеш, брешеш, брешеш! Оце вже, голубчику, брешеш! Тривай лишень: я ще не зовсiм дурний, а батько каже, коли ще й вiн не бреше, що в мене не усi дома. Та дарма: хоч би i дурний, так хiба не можу женитися? Тут не розуму треба; я вже знаю.

О л е к с i й. Так що ж у тiм, що оженишся, та як не вмiтимеш жiнку содержать? Треба її годувати. Ніякої худоби не стане, коли не будеш сам робити! А вмiєш ти що робити?

С т е ц ь к о. Робити, пожалуй, вмiю, так талану щось нема. Раз батько таки протурив мене на тiк. Дарма, я i пiшов, узяв цiп i молотю з дядьком Панасом, а вiн ще, братику, лисiший, чим мiй батько. Я чи вдарив раз по сноповi, чи нi, а його як учищу, замiсть снопа та по лисинi, а вiн як гепне об землю, так сторчака i дав! (Смеется). А я собi: ких, ких, ких! кишки порвав регочачись. Годi пiсля того часу молотити! Батько сказав: нема талану, лучче чумакувати та у дорогу ходити.

О л е к с i й. Ходив же ти у дорогу?

С т е ц ь к о. Ходив.

О л е к с i й. А куди?

С т е ц ь к о. З хурою, до моря.

О л е к с і й. До якого мiсця?

С т е ц ь к о. Аж до Основи.

О л е к с i й (смеется). Крий боже, як далеко! Аж двi верстви!

У л я н а. О, щоб тебе, Стецю! i мене розсмiшив.

О л е к с i й. За чим же ти ув Основу з хурою ходив? Чи не в бiр по шишки?

С т е ц ь к о. По шишки! Тю-тю! ще й смiється. Кажуть тобi, пiшла хура до моря, за рибою. От i менi батько дав пару волiв: нехай, каже, хлоп'я привчається. От ми iдемо, iдемо, усе iдемо, усе iдемо... аж гульк! прийшли ув Основу. Там чорт надай дядькiв, Дикані, коли знаєш; та й закликали мене обiдати. От я й сiв та й обiдаю, усе обiдаю... та й забув про хуру, а вона, брат, як учистила, та аж до Пилипового села, а я усе обiдаю, усе обiдаю... та як пообiдав, та й потяг у солому, таки до дядькiв на тiк, та як дав хропака, так аж геть-геть до вечора. Ну, знаєш, батько побiг провiдати хури, та й нагнав, та й питається: а де Стецько? А Стецька катма! (Смеется). Хропе, сердега, у соломi, мов пан на подушках. Аж гульк батько у солому, як потягне мене рубанцем! Аж я спросоння як злякаюсь, як побiжу та через городи! А батько як гукне: хлопцi, сюди! Тут, брат, неначе з псюрнi хорти до дертi, так хлопцi повибiгали, та мене ловити, та й пiймали, узяли менi руки скрутили, та зв'язали гарненько, та у город, та до волосного правленiя, та у колоду, а уранцi i у привод...

О л е к с i й. Так тебе i у привод водили? Я сього i не чув.

С т е ц ь к о. Водили, голубчику! Сказано, слухай батька, та не втiкай.

О л е к с i й. Що ж тобi було у приводi?

С т е ц ь к о. Потилицю виголили та й пустили. Не що!

О л е к с i й. Через що тебе не прийняли у салдати?

С т е ц ь к о. Та так, бiда сталася: не зумiв пальцiв перелiчити. (Перебирает пальцы). Та й до бiса ж їх на руках: Станеш їх лiчити, та так один одного i попережа. Ось бач! (Перебирая пальцы, задумался). На якого гаспида так багацько пальцiв? Еге? А я знаю. Ось, бач, Уляно! Як би ти з одним пальцем та зложила собi дулю? Еге! Не можна-бо, хоч як, та не можна.

О д а р к а (из-за ворот кричит). Уляно, Уляно! А iди обiдати!

У л я н а. Зараз, мамо, прийду.

О д а р к а. Коли Стецько тут, клич i його.

С т е ц ь к о. Ось-осьдечки я. Обiдати? Зараз. Що то вже я люблю обiдати! Я б i вдень i вночi усе б обiдав.(Уходит во двор).

О л е к с i й. Що, Уляно, чула? От за якого дурня iдеш!

У л я н а. Чи я ж сама за нього iду, чи що?

О л е к с i й. А як же? коли i за рушниками велiла присилати? Я сам чув. Прощай, Уляно! Бог з тобою! Тiльки мене i бачила. Сам собi смерть заподiю.

У л я н а (бросаясь к нему). Олексiєчку, мiй голубчику! I я без тебе не хочу на бiлiм свiтi жити! Не вмирай без мене, озьми i мене з собою! Не покинь мене сиротинкою!

О л е к с i й (стоит, не обнимая ее). Так се правда? Де ж твоя божба, Уляно? Тяжко моєму серцю, коли вже й ти не держиш правди i мiняєш того, хто тебе любив, вiд щирого серця... дуже, дуже любив... i мiняєш на кого? Не боїшся ж ти бога, га?

У л я н а (все обнимая его). Бога я боюсь, люблю тебе, мiй лебедику, мiй сизий голубоньку; чає вiд часу бiльш люблю, чим уперш на вулиці зiйшлися. Не покинула б я тебе нiзащо на свiтi; що ж будеш робити? Не моя воленька: мати силує!

О л е к с i й. Ти ж їй казала, що мене любиш?

У л я н а. Казала усе: казала, що не хочу за Стецька, казала, що коли не за тебе, то й нi за кого не пiду; так i говорити не дає. Та вже ж: на усе пiду, а за Стецьком не буду. Приголуб же мене у останнiй разочок! (Обнимаются).

1.Якісь усе приклади кохання в тебе невдалі чи що ? А буває в наших класиків так ,щоб покохали одне одного, одружилися та й жили собі щасливо?

2. Скільки хочеш ! Але не все так просто, інколи з’являються на обрії інші проблеми .

1.Які ще проблеми, коли покохалися, одружилися. Живи собі й радій .

2.Тут усе просто. Іван Нечуй –Левицький «Кайдашева сім’я »

(Уривок із твору «Кайдашева сім’я »

— Мотре!  Моя дитино, затопи в печі, та як будеш розкладать дрова, то поклади на двох полінах переклад, та вибирай, моє серденько, товстенький переклад, щоб дрова швидше розгорілись.Та куди ту поліняку преш ? А як приставиш окріп, то піди видій корову та оджени вівці до череди.

Мотря встала, розпалила в печі й приставила чавун з водою.

— Піди ж, моя доню, видій корівку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох! — застогнала на печі Кайдашиха, укриваючись рядном.

( Мотря пішла з відром, за кадром мукають корови. Вертається вона в хату, а свекруха спить на печі, аж хропе.)

— Чи одігнала до череди? — спитала спросоння Кайдашиха, прокинувшись. — Візьми ж, моє серце, начисть картоплі на борщ та накриши буряків, а я ось зараз встану та покажу тобі, як борщ накидать.

(Мотря заходилась чистить картоплю, а Кайдашиха знов зо сну охала на печі й встала тоді, як надворі зовсім розвиднілось. Вона вмилась, стала перед образами й довго молилась, доки Мотря не наклала в горщик картоплі, буряків та капусти. Свекруха хрестилась, а скоса все поглядала на невістчині

— Як приставиш до вогню борщ та кашу, то вимети хату та накришиш сала на вишкварки до каші, — знов порядкувала Кайдашиха, згорнувши руки, а далі знов полізла на піч, заохала й знов лягла одпочивать.

До залу "Але чом оце свекруха не береться до роботи?"

В печі зашкварчав горщик. (звук за кадром )

— Мотре! — крикнула вже не дуже солодким голосом свекруха з печі. — Чом-бо ти не глядиш страви? Адже ж як збіжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти.

Мотря замітала сіни. Вона кинула об землю віником і побігла до печі.

— Якби я могла розірватися надвоє, то я б і сіни мела, і коло печі стояла, — промовила Мотря неласкавим голосом.

В хату перегодя ввійшов Кайдаш з синами і звелів подавать обід. Мотря подавала обід на стіл, а мати сиділа за столом неначе в гостях.

— Борщ зварила добре, а каша вийшла трохи рідка, — сказала Кайдашиха й почала знов навчати Мотрю. Мотря тільки очі спускала додолу.

По обіді Мотря почала мити горшки та миски. Вона взяла ніж і почала вишкрібать вінця старого засаленого горщка. Горщик завищав під ножем, наче цуценя.

— Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить, — сказала Кайдашиха.

— А як же його шкребти, щоб не було чуть! — не видержала Мотря й підняла свій твердий голос.

— Не дуже дави ножем, моє серденько любе, то горщик не буде скавучать, наче собака, що зав'язла в тину.

Мотря замовкла й кинула ніж на лаву. Ніж задзвенів

Кайдашиха (лізе на піч )насій ти борошна, а потім вчини діжу,підмети в хаті ,погодуй курей ..( а сама знов полізла на піч спати)

Кайдашиха встала –А сходжу –но я  до сусіди в гості.

Мотря задумалась, соваючи ситом по сійцях, перекладених уподовж ночовок.

замовчуватиме.

( Завіса )

2 дія

Кайдашиха сидить коло вікна сорочки латає. Мотря підмазала стіни, обмазала комин, грубу, припічок. Кайдашиха прийшла до комина, заклала руки за спину, нахилила голову до комина і роздивлялась, чи добре невістка помазала.

— Помаж, моя дитино, комин ще раз. Як мажеш, то не крути дуже віхтем, а так, моє серденько, дрібненько та дрібненько перше вподовж, а потім упоперек, отак, отак, отак! А то, бач, скрізь віхті знать, — сказала Кайдашиха. Мотря глянула на комин, а комин був добре обмазаний і тільки де-не-де було знать віхоть.

— Матері було все вгодиш, а вам не потрапиш вгодить, — несміливо обізвалась невістка.

— Я, серце, бувала в світах і знаю, як що робиться. Я, було, як мажу панські покої, то неначе вималюю. А ти, серденько, як будеш мене слухати та будеш пильнувать, то й собі навчишся, — сказала Кайдашиха та й знов сіла коло вікна шити, ще й пісні затягла.

— Чи ти, стара, здуріла на старість, чи що? — обізвався Кайдаш. — Сьогодні субота, а вона пісні затягла.

( Завіса )Мотря лежить,Кайдашиха теж .

— Мотре! — кричала з печі Кайдашиха. — Вставай прясти. Чи ти не чуєш? Вже треті півні проспівали, а ти спиш. Треба прясти на полотно. Мотре! Чи ти спиш? — Мотре! Вставай вже прясти! Мотре! Чи ти чуєш? Мотря прокинулась, але не обзивалась.

— Мотре! Вже треті півні співали! Вставай та розкладай у печі тріски.

— Ох-ох-ох! — застогнала Мотря достоту таким жалібним голосом, як стогнала Кайдашиха. — Так у мене болять ноги , що я із постелі не встану.

— Чого це ти дражнишся зо мною? Ти думаєш, що мене піддуриш? Годі тобі брехні справлять. Вставай та в печі розтоплюй.

— Мамо! Годі вам спати! Вставайте та в печі розтоплюйте! — крикнула й собі Мотря з полу. — А я трошки покачаюсь!

— Оце довелось на старість терпіти таку напасть од своїх дітей, —промовила Кайдашиха.

 --Підіть ж, мамо, видійте корівку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять руки ! Ох-ох-ох!

--Омельку ,ти лишень подивися .що твоя невістка виробляє …

(Лунає мукання корови ,кудахтання курей ,обидві вибігають )         

 

1.Так це коли було ! Тепер  набагато простіше: всілякі пралки, мікрохвильовки , мультиварки  усю роботу виконують . Сиди собі й життям насолоджуйся . Полаятися й то нема за що .

2.Ти впевнений ? Один чоловік теж так думав, поки не залишився на господарстві сам .

( сценка із «Вар’ятів «Дружина повертається з відрядження» )

1.Звичайно, ми тільки жартували .

2. Насправді ж кохання –прекрасне почуття здатне подолати будь –які труднощі.

(Усі виходять на поклон )