Сценарій позакласного заходу "Повчальна історія (Про мистецтво і доброту)"

Про матеріал
Вид заходу: міні-вистава. Мета проведення заходу: - викликати в учнів зацікавлення предметами естетичного циклу; - закріпити знання про ахроматичні та хроматичні кольори; - виховувати людяність, доброту та цілеспрямованість.
Перегляд файлу

ПОВЧАЛЬНА ІСТОРІЯ

(про мистецтво та доброту)

 

 

Вид заходу: міні-вистава.

 

Мета проведення заходу: - викликати в учнів зацікавлення предметами естетичного циклу;

  • закріпити знання про  ахроматичні та хроматичні кольори;
  • виховувати людяність, доброту та цілеспрямованість.

 

Аудиторія:  учні 5-х класів.

 

Орієнтовний час проведення:  кінець вересня – початок жовтня.

 

Дійові особи:

(виступають учні 7-х класів)

 

  • Богдан – учень 5-го класу, хорошист( одягнений у шкільну форму);
  • Юрко – його однокласник, середнячок (одягнений у шкільну форму);
  • Оля – їх однокласниця, займається у художній студії, гарно вчиться;
  • Сашко – їх однокласник, грає на скрипці;
  • Чорно-біла королева (костюм у ахроматичних кольорах);
  • Кольорова королева (костюм кольорів веселки);
  • Пензлик (стрічка через плече „ПЕНЗЛИК”, в руках великий пензлик);
  • Олівець (стрічка через плече „ОЛІВЕЦЬ”, в руках великий олівець);
  • Максим – хлопчик 11 – 12 років  (темні окуляри, ціпок).

 

(учень старших класів)

- Ахітектор – елегантно одягнений молодий чоловік.

 

 

Дія І . У парку.

 

На сцені стоїть лавочка, смітничка, на задньому плані жовта чи коричнева тканина з нашитим листям.

Під тихе звучання мелодії „Учат в школе” виходять Юрко та Богдан. Хлопці повертаються зі школи. Юрко грається на телефоні, Богдан їсть чупа-чупс і роздивляється листочки, які піднімає із землі. Юрко закінчує грати (очевидно програвши).

 

Юрко: Тупа гра! Знов програв! Ніяк до пятого рівня не дотягаю. Вже аж в очах рябить. Давай присядемо трохи, розвіємось.

 

Богдан: Давай, я не проти. Погода хороша і тихо тут, спокійно...

 

Хлопці сідають. Богдан викидає обгортку від цукеркиспочатку на землю, а потім, замислившись, -  у смітничку.

 

Юрко: Так, шість уроків  у пятому класі   відкалантати це не 2х2. Батько каже, що з таким навантаженням нам треба молоко за шкідливість давати.

 

Богдан: Якщо нам молоко, то вчителям і батькам бальзам „Бітнера”! Ми їм теж розслаблятися не даємо...

 

Юрко: Це точно!.. Доречі, як тобі пятий клас? Різні вчителі? Нові предмети?

 

Богдан: Звикаю потрохи, та поки що працюю з перемінним успіхом. Між 7 і 11. А ти як?

 

Юрко: А... (махає розчаровано рукою) От я вже думав. Якби мене обрали головним по навчанню...

 

Богдан: Міністром освіти!?

 

Юрко: Так, так – міністром. Я б в старших класах залишив би тільки фізкультуру та інформатику (щоб гратися на компах).

 

Богдан: Що і все?

Юрко: Ну, може, ще трохи математики і мови... Але зовсім трошки!

 

Богдан: Це ти вже загнув!

 

Юрко: Що загнув! Ми вже майже старшокласники, а що вчимо? Та сама музика, те ж образотворче! Усюсю – мусюсю... Малюйте квіточку! Малюйте метелика! Здався мені той метелик! Я взагалі тільки машинки малювати люблю!

 

Богдан: Незнаю... Предмет, як предмет. Правда термінів забагато. Але моя мама каже, що ці знання потрібні навіть для загального розвитку...

 

Юрко: Мій розвиток в нормі!

 

На сцену виходять Оля з мольбертом та Сашко з футляром від скрипки.

 

Сашко: Що за суперечка між товаришами? Привіт.

 

Оля: Привіт!

Богдан встає та пропонує Олі сісти, а сам стає поряд із Сашком. (Хлопці стають боком до глядачів).

Юрко: Про вовка промовка. Ось тобі і Труляля, і Трулюлю. І музика, і образотворче. (Показує на Сашка і Олю)

 

Оля: Так про що ж суперечка?

 

Богдан: Та ми не сперечаємось. Це Юрко новий закон про освіту готує.

 

Юрко: Готую, готую... Може міністром мене і не візьмуть, та в помічники депутата я точно влізу. Мама батько каже, що я можу навіть взимку сніг вдало продати.

 

Сашко: То що ж то за закон?  Щоб перший клас був одночасно і останнім?

 

Юрко: Я про це ще не подумав... Але вашу музичку та ваше малюваннячко по голівці не погладжу.

 

Оля: Знаєте хлопці що, а пішли но з нами в Палац школярів. Там ми і про музичку поговоримо і про малюваннячко. Тим більше, що сьогодні у нас День відкритих дверей, чаєм і печивом пригощають... Ви ще ж мабуть і дома не були, не обідали?

 

Богдан: Ну що підемо, „пане помічник депутата”?

 

Юрко: Пішли, що ми втрачаємо. Хоч прикольнемось!

 

Звучить повільна мелодія. Діти виходять із сцени.

 

Дія ІІ.

Палац школярів.

Тканину на задньому плані знімають. Під нею попередньо розмістили вивіску „Палац школярів” та дитячі малюнки у вигляді виставки.

 

На сцену  виходять діти у костюмах і спілкуються із глядачами у залі.

 

Ч.Б. Королева: Привіт!

Королева я незвична,

По крові – ахроматична.

В кольорах – лиш чорна й біла,

Та в усіх відтінках сірих!

 

Кол. Королева:

І моє вітання всім,

Кольорів я маю сім!

А відтінки рахувати...

Ви заморитесь малята!

 

Ч.Б.Королева:

Чорна нічка, білий сніг,

Сірий зайчик, скік – поскік!

Кольорів не треба більше,

Світ без них зовсім не гірший!

 

Кол.Королева:

Я погодитись не можу!

Хай малята допоможуть!

 

На сцену під музику вибігають сім дівчаток із різнокольоровими парасольками (кольори райдуги) і виконують невелику танцювальну композицію під веселу енергійну музику. Стають в ряд, парасольки тримають на одному рівні, щоб вийшла імітація райдуги. Коли королева називає колір – дівчинка робить крок уперд.

 

Кол. Королева.

Перший колір – це червоний!

Колір крові та любові,

Колір вишні, полуниці

І пір’їни у жарптиці!

 

Ось оранжевий, ось жовтий!

Апельсин, лимон і жовтень.

 

А зелений,  любі друзі, -

Соковиті трави в лузі,

Каже кізка: „Без трави,

Ні туди, а ні сюди!”

 

Ось блакитний, поряд синій,

Це брати нерозділимі.

Колір неба і води.

Ось такі вони брати!

 

Фіолетовий  чудовий ,

Веселковий сьомий колір!

 

Якщо вам малята рідні

Кольори мої потрібні,

Зараз щиро аплодуйте,

І веселочку шануйте!

 

На сцену виходять головні герої.

 

Юрко: Ну і що це за Маски-шоу?

 

Оля: Це наші гуртківці готують  казку про кольори для дітей з дитячого будинку.

 

Юрко: А що просто не можна сказати, що той колір синій, а той зелений? Навіщо все ускладнювати?

 

Сашко: Розумієш, там багато малюків, для яких оця наша казка стане чи не першою у житті. Ми часто навідуємось до них і, знаєш, іноді навіть буває страшно, коли трирічний малюк дивиться на тебе очима дорослої людини і не знає як гратися багатьма іграшками.

 

Богдан: І ви думаєте, що в такій ігровій формі діти щось запам’ятовують?

 

Оля: А це легко перевірити! Допоможете нам діти?

 

Богдан і Юрко відходять у бік і спостерігають. Оля та Сашко запрошують на сцену Пезлика та Олівця.

 

Пензлик: Привіт!

 

Олівець: Приємно зустрітися із старими друзями!

 

Пензлик: Ви здогадалися хто ми? Ні! То послухайте про нас загадки.  

Гарно лінії виводить,

По папері легко ходить,

Він художник-молодець,

Чудодійний...

(Олівець)

 

Олівець: Дякую дітки, що впізнали. А товариша мого знаєте? Ось послухайте!

Він для фарби — незамінний,

Бо художник він відмінний.

Розфарбує все, як треба,

І малюнок є вже в тебе.

Хто це? (Пензлик)

 

Пензлик: Дійсно, у нас із вами стара дружба, але ми приходимо до вас у гості не самі. Давайте пригадаємо наших компаньйонів.

 

Олівець: 

Він потрібен всім сьогодні,

Бо вам стане у пригоді,

Тут підкаже з казки гном,

Що потрібен вам... (Альбом) 

 

Пензлик:

Білий-білий, наче сніг,

Рук нема, немає ніг,

Не людина і не звір,

А зовуть його...  (Папір)

 

Олівець:

Постирає все, що бачить,

Це не іграшка, не м 'ячик,

Як опустиш руку в сумку,

То дістати можеш...      (Гумку) 

 

 

Пензлик:

На папері біло-біло,

Не піде так, що за діло?

Щоб побачить гарні барви

Треба нам дістати ...     (Фарби)

 

Олівець: Дякуємо діти за щирі усмішки, ми ще неодмінно зустрінемося.

 

Пензлик: І можливо, намальовані вами картини, прикрасять згодом стіни найвідоміших галерей світу.

 

Олівець: До побачення! 

 

Олівець і Пензлик ідуть зі сцени. Оля та Сашко підходять до Богдана та Юрка.

 

Оля: Ну як?

 

Богдан: Цікаво!

 

Сашко: Ми готуємо для дітей  ще й концерт, адже музика це теж важлива складова мистецтва. Зараз розпочнеться репетиція, можете подивитися та послухати.

 

Герої сходять зі сцени.

Інші учасники заходу виконують дві пісні. Бажано дитячі та веселі.

 

Герої виходять на сцену, слідом за ними зявляється дорослий чоловік (архітектор).

 

Архітектор: Здрастуйте молоді люди! Все тренуєтесь? Молодці! Я впевнений, що підготовлене вами свято сподобається малюкам. Дуже приємно, що і в наш час є добрі та чуйні діти, які не просто люблять мистецтво заради мистецтва, а ще й намагаються зробити, бодай трішки кращим, життя тих – хто цього потребує.

 

Оля: Дякуємо.

 

Архітектор: Сашко, ти не підкажеш, у якому кабінеті проходить засідання оргкомітету Дня відкритих дверей?

 

Сашко: Із задоволенням, мені вже треба поспішати на репетицію, а це по дорозі. До зустрічі, друзі!

 

Архітектор: До побачення діти! 

 

Архітектор та Сашко сходять зі сцени.

 

Богдан: А що це за чоловік і звідки він вас знає?

 

Оля: Це – відомий архітектор! Він проектує будівлі по всьому світу, але завжди знаходить час відвідати нашу художню студію. Саме тут він починав навчання, і  його учитель ще й досі навчає  дітей образотворчому мистецтву. І  мене теж!

 

Юрко: І що, ти теж можеш стати відомою?

 

Оля: А чому б і ні?! У цій справі треба мати не тільки хист, а й постійно вдосконалювати майстерність – багато працювати і головне – прагнути досягти мети. Я, наприклад, мрію стати дизайнером приміщень.

 

На сцену виходить хлопчик у чорних окулярах, з тростиною та м’якою іграшкою у руці (Максим)

 

Максим: Олю, це ти тут?!

 

Оля підбігає до Максима та бере його за руку.

 

Оля: Я, я. Привіт, Максимчик, рада зустрічі!

 

Максим: Добре, що я тебе знайшов. Ось приніс іграшку для дітей-сиріт. Ви ще іграшки не відвозили?

 

Оля: Ще ні, повеземо на наступному тижні. Доречі, познайомся, це – Юрко, мій однокласник.

 

Максим простягає руку, але не в той бік де стоїть Юрко ( адже він його не бачить).

Максим: Максим...

 

Юрко потискає руку (дещо здивовано).

 

Юрко: Юрко!

 

Оля: Максим мій хороший товариш, а із Сашком він взагалі раніше в одному будинку жив.  Максим часто приходить до Сашка на репетицію, до мене у художню студію...

 

Юрко: Максим, ти звичайно вибач, але навіщо ходити у художню студію, якщо не можеш малювати, навіть  бачити картини?

 

Максим: Так,  нажаль, побачити картини я не можу, але  відчуваю  добру енергетику малюнків і їх авторів. Серед юних художників у мене багато друзів, і їх картини я бачу їхніми очима. Діти так гарно описують намальоване, що мені легко уявити... Ти знаєш, Юрко, мені здається, що я вже розрізняю запах картин. Пейзаж пахне свіжим вітром і духмяними травами, а з натюрморта лине ледь відчутний запах свіжих яблук...

 

Оля: Через два роки, коли Максим трохи підросте, йому зроблять операцію і він знову буде бачити.

 

Максим: Сподіваюсь... Знову бачити – це найбільша мрія у моєму житті. А ще... я хочу стати художником і навчати дітей малювати яскраві та добрі малюнки.

 

Оля: Обовязково станеш! Пішли хлопці, віднесемо іграшку та будемо пити чай, адже в нашому Палаці сьогодні свято.

 

Юрко: Ідіть друзі, я вас зараз дожену!

 

Оля з Максимом виходять, Юрко говорить по мобільному телефону.

 

Юрко: Привіт мама! Можна я відберу кілька своїх іграшок для дітей з будинку-інтернату?.. У Палаці школярів збирають, мої друзі вже принесли... Дякую мамо.

І ще... купи будь-ласка новий альбом – у  мене завтра образотворче мистецтво!

 

Звучить весела музика, Юрко біжить доганяти друзів.

 

Кінець.

 

docx
Додав(-ла)
Таранюк Майя
Додано
31 серпня
Переглядів
85
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку