Сценарій позакласного заходу з української літератури «Шляхи й стежки людські до тебе,Тарасе наш, не заростуть»

Свято пам'яті

«Шляхи й стежки людські до тебе,Тарасе наш, не заростуть »

ОФОРМЛЕННЯ:  у центрі сцени – портрет Т.Г. Шевченка, прикрашений вишитим рушником, під портретом – напис:

                                                               Кобзарю!

                                                               Знов до тебе я приходжу,

                                                               бо ти для мене совість і закон. (Л. Костенко )

віночок з різнокольоровими стрічками. На підлозі – ваза з квітами. Праворуч сцени – книжкова виставка, присвячена життю і творчості Шевченка, ліворуч – журнальний столик, застелений рушником, на нім хліб, колоски, «Кобзар» і свічка; стіннівки, музичне оформлення, презентація «Життєва дорога Тараса Шевченка», відеоролик.

Мета: вшанування пам’яті  видатного художника слова, патріота України – Т.Г.Шевченка, відродження національної культури, формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови,  розвиток творчих здібностей учнів, виховання поваги і шани до велета України - Т. Г. Шевченка, любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України.

 Голос у мікрофон

Провіснику волі,             

Великий титане!

Справдились думи твої.

Приймай данину

Любові і шани

Од  вольних синів

Нової сім’ї.

Покоління поколінню

Про тебе розкаже,

І твоя, Кобзарю, слава

Не вмре, не поляже.

Звучить пісня «Думи мої, думи».

Ведучий 1.  Як весна оновлює природу, так щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас новим та неповторним.

Ведучий 2.  Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу. В його полум’яному слові оживало все те, що таїлося в глибині душі народу.

Ведучий 1. Шевченків Кобзар… Це Біблія українського народу, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як ,,Кобзар“, – безсмертний.

Ведучий 2. Поезія Великого Тараса і сьогодні оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ, свою Україну.

Разом. Отже, наше "Свято пам’яті" вважаємо відкритим!

Учень 1. Іде весна, іде весна,                   

Мов квітка розвилася,

І спогад нам несе вона

Про віщого Тараса.

Учень 2. Що більше сотні тому  літ         

Умер в чужій країні.

Та славний він на цілий світ,

Всі знають його нині.

 Учень 3. Багато зла перетерпів,               

Зазнав лихої долі,

Малим зостався без батьків і вівці пас у полі.

Вірш «Доля»

Ти не лукавила зо мною

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

“Учися, серденько. Колись

з нас будуть люде”,

- ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли: у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь моя.

Учень4.

Шевченків біль. Він протинає нас.

І гнівом вибухає в кожнім слові.

І крізь віки іде сумний Тарас

Предтечею в терновому вінкові.

Ведуча 1. Тарас ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном.

Сценка: 

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. до неї підходить хлопчик.

Тарас. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, синочку, правда.

Тарас. А  чому так багато на небі зірочок?

Мати. Це коли людина на світ приходить,  Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне,  зірочка падає. Бачив?

Тарас. Бачив,  матусю,  бачив… Матусенько, а чому одні  зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добре, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Тарас. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся мій хлопчику,(гладить його по голові)

Мати:

Як гірко, як нестерпно жаль

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм  радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не  розгинать своєї спини.

Промовиш слово і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди з краю в край.

Панує рабство ненависне.

Тарас.

… В тім гаю,

У тій хатині у раю,

Я бачив пекло… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дадуть.

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила

Там батько плачучи з дітьми

( А ми малі були і голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині !… А ми

Розлізлися межи людьми.

Мов мишенята.

Ведуча 2. Важкою була доля Шевченка. Ми вже з вами досвідчені люди, тому кожний із нас знає, яким був шлях поета до творчого злету. Мало кому в коханні так нещастило, як Тарасу Шевченку. Маючи унікальні таланти, гострий розум, товариську вдачу, привабливу зовнішність, він, здається, був приречений на успіх у жінок. Та не судилось Тарасу продовжити свій родовід у наступних поколіннях.

Ведуча 1. Першим коханням юного Тараса була сусідка-ровесниця Оксана Коваленко. Кучерява Оксана й Тарас іще маленькими дітьми разом грали, а потім одне одного й покохали.

Сценка.   (Буляк Софія і Зорян )

(Тарас сидить за столом, щось малює. Раптом до нього тихо підкралась дівчинка, закрила долонями очі).

Оксана. Ку-ку! Хто я?

Тарас. Оксана? Оксана! Ти у вінку — найкраща за всіх панянок на світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками.

Оксана. Із срібними?

Тарас. І золотими дзвіночками.

Оксана. Золотими? Щоб ні в кого таких не було!

Тарас. А в тебе будуть! І по дзвіночках зразу вгадаю, що ти йдеш!

Оксана. Я без тебе нікуди!

Тарас. І я тебе нікому не оддам…

(Діти беруться за руки).

Тарас.

Ми вкупочці колись росли

Маленькими собі любились.

Оксана.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Тарас.

Старі зарано повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи…

(Обоє виходять)

(Пісня "Перше кохання")

Ведуча 2. З дитячих років у Тараса прокинувся талант художника. Це було незвичайне дитяче захоплення. Вугіллям, крейдою, олівцем він малював скрізь, де тільки міг. Ходив по селах в пошуках учителя. То було важке навчання у дяків та малярів. Але сталося так, що пан Енгельгард все ж таки відсилає Шевченка до Петербурга на навчання.

Учень.                                           

Застав при малюванні раз

У Літньому саду Сошенко,

Поміг, щоб вільним став Тарас,

Щоб вчитись став Шевченко.

 Сценка з повісті Т.Г.Шевченка “Художник”    

     На сцені збільшена фотографія Літнього саду у Петербурзі. На перевернутому догори дном відрі сидить хлопчик років п'ятнадцяти (Шевченко) в халаті, на якому сліди від олійної фарби. Хлопець дивиться в глиб сцени і малює.

      Сошенко(підходячи ближче):А що це ти, молодий чоловіче, тут робиш?

      Шевченко(зніяковіло, ховаючи за пазуху папірець): Нічого недозволеного. Іду на роботу і по дорозі в Літній сад зайшов (через паузу). Я малював.

      Сошенко(лагідно): Покажи, що ти малював.

      Шевченко(несміливо подає папір, виймаючи його з-за пазухи): Тільки не смійтеся.

      Сошенко:Чому ж, це не смішно. А ти часто ходиш сюди малювати?

      Шевченко:Щонеділі. А якщо близько працюю, то і в будень заходжу.

      Сошенко:Ти вчишся малярній справі?

      Шевченко:І живопису.

      Сошенко:В кого ж ти знаходишся в науці?

      Шевченко:У кімнаті живописця Ширяєва. Чули, може, про такого? (збирається йти).

      Сошенко:Та чув, чув. Куди ж ти поспішаєш?

      Шевченко:Хазяїн приїде, перепаде мені.

      Сошенко:Бачу, що ти з України. А звідкіля ж?

      Шевченко(стрепенувся): Із Звенигородщини. Чули про таку? З Кирилівки, я кріпак пана Енгельгардта.

      Сошенко:А я з Корсуня, земляче. Значить сусіди? Зайди до мене в неділю за цією адресою. Та прихопи з собою свої малюнки. Поговоримо.

Ведучий 1.: Його мистецька спадщина як художника вражає! Вона  налічує 835 творів. Переважну більшість своїх творів Шевченко намалював не в Україні, але маючи з дитинства феноменальну пам’ять, зумів і на чужині виразити та відтворити духовний стан свого народу.

Ведучий 2. Навчаючись в академії до нього вперше прийшла слава і як  поета: тут у Петербурзі, явився світові найперший  його «Кобзар» 1840 року, в який спочатку увійшли всього 8 його творів. А взагалі творчий спадок Шевченка  налічує 12 великих томів.

Ведучий 1 Однак, незважаючи на радісні події в Петербурзький період життя, думи поета про Україну стають «сумними рядами». Життя на чужині гнітило його. І ось після довгої розлуки, в 1843 році поет вперше відвідав рідну Землю, а в 1845 р. відбулася друга поїздка в Україну. І що ж він побачив на рідній Землі?

Учень (Тарас)                               

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї,

Та одинокому мені

Здається, кращого немає

Нічого в Бога,

Як Дніпро, та наша славная Вкраїна.

Аж, бачу, там тільки добро, де нас нема.

В лиху годину

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село..

…Аж страх погано

У тім хорошому селі:

Ведучий 2. Десять довгих років життя поета забрала солдатчина, обшуки, знущання. А найголовніше - заборона писати й малювати - те, заради чого жив поет.

Вірш “ Мені однаково “

Учень 1. Його пізнали малярі,                 

Хвалили вдале діло.

Але злякалися царі:

Він вірші пише сміло!

Учень 2. Бо в віршах тих розповідав,       

Як добре вільним бути,

Яка невольникам біда,

Як гнобить ворог лютий.

Учень 3.Злякавсь, що пісня голосна,         

Московський цар поганий,

Тараса в чужину прогнав,

Закув його в кайдани.

 Учень 4. Та ще й писати заказав             

Московський цар лукавий.

А все ж таки Тарас писав,

Ховав вірші в халяві.

 Учень 5.                                                     

 Отак так в пустелі, в чужині,              

У самоті томився.

Писав про рідний край вірші

І Богу все молився.

Учень 6

Страждав Шевченко у неволі,

Та не скорився грізній долі.

Він і в кайданах на царя

Спалив обух вогнем пера!

Учень 7

Моя пречиста зоре, освіти

Казармову печаль хоч тимчасово.

Високістю своєю освяти

Моє трудне і страдне моє слово.

Пісня «Чого мені тяжко»

Ведуча1. Не схаменулася Шевченкова муза, яка вже привела його до цих казематів! Звідти, з-за ґрат, лине на батьківщину голос митця, сповнений болем і тугою. Ні, не особисте становище хвилювало поета невсипущими думками линув до України.

Ведуча 2: Поетове «серце плаче, ридає, кричить», його душа наповнена непогамовною тривогою за сплюндровану рідну землю і за знічений стан духу й свідомості українського народу.

Ведуча 1: Однак Шевченко вірить в те, що не «довго ще на сім світі катам панувати». І грізно застерігає можновладців:

Схаменіться! Будьте люди,

 Бо лихо вам буде.

 Розкаються незабаром

 Заковані люди,

 Настане суд, заговорять

 І Дніпро, і гори!

 І потече сторіками

 Кров у синє море

 Дітей ваших … і не буде

 Кому помагати.

 І дим хмарою заступить

 Сонце перед вами,

 І навіки прокленетесь

 Своїми синами!

Ведуча 2.

ШЕВЧЕНКО – це гордість нашої нації і світової культури. Великий поет понад усе любив свою Україну.

«Свою Україну любіть,

Любіть її …

Во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть!»

       Ведучий 1 . Доля Тараса і доля України – невіддільні. Шевченко любив та жив Україною, за неї страждав, для неї гартував свою волю, для її пробудження і визволення писав своє неопалиме безсмертне пророче слово, утверджуючи віковічне прагнення українського народу до волі.

 Пісня „ Молитва про Україну…”           (Стахів Андрій)

Ведучий 2: Тарас Григорович звертається до панів, вельмож брехливих, які по закордоннях шукають «правди» для свого народу, вислужуються перед чужинцями – поневолювачами  України. І грізно звучить голос Кобзаря:

Нема на світі України

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого, Волі! Волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого. Кричите,

Що бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрячих, гречкосіїв…

Ведучий 1. І Пророчі слова українського генія визріли на Євромайдані, промовляючи до людей Шевченковими числами і закликами:

 Борітеся – поборете,

 Вам Бог помагає

 В своїй хаті своя правда І сила, і воля.

Ведучий 2 Народ повстав проти сучасних панів, перевертнів різного роду, які дорвалися до влади в Україну і нещадно грабували її.

Ведучий 1 Слово великого Кобзаря розбудило свідомість сучасних українців, запалило у їхніх серцях вогонь правди і супротив до несправедливості, брехні.

Ведучий 2 Окрилені шевченковим словом до волі, до правди, до справедливості люди вийшли на Майдан, щоб відстояти пророцтво Шевченка: І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі!

Ведуча 1. Ціною героїв Майдану – Небесної сотні та героїв АТО, які поклали  свої життя за нашу свободу, ми тепер виборюємо справжню Незалежність, про яку мріяв великий Кобзар - Т.Г. Шевченко,  і про яку  вже ніхто не зможе сказати, що воля і свобода далися Україні надто легко.

Ведуча 2. Він пройшов «похмурий, тернистий шлях, не зрадивши себе, не поганьбивши своєї людської гідності». Але свічка його життя догорала. Фізично знищений, поет відчував, що мрії  про одруження, сім’ю, хатину над Дніпром – залишаться нездійсненними. Тільки муза поезії зігрівала змучене серце, дарувала радість творчості.

Ведуча 1. Так 10 березня 1861 р. в холодній майстерні будинку Академії мистецтв на 47 році – він пішов із життя. Спочатку його поховали в Петербурзі, а згодом, тіло його було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

Учень.                                        

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани, і гори —

Все покину і полину

До самого бога

Молитися... а до того

Я не знаю бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

І мене в сем'ї великій,

В сем'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

Багато літ минуло з того часу

Праправнуки вивчають «Заповіт»

У Каневі вклоняється Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ.

Ведуча 2. Поки з неба сонце світить, тебе, Тарасе, пам’ятатимуть в сім’ї українській і по всьому світу. Ти живеш із нами, ти завжди серед нас. А зараз подивимось унікальні архівні кадри, на яких побачимо живого Тараса Шевченка!

(відеоролик)

(Ведучі напівповертаються до портрета Т. Шевченка):

Ведуча 1.

Чуєш нас, Тарасе,
Ми — твої онуки,
За твоїм наказом
Волю взяли в руки.

Ми під небом синім
Всі поета славим.
Працею вшануєм,
Піснею прикрасим.

Ведуча 2

Ми чуємо тебе, Кобзарю,
Крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встане в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Ти з нами скрізь, як ми з тобою.
Тебе ми славим знов і знов.
Ти в боротьбі з насильства тьмою
Безсмертям смерть переборов.

Ведуча 1.

 І доки сонце світить в небі,
Земля вершить безкрайній путь,
Шляхи й стежки людські до тебе,
Тарасе наш, не заростуть.

У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.

Ведуча 2. На цьому наше "Свято пам"яті" Шевченка вважаємо закритим!