Сценарій "Птахи на крилах нам весну принесли"

                    Соколянський НВК І-ІІІ ступенів

 

            сценарій еколого-народознавчого заходу

Птахи нам весну на

крилах принесли…

                                                                                            

                                                                                                     Підготувала

                                                                                                     вчитель біології

                                                                                      Андрейко О.Я.

 

 

 

 

 

2015р.

Мета: поглибити знання учнів із теми птахи України узагальнити відомості про значення птахів у природі та їх роль у житті людини, розвивати в учнів пізнавальний інтерес та самостійність у навчанні формувати екологічну культуру.

Обладнання: плакати із зображенням птахів, вислови, приказки, прислів’я про значення та охорону тварин, маски птахів.

 

Учень 1.                               Вступ

Пробудись від сну, розплющ-но очі

Подивись навколо світ який!

Є ще зорі, і ще світить Сонце…

Й не такий вже він сумний.

Ось метелик сів на квітку орхідеї,

Чути гул Бджоли в вишневому саду,

Ароматом п’янить в лісі від лілії,

Ластівки комашок ловлять на льоту.

Глянь: ширіє в небі сокіл,

І росіють трави вранці на зорі

І який усюди Боже, спокій!

Благодать ще є на скривдженій Землі!

                                              ( Т. Руснак)

Учень 2.

 Живе посеред нас краса.

 Живе не десь а тут, близенько.

Завжди відкрита, як душа,

Душа велика і маленька.

Живе посеред нас краса.

У квітці, у малій рослинці,

Що в складочці листка дріма.

Живе у заході світанку,

У тихім вечорі і ранку,

У небі зоряним літа.

Живе посеред нас краса.

Нам серце радує і гріє,

І все навкруг немов добріє,

І усміхаються уста.

 

 

Учень 3.  З давна люди вірили у богів покровителів усього живого на Землі. Такою покровителькою рослин у стародавніх римлян була богиня Флора, а покровителькою тварин богиня – Фауна, тому рослинний світ називають флорою, а тваринний – фауною. ( Пісня про весну)

(Звучить музика, учень читає вірш «Флора і Фауна»).

 

Учень 4.

 Були у матері Природи

Дві донечки такої вроди,

Хто їх побачив хоч на мить,

Не міг забути й розлюбить.

Голубооку звали Флора.

У неї очі наче зорі.

Завжди замріяна тендітна,

Ласкава, ніжна та привітна.

А Фауна – швидка, як вітер.

Могла за птахами летіти

І за оленями стрибати.

Та з білочкам пустувати.

Обидві світ живий любили,

Відтак його боготворили,

Тож вирішила мудра мати

В придане їм дарунки дати.

Мрійливій Флорі – світ рослинний,

А жвавій Фауні – тваринний.

Щоб берегли і доглядали,

Від всього злого захищали.

Живуть в легендах і понині

Живого світу дві богині.

 

Флора.

Людської треба доброти,

Щоб цвіт з’явився на калині,

Щоб ночі в ранок перейшли,

 

Фауна.

Щоб соловейко тьохкав нині.

Природі, звіру і людині

Людської треба доброти.

 

Флора.

Здраствуй, люба сестричко! Розкажи. Як ти живеш, як справи у твоєму царстві?

Фауна.

Ти знаєш, Флоро, з прадавніх часів людина була пов’язана з природою, і саме природа є одним із вагомих факторів, котрі формують етнічні ознаки.

Флора.

Так, з українською природою пов’язано безліч народних традицій.

Фауна.

Флоро, і ви, любі друзі, запрошую у своє царство на еколого-народознавчий вечір «Птахи нам весну на крилах принесли.»

 

Дія І

Автор. Ось і настала сонячна весна. Разом із першими квітами, з теплим сонячним промінням, дзюркотом потоків повертаються в рідний край перелітні птахи. Життя людей нерозривно пов’язано з життям птахів. Ці істоти приваблюють завжди, мабуть, тому, що люди завжди мріяли злетіти високо-високо в небо і подивитися на рідну землю з висоти. Зачаровують людей і дзвінкі пташині пісні. Тому всі великі свята весни пов’язані з птахами. І перше з них – Тимофія –Весновія.

(На сцену виходять дівчата і хлопці в народному одязі)

 

Учень 1.

Ой, дівчата і хлопці, так сьогодні ж свято Тимофія – Весновія!

Учень 2.

Тимофій, Тимофій.

Ти нам бочки погрій.

Учень 3.

У цей день десь далеко-далеко наші пташенята вирушають із вирію на батьківщину.

Учень 4.

Благослови, мати,

Весну закликати,

Весну закликати.

 Зиму проводжати!

Зимоньку в возочку –

Літечко в човночку.

Учень 5.

Маленька пташка

Високо літала,

У Бога питала:

-Віддай, Боже, ключі

Зимоньку заперти.

Літечко відперти.

Учень 6.

Галонько-ключнице,

Чорна ключнице,

Ти вилети з-за моря

Та винеси два ключі.

Два ключі в золоті,

А третій – у сріблі!

Ти замкни зиму.

Зиму холодну та голодну!

Відчини літо.

Літо тепле та веселе.

 

Дія ІІ

Актор. Проворні тіні берег красять,

             Гудуть десь бджоли у дуплі,

             На камінь ящірка вилазить.

             Припав метелик до землі…

             Зірвавши саван, степ сміється,

             Гуляє хвиля по лугах,

             Вінком веселим хмара в’ється,

             З таємним окликом несеться

             Під сонцем першим зграя птах…

                                                     (М. Філянський)

22 березня велике свято – сорок святих. Люди з давна вірили, що в цей день на батьківщину прилітають 40 птахів. І перший з них – жайворонок.

(Грам запис голосу жайворонка, на його фоні учень читає вірш.)

 

Учень. Вийся, жайворонку, вийся на полях,

             Розважай людську тугу ти піснями.

             В небі, чистім і прозорім, сонце сяє,

             Наче в морі, в жовтім житті хвиля грає.

             Подивись: женці схилились, потомились

             І від праці, від тяжкої, потом вкритись.

             Розважай же їх піснями ти дзвінкими…

             Вийся, жайворонку, вийся все над ними.

           (Виходить учень і читає легенду про жайворонка.)

 

 

Жайворонок.

Учень. Тяжко працювали хлібороби на полі в ті давні часи. Ходили за плугом, орали, сіяли, волочили і відчували, як болить у них кожна кісточка, як ниють крижі. Якось втома насідала на тіло. Аж ось ішов полями старий дідусь. Зустрівся із сівачем, поцікавився його працею, зрозумів, що сумно хліборобам  ореться. Бо немає кому розвеселити їх. Нахилився, взяв у руки грудку землі й кинув високо-високо, аж під хмари, і промовив:

• Живи вороном! Жайворонком!

І в туж мить вилетіла з грудки невеличка сіра пташечка та як заспівала веселим дзвінким голосочком, почала кружляти над головою хлібороба та заливатися дзвінкою піснею. Заслухався сівач піснею і відчув приплив свіжих сил, а серце охопила дивна радість. І забув про втому, про мозолі на руках, стало легко йому в праці і на душі.

• Пам’ятай сівачу і іншим перекажи,- сказав дідусь.- Якщо будеш на ниві раніше, ніж заспіває жайворонок, то цілий рік станеш невтомним і збереш багатий урожай. Бо хто рано встає, тому Бог дає.

І зник дідусь. І з тих пір, тільки спливуть весняні води, ще в ярах подекуди лежить сніг, а жайворонок уже співає на полях і нагадує селянинові, що пора плуг гострити. І не вгаває його пісня, лунає вона на весні і в літку над нивами. Від того співу, кажуть, краще колоситься жито, наповнюється силою колос.

 

Читець. Євген Гуцало. Жайворонкові пісні.

Цікаво, де живуть жайворонкові пісні? Жайворонкова пісня живе у весняному степу, на зеленому роздолі, й жайворонок ніколи не розлучається з нею. Коли спить уночі біля сірої грудки землі, то й пісня спить разом із натомленою пташкою. Жайворонок оберігає її від холодного вітру, від студеної роси, оберігає від дощу, бо пісня – то найдорожче, що в нього є, то душа пташина. І ще до сходу сонця пробудившись, жайворонок на прудких крилах підносить свою щиру пісню у блакитне привілля небес.

     Бо живе на світі жайворонок заради своєї пісні. Ось вона дзвенить над степом, і кожне її колінце напоєне світлом, пронизане радістю. А поблизу звучить пісня другого жайворонка, третього, лунає безліч пісень, і здається. Що їхні звуки спадають на землю чистими перлами. Спадають у родючий чорноє\зем перлами, а з них оце виростали і виростають рясні сходи жита, пшениці, трави по лугах, квіток по байраках. І цим завзятіше співають жайворонки, тим дружніше колосяться ниви.

    …Така, здається, непримітна, сіра пташка, а здатна оновити світ своїми піснями!

     Співай, щасливий жайворонку, над степами у піднебессі!

Автор. У цей день пекли печиво у вигляді жайворонків. Їх роздавали дітям, і ті з гомоном і дзвінким сміхом закликали жайворонків, а разом із ними і весну-красну. У печиво клали іноді копійку. Вірили, що той, попадеться жайворонок з копійкою, буде цілий рік щасливим.

( У цей час заходять дівчата, приспівуючи.)

 

Дівчата. Жайворонок. Жайворонок!

               На тобі зиму. А нам літо!

               На тобі сани. А нам візок!

                             Жайворонки, прилітайте,

                             Холодну зиму забирайте,

                             Вона нам надоїла

                             Весь хліб у нас поїла.

               Жайворонки, прилітайте,

               Красну Весну закликайте!

               Прийде весна –

               Зацвіте земля!

Автор. Весна, весна! Яка блакить.

             Який кругом прозор!

             Садами ходить брунькоцвіт,

             А в небі – злотозор.

             Ще синій ліс не зеленів,

             Але квіток проріст

             Уже підняв і розрізнив

              Торішній злеглий лист.

              А там в високій глибині,

             Де тоне тонь ясна,

             Перловий жайворон тонить:

             Хмар-хмарова Весна!

                                        (П. Тичина)

 Однак справжній прихід весни знаменує приліт гостродзьобих. Більших за горобця, але менших за ворону птахів – шпаків. Як тільки долине їхній протяжний свист, вважай, що то вже справжня весна. Вони прилітають на початку березня й у теплі погожу дні селяться по своїх «квартирах». Буває, що в одних і тих самих будиночка –шпаківнях птахи живуть по багато років. Якщо ж там якийсь птах непрохано оселився, шпак рішуче виганяє того самозванця із своєї оселі. Шпаки – великі майстри наслідувати спів інших птахів і різні звуки. За це їх звуть пересмішниками. Вони можуть передавати вороняче каркання, завивання котів, скрип колодязного журавля.

 

Хлопець. А ми шпаківні будували…

                 Як розпускалися садки,             

                 До нас весною зацвітали

                 Веселі наші співаки.

                 І ціле літо, ціле літо

                 Вони співали нам пісні.

                 Повиростали їхні діти,

                 Такі ж співуче –голосні.

                 Минуло швидко літо миле…

                 Як осипалися садки,

                 В далекий вирій полетіли

                 Веселі наші співаки.

                 Та хоч шпаки і відлітають,

                 Вони весною – так і знай –

                 Шпаківні наші пригадають

                 І прилетять у рідний край.

                                                        (Г.Бойко)

Дівчина. Знов прибули до нашої шпаківні,

                Її, мабуть, торішні хазяї

                І зразу співи почали свої

                Насмішкуватим спрямуванням дивні.

                Оригінальності від них не ждать!

                Шпаки – це імітатори веселі:

                То іволга у пісня їх дзвенить,

                То хлопчик, друзів кличучи, свистить,

                То соловейко розсипає трелі,

                То колесо не змазане скрипить.

                Так ото сусіди наші втішні

                Шпак не від того, що, як спілі вишні,

                Покуштувати, що воно на смак –

                Та садових повзучих розбишак,

                Неситу гусінь, нищить так ретельно,

                Що той грішок не майте за смертельний,

                Шануйте друга… де ж таки без хиб

                Ви друга на землі знайти могли б?

                                                       (М. Рильський)

 

 

 

 

Дія ІІІ

Автор. 30 березня – свято Теплого Олекси. Про цей день у народі кажуть: зверху пече, знизу тече. Весняні птахи і тепле сонечко особливо радувало дітей, тому більшу частину дня вони проводили на дворі, грали в ігри і водили хороводи.

(Дівчата водять хороводи.)

 

Дівчата. Спасибі тобі, Боже,

                Що з зимою попрощались,

                Що весни діждались!

                Поможи нам Боже,

                В добрий час почати

                Весну закликати!

                Прийди, прийди, весно,

                Прийди, прийди, красна,

                Принеси нам жита,

                Принеси нам цвіту

                В наші хороводи,

                Щоб сплести віночки,

                Походить в таночку.

Дія ІV

Автор. Чудове свято Благовіщення. Люди вірять, що в цей день Бог благословляє землю і можна після нього починати роботу на полі. У народі вважали, якщо гуска в цей день знесе яйце і насидить його, то вилупиться пташеня-каліка. Це йому від Бога за це, що посмів у цей день працювати.

     Люди здавна вірили, що саме в цей день прилітає до рідних берегів лелека-чорногуз. Любов до цього птаха породила багато легенд.

(виходить учень і читає легенду).

Учень. Жив в одному селі чоловік. Ходив завжди поважно, ледь пересуваючи ноги, при цьому високо піднімав коліна. Прозвали за це його дорослі і діти «Леле-кале». Д е він не з’являвся, за ним бігли діти і дражнили його:

• Леле-кале, поволі іде, поволі іде – сам себе несе…

Одного літа сталася в тих місцях страшна посуха. Висохло все… Тільки одне болото, що було далеко від села, не висохло. От люди зібралися і пішли туди по воду. Ішли довго. Щоб завидна встигнути туди і назад. Тільки Леле-кале поки зібрався, поки в білий одяг вбрався, поки діжку знайшов, то й півднини пропало. А потім пішов поважно і поволі до того болота. Поки до нього дістався настав вечір. Пішов до місця, де була чиста вода, хотів зачерпнути, а звідти цар водяний обізвався:

• Ото давно до мене ніхто не заходив так пізно. Цього року я тебе до себе на службу візьму. Будеш моє царство охороняти.

А чоловік каже: Не такий я, щоб кожній нечисті служити.

Тоді схопив водяний чоловіка за ноги і давай тягнути. Почав чоловік пручатися, тягнувся-тягнувся і в ту мить перетворився на білого птаха з довгими ногами. Вдарив він водяного дзьобом, аж кров пішла. Той і відпустив його. Як вирвався птах, зачепив багно крилами, і стали вони по краях чорними. І полинув птах високо-високо, а водяний вслід йому крикнув слова прокляття:

• Все одно будеш мені служити, бо із цієї днини ти їстимеш усіляку нечисть і гидоту, що живе на землі і в багні.

А птах полетів до рідної оселі, сів на даху біля комина і простояв там, сумуючи, всю ніч.

Вранці побачили селяни гарного птаха на хаті. Леле-кале: білого як сніг. Із довгим дзьобом, ногами і шиєю та чорним пір’ям на кінцях крил. І прозвали цю птаху люди лелека-чорногуз.

Автор. Відтоді живе на землі чудовий птах, який поїдає болотних тварин.

Все розносять небо

                                                      По землі лелеки,

І скликають зелень

Молоді смереки…

 

Скільки раз тебе нам

                                                     Народили весни,

      Світку наш карпатський,

 Світку наш чудесний!

 

Дія V

Автор. 17 квітня – Йосипа-співця. У цей день журавель перший раз крикне. В народі казали так: На Йосипа-співця, чути голос журавля.

Учень. Як у нашому селі

             В криницю вдарять ковалі,

             Як у небі голубому

             Закурличуть журавлі,-

             Так і знай: не за горами

             Із пахучими вітрами

             Йде весна по всій землі.

                                      (Б. Олійник)

Автор. Жура, журба, журавлі – у цих слів один корінь. На батьківщину журавлі прилітають нечутно. А восени тужливо прощаються, ніби назавжди. І так жалібно курличе журавель, що люди почали вірити в те, що ці птахи забирають із собою на небо душі померлих. І коли журавлі летять, нагадують нам про близьких, яких уже не має, щоб ми ніколи їх не забували.

 

Дія VІ

Автор. Настав травень, а з ним прийшло свято Юрія. Юрій весну зачиняє, красне літо відчиняє. В цей день прилітають ластівки, серпокрилець, вівчарик-ковалик. Але найголовнішою подією є приліт зозулі, яка подає свій голос.

(входять дівчата і водять хоровод). (пісня Ластівко прилітай.)

 

«Ку-ку, ку-ку,- чути в ліску.

Ходімо співаймо.

Радо вітаймо

Божу, божу, божу весну.

 

«Ку-ку, ку-ку,- чуємо все:

Гаєм, лісочком,

Бором, поточком,

Голос, голос, голос гуде.

 

 «Ку-ку, ку-ку», пташко мала,

Ти нам співала,

Правду казала,

Щезла, щезла, щезла зима.

 

Дія VІІ

Автор. Останнім на батьківщину прилітає соловейко. Вважають що 15 травня на свято Бориса і Гліба, він вперше співає свою чудову мелодію. У народі про солов’я складено багато легенд, приказок, пісень, прислів’їв. І майже всі вони – про кохання. І це закономірно, адже робота в полі іде до завершення і з’являється час посидіти ввечері на ослінчику біля хати і послухати чудовий голос солов’я

(Грамзапис пісні солов’я)

 

Епілог

Флора. Зупинись, людино! Поглянь навколо себе, яка краса! Усе, що росте, зеленіє, цвіте…

 

Фауна. Усе, що співає, щебече, бігає, стрибає або просто мовчки довірливо дивиться на тебе, шукаючи в тобі друга, - для тебе, для твого життя, здоров’я, довголіття.  Тільки ж зумій вберегти його!

 

 

Учень 1. Зупинись на хвилинку, не біжи, не спіши.

                Ти послухай, як лине пісня щастя в душі, 

                Як в садах ніжним цвітом

                Забуяла весна,

                Зорі всміхнені милі,

                Вдень веселка ясна.

Учень2. Зупинись на хвилинку, на єдину, на мить,

               Хай повз тебе зірка з неба

               До землі летить.

               Може, саме в цю хвилину

               Упаде вона,

               Але часу не спинить,

               Мить лиш одна.

 

Учень 3. Зупинись на хвилину

                І відчуй хоч на мить.

                Як життя наше плине,

                Швидко час як летить.

                До води хилить віти

                У задумі верба

                Скільки в білому світі

                І краси і добра.

 

Учень 4. Зупинись на хвилинку,

                Не біжи, не спіши…

 

Учитель. Людської треба доброти,

                 Щоб цвіт з’явився на калині,

                 Щоб ночі в ранок перейшли,

                 Щоб соловейко тьохкав нині.

                 Природі, звіру і людині

                 Людської треба доброти.