"Сценарій реквієму, присвяченого роковинам Голодомору в Україні"

Про матеріал
Сценарій створений, як загальношкільний захід, присвячений роковинам трагічних подій голодомору в Україні 32 - 33 р. 19ст.
Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій реквієму, присвяченого роковинам

Голодомору в Україні.

 

(Чутно дзвони)

Уч. Україно! Мати наша!

Чуєте? Чуєте?

Це - 1921-1923-й роки...

Чуєте? Чуєте?

Це - 1932-1933 роки...

Чуєте? Чуєте?

Це — 1946-1947 роки...

 Горе... Смерть... Голод...

Голодомор…Голодомор…

(знову дзвони, потім – романс Свиридова із Ілюстрацій до повістіі О.С. Пушкіна «Заметіль»)

Уч. Хто се? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця!» Хто водить за мною запалими очима-криницями, очима, у які перелилися усі страждання, муки і скорботи роду людського і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий же це мільйоноголосий стогін у мене? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу?

 

Уч. Голодомор! Рік 33-й...

Сумніше дати не знайти

Смертей вали, вали репресій –

 Душа велить розповісти.

 

Уч. Літа 7441-го від Створення світу \літа 1933 від Різдва Христова\ був в Україні великий Голод.

Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці.

А була тільки зла воля одних людей проти інших.

 

Уч. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу: старих, молодих і дітей, і ще не народжених - у лонах матерів...

 

Уч. Хто знав, хто вів

Смертям і стратам лік?

Де фільм, який би показав нам голод,

 Отой проклятий 33-й рік?

(Метроном, потім весела музика 30-х рр.., паралельно — кадри з якогось державного фільму — про щасливе життя — бажано з їжею, сміхом)

 

Дитина ( в одязі, стилізованому під 30-ті рр.)

 У колгоспі - добре жить,

Є що їсти, є що пить,

Чоловік чи молодиця,

Як одне - щасливі лиця....

Дивиться у “нікуди”, потім закриває обличчя

І мовчки стоїть

(Звучить Ораторія)

 

Уч. На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, а лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад - вперед, скільки сидить, стільки гойдається. І без­конечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти... Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так, у простір, у світ - їсти, їсти, їсти...

(Можна фото. Якась тужлива виюча музика.)

Уч. Пекельні цифри та слова

У серце б”ють, неначе молот.

Немов прокляття ожива.

Рік 33-й?

Голод? Голод?

(Звучать Афонські співи)

Господи Вседержителю наш! Чи ж ти осліп від горя і людських гріхів? Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика сарана забрала все до зернини!

(переходить у веселу радянську мелодію. Виходять діти “під 30-ті рр..”, у синіх блузах, з червоними прапорцями)

 

Діти 

Все здолаєм, все ми зможем, Гасло пролетаріата,

Тьму прокляту — переможем! Розкувать невільний світ

Із раба зробити брата- Наш єдиний заповіт.

 

(Роблять під музику “Роби раз!”, “Роби два!”.”Роби три!” і складають “зірку”)

Уч. На січневому \1933 р.\ пленумі ЦК Сталін заявив: “Ми, безперечно, досягли

того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується в нас з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що запеклі вороги Радянської влади.”

(Метроном)

 

Уч. Суха статистика цього ж періоду..

Внаслідок голоду вмерли від 6 до 12 млн. людей...

Протягом дня вмирало 25 тис.чоловік...

Протягом години - 1 тис.чоловік...

Протягом хвилини - 17 чоловік...

Третина з померлих - діти...

А ще вивезено з України до Сибіру, на Урал, у райони Крайньої Півночі - 3 млн.осіб...

(Метроном).

 

Уч. Де ж правда? Яка вона, ця правда

(Реквієм «Моцарта» - голосно, потім фоном)

Уч. Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вивезли дотла?

Як навіть вариво виймали з печі

 І забирали прямо із горшків.

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків.

Ти кажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору –

 Греби, нічого людям не лишай!.

Я бачив сам у ту зловісну пору

 І пухлих, і померлих на шляхах –

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш - не було голодомору?!

 

Уч. А найжахливішим у голоді 1932-1933 рр. те, що його могло і не статися. Сам Сталін заявляв, що загальний обсяг врожаю 1932 р. був вищий, ніж у 1931р., тобто їжі було вдосталь.

 

Уч. То як же сталося, що маючи чудовий врожай, житниця – Україна пухла від

голоду? Хто винний? Було це недбальство чи детальний план знищення?

Де правда?

 

Уч. У 1932 р. більшовики, що прийшли до влади у 1917 р., розпочали індустріалізацію

— будували великі заведи, електростанції. Основні виробники хліба тоді - це самостійні селянські господарства. Але не завжди селяни хотіли і могли продавати хліб державі, що платила за нього менше, ніж на базарі. Тому Сталін вимагав форсування темпів хлібозаготівлі в Україні.

 

Уч. Слова В Молотова на засіданні лідерів ЦК КП\б\У

“Мене прислав особисто товариш Сталін. Питання стоїть зараз так: буде в нас хліб - буде радянська влада, не буде хліба - радянська влада загине. А в кого зараз є хліб? У реакційного українського мужичка, і у реакційного кубанського  козачка. Вони не дадуть нам хліба добровільно. Його треба взяти.”

 

Уч. Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичним і моральним знущан­

ням. На кожну селянську родину був даний план здачі зерна. За невиконання заби­рали у селян хати, худобу, землю, інвентар. Селяни ховали хліб “на чорний день”, всіляко чинили опір.

(Тиша, потім афонські співи)

 

Уч. І тоді влада оголосила масову колективізацію. Селян силою змушували вступати

 у колгоспи. У селах були спец бригади, які йшли до тих хто, не здавав зерна, і шукали хліб: пробивали залізними щупами підлогу, печі, стіни, скопували подвір”я, сади, городи, забирали все, залишаючи цілі родини без шматка хліба, а то й відсилаючи у Сибір...Узаконено й розстріл...

 

Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителька роду святоруського! Куди ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів? Чи ж бо не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні? Роде наш небесний! Народе небесний неоплаканий!

( Звучить ораторія)

 

Уч. Обдирали селян, наче липку

Мав коня - то вже був з куркулів.

Супротивних - в Сибір, там крізь шибку

Скільки глянеш - дроти таборів.

В таборах той, що землю леліяв,

У буремні відстояв грудьми.

 “Вождь великий” всю тундру засіяв

 3 України моєї кістьми...

(Ораторія)

 

Уч. Із спогадів Дмитра Лихоліта, 1923 р.народж.

“Раз пішов я до свого товариша, а в них якраз шастала бригада активістів Один із них знайшов у печі горщик з пшоняною кашою. Він витяг його з печі, розбив на долівці, почав розтирати кашу своїм чоботом. А діти, було їх  п”ятеро, попадали на долівку та й давай їсти ту кашу з-під чобота”.

 

Уч. Свідок Єлизавета Спаська, 1905 р.народж., с.Катеринівка.

“Я з 12-ти р. - сирота. Вийшла заміж за бідняка. Трудилися з ранку до ночі.

Вже була у нас корова, пара коней та четверо малих діток. Та страшний день не оминув мою хату. Прийшло 5 чоловік, забрало коней і корову. Я плакала, умо­ляла, та один з них ударив мене по лиці, щоб не кричала. Забрали все, що було у дворі, у конюшні. В хаті, крім дітей, брати було нічого. Забрали все зерно - і те, що було для харчу, і те, що для посіву. І так лишилися ми з малими дітьми, в голодній хаті, взимку 1933р. Не можу збагнути - які ж ми куркулі?”

 

Уч. 6 грудня 1932 р. голова РНК УРСР В.Чубар підписав постанову “Про зане­сення на чорну дошку сіл , які злісно саботують хлібозаготівлі”» До таких сіл припинили будь-яке постачання продовольства, а з колгоспів вивезли все наявне зерно.

 

Уч. Наприкінці зими 1933 р. голод в Україні набув нечуваних розмірів. Нама­гаючись врятуватись, тисячі селян йшли до міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліба.Але сільським жителям нічого не продава­ли. Дороги, що вели до міста, були блоковані. Усе ж тисячі селян пробиралися туди, та не знаходили порятунку, вмирали просто на вулицях.

 

Уч. Фізичному винищенню селян сприяла постанова ЦВК та РНК СРСР “Про охорону майна держпідприємств, колгоспів та кооперації.” Від 7 серпня 1932 р. Дозволялося застосовувати 10 років ув’язнення з конфіскацією майна або, найчастіше, РОЗСТРІЛ... Цю постанову народ назвав законом про “сім колосків”.

Часто дітей, що голодні ходили по колгоспному полю і збирали колоски, масово забивали

 

Уч. Так, у селі Бурти Київської області були арештовані дві дівчинки, 12 і 14 ро­ків, їм палили руки сірниками, кололи голками пальці, затискали руки дверима, виламували їх. Тіла невинних жертв закопали таємно, на Вінниччині.

 

Уч. Восени. Померли матір з батьком, бо все віддавали дітям. Залишилися 2 сестри­чки. Старша, Надійка, взяла молодшу на руки, бо вже ходити не могла. Понесла до поля. Побачив це голова сільради. Довго бив Надійку ногами. Кров пішла з горла. Вбили дитину за 3 колоски. А менша так і померла на полі.

(Дівчинка, із скибкою хліба, на колінах, під тужливу музику).

Дівчинка. Засни...Поспи...

Я, коли сплю, завжди росту.

Рости, рости, хлібчику,

бо так тебе мало,

В широту рости й висоту.

Як не виростеш ані трішки,

Нехай стану Я маленька,

Як мишка, щоб мені тебе вистачило

на цілісінький вік.

Щоб я нірку прогризла в шкуринці,

В тебе влізла, жили й поживала,

М”яко спала на теплій перинці

 І жувала, жувала, жувала...

Спробуй встрель мене чи подражни.

Там не буду я мерзнуть і кашлять,

там, в хлібинці, немає зими, \війни\

Там не страшно...

 

Уч. Спогади Миколи Купріянка, 1912 г.народж., село Верескуни.

Зайшов в наше село хлопець, 14-15 р., дуже слабкий. Ноги попухли, під шкірою одні кістки стирчать. А вошей на ньому, що аж сорочка хвилями ходить. Впав біля управи, кинули його на віз - і на цвинтар. А в хлопця очі відкриті і плачуть. Його мерщій в яму й давай закопувати. Отак живцем дитину закопали.

 

Уч. Спогади Катерини Григор”євої, 1925 р.народж.

“ Голодовку пам”ятаю добре, голодною смертю померли мама, два брати, сестра. Згадую, як ходили з подружками на болото, ловили жаб. Дома шпарили окропом, смажили. Змушені з голоду це їсти. Все вже на кутку нами було спожито: щури, коти, горобці. Ні сліз, ні стогону - одні напівбожевільні люди.

Уч. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, домашніх тварин…Так, в Україні було зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами...Важко в це повірити і уявити, але коли людина довго голодує, вона ніби божеволіє, стає звіром.

 

Уч. Чуєш, Йване?...

Чуєш, кличе мама.

Одягнути чистеньку сорочку.

Чорний день.

Така червона пляма?

Озовись, зарублений синочку...

Кличе світ

 Тебе за свідка,

Йване!

Хоч одне розплющи, синку, очко.

Божевільна мама,

Біль,

Благання.

Подивись, порубаний синочку!

 Стративсь розум.

В ненажернім світі!

Господи, сокира на пеньочку...

І голодні Перепухлі діти.

Не вмирай, зарубаний синочку!

 

Уч. Свідок Бойчук Петро, с. Романів Хутір на Вінниччині.

Я лікар і природно, запитую себе, чому люди під час голодомору втрачають людську подобу.

Пограбовані, зламані голодом і жорстокістю влади, вони вже не намагалися шукати вихід. У них з’являється безконтрольний хворобливий стан, моторошна байдужість до мук ближнього, відбувається відключення кори головного мозку. Звідси випадки канібалізму.

Ледь прийшовши до тями, ці люди божеволіли насправді або накладали на себе руки...

Уч. Господи, де твої дві рибини?

Де твої, Боженьку, п’ять хлібів?!

 їстоньки хоче невинна дитина –

Жодного, хто би її пожалів.

Навіть для плачу немає вже сили.

Очі дитя^х - доросла печаль.

Дай хоч причастя на змучених схилах

Щоб записати у зойку скрижаль.

Хащі і хижість

 Жура лебедина?

Тож оправдатись не вистачить слів

 Господи, де твої двіі рибини?

Де твої, Боженьку,5 хлібів?

Уч. А через кожні 5 днів з обкомів партії під таємним грифом на ім’я Сталіна йшли телеграми про те, скільки в областях померло селян і скільки опухло з голоду…

(Перегляд фільму про Голодомор)

(Дівчина, стилізовано під Україну-матір)

 

Уч. О, діти, діти, Ангели невиннії!

Чом ви так страшно й тяжко мовчите?

 Ви вже ніколи рідній Україні

Своїх сердець і душ не віддасте...

Ви, не розцвівши, гинули довчасно,

Поклав у землю вас голодомор

Волаю я, їх матінка, до Счаса:

 “Звільни нас від грабителів-потвор.

 О Боже правий!

Ти мій вчуєш голос

Спаси нас від проклятої чуми!

Я ж бачу, як важкий достиглий колос,

 Схилився над голодними дітьми”.

Уч. Ніхто і ніколи не взнає, скільки ТОЧНО померло українців у ті голодні роки. За наказом Сталіна було розстріляно всіх статистів, що проводили перепис насе- лення, щоб вони ніколи не розповіли, що від голоду загинув кожен ЧЕТВЕРТИЙ житель України..

Уч. Прости, народе Божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай, на якому оселився диявол. Усіх нас грішних прости, які мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не ставили, обід за тебе не робили. Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіе небесне волі, душі убієнні!

 

Уч. Можна на 10-ліття засекретити архіви, приховати в спецсховищах

документи, переписати історію на догоду диктаторові. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш. Гіркі слова правди, народжені після 10-літь безмовності, стали підмурівком всенародного пам’ятника трагічної історії українського народу.

 

Уч.Господи! Страждання, муки й горе мого народу до всевишньої скорботи зарахуй і біди й погибель від народу сущого відведи. Нині, прісно і на віки вічні відведи! Амінь!

 

Уч. Хай для всіх людей ця скорботна хвилина стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи. Просимо вшанувати світлу пам’ять жертв Голодомору Хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання. Метроном).

 

Уч. Боже, Великий, Всевладний,

Яви нам свою могуть,

Дай розпізнати Правду,

Праведників не забудь.

Дивляться в твої очі

 Мільйони скатованих душ.

Пригорни їх, пошли на спочинок,

Та їхнього сну не наруш.

Заступи нас і нашу державу,

Од кривавих, лютих незгод

Всі ми - сущі, усопші, прийдешні -

Твій пшеничний, безсмертний народ.

(Музика: Молитва “Боже, великий, єдиний).

doc
Додано
14 січня 2021
Переглядів
499
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку