Сценарій родиного свята: "Рід, родина, Україна"

Сценарій родинного свята

Мета: розширення уявлення учнів про родину; формування бажання знати коріння свого роду, примножувати його славу; формування почуття патріотизму та виховання свідомого громадянина своєї держави; розвиток пізнавальних інтересів; виховування бережливого і шанобливого ставлення до усіх членів родини і всієї України.

Ведуча:  Доброго дня, дорога українська наша родино! Називаю усіх Вас цим словом, бо саме рід, рідний – є корінь роду і народу.

Українка:   Гостей наших любих вітаємо щиро,

                   Зустріти Вас раді з любов’ю та миром.

Українець: І на знак поваги хліб візьміть із сіллю,

                   Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі.

Українка:   Ми Вам його підносимо на білім рушничкові,

                   Та до землі вклоняємось, щоб Ви були здорові.

Ведуча:  Найбільшим дарунком Господа для людини – є сім’я. Це той оберіг, куди повертаєшся з далекої дороги, те місце, де можна спочити, зігріти душу.

Ведуча:        Життя по-різному складається в людини,

                      Бо це вже як судилося  кому,

                      В одних воно, як пісня лебедина,

                      А в інших… наче зовсім не було.

Ведуча:        То наша мова нині про родину,

                      Про дітвору й поважних їх батьків,

                      Про те, що має кожен з вас чудових доньку й сина,

                      І хай так буде упродовж усіх віків.

Діти:  Рід, родина, сім’я

            Серед них – маленька я.

            Мов перлинка-намистинка,

            Я дівчатко-українка.

            Родовід – моя родина

            Я ж її мала краплина.

            Люблю всю родину я,

            Разом ми – одна сім’я!

            Бо козацького я роду,

            Рідну землю люблю зроду.

            Маму, тата поважаю.

            Їм здоров’ячка бажаю!

            І бабусю, дідуся –

            Всіх люблю й ціную я.    

Ведуча:  Згадаймо ж, що таке рід, родина, родовідне дерево? Родина – це не тільки рідні, родичі, це і наша класна родина і шкільна, й увесь народ український. Ми з вами всі – український народ, який складається з родин малих і великих, дружніх і працьовитих.

Ведуча: Як могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша українська культура збагачується маленькими родинами.

Про родину складено багато прислів’їв

Діти:

• Дерево міцне корінням, а людина – рідними.
• Непотрібен і скарб, коли в сім’ї лад.
• До свого роду – хоч через воду.
• Без сім’ї нема щастя на Землі.
• Яке дерево , такі й віти, які батьки, такі й діти.
• Яблучко від яблуньки недалеко відкотиться.
• Яка хата, такий тин, який батько, такий син.
• Яке коріння, таке й насіння.

Пісня «Деревце роду»

Ведуча:  Батько і мати у дитячій долі – це тих два гарячих сонця, які дарують любов, щастя, добро і тепло.

             Батьки і діти – серця одні,

             Батьки і діти – душі одні.

             Батьки і діти – страждань політ,

             Батьки і діти – родини цвіт.

Ведуча: Припорошує скроні сивина нашим батькам, і кожна сива волосинка говорить про те, що не завжди слухаються їхні діти. І болить серце наших матерів і батьків.

Ведуча: Дорогі діти, шановні гості, не забувайте говорити один одному ласкаві слова. Від них людина стає добрішою, щасливішою. Крига в серці скресає, лід тане від добрих, ніжних слів.

Ведуча:  Головною берегинею родини була для нас мати. Її називали святою. У зміст цих слів ми вкладаємо все, що супроводжує нас від народження до глибокої старості – рідний дім, батьківський поріг, родину, мамину пісню і мамину молитву.

Ведуча:  З’являється на світ дитятко – і лине до Бога мамина молитва з проханням щастя-долі її немовлятку… Минають роки. Підростають діти. Та не меншає материнська турбота про них.

Діти:   Кажуть, що на світі

            Сонце найясніше.

            Та всміхнеться мама –

             І стає світліше.

             Кажуть, що без сонця

             Не розквітнуть квіти.

             А хіба без мами

             Є щасливі діти?

             Я до неї серцем

             Любо пригорнуся.

             Хай сіяє сонце,

             Як моя матуся.

             Є в нашій мові прекрасні звертання

             Добрі і щирі, чудові слова,

             Тими словами усяк без вагання

             Маму найкращу свою назива.

             Мамо, матусенько, мамочко, ненько,

             Матінко, усміх твій ніжно ловлю.

             Мамонько рідна, моя дорогенька,

             Я над усе тебе в світі люблю.

Пісня про матусю.

Ведуча:  Споконвіку батько вважався господарем сім’ї. Батьків приклад, батьків наказ завжди служили законом для родини.

Ведуча:  Його неквапливе й розважливе слово завжди сприймалося всерйоз, змушувало глибоко замислюватися над життям, виховувало такі людські риси, як доброта, чесність і відповідальність.

Діти:    Я і до тата умію звертатись,

             Хочу в словах передати тепло.

             Щоб мій татусь міг частіше всміхатись,

             І щоб в душі його серце цвіло.

             Тату, татусеньку, таточко, тату,

             Кращого в світі немає навкруг!

             Татоньку, хочу тебе я обняти,

             Ти – мій порадник, заступник і друг.

             Не скупіться на теплі слова,

             У світі так мало тепла.

             Лиш від рідної хати,

             Та від лагідних рук мами й тата.

             Коли зміцніють крила, щоб літати,

             Не забувай про маму й тата.

             Та встигни їм слово сказати,

             Допоки ти живеш у рідній хаті.

Пісня про тата

Ведуча:  Є багато різних закликів: бережіть жінок, бережіть мир. А мені сьогодні хочеться на весь світ заявити «бережіть бабусь», бо вони та срібна ниточка, котра зв’язує берег нашого дитинства з берегом дитинства наших батьків.

Діти:   Чому так багато довкола тепла?

             Це ж моя бабусенька його принесла!

             Скільки у бабусі сонця і тепла

             Скільки в неї радості, щедрого добра!

             У душі бабусі – почуттів глибінь,

             А в очах бабусі – неба ніжна синь.

             У руках невтомних – праця без кінця,

             А в устах ласкавих – мова мудреця.

             Як же не любити бабцю дорогу?

             Я перед бабусею завжди у боргу.

             Я й до бабусі з любов’ю звертаюсь:

             Бабцю, бабуню, бабусю моя!

             І до бабусиних рук пригортаюсь

             Та відчуваю в них лагідність я.

             Наші діти теж бувало

             З гірки падали чимало.

             Їх бабусі гнали в дім,

             І штанці латали їм.

             А сьогодні вже вони,

             Он які поважні.

             Тільки й думають, як нам,

             Дати зауваження.

             Як добре дітям й затишно в родині!

             Тут так цікаво й весело всім нам.

             Тому вклонятися доземно ми повинні,

             За диво й за життя – своїм батькам.

             Батьки для нас – це найдорожчі люди,

             Вони піклуються і думають про нас.

             І хай завжди в нас тато й мама буде,

             Й ніколи світлий не проходить час.

             І хай здоров’я буде у родині,

             Щоб радість й сміх веселий наш дзвенів.

             Родині ми складаєм славу нині

             І скажемо багато добрих слів.

             Бо все найкраще в дітях від родини!

             Привітність, щирість, щедрість, доброта,

             Усі традиції народні і святині,

             Та мудрість й віра чиста і свята.

Ведуча:  Коли зміцніють крила, щоб літати,

              Не забувай про маму й тата.

              Та встигни добре слово їм сказати,

              Допоки ти живеш у рідній хаті.

Ведуча:  Не скупіться на теплі слова,

              Бо у світі так мало тепла.

              Лише від рук мами і тата,

              Та від рідної хати.

Пісня «Мама і тато»

Ведуча: Сім’я – це пам'ять роду, а рід – запашна гілка на кроні української державності.

Ведуча:  То нехай же з року в рік, із століття в століття пишно розквітають крони наших плодових дерев, нехай коріння їхні будуть міцними і дужими від діда до прадіда, від батька до сина, від матері до дочки.

Ведуча:  Дай Боже, щоб кожному роду, тай не було переводу. Хай в кожній родині все ладиться, прибавляється, множиться і додається, усміхається радість.

Ведуча:  Куди б доля не закинула, ми неодмінно, нехай хоч у спогадах, повертатимемось до незрадливого вогника – батьківської хати, Маминої світлиці.

Діти:   Де пісня й казка, звичаї живуть,

             Де пахнуть рута - м’ята і пшениця,

             Де рушники узорами цвітуть,

             Де юними хлюпочуть голосами

             Пісні і танці голосні,

             Де колискові від бабусі й мами

             Принишклі у колисонці на дні.

             Я люблю свою хату

             І подвір’я, й садок,

             Де і сонця багато,

             І в жару – холодок.

             Все для мене тут рідне:

             Стіни – білі, як сніг,

             І віконце привітне,

             І дубовий поріг.

Ведуча:  Треба дбати про свою родину, берегти честь свого роду. Треба робити добрі вчинки, чемно поводитись, бо ви є дзеркалом своєї сім’ї, своїх батьків.

Ведуча:  Згадайте, якими ніжними словами називають вас батьки, коли задоволені вашою поведінкою, вашими оцінками: (зайчик, ластів’ятко, голубчик, сонечко, рибка, радість моя, любчик, мишенятко, котик, соловейко, розумник…)

(кожній дитині малюнки – слова)

Але діти не завжди бувають слухняними. Що ж говорять вам батьки, коли гніваються? (учні мовчки показують малюнки – пеньочків, дубочків, козликів, теляток, баранців, мавпочок, поросят, осликів…)

Ведуча:  Я думаю, що ви намагатиметесь приносити батькам більше радощів. Адже в народі кажуть: «З дітьми багато клопоту, та без них – світ немилий»

Пісня «Мамина молитва»  (співають батьки)

Діти:   Ми малі, та всі ми друзі,

             Ми одна родина.

             А найбільша наша мати –

             Рідна Україна.

             Є багато пташок голосних,

             Любі – милі нам співи пташині.

             Та завжди наймилішими з них,

             Будуть ті, що у рідній країні.

             Є багато країн на землі,

             В них – озера, ріки і долини.

             Є країни великі й малі,

             Та найкраща завжди – Батьківщина.

Ведуча:  Так, діти! Кожна людина має свою Батьківщину, яку любить над усе на світі. Бо Батьківщина, як рідна ненька, її не можна ані купити, ані заслужити, вона одна у кожного і дається від народження.

Діти:   Як сонечко ясне засвітить здаля,

             Квітучими барвами вкрилась земля,

             Роса вмиє кожен листочок,

             Пташки подадуть голосочок.

             Ми любим країну квітучу свою,

             Веселку у небі і пісню в гаю.

             І стане гарніше на світі,

             Коли усміхаються діти.

             А мама раненько прокинеться знов,

             І руки ласкаві зігріють теплом,

             Бо що є для нас найрідніше,

             Ніж серце матусі й добріше?

             А кожна родина і кожна сім’я,

             Дарує дитині любов і ім’я.

             І стане гарніше на світі,

             Коли усміхаються діти.

Ведуча: Що таке Україна?

             За віконцем калина.

             Тиха казка бабусі,

             Ніжна пісня матусі,

             Дужі руки у тата,

             Під тополями хата,

             Під вербою криниця,

             В чистім полі пшениця,

             Серед лугу лелека,

             І діброва далека.

Пісня «На нашій Україні»

Ведуча:  В українського народу є багато традицій, які прийшли до нас з давніх давен і збереглись по сьогодні. Це мамина пісня, батьківська хата, бабусина вишиванка, дідусева казка, хліб на рушнику, калина біля вікна, барвінок. Наші давні і добрі символи. Їхнє коріння сягає глибини століть.

Діти:   Червоні кетяги калини

             Горять вогнями усіма.

             Без калини нема України,

             Без народу Вкраїни нема.

             Посадіть калину… коло школи,

             Щоб на цілий білий світ,

             Усміхнулась щиро доля,

             Материнський ніжний цвіт.

             Посадіть калину… на городі,

             Щоб розквітнула земля!

             Із роси – пречиста врода,

             З неба почерк журавля.

             Посадіть калину… коло тину,

             Щоби злагода цвіла!

             Буде щедрою родина –

             Буде честь їй і хвала.

Пісня «Червона калина»

Ведуча:  В українського народу є давні добрі символи. Їхнє коріння сягає глибини століть. Вони наші – обереги.

Діти:   Обереги мої українські,

            Ви прийшли з давнини в майбуття.

            Рушники й сорочки материнські,

            Поруч з нами ідуть у життя.

            Нам любов’ю серця зігрівають,

            Доброта і тепло в них живуть.

            Вони святість і відданість мають,

            Захищають від лиха й біди.

Ведуча:  Український рушник! Хто з вас не бачив його? Він пройшов крізь віки і зараз символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. Рушник передавали як оберіг з роду в рід, з покоління в покоління.

Пісня «Рушничок»

Ведуча:  Діти, а зараз давайте відгадаємо загадку і дізнаємось, про що буде йти мова.

З квітів його виплітають,

Ним голівку покривають.

Щоб дівчиноньку зберіг –

Український оберіг.         (віночок)

Ведуча:  Кажуть, що в рідній хаті і стіни допомагають. Тож того, хто шанує рідну домівку, шануватиме Доля.

Діти:    Я знаю запах рідної домівки,

             Так пахне свіжий хліб і пиріжки,

             Букет із чебрецю та материнки,

             Лляний обрус і білі рушники.

             Цей світлий образ рідної оселі,

             Турботливих батьків блаженні дні,

             Де я мала щаслива та весела,

             Такий близький і дорогий мені.

             Я відчуваю спокій в рідній хаті:

             Зігріє від негоди, захистить,

             Як Мати Божа береже дитятко,

             На тій іконі, що в кутку висить.

             Приїжджайте частіше додому,

             Щоб не мучила совість потому.

             Ні грошей не привозьте, ні слави,

             Будьте з рідними ніжні й ласкаві.

             Пригадайте дитинства стежинку,

             Поцілуйте батьківські сивинки.

             Зачерпніте водиці з джерельця,

             Прихиліться серцем до серця.

             Бо не вічні ні батько, ні мати,

             Завтра можете їх не застати.

             Щоб не мучила совість потому.

             Приїжджайте скоріше додому.

             Рід великий, край багатий,

             Лине пісня   з поля.

             Будеш долю віншувати,

             Щоб вродила доля.

             Щоб дала нам щастя, долю,

             І живлющу воду,

             Нема роду переводу,

             І не буде зроду.

Ведуча:  Ось і підходить до кінця наше свято. Хочеться вірити, що на вашу долю, діти, випадуть радісні хвилини гордості за те, що ми є український народ, що нашому роду нема переводу. Радіти з того, що кожен з вас живе у щасливій родині, де панує мир, злагода і щастя.

(слайд – шоу із сімейних фотографій)

Пісня «Колискова Україні»