Сценарій "Щирі серця земляків" (Шевченко на Конотопщині)

Ведучий

Говорячи про життя й творчість незабутнього Тараса Григоровича Шевченка, не можна не загадати добрим словом тих людей, що стали йому опорою в тяжкі хвилини життя, допомогли витримати нерівний двобій із царатом, залишитись нескореним співцем волі й боротьби.

Саме такими людьми, які відіграли велику роль у житті Тараса Шевченка, була дружня родина Лазаревських – уродженців села Гирівки Конотопського повіту.

Федір

Уже другого дня, після винесення вироку, Т.Шевченка повезли в далекий Оренбурзький край. Саме тут, у Оренбурзі, і відбулася моя перша зустріч та знайомство з Кобзарем.

Мені були знайомі твори Т.Шевченка, а тому, дізнавшись про те, що привезли поета, я побіг у солдатську казарму знайомитися з ним. Т.Шевченко спочатку зустрів мене стримано, боячись, мабуть, відразу довіритися незнайомій людині. Але вже через два дні після першої зустрічі поет сам прийшов до мого помешкання. Так ми заприязнилися й потоваришували.

Я звернувся до начальника прикордонної комісії – генерала Ладижинського з проханням допомогти поетові в поліпшенні умов його життя, але той застеріг від подібних заходів.

Незабаром Т.Шевченко був переправлений етапом у Орське укріплення, яке місцеві киргизи назвали Яман-Кала („страшне місце”)

Василь

Я працював у Оренбурзі на посаді урядовця для особливих доручень при голові прикордонної комісії. На початку 1848 року переїхав до Петербурга, і тому з Т.Шевченком особисто познайомився 1858 року вже в столиці. У мене збереглися кілька малюнків і рукописів Тараса Григоровича.

З Орського укріплення Т.Шевченка було взято в експедицію Бутакова, після закінчення якої 1848 року поет знову повертається до Оренбурга, живе спочатку на квартирі Федора. У листі до Варвари Рєпніної пише про брата: „Це один з най благородніших людей! Він перший не посоромився моєї сірої шинелі і перший зустрів мене після повернення мойого із киргизького степу”.

Федір

Навесні 1850 р прапорщик Ісаєв написав на Т.Шевченка донос. Мене було попереджено про запланований обшук у Шевченка. Разом з Тарасом Григоровичем ми знищили малюнки та листи, що були в нього, пробули цілу ніч на моїй квартирі. Через зв’язки з Т.Шевченком було поставлено питання про моє усунення з посади, і я змушений був перейти на іншу службу.

Михайло

Михайло

Ще на початку 1857 року до Т.Шевченка доходили радісні звістки про звільнення, хоча офіційного рішення ще не було. У червні цього ж року мені пощастило першому повідомити Тарасу Григоровичу про дозвіл царя на визволення поета із заслання. Прийшла довгоочікувана воля. Повертаючись із заслання, поет прибув до Нижнього Новгорода й лише тоді довідався, що йому заборонено жити в обох столицях імперії.

У кінці лютого 1858 року Т.Шевченко врешті одержав дозвіл покинути Нижній Новгород і на початку березня виїхав до Москви, а потім – до Петербурга й відразу ж з вокзалу приїхав до мене.

Олександр

Після повернення Т.Шевченка із заслання відбулося перше особисте знайомство з ним. Мене й раніше захоплювала бунтівнича його поезія, я співчував його трагічній долі, про яку розповідали старші брати,  а тепер сам міг спілкуватися з поетом-бунтарем.

Багато років минуло з тих щоденних зустрічей з поетом, але в мене і до сих пір збереглася ясна пам’ять про тодішню сердечність Тараса Григоровича, про його жвавість, про його волелюбність. Які то легкі і світлі були враження від спілкування з цією людиною.

Василь

(читає з листка) Перечитую як дорогоцінну згадку: „Василь прийняв мене, як давно небаченого друга свого. А ми з ним в перший раз у житті зустрілись. От земляк, так земляк” Тарас Григорович давно мріяв відвідати наш рідний край. Наприкінці травня 1859 р. він виїхав на Україну. По дорозі заїхав до Орла, що побачитися із Федором, який служив там керуючим удільною конторою.

Іван

Ми раді були вітати у своєму родинному гнізді Тараса Григоровича. Того вечора, пам’ятаю, прибув додому Федір. Ми докладали всіх зусиль, щоб розвіяти смуток Т.Шевченка, викликаний тяжкими враженнями від перебування на Україні.

Звучить музичний твір на слова Т.Шевченка „Думи мої, думи мої...”

Виразне читання вірша „Гирівка”

Афанасія Олександрівна

21 серпня 1859 року... Це незабутній день – у гості завітав Тарас Григорович. Був у нас недовго – усього 3 дні. Ось (показує на стіну) намалював мій портрет.

Дорогий моєму серцю лист від нашого Кобзаря: „Благородних синів Ваших я звик називати моїми рідними братами... дозвольте ж Вас називати моєю рідною, гаряче коханою матір’ю і приміть сердечний синівський поцілунок від глибоко люблячого Вас Т.Шевченка”. Просив мене благословити його на шлюб. Я була надзвичайно зворушена проханням Тараса Григоровича й незабаром написала про свою згоду: „Сердечно дякую Вам, мій дорогий і добрий син Тарас Григорович, за Вашу увагу до мене і я горджусь нею і високо ціную її. Благословляю Вас чистим серцем на майбутнє Ваше нове життя, бажаю насолодитись в ньому можливим на землі щастям, бажаю Вам щиро та добросердно, як бажала б його моєму рідному сину. Молю бога, щоб він коли-небудь привів мене обійняти Вас з Вашою дружиною в моєму домі, де так ще свіжа пам’ять про Ваше відвідування”.

Звучить музика на слова Т.Шевченка „Садок вишневий коло хати”

Іван

Уранці 25 серпня 1859 року Тарас Григорович, Федір і я рушили підводою до Кролевця з тим, щоб, відпочивши там, їхати далі. Ми з Тарасом Григоровичем мали прибути до столиці (я навчався тоді на юридичному факультеті університету), а Федір поспішав на службу до Орла.

Глафіра

Наш ошатний будинок стоїть на східній околиці Кролевця. Я радо зустріла гостей. Жаль тільки, саме в ті дні в службових справах знаходився в Глухові чоловік Дмитро Петрович (Огієвський). Тарас Григорович не переставав повторювати, що я нагадую йому рідних сестер. Я приготувала святкову вечерю на честь дорогих гостей. А після неї були довгі, аж до пізнього вечора розмови. Увесь вечір Тарас Григорович бавився із нашою трирічною донькою Оленкою.

Іван

Виняткова гостинність Глафіри, надзвичайно тепла атмосфера, що панувала серед друзів, залишили в Тарасовій пам’яті якнайкращі спогади. Тож не випадково 1860 р, коли я їхав на батьківщину, Шевченко передав сестрі „Кобзар”, що тільки вийшов друком. Мов дорогоцінний скарб, пам’ятаю, тримала вона цей дарунок із лаконічним написом „Глафірі Матвіївні Огієвській на пам’ять. Т.Шевченко”

Федір

Ніч з 25 на 26 серпня була для Т.Г.Шевченка останньою на Україні (Виразне читання вірша „Остання ніч”)

Я знов прийшов в садибу край Кролевця:

Старий будинок, спорожнілий сад...

Чим милі так вони моєму серцю?..

Тут був Тарас багато літ назад.

І бачила його тоді, в ті роки давні,

Ось липа ця, що в силі і красі...

Тут по саду ходив він на світанні,

Збирав холодні яблука в росі.

Об 11 годині ми виїхали поштовими кіньми з Кролевця й уже наступної ночі були під Севськом.

Василь

Після повернення з України в Петербург у Т.Г.Шевченка настрій став ще більш тяжким і гнітючим. Він не міг не журитись, бо на власні очі бачив страждання і неволю своїх земляків. У панщині він бачив своїх братів і сестер. Далося йому взнаки і тяжке десятирічне заслання. Здоров’я його було підточене тяжкою хворобою, біль у грудях докучав все більше і більше. Зустрівшись випадково в гостях у Михайла з лікарем Барі, він жартівливо пожалівся на свою хворобу. Проте хвороба була серйозна, хоч пораду лікаря берегтися поет не виконував.

Михайло

Увечері, в день смерті Тараса Шевченка, друзі поета та шанувальники його таланту зібралися в мене на квартирі, щоб порадитися, як краще вшанувати Великого Кобзаря. Вирішено було прах поета перевезти на Україну, збудувати пам’ятник, заснувати народну школу, яка б носила поетове ім’я, видати твори й біографію поета.

11 березня 1861 року я прохав Петербурзького військового генерала-губернатора видати дозвіл на перевезення тіла Шевченка із Петербурга на Україну. Але тільки через 40 днів було одержано такий дозвіл.

Після смерті Тараса Григоровича Шевченка, за дорученням його родичів, я вів усі справи, що були пов’язані з його спадщиною.

Олександр

Історія першої громадської панахиди по Шевченку 1896 року пов’язана з іменами наших земляків. Саме мене було вирішено відрядити на переговори із земляком і однолітком київським генерал-губернатором М.Драгомировим. Герой Шипки, людина високоосвічена й своєрідна, він не побоявся після деяких роздумів дати дозвіл на громадську панахиду по Шевченку.

Звучить музика на слова вірша „Заповіт”

Ведучий

Дзвінкострунними веснами, співучими літами, мінорними осенями й білосніжними зимами швидко спливають роки. Та слава Тарасова лине все гучніше, лине „в сім’ї вольній, новій”. І нехай стократ сильніше звучить вона над сумським краєм!