Сценарій Шевченківського свята "Він був як полум*я..."

Ведучий 1: Він був як полум'я. Його рядки — 
Дзвінкі і небезпечні, наче криця, 
Переживуть і жито, і пшеницю,
І хліб, і сіль, і війни, і віки.

Ведучий 2: Він був як полум'я. Свої слова —
Легкі, як небо, сині, наче квіти,
Що ними тільки правду говорити,
Він в наші душі спраглі наливав.

Ведучий 1: Він був як полум'я.
 

Ведучий 1: Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково: щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним.

 

Ведучий 2: Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу. У його особі український народ ніби об'єднав найкращі сили й обрав співцем своєї історичної слави та гіркої долі, виразником власних сподівань і прагнень.

 

Ведучий 1: Під думи народні налаштовував свою ліру Кобзар, тому й оживало в його полум'яному слові все те, що таїлося в глибині душі народу.

 

Ведучий 2: Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними й милосердними, щиро любити свій народ, свою Україну.

 

Ведучий 1: Доброго дня, шановна громадо! Ми раді, що ви завітали на гостину до нас та великого, але такого простого у своїй величі співця українського народу – Тараса Григоровича Шевченка.

 

Ведучий 2: Нині, як і щороку, ми проводимо Шевченківське літературно-мистецьке свято, аби не вшанувати пам’ять геніального поета, а й серцем відчути його невмируще слово, продемонструвати велику повагу й незмінну любов до світоча національної української літератури.

Гімн

Ведучий 1: Сьогодні на наше свято завітали почесні гості:

 

Ведучий 2: До слова запрошується ….

                     Слово надається …

 

  Ведучий 1: Велич Тараса Шевченка визнана цілим світом, і вся світова еліта прокладає власний шлях у мистецтві, звіряючи свої слова й думки зі словами й думками українського пророка й мислителя.

 

Ведучий 2: Юлія Віргінія, німецький перекладач, перекладаючи твори Шевченка, вважала великою заслугою поета те, що він відкрив усю її велич і красу.

Ведучий 1: Лхамсурен, сучасний монгольський поет зазначав, що великий Кобзар, який із титанічною силою висловив віковічні думи й сподівання талановитого, красивого душею українського народу, безмежно дорогий  монголам  волелюбною поезією, непохитною вірою в сонячне майбутнє трудового народу. 

Ведучий 2: Альфред Курелла, німецький письменник, стверджував, що Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі. Жодна країна не висунула такого поета, народного в справжньому розумінні цього слова, поета, який так повно, так правдиво й так безпосередньо передав настрої та думки широких мас поневоленого народу. Будучи дійсно разом із простим народом, не поривав цього зв'язку протягом усього свого життя, хоч досяг вершин наук того часу. 
 

Ведучий 1: Рокуел Кент, американський художник і американець плоттю і кров'ю, переконував, що те, що він бачив у творах Шевченка-художника, і те, що він знає про нього як про поета, викликає щире захоплення його талантом і творчістю. Він  пишався цими творами, немовби  сам був українцем.

Ведучий 2:Назим Хікмет, турецький письменник, вважав: до того часу, поки народи будуть воювати за свою національну незалежність і демократичні права, вірші Шевченка читатимуться різними мовами.

Ведучий 1: Акакій Ростомович Церетелі,грузинський поет, закликав: « Любіть свою Батьківщину й рідну мову так, як любив покійний Тарас Шевченко. Для його пам’яті це буде найкращою нагородою і нерукотворним пам’ятником».

Ведучий 2: Із цим іменем сьогодні на планеті ідентифікується Україна та українці.

 Ведучий 1: Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ.

Ведучий 2: Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. Доторкнімося серцем до Шевченківських творів.

1-ий. Ми сьогодні Шевченка читаєм, 
Скільки мудрості є в « Кобзарі»! 
Наче кадри Шевченка гортаю, 
Й озиваються струни в душі… 

2-ий. Що за велет! Титан був та й годі! 
Він життя нам пророчив нове. 
І ходили чутки у народі, 
Що не вмер він, а й досі живе… 

3-ій. І він бачить усі наші справи, 
Хто є друзі, а хто – вороги. 
Бачить біди і злети держави, 
Й додає нам і сили, й снаги… 
4-ий. Щоб жили ми і вчились, як треба, 
Й пам`ятали свій корінь завжди, 
Щоб любили і землю, і небо, 
Й не було щоб чужої біди. 

5-ий. Щоб ми разом ходили на свято, 
Вкупі завжди з братами були, 
Мали друзів завжди і багато, 
Щоб боротись уміли й могли. 

6-ий. І я вірю: подякують люди, 
І згадають, я вірю, про нас. 
І тоді нам не соромно буде 
За життя, що пророчив Тарас.

Ведучий 1: Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Ось такий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

 

 1-ий. Блаженна мріє, думонько-дитино,

          Колисана ще з молодості літ,

          Це ти йому курличеш журавлино

          І зболеного кличеш в переліт.

2-ий. На теплі води, на вишневі зорі,

          Де над тополями – Чумацький Шлях,

          Несеш його змордованого в зморі,

          З Дніпра лелієш хатою в полях.

3-ий. Вже й час йому спочити на порозі,

          Схиливши в тиші вдумливе чоло,

          Бо ж доста був затриманий в дорозі

          І довго дуже вдома не було.

4-ий. Давно вже визрів терен з того болю,

          Що упокоїв матір молоду.

          Та й наче вже спокутав гріх за волю,

          Муштрований в солдатському ряду.

5-ий. І він летить на отчу Україну,

          За крила взявши пензель і перо.

          Пора ж йому поставити хатину,

          Щоб вікнами дивилась на Дніпро.

6-ий. І щоб у тій маленькій благодаті,

          В благословенному отім раю

          Брати і сестри, на рідню багаті,

          На долю не огнівались свою.

7-ий. Будує хату з мрії голубої,

          На покуть слово ставить, слово-клич.

          Візьми його, народе, стань собою

          І сам себе в тім слові возвелич.

8-ий. Сповий дітей вишневим первоцвітом,

          Та не приспи те слово в сповитку,

          Хай буде їм високим заповітом,

          Насущним хлібом стане на віку.

9-ий. Бо прийде час – усіх покличе Мати

          І запитає кожного колись:

          Чи не забув, з якої вийшов хати,

          Звідкіль дороги в світ розпочались?

Зустріч із Шевченковими героями

На сцену виходить Перебендя з хлопчиком-поводирем. Вони мовчки йдуть через сцену.

Читець

Перебендя старий, сліпий, -

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люде;

Він їм тугу розганяє,

Хоть сам світом нудить.

Попідтинню сіромаха

І днює й ночує;

Нема йому в світі хати,

Недоля жартує

Над старою головою,

А йому байдуже!..

Сяде собі й заспіває…

І серце не туже.

Перебендя сідає на ослінчик і співає «Ой не шуми, луже».

Лілея (виходить у білій сорочці з розпущеним волоссям).

За що мене, як росла я,

Люде не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

Катерина (проходить сценою з дитиною на руках і говорить сама до себе).

Утік!.. нема!.. Сина, сина

Батько одцурався!

Боже ти мій!.. Дитя моє!

Де дінусь з тобою?

Москалики! Голубчики!

Возьміть за собою… Возьміть його…

бо покину. Як батько покинув…

Наймичка (виходить).

…А я ледве додибала

До вашої хати,

Не хотілось на чужині

Одній умирати!

Коли б Марка діждатися…

Так щось тяжко стало!  (Заходить Марко)

…Марку!

Прости мене! Я каралась!

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я… Я твоя мати…

Виходить Сова, іде сценою, здіймає вгору руки.

Читець.

Скалічені старі руки

До Бога здіймала,

Свою долю проклинала,

Сина виглядала…

А уночі розхристана

І простоволоса

Селом ходить – то співає,

То страшно голосить.

Козак (виходить).

Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько.

Іде до гурту. Усі герої сідають чи стають біля пам’ятника Шевченка.

Голос із мікрофона.

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Звучить останній куплет пісні «Думи мої».

Ведучий 1: Безперечно, Шевченко - духовний символ України, наш великий сучасник. До нових і нових поколінь він приходить разом із усвідомленням ними дійсності. Із дитячих літ, неначе святе писання, убираємо ми в душу його полум'яні пророчі рядки. Великий Кобзар і сьогодні незримо присутній у нашому житті, звертається до нас усіх зі своїми безсмертними думами.

 

1-ий. Кобзарю, знов я до тебе приходжу,
бо ти для мене – совість і закон.
Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний, твій глибокий сон.

А може, це не зовсім і дрібниця,
Ти ж бачиш сам, які складні часи:
Великі струси. Перелом традицій.
Переосмислення краси.

І вічний рух – у всесвіті, у світі.
Лише могила з місця – ані руш…
О, скільки стало в нашому столітті
скалічених і безнадійних душ!

Ну, що ж не дивно, покрутився глобус
в диму, в пожежах, у кривавій млі.
Захворів дехто на морську хворобу,
хитається по палубі землі.

Возрадуйтеся, прадіди печерні,
ось пролунав новітній благовіст!
В абстракції, в модерні, в істерії
конає в корчах витончений зміст.

І сам на себе поглядає збоку –
Чи є в його агонії краса…
Кобзарю мій! Поете мій високий!
А як же ти поезії писав?

 

Шевченко (виходить з-за пам’ятника)

Я не писав. Я плакав і сміявся.
Благословив, співав і проклинав.
Сказати правду – мало турбувався,
як я при цьому збоку виглядав…

 

 

2-ий.  Кобзарю, знаєш, нелегка епоха
цей невгомонний двадцять перший вік.
Завихрень – безліч. Тиші – анітрохи.
А струсам різним утрачаєш  лік.
Звичайні норми починають старіти,
тривожний пошук зводиться в закон,
коли стоїть історія на старті
перед ривком в космічний стадіон.
Вона грудьми на фініші розірве
Чумацький Шлях, мов стрічку золоту.
І, невагома, у блакитній прірві
відчує враз вагому самоту.
І позивні прокотяться луною
крізь далі неосяжно голубі…
А як же ми, співці краси земної?
Чи голоси у нас не заслабі?
Чи не потонуть у вітрах простору?
Чи сприймуть велич нової краси?..
Тарас гранітний дивиться суворо:
 

Шевченко:

А ви гартуйте ваші голоси!
Не пустослів’ям, пишним та барвистим,
не скаргами, не белькотом надій,
не криком, не переспівом на місці,
а заспівом в дорозі нелегкій.
Бо пам’ятайте, що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!

 

Ведучий 2: Час швидко плине – і ось уже століття відділяють нас від першого видання «Кобзаря», зустрічі двох земляків у знаменитому петербурзькому парку, повернення Шевченка із заслання…

Ведучий 1: Але полум’яне слово поета не віддалилося від нас, українців, ні на йоту, воно живе в наших серцях, зігріває наші душі, освітлює нам шлях у майбуття, адже  кожен крок свідомі українці звіряють за правдивими рядками Шевченкових творів, живучи за його святими заповітами. 

Ведучий 2: Він приходить у наш день, а ми повинні йти в його час: лише так між нами і ним глибшатиме взаєморозуміння.

1-ий. Ти заповів нам розірвать кайдани,

Іти вперед і не дивитися назад,

Не думати про голод, біль і рани,

А прагнути свободи зорепад.

2-ий. Ти радив ближнього любить, як брата,

Не гроші мати – віру у душі,

Жаліти ворога свого і ката,

Не заздрити на радості чужі.

3-ій. Ти нас прохав плекати Україну,

Любить, як матір рідную свою,

З усіх усюд до неї серцем линуть,

Любить її у мирі й у бою.

4-ий. Ти нас учив просить прощення в Бога:

Чи то багач, чи то бідняк-приблуда,

Ходить молитися до отчого порогу

І не чорнить душі, як той Іуда.

5-ий. Ти просвітив нам шлях до істини людської,

Вказав, як жить, щоб долю гарну мати,

Ти – проповідник правдоньки святої,

Ти – вічний, і це треба знати.

Читець.

Живи, поете, в бронзі і граніті,

Живи, поете, в пам’яті людській!

Живи в піснях, живи у «Заповіті»,

У слові праведнім, у славі віковій!

Виходять діти, читають «Заповіт»(різними мовами, по куплету)

1-ий. Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,

 

2-ий. Чтоб лежать мне на кургане,

Над рекой могучей,

Чтобы слышать, как бушует

Старый Днепр под кручей.

 

3-ій.  Ґди унєшчє з України

до синєго можа,

Вража крев… допєру втеди

і лани, і взґожа –

Вшистко руше і улєче

до самеґо Боґа.

Аби модлічь шє… аз дотад

Я нє узнам Боґа.

 

4-ий. Oh bury me, then rise ye up

And break your heavy chains

And water with the tyrants’ blood

The freedom you have gained.

 

5-ий.

 

Гімн

Ведучий 1: Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Ведучий 2: У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

Ведучий 1: Просимо присутніх покласти квіти до пам’ятника Великому Кобзареві – Тарасу Григоровичу Шевченку.

Покладання квітів