Сценарій свята «Цей одвічний біль – Афганістан»

«Цей одвічний біль – Афганістан»

Мета заходу: розширити знання учнів про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про односельчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.

Оформлення:  на сцені  напис: «Цей одвічний біль – Афганістан»,  політична карта світу;  запалена свічка.

 Музичне оформлення: відеоролики на пісні про афганську війну.

Обладнання: ноутбук, екран, проектор, мікрофони.

Перебіг заходу

                 ( Звучать позивні Зажги свечу)                                                                               Читець 1    Будь-яка війна - це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі - людським життям.   

                         (Відеоролик  №1 «Війна в Афганістані»)

Читець 2  В  народну пам’ять  глибоко врізалася  неоголошена афганська війна, відгомін якої ми відчуваємо й досі. Вона чорним смерчем пронеслася над просторами України, зачепила переважно прості родини робітників і селян, які віддали своїх, часто єдиних, синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.

Читець 1  На цвинтарях України з’явилося понад три тисячі свіжих могил з юними обличчями на фотографіях.

Читець 2 А  на могильних плитах ще  довго забороняли писати справжню причину загибелі, байдуже посилаючись на інтернаціональний обов’язок, від чого, вмить посивілим батькам, було вдвічі важче.

Читець 1   Багато наших воїнів,які виконували  свій  інтернаціональний  обов’язок, були нагороджені орденами і медалями. Але  найвищою  нагородою  для  тих,  хто уцілів, є життя,  а для загиблих – пам’ять.

Читець 2  Сьогодні виповнюється 28 рокиів з дня виводу радянських військ з Афганістану. І  ми всі  зібралися в цій залі, щоб вшанувати  тих, хто поліг у афганських ущелинах і  пошанувати тих наших односельців, яким пощастило повернутися до рідного дому.                                                                                                                             

Читець 1 Тому що  допоки на Землі існують гарячі точки, допоки порушується біблійна заповідь «Не убий», ми не повинні заспокоюватися. Там, де пролилася кров, виростає ненависть. Де виростає ненависть – сіється смерть.

Читець 2 Зустріч,присвячена 28-им роковинам виводу радянських військ  з Афганістану оголошується відкритою.

                                          (   Звучить «Гімн України» )

Читець 1  72  роки  назад закінчилася  Велика  Вітчизняна  війна.  Прадіди наші думали, що та війна  - остання.  Вони не  знали, що їхніх онуків також  називатимуть ветеранами. То ж вітаймо сьогодні ветеранів афганської війни.   Це скромні люди, випускники нашої школи,які не люблять розповідати про свої подвиги: Горбач Павло Іванович та Альохін Сергій Степанович.

Читець 2 Афганська війна тривала майже 10 років. І щоб зараз не говорили про ту війну, наші солдати  вчинили так, як велів їм обов'язок, як підказувала совість, а значить правильно, тому що іншого шляху у них не було.

 

Директор   (Вітає всіх присутніх, представляє гостей, звертається до воїнів-афганців……  і надає слово  для привітання  Жуковій І.М. та Кириченко О.О.

Читець 1                                                                                                                                             Вся вулиця на службу проводжала                                                                                                Улюбленця свойого – Василя,                                                                                                                   А парубчак потрапив до Афгану.                                                                                                            А там уже не служба. Там війна !                                                                                                               А там стріляють, звісно ж, із-за рогу.                                                                                                                 А там - ані фронтів, ані тилів.                                                                                                                         А там уже покладено, їй-богу,                                                                                                          Багато наших  Василів !                                                                                                                                 В країні досить виплавлено цинку –                                                                                                            Всім Василям убитим по труні.                                                                                                                   Хто зможе дати правильну оцінку                                                                                                            Отій такій неправильній війні?                                                                                                                 Чи той, хто із найближчої трибуни                                                                                                    Одягнутий в кольчугу орденів                                                                                                                 Послав на смерть довірливих і юних                                                                                                             В патріотизмі зрощених синів?                                                                                                                Чи той, хто у районнім виконкомі                                                                                                                                 Від імені народу засіда                                                                                                                                        І відмовляє батькові  в прийомі,                                                                                                             А в серці ж в батька цинкова біда?                                                                                                                                            І не прикрити рани орденами ,                                                                                                                                      А квітами жахливої біди,                                                                                                            Гріхом найтяжчим нависа над нами                                                                                            Свинцева тайна «хитрої» війни.

                                              ( Презентація про Афганістан)

Читець 2  Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися. Восени1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній  радянський солдат залишив афганську землю.

                        (Відеоролик №3   «Вивід радянських військ з Афганістану)

Читець 1

Афганістан - ти край війни і крові,

тих молодих завзятих юнаків,

в котрих у грудях полум'я любові,

горить допоки дух їх не дотлів.

Афганістан - проклятий ти батьками,

всіх тих синів, котрих ти вербував.

Бо їх серця скривавлені ножами,

у кожну мить, як воїн помирав.

За що ж боролись, що там здобували?

Добробут, волю, Боже, це ж вуаль?

Прокляті битви, що життя ламали,

несли в собі лиш сльози і печаль.

Афганські гори, кров'ю, ви, омиті,

тих юних тіл, що гинули в бою.

І, ви пекельні, горем оповиті,

а мертвим душам місце у раю.

Ви відчували запах смерті в битві,

і кожен спраглий подих до життя,

жага і віра, сплетені в молитві,

думки юнців, їх щире каяття.

Афганістан - твоя війна це сльози,

братів, сестер і ледь живих батьків,

жахлива спека і страшні морози,

навіки в пам'яті відважних юнаків.

Пройшли роки, війну ж ту не забути,

бо кожен воїн, що вернувсь живим

згадає тих кого не повернути

бо й вірний друг там згинув молодим.

                                                                                                                                            Читець 2  Скільки безглуздих смертей, скільки горя ... У декого з воїнів-афганців жінки-вдови посивіли молодими, діти повиростали сиротами, а вони навічно залишилися 20-річними.

Читець 1  Через  безглузду  афганську війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.                                                                                                                                         

Читець 2 Вона лишила страшні наслідки для України. Не повернулися додому з війни 3360 воїнів; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон.

Читець 1. Хай буде все, що має бути:

І тихі радощі життя,

І слів чужих важке каміння…

Мені не треба  співчуття,

Мені потрібне розуміння.

Минають дні, ідуть роки.

Життя  листки перегортає.

А  біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський суворий перевал,

Розщелина…Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Товариша - нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

 

Читець 2        Поставте скибку хліба на стакан
                         І голову схиліть в скорботі вічній
                         За тих, кого убив Афганістан,
                         Чиї він душі зранив і скалічив.
Читець 1 На знак вшанування світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.                                        

                                    ( Хвилина мовчання)

 Читець 2                                                                                                                                                              Минають дні, ідуть роки.                                                                                                                      Життя  листки перегортає.                                                                                                                                       А  біль Афгану – навіки,                                                                                                                                                В душі чомусь не замовкає.                                                                                                                          Я повернувся з тих завій,                                                                                                                               Але тривожать сни, як рани,                                                                                                                       Що ми ведемо смертний бій,                                                                                                                           І що товариш все ще з нами.                                                                                                                      Гірський суворий перевал,                                                                                                       Розщелина…Важке каміння…                                                                                                        Товариш мій від кулі впав,                                                                                                                          І смерть нагадує про тління.                                                                                                                   Живу. Валерія - нема.                                                                                                                         Немає сина, брата, друга.                                                                                                                           І тиша скрикує німа,                                                                                                                                       І не стихає в серці туга.                                                                                                                          Я там, ще й досі на війні,                                                                                                                Обличчя вгадую знайомі                                                                                                                                    І з другом бачуся у сні.                                                                                                                                   І кличу все його додому…                                                                                                                                          Вони  пізнали вогнедишний плин,                                                                                                              На вражі дула в гори йшли свідомо,                                                                                                                    Один за всіх – всі, як один!..                                                                                                                   Не всі вернулися додому…                                                                                         Тривожна юність лине в їхні сни,                                                                                                  Прорвуться з болю невигойні рани,                                                                                                             І пам’ять заболить: вони всі ветерани                                                                                                  Неоголошеної війни…

                                        ( Відеоролик  № 4 « Живим і загиблим» )

Читьець 1   Нині в Україні живе 150 тис. колишніх воїнів-афганців. Те покоління знає ціну життя, дружби, єдності, воно зберегло військову відданість і братерство. Ще досі тим, хто пройшов крізь афганське пекло, сниться, як горіли небо і земля.  Нестача води і гарячий пісок навкруги, або гори, в яких не пройти. Ковток води цінувався, як золото. Але краще про це вам розкажуть очевидці. Запрошуємо до слова

(Спогади очевидців)

Читець 2       Афганська війна  потребує  глибокого  осмислення.   Немає такого комп’ютера, щоб водночас здобути всі її уроки, політичні й військові, які необхідно для долі суспільства. Тому нехай пам’ять пророкує:   що було?  як було?  і чи правильно було? А для тих, хто воював в Афганістані, вона назавжди залишиться обпаленою юністю і спогадом про справжню чоловічу дружбу.

Читець 1        А зараз ми  даруємо всім присутнім святковий концерт.

1. Совістю світла і чиста

Ти, як джерельна вода.

Зорі несеш променисті

     Армія щастя й труда.

2.Пісня і слава орлина

В лавах крокують твоїх.

Квітне,як сад, Батьківщина

В буднях твоїх трудових.

3.Сонце нам сяє майбутнє,

   Впевнена наша хода.

   Слався ж, весела й могутня

   Армія миру й труда.

4. Хай радість вирує

В лютневий цей день.

За мир голосуєм.

За щастя дітей.

(  Пісня «Україна»  )

Читець 1.

Вам –ветеранам афганської війни.

Вам-солдатам, які чесно виконували свій обов’язок.

Вам - в кого в душах і серцях рани, залишені війною.

Вам присвячується.

 5.Тобі так само, як мені.

Було нелегко на війні.

Хіба не так? Згадай, мій брате,

Як не хотіли ми вмирати.

6.У пору юну, весняну -

Просили в Бога талану.

Додому повернулись ми,

Несем печаль поміж людьми.

7.Бо рвуться струни у душі,

Як згадуєм товаришів,

Що не прийшли з Афганістану.

Нам вік носити вже цю рану.

(Пісня попурі)

8.Святкуєм цю чудову дату.

В ній - щастя, доля всіх людей.

Якщо твердіш хода солдата. –

Дзвінкішим буде сміх дітей!

9.Ми – діти країни, де воля і мир,

Не хоче війни наш народ-богатир!

Стоять матері і батьки повсякчас

На варті свободи і щастя для нас.

10. Ми в школі вчимося й сади ростимо.

Лісами, полями в походи йдемо,

Прослались нам світлі шляхи до мети,

Під небом спокійним ми хочем рости.

11..Здоров’я хочемо вам побажати,

Такого міцного, як той граніт.

І сил, і мужності багато,

Легких і довгих вам життєвих доріг.

12.Ми любимо вас, дорогі наші

Ви для нас — завжди взірець!

І хочемо, як ви, сильними стати

 І чути від вас завжди: — Молодець!

(Пісня Сонячне коло)

13.Вітаємо вас зі святом і зичим:

Хай усмішка сяє на ваших обличчях,

Здоров’я міцного ми вам бажаєм,

І все що вам треба, хай кожен з вас має.

14. Ми не бажаємо війни

Хай над містами й нивами

Сяє сонце з висоти,

Щоб ми росли щасливими.

15.Знаєм добре: ми іще малі.

Ось недавно ми пішли до школи.

Ми за те, щоб мир був на землі.

Щоб війни не знати нам ніколи!.

16. Хай пам’ять знову нас веде

В роки далекі, різні.

За все спасибі від дітей

Ми кажемо Вітчизні.

16. Ми малі, та всі ми друзі

Ми – одна родина

І усім нам рідна мати

Наша Україна.

17. Ти за нас, татусю, не журися,

На славу й честь благослови синів

Будь певний, батьку, весело всміхнися,

Ми ще повернем  славу воїнів.

18.Ми пам’ятаєм всіх,

Хто віддав життя за те.

Щоб не було війни нової,

Щоб сонце сяяло золоте.

Хліба цвіли, мов килими,

І щоб веселі і щасливі

До школи всі ходили ми!

Читець 1    Нашим гостям і всім присутнім у цьому залі бажаємо здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту  у великому домі,  який зветься – Україною.

Хай буде все, що має бути:

  І тихі радощі життя,

  Калини цвіт і вишень біле диво,

  І мирних ранків сонячність щаслива

  І наша вдячність нескінченна,

     І України бойові знамена.

                                      ( Пісня «А ми бажаєм вам добра» )