Сценарій свята "Хай на весь світ колоситься українська паляниця"

Хай на весь світ колоситься українська паляниця

 

Сценарій свята

 

Мета. Ознайомити учнів з історією виникнення хліба, його шляхом до нашого столу. Поглиблювати знання дітей про звичаї українського народу, пов’язані із хлібом. Вчити дітей бережно ставитися до хліба.  Виховувати любов до хліба, вчити шанувати працю хлібороба.

 

Обладнання. Коровай, вишиті рушники, колоски, квіти – маки, волошки, плакати з висловами про хліб, виставка малюнків про хліб, великі вази, коси, брилі, віночки, пам’ятка про хліб.

 

До залу заходять хлопчики й дівчатка в українських костюмах, виносять на вишитому рушнику коровай.

Ведуча.      Гостей дорогих стрічаємо

          Круглим пишним короваєм.

          З рушником берем таріль,

          Коровай кладем і сіль .

Ведучий.   Шанобливо хліб підносим

          І, вклонившись, щиро просим:

          - Любий гостю наш, приймай

          Хліб гостинний – коровай.

Діти кланяються і кладуть хліб на стіл, застелений скатертиною.

Учень.   Хліб – усьому голова, так в народі кажуть,

                      Хліб – це мир, любов, життя,

                      Хліб – це наша радість.

Учениця. Хліб – багатство найцінніше з тих часів,

                       Коли навчились його виробляти.

Учень.  Йшли роки, мінялись люди, цінності губились,

                       Тільки хліб – незгубна цінність, в ньому наша сила.

Учениця. Хліб – усьому голова, хліб – як сонце, кажуть,

                       Хліб – це спокій, мир, життя,

                        Хліб – це справжня радість.

Вчитель. Хліб у долі людства, в долі людини…

Яка прекрасна безмежна тема! Відчували себе перед хлібом у боргу художники, письменники, поети, щедро присвячували йому свої витвори, а борг не зменшувався. Такий от він, хліб. Створене руками людини диво.

У життя кожної людини поняття «хліб» входить з народження. І в свідомості людській хліб – це не тільки коровай на столі, але й мірило моральних цінностей у людині, символ того, що приносить людині самовіддана праця.

 Діти, сьогодні наша зала перетворилася на прекрасну світлицю. До нас завітало багато гостей. Ви так гарно вбрані в українське вбрання. Чому?

Бо ми українці. У нас свято «Хай на весь світ колоситься українська паляниця».

Учень.  Ми живемо в Україні,

  Де в степу із краю в край

  На добро усій країні

  Визріває урожай.

  Учениця.    Де пшениця достигає,

                      Колосиста, золота,

                      Де, неначе море, грають

                       І шумлять густі жита.

    Ведуча. Україна – це наша земля, рідний край, наша країна із своєю історією, обрядами, традиціями та звичаями, чарівною піснею і мудрими людьми, мальовничою природою.

Сьогодні ми зібралися тут, щоб вшанувати його величність – хліб.

Лесик.    А чому так радість сяє

               У очах малих?

               Бо сьогодні — день врожаю,

               Коровай гостює в них.

      Оксанка. Він шишкатий і рум’яний,

               Ліг на шитий рушничок.

               А на тому короваї —

               Солі білої дрібок.

Тарасик. І калини грона повні

                Червоніють для прикрас…

                — Короваю, гість шановний,

                 Звідкіля прийшов до нас?

Ганнуся. Коровай прийшов із поля.

Лесик.     Коровай під сонцем ріс.

                Пахне сонечком він красним,

                Пахне полем, колосками

                Цей хороший коровай.

Оксанка. У стінах храмів і колиб

                Сіяє нам святково,

                Як сонце, випечений хліб

                 І виплекане слово.

Тарасик.  І люблять люди з давнини,

                Як сонце незагасне,

                 І свій духмяний хліб ясний,

                 І рідне слово красне.

Ганнуся.   Бо як запахне людям хліб,

                  Їм тихо дзвонить колос,

                   І золотом сіяє сніп

                   І жайворонка голос.

Лесик.        І, мабуть, тому кожну мить

                    Бешкетнику-харцизі

                    Їх слово батьківське звучить

                    Як заповідь у книзі.

Ганнуся.     Цей сплав чудесний, золотий

                    З ядристих зерен літер:

                    «Не кидай хліба, він — святий,

                      Не кидай слів на вітер!».

Ведучий. Хліб! Яке щастя, яке добро, що є хліб на світі! Спочатку він у землі, потім у борошні й нарешті, ми його бачимо на столі. Хліб, народжений працею, зарум’янений, пахучий, вірний наш годувальник. Споконвіку називали хліб святим. Ще з давніх-давен люди складали на честь хліба радісні пісні, де з любов’ю говорилось про святість хліба, про його велич. Прославляйте хліб та людей, які вирощують його.

Оксанка.   Хліб священний лежить на столі —

                  Запашний і рум’яний, високий.

                  Знають добре старі і малі,

                  Що то рук хліборобських неспокій.

                  Хліб священний лежить на столі,

                  В нього запах жнив’яного літа.

                  Хай завжди буде хліб на столі

                  І, як сонце, сіяє над світом.

На сцену виходить бабуся. Підходить до діжі. Починає місити тісто.

Бабуся. Вставайте, діти, снідати.

Заходять Онук та Онучка, сідають за стіл. Бабуся подає хліб. Дівчинка відкушує шматочок і кладе на стіл відкушений шматок.

Онучка. Фе, який поганий!

Бабуся. Так ніколи не можна говорити на хліб. Хліб треба поважати. Повага до хліба склалась у народі давно. Батьки проводжають дітей у далеку дорогу й дають їм окрайчик хліба. Народжується дитина — несуть хліб.

Онучка (показує на Онука). А Юрчик теж не шанує хліба. Не доїв на дворі шматочок і кинув на землю.

Бабуся. Ой, як погано! Топтати хліб не можна. Хліб дає людям життя.

Онук. Я більш не буду так робити й нікому не дозволю.

Бабуся.     Не кидайся хлібом, він святий, —

                  В суворості ласкавий,

                  Бувало, каже дід старий

                  Малечі кучерявій.

                           Не грайся хлібом, то ж бо гріх! —

                           Іще до немовляти,

                           Щасливий стримуючи сміх,

                            Бувало, каже мати.

                   Бо красен труд,

                   Хоч рясен піт,

                   Бо жита дух медовий

                   Життя несе у людський світ

                   І людські ріднить мови.

Пісня «Паляниця»

Смачно пахне паляниця вдома на столі.

        Це із ярої пшениці ми спекли самі.

                               Приспів:

  Паляниця, паляниця свіжий мед і мак,

  Паляниця, паляниця твій чудовий смак.

Хай радіє у світлиці мама дорога,

Щоби завжди паляниця на столі була.

     Приспів.

     Ведучий. Хліб. Яке щире і тепле почуття поваги викликає це слово в серці кожної людини. З давніх – давен ведеться в Україні, що хліб у хаті – то багатство, сіль – то гостинність і щирість. Нашу Україну називають хлібним краєм, бо люди, живуть тут, умілі і вміють обробляти землю і вирощувати на ній хороші врожаї. Для нашого народу хліб був не просто справою – це була основа його життя і найдорожча святиня.

За давнім звичаєм у кожній хаті мали лежати на столі хліб-сіль. Зайдеш і одразу видно: тут радо почастують гостя званого і нежданого, людину подорожню. А ще було таке повір’я: «Хліб на столі – Бог у домі».

       Послухайте українську народну казку про хліб.

     Учень. Про хліб. Українська народна казка 
       Було це ще тоді, коли звірі розмовляли людською мовою. Дав бог людям жито і пшеницю, щоб вони обробляли його та хліб мали. Але не такі, як зараз, а широколисті і по п’ять — шість колосків на стеблі. Але люди не шанували цього Божого дару, адже хліба було доволі. Вони розкидали ці рослини, топтали їх та знищували.
Не зміг бог терпіти такої наруги над хлібом, та й відібрав у людей всю пшеницю і жито до останньої зернини. Настали для людей важкі часи. Голодні. Терплять, але не просять у бога пробачення.

Але прийшли до бога звірі і попросили залишити їм хоч один колосок. Бог змилувався і вирішив, щоб люди не кидались хлібом, тож нехай заробляють його важкою працею.
       А пшеничний колосок з того часу росте маленький.

  Ведуча.Чи знаєте ви, як виник хліб? А початок хліба – маленька зернина.

У глибині століть загубився той день, коли людина вперше розтерла зерно, змішала його з водою і на розпеченому камені спекла свій перший хліб. Коли це було?

  Ведучий. Спочатку люди їли сире зерно. Потім пристосували два камені, людина створила щось подібне до млинкового жорна і навчилася виготовляти борошно.

Замісивши борошно на воді, людина відкрила новий вид їжі – кашу, яка і послужила матір’ю хліба. Можливо, це зовсім випадково, жінка, яка готувала їжу для свого роду, «спекла» кашу і одержала корж, який виявився кращим і зручнішим за кашу. Спочатку коржі їли гарячими. Як приправу до м’яса, а потім стали вживати і холодними. А холодний корж був уже хлібом. Але яким твердим і непоказним на вигляд був цей перший хліб!

Учень.   Є відкриття, яких не вкриє мла,

                       Нехай минуть віки, тисячоліття,

                              А жінка та, що вперше хліб спекла,

  Залишиться безсмертною у світі.

Учениця. І хоч згубилось в плині літ ім’я,

   І пам’ятника жінці тій немає,

  А я її такою уявляю:

  Вона, як мати, як сестра моя.

     Із добрими ласкавими руками.

Ведуча. Саме слово «хліб» має давньогрецьке походження. Справа у тому, що греки випікали свій хліб у горщиках, які називалися «клібатос». Звідки і пішло німецьке слово «хлайфе», яке пізніше запозичили німці і слов’яни. Відтоді так і залишилося слов’янське слово «хлайб» , або естонське «лейб», які так схожі на наше слово «хліб».

Хтось стукає у двері. Заходить Хлібчик.

Хлібчик.           Відгадайте-но, діти, хто я такий?

            Виріс у полі на добрій землі,

             Місце найкраще знайшов на столі.

Так, правильно, я хліб. А чи знаєте ви, скільки людей доклали зусиль, щоб отакий гарний хліб був у вас на столі? Люди яких професій потрудилися над цим?

Учень. Виросла пшениця. Ні спеки, ні холодів не боїться. Це вчений багато років працював, серед тисяч зерняток найкраще вибирав, новий сорт виводив.

     Учениця.Агроном сказав, коли орати, як землю напоїти, насіння підкормити.

Учень.Тракторист землю орав, поле засівав.

     Учениця.Льотчик над полем кружляв, молоді паростки від шкідників захищав.

     Учень.Коли дозріли колоски, комбайнер урожай зібрав.

     Учениця.Шофер зерно на елеватор повіз.

     Учень.Коли зерно висушили, мельники його на борошно перемололи.

     Учениця.Із готового борошна пекар замісив тісто, випік хліб. Усі хлібороби добре попрацювали.

Пісня «Косарі»

Вийшли в поле косарі косить зранку на зорі.

          Приспів:

           - Ой, ну те, косарі, бо нерано почали,

           - Хоч нерано почали, так багато утяли.

До обіду покосили, гострі коси потупили.

Приспів.

По обіді спочивали, гострі коси поклепали.

Приспів.

Увечері холодком йшли додому всі рядком.

Приспів.

В супроводі пісні друга група хлопчиків танцюють танець косарів

 

Хлібчик. Я не сам до вас прийшов, а зі своєю сестричкою-паляничкою.

• Паляничко, йди-но сюди!

                        Виходить Паляничка і Бублик

Бублик і Паляниця

         Бублик житній паляниці говорив хвастливо:

                 - Ти засмагла, чорнолиця – зовсім не вродлива.

Я ж біленький, солоденький, вигнутий красиво,

У малечі викликаю усмішку щасливу.

І сказала хвастунові паляниця свіжа:

- Ти для діток – подарунок, я – буденна їжа.

Я до кожної родини йду щодня до хати.

Ти, як гість, у дім приходиш,

Я ж – як рідна мати.

Хлібчик. А ще до вас завітає колобок.

Інсценівка казки «Колобок».

Автор. Було це, як водиться в казках, давно-давно, коли ще й інтернету не було, тоді ще й нові тарифи ЮМСі не ввели. Були собі дід та баба, та й дожилися вже до того, що ні на чому до супермаркету прошвирнутись, щоб хліба купити. А бензин закінчився, у «Мерседесі» кондиціонер не працює. От дід і говорить бабі (сидить дід, нога за ногу, на шиї висить мобільний телефон):

Дід. Гей, стара, спечи хоч Колобок, а то їсти нічого.

Автор. Пішла баба, наскребла муки та й спекла Колобок. Як у казках водиться, утік Колобок від діда й баби та й побіг … до міста.

«Крутий» Колобок виходить, йде по сцені, у вухах – навушники, у руках – плеєр.

Автор. Назустріч йому – Заєць. (Виходить Заєць, весь у «чорній шубі», вуха закручені.)

Колобок. Ти хто? Слухай, чувак, зараз за казкою тут Заєць повинен пробігати.

Заєць. Та я і є Заєць, просто пробігав біля заводу, то від диму увесь почорнів. А пройшов побіля нашого базару – так від слів поганих аж вуха позакручувались. Слухай! А я тебе знаю! Ти Клобок, я повинен тебе з’їсти!

Колобок. Не їж мене. Я тобі заспіваю.

Заєць. Давай разом… (співають разом)

                                Ти мій дружок, ти мій зайчик,

                                Ти моя ручка, я твій пальчик,

                                Солодкий ти мій…

Колобок. Заєць, а ти вовка не бачив?

Заєць. Бачив, він зараз по телевізору бокс дивиться, ніколи йому з тобою співати.

Колобок. Ну, хай дивиться. А я більше серіали люблю.

Заходить Лисиця.Заєць з вигуками «ой-ой-ой» тікає.

Лисиця («шикарно» одягнена, взута у туфлі на «шпильках»). Гей ти, гамбургер підгорілий! Скільки можна тебе чекати, я вже зголодніла.

Колобок. Не дочекаєшся. (Дзвонить «мобільник»). Вибач. Алло, діду. Що? Так, є здобич. На шапку бабі або на комір згодиться. Так. Накривай на стіл, та не забудь «Лонгера» купити. Я люблю охолоджений.

Лисиця тихенько відступає назад. Колобок дістає пістолет і погрожує Лисиці.

Колобок. Ну що, сестричко, піймалась? Часи вже не ті, я вже казку читав, не будеш ти мене їсти, ще й сама заспіваєш. Руки вгору! Пішли, а то я свій улюблений серіал пропущу.

Колобок виводить Лисицю.

Учень.     Імен багато має хліб, 
                         Є гарні і незвичні – 
                         Рогалик, торт, батон, пиріг, 
                         І паска, й паляниця.  
                        Ще – бакалійник і калач, 
                         Перепічка і піцца, 
                         І завиванець, і рогач, 
                         Галушка, коржик, пляцок, 
                         І колобок, і легуміна, 
                         І мандрик, і пампушки, 
                         Книші, лангоші, пиріжки, сухарики і хрусти. 
     Ведучий. Це все – хліб, вирощений на нашій рідній українській землі, під нашим теплим сонцем і политий запашними степовими росами та людським потом. Він дає силу і наснагу, робить дужими і стійкими в усіх труднощах.

                  Пісня про хліб

Навесні посію зерна в полі чистім,

Хай над ними світить сонце променисте./ 2 р.

     На веселім вітрі зашумить колосся,

     Стане золотою урожайна осінь.  /2 р.

І зерно в комори річкою поллється.

А коли помелють – борошном назветься.  /2р.

    На заводі пекар хліб спече з любов’ю,

    Скаже: «Любі діти, їжте на здоров’я!»/2р.

 Ведучий. Почесне місце посідає хліб у звичаях і обрядах українців.

Вирощений працьовитими руками хліб – то найбільше диво України.

Хліб – мірило життя, культури. Будь-який обряд не обходився без хліба.

Ведуча. Народжувалася дитина – йшли з хлібом.

 Виряджали сина в дорогу – мати загортала в рушник житній окраєць.

         Справляли весілля – пекли коровай.

         Ішли на поминки – несли із собою паляничку.

         Дорогих гостей зустрічали хлібом-сіллю.

Ведучий. Ще з пелюшок привчали дитину любити і шанувати хліб. Паляниця , за добрим українським звичаєм, мала неодмінно лежати на столі. Дуже пильнували, щоб хліб не падав на підлогу. А як упаде, слід підняти його, перепросити, поцілувати і з’їсти.З часом виникло багато повір’їв про хліб, своєрідних законів, переступати які було великим гріхом.

Учень. Хліб ніколи не купували, щоб на нього не перейшов чужий дух, а випікали тільки круглої форми, як сонце. Бо на хлібові і сонці тримається людське життя. 
       Учениця. Випікали хліб у суботу. І дивились — якщо хліб гарно вдається — то буде вдача цілий тиждень, глевкий — на сльози, підгорить — на смуток, потріскається — чекай новини. 
       Учень. Хліб пекли для кожного окремо: хлібина мамина, татова, бабусина, і малечі по паляниці. І одна чи кілька хлібин "на позику", бо позичати чиюсь наіменовану хлібину не можна — відведеш щастя від хати. 
      Учениця. Із хати ніякий гість без хліба не йшов: скибочку відкраювали на дорогу — "на померлі душі". 
     Учень. По тому, який виходив весільний коровай, передбачали долю нової сім'ї. Тому пекти коровай просили людину добру і вмілу. 
     Учениця. Зі столу ніколи не прибирали хліб, який лежав на вишиваному рушнику, або прикритий ним, щоб нечиста сила не потрапила в хату, щоб не перевівся достаток у домі. 
         Виходять парубок і дівчина в національному вбранні з короваєм.

Дівчина. Хліб на весіллях правив за символ шлюбу, хлібина немовби уособлювала міцність майбутньої сім’ї молодят. Обоє в день весілля клали руки на одну хлібину.

А під час заручин сват, з’єднавши руки батька нареченої та батька жениха, тричі передавав їм хлібний коровай, а потім розламував його навпіл, щоб одну частину віддати одним батькам, а другу іншим.

Мало не кожний крок у житті селян пов’язаний з хлібом, отже, в такий спосіб зичать молодому подружжю рясних врожаїв.

Парубок. Не лише на весіллях, але й коли святкували іменини, народження дитини, - хліб завжди залишався ознакою багатства. У новозбудовану хату неодмінно приходять з хлібом.

Селяни вірили в магічну силу хліба. Перед початком оранки його чіпляли до хомута або клали на плуга – вірили, що тоді буде добрий врожай. Та й у новорічну ніч посипали житом, пшеницею, всякою пашницею.

Дівчина. Так само і тепер хлібом-сіллю зустрічають бажаних гостей, вітають молодят і в місті, і в селі…

Хліб символізує гостинність, доброзичливість, щирість нашого народу.

Парубок. Ця повага до хліба та до людей, котрі вирощують його для всієї країни, збереглася з далеких часів до наших днів.

Вклоняються в пояс, виходять під музичний супровід пісні про хліб.

Ведучий. Шанобливе ставлення до хліба підкреслюють і народні прислів’я та приказки.

              Прислів’я про хліб

1.Хліб великий і прекрасний, за хліб платять кров’ю.

2.Хліб тяжкий і трагічний, за хліб платять життям.

3.На чорній землі білий хліб родить.

4.Зима із снігом-літо з хлібом.

5.Хліб - батько, вода – мати.

6.Хочеш їсти калачі – не сиди на печі.

7.Є хліб, то і до хліба буде.

8.Коли хліб на возі, не буде біди в дорозі.

9.Посієш вчасно, збереш рясно.

10.Хліб – усьому голова.

11.Сила від хліба, хліб від землі.

12. Хліб і вода – здорова їда.

13 Хліб усюди добрий – і у нас, і за морем.

14. Скільки не думай, краще за хліб не придумаєш.

15. Без солі не смачно, без хліба не ситно.

             Звучить музика. Діти запалюють свічки. 

Ведуча . Хліб не завжди був такий смачний і буденний… Голод – таке страшне слово. Людина, яка пережила його, із жахом чує це слово. А скільки довелося нашому народові пережити в голодне лихоліття. 
У роки Великої Вітчизняної війни не тільки від куль, а й від голоду помирали люди. Лініями окопів покраяні поля, сплюндровані війною села. Але тільки далі відходив фронт, враз люди бралися за хліб. Він був з домішками трав, картопляних лушпайок, але все-таки хліб і хліб для живих. 
    Ведучий. А ще був і страшний голодомор в Україні 33-го року. Скрізь, як говорив Шевченко, "село неначе погоріло, неначе люди подуріли". Від голоду помирали і дорослі, і діти, промовляючи своє останнє слово в житті – «хліб». Матері божеволіли, бо не могли порятувати своїх дітей від голодної смерті. Шматок хліба коштував стільки ж, скільки і саме життя. 
І зараз кожен, хто пережив цей страшний голод, ніколи до кінця своїх днів не кине шматок хліба на землю, бо перед ними завжди будуть очі тих, хто помер від голоду у ті страшні часи. 
    Ведуча. Сьогодні ми недаремно запалили свічки, як у храмі. Нехай в цю хвилину наша зала стане храмом пам'яті. Вшануймо хвилиною мовчання тих, хто став жертвами лихоліть, які випали на долю українського народу.( Хвилина мовчання. Діти гасять свічки.) 
    Ведуча . Віддаймо дяку трударям, що виколосили хліб, вимолотили його, перемололи на борошно, рукам, які випекли оці смачні, рум'яні, схожі на сонце, паляниці. 
    Ведучий. В народі кажуть: «Коли хліб черствіє, то черствіють наші душі, черствіємо ми». Тож вклонімося всій цій святині, щоб одвічно був хліб у кожній хаті, щоб не черствів. (Діти вклоняються.) 
Учень. І кожен день, і кожну мить 
                Дай, Боже, хліб насущний, 
                Щоб ми могли у мирі жить, 
                Щоб не були бездушні. 
                Молись до хліба, не кидай, 
                 Хай хліб спасінням буде, 
                 Бо не черствіє хліб святий, 
                Черствіють тільки люди. 

Учениця.   Візьму я в руки хліб духмяний.

   Він незвичайний, він святий,

   Ввібрав і пісню, й працю в себе,

   Цей хліб рум’яний на столі.

   Йому до ніг вклонитись треба,

   Він скарб найбільший на землі.

Учень.  В народі ж хліб, мов матір, поважають,

   Ця шана з плином часу не зника.

   І дорогих гостей завжди стрічають

   З хлібиною в барвистих рушниках.

Учениця.   Так хай же щедро наливає соком

   І колоситься золотистий сніп.

  І хай же родить більше з кожним роком

  Його величність – годувальник хліб.

Ведучий. У фільмі «Біле сонце пустулі» є кумедний епізод. Перед людиною стоїть таз із чорною ікрою, але хліба – ні крихти. І дивиться вона на вишукану їжу з неприкритою огидою.

 

 

Учень.      Їж, сину, хліб та пам’ятай, що в ньому

                  Саме життя закладено людей,

                  І сонце українське, й звуки грому,

                  Мозольний труд і посмішки очей.

                  До хліба руки простягали змії,

                  Хотіли їсти на дурняк хлібець!

                  Та в полі жито знову половіє,

                  Де нехристи знайшли собі кінець.

Учениця.  Їж, сину, хліб і не кидай додолу,

                  А підніми, коли не там лежить,

                  А як сідаєш, сину мій, до столу,

                  То пам’ятай, що хліб – це значить жить.

                  Ми хлібом-сіллю друзів зустрічаєм,

                  Хай буде в світі більше в нас братів!

                  Хай в кожній хаті будуть короваї,

                  Щоб люд ніколи хліба не просив.

Учень.     Їж, сину, хліб і поважай людину.

                 Вона творець усіх наземних діл.

                 Цей хліб, що принесли із магазину,

                 Вона дала, щоб ти набрався сил.

                 У житті завжди свій голос треба мати,

                 Щоб колосом налитим він дзвенів.

                 І щоб ніхто не міг сказати, що ти даремно хліб насущний їв.

Учитель. Ось і закінчується наше свято. Ми не кожного дня співаємо про хліб, читаємо вірші про працю хлібороба. Тож поважаймо працю інших і шануймо хліб тихою любов’ю. А це означає, що ви ніколи не залишите шматочок хліба на підвіконні, не викинете його, а побачивши таке, піднімете хліб із землі, а хліборобу вклонитеся за його працю.

Пісня

Наприкінці свята учні і гості смакують хлібобулочні вироби з чаєм.