Сценарій "Свято матері 10 -11 класи"

Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту,

Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.

Нічого не треба, нічого не хочу від світу,

Лишень аби мати на білому світі була.

Звучить пісня Б. Олійника «Мамо, вечір догора…»

Мамо, вечір догора

Вигляда тебе роса.

Тільки ти немов зоря,

Даленієш в небесах,

Даленієш, як за віями сльоза.

Сад вишневий на порі.

Повернули й журавлі.

А мені, як до зорі,

Долітати на крилі

Все до тебе, як до вічної зорі.

Там де ти колись ішла,

Тихо стежка зацвіла

Вечоровою матіолою,

Житом-долею світанковою.

Диво-казкою,

Юним соняхом,

Сива ластівка,

Сиве сонечко.

Вчитель.

   Мати – символ всього найкращого, найтеплішого, найбагатшого. Можливо саме тому припадає свято Мами на пору року, коли сонце землю будить і до життя кличе, коли зеленіють дерева, квітнуть квіти і щебечуть пташки. У матері добрі й ласкаві руки, найвірніше й найчутливіше серце – в ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не залишається байдужим. І скільки б тобі не було років – п’ять чи п’ятдесят, тобі завжди потрібна мати, її ласка, її погляд.

   Сьогодні наші слова вдячності  для вас, дорогі матері.

 

 Вед.

Із букви-краплинки та звуку-сльозинки народиться одного дня на світ святе слово  «мамо», мовлене устами янголятка, і осяє хатину, як дар Божий, тільки не дано нам запам’ятати цю мить, як не згадати того дня, коли над кожною колискою вперше нахилиться мати. Це – мить, і вічність, бо мама завжди з нами, вона живе в нас і наших дітях і онуках, в усьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро.

 

 

 Вед.

Мама! Мати! Матуся! Скільки спогадів, тепла і ласки таїть це магічне слово, бо називає людину, чия любов не знає меж, чиїми грудьми вигодовано цілий світ. Це перше слово, мовлене нами, воно на все життя залишається дорогим у серці. В хвилини радості й печалі пташкою надій злітає з наших вуст, тамує біль.

 

Спасибі, Матусю, спасибі, рідненька,

За те, що теплом зігріваєте нас,

За те, що в щасливу і скрутну хвилину

Ми можемо серцем схилитись до Вас.

 

Спасибі, Матусю, що ви нас зростили

І щастя, і долю дали.

За руки невтомні і серце ласкаве

Низький Вам уклін до землі.

 

Спасибі, Матусю, за ночі безсонні,

За лагідність серця і мудрість буття.

Без Вас, наша рідна, не було б ні сонця,

Ні радості, щастя, не було б життя.

 

 Вед.

Жінці на роду написано – бути матір’ю, сповідувати материнство, продовжувати свій рід і родовід. А то ж найвище призначення життя. Заради цього і варто жити на своїй землі, долаючи всі труднощі  та незгоди.

 Учень.

Ласкаве і магічне слово мама починається з отих миттєвостей, коли ми починаємо розуміти, що навколо нас -  люди  і найрідніша , наймиліша серед них – мама.

• Ота, що на світі одна.
• Ота, що народила тебе на світ.
• Ота, що над колискою.
• Ота, що годувальниця і страдниця.
• Ота, що від порога і до могили.
• Ота, що просто мама. (разом)

Учень.

Перше слово сказав із колисочки прямо: «Мамо».

Виріс, солдатом прийшов на вокзал із гамом «Мамо».

Йдучи в атаку, впав і так само: «Мамо!»

Звівся й припав до життя вустами «Мамо!»

 

Мама, перше слово вимовлене мною,

Мама – перша подруга моя,

Мамо, все святе пов’язане з тобою

Мамо, лиш у тебе вірю я.

Хочу я, щоб ти була щаслива,

Завжди повна ніжності й тепла,

Найрідніша матінка моя!

 

Вед.

Мати! Вона, як дивна предивна музика, хвиля за хвилею змиває з душі втому і тугу, надихає до творчості й любові. Вона, як молитва оберігає нас, прощає гріхи, закликає до життя і спокути. Усе прекрасне на землі від Сонця і Матері.

Вед.

Священна думка-заповідь шанувати отця і неньку так само, як і молитва до Бога, сама стала молитвою і через віки окрилилась у Тарасовому слові:

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

 

    Любімо матерів.

Любімо матерів і друзів теж любім.

Та наших матерів усе ж любімо дужче.

Бо поки на землі і сонце й небо суще,

Вони не зрадять нас із вигоди собі.

І як ніхто простять до себе забуття,

Непам’ять яблук тих, що вже опали з гілля.

Любімо матерів, що нам дали життя,

Зовімо їх не лиш в біді, а й на своє весілля.

Любімо їх самих, а не у них себе.

Достойно оцінім вогонь самопожертви.

Вони вмирущі теж і їх плече слабе,

І ще ніхто із них не воскресав із мертвих.

То ж каятись колись даремний буде труд,

Від запізнілих сліз не ждімо, браття, чуда,

Любімо матерів, коли вони ще тут,

А не тоді, коли із нами їх не буде.

І як не зрадить нас ні разу їх  чуття,

Не зрадимо і ми, ані тепер, ні згодом!

Любімо матерів, що нам дали життя,

І да воздасться нам від тих, що ми народим!

Вед.

Кажуть, що любов – або безкорислива, або її немає. Саме такою безкорисливою і чистою є мамина любов – щодня, щомиті і в усьому.

 

Адже той борщ щоденний – то любов,

Сорочка, чисто випрана, - любов,

І ночі, що не спала ти, - любов,

І квіти, що посіяла, - любов,

І очі правнуків ясні – любов,

Вся Україна – то твоя любов.

Жіноча доля в світі – це любов.

 

Я часто ночами пригадую знов

Дитинства сполохану казку…

Спасибі вам, мамо, за вірну любов

І щедру, незміряну ласку.

 

Схилялось над ліжком привітне чоло,

Дрімали натомлені очі…

Спасибі вам, мамо, за ваше тепло

І довгі недоспані ночі.

 

Ховали тривогу в собі й гіркоту,

До мене всміхалися радо…

Спасибі вам, мамо, за всю доброту

І пісню залишену в спадок.

 

 Вед.

Богиня-Берегиня… яке поетичне, яке точне і загадкове ім’я. Це та, що ночами колихала нас, не зімкнувши очей ні на мить, лічила зорі, дивлячись у вікно, і тихо співала колискову…

 Це та, що береже тепло в оселі, оберігає нас від невірного кроку, від непрощенного лиха. Це та, що ніколи не вимагає від нас ніяких жертв, а сама задля нас жертвує всім.

 

Дівчину вродливу юнак покохав,

Дорожчої неї у світі не мав.

І клявся, божився, що любить її

Над сонце, над місяць, над зорі ясні.

«Тебе я кохаю. За тебе умру…

Віддам за кохання і неньку стару!»

Та мила його не боялась гріха,

Була, як гадюка, зрадлива, лиха.

Всміхнулась лукаво і каже йому:

«не вірю, козаче, коханню твому.

Як справді кохаєш, як вірний єси,

Мені серце неньки живе принеси».

І стався опівночі злочин страшний:

Мов кат, витяг серце у матері син…

І знову до милої, з серцем в руках,

Побіг, і скажений гонив його жах!

Ось-ось добігає, не чуючи ніг…

Та раптом спіткнувся і впав на поріг.

І серденько неньчине кров’ю стекло,

І ніжно від жалю воно прорекло…

Востаннє озвалось до сина в ту мить:

«Мій любий, ти впав… Чи тебе не болить?»

Вед.

Мамо! Це ти навчаєш мене жити по закону любові і правди! Це ти не даєш мені спіткнутися на життєвих дорогах, будиш совість, бережеш від ганьби. І я стаю на коліна перед любов’ю і добротою, перед мудрістю і мужністю твоєю!

 

 Мені сьогодні знов приснилась мати

З усмішкою веселою весни.

І ось ніяк не можу подолати

Бажання знову бачити ті сни.

 

У сні я бачив, як вона руками

Мою голівку гладила щомить,

А очі наливалися сльозами,

Коли питала: «що тобі болить?»

 

А я горнувся до тепла живого,

До матері схвильованих грудей.

І вже тоді здавалося нікого

Нема рідніш серед усіх людей.

 

Вона мою подушку поправляла,

Горнула в ковдру крихітне тільце.

За сон свій цілі ночі забувала

І я їй серцем дякую за це.

 Вед.

Чи з легенди, чи з дійсності, але кажуть, що, коли Бог вирішив створити маму, він роздумував шість днів і шість ночей.

Легенда «Коли Бог творив маму»

Ангел.

Ти стільки часу тратиш на неї…

Бог.

Так… Але чи ти читав вимоги замовлення?

Вона мусить складатися із 180 рухомих частин, які можна  було б при потребі замінити. Її поцілунок має лікувати все – від зламаної ноги до розчарування в коханні, також вона мусить мати 6 пар рук.

Ангел.

6 пар рук?

Бог.

Не в руках проблема, а в трьох парах очей, що вона мусить мати. Одну пару, щоб бачити через зачинені двері, коли пита: «що ви там робите, діти?», навіть якщо вона вже знає, що вони роблять. Іншу пару – на потилиці, щоб бачити те, що не мала би бачити, але що має знати. Ще іншу пару, щоб таємно сказати синові, який попав у халепу:»Розумію, сину, і все одно люблю тебе».

Ангел.

Господи, вже пізно, іди відпочивати.

Бог.

Не можу. Вже майже закінчую.

Ангел.

Надто вона тендітна.

Бог.

Але витривала. Ти не можеш уявити собі того, що може зробити і перетерпіти мати.

Ангел.

Чи вміє вона думати?

Бог.

Не лише думати. А вміє також дуже добре користуватися своїм розумом і пристосовуватись до обставин.

Ангел.

Тут щось стікає…

Бог.

 Так. Це сльоза.

Ангел.

Але для чого вона?

Бог.

Щоб висловити радість, смуток, розчарування, біль…

Ангел.

Господи, ти справжній геній!

Бог.

Правду кажучи, це не я створив ту сльозу…

Вед.

   Отже, Бог не творив у мами сліз. Значить, їх творимо ми – ваші діти. Чому так часто ми змушуємо маму переживати і плакати?

 Вед.

Нехай же з приходом весни прийде до вас надія на краще, а в серці розтане біль нездійсненних надій, сум втрат і розлук. А ми постараємось бути кращими, обіцяємо.

Вед.

Не завжди висловлюємо ми свою вдячність за турботу, забуваємо, що ніщо так не зігріває душу матері, як добрі, ласкаві слова сина чи доньки. У розлуці з дітьми для матері немає більшої радості за звістку від дітей, і немає нічого страшнішого, як очікування тих звісток.

 

Допоки нас чекають наші мами,

І доки виглядають нас батьки,

Провідуймо, та не лише листами,

Хоч дорогі їм і скупі рядки.

Коли неждано вдарять в дзвони далі,

Тоді на все, на все знайдеться час.

Але ні сльози, ні вінок печалі –

Уже ніщо не виправдає нас.

Заниє жаль у щедрім слові «мама»

І чайкою здригнеться синя вись.

Провідуймо і завжди пам’ятаймо,

Що можем запізнитися колись…

 

Мати.

Мої дорогі діти! У цьому році ви закінчите школу і у кожного з вас по різному складеться доля. І як життєве напуття, пам’ятайте назавжди слова:

Приїжджайте частіше додому,

Щоб не мучила совість потому,

Не привозьте ні грошей, ні слави,

Будьте з рідними ніжні, ласкаві!

 

Пригадайте дитинства стежини,

Поцілуйте батьківські сивини,

Зачерпайте водиці з джерельця,

Прихиляйтеся серцем до серця.

 

Бо не вічні ні батько, ні мати,

Завтра можете їх не застати.

Щоб не мучила совість потому,

Приїжджайте частіше додому.

 Вед.

Мама… закрий очі і прислухайся. І ти почуєш мамин голос. Він живе в тобі, такий знайомий, такий рідний. Його не сплутаєш ні з яким іншим. Навіть коли станеш дорослим завжди пам’ятатимеш мамин голос, мамині руки, мамині очі.

Як дітей колишеш ти недремно,

То не раз змахнеш краплину поту

Що ж прислів’я мовить не даремно,

«Хто не мав дітей – не мав клопоту».

 

А зростуть, то стільки дум у неньки,

І тривог за кожне їхнє діло.

Голова боліла від маленьких

Від дорослих – серце заболіло.

 

Але що ті клопоти й тривоги,

Бо хіба із щастям їх зрівняти,

Як дитя, зіп’явшися на ноги,

Перший крок ступає по кімнаті.

 

Як почуєш ти уперше «мамо»,

Як до школи приведеш за руку,

Як уже й одержиш телеграму

«мамочко, вітаю із онуком…»

 

Добре, як тебе пізнать дитині,

Знать твої вона продовжить роки,

І людині дати світ широкий,

Дарувати їй цвітіння рясту,

Сині гори, неспокійні роки…

Хто не мав дітей, не звідав щастя,

Долею обкрадений навіки.

 

Вед.

Слово  «мама» зростає разом з нами тихо, як зеленіють дерева, сходить сонце, розквітає квітка, як гладить по голівці рідна материнська рука. І так же тихо вона торкається вуст промінчиком маминої усмішки і лагідністю її очей, листочком вишні і світлинкою сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою ніжністю руки і вечірньою молитвою.

 

На мене звернені очі:

Великі, карі, жіночі,

В своїй любові бездонні

Магічні, як у Мадонни,

Добром налиті до краю,

Я в них наснагу черпаю,

За них я Богу молюся –

Кохані очі матусі.

 

Всі до тебе сходяться дороги,

Всі край тебе купчаться тривоги,

Всі до тебе горнуться надії,

Коли, мамо, ти в житті зорієш.

 

В тебе, ніжна, найрідніша ласка,

В тебе, люба, найвірніша казка,

В тебе, мила, найрідніші очі,

Як струмочок, голос твій хлюпоче.

 

І до тебе стежки найкоротші,

І без тебе ночі щонайдовші,

Наче німб, над нами в час розлуки

Найсвятіші материнські руки.

 

Вчитель.

Мати… не злічити отих її безсонних ночей, які провела вона біля вас маленьких. Не виміряти нічим того неспокою материнського, тих турбот за вашу долю щасливу.

Мати – це ваша найкраща вчителька. Це ж вона навчила вас робити перші кроки по землі (ой які нелегкі вони були). Це вона навчила нас вимовляти перші слова.

А ось зараз коли ви вже виросли стало їй ще важче. Бо мусить і на своїй роботі встигнути, і хатню роботу виконати, і вами потурбуватися: як зодягнені, які у вас успіхи, які проблеми. Бо ж тільки вона порадить наймудріше, тільки вона розрадить, коли на душі тяжко і сумно.

Важка це доля  - Материнство. Точнісінько так як ви не уявляєте свого життя без мами, так кожній мамі тяжко уявити себе без вас – таких малих сонечок, заради яких живуть матері на цьому білому світі.

 

Мама.

Ну як мені, ну як було б без тебе,

Синочку мій, моя ти люба втіхо?

Як дню без пісні, як без сонця небу,-

Отак було б мені без твого сміху.

Без рученят – промінчиків ласкавих,

Що світ увесь готові обійняти,

Без оченят таких веселих, жвавих,

Від котрих і на хвильку не сховатись.

В тобі – мої світання нерозквітлі,

Мої чекання, радощі й тривоги.

В тобі  – любов моя, велика, світла,

Моїх надій розкрилені дороги

Життя моє в  тобі, і сонце, й квіти,

Ну як мені, ну як без тебе жити,

Синочку мій, моя незрадна втіхо!..

 

Вчитель.

Наказ.

 

Бути хорошими дітьми – означає не допустити, щоб старість батька і матері була отруєна твоїми поганими вчинками. Вмій відчувати найважчі душевні муки матері й батька, їхня хвороба – твоя біда. Вмій бути добрим у думках і почуттях. Бережи здоров’я батьків. Пам’ятай, що ранню старість і хвороби батькам приносять не тільки праця, втома, а й сердечні хвилювання, переживання, тривоги, прикрощі. Найбільше вражає батьків дитяча невдячність, байдужість сина чи доньки.

  Будьте гідними своїх батьків.

 

Родина, дорога родина,

Що може бути краще в світі цім?

Чим більше дорожить людина

За батьківський та материнський дім?

Що може бути краще за вечерю в домі

 За батьківським міцним столом,

Де в шумнім гомоні в кожнім слові

Все сповите любов’ю, а не злом?

Де можна більше зачерпнуть любові?

Де взяти більше доброти?

Як в материнськім ніжнім слові,

Як з батька щедрої руки!

 

Вчитель.

 А якщо трапиться – ви завинили перед мамою, не гайте часу, підійдіть до неї, поцілуйте, попросіть вибачення, і вам одразу стане легше на душі, а на маминих очах знову засяє усмішка…

Пам’ятайте, що ми завжди в боргу перед матір’ю. Ставши дорослими і залишивши рідну домівку, пишіть листи. Шануйте матерів. Бережіть їхнє здоров’я, старайтесь принести їм щастя. Чим довше житиме мати, тим більше мудрості і душевної теплоти вкладе вона у ваші серця.

 

Бережіть материнське серце, бо воно, як воскова свічка,

То на гноті маленьке сонце, ніжне й тепле, але не вічне,

Коли спокій і радість у хаті, то горить воно рівно й тихо,

Як прикутая пташка крилата, стрепенеться, віщуючи лихо.

Затуліть теє серце ніжне од вітрів забуття і тривоги,

Каяття принесіть, хоч і пізнє, і утріть гіркі сльози знемоги.

Розсипа серце мами проміння на пелюстки долонь дитячих,

Тихо скапує нам на сумління, зазирає мов совість у очі.

Вед.

Мами наші заслуговують на постійну увагу і розуміння, а не лише на листівку і квіти до свят. Ми повинні берегти своїх мам.

Найкращі дні для наших матерів –

Це дні, коли щасливі їхні діти.

Від нас залежить, скільки днів таких

Ми можемо для матері зробити.

Коли не вмів ще й букваря читати,

Ходив, як кажуть, пішки під столом,

Любить людей мене навчала мати

І рідну землю, щоб там не було.

 

Ми мам своїх любити вічно будем,

Вони життя нам радісне дали.

Стежину ми до хати не забудем,

Бо наші мами нас по ній вели.

Вед.

Наші мами! Сьогодні ми низько вклоняємося вам за ваші нестерпні муки, в яких народжується нове життя, за ваші безсонні ночі, коли ви сиділи над нашими колисками, за ваше велике терпіння, ніжні руки і гаряче серце.  Це ваша повсякденна турбота і невтомна праця, ваша палка любов благословляють нас у дорогу життя. Здоров’я і щастя вам, наші мами і низький уклін!

(діти дарують квіти)

 

Вед.

Все в житті колись буває вперше.                                                                                                                                                                 Перше слово…  Перший крок… Перша вчителька… Перше кохання…

Мені хочеться, щоб сьогоднішній день усім запам’ятався «першим вальсом».

Скільки раз танцював ти. Та згадай у цей час

Ти хоч раз у житті звав матусю на вальс ?

Тож нехай лине вальс, мамин вальс.

Діти, запросіть своїх мам на перший у вашому житті вальс.

(вальс)

 

 

Молитва.

Всемилосердний Боже! Дякуємо Тобі за наших батьків та за все добро, що Ти нам подав через них. Вони виховують нас, навчають любити Твої святі заповіді, не грішити. Ми любимо їх і хочемо завжди шанувати й слухати. А Ти, Господи, поможи нам в цьому. Твоєю ласкою Благослови їх, Господи, здоров’ям  та довгим і щасливим життям, охорони від злого, дай їм силу перемогти всі труднощі, діждатися потіхи від своїх дітей. Амінь!

                                (пісня «Боже, вислухай благання»)